За цей період, рекомендую звернути увагу на наступні ухвали, постанови й рішення:
Справа № 161/6253/15-ц
Дуже цікаве та професійно підготовлене рішення. Суд прийшов де декількох важливих висновків. По-перше, оскільки юрисдикція спору визначається на час відкриття провадження у справі в суді першої інстанції, то і застосуванню підлягає процесуальне законодавство, що було чинним саме на вказаний час.
По-друге, суд може одночасно звернути стягнення на предмет іпотеки та стягнути суму заборгованості за основним зобов`язанням у разі, коли особа позичальника є відмінною від особи іпотекодавця з урахуванням положень статті 11 Закону № 898-ІV, якщо одночасно заявлені вимоги про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником.
Однак, у разі якщо вже є рішення суду про стягнення заборгованості з позичальника, то повторно неможливо стягувати солідарно заборгованість з позичальника та іпотекодавця, який є відмінним від позичальника.
Боржник за основним зобов`язанням та майновий поручитель — іпотекодавець не є солідарними боржниками, оскільки солідарна відповідальність настає лише у випадках, прямо передбачених законом або договором (стаття 541 ЦК України).
Законом № 898-IV солідарної відповідальності боржника за основним зобов`язанням та майнового поручителя в разі порушення боржником зобов`язання не передбачено. Крім того, у цьому Законі в частині першій статті 11 визначено, що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. Тобто обсяг відповідальності майнового поручителя обмежений вартістю майна, переданого ним в іпотеку, у зв`язку із чим збільшення обсягу відповідальності майнового поручителя неможливе.
З дати набрання чинності Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII«Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» — спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, належить до юрисдикції господарського суду лише тоді, якщо сторонами основного зобов`язання є тільки юридичні особи та (або) ФОП. Іншими словами, до юрисдикції господарського суду не належить, зокрема, спір щодо виконання договору, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо хоча би однією стороною основного зобов`язання є фізична особа, яка не є підприємцем.
З указаної дати, якщо хоча б однією зі сторін основного зобов`язання є фізична особа, яка не є підприємцем, спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, розглядається за правилами цивільного судочинства незалежно від того, чи заявляє позивач одночасно вимоги до фізичної особи — сторони основного зобов`язання та до сторони (сторін) акцесорного зобов`язання, зокрема, незалежно від того, чи об`єднані позовні вимоги щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів іпотеки, поруки тощо, укладених для забезпечення основного зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 906/277/18 (провадження № 12-300 гс 18). Вид судочинства (цивільне чи господарське) визначається з урахуванням суб`єктного складу сторін основного зобов`язання, про що зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12916/15-ц (провадження № 14-409цс18).
Справа № 640/7788/19
Велика палата зазначила, що державу в судовому процесі, зокрема як позивача, може представляти орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Отже, враховуючи суть спірних правовідносин, суд вважає, що цей спір має вирішуватись за правилами адміністративного судочинства, оскільки він виник з підстав реалізації ГУ Держпродспоживслужби своїх владних повноважень та функцій у сфері виявлення та запобігання порушенню вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт і послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього середовища.
Справа № 607/15692/19
Чергова постанова, яка демонструє неналежне виконання державою своїх зобов’язань перед громадянами, що створює безліч судових спорів.
Велика Палата вважає, що кваліфікація позивачем у справі № 607/15692/19 суми разової грошової допомоги як збитків і заявлення відповідної вимоги як до Козівського районного військового комісаріату, так і до Тернопільського обласного військового комісаріату, який не брав участі у справі № 819/1232/18, не впливає на зміну юрисдикції суду. Тому суди першої й апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що розгляд вимоги про стягнення 920,00 грн разової грошової допомоги, яку позивач кваліфікував як збитки, відповідно до статті 19 КАС України належить до юрисдикції адміністративного суду.
