Банкіри полюбляють поговорити на тему відновлення кредитування бізнесу та пересічних людей, збираючись на різних конференціях, «круглих столах», проте це питання так і зависає в повітрі.
Чому ж ще нема передумов для фінансування банками різних галузей та компаній? Невже за тенденції до сталого зростання економіки нашої країни протягом останніх 4—5 місяців не зменшилися ризики кредитування для самих фінустанов? І невже всі наші банки справді перебувають у великій кризі попри те, що чимало установ працюють із великою ліквідністю?
Попри зростання, проблем гора
На думку голови ради Незалежної асоціації банків України (НАБУ) Романа Шпека, точку падіння економіки наша країна вже пройшла. «Чимало галузей уже мають позитивну динаміку: відбувається поступове зростання обсягів виробництва. Виняток становлять хіба що сільське господарство та хімічна індустрія, де спостерігається подальше падіння. Проте пригадаємо такі негативні моменти, які супроводжували нашу державу у 2014—2015 роках, приміром, падіння на 45% експортної виручки наших компаній. Що стосується банківського ринку, то й тут чимало негативу: 80% фінансових установ, на які припадало 30% усіх активів, було визнано неплатоспроможними», — нагадує він.
На думку банкіра, незважаючи на деяке пожвавлення обсягів залучення депозитів фізичних осіб, поліпшення ситуації щодо погашених кредитів позичальниками банків, банківська система може увійти в нову кризу, тому про жодне пожвавлення кредитування підприємців та фізичних осіб (серйозними позиками — іпотечними чи на купівлю автівок) говорити не можна. Банкіри кивають на державу, мовляв, вона повинна допомогти розвитку фінансового ринку України. Роман Шпек упевнений, що банки й так чимало роблять для державних інституцій, приміром, постійно викуповують державні облігації внутрішньої державної позики, тобто намагаються жити у любові й мирі з регулятором та урядом.
Банкіри повторюють, що їхній головний біль — недобросовісні кредитоотримувачі і серед юридичних, і серед фізичних осіб, які дуже погано повертають борги і завдають великої шкоди роботі й самому існуванню фінансових установ. І так званих токсичних кредитів чимало, а платоспроможний попит на позики в нашій країні вже вичерпано.
Хай держава нам допоможе
Що ж, на думку фахівців фінансового ринку, для них повинна зробити держава? По-перше, на їхнє переконання, саме уряд має серйозно поміркувати над тим, як стимулювати кредитування. Можливо, це слушно, проте банки передовсім про це повинні думати самі. По-друге, керівники фінустанов воліють, щоб держава займалася покращенням інвестиційної привабливості нашої країни. І тут також, як кажуть, невелика ремарка: банки самі мають дбати і про свою привабливість, і головне, про свій позитивний імідж — і кожної установи, і банківської системи загалом.
Хоча, приміром, в. о. заступника голови Нацбанку Катерина Рожкова у чомусь погоджується з банкірами. На її переконання, Україні справді слід змінювати законодавство, щоб ефективніше докапіталізовувати банки. «Проте регулятор робить чимало для фінансової системи країни. Приміром, лише цього року наші золотовалютні резерви поповнилися на 900 мільйонів доларів. Нацбанк лише цього року двічі знижував облікову ставку. Все це позитивно впливало на ліквідність фінансових установ. Однак банки не поспішають розпочинати активне кредитування. Мене турбує, коли наші фінустанови надаватимуть позики підприємствам малого та середнього бізнесу. Додам, що банкіри полюбляють казати про недоліки своїх позичальників, проте вони самі можуть і повинні розробити запобіжні заходи, щоб такі потенційні кредитоотримувачі не стали їхніми клієнтами», — додає вона.
Чи правда, що зниження облікової ставки позитивно впливає на кредити, які видають банки фізичним особам та підприємцям? Чимало банкірів вважає, що, по суті, це не пов’язано.
На думку економіста Олександра Охріменка, вартість грошей на ринку дуже відрізняється від цього показника Нацбанку. І це справді так: в українських фінансових установах кредити видають під 20—32% річних, а облікова ставка регулятора на сьогодні становить лише 18%. Тож цей інструмент дуже неефективний для розв’язання завдань кредитно-грошової політики будь-якої країни.
