Юристи кажуть: позови проти керівництва ВР безперспективні, КСУ визначатиметься довго, а от ЄСПЛ може стати на бік ексвласників банків.
Після ухвалення так званого “антиколомойського” закону парламентом історія протистояння прибічників і противників цього документа, як і очікувалося, не закінчилась. Одразу після голосування почалися спроби завадити підписанню законодавчого акта головою Верховної ради і президентом – через реєстрацію проєктів постанов щодо його скасування. Утім, йдеться, радше, про “дрібні капості”, які лише на кілька днів відтермінують набрання законом чинності. Бо, судячи з того, що напередодні проєкт підтримали аж 270 парламентаріїв, законодавцям вистачить голосів, аби відстояти своє “дітище”, проваливши хоч і сотню альтернативних постанов. Вже 18 травня, коли парламент повернеться до повноцінної “посткарантинної” роботи. Глава ж держави, котрий у середу особисто агітував народних обранців підтримати законопроєкт, підпише його невідкладно. Тож документ, вочевидь, набере чинності ще до кінця травня, коли Україна розраховує укласти нову угоду про співпрацю з МВФ.
А далі почнеться “найцікавіше” – судові розгляди. Як щодо визнання банківського закону неконституційним, так і щодо нібито незаконних дій його авторів та керівників ВР, котрі, мовляв, знехтували регламентом і порушили процедури голосування та врахування пропозицій (рекордних в історії українського парламентаризму понад 16 тисяч правок). І противники документа готові до судових баталій “до останнього” – аж до розглядів у Конституційному суді та у Європейському суді з прав людини (ЄСПЛ). Які ж перспективи майбутніх позовів? І якими “козирями” критимуть автори закону та його прибічники?
Судові оскарження закону №2571-Д: перші “пішли”…
Один з головних “героїв” боротьби з “антиколомойським” законом, автор понад 6 тисяч поправок до другого читання документа Антон Поляков, подав до Окружного адмінсуду Києва позов проти голови парламенту Дмитра Разумкова і голови фінансового комітету ВР Данила Гетманцева. За інформацією прес-служби суду, автор подання просить визнати протиправними дії Разумкова щодо «неналежної організації проведення позачергового пленарного засідання ВР та порушення положень Регламенту під час розгляду і ухвалення “банківського” законопроєкту у першому читанні та за основу». Гетманцева ж колега звинувачує у незабезпеченні дотримання Регламенту під час засідання фінансового комітету 30 березня – перед внесенням законопроєкту на розгляд в сесійній залі.
Також представники різних політсил погрожують оскаржити банківський документ у Конституційному суді України – мовляв, закон обмежує права і свободи громадян. Зокрема, в парламентській фракції “Батьківщина” вважають, що одним із небезпечних для України наслідків ухвалення проєкту №2571-Д буде виведення Національного банку з-під юрисдикції українських судів і перетворення його на такий собі “наддержавний орган”.
Утім, на практиці почати збирати підписи під поданням до КСУ можна буде лише після того, як банківський закон набере чинності, – нагадала заступниця голови депутатської фракції політичної партії “Слуга народу” Євгенія Кравчук. Отже, на продовження співпраці з Міжнародним валютним фондом дії противників документа не вплинуть. “До того ж, Конституційний суд може й роками розглядати та ухвалювати рішення. Тому це не зупинить переговорів, підписання меморандуму і отримання коштів. Це також не зупинятиме й дії закону”, – переконана народна обраниця.
Перспективи подання до КСУ: аргументи сторін
На думку експерта з конституційного права Богдана Бондаренка, є декілька варіантів розвитку подій і підходів до оскарження резонансного документа у Конституційному суді України. Один із напрямків – вимога щодо визнання неконституційною процедури його ухвалення. Інші варіанти стосуються змісту документа й акцентування на невідповідності Основному закону (як наполягатимуть автори звернення) окремих його положень. Таким чином, у коментарі Укрінформу Бондаренко виокремив три основні варіанти ймовірного конституційного подання.
1. “Формальний”: оскарження порядку голосування за закон.
