З огляду на опубліковані рішення, деякі з випадкових людей, схоже, вирішили зібрати собі на відпустку за рахунок споживачів газу. Навіть цікаво хто зараз лобіст чи як правильно буде – головний судовий активіЗт з продажу громадянам повітря замість газу. Крім цього, кудись зникла і пафосна впевненість у своїй безмежній правоті в питаннях санкцій, особливо після перегляду санкцій ще за часів Порошенко в ЄСПЛ. Також варто звернути увагу і на повторне скасування незаконного рішення Вищої ради правосуддя, яким встановлено суцільну безграмотність членів ВРП, як на мене.
До огляду включено також практика ККС ВС та КГС ВС з тематичними оглядами, практика ЄСПЛ, два рішення КСУ, виправдовувальний вирок Верховного суду в справі по ухиленню від мобілізації, постанова ВС-ККС щодо можливості опіки військовослужбовцем, постанова апеляційного суду про скасування зарахування до військової частини у зв’язку з порушеннями під час мобілізації, рішення про скасування штрафу ТЦК і багато іншого.
🔷 Перелік рішень та практики, які включені до огляду:
🔸 Постанова ОП ВС-КЦС про можливість призначення військовослужбовця опікуном недієздатної особи
🔷 Огляди судової практики та інші рішення:
🔸 Огляд судової практики ВС-ККС за червень 2026 року
🔸 Огляд судової практики ВС-КГС за червень 2026 року
🔸 Огляд практики ЄСПЛ за травень 2026 року
🔸 Рішення КСУ 9-р(ІІ)/2026 про забезпечення альтернативності застави триманню під вартою
За цей період, рекомендую звернути увагу на наступні ухвали, постанови й рішення:
Постанова ОП ВС-КЦС про можливість призначення військовослужбовця опікуном недієздатної особи
Справа № 305/1557/24
Об’єднана палата КЦС ВС зробила обов’язковий для всіх судів та державних органів висновок:
Сам по собі факт проходження військової служби не може розглядатися як автоматична та безумовна перешкода для призначення військовослужбовця опікуном. Абзац п’ятнадцятий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» пов’язує можливість реалізації відповідної правової підстави з наявністю або відсутністю інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати опіку над недієздатною особою.
Справа № 800/162/16
Випадкові люди фактично самоусунулись, хоча мали на це повноваження та всі матеріали, від встановлення порушення прав ТОВ «М.С.Л.» та незаконності введення Петром Порошенко санкцій і формально зазначивши про наявність рішення ЄСПЛ просто направили на новий розгляд.
Справа № 904/1809/24
Яскраве корупційне рішення з продажу природного газу, як на мене. Судові активіЗти зазначили:
9.47. Велика Палата Верховного Суду, застосовуючи у цій справи положення статті 15 Закону, доходить таких висновків про те, як їх слід тлумачити і застосовувати.
9.48. Абзац другий частини першої статті 15 Закону про те, що договір постачання між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з моменту початку фактичного постачання природного газу такому споживачу, слід розуміти так, що цей договір вважається укладеним шляхом публічної оферти постачальника «останньої надії» та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.
9.49. Положення частини другої статті 15 Закону, які встановлюють обмеження строку постачання природного газу постачальником «останньої надії» та визначають, що договір між постачальником «останньої надії» та споживачем не може бути укладений за наявності простроченої заборгованості у такого споживача перед таким постачальником «останньої надії», слід застосовувати з урахуванням наведеного вище положення абзацу другого частини першої статті 15 Закону.
Тобто якщо договір з постачальником «останньої надії» не було припинено до закінчення 60-добового граничного строку, постачальник «останньої надії» не припинив постачання природного газу споживачу, який був включений до його реєстру, а споживач продовжує споживати природний газ за відсутності у нього іншого постачальника, то немає підстав вважати, що такі правовідносини є недоговірними, враховуючи, що договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» вважається укладеним шляхом акцептування публічної оферти споживачем через сам факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.
9.50. Формулюючи ці висновки, Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, до якої категорії споживачів належить Відповідач, а також що у цій справі суди не встановили, що Відповідач як споживач мав право на споживання природного газу на будь-яких інших, більш сприятливих умовах. Відповідач рішення судів не оскаржує і, відповідно, про такі більш сприятливі умови не стверджує.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що зроблені у цій справі висновки також сформульовані в умовах, коли суди обох інстанцій встановили, що споживання газу Позивачем було здійснене у визначеному судами обсязі з ресурсу Позивача (в цій частині Позивач судових рішень не оскаржував, а Відповідач їх не оскаржував узагалі) і спірним питанням на вирішенні Великої Палати було саме питання про режим або умови такого споживання природного газу Відповідачем з ресурсу Позивача.
