У зв’язку з повномасштабним військовим вторгненням рф в Україні у 2022 році було введено воєнний стан на всій території України, що вплинуло на правове врегулювання трудових правовідносин, в т.ч. що стосується звільнення працівників.
Оскільки під час воєнного стану діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 року № 2136-IX, слід в першу чергу звертатись до норм цього закону, так як на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України.
Розглянемо основні законодавчі новели.
Насамперед, у статті 5 згаданого вище Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» було визначено, що у період дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця:
– у період його тимчасової непрацездатності,
– у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв’язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею 3 років).
У такому разі роботодавець повинен зазначити дату звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.
Тобто якщо за звичайних умов у мирний час працівник відповідно до ч. 3 ст. 40 КЗПП України не міг бути звільнений з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за нез’явлення на роботу протягом більш як 4 місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності), а також у період перебування працівника у відпустці (за винятком повної ліквідації підприємства), то на період воєнного стану роботодавцю не обов’язково дотримуватись означеної гарантії для працівника.
Також статтею 5 нового Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» було введено ще одне правило на період воєнного стану. Так, на цей період можна розривати трудові відносини з ініціативи роботодавця у випадках, передбачених ст. 43 КЗпП України, без попередньої згоди профспілки, окрім випадків звільнення працівників, які були обрані до профспілкових органів.
З введенням воєнного стану на всій території України у роботодавця з’явилася ще одна додаткова підстава для розірвання трудового договору з окремими категоріями працівників, зокрема, у тих випадках, коли працівника неможливо забезпечити роботою, визначеною трудовим договором, у зв’язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій. Однак таке звільнення працівника допускається лише якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу (див. ст. 41 КЗпП України).
Таких працівників в силу норми ст. 43-1 КЗпП України можна звільняти без згоди профспілки. Однак у разі їх поворотного прийняття на роботу, якщо роботодавець проводить прийняття на роботу працівників аналогічної кваліфікації, такий працівник відповідно до ст. 42-1 КЗпП України протягом 1 року має право на укладення трудового договору.
Тим не менше, законодавець посилив окремі гарантії для працівників під час скорочення чисельності чи штату працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці. Так, зокрема, ст. 42 КЗпП України була доповнена категорією працівників, яким надається перевага у залишенні на роботі за рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації. Мова йде про працівників з числа учасників бойових дій, постраждалих учасників Революції Гідності, осіб з інвалідністю внаслідок війни та членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України.
В контексті розглядуваної теми важливо також звернути увагу на ті законодавчі зміни, які пов’язані зі звільненням працівника у зв’язку з його призовом на військову службу за мобілізацією в особливий період або ж під час воєнного стану.
Раніше у ч. 3 ст. 119 КЗпП України було зазначено, що за працівниками, призваними на на військову службу під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігалися місце роботи, посада і середній заробіток.
Однак, Законом України від 01.07.2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» було внесено зміни і вказано, що за таким працівником зберігаються лише місце роботи і посада а середній заробіток – ні. Такі особи не можуть бути звільненими з роботи незалежно від підпорядкування та форми власності роботодавця або ж у фізичних осіб – підприємців, у яких вони працювали на час призову, окрім випадків, які ми розглядали вище.
Якщо ж на військову службу було призвано фізичну особу – роботодавця за призовом під час мобілізації, на особливий період тощо, то такий роботодавець – фізична особа повинен виконати свої обов’язки по видачі працівникам копії наказів про звільнення та здійсненню з ними розрахунків протягом місяця після його звільнення з такої військової служби. При цьому до нього не можуть застосовуватись санкції та штрафи за порушення строків (ч. 2 ст. 47 КЗпП України).
Статтею 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено, що у випадку звільнення працівника у період дії воєнного стану йому повинна бути виплачена грошова компенсація відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки».
Статтею 119-1 КЗпП України також встановлено гарантії для осіб, стосовно яких було встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України за Законом України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей». За такими особами також зберігається місце роботи (посада) протягом усього періоду позбавлення свободи, а також протягом 6 місяців з дня звільнення у разі проходження такою особою заходів з медичної, реабілітаційної, у тому числі психологічної, допомоги, санаторно-курортного лікування, інших відновлювальних (постізоляційних, реінтеграційних) заходів у порядку, встановленому КМУ.
Отже, проаналізувавши законодавчі зміни в контексті звільнення працівників з роботи під час воєнного стану, можна дійти висновку, що вони були спрямовані не тільки на обмеження конституційних прав та свобод людини, але також і на введення додаткових гарантій, спрямованих на захист права особи на працю, на скільки це можливо зробити в умовах війни.
Аліна Сидор, адвокат Адвокатського об’єднання «Кравець і партнери»