Чекаємо на закон
Існують інші критерії: обов’язкові резерви та операції на відкритому ринку. Саме перші й визначають фактично ключову роль у розвитку будь-якого банку. Обов’язкові резерви — це частина депозитів, які комерційні банки повинні зберігати у вигляді безвідсоткових вкладів у центробанках. Так-от, за інформацією шеф-редактора FinancialClub Руслана Чорного, нині вони становлять 100 мільярдів гривень. Звісно, що ця сума просто-таки велетенська з огляду на те, що в нас вже ліквідовано десятки банків. Не можна приховати і того, що саме ці гроші завжди йдуть на «допомогу» депозитним вкладникам банків.
Уже сьогодні чимало фінустанов можуть розпочинати кредитування. Звісно, що воно не буде масовим, але грунт для цього вже є.
Чому ж банки займають вичікувальну позицію? За словами Руслана Чорного, фінансові установи та їхні асоціації чекають на ухвалення закону про захист прав кредиторів. Законопроект, який розглядає парламент, жорсткий: збільшується кримінальна відповідальність юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадян України за недостовірні документи, які вони надали для отримання кредитів у банках. У цьому документі (до речі, його, як і інші банківські законопроекти, напевне ухвалять, адже над цим працює банківське лобі) буде пришвидшено розгляд судових позовів щодо банків та позичальників. Крім того, банки можуть отримати право застосовувати валютний курс, який був чинним на момент видачі кредитів (проте лише право, а не обов’язок, тобто можуть і не робити цього).
Як зауважує адвокат Ростислав Кравець, банки й раніше (й тепер) встановлювали курс який заманеться і нікого про це не питають. «Найбільша проблема, яка турбує всіх, — борги, що підлягають списанню. У нас є чимало чесних бізнесменів та валютних іпотекоотримувачів, які вже давно розрахувалися з боргами, проте банки вимагають, щоб ті сплатили ще й за відсотками. А ця сума в 2—4 рази більша, ніж саме тіло кредитів. Ніхто це питання вирішувати не хоче», — додає він.
Закон у такій інтерпретації, на думку багатьох експертів, може розв’язати руки банкірам та іншим учасникам ринку до такої міри, що за чесними підприємцями (і часто, як показує практика, так і відбувається) почнеться нове полювання.
Бумеранг недавньої історії
Згадавши довгу незакінчену історію славно- (чи сумно-) звісного закону про реструктуризацію валютних іпотечних боргів, який було поховано, зауважимо, що саме там була норма, якої домагалися принаймні чесні позичальники: сплата боргу за курсом гривні щодо іноземної валюти на момент видачі кредитів. Тоді банки тупотіли ніжками і вголос закликали до розуму: мовляв, як це так, як таке можна робити, це потопить наш банківський корабель. А ось у законопроекті про захист своїх дуже широких прав хочуть зробити таке саме. То чи розпочнуть банки серйозне кредитування (надання іпотечних позик, кредитування різних підприємств і особливо малих та середніх) з огляду на те що, за всіма прогнозами, законопроект про захист прав кредиторів повинні ухвалити?
Роман Шпек вважає, що і в цьому разі не почнуть. «Збільшення обсягів позик бізнесу не буде. До нас звертатимуться давні перевірені клієнти, яким довіряють наші фінустанови. Проте банки і надалі збільшуватимуть частку надання так званих споживчих кредитів. Більше того, цей показник зростатиме дуже швидко», — наголошує він.
Так само вважають й інші експерти. Голова правління UniCredit Bank Юлія Савощенко впевнена, що загалом український бізнес не готовий до того, щоб брати і обслуговувати кредити. Однак вона чесно каже і про іншій чинник, який вже не на руку керівникам фінустанов і правдивий: населення не довіряє банківській системі. Можливо, саме з цього і треба було починати.
Від редакції. Очікувати значного збільшення кредитування бізнесу та пересічних людей нашими банками не слід. Як бачимо, вони й надалі виконуватимуть не притаманні їм функції: надання споживчих кредитів, зрозуміло, під шалені відсотки. А цим повинні займатися не банки, а небанківські фін?установи. І новий законопроект про захист прав кредиторів значно розширить їхні права, проте не обов’язки. І все залишатиметься по-старому. Хоча… ще не вечір.
Олег ГРОМОВ, УК