Огляд практики ВС від Ростислава Кравця, що опублікована з 23 жовтня по 05 листопада 2021 року

За цей період, рекомендую звернути увагу на наступні ухвали, постанови й рішення:

Свідомо протиправна Постанова ВП-ВС про нерозповсюдження ЗУ Про захист прав споживачів на судові спори з ФГВФО

Справа № 160/15864/20

Ця справа демонструє повне нерозуміння суддями Великої палати функцій ФГВФО, якій собою замінює банк у правовідносинах зі споживачем, та навмисні дії щодо неправомірності сплати судового збору споживачами при захисті своїх прав з метою виключно отримання своєї нічим не обґрунтованої заробітної плати та пенсій у розмірі від 150 000 до 500 000 грн на місяць, на мій погляд.

Судді зазначили, що з аналізу наведених законодавчих норм убачається, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк – їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, а тому вкладник, звертаючись до суду з позовом, пов`язаним з порушенням його прав за договором банківського вкладу, звільняється від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Разом з тим слід зазначити, що Фонд не є фінансовою установою, яка надає фінансові послуги, оскільки відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» він є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Крім того, відповідно до частини третьої статті 3 цього ж Закону Фонд є установою, що не має на меті отримання прибутку.

Таким чином, Фонд не підпадає під категорію фінансової установи, яка під час надання інформації клієнту зобов`язана дотримуватися вимог законодавства про захист прав споживачів. Отже, на фізичних осіб – вкладників комерційних банків під час дії тимчасової адміністрації не поширюється дія частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якої споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

З наведеного убачається, що дія частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюється на спори, які виникають між вкладниками банку та Фондом під час здійснення останнім владних управлінських функцій (виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами на підставі пункту 4 частини другої статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Ураховуючи викладене вище, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що дія частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюється на спори, які виникають між вкладниками банку та Фондом під час здійснення останнім владних управлінських функцій, а тому немає підстав для звільнення позивача від сплати судового збору в цій справі.

Крім цього, рекомендую звернути увагу на наступну судову практику і роз’яснення:

Огляд практики ЄСПЛ щодо права на житло за період з 01.01.2019 по 31.07.2021

Огляд містить практику, в якій розкрито такі аспекти:

✅ за якими критеріями оцінюється допустимість і пропорційність втручання в право особи на житло;

✅ які дії або бездіяльність державних органів порушуватимуть Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод за наведеними статтями, а також у яких ситуаціях її положення будуть дотримані;

✅ чи буде порушено права особи, якщо державний орган виправить свою помилку за її рахунок;

✅ чи матиме місце порушення Конвенції, якщо вилучити в особи майно та не надати їй відповідного відшкодування.

Як і зазвичай, наведені справи систематизовані за конкретними розділами й містять виклади обставин справ та оцінки Суду щодо наявності чи відсутності порушень Конвенції.

Огляд практики розгляду ВС-КГС справ у спорах щодо недоговірних зобов’язань за липень 2020 по серпень 2021

Огляд містить правові висновки Верховного Суду, які сприятимуть забезпеченню сталості та єдності судової практики у справах щодо недоговірних зобов’язань і дадуть змогу зрозуміти основні підходи до вирішення проблемних питань, що виникають із приводу застосування положень законодавства щодо:

✅ повернення безпідставно набутого майна (коштів);

✅ спонукання виконати або припинити певні дії;

✅ відшкодування шкоди.

Правові висновки стануть у пригоді суддям, адвокатам, юристам, науковцям, а також усім, хто здійснює професійну діяльність у сфері банкрутства і хоче бути в курсі останньої судової практики.

