На відміну від державних судів, підвідомчість чи підсудність справ яким встановлена відповідними процесуальними кодексами або законами, компетенція арбітражного суду базується виключно на угоді сторін про передачу до арбітражу спорів, які виникли або можуть виникнути у зв’язку з конкретними правовідносинами. Саме арбітражна угода є основною та найсуттєвішою складовою міжнародного комерційного арбітражу, без якої неможливе ні ініціювання арбітражного процесу, ні подальше примусове виконання арбітражного рішення.
Арбітражна угода виконує низку важливих функцій. Зокрема, вона є доказом згоди сторін на передачу спорів до арбітражу, встановлює компетенцію арбітражного суду на розгляд певного спору між сторонами та водночас виключає можливість розгляду цього спору державним судом, а також наділяє арбітрів повноваженнями на розгляд та остаточне вирішення спору і визначає обсяг таких повноважень.
Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» виходить з визнання корисності арбітражу (третейського суду) як методу, що широко застосовується для вирішення спорів, які виникають у сфері міжнародної торгівлі, і необхідності комплексного врегулювання міжнародного комерційного арбітражу в законодавчому порядку; враховує положення про такий арбітраж, які є в міжнародних договорах України, а також в типовому законі, прийнятому в 1985 році Комісією ООН з права міжнародної торгівлі і схваленому Генеральною Асамблеєю ООН для можливого використання державами у своєму законодавстві.
Отже, арбітражна угода в розумінні Закону – це угода сторін про передачу до арбітражу спорів, які можуть виникнути між ними у зв’язку з договірними та іншими правовідносинами.
У свою чергу, арбітражне застереження – це угода сторін про арбітражний порядок вирішення спорів, яка прямо включена в контракт і є його складовою. Підписант арбітражного застереження повинен бути уповноважений на вчинення саме такого правочину. Таке роз’яснення надано у листі ВССУ від 26.07.2011 «Про перегляд судових рішень із мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанцій одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах». Аналогічна практика є і в інших країнах світу.
Арбітражна угода укладається в письмовій формі у вигляді арбітражного застереження в договорі або окремої угоди підписаної сторонами.
Така угода може бути укладена шляхом обміну листами, електронними повідомленнями, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням інших засобів електрозв’язку, що забезпечують її фіксацію. Крім того, допускається укладення арбітражної угоди шляхом обміну позовною заявою та відзивом на позов, в яких одна із сторін стверджує наявність угоди, а інша проти цього не заперечує; або ж шляхом письмового посилання на документ, що містить арбітражне застереження, за умови, що це посилання робить вказане застереження частиною угоди.
Загалом, арбітражна угода може мати місце у вигляді окремої угоди, однак, як правило, викладається у вигляді арбітражного застереження в основному договорі.
Особливістю арбітражної угоди є те, що вона обов’язкова для її сторін і сторони не можуть ухилитися від передачі спору на розгляд третейського суду.
Зміст арбітражної угоди складають умови, які стосуються різних аспектів розгляду спорів міжнародним комерційним арбітражем. Чітке юридичне формулювання умов арбітражної угоди дає змогу точно встановити наявність волевиявлення сторін на розгляд спору у міжнародному комерційному арбітражі, визначити арбітражний орган, компетентний розглядати спір, уникнути оспорювання компетенції арбітражу, а також уникнути проблем із виконанням арбітражного рішення.
Слід детальніше розібратись, які ж умови має включати в себе арбітражна угода.
Перш за все в арбітражній угоді повинен бути зазначений її предмет, а саме: передача спору на розгляд арбітражного суду. Як правило, сторони передають на розгляд арбітражного суду усі спори, що виникають з конкретного договору. Тож для уникнення неточностей та неоднозначного тлумачення не рекомендується обмежувати в договорі компетенцію арбітражного суду певною категорією спорів.
Також в угоді слід вказувати назву арбітражу, на розгляд якого сторони передаватимуть свої спори у разі їх виникнення. Як правило, в міжнародній торгівлі сторони звертаються до інституційного арбітражу, який має свої правила, рекомендованих арбітрів, приміщення для засідань, репутацію тощо. Назва арбітражу має бути прописана чітко і у відповідності до конкретного регламенту.
Бажаним є визначення в угоді кількісного складу арбітражу. Тут сторони можуть домовитись про визначення одного або трьох арбітрів для вирішення спору, а також щодо процедури їх призначення.
В арбітражній угоді також доцільним є визначення місця проведення арбітражу. У цьому пункті підписанти можуть визначити місто, де будуть відбуватись засідання арбітражного суду. Як правило, вони відбуваються у приміщенні арбітражної установи, хоча, все частіше засідання проводиться в режимі відеоконференцзв’язку, така форма є допустимою.
Окрім того, в угоді окреслюється і мова арбітражного провадження. Сторони, як правило, обирають для арбітражного провадження таку мову, яка широко застосовується у діловому обороті. Очевидно, велика кількість арбітражних проваджень відбувається англійською мовою.
Важливим аспектом арбітражної угоди є визначення норм матеріального права, які підлягають застосуванню до договору та спорів, що з ним пов’язані. Саме цій умові арбітражної угоди слід приділити особливу увагу, оскільки не всі питання взаємодії сторін можуть бути врегульовані договором.
Сторони можуть також включити умови щодо застосування процесуальних норм або погодити процедуру альтернативного врегулювання спорів, яка передує зверненню із позовом до арбітражного суду. Наприклад, сторони можуть домовитись щодо проведення попередніх перемовин з метою врегулювання конфлікту, що виник, або ж щодо застосування процедури медіації.
Дійсно, на перший погляд, процедура доволі проста: сторони домовились про арбітраж і підписали договір, яким закріпили свою угоду/застереження. Однак, на практиці, неточності або абстрактність формулювань можуть мати наслідком недійсність арбітражної угоди, що у свою чергу призведе до кардинальної зміни процедури врегулювання спору.
Іноді трапляються випадки, коли арбітражна угода прописана так, що звернення до арбітражного суду фактично втрачає сенс. Щоб уникнути таких випадків, у ході підготовки зовнішньоекономічних договорів рекомендовано звертатись до фахових юристів. Однак, якщо така можливість відсутня, необхідно включати в договори арбітражні застереження, передбачені регламентами відповідних арбітражних установ, до яких сторони мають намір звернутись з метою врегулювання спорів.
Наприклад, регламент Міжнародного комерційного арбітражного суду рекомендує до застосування наступне арбітражне застереження: «Усі спори, розбіжності чи вимоги, які виникають із цього договору або у зв’язку з ним, у тому числі щодо його укладення, тлумачення, виконання, порушення, припинення чи недійсності, підлягають вирішенню у Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України згідно з його Регламентом».
Таким чином, можна дійти висновку про те, що в арбітражній угоді немає більш чи менш важливих питань – усі вони необхідні для якісного арбітражного провадження, а тому під час укладення арбітражної угоди доцільним є докласти більше зусиль (витрати часу, з’ясування усіх нюансів) для детального узгодження всіх її умов, аніж усувати неточності та прогалини, коли конфлікт уже виник.
Інна Цесельська, старший адвокат