За цей період, рекомендую звернути увагу на наступні ухвали, постанови й рішення:
Постанова ВП-ВС щодо застосування іноземного права та висновків експерта, як джерела права
Справа № 904/2104/19
Схоже здоровий глузд остаточно зник у Великій палаті. Чергова добросовісність яка вже замінює докази та висновок експерта, як джерело права.
Суд зазначив, що є помилковими висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені в постанові від 28 липня 2020 року у справі № 904/2104/19, про здійснення судом заходів щодо з`ясування змісту іноземних норм виключно за клопотанням кредитора та на підставі поданих ним доказів без можливості вжиття заходів щодо встановлення змісту цих норм господарським судом самостійно із застосуванням відповідних способів здобуття інформації про іноземне право. Велика Палата Верховного Суду відступає від таких висновків і зазначає, що встановлення судом змісту норм іноземного права здійснюється ex officio.
9.44. Згідно з частиною другою статті 8 Закону № 2709-IV суд вправі залучити експертів при з`ясуванні змісту норм іноземної держави, а в силу пункту 2 частини першої статті 108 ГПК України учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права щодо змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі.
Отже, висновок експерта є допустимим способом здобуття судом інформації про іноземні норми, які застосовуються до правовідносин з іноземним елементом.
9.56. Застосовуючи принцип добросовісності щодо поведінки боржника, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що, визнаючи факт існування своїх зобов`язань за укладеним ним договором поруки від 16 липня 2008 року та їх припинення по закінченню преклюзивного строку згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України, боржник діяв недобросовісно, заперечуючи в цілому факт перерахування Банком коштів за кредитним договором від 16 липня 2008 року Компанії «Лендмонт Лімітед» (LANDMONT LIMITED) та стверджуючи про неповноту наданих Банком доказів у справі про банкрутство щодо перерахування спірної суми грошових коштів – 40 000 000 доларів США. Зазначені висновки судів є помилковими і суперечать основному змісту мотивувальних частин рішень судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у визнанні спірних грошових вимог як таких, що припинилися внаслідок дії імперативної норми українського права (статті 559 ЦК України).
Cправа № 617/775/20
Велика палата зазначила, що особа, засуджена за вчинення кримінального проступку, відповідно до п. 21 ч. 1 ст. 89 КК вважається такою, що не має судимості, одразу після виконання будь-якого з призначених їй покарань, у тому числі у виді штрафу. Натомість у разі звільнення від відбування більш суворих заходів примусу з випробуванням судимість згідно з п. 1 цієї норми погашається лише після закінчення іспитового строку, якщо впродовж цього терміну особа не вчинить нового кримінального правопорушення і рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням не буде скасоване з інших передбачених законом підстав.
У разі вчинення злочину строки погашення судимості диференційовано законодавцем залежно від його тяжкості, проте й у цих випадках, покарання у виді штрафу в разі його повного та своєчасного виконання має більш сприятливі для особи правові наслідки, оскільки погашення судимості, на відміну від випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням, не пов`язується з виконанням засудженим будь-яких додаткових умов, невиконання яких або ж вчинення нового кримінального правопорушення може мати наслідком реальне відбування особою призначеного судом покарання.
Ураховуючи викладене, Велика Палата вважає, що зміна за результатами розгляду апеляційної, касаційної скарги покарання у виді позбавлення чи обмеження волі, від відбування якого особу було звільнено з випробуванням на підставі ст. 75 КК, на штраф не є погіршенням правового становища обвинуваченого, засудженого.
Крім цього, рекомендую звернути увагу на наступну судову практику і роз’яснення:
Збірка «Трохи про приватне право в судовій практиці» Василь Крат
Збірка створена за матеріалами публікацій В. І. Крата в соціальній мережі Facebook. Для зручності користування всі посилання на судові рішення Верховного Суду доповнені QR-кодами. Також додані посилання на первинні публікації в соціальній мережі Facebook, завдяки чому читач може ознайомитись із живим публічним обговоренням відповідних судових рішень Верховного Суду. Звісно, що збірка містить короткий витяг із окремих судових рішень Верховного Суду. Для правильного розуміння висловленої в судовому рішенні правової позиції необхідно ознайомитися з його повним текстом, розміщеним у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Для суддів, адвокатів, нотаріусів, юристів-практиків, науковців, викладачів, студентів вищих навчальних закладів, та всіх хто цікавиться приватним правом.
Огляд ключових правових позицій ВС-КАС щодо оподаткування та публічної фінансової політики
Це консолідоване видання висновків, зроблених Великою Палатою ВС, об’єднаною палатою Касаційного адміністративного суду у складі ВС та судовою палатою з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів КАС ВС, за весь період функціонування Верховного Суду.
