У сучасному світі, де економічні відносини постійно зростають, договори поставки стали неодмінною складовою бізнес-середовища. Вони є ключовим інструментом для забезпечення постійного постачання товарів та послуг від постачальників до споживачів. Однак, навіть при найкращих намірах, іноді стає неможливим виконати всі зобов’язання згідно з умовами договору. У таких випадках виникає питання про відповідальність за невиконання зобов’язань за договором поставки.
Статтею 712 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Гарантією того, що контрагент належним чином виконає взяті на себе зобов’язання є правильне зазначення у договорі всіх необхідних умов, а головне відповідальності контрагента. Договір необхідно уважно прочитати на відповідність змісту договору тим домовленостям, яких сторони дійшли щодо поставки товару. При укладанні договору поставки сторони зобов’язані узгодити його істотні умови: предмет договору, кількість та якість товару, строк та порядок поставки товару, ціна договору та порядок розрахунків, права та обов’язки сторін, відповідальність сторін, форс-мажор, строк дії, умови зміни та припинення договору, тощо.
Варто врахувати, що сторона, яка розробляє проект договору, у більшості випадків прописує договір лише у своїх інтересах, намагаючись тим самим зменшити або виключити свою відповідальність за порушення договору.
У договорі мають бути чітко прописані обов’язки контрагента, щоб не виникли ситуації, що сторони по-різному розуміють одні і ті ж положення договору.
Стисло викладені умови договору будуть своєрідним стимулом контрагента належним чином виконувати взяті на себе зобов’язання і не допускати порушення, а якщо порушення все ж таки будуть допущені, то максимально швидко їх припинити та вирішити.
Однак, якщо стороною була порушена процедура виконання зобов’язання за договором або не дотримано умов договору, таку сторону треба і необхідно пригнути до відповідальності за невиконання зобов’язання.
Відповідальність за невиконання зобов’язань за договором поставки базується на цивільному законодавстві, а також на самому договорі.
Згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов’язання не допускається.
Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовʼязання (неналежне виконання). У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі №910/4590/19 (провадження №12-189гс19) зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (п. 43 постанови).
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 року №922/3095/18, від 18.03.2020 року у справі №902/417/18.
Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовʼязання. Ст. 551 ЦК України передбачає, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. При цьому розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом.
Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
Отже, Цивільний кодекс України передбачає 2 види неустойки: штраф і пеню.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовʼязання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.
Таким чином, ЦК України передбачає, що за несвоєчасне виконання саме грошового зобов’язання встановлюється неустойка у вигляді пені.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання. Проценти на неустойку не нараховуються.
Відповідно до ч. 3 ст. 550 ЦК України кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобовʼязання (ст. 617 ЦК України), тобто якщо порушення зобовʼязання сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Крім того, ч. 4 ст. 612 ЦК України встановлює, що прострочення боржника не настає, якщо зобовʼязання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
За Господарським кодексом України, а саме ст. 174, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене правопорушення у сфері господарювання.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобовʼязання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобовʼязання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобовʼязання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов’язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобовʼязання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Учасник господарських відносин, що порушив майнові права іншого суб`єкта, зобов`язаний поновити їх, не чекаючи пред`явлення ним претензії чи звернення до суду.
Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.
Отже, ГК України встановлює, що штрафними санкціями є неустойка, штраф, пеня. На відміну від положень ЦК України, за ГК України штрафні санкції визначаються лише у грошовій сумі.
Частина 1 ст. 231 ГК України передбачає, що законом щодо окремих видів зобовʼязань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Згідно з ч. 2 ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобовʼязання, в якому хоча б одна сторона є субʼєктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення повʼязане з виконанням державного контракту, або виконання зобовʼязання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
– за порушення умов зобовʼязання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі 20% вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг):
– за порушення строків виконання зобовʼязання стягується пеня у розмірі 0,1% вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобовʼязання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобовʼязання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Частина 6 ст. 231 ГК України встановлює, що штрафні санкції за порушення грошових зобовʼязань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона – постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні-покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Необхідно звернути увагу на положення ч. 1 ст. 229 ГК України, відповідно до якої учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобовʼязання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобовʼязаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобовʼязання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Відповідно до ч. 4 ст. 219 ГК України сторони зобовʼязання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобовʼязання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.
Статтею 622 ЦК України також передбачено, що боржник, який сплатив неустойку і відшкодував збитки завдані порушенням зобовʼязання. Не звільняється від обовʼязку виконати зобовʼязання. Аналогічне положення міститься і у ч. 3 ст. 216 ГК України.
Якщо Вам доведеться в судовому порядку стягувати з контрагента штраф, пеню, неустойку, то зверніть увагу на наступні положення чинного законодавства України, які передбачають можливість зменшення розміру відповідальності або навіть звільнення порушника від відповідальності:
– розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та наявності інших обставин, які мають істотне значення (ч. 3 ст. 551 ЦК України):
– у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобовʼязання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобовʼязанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (ч. 1 ст. 233 ГК України):
– якщо порушення зобовʼязання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (ч. 2 ст. 233 ГК України):
– якщо порушення зобовʼязання стапося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника (ч. 1 ст. 616 ЦК України):
– суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобовʼязання, або не вжив заходів щодо їх зменшення (ч. 2 ст. 616 ЦК України)
Якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобовʼязання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності (ч. 3 ст. 219 ГК України).
Висновок
Відповідальність за невиконання зобов’язань за договором поставки має велике значення для забезпечення справедливих та рівних відносин між сторонами. Забезпечення правової захищеності та виконання зобов’язань сприяє розвитку довіри та стабільності в бізнес-середовищі. Важливо, щоб сторони дотримувались умов договору та реагували на можливі порушення відповідно до законодавства та практики.
Вікторія Ямнюк, юрист
Адвокатське об’єднання “Кравець і партнери”