Немає підстав стверджувати, що заявлену у справі № 607/15692/19 вимогу про відшкодування моральної шкоди, завданої невчасною виплатою разової грошової допомоги за 2017 рік, треба розглядати за правилами адміністративного судочинства. Розгляд такої вимоги у справі № 607/15692/19 за правилами цивільного судочинства не позбавляє позивача права заявити в адміністративному суді вимогу про відшкодування моральної шкоди, завданої оскарженим розпорядженням, оскільки Велика Палата Верховного Суду вирішила що вимогу про визнання такого розпорядження протиправним слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Чинне законодавство не передбачає звернення особи до військового комісаріату для вияву бажання отримати разову грошову допомогу, а тому відсутність відповідної заяви позивача не є підставою не включити його у списки осіб для виплати такої допомоги.
Тобто, позивач вже захистив у суді його право отримати разову грошову допомогу без відповідного звернення до військового комісаріату. А права вимагати у суду в інтересах невизначеного кола осіб заборонити на майбутнє видавати розпорядження щодо витребування в учасників бойових дій заяв на отримання разової грошової допомоги у позивача немає.
Справа № 400/548/19
Велика палата погодилась з судами попередніх інстанцій, які дійшли висновку, що питання долі алкогольних напоїв іноземного виробництва без наявності марок акцизного податку встановленого зразка, які у справі № 490/3164/18 були описані та тимчасово вилучені, мало бути вирішено під час здійснення провадження у справі про порушення митних правил, але не було вирішено, не означає, що вирішення цього питання може здійснюватися за правилами адміністративного судочинства в порядку, встановленому КАС України.
Суди виходили з того, що питання конфіскації тимчасово вилучених товарів має вирішуватися за правилами того провадження, у межах якого вирішувалося питання про адміністративну відповідальність особи, яка порушила митні правила.
Системний аналіз окремих положень МК України, КУпАП, КАС України, ПК України та інших джерел права, які унормовують питання вирішення тимчасово вилучених речей (товарів), що стали безпосереднім об`єктом правопорушення, дає підстави стверджувати, що ці питання мають вирішуватися в межах адміністративно-деліктної відповідальності за адміністративний проступок. У зв`язку з порушенням норм матеріального права, які забороняють вчиняти низку дій, приміром, передбачених статтею 484 МК України, виникають адміністративно-деліктні правовідносини, пов`язані з порушенням норм матеріального права, що зумовлюють застосування вторинних процесуальних норм права, які регламентують здійснення провадження про адміністративні правопорушення, всередині якого, серед іншого, суддя (суд), який розглядає справу повинен вирішити питання долі тимчасово вилучених речей товарів — або конфіскувати, коли для цього є підстави, або повернути їх власникові (володільцеві) у разі визнання особи невинною у вчиненні правопорушення, або ухвалити рішення про знищення, якщо ці речі не можуть перебувати в цивільному обороті.
Справа № 200/26696/15-а
Чергове рішення із серії «погода та вітер». Велика палата погодилась з судами попередніх інстанцій, які зазначили, що спір виник у зв`язку зі звільненням працівника з посади, трудова діяльність на якій не пов`язана з проходженням публічної служби, має вирішуватись за правилами цивільного судочинства.
Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 17 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань» для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, подається примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про зміни, що вносяться до Єдиного державного реєстру. Таким чином, для внесення змін до Єдиного державного реєстру в частині відомостей про керівника юридичної особи має подаватися рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про призначення або поновлення на роботі керівника. Судове рішення про поновлення на роботі керівника замінює собою відповідне рішення уповноваженого органу управління юридичної особи. Отже, в разі ухвалення судового рішення про поновлення на роботі керівника таке судове рішення є підставою для внесення запису про керівника до Єдиного державного реєстру.
Отже, вказані вимоги позивача по суті не є самостійними позовними вимогами, а охоплюються обраним ним належним способом захисту у виді поновлення на роботі, тому теж не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Справа № 200/12936/16-а
Велика палата зазначила, що оскільки оскаржуване рішення відповідача не є актом індивідуальної дії, не містить вимог та приписів, які є обов`язковими для виконання позивачкою та не стосується її індивідуально виражених прав або інтересів, то таке рішення відповідно не породжує для неї й права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.
З огляду на викладене суд вважає правильним висновок апеляційного суду про те, що позивачка не наділена правом на оскарження рішення відповідача від 08 червня 2016 року № 3/9 про прийняття та направлення звернення депутатів Дніпропетровської міської ради VII скликання до Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Генерального прокурора України, міністра юстиції України, голови Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя.
