Велика палата вчергове вразила своєю непослідовністю і неповагою до рішень ЄСПЛ підірвала довіру до всієї судової влади. Крім того, доволі своєрідне трактування положення про пом’якшення кримінальної відповідальності може призвести до дуже негативних наслідків та зростання рівня корупції черед судді, прокурорів і в першу чергу детективів НАБУ, на моє переконання.
До огляду увійшли чергові постанови після ЄСПЛ, практика ККС ВС, два останніх рішення КСУ та постанова Верховного суду щодо незаконного притягнення до відповідальності за ухилення від мобілізації й багато іншого.
🔷 Перелік рішень та практики, які включені до огляду:
🔷 Огляди судової практики та інші рішення:
🔸 Огляд судової практики ВС-ККС за травень 2026 року
🔸 Рішення КСУ 4-р(ІІ)/2026 щодо неконституційності безальтернативного тримання під вартою
🔸 Рішення КСУ 5-р(ІІ)/2026 щодо неконституційних меж зворотної дії закону в часі стосовно пенсій
За цей період, рекомендую звернути увагу на наступні ухвали, постанови й рішення:
Справа № 826/10658/17
Велика палата зазначила:
21. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що порушення «розумних строків» розгляду справи, встановлене ЄСПЛ, не можна усунути шляхом скасування рішення національного суду, оскільки ЄСПЛ зробив висновки лише щодо часу, протягом якого суди вирішували цей спір, а не стосовно висновків по суті спору.
Таким чином, враховуючи встановлене у згаданому вище рішенні ЄСПЛ порушення положень Конвенції, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для застосування додаткових заходів індивідуального характеру у вигляді відновлення провадження в адміністративній справі шляхом скасування судового рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, оскільки можливість його перегляду обумовлюється змістом констатованих ЄСПЛ порушень. Повторний же розгляд справи цим судом не відновить порушеного права заявника на розгляд справи протягом розумного строку, а також права на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.
До того ж ЄСПЛ, констатуючи порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції, присудив ТОВ «Рост Агро» достатню і справедливу сатисфакцію у зв’язку з надмірною тривалістю розгляду справи та відсутністю у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту.
Справа № 214/2983/24
Велика палата зробила висновок:
50. Частина перша статті 69-1 КК України застосовується за обов’язкової наявності таких підстав:
а) наявність не менше як по одній обставині, що пом’якшує покарання, з пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 66 цього Кодексу;
б) відсутність обставин, які обтяжують покарання;
в) визнання обвинуваченим своєї вини.
Але в цій конкретній справі його застосували не вірно. Відсутність практичного та життєвого досвіду та перетворення палати на незрозуміло що, призводить до негативних наслідків і порушення прав людини, на моє переконання.
Справа № 205/3280/14-ц
Схоже Україну чекає ще одне рішення ЄСПЛ, як це вже було, після судової реформи іноземців, про скасування і цього явно незаконного рішення. Замість врахування висновків ЄСПЛ щодо незаконності перегляду остаточного рішення, ВП ВС його все одно переглянула. ЄСПЛ зазначив:
55. ЄСПЛ повторив, що право на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції під час його тлумачення у контексті принципів верховенства права та юридичної визначеності охоплює вимогу про те, що коли суди остаточно вирішили спір між відповідними сторонами, їхнє рішення не повинно ставитися під сумнів. Юридична визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішень, згідно з яким жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов’язкового рішення лише з метою повторного розгляду справи і її нового вирішення. Відступ від цього принципу може бути виправданим лише коли він обумовлений особливими та непереборними обставинами, а відповідне рішення може бути скасовано винятково для виправлення помилки, яка має дійсно основоположне значення для судової системи.
56. ЄСПЛ нагадав, що у своїй ухвалі щодо прийнятності у справі «ПП «Вестра» та інші проти України» (Vestra, PP and Others v. Ukraine), заява № 60680/16 та 6 інших заяв, від 02 вересня 2025 року, він уже оцінив зазначений порядок перегляду у Верховному Суді України, постановивши, що він не був ефективним національним засобом юридичного захисту, оскільки сам характер підстав, на яких він міг бути застосований, породжував невизначеність: вони повністю залежали від фактора, що перебував поза контролем сторін, а саме від майбутніх гіпотетичних подій у практиці, які могли виникнути в будь-який момент протягом одного року з дати ухвалення оскаржуваного рішення касаційного суду.