Аналітичний матеріал висвітлює актуальну судову практику щодо:
✅ міжнародного оподаткування;
✅ реалізації компетенції контролюючого органу;
✅ порядку оподаткування доходу;
✅ порядку оскарження актів і рішень податкового органу;
✅ реалізації публічної фінансової політики про державний борг, митну справу, грошовий обіг і розрахунки;
✅ фінансової відповідальності;
✅ процесуальних питань тощо.
Справа № 760/7252/21
Це наша чергова справа про скасування незаконних написів нотаріуса Личука.
Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що факт безспірності підпадає під об`єктивний сумнів, стверджувати протилежне підстави відсутні, а тому зазначений виконавчий напис підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню, тобто позов є обґрунтованим.
Справа № 761/39166/18
Це наша справа. Раніше ми вже виграли її у цивільній юрисдикції, зараз, завдяки суддям трирічкам та їх геніальним висновкам ми її виграли вже у господарському суді.
Суд зазначив, що починаючи з 10.06.2015 у позивача виникло право вимагати від поручителів виконання забезпеченого порукою зобов`язання третьої особи за кредитним договором, то, враховуючи умови п.4.1. договорів поруки від 15.04.2011, позивач мав право пред`явити вимогу поручителям про погашення заборгованості третьої особи до 10.06.2018.
Позивачем право на пред`явлення вимоги поручителям було реалізоване шляхом пред`явлення позову до суду 10.10.2018 (т.1 а.с.35).
Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України у вказаній редакції, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Тому, враховуючи припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання зі спливом визначеного договором або законом строку, застосоване у першому реченні частини 4 статті 559 ЦК України у зазначеній редакції словосполучення “порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки” слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Вказане не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом трьох років, як і зазначено у п.4.1. договорів поруки.
Справа № 826/17070/18
Це наша справа. Дуже шкода, що з врахуванням навантаження на суд і фактичним його блокуванням активістами та іншими іноземними агентами, рішення прийшлось чекати понад три роки. Але це того вартувало.
Суд зазначив, що як свідчить зміст подання ГТУЮ у Житомирській області та сам текст рішення ВККН №9 від 10.08.2018, як і наказ Міністерства юстиції України, свідоцтво позивача про право на зайняття нотаріальною діяльністю анульоване у зв`язку із встановленням відповідачами неодноразових порушень ОСОБА_1 чинного законодавства при вчиненні нотаріальних дій.
При цьому, складені ГТУЮ у Житомирській області Довідка про результати комплексної перевірки діяльності позивача і Подання, якими фіксуються порушення ОСОБА_1 вимог законодавства, яким регулюється діяльність нотаріуса, не містять посилань на зафіксовані факти спричинення шкоди інтересам держави, підприємств, установ, організацій, громадян тими порушеннями, які були допущені позивачем. Не містить таких висновків і оскаржуване рішення Комісії, на підставі яких видані спірні накази.
У постановах Верховного Суду від 20.07.2018 у справі № 809/1649/17, від 18.03.2020 у справі № 826/3090/17, від 25.06.2020 у справі №2340/5084/18, від 05.10.2020 у справі №140/1382/19, від 11.03.2021 у справі № 826/7176/17 та від 31.08.2021 у справі № 640/19337/19 сфомульована правова позиція, відповідно до якої встановлення факту порушень нотаріусом чинного законодавства при вчиненні нотаріальних дій належить до компетенції суду.
Отже, застосуванню відповідачами правил підпункту «е» пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про нотаріат» повинно передувати встановлення судовим рішенням (рішеннями) фактів вчинення позивачем як нотаріусом певних порушень під час безпосереднього здійснення нотаріальних дій.
Також вказані рішення містять висновки Верховного Суду про те, що Законом України «Про нотаріат» не визначено повноважень Міністерства юстиції України, Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі щодо перевірки законності вчинення нотаріальних дій нотаріусами і відповідно встановлення порушення чинного законодавства при вчинення нотаріальних дій, так само як і встановлювати наявність чи відсутність шкоди, завданої такими діями нотаріуса іншим особам.
При цьому, ні матеріали перевірки діяльності нотаріуса, за результатами якої складена Довідка, ні Подання ГТУЮ у Житомирській області не містять посилань на судові рішення якими встановлені факти вчинення ОСОБА_1 як нотаріусом вимог законодавства при здійсненні нотаріальної діяльності. Не містить таких посилань і рішення Комісії № 9 від 10.08.2018, на підставі якого прийняті оскаржувані у цьому провадженні накази.
Крім вказаного, суд акцентує увагу на тому, що спірне рішення ВККН рішення № 9 від 10.08.2018 містить посилання на порушення позивачем вимог законодавства, які не знайшли свого відображення ні у Довідці за результатами перевірки діяльності ОСОБА_1 , ні у Поданні, за результатом розгляду якого постановлено вказане рішення.