Суд також вважає за необхідне зазначити, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду, а також спорів, стосовно яких законом установлені імперативні вимоги щодо суб`єктного складу, у зв`язку із чим суд апеляційної інстанції правильно не зазначив, до юрисдикції якого суду належить вирішення цієї справи.
Справа № 910/4590/19
Чергове рішення із серії «погода та вітер». Велика палата не відходячи від своїх попередніх висновків зробила повністю протилежний висновок.
Суд зазначив, що у справі, що розглядається, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою, а основною — вимога про сплату заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ. При вирішенні спору про стягнення з бюджету інфляційних та річних процентів перед судом обов`язково постане питання про наявність заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ, суму такої заборгованості, строк сплати такої заборгованості та тривалість прострочення, тобто питання, спір щодо яких підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір щодо вимоги про стягнення з бюджету інфляційних та річних процентів, нарахованих на прострочену суму заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ, належить розглядати за правилами адміністративного судочинства незалежно від того, чи поєднана така вимога з однією з вимог, зазначених у пунктах 1-4 частини першої статті 5 КАС України, чи поєднана вона з вимогою про стягнення заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ та чи розглянуті такі вимоги в іншій справі.
Ураховуючи зазначене вище, суд дійшов висновку, що цей спір відноситься до юрисдикції адміністративних судів. Не дивлячись на те що спір з відшкодування ПДВ вже вирішено в адміністративному суді.
Постанова ВП-ВС стосовно укладання договору оренди та його продовження
Справа № 610/1030/18
Велика палата зазначила, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації (частина третя статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які би перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою (абзац четвертий частини другої статті 24 Закону України «Про оренду землі»).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частини перша та друга статті 15 ЦК України).
Якщо особа, якій належить право оренди земельної ділянки (первинний орендар) за законодавством, що було чинним до 1 січня 2013 року, після настання цієї дати не зареєструвала її право в у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, то укладення наступного договору оренди того ж майна під час дії первинного договору оренди може порушити відповідне право первинного орендаря у разі, коли на підставі наступного договору оренди відповідна земельна ділянка передана у користування наступному орендареві, а право останнього — зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Така реєстрація унеможливлює внесення запису до вказаного реєстру про право оренди тієї ж ділянки первинним орендарем.
У такому випадку суд може захистити право первинного орендаря тоді, коли на підставі відповідного судового рішення цей орендар зможе зареєструвати його право оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проте, означену можливість первинний орендар матиме тільки тоді, коли на момент набрання судовим рішенням про задоволення відповідного позову законної сили цей орендар матиме чинне право оренди, зокрема, якщо не спливе строк оренди чи буде поновленим первинний договір оренди. В іншому випадку в позові слід відмовити.
Справа № 520/13067/17
Велика палата зазначила, що кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги (частини друга та третя статті 1281 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою статті 1281 ЦК України, позбавляється права вимоги (частина четверта вказаної статті у тій же редакції).
Оскільки зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов`язань, забезпечених іпотекою. Сплив цих строків має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права) за основним і додатковим зобов`язаннями, а також припинення таких зобов`язань (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (пункти 57-62), від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц (пункт 69.5)).
Суд звертає увагу на те, що заявлена позовна вимога про визнання протиправним і скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект» фактично стосується запису про це право від 4 квітня 2016 року.
Саме скасування такого запису є належним способом захисту прав та інтересів позивачки. Рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.17), від 4 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (пункт 5.17), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 74), від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а). А крім того, як встановив суд апеляційної інстанції, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень стосовно державної реєстрації права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект» приватний нотаріус прийняла 7 квітня 2016 року, тобто після внесення 4 квітня 2016 року запису про таку реєстрацію.
За змістом абзацу першого частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, що була чинною на час державної реєстрації права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект», а також на час ухвалення судами першої й апеляційної інстанцій оскаржених рішень, у разі скасування на підставі рішення суду записів про проведену державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
Позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивачка визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.
Справа № 711/4010/13-ц
Чергова завідомо неправосудна постанова у трудових відносинах. Не зовсім зрозуміло як можна приймати при повторному розгляді заочне рішення, но це мабуть від нестачі досвіду.
Однак повертаючись до суті спору, єдине що правильно зазначила Велика палата, на мій погляд, це те Закон України N 4212-VI (зі змінами, внесеними Законом України № 5405-VI) не може бути застосований до справ про банкрутство, провадження в яких порушено до 19 січня 2013 року, якщо на цю дату господарський суд ухвалив постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
В черговий раз суд вирішив визначити «справедливий» на їх погляд розмір стягнення за ст. 117 КЗпП. Зазначивши, що одним із варіантів приблизної оцінки розміру майнових втрат позивачки, пов`язаних із затримкою виплати їй вихідної допомоги, які розумно передбачити, може бути розрахунок на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні у 2010 — 2014 роках розміру сум, які позивачка, недоотримавши належні їй кошти від роботодавця, могла би сплатити як відсотки за відповідний період, взявши кредит з метою збереження рівня її життя.
Чому саме ставки за кредитами, а не вартість валютного кошика, чи нафти або формули Роттердам+ не зрозуміло.
Також суд зазначив, що вихідна допомога та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (зокрема, і за час затримки виплати такої допомоги) не належать до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою, що входить до такої структури (близькі за змістом висновки висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (пункт 34); від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 60)).
Окрім того, суд звертає увагу на те, що як вихідна допомога, так і середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні мають разовий характер. А тому до таких виплат згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» гарантії цього Закону незастосовні.
Також суд зазначив, що припис частини другої статті 625 ЦК України до трудових правовідносин не застосовується. Трудове законодавство передбачає спеціальні правила відповідальності роботодавця за порушення відповідних норм, зокрема можливість стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Тобто не виконуючи рішення суду позивач повинен сподіватись на гарний настрій суддів чи гарну погоду, а не на прямі норми Закону.
Крім цього, рекомендую звернути увагу на наступну судову практику і роз’яснення:
Огляд рішень ЄСПЛ період з 04.05.2020 по 08.05.2020
Черговий огляд рішень Європейського суду з прав людини містить, окрім інших, опис двох справ проти України, у тому числі ANTONYUK v. UKRAINE, за наслідками розгляду якої ЄСПЛ констатував порушення ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв’язку із непроведенням повного і ефективного розслідування тверджень заявника про жорстоке з ним поводження.
Варта уваги і справа KÖVESI v. ROMANIA, що стосувалася звільнення заявниці – Лаури Кодруци Кевеші з посади Генерального прокурора департаменту очолюваного нею антикорупційного органу після того, як вона розкритикувала законодавчі ініціативи, зокрема у сфері боротьби з корупцією. Розглянувши цю справу, ЄСПЛ констатував порушення права на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції) у зв’язку з неможливістю оскарження заявницею до суду рішення про її звільнення та права на свободу вираження поглядів (ст. 10 Конвенції) через те, що висловлена нею публічно критика законопроєкту фактично стала причиною її звільнення.
Огляд рішень ЄСПЛ період з 12.05.2020 по 15.05.2020
Черговий огляд рішень Європейського суду з прав людини містить опис справ проти держав – учасниць Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно різних аспектів її правозастосування.
Досить цікавою для вивчення й аналізу є справа KOSTOV AND OTHERS v. BULGARIA, що стосувалася скарги заявників на непропорційно малий розмір компенсації за вилучення їхніх земельних ділянок державою для будівництва доріг порівняно з компенсаціями іншим власникам вилучених земельних ділянок у тому ж районі. Розглянувши цю справу та нагадавши критерії оцінки пропорційності втручання у право на мирне володіння майном, ЄСПЛ констатував порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (захист права власності) у зв’язку з розміром компенсації, який явно не відповідав вартості вилученого майна.
Крім того, варта уваги і справа KOROSTELEV v. RUSSIA, в якій ЄСПЛ дійшов висновку про порушення ст. 9 Конвенції (право на свободу думки, совісті та релігії) у зв’язку з обмеженням права заявника, який сповідував іслам, на відправлення молитов вночі під час відбуття покарання та притягнення його до дисциплінарної відповідальності за це.
Справа № 372/349/17-ц
Це наша справа. Клієнт програвши дві інстанції звернувся до на вже на стадії касації і нам вдалося повернути підприємству земельні ділянки, що входили до статутного фонду товариства та які були продані після рейдерського захоплення підприємства й підробки протоколу учасників та призначення незаконного директора, що здійснив відчуження.
Суд дійшов висновку, що відчуження спірних земельних ділянок відбулось без волевиявлення ОСОБА_2 , який є єдиним засновником та учасником ТОВ «Перспектива Регіону», тому заявлені позивачем у справі вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок, що входять до статутного капіталу ТОВ «Перспектива Регіону», підлягають задоволенню.
Справа № 910/18896/19
Це наша справа і стосується вона стягнення з державного бюджету 3% річних та індексу інфляції за час прострочення виконання Пенсійним фондом України рішення суду стосовно повернення нам коштів. Суд з посиланням на практику ЄСПЛ та Верховного суду зазначив, що положення статті 625 Цивільного кодексу України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.
Суд зазначає, що у рішенні суду визнано грошові зобов`язання держави, визначено їх розмір, ці зобов`язання належним чином не виконані, тому в цьому випадку вимоги частини другої статті 625 Цивільного кодексу України підлягають застосуванню.
За змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних як складова грошового зобов`язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Справа №826/14402/16
Це наша справа. Всі три інстанції позов задовольнили. Верховний суд зазначив, що у межах спірних правовідносин ПАТ «Банк Михайлівський» виступав повіреним, хоча про це й не було зазначено у договорі між Позивачем та ТОВ «Інвестиційно-Розрахунковий центр».
Матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач був повідомлений банком під підпис про непоширення гарантій банку на кошти (залучені від фізичної особи як позика або вклад до небанківської фінансової установи через банк), станом на 19.05.2016 повернуті на рахунок позивача за договором позики з небанківською фінансовою установою.
Отже, у справі, яка розглядається, кошти позивача відповідають чітко визначеним критеріям, визначеним змінами, внесеними до Закону № 4452-VI Законом № 1736-VІІІ, а тому вони прирівнюються до вкладу, а позивач, відповідно — до вкладника.
Справа № 761/25718/17
Сама справа дуже цікава. Це справа Дана Бяліка. Позов пов’язаний з зобов’язанням внести на депозит суду суму вкладу, яка вирішена для стягнення однак рішення у справі було оскаржено до касаційного суду та воно зупинено. Для того, щоб не втратити кошти поки буде йти суд, а в банк введуть тимчасову адміністрацію позивач просила внести ці кошти на депозит суду.
Справа ще не вирішена, однак на мій погляд підстави для задоволення позову саме у спорах з банками та зупиненням виконання рішення є. Зараз же мова йде виключно про судовий збір.
Суд зазначив, що стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить норми про те, що пільги надаються лише за пред`явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову зазначив, що вони звільняються з метою захисту своїх порушених прав.
Порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права.
При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що у цій справі правовідносини сторін, наряду з іншими, також урегульовані нормами законодавства про захист прав споживачів, оскільки зобов`язання між сторонами у справі з договору банківського вкладу не припинено, рішення суду не виконано, позивач залишається бути споживачем послуг банку.
Цей огляд зроблений з використанням системи ZakonOnline.com.ua Рекомендую її через дуже дружній та зручний інтерфейс із зазначенням всіх процесуальних документів по конкретній справі і великої кількості корисних перехресних посилань, а також пошуку конкретної постанови і правової позиції.
Не забудьте підключитись на наші канали з останніми новинами і оглядами судової практики. Разом з описом історичних подій й цитатами на кожен день.
- в YouTube: Немного о праве от Ростислава Кравца
- в Telegram:
- в Tumblr: Правові позиції Верховного суду
- в LinkedIn: Law Firm Kravets & Partners
- в Viber: Рада адвокатів України
- та в Instagram: АО «Кравець і партнери»
Книги з таблицями судових рішень неоднакового застосування норм права за кредитними, сімейним, страховим і зобов’язальних правовідносин, банкрутства. Правові висновки ЄСПЛ Ви можете придбати тут.
Також раджу звернути увагу на:
Таблиця строків позовної давності