Ростислав Кравець, керуючий партнер АК «Кравець та Партнери», поділився з «Юридичною газетою» поглядом на судову реформу в Україні, а також розповів, куди рухається вітчизняний банківський сектор та як вкладникам забрати свої кошти з банків-банкрутів.
– Пане Ростиславе, не є великим секретом ні для юристів-експертів з банківського права, ні для простих громадян те, наскільки сильно втратив довіру Нацбанк (та й банки зокрема) з боку українського суспільства. Як, на Вашу думку, цю довіру можна відновити? Чи можете запропонувати якусь покрокову інструкцію для НБУ?
– Вважаю, що банківський ринок з боку громадян продовжує втрачати довіру. Пов’язано це передусім з поведінкою Фонду гарантування вкладів, який відмовляється виплачувати навіть гарантовану суму, а також всіляко затягує ці виплати без аргументованих пояснень для громадян.
Що стосується відновлення довіри, я думаю, якщо все так і триватиме, то фактично ми можемо стикнутись з цією ситуацією, що банківських вкладів взагалі не буде. Усі кошти, які надходитимуть до банків від юридичних осіб, вони намагатимуться зняти за першої ж нагоди. На жаль, виявилось, що українські банки – це, фактично, зграя шахраїв. Для відновлення довіри варто взяти приклад з Білорусі та встановити гарантовану суму відшкодування у розмірі 100% від суми внесено вкладу для фізичних осіб. До того ж, як і в Білорусі, передбачити, що повернення вкладу здійснюється навіть у валюті. Враховуючи, що ризики держави у цьому випадку будуть значні, то і в НБУ та Фонду гарантування вкладів вже не буде такої позиції, яку вони зайняли наразі, – сховали голову в пісок і дають банкам та їхнім керівникам можливість уникнути відповідальності. Скоро ми побачимо, що буде з власником банку «Дельта» у Білорусі та інших банків – там позиція держави досить жорстка. Натомість власникам банків в Україні, які збанкрутіли, згодом дають певні привілеї, вони мають право і надалі засновувати фінансові установи. Навіть сьогодні у нас проходить конкурс на призначення на посаду голови Укргазбанку. До того ж до участі у конкурсі допустили осіб, які мають причетність до банкрутства інших фінустанов, наприклад, голову правління «Терра Банку».
Тому вважаю, що тільки введення 100%-ої гарантії відшкодування дасть змогу більш жорстко підходити до питання банківського надзору, а також до контролю за діяльністю фінусанов та їхніх керівників.
– До речі, з приводу керівників та власників банків. Нещодавно, 8 березня цього року, набув чинності закон, яким НБУ зобов’язує банки розкрити інформацію про власників – Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України про відповідальність пов’язаних з банком осіб». На Вашу думку, чи це вдала ініціатива?
– Вважаю, що це чергове замилювання очей для суспільства. Крім того, до цього часу у нас вже є одна стаття в Законі «Про банки та банківську діяльність», яка передбачає, що в разі, якщо доведено провину, то кошти можна буде стягнути безпосередньо з топ-менеджменту та власників банків. Щодо кримінальної відповідальності власників банків, думаю, що пересічному громадянину це знову-таки ні до чого. Особі, яка втратила 10-20-30 тис. дол., все одно, чи посадять до в’язниці власника чи голову правління банку, своїх коштів вони однаково не отримають.
До того ж я доволі негативно оцінюю цей закон, тому що ним було введено виключно заборону на кредитування пов’язаних з ними осіб. Невстановлення нормативів та жорсткий контроль за ними, як це було раніше, а саме заборону. Ми можемо спостерігати, як найбільші банки можуть збанкрутіти протягом трьох-чотирьох місяців. Тому що всі вони пов’язані зі своїми власниками. До цього часу Нацбанк не звертав уваги на ці інсайдерські кредитування або закривав на це очі.
– Нещодавно Нацбанк прийняв рішення щодо ліквідації декількох банківських установ. Тому перед власниками депозитів постають питання про повернення власних коштів. Яку стратегію роботи в цьому напрямі Ви можете порекомендувати людям на правах своїх клієнтів?
– Найвірогіднішими є три способи повернення вкладів. Перший стосується співпраці боржника і кредитора. Це коли вкладник банку знаходить позичальника, домовляються, з певним дисконтом проводять взаємозалік і потім у суді визнають ці договори дійсними і зобов’язують банк списати ці заборгованості, а також зняти іпотеку.
Другий спосіб – це так зване розбиття вкладів. Тобто до введення Тимчасової адміністрації відкриваються декілька рахунків фізичних осіб, на які перераховуються вклади. Або оформлюють договори дарування чи договори уступки права вимоги, які через суд доводять та оформлюють ці самі вклади на себе. Потім, відповідно, зобов’язують Фонд гарантування вкладів виплатити цю суму.
Третім способом повернення вкладів є подача позовів до суду на власників істотної участі, топ-менеджмент банків, НБУ та Фонд гарантування вкладів щодо солідарного стягнення заборгованості за депозитним вкладом з усіх цих чотирьох осіб. По-перше, є безпосередній причинний зв’язок між ними. По-друге, щодо НБУ, – є досить багато інформації щодо його бездіяльності, що призвела до неплатоспроможності банку. По-третє, це бездіяльність Фонду гарантування вкладів, який фактично закривав очі на порушення. Він у будь-якому випадку має змогу впливати на діяльність банку та його ризикові операції та повідомляти про це Нацбанк. І коли в судах представники Фонду говорять, що не можуть цього робити, це нісенітниця, яка суперечить тим нормативно-правовим актам, які на сьогодні є в Україні.
– Скажіть, будь ласка, а догорів з Міжнародним валютним фондом щодо надання кредиту Україні, може якось позитивно позначитися на функціонуванні банків та Фонду гарантування вкладів?
– Я вважаю, що ні. МВФ до стабільності банківської системи взагалі не має стосунку. Всі ці кредитні програми пов’язані передусім з поверненням раніше взятих кредитів, – це по-перше. По-друге, до цього часу остаточно невідомо, куди підуть ці незначні кошти, що будуть вливатись. Тобто якби керівництво країни було б нормальним, першим, що б я зробив, – це перевірив кошти, які були витрачені за попередніми програмами кредитування. Тому що в більшості випадків, я вважаю, що ці кошти були розкрадені керівництвом держави, маючи певну домовленість з особами, які виділяють ці кредити.
– А технічно можливо це перевірити?
– Це взагалі не проблема.
– Хто може ініціювати таку перевірку?
– Глава держави, очільник уряду. У нас є рахункова палата, Контрольно-ревізійне управління, які можуть чітко перевірити, чи потрібні були ці кошти, куди були витрачені, яка ефективність, скільки було повернути, під який процент Україна їх брала? Відсоткам 80 особам, які наразі є у владі, довелось би пред’явити звинувачення у перевищенні влади або службових повноважень.
– Судова реформа – гаряча тема у колах влади та суспільства. Чи правильним шляхом, на Вашу думку, вона рухається та чи не занадто повільно?
– У тому вигляді, в якому судова реформа рухається, можна сказати, що її взагалі немає. Це знову-таки замилювання очей суспільству та кожному громадянину зокрема. Ніхто не хоче розбиратись із тим, що сталось та якось навести лад.
Переконаний, що для судової реформи передусім потрібно навести лад серед призначень та зробити переатестацію суддів, які обіймають свої посади. До того ж зробити її варто відкритою. Провести це неважко – розробити відповідні тести, і нехай їх всі пройдуть. Якщо відмовляються, пропоную, звернутись до досвіду Грузії. Там суддям сказали, що виплачуватимуть зарплату протягом 10 років, до того часу, поки не знайдуть собі нову роботу. І, як наслідок, фактично всі судді звільнились.
Те саме можна зробити і в Україні. Однак потрібно сприяти становленню, виховувати нове покоління суддів, прибрати всі ці «ківаловські» школи, які є «розсадниками корупції». Скільки суддів розповідають, що давали хабарі для того, щоб отримати свої посади… Це треба припинити, до того ж досить жорстко. Тільки так ми зможемо навести лад.
І найголовніше – це максимально обмежити вплив виконавчої гілки влади на судову. Наразі ми побачили ситуацію, коли судді почали виносити законні рішення, які не подобаються державі – одразу розпочались обшуки в кабінетах, пред’явлення звинувачень, тощо. Наприклад, руками Автомайдану починають цих суддів залякувати в Україні.
Тому відмежування впливу виконавчої влади на судову насправді може сприяти становленню України як правової держави.
Анна Родюк, «Юридична газета»