“Спеціально затверджена до розгляду у другому читанні законопроєкту №2571-Д процедура викликає певні сумніви з точки зору конституційності, – вважає Богдан Бондаренко, – хоча б із огляду на те, що вона обмежує право законодавчої ініціативи народного депутата – зокрема, право на розгляд поданих ним поправок між першим і другим читанням законодавчого акта”. На думку експерта, автори подання до КСУ можуть обрати один зі шляхів оскарження процедурних моментів. Перший – подання щодо неконституційності внесення змін до Регламенту. А вже на підставі рішення щодо можливого порушення процедури – оскарження самого “банківського” закону. Другий варіант – оскарження обох документів “у пакеті”. Головне “технічне” завдання при цьому – чітко визначити предмет конституційного дослідження КСУ.
2. Оскарження змісту “антиколомойського” закону: питання зворотньої дії документа.
“Навіть коментарі суб’єктів законодавчої ініціативи і депутатів, котрі голосували за документ, свідчать, що теоретично його можуть застосувати до процесів, які відбувалися в країні у 2014-2015 роках, – каже Богдан Бондаренко. – У “Перехідних положеннях” і в статтях документа є кілька блоків норм, що можуть розглядатися через призму ймовірної зворотньої дії у часі. Автори подання наполягатимуть: спроби застосувати їх до рішень НБУ щодо “Приватбанку” і деяких інших ухвал Регулятора неконституційні. Їхні ж опоненти стверджуватимуть, що йдеться не про зворотню дію закону, а про застосування його положень до процесів, які тривають у часі. Грубо кажучи, вони наполягатимуть: правовідносини, які стануть предметом регулювання, не закінчилися у 2015 році, в момент ухвалення того чи іншого правового акта. Вони тривають, змінюються, а отже – підпадають під дію нових законодавчих норм”.
Тобто, цю ситуацію, за висновками експерта з конституційного права, можна трактувати по-різному. Все залежатиме від “переконливості” аргументів юристів, які представлятимуть позиції сторін у Конституційному суді. А головне – від точки зору самих суддів.
3. Оскарження змісту “антиколомойського” закону: питання неповернення банків ексвласникам.
“Законом передбачено: навіть, якщо суди визнають рішення Регулятора про націоналізацію чи виведення з ринку того або іншого банку незаконним (неконституційним), банк не можуть повернути попередньому власникові, – нагадує Богдан Бондаренко. – Автори конституційного подання трактуватимуть цю норму як порушення права на захист у судах. Оскільки йдеться про обмеження способів реалізації такого права: навіть, довівши, що рішення було незаконним, повернути своє майно не вдасться. А це – загроза гарантованому Конституцією праву приватної власності. З точки ж зору опонентів це не є порушенням Конституції, оскільки не суперечить 56-й статті Основного закону, яка визначає необхідність надання компенсації за незаконні дії. Але ж спосіб компенсації може бути різним! Тобто, ніхто не заперечує можливості надання компенсації. Але тільки у грошовій формі. Банк повертати не можна. Тож, незважаючи на обмеження у способі захисту, права колишніх власників у цій частині захищені”.
Поміж аргументів прибічників закону, на думку експерта, може бути і те, що повернення банку попереднім власникам вплине не тільки на права та обов’язки самих позивачів і залучених до процесу осіб, а й на набагато ширше коло людей – громадян і не громадян України, чиї інтереси присутні у банківській сфері.
Інший аргумент такий: банк, котрий навіть, як виявиться, вилучили незаконно, уже перестав бути тією установою, яку свого часу забирали у власників. Тому що за цей час змінилися його портфель, обсяг активів і пасивів, можливо, були залучені додаткові кошти (як у випадку із рефінансуванням “Приватбанку”), відкрились нові відділення, відбулася додаткова емісія акцій тощо. “Хоча назва фінустанови нібито й не змінилася, повернення банку не означатиме відновлення порушених прав колишніх власників, – каже Богдан Бондаренко. – Якщо ж після програних судів ми не можемо віддати позивачам той же банк, то немає різниці, що компенсацію за нього виплачуватимуть грошима”, – робить висновок експерт.