Наведене в сукупності дає суду підстави для визнання протиправним та скасування рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України від 10.08.2018 №9 про анулювання Свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, видане Міністерством юстиції України 16.03.1995 за НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 .
Справа № 136/2084/21
Суд ретельно розібрався у законодавстві, що регулює обов’язкове щеплення та відсторонення від роботи, зазначивши норми законодавства, яким суперечить наказ про відсторонення від роботи. Крім того, суд зазначив, що карантин фактично було закінчено ще 28 лютого 2021 і в подальшому жодних постанов КМ України, яким би встановлювався карантин на інший період не приймалось. Внесення змін до п. 1 постанови КМ України від 09.12.2020 №1236 є неприйнятним з точки закону, оскільки КМ України вправі, відповідно вимог ч. 1 ст. 29 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб” встановлювати та відміняти карантин, а повноважень продовжувати його дію, шляхом внесення змін до відповідних пунктів постанови, якою встановлювався карантин та визначався період його дії не наділений.
Справа № 226/3339/21
Суд зазначив, що ураховуючи всі встановлені в судовому засіданні обставини, порушення порядку відсторонення від виконання посадових обов`язків, встановленого Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», прав позивачки на працю, приватне життя суд вважає вимоги позивачки ОСОБА_1 правомірними та такими, що підлягають задоволенню в частині скасування наказу № 276-к від 08.11.2021 про її відсторонення від роботи на час відсутності щеплення від COVID-19.
Справа № 585/3294/21
Хоча суд і скасував наказ про відсторонення, але все одно допустився помилки не застосувавши ст. 235 КЗпП де прямо зазначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Посилання на те що не було залучено відділ освіти є недоречним, з такою логікою потрібно залучати й казначейство, ОТГ та ще десятки органів. Це вже питання виконання рішення суду, заробітну плату виплачує школа і вона надалі буде регулювати всі ці питання самостійно. В іншому більш-менш все вірно, хоча є ще декілько підстав для незаконності наказу про відсторонення.
Суд зазначив, що в п.п.3.2п.3 Рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020р. №10-р/2020 в справі № 1-14/2020(230/20), Суд зазначає, що згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України; в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень; не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.
Конституційний Суд України наголошує, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом – актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3,6, 8, 19, 64 Конституції України.
Системний аналіз нормативно правових актів, які регулюють правовідносини, що склались між сторонами у справі, дає право суду зробити висновок, що відповідач мала право вдатись до альтернативних заходів, направлених на обмеження контакту невакцинованої особи з учнями і які могли б мати менший «травматичний» ефект для позивачки. Зокрема, на думку суду, Закон «Про освіту» та п. п.10п.35 Постанови КМУ не забороняє відповідачу надати можливість позивачці на час дії карантину проводити уроки в дистанційному режимі. Крім того, загально відомим є факт, що зараження вірусом можна уникнути шляхом дотримання дистанції під час спілкування, а тому і учні й педагоги мають можливість захиститись від зараження вірусом, без втручання держави у права учасників освітнього процесу.
Покладення Постановою КМУ на відповідача обов`язку відстороняти від роботи без збереження заробітної плати педагога, який не має протипоказань до вакцинації, але не вакцинований від COVID-19, тоді як інша категорія осіб не має вакцинації від COVID-19, але має протипоказання, на думку суду має ознаки дискримінації. В цьому випадку не дотримано справедливого балансу між суспільними інтересами та повагою до прав позивачки, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та Конституцією України. Становище, в якому опинилася позивачка, у зв`язку втручанням держави у її права, виявляється ще більш несправедливим, якщо зауважити, що Постановою КМУ №1236 не вимагається від педагогів, які не мають вакцинації від COVID-19, але мають протипоказання до вакцинації, підтверджувати при виході на роботу відсутність у них позитивного результату на Короновірус. Тоді як навіть для проїзду в транспорті пасажир, який не має вакцинації від COVID-19 змушений був кожні 72 години робити тест на відсутність у нього Короновірусу. Не можна назвати справедливим залишення позивачки без засобів до існування, тоді як ст.23 Закону України «Про захист від інфекційних хвороб» та ст.57 Закону України «Про освіту» за працівниками, які не можуть виконувати свої обов`язки в колективі за станом здоров`я з тих чи інших причин у зв`язку з чим відстороняються від роботи або переводяться на іншу роботу, за ними зберігається середній заробіток.
З огляду на це, Наказ відповідача про відсторонення позивачки від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності вакцинації від COVID-19, на думку суду, суперечить статті 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 8 (право на приватне життя) та ст.1 Протоколу №1, оскільки не обмеження її прав є не пропорційним поставленій меті за наявності можливості досягти поставлену мету (запобігання зараженню вірусом всіх учасників освітнього процесу) менш інтрузивними за характером заходами.
Спірний Наказ № 114-к від 05.11.21 р. суперечить Закону України “Про захист від інфекційних хворобо”, оскільки вакцинація від COVID-19 не включена до календаря щеплень. Спірний Наказ № 114-к від 05.11.21 року прийняти до набрання чинності змінами до Постанови КМУ № 1236 від 09.12.20 р. та Наказу МОЗ № 2153 від 04.10.21 р.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що Наказ №114-К від 05.11.2021 року підлягає скасуванню в частині відсторонення позивачки від роботи, оскільки спірний наказ стосується декількох осіб, які не є позивачами у цій справі.
Справа № 444/3344/21
Суд зазначив, що суду не надано достатніх належних та допустимих доказів того, що роботодавцем при відстороненні позивача від роботи у зв`язку із відсутністю у неї щеплення проти COVID-19 дотримано вимог ч.6 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» в частині отримання письмового лікарського підтвердження про відмову від обов`язкового профілактичного щеплення чи акту, складеного у присутності свідків, в разі відмови дати таке підтвердження, а також вимог ч.2 ст.27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» щодо недопуску позивача від роботи саме на підставі подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби.
Натомість відповідач виніс оскаржуваний наказ про відсторонення на підставі одного лише повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення, яке саме по собі не створює жодних юридичних наслідків та не засвідчує юридичного факту відмови чи ухилення позивачки від обов`язкового профілактичного щеплення, а також факту ненадання нею медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я.
Враховуючи викладене, винесення відповідачем оскаржуваного наказу лише підставі повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення, є порушенням вимог частин другої та шостої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини 2 статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», відсторонивши позивача від роботи з порушенням вимог законодавства, відповідач порушив законне право позивачки на працю.
За таких обставин, враховуючи, що оскаржуваний наказ винесено з порушенням вимог законодавства, позовну вимогу скасувати наказ Сопошинського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №58-к від 08 листопада 2021 року про відсторонення ОСОБА_1 від роботи потрібно задовольнити.
Справа № 732/1783/21
В цьому випадку суд задовільнив вимогу про визнання незаконним та скасувати наказу про відсторонення, однак не стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу, чим порушив імперативні норми ст. 235 КЗпП. При цьому вимога про залучення як відповідача відділу освіти, на мій погляд, є безпідставною, а якщо суд вважав це необхідним, то вині повинен був це зробити за власною ініціативою.
Суд зазначив, що водночас звертає увагу на те, що проходження процедури вакцинації, у тому числі виявлення медичних протипоказань, вимагає певного часу. Зважаючи на те, що письмова вимога від 03.11.2021 подати відомості про вакцинацію була доведена до відома позивачів лише 04.05.2021, а строк для її виконання був встановлений до 05.11.2021 (п`ятниці), позивачі мали у розпорядженні 1 день для її виконання. На переконання суду, у повідомленні позивачів від 03.11.2021 відповідач визначив строк, недостатній для реального фактичного виконання такої вимоги, як проходження вакцинації або надання іншого медичного висновку. Зокрема, роботодавцем не урахований час, необхідний робітникам для проходження медичного огляду напередодні щеплення, консультації сімейного лікаря, за необхідності – медичного обстеження.
Отже, письмовими доказами справи підтверджено, що на момент відсторонення позивачів – 08.11.2021 – керівник ліцею не установив фактів відмови позивачів від проходження від щеплення або фактів ухилення позивачів від проходження такого щеплення.
Відтак, правові підстави для відсторонення позивачів 08.11.2021 від роботи були відсутні, що свідчить про незаконність оскаржуваного наказу.
Цей огляд зроблений з використанням системи ZakonOnline.com.ua Рекомендую її через дуже дружній та зручний інтерфейс із зазначенням всіх процесуальних документів по конкретній справі і великої кількості корисних перехресних посилань, а також пошуку конкретної постанови і правової позиції.
‼ Не забудьте підключитись на наші канали з останніми новинами і оглядами судової практики. Разом з описом історичних подій й цитатами на кожен день.
- в YouTube:Немного о праве от Ростислава Кравца
- в Telegram:
- в Tumblr:Правові позиції Верховного суду
- в LinkedIn:Law Firm Kravets & Partners
- в Viber: Правники, адвокати, судді
- та в Instagram:АО «Кравець і партнери»
‼ Книги з таблицями судових рішень неоднакового застосування норм права за кредитними, сімейним, страховим і зобов’язальних правовідносин, банкрутства. Правові висновки ЄСПЛ Ви можете придбати тут.
Також раджу звернути увагу на:
Таблиця строків позовної давності