Огляд судової практики ВС-КЦС за вересень 2021 року

В огляді відображено найважливіші правові висновки, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Серед цих висновків, згрупованих за різними категоріями справ, містяться, зокрема, такі:

✅ у спорах, що виникають із житлових правовідносин, зауважено, що особа, яка на законних підставах вселилася в жиле приміщення як член сім’ї наймача та зареєстрована в ньому, набула рівного права з наймачем на користування цим приміщенням, несе тягар його утримання, має право на звернення до суду з позовом про визнання іншої особи (зокрема й наймача) такою, що втратила право користування жилим приміщенням. Також у цій категорії справ зазначено, що звільнені військовослужбовці (у тому числі після закінчення контракту), які мають вислугу 20 років і більше, мають право на отримання житла, а отже і на залишення на обліку до його отримання;

✅ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, вказано, що лише факт заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав не свідчить про інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку на краще, а позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу права спілкуватися з дитиною, бачитися з нею, звернутися до суду з позовом про поновлення батьківських прав;

✅ у спорах, що виникають із трудових правовідносин, констатовано, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде її правонаступником, передбачає, зокрема, зобов’язання роботодавця (держави) з працевлаштування працівників ліквідованої установи;

✅ у спорах, що стосуються питань процесуального права, акцентовано, що некоректне з погляду лінгвістики формулювання вимог позову не може бути перешкодою для захисту порушеного права особи, яка звернулася до суду, оскільки надміру формалізований підхід щодо дослівного розуміння вимог позову як реалізованого способу захисту суперечить завданням цивільного судочинства.

Рішення КОАС про скасування ППР за зберігання пального без ліцензії та стягнення з ДПС витрат на правову допомогу

Справа №320/10762/20

Це наша справа. Ситуація дуже розповсюдження й зазначене рішення буде мати принциповий статус для осіб які використовують пальне для заправки власної техніки, а також підстав проведення перевірки.

Суд зазначив, що жодних доказів, які би свідчили про наявність у податкового органу інформації про порушення ТОВ «Козацький бекон» вимог законодавства, а також про отримання її в установленому порядку, що створювало би достатні умови для проведення фактичної перевірки ТОВ «Козацький бекон» на підставі п.п.80.2.5. п.80.2 ст.80 Податкового кодексу України, відповідачем не надано.

Не містить такої інформації і наказ відповідача № 1081 від 31.08.2020 року «Про проведення фактичної перевірки». Отже, на підставі викладеного, суд приходить до висновку, що у відповідача були відсутні підстави для проведення фактичної перевірки у ТОВ «Козацький бекон».

Разом з тим, згідно частин тридцять дев`ять-сорок два статті 15 Закону № 481/95-BP для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів: документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення; акт вводу в експлуатацію об`єкта або акт готовності об`єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об`єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального; дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.

З аналізу вищезазначених положень законодавства випливає висновок, що отримувати ліцензію на право зберігання пального суб`єкт господарювання повинен тільки для стаціонарних цистерн/ємностей.

Зазначене вбачається як з визначення термінів «місце зберігання пального», «зберігання пального», так і з переліку документів, які слід надати для отримання ліцензії на право зберігання пального, адже надати такий перелік документів для пересувних ємностей та транспортних засобів неможливо, оскільки останні не є нерухомим майном та не мають чіткої прив`язки до місця (території).

Разом із тим із дослідженого акту судом встановлено, що ревізори обмежились лише описом факту наявності ТОВ «Козацький бекон» дизельного пального, не встановивши факт його зберігання, місце зберігання, наявні на час перевірки залишки та порядок його використання.

Позивач не заперечує факту придбання пального, проте заперечує факт його зберігання на момент проведення перевірки, оскільки пальне було відразу ж використане у господарській діяльності позивача – для заправки сільськогосподарської техніки, що ним орендується, на підтвердження чого надано Акт виконаних робіт (надання послуг) від 21.04.2020 № 466.

Відповідач не надав суду жодних доказів на підтвердження правомірності оспорюваного рішення, під час перевірки не з`ясував обставин фізичного зберігання позивачем пального у спірних правовідносинах, з врахуванням напрямків господарської діяльності підприємства і наявної у користуванні позивача техніки та допустив помилкове ототожнення господарської операції із придбання пального із фізичним зберіганням пального.