Розгляд конституційного подання: можливий результат
Прогнозів щодо перспектив розгляду документа Конституційним судом юристи і аналітики не дають. Єдине, що конституційне провадження за поданням таки відкриють. Занадто вже резонансна ця справа. І незважаючи на її складність, “умити руки” суддям КСУ не вдасться. “Річ у тім, що Конституційний суд, визначаючись із розглядом питань з так би мовити “політичним підґрунтям”, іноді відмовляється відкривати провадження, мотивуючи це “недостатньою аргументованістю” подань, – пояснює Богдан Бондаренко. – Приміром, лише цитуванням правових актів “без прив’язки до реальної ситуації і предмета подання”. Хоча, по-суті, це – оціночне судження, – можливістю “відфутболити” незручне питання у такий спосіб КСУ періодично користується”. Як приклад Бондаренко пригадує подання щодо закону про мораторій на продаж землі за попереднього скликання ВР. У випадку із “антиколомойським” законом ситуація також доволі непроста. І спокуса “відхреститися” від відповідальності за ухвалення рішення також неабияка. Але через суспільну увагу до документа, на думку експерта, провадження обов’язково відкриють. Виняток – хіба що як буде украй непрофесійна підготовка подання.
Натомість терміни його розгляду, як і суть майбутньої ухвали КСУ, спрогнозувати фактично неможливо. Адже на це також впливатиме безліч чинників та нюансів. “Взагалі-то є передбачений термін провадження – 6 місяців. Але маємо чимало прикладів, – із “люстраційним” законом, мовним “Ківалова-Колесніченка”, про референдум від 2012 року, – які розглядалися (розглядаються) роками. Багато в чому це залежить від єдиної точки зору суддів на предмет конституційного оскарження. Може бути, усі погодяться: оспорюваний документ чи його окремі положення конституційні (або неконституційні), але мотивація суддів різна. І це – така собі “патова” ситуація”, – зазначає експерт, наголошуючи, що рішення КСУ важливе не лише своєю резолютивною частиною. Набагато важливіше воно з точки зору правової позиції Суду. Бо із окремим законом, як-то кажуть, – “розібралися й забули”, – а позиція КСУ існуватиме увесь час і застосовуватиметься до інших законів. “Вочевидь, не буде простим для суддів і майбутнє подання щодо відповідності Конституції закону №2571-Д. “Плюс” уже згадана політична складова, яку не можна не враховувати…”, – підсумовує експерт із конституційного права Богдан Бондаренко.
Від ОАСК до ЄСПЛ. Оскарження в судах загальної юрисдикції
Йдеться про оскарження процедури ухвалення законодавчого акта і можливих порушень та ущемлення прав громадян у разі застосування його положень, – пояснює адвокат, старший партнер адвокатського об’єднання “Кравець і Партнери” Ростислав Кравець. Сам же “банківський” закон можна оскаржити лише у Конституційному суді – зокрема, через подання від імені щонайменше 45 народних обранців. Намагання ж деяких політиків – приміром, згаданого вже Антона Полякова, – через подання адмінпозовів визнати дії голови ВР, ініціаторів резонансного законопроєкту і керівництва окремих парламентських комітетів, з огляду на судову практику безперспективне. “Депутати вільні в ухваленні рішень. Тож адміністративний суд у кращому випадку відмовить у задоволенні позову. А швидше за все – узагалі закриє провадження у зв’язку із тим, що права позивача діями Разумкова, Гетманцева чи інших парламентаріїв не порушені”, – наголошує Кравець у коментарі Укрінформу. І це, за його словами, розуміють навіть самі автори подібних звернень. Тому такі судові позови, найімовірніше, є певним піар-кроком і способом тримати це питання у фокусі суспільної уваги.
А ось позови щодо можливого порушення майнових прав громадян, що можуть бути подані до Європейського суду з прав людини, адвокат вважає більш перспективними. Але подавати їх можуть тільки власники конфіскованих чи ліквідованих банків та інші особи, які постраждали унаслідок таких дій. Й лише, якщо усі можливості вирішення питання у національних судах буде вичерпано. Щоправда, звернутися до ЄСПЛ вони можуть і раніше, якщо доведуть, що в Україні не мають можливості відстояти свою правоту і не вірять українським судам або що наші суди не мають можливості ухвалити законні та справедливі рішення.
Шанси на задоволення таких позовів Ростислав Кравець вважає доволі високими. “З огляду на те, яким чином ухвалювали документ, які норми він містить і на те, що його дію хочуть поширити на правовідносини, що виникли до ухвалення самого законодавчого акта. Але у майбутньому це спровокує проблеми із виконанням рішень ЄСПЛ в Україні. Бо усі витрати покладатимуть на платників податків – нас із вами, – а не на ініціаторів закону і тих, хто свого часу був причетний до незаконних дій”, – наголошує Ростислав Кравець.
Владислав Обух, Київ