Але все це випадкові люди не врахували.
Крім цього, рекомендую звернути увагу на наступну судову практику і роз’яснення:
Огляд судової практики ВС-ККС за травень 2026 року
У сфері кримінального права акцентовано, що:
– у разі встановлення винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, строк давності якого на час ухвалення вироку сплив, суд вироком призначає засудженій особі покарання згідно із загальними засадами, передбаченими ст. 65 КК України, і одночасно звільняє її від цього покарання. Якщо строки давності спливли на стадії апеляційного розгляду, апеляційний суд, у разі залишення в силі вироку в частині засудження, має змінити вирок і звільнити засуджену особу від покарання, визначеного судом першої інстанції;
– встановлення придатності військовозобов’язаного до військової служби шляхом належно проведеної ВЛК є обов’язковою передумовою подальших дій ТЦК та СП, пов’язаних із врученням повістки та організацією відправлення особи до військової частини. Вказане має істотне значення для вирішення питання про наявність чи відсутність у діях особи складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України. Якщо обсяг медичного огляду особи неправомірно звужений, а оформлення результатів ВЛК про придатність до військової служби здійснено з порушенням встановленої процедури, це свідчить про відсутність у діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 ККУкраїни;
– користувач забороненої на території України соціальної мережі «Однокласники», який за місцем свого проживання в Україні в особистому профілі поширює матеріали проросійського характеру, стає частиною російської інформаційної пропаганди, спрямованої проти України, а тому його дії підлягають кваліфікації за ст. 436-2 КК України як такі, що вчинені на території України. Місцем вчинення цього кримінального правопорушення є не інформаційний простір, а територія, де воно було вчинене. Відсутність законодавчого визначення терміна «глорифікація» у КК України не впливає на можливість притягнення особи до кримінальної відповідальності за ст. 436-2 КК України.
У сфері кримінального процесуального права зазначено, що:
– автоматичний запис телефонних розмов, здійснений програмою, яку особа встановила на свій мобільний телефон, і наданий правоохоронним органам, не містить ознак зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж в розумінні НСРД та є допустимим доказом;
– проведення експертизи в установі, що належить до системи СБУ, слідчі якої проводили досудове розслідування у кримінальному провадженні, не може вказувати на упередженість експерта за відсутності інших конкретних даних про таке;
– ухвали, постановлені судом без виходу до нарадчої кімнати, заносяться секретарем в журнал судового засідання. КПК України не містить вимог щодо внесення у вирок суду клопотань учасників процесу, що були вирішені усно, без виходу в нарадчу кімнату.
Рішення КСУ 4-р(ІІ)/2026 щодо неконституційності безальтернативного тримання під вартою
Суд підкреслив, що стосовно кожного військовослужбовця, якого підозрюють чи обвинувачують у вчиненні окремих військових кримінальних правопорушень, і у зв’язку з цим обирають запобіжний захід, мають бути індивідуально оцінені обставини й ризики, передбачені КПК.
Суд зауважив, що оспорюваним приписом КПК виокремлено групу військовослужбовців, підозрюваних або обвинувачених у вчиненні окремих військових кримінальних правопорушень, стосовно яких законодавець установив безальтернативне застосування такого запобіжного заходу як тримання під вартою. Однак Суд констатував відсутність об’єктивного й розумного підґрунтя щодо проведеної законодавцем різниці у статусі для виокремлення відповідної групи військовослужбовців щодо застосування до них виключно найсуворішого запобіжного заходу.
Таке неправомірне унормування порядку обрання запобіжного заходу для військовослужбовців має наслідком посягання на їхню людську гідність, що, на думку Суду, не узгоджується з вимогами частин першої, другої статті 24 в її системному зв’язку з частиною першою статті 21, частиною першою статті 28 Конституції України. Дотримання конституційних гарантій людської гідності особливо важливо в ситуації, коли йдеться про військовослужбовців, які виконують високу конституційну роль в умовах воєнного стану, – наголосив Суд.
Ураховуючи викладене, Суд визнав неконституційною частину восьму статті 176 Кримінального процесуального кодексу України, відтермінувавши втрату чинності цього припису на три місяці.