Вказаний Закон не містить вказівки на те, що пальне повинно зберігатися виключно у стаціонарних ємностях для зберігання пального; не визначає граничний об`єм пального чи обмежень по строку, з якого починається “зберігання пального”; саме по собі зберігання пального не є підставою для реєстрації акцизного складу, оскільки вимагає певного обсягу пального.

Крім того, у індивідуальній податковій консультації, наданій Державною фіскальною службою України від 15.08.2019 №3814/6/99-99-12-02-02-15/ІПК, зазначено, що у розумінні Закону № 481 суб`єкту господарювання необхідно отримувати ліцензію лише для здійснення зберігання пального у стаціонарних цистернах/ємностях, вказана податкова консультація не скасована.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 30 Закону №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем подано: договір про надання професійної правничої допомоги від 21.10.2020 № 186, додаток № 1 до договору № 186 з описом виконаних робіт та вартістю наданих послуг; акт надання послуг від 30.10.2020; рахунок на оплату від 22.10.2020 № 598 на суму 10000 грн., рахунок на оплату від 19.01.2021 № 26 на суму 3000 грн. та рахунок на оплату від 02.02.2021 № 110 на суму 2000 грн.; платіжне доручення № 2096 про оплату адвокатських послуг на суму 10000, 00 грн., платіжне доручення № 2183 про оплату адвокатських послуг на суму 3000, 00 грн. та платіжне доручення № 2197 про оплату адвокатських послуг на суму 2000, 00 грн.

Дослідивши надані позивачем документи та враховуючи наведені норми права, суд дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову, значенням справи для сторони, а отже зазначені витрати підлягають стягененню з відповідача.

Постанова ШААС про залишення в силі рішення ОАСК щодо скасування ППР на додаткове благо за списаним боргом по кредитному договору

Справа № 640/8031/19

Це наша справа. Апеляційний суд зазначив, що як вірно встановлено судом першої інстанції, з Акту перевірки вбачається, що відповідач дійшов висновку про наявність доходу позивача у вигляді додаткового блага на підставі відомостей ЦБД ДРФО ДФС України та листа АТ «Укрсиббанк» від 25.09.2018 № 14-202/39087, який містить лише загальне посилання на підтвердження анулювання боргу, без конкретизації підстави та відповідного розрахунку суми прощеного боргу по відповідним складовим.

Крім того, ні у повідомленні банку, ні у витребуваних судом у банка документах та наданих останнім поясненнях не міститься ні саме рішення про анулювання боргу позивача, ні пояснення на якій саме підставі здійснено таке анулювання.

Однак, матеріали справи свідчать про те, що договір кредиту позивача не був погашений станом на 01.01.2014, операція з прощення (анулювання кредиту) здійснена після 01.01.2015, отже, як вірно визначив суду першої інстанції, спірні правовідносини підпадають під дію п. 8 підрозділу 1 розділу ХХ ПК України, а відтак визначення суми додаткового блага повинно здійснюватися з урахуванням вказаних вимог.

При цьому, як вірно визначено судом першої інстанції, сума прощеної заборгованості по процентам за кредитом у розмірі 500,69 доларів США в силу наведених норм не є доходом позивача.

Колегія суддів зауважує, що положення пункту 8 підрозділу 1 розділу XX “Перехідні положення” Податкового кодексу України є спеціальними по відношенню до вимог абзацу «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України. Їх застосування виключає наявність податкового правопорушення, передбаченого абзацом «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, а відтак зумовлює безпідставність висновків податкового органу про збільшення загального оподатковуваного доходу як бази оподаткування іншими податками.

Рішення Шевченківського райсуду Києва про визнання виконавчого напису ПНБРНО Колейчика В.В. на користь Сіті Фінанс таким, що не підлягає виконанню та стягнення витрат на правову допомогу

Справа № 761/41369/19

Це наша справа. Суд зазначив, що на день вчинення виконавчого напису, редакція Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. № 1172, не передбачала можливість вчинення виконавчого напису на договорі, який нотаріально не посвідчений.