Справа № 990SCGC/4/26
Це наша справа. Сумно, що ВРП вирішила бути вища за закон і за будь-що покарати суддю за те, що не є порушенням і заради цього Закон порушили знову. Суд зазначив:
151. Велика Палата Верховного Суду враховує, що на виконання чітких вимог частини першої статті 140 ГПК України суддя ОСОБА 1 розглянув подану позивачем заяву про забезпечення позову у встановлений законом строк у межах відкритого провадження у справі, яке на час його відкриття відповідало положенням процесуального закону щодо належності цього спору до юрисдикції господарського суду та відповідало правилам підсудності.
152. Велика Палата Верховного Суду в повній мірі не погоджується з висновком ВРП про те, що «… розгляд заяви та вжиття заходів забезпечення позову здійснюються виключно судом, компетентним розглядати спір по суті. Водночас першочерговим під час надходження на розгляд суду заяви про забезпечення позову є надання оцінки щодо порядку звернення з нею до суду, за умови дотримання якого здійснюється її розгляд по суті. Таких вимог закону суддя ОСОБА 1 не виконав, допустивши істотне порушення норм процесуального права» з огляду на висновки, які були викладені у пунктах 85-90 постанови від 26 вересня 2024 року у справі № 990SCGC/10/24 (провадження № 11-133сап24) та повторені у пунктах 138-141 цієї постанови.
153. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що розгляд судом, у провадженні якого перебувала справа у межах строків, визначених процесуальним законом, які є дуже стислими, заяви про забезпечення позову не можна вважати істотним порушенням суддею норм процесуального права, оскільки істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя як підстава дисциплінарної відповідальності охоплює не будь-яке відхилення від процесуальних приписів чи помилку в застосуванні норм права, а лише таке порушення, яке по своїй суті є застосуванням норми права всупереч її прямому змісту чи усталеній практиці, і за своїми наслідками таке порушення призвело або могло призвести до порушення фундаментальних засад судочинства, обмеження процесуальних прав учасників справи, перешкодило всебічному, повному та об’єктивному розгляду справи або поставило під сумнів справедливість і законність судового рішення.
154. Істотність порушення процесуальних норм визначається не самим фактом допущення процесуального недоліку, а його впливом на можливість реалізації учасниками справи права на справедливий суд, дотримання принципів змагальності, рівності сторін та належної правової процедури. Відтак дисциплінарну відповідальність може зумовлювати лише таке порушення процесуального закону, яке виходить за межі звичайної судової помилки чи різного тлумачення правової норми.
155. З огляду на викладене висновок ВРП про те, що суддя постановив ухвалу про задоволення заяви про забезпечення позову у вказаній справі в окремому позовному провадженні поза межами справи про банкрутство, чим умисно допустив істотне порушення суддею норм процесуального права, наслідком якого є порушення правил щодо юрисдикції або складу суду, є необґрунтованим.
156. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що ВРП вдруге дійшла необґрунтованого висновку про наявність в діях судді ОСОБА 1 ознак дисциплінарного проступку, відповідальність за передбачена підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, оскільки об’єктивну сторону визначеного цією правовою нормою проступку має становити саме істотне порушення норм процесуального права.
157. Крім того, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне вказати на те, що під час повторного розгляду скарги судді на рішення Третьої Дисциплінарної палати від 13 березня 2024 року № 729/3дп/15-24 після скасування попереднього рішення ВРП від 30 листопада 2023 року № 1159/0/15-23 Великою Палатою Верховного Суду ВРП була зобов’язана враховувати правові висновки суду.
158. У цій дисциплінарній справі, рішенні ВРП у якій вже вдруге переглядається, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 вересня 2024 року вже вказувала на недостатність підстав для висновку про істотне порушення суддею норм процесуального права з огляду на відсутність чіткого законодавчого регулювання порядку та строків передачі справи та неможливість у такій процесуальній ситуації кваліфікації дій судді як дисциплінарного проступку. Отже, посилання у оскаржуваному рішенні ВРП на врахування правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 вересня 2024 року, є непереконливим.
Крім цього, рекомендую звернути увагу на наступну судову практику і роз’яснення:
Огляд судової практики ВС-ККС за червень 2026 року
У сфері кримінального права зроблено висновки про те, що:
– для застосування інституту звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим потрібно встановити наявність лише тих умов і підстав, які безпосередньо зазначені у ст. 46 КК України. Встановлення інших додаткових вимог як передумови для застосування положень цієї статті є неправильним;
– для визнання особи винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтями 185, 186, 187 КК України та іншими положеннями, що встановлюють відповідальність за заволодіння чужим майном, корисливий мотив не є обов’язковим. Ключовим є доведення прямого умислу на протиправне і безповоротне заволодіння чужим майном з метою отримати можливість розпорядитися ним на власний розсуд. Мотиви, які спонукали особу до таких дій, на їх кваліфікацію не впливають, але можуть бути враховані при призначенні покарання і застосуванні інших норм кримінального закону;
– розміщення інформації в месенджері «Телеграм» про розташування підрозділів ТЦК та СП для попередження учасників спільноти про проведення мобілізаційних заходів підлягає кваліфікації за ч. 1 ст. 114-1 КК України як перешкоджання законній діяльності ЗСУ в особливий період.
У сфері кримінального процесуального права зазначено, що:
– рішення про проведення розгляду повністю або частково за відсутності адвоката суд приймає, виходячи з усіх обставин провадження: складності обставин справи або правових питань, наявності викладених раніше позицій, наявності інших адвокатів, пояснення обвинуваченої особи. У разі проведення розгляду без адвоката суд має максимально компенсувати його відсутність іншими процесуальними засобами;
– органи або установи виконання покарань не наділені правом на апеляційне оскарження судових рішень суду першої інстанції, прийнятих за результатами розгляду їхнього клопотання (подання), яке стосується питань виконання вироку. Якщо після відкриття апеляційного провадження буде встановлено, що апеляційний розгляд здійснюється за апеляційною скаргою особи, яка не має права її подавати, суд апеляційної інстанції повинен постановити ухвалу про закриття апеляційного провадження;
– якщо експертне дослідження проводилося на підставі рішення органу досудового розслідування, укладання договору з експертною установою не є обов’язковим. Відсутність в обвинувальному акті відомостей щодо витрат на проведення експертизи не є безумовною підставою для визнання її неналежним доказом.
В огляді висвітлено також інші, не менш актуальні правові позиції.
Огляд судової практики ВС-КГС за червень 2026 року
✅ У постановах у справах про банкрутство сформульовано правові висновки щодо:
⚫ юрисдикції спору з фізичною особою – поручителем після залишення без розгляду вимог до основного боржника у зв’язку з його банкрутством;
⚫ недопустимості одночасного стягнення двох пеней за одне триваюче порушення при продажу майна на аукціоні в процедурі банкрутства;
⚫ визначення територіальної підсудності справи про банкрутство у разі скасування незаконних реєстраційних дій щодо зміни місцезнаходження боржника;
⚫ відмови у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи у зв’язку з недоведеністю підстав неплатоспроможності та поданням доказів іноземною мовою без нотаріального перекладу.
✅ У постанові у справі, пов’язаній з антимонопольним та конкурентним законодавством, сформульовано висновок стосовно початку перебігу строку на оскарження рішення АМК України в разі його неотримання адресатом.
✅ У постановах у справах щодо корпоративних спорів, корпоративних прав містяться висновки про:
⚫ критерії визначення кількох правочинів як одного значного правочину;
⚫ пріоритет Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» над положеннями статуту ПрАТ;
⚫ особу, на яку покладено обов’язок привести структуру власності суб’єкта у сфері медіа у відповідність до вимог Закону України «Про медіа»;
⚫ недопустимість забезпечення позову про визнання недійсним рішення про внесення нерухомого майна до статутного капіталу товариства та витребування спільного сумісного майна подружжя із чужого незаконного володіння шляхом зупинення дії рішень про примусове відчуження майна під час дії воєнного стану.
✅ У постановах у справах щодо земельних відносин та права власності викладено правові висновки стосовно:
⚫ недостовірності інформації про об’єкт оренди державного майна та наслідків визнання договору оренди недійсним;
⚫ правових наслідків відмови суміжного землекористувача від підписання акта погодження меж земельної ділянки;
⚫ наслідків укладення договору оренди пам’ятки культурної спадщини без погодження органу охорони культурної спадщини.
✅ У постановах у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів, наведено правові висновки щодо:
⚫ вирішення переддоговірного спору про укладення обов’язкового договору та визначення його істотних умов судом;
⚫ наслідків несвоєчасного надання сертифіката Торгово-промислової палати України для підтвердження форс-мажорних обставин.
Зокрема, додані позиції охоплюють такі ключові блоки: цифровізація та ідентифікація, судова експертиза і докази, судочинство з іноземним елементом, юрисдикція, процесуальні гарантії та межі перегляду.
У блоках виокремлено такі практичні питання:
− у сфері диджиталізації та ідентифікації: чи є належним підписанням позову розміщення на папері QR-коду електронного підпису поза системою «Електронний суд» та як співвідносяться умовні коди ЄСІКС із кодами ЄДРПОУ для органів прокуратури;
− у сфері доказування й експертизи: за яких умов висновок експерта на замовлення учасника справи є належним та допустимим доказом і чи наділений суд правом змінювати раніше визначену експертну установу;
− у сфері судочинства з іноземним елементом: про порядок підтвердження процесуальної правосуб’єктності та дієздатності іноземної особи в господарському процесі та наслідки їх неналежного підтвердження;
− у сфері арбітражу: який суд має пріоритет у розгляді спору, якщо арбітражна угода визнана невиконуваною;
− юрисдикція у сфері захисту власності: за правилами якого судочинства розглядаються спори щодо самочинного будівництва на комунальних землях і хто є належним відповідачем у справах про його знесення;
− у сфері процесуальних фільтрів: чи скасує касація рішення, якщо права незалученої особи зачеплені лише в мотивувальній частині, та чи є підставою для скасування рішення відсутність підпису одного із суддів колегії.
Нова процесуальна реальність господарського судочинства – в одному документі. Не чекайте, поки оновлені позиції Верховного Суду стануть несподіванкою від ваших опонентів у судовому засіданні, – читайте огляд першими!
Огляд практики ЄСПЛ за травень 2026 року
Верховний Суд підготував огляд практики Європейського суду з прав людини за рішеннями, ухваленими в травні 2026 року.
У цьому огляді, зокрема, відображено низку рішень ЄСПЛ щодо дотримання Державами-учасницями вимог, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
У справі Miladze v. Georgia йдеться про притягнення заявника до адміністративної відповідальності за опубліковане у TikTok відео, в якому він критикував нову транспортну політику Тбілісі. Відео містило грубу нецензурну лексику та особисті образи, спрямовані проти мера міста та працівників поліції. Національні суди визнали заявника винним у порушенні громадського порядку за Кодексом про адміністративні правопорушення з накладенням штрафу. Суди вважали, що оскільки соціальні мережі відіграють важливу роль у суспільному житті, то вони мають розглядатися як «простір, де може порушуватися громадський порядок», і виснували, що нецензурна лексика заявника становила безпідставну образу конкретних державних посадових осіб, не сприяючи при цьому жодній публічній дискусії, і тому не підпадала під захист ст. 10 Конвенції.
ЄСПЛ зауважив, що значна частина відео складалася зі словесної агресії без жодної інформаційної цінності, а ст. 10 Конвенції не захищає від безпідставних особистих образ. Крім того, швидкість поширення відео на платформі TikTok, орієнтованій на неповнолітніх, посилили його негативний вплив висловлювань заявника. З огляду на те, що національні суди провели структурований аналіз балансу інтересів, а призначене покарання обмежилося мінімальним штрафом, ЄСПЛ дійшов висновку, що втручання було пропорційним і необхідним у демократичному суспільстві. За цих обставин ЄСПЛ встановив відсутність порушення ст. 10 Конвенції.
Справа Idris Akhundov v. Azerbaijan стосувалася припинення виплати заявнику, колишньому офіцеру поліції, пенсії за віком. Виплати було припинено за ініціативою Міністерства внутрішніх справ Азербайджану через те, що заявнику нібито було надано політичний притулок у Німеччині. Національні суди підтримали це рішення, вказавши, що особа не може користуватися системами соціального захисту двох держав одночасно.
ЄСПЛ виснував, що припинення виплат становило втручання у право заявника на мирне володіння майном. Ключовим стало питання щодо законності такого втручання. Суд зазначив, що першою та найважливішою вимогою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є наявність підстави в національному законодавстві, однак ані національні суди, ані Уряд не навели жодної норми національного законодавства, яка б могла бути правовою підставою для припинення виплати пенсії. За цих обставин Суд дійшов висновку, що втручання не відповідало принципу «законності», і констатував порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.
Особа у якої тимчасово вилучено майно, та щодо якого відсутня ухвала слідчого суддів про арешт майна за приписами Кодексу, має право подати до слідчого судді скаргу на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу та, у разі ухвалення слідчим суддею ухвали про відмову в задоволенні такої скарги, право на подання заперечення проти цієї ухвали слідчого судді під час підготовчого провадження в суді.
Проте можливість реалізації особою права на подання заперечення проти ухвали слідчого судді про відмову в задоволенні скарги на бездіяльність слідчого чи прокурора, яка полягає у неповерненні відповідно до статті 169 Кодексу тимчасово вилученого майна, залежить від факту завершення досудового розслідування й не залежить від рішень та дій цієї особи, оскільки згідно з приписами Кодексу особа, у якої тимчасово вилучено майно, зможе подати заперечення проти ухвали слідчого судді лише після завершення досудового розслідування.
У весь цей час особа, чиє майно тимчасово вилучено на підставі приписів Кодексу, також позбавлена правомочностей з володіння, користування та розпоряджатись ним, гарантованих статтею 41 Конституції України.
Ураховуючи наведене, Конституційний Суд України вважає, що встановлені пунктом 1 частини першої статті 303, частиною третьою статті 309 Кодексу складники механізму судового контролю за правомірністю втручання в права особи під час досудового розслідування, у якому жодній особі не повідомлено про підозру, не забезпечують дієвого та ефективного захисту конституційних прав, гарантованих Конституцією України.
Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що частина третя статті 307, частини перша, друга статті 309 Кодексу суперечать приписам частини другої статті 3, частини першої статті 8, частин першої, третьої статті 41, частин першої, другої статті 55, пункту 8 частини другоїстатті 129 Конституції України.
Дослідивши питання, порушені в конституційній скарзі, Суд визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), частину третю статті 307, частини першу, другу статті 309 Кримінального процесуального кодексу України в тім, що вони не визначають права на апеляційне оскарження під час досудового розслідування ухвали слідчого судді про відмову в задоволенні скарги на бездіяльність слідчого чи прокурора, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу.
Частина третя статті 307, частина перша, друга статті 309 Кримінального процесуального кодексу України, визнані неконституційними в зазначеному аспекті, утрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Рішення КСУ 9-р(ІІ)/2026 про забезпечення альтернативності застави триманню під вартою
Конституційний Суд України, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, вважає, що для запобігання перетворенню застави на завуальований спосіб тримання особи під вартою слідчий суддя, суд, визначаючи розмір застави в судовому рішенні, повинен обґрунтувати фінансову спроможність особи, оцінити її легальні доходи й активи, урахувати не лише розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а й інші обставини, визначені Кодексом, а також наявність осіб, які перебувають на утриманні цієї особи; водночас активи для сплати визначеного розміру застави мають бути доступними особі, яку підозрюють чи обвинувачують, зокрема має бути враховано обставину, що стала підставою для накладення арешту на майно особи в межах кримінального провадження.
Із урахуванням позицій Європейського суду з прав людини Конституційний Суд України виходячи з принципу, за яким усі сумніви й припущення мають тлумачитися на користь особи, яку підозрюють чи обвинувачують, окремо наголошує на обов’язку слідчого судді, суду ретельно мотивувати розмір застави, зокрема, з посиланням на документи про фінансовий стан особи, обґрунтовувати кожний складник, що формує загальний розмір застави, уникати припущень про матеріальну спроможність особи, зазначати, чому саме такий розмір застави є достатнім для запобігання ризику переховування особи від органів досудового розслідування та суду, ураховувати її соціальні зв’язки (сім’ю, інші особисті комунікації), а також зв’язки за кордоном .
З огляду на викладене Конституційний Суд України наголошує, що саме дотримання слідчим суддею, судом наведених юридичних позицій щодо реальної альтернативності застави триманню під вартою забезпечує таке застосування абзацу п’ятого частини п’ятої статті 182 Кодексу, яке є сумісним із вимогами частини другої статті 29 Конституції України.
Дослідивши питання, порушені в конституційній скарзі, Суд визнав таким що відповідає Конституції України (є конституційним), абзац п’ятий частини п’ятої статті 182 Кримінального процесуального кодексу України.
Справа № 138/36/24
Є в кримінальній юстиції судді, які не стали активіЗтами і поважають, як Закон, та і права людини. Суд зазначив:
15. Аналіз статті 22 Закону № 3543 та статей 1 і 33 Закону № 2232 свідчить, що обов’язок з’явитися за призовом під час мобілізації покладається на осіб, які мають статус військовозобов’язаних або резервістів і перебувають на військовому обліку.
16. Таким чином, злочин, передбачений статтею 336 КК, може бути вчинений лише таким спеціальним суб’єктом. Особа, яку закон звільнив від військового обов’язку, не може нести кримінальну відповідальність за ухилення від мобілізації. В особи, яка законно виключена з військового обліку, відсутній також юридичний обов’язок проходити процедуру призову, у тому числі, повторно проходити військово-лікарську комісію (ВЛК).
17. Практика судів адміністративної юрисдикції підтверджує, що особи, виключені з військового обліку за станом здоров’я, втрачають статус військовозобов’язаних і не можуть бути суб’єктом призову за мобілізацією.[2] Відсутність такого статусу у виключених з військового обліку громадян також підтверджують офіційні листи Головного управління персоналу Генерального штабу Збройних сил України.[3]
21. Пункт (а) частини 4 статті 37 Закону № 2232 у редакції, що діяла до 31 липня 1999 року, передбачав, що громадяни, визнані ВЛК непридатними до військової служби, підлягають «зняттю з військового обліку». Поняття «виключення з військового обліку» було запроваджено лише Законом «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу»» (Закон № 766)[4], який набрав чинності 31 липня 1999 року.
27. Такі недоліки в належному врядуванні і підтриманні термінології нормативних актів в актуальному стані не можуть тлумачитися проти інтересів особи і призводити до порушення її прав, зокрема, передбачених статтею 58 Конституції України і статтею 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.[8] Правозастосовна практика, керуючись принципом пріоритету суті над формою, повинна оцінювати зміст рішення держави про звільнення особи від військового обов’язку, а не технічне оформлення цього рішення.
Справа № 260/9985/25
Судді, які поважають Закон та права людини прямо зазначили, що відсутня в Україні вигадана Верховним судом незворотня мобілізація. Не може порушення прав надавати порушникам нові права. Суд зазначив:
Матеріалами справи підтверджується, та не оспорюється скаржником, що рішенням Комісії ІНФОРМАЦІЯ 6 на підставі п.2 ч.3 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» позивачу надана відстрочка від призову на військову службу до 07.08.2025. Тобто на момент прийняття спірних у цій справі рішень відповідачів позивач мав чинну відстрочку та відповідно не підлягав призову. Відсутність відомостей про таку відстрочку в Реєстрі, як з’ясовано судом, зумовлена діями ІНФОРМАЦІЯ 5 у АДРЕСА 1 , який не вніс відповідні відомості до Реєстру з огляду на порушення позивачем правил військового обліку. Зазначені відомості вказані у відповіді ІНФОРМАЦІЯ 4 від 08.10.2025 за вих. №898,3 наданій на адвокатський запит представника позивача.
Юридичні наслідки порушень прав особи, допущені внаслідок протиправності рішення чи дій суб’єкта владних повноважень, породжує необхідність виправлення таких помилок як необхідний захід, який поверне сторін в правовий стан, що мав місце до моменту порушення.
Справа № 357/7906/26
Це чергова наша справа про скасування незаконної постанови ТЦК щодо притягнення до адміністративної відповідальності у зв’язку з відсутністю підтвердження належного оповіщення військовозобов’язаного про необхідність з’явлення до ТЦК.
Цей огляд зроблений з використанням системи ZakonOnline.com.ua Рекомендую її через дуже дружній та зручний інтерфейс із зазначенням всіх процесуальних документів по конкретній справі і великої кількості корисних перехресних посилань, а також пошуку конкретної постанови і правової позиції.
‼ Не забудьте приєднатися до наших каналів з останніми новинами і оглядами судової практики. Разом з описом історичних подій й цитатами на кожен день.
- в YouTube: Трохи про право від Ростислава Кравця
- в Viber: Правники, адвокати, судді
- в Telegram:
- в LinkedIn: Law Firm Kravets & Partners
- в Tumblr:Правові позиції Верховного суду
- в Reddit: Правники, адвокати, судді
- та в Instagram:АО «Кравець і партнери»
‼ Книги з таблицями судових рішень неоднакового застосування норм права за кредитними, сімейним, страховим і зобов’язальних правовідносин, банкрутства. Правові висновки ЄСПЛ Ви можете придбати тут.
Також раджу звернути увагу на:
Строки за якими були зміни у питаннях зняття та виключення з військового обліку
Таблиця строків позовної давності