Рішення КСУ 5-р(ІІ)/2026 щодо неконституційних меж зворотної дії закону в часі стосовно пенсій
Ретроактивне застосування оспорюваного припису Закону № 1058 у редакції Закону № 2148 із 1 жовтня 2017 року, незважаючи на те, що Закон № 2148 ухвалено 3 жовтня 2017 року й опубліковано 10 жовтня 2017 року, є істотним та безсумнівним порушенням конституційних принципів добропорядного врядування та правовладдя і низки конституційних гарантій реалізації прав, визначених у частині першій статті 57, частині першій статті 58 та частині п’ятій статті 94 Основного Закону України.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що окремий припис абзацу першого пункту 131 розділу XV „Прикінцеві положення“ Закону № 1058 у редакції Закону № 2148, а саме „з 1 жовтня 2017 року“, суперечить частині другій статті 3, частині першій статті 8, частині першій статті 46, статті 57, частині першій статті 58, частині п’ятій статті 94 Конституції України, тому оспорюваний припис Закону № 1058 у редакції Закону № 2148 не може бути застосований для регулювання суспільних відносин раніше дня, наступного за днем опублікування Закону № 2148.
Ураховуючи наведене, Суд дійшов висновку, що окремий припис абзацу першого пункту 131 розділу XV „Прикінцеві положення“ Закону № 1058 у редакції Закону № 2148, а саме „з 1 жовтня 2017 року“ є неконституційним.
Справа № 537/2092/24
Чергове рішення ВС-ККС про скасування незаконного вироку у справі про ухилення від мобілізації на підставі порушення порядку самої мобілізації та незаконного висновку ВЛК. Суд зазначив:
З урахуванням цих вимог закону суб’єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК, може бути лише громадянин України віком від 18 до 60 років визнаний придатним до військової служби за станом здоров’я, який не має права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених ст. 23 Закону.
Відсутність будь-якої з цих ознак виключає наявність суб’єктивної сторони складу цього злочину через відсутність його суб’єкта.
При ухваленні рішення суд адміністративної юрисдикції встановив, що під час медичного обстеження ОСОБА 7 військово-лікарською комісією при ТЦК та СП були порушені вимоги «Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України».
Таким чином, з огляду на зміст статей 3 та 19 Конституції України гарантоване законом право ОСОБА 7 на проведення медичного обстеження у встановлений спосіб під час проходження військово-лікарської комісії в державному органі виконавчої влади було порушено.
З урахуванням зазначеного рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року має преюдиціальне значення у справі.
При цьому, поза увагою апеляційного суду залишилося те, що скасувавши постанову ВЛК адміністративний суд фактично визнав недійсним її висновок про придатність ОСОБА 7 до військової служби, що вказує на відсутність у цьому провадженні суб’єктивної сторони складу злочину, а саме можливість сприйняття ОСОБА 7 як суб’єкта злочину.
Допущені судом апеляційної інстанції порушення є істотними у розумінні положень ст. 412 КПК, які перешкодили цьому суду ухвалити у справі законне та обґрунтоване судове рішення в частині правильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Оскільки рішенням адміністративного суду скасовано постанову військово-лікарської комісії № 6/4463 від 11 березня 2024 року з висновком про придатність ОСОБА 7 до військової служби, його не можна вважати особою, що підлягає мобілізації відповідно до положень ст. 22 Закону, а тому він не є суб’єктом злочину, передбаченого ст. 336 КК.
Цей огляд зроблений з використанням системи ZakonOnline.com.ua Рекомендую її через дуже дружній та зручний інтерфейс із зазначенням всіх процесуальних документів по конкретній справі і великої кількості корисних перехресних посилань, а також пошуку конкретної постанови і правової позиції.
‼ Не забудьте приєднатися до наших каналів з останніми новинами і оглядами судової практики. Разом з описом історичних подій й цитатами на кожен день.
- в YouTube: Трохи про право від Ростислава Кравця
- в Viber: Правники, адвокати, судді
- в Telegram:
- в LinkedIn: Law Firm Kravets & Partners
- в Tumblr:Правові позиції Верховного суду
- в Reddit: Правники, адвокати, судді
- та в Instagram:АО «Кравець і партнери»
‼ Книги з таблицями судових рішень неоднакового застосування норм права за кредитними, сімейним, страховим і зобов’язальних правовідносин, банкрутства. Правові висновки ЄСПЛ Ви можете придбати тут.
Також раджу звернути увагу на:
Строки за якими були зміни у питаннях зняття та виключення з військового обліку
Таблиця строків позовної давності