Вчинення виконавчого напису на договорі, який нотаріально не посвідчений, є порушенням вимог ст. 87 Закону України «Про нотаріат», Постанови КМУ № 1172 від 29.06.1999, а тому такий виконавчий напис виконанню не підлягає.

Суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, у вигляді витрат на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн., оскільки дані витрати підтверджені належними та допустимими доказами, а саме: копією договору про надання правничої допомоги від 11.10.2019, квитанцією про сплату коштів на суму 5000,00 грн. згідно договору про надання правничої допомоги від 11.10.2019.

Рішення ОАСК про скасування рішення НАЗК за результатами повної перевірки декларації у зв`язку з порушенням строків та наданими поясненнями

Справа № 640/25894/19

Це наша справа. Суд зазначив, що перевірка декларацій розпочинається з прийняттям рішення про її проведення і її початком є день, наступний за днем прийняття рішення про проведення перевірки, та закінчується прийняттям рішення про її результати. При цьому така перевірка повинна тривати не більше, ніж 60 календарних днів з дня прийняття рішення про проведення перевірки, а у виняткових випадках – не більше 90 днів. Будь-яких підстав для винесення рішення про результати повної перевірки декларацій поза межами визначеного Порядком №56 строку законодавством не передбачено.

З урахуванням викладеного Верховний Суд в постанові від 13.02.2020 у справі №640/1007/19 також вказує на те, що доводи Національного агентства з питань запобігання корупції контролю щодо відсутність обмеження будь-якими строками (або в межах поняття «розумного строку») на прийняття відповідного рішення щодо повної перевірки декларації, з урахуванням принципу верховенства права, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки Національне агентство з питань запобігання корупції контролю створене відповідно до Закону України «Про запобігання корупції» і зобов`язане діяти лише на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Отже, проведення перевірки декларації особи відповідно до статей 48 та 50 вказаного Закону Національне агентство з питань запобігання корупції контролю повинне здійснювати згідно з чітко встановленою правовою процедурою, визначеною Порядком №56.

Ураховуючи вищевикладене, повна перевірка Національним агентством з питань запобігання корупції декларацій, поданих позивачем за 2016,2017 роки, повинна була тривати з 05.01.2019, тобто з наступного дня після прийняття відповідачем рішення від 04.01.2019 №4 «Про проведення повної перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування» та закінчитися 01.04.2019 відповідно до рішень від 01.03.2019 №610, №611 «Про продовження строку повної перевірки декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування».

Натомість, повна перевірка декларацій позивача за 2016,2017 роки тривала з 04.01.2019 по 11.10.2019, що становить 280 днів з моменту початку здійснення повної перевірки декларації.

Відтак, прийняття відповідачем оскаржуваних рішень лише 11.10.2019 відбулося поза межами визначеного законодавством 90-денного строку, що є порушенням строків проведення такої перевірки, визначених пунктом 12 розділу ІІІ Порядку №56 та свідчить про їх протиправність.

Цей огляд зроблений з використанням системи ZakonOnline.com.ua Рекомендую її через дуже дружній та зручний інтерфейс із зазначенням всіх процесуальних документів по конкретній справі і великої кількості корисних перехресних посилань, а також пошуку конкретної постанови і правової позиції.

Не забудьте підключитись на наші канали з останніми новинами і оглядами судової практики. Разом з описом історичних подій й цитатами на кожен день.

Книги з таблицями судових рішень неоднакового застосування норм права за кредитними, сімейним, страховим і зобов’язальних правовідносин, банкрутства. Правові висновки ЄСПЛ Ви можете придбати тут.

Також раджу звернути увагу на:

Таблиця строків позовної давності

Ставки судового збору з 01.01.2021

АО «Кравец и Партнеры»

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *