Реформа исполнительной службы, которую нам обещают в последнее время, похоже, вот-вот свершится. Ко дню юриста на рассмотрение парламента вынесены президентские законопроекты о частных исполнителях, которые скорее всего будут одобрены Верховной Радой. Для чего Украине частные исполнители и нужны ли они вообще, а может достаточно и государственных исполнителей?
Про це 6 жовтня дискутували на юридичних дебатах ЛІГА:ЗАКОН «Приватні виконавці: довгоочікувана панацея чи смертельна ін’єкція для українського правосуддя?». Для дебатів експерти розділились на дві команди — скептиків та прихильників реформи.
Зауважимо, в серпні Петро Порошенко зареєстрував у парламенті законопроекти №2506а, 2507а, 2508а, якими в Україні запроваджується інститут приватних виконавців та затверджується нова редакція Закону про виконавче провадження. Заступник Міністра юстиції з питань виконавчої служби Сергій Шкляр стверджує, що дані проекти визначені для розгляду у порядку денному Верховної Ради України на 8 жовтня. Проекти передбачають, що відповідні закони у разі їх схвалення у ВРУ повинні набрати чинності вже 1 березня 2016 р.
Бути чи не бути?
Насправді, швидше за все, питання так і не стоїть, хоча доповідачі і намагались обстоювати необхідність чи навпаки невчасність внесення відповідних змін. Закони в тому чи іншому вигляді, ймовірно, будуть прийняті, адже подання законопроекту Президентом є мало не 100%-ною гарантією того, що закон буде ухвалено. Питання радше в тому, яким чином буде організована робота приватних виконавців, контроль за ними та як вони взаємодіятимуть зі своїми державними колегами.
Як неодноразово зазначали доповідачі, змішана система виконання рішень, яку планують запровадити в Україні, повинна піти шляхом нотаріату, в якому приватні нотаріуси вже по суті витіснили державних. Те ж саме має відбутись із державними виконавцями. В свою чергу скептики такої реформи відзначають, сама система самоуправління виконавців до болю нагадує аналогічні системи організації адвокатів та арбітражних керуючих і як наслідок — експерти побоюються того тиску, якого зазнають окремі представники цих двох категорій. В таку систему закладена бомба, вважають вони.
Попри суперечності більшість доповідачів визнає, що наразі система виконання рішень працює незадовільно. От тільки одна частина експертів вважає, що реформи потрібні вже зараз, тому що гірше вже нема куди, інші ж вважають, що такі зміни не на часі, а державні виконавці можуть виконувати свою роботу ефективно вже зараз — потрібно лише справно виконувати Закон про виконавче провадження та підвищити виконавцям зарплату. «Ніхто не може сказати, що виконавча служба працює
добре. Ніхто не може сказати, що вона взагалі працює, -зауважує Ростислав Кравець, старший партнер АК «Кравець і партнери». — Запропоновані зміни носять косметичний характер, а судові рішення як не виконувались, так і не будуть виконуватись. Ми приймаємо вже третій закон про «самый справедливый суд», після останнього з яких в судах почалась вакханалія. Те саме зараз відбувається з виконавчою службою». На думку адвоката, варто вирішити питання сплати виконавчого збору, збільшити зарплати виконавцям та дотримуватись чинного законодавства.
«Такі альтернативні реформи вже проводились, але покращень нема», — зауважує в свою чергу Андрій Авторгов, партнер ЮФ «Агентство з питань боргів та банкрутства». Цю позицію підтримує і Констянтин Красовський, керівник Головного Департаменту правової політики Адміністрації Президента України, який відзначає, що гатіння грошей в прірву державних виконавців нічого не дасть, адже та сума, яку може зараз дозволити собі бюджет, буде розподілена між всіма невеликим сумами.
Слід відзначити, на думку окремих юристів, справа не в державних виконавцях, точніше не лише в них. Значний процент невиконання рішень зумовлений дією різноманітних мораторіїв.
Чому ні?
Перетворення приватних виконавців на кишенькові служби при банках та олігархах побоюється Олександр Кузь, екс-директор Департаменту державної виконавчої служби. На його думку, запроваджувати інститут приватних виконавців можна лише тоді, коли буде створено реальний механізм виконання рішень. «Державні виконавці вміють і можуть виконувати рішення, але навантаження на них зараз занадто велике», — зауважує він.
Викликає незадоволення у О.Кузя та інших експертів і питання оплати виконавців. Так, відповідно до законодавчих ініціатив розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України. Є думка, що приватним виконавцям слід платити таку суму, про яку вони домовляться з клієнтом.
Неадекватно виглядає і те, що виконавча служба фактично залишається в структурі Міністерства юстиції. «Ми маємо аналогічну ситуацію, що і з арбітражними керуючими — нібито незалежний інститут, який повністю «лежить» під Мін’юстом», — вважає Віталій Титич, адвокат, арбітражний керуючий. На позиції виокремлення виконавчої служби як органу зі спеціальним статусом стоїть і О.Кузь.
Окремо варто виділити питання контролю за приватними виконавцями. Критика двояка — з одного боку боязнь надмірної зарегульованості, а з іншого — його відсутності. Так, на даний момент відповідно до проекту функцію контролю виконуватиме:
— Мін’юст, який збираються наділити правом проводити планові та позапланові перевірки;
Дисциплінарну комісію приватних виконавців також збираються створювати при Мін’юсті, що є причиною для нарікань про можливий тиск на виконавців. Попри аргументи, що склад комісії (по 4 представника від Мін’юсту та з’їзду приватних виконавців, і один представник від з’їзду суддів — ред.) унеможливлює подібні спроби впливу, противники такої ідеї апелюють до схожої системи у арбітражних керуючих і відповідного невдалого досвіду в даному питанні.
— Рада приватних виконавців, яка зможе перевіряти приватних виконавців на предмет дотримання ними статуту Асоціації приватних виконавців, Кодексу професійної етики, рішень Ради приватних виконавців, з’їзду.
Окрім того, є думки, що за допомогою приватних виконавців по суті будуть легалізовані колектори, а розподіл на державних і приватних виконавців та різні системи оплати, на думку деяких учасників дебатів, може призвести до появи справ, за які ніхто не захоче братись.
«Треба щось робити»
Саме так звучить один з основних аргументів прихильників реформи, адже ситуація з виконанням рішень зараз катастрофічна. Приватні виконавці дозволять прибрати бюрократію та отримати виконання відповідного рішення в короткі строки. На відміну від державних виконавців, в яких нема ні часу, ні бажання виконувати деякі рішення, у приватних буде відповідна можливість. «Зараз державному виконавцю простіше не виконувати, ніж виконувати, — говорить А.Авторгов. — Зарплата мізерна, а навантаження надто велике».
У приватних виконавців, зауважують прихильники реформи, буде час не лише сидіти під під’їздом в очікуванні боржника, а й оскаржувати численні рішення суду. Зараз у виконавців просто не вистачає часу на все це.
На підтримку інституту державних виконавців висловились і судді, які були присутні на дебатах. Це зокрема, Володимир Поліщук, суддя Вищого господарського суду України, та Олександр Потильчак, суддя Верховного Суду України. На думку судді ВСУ, запровадити такий інститут варто було би раніше.
P.S. Варто зауважити, що як неодноразово повторювали представники розробників, зареєстрована у парламенті редакція законопроектів про приватних виконавців є компромісним варіантом між рядом позицій (відповідні законопроекти розроблялись у Раді з питань судової реформи при Президентові України та у Мін’юсті — ред.), а тому в подальшому можна очікувати, що до другого читання окремі положення зазнають змін, можливо навіть суттєвих.
НАТАЛЬЯ ШНЫР, Закон і Бізнес