У сучасному світі, де бізнес-середовище постійно змінюється, питання, пов’язане із звільненням директора, набуває особливого значення. Це процес, який вимагає врахування не лише економічних чинників та стратегічного напрямку підприємства, але й, зважаючи на розповсюдження на керівників трудового законодавства, суворої відповідності законодавчим вимогам.
Зміни в економіці, глобалізація та стрімкий розвиток технологій змушують компанії швидко адаптуватися до нових умов і часто вносити корпоративні зміни, включаючи й зміни у верхівках управління. Втім, супроводжувати цей процес повинно відповідне розуміння та дотримання законодавчих актів, які регулюють звільнення вищого рівня управління.
Втім, на жаль, зазначене питання, зважаючи на застарілість українського трудового законодавства, дуже гостро стоїть на порядку денному вітчизняних правників-експертів трудового права, оскільки регулювання цього питання відсутнє в КЗпП.
Це в свою чергу означає, що процедура звільнення керівника підприємства буде відрізнятися в залежності від організаційно-правової форми юридичної особи-підприємства.
Найпоширенішими організаційно-правовими формами юридичних осіб в Україні вже тривалий час стабільно залишаються товариства з обмеженою відповідальністю та акціонерні товариства, у зв’язку із цим, питання звільнення директора буде розглянуто на їхньому прикладі.
Правовий статус та порядок обрання і звільнення директора товариства з обмеженою відповідальністю передбачені ст.39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (далі Закон «Про ТОВ/ТДВ»).
Втім, законодавством передбачено лише загальні положення, щодо цієї процедури.
Зокрема, ч.12, 13 ст.39 Закону України «Про ТОВ/ТДВ» визначено, що з одноосібним виконавчим органом та кожним членом колегіального виконавчого органу укладається цивільно-правовий або трудовий договір (контракт). Договір (контракт), що укладається з одноосібним виконавчим органом та членом колегіального виконавчого органу, від імені товариства підписує особа, уповноважена на таке підписання загальними зборами учасників.
Повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов’язків. У разі припинення повноважень одноосібного виконавчого органу або члена колегіального виконавчого органу договір із цією особою вважається припиненим. Статутом товариства може бути передбачено вимогу про обрання нових членів чи тимчасових виконувачів обов’язків для всіх членів колегіального виконавчого органу.
Схожа ситуація із правовим статусом керівника акціонерного товариства (далі АТ).
Так, ч.1 ст.84 Закону України «Про акціонерні товариства» (далі Закон «Про АТ») визначено, що повноваження голови колегіального виконавчого органу (особи, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу) припиняються за рішенням наглядової ради з одночасним прийняттям рішення про призначення голови колегіального виконавчого органу (особи, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу) або особи, яка тимчасово здійснюватиме його повноваження, якщо статутом акціонерного товариства це питання не віднесено до компетенції загальних зборів.
Повноваження члена виконавчого органу припиняються за рішенням наглядової ради, якщо статутом акціонерного товариства це питання не віднесено до компетенції загальних зборів.
Підстави припинення повноважень голови та/або члена виконавчого органу встановлюються законом, статутом акціонерного товариства, а також контрактом, укладеним з головою та/або членом виконавчого органу.
В той же час, Верховним Судом ще у 2019 році було здійснено тлумачення Закону України «Про ТОВ/ТДВ» в контексті його співвідношення із передбаченим Конституцією України та КЗпП правом кожного найманого працівника на розірвання трудового договору на підставі власної заяви.
Так, здійснивши системний аналіз положень ст.38 КЗпП та Закону України «Про ТОВ/ТДВ» Верховний Суд виснував, що незважаючи на те, що право на працю безумовно є правом, а не обов’язком, для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства має не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України та подати / надіслати її всім учасникам товариства, а й за власною ініціативою, як виконавчий орган товариства, скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких і поставити питання щодо свого звільнення.
Таким чином, наразі процедура звільнення керівника ТОВ/ТДВ відбувається за таким алгоритмом:
- скликання директором загальних зборів;
- проведення загальних зборів та погодження звільнення керівника;
- обрання нового директора;
- підготовка відповідних документів і подання їх реєстратору, а також до органів контролю, банків, повідомлення контрагентів та призначення нового керівника.
За аналогією здійснюється і процедура звільнення керівника АТ.
Разом з тим, основним «нюансом», з яким наразі можуть стикатися керівники – відсутність відповіді учасників/акціонерів товариства на вимогу скликати загальні збори.
Однак, наразі судова практика стоїть на боці керівників таких підприємств. Так, до прикладу, у рішенні Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 08.12.2023 року по справі №208/1904/22, суд зазначив, що свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.
Враховуючи порушення права позивачки на припинення трудового договору, обраний ним спосіб захисту направлений на відновлення його трудових прав, гарантованих Конституцією України.
Передбачений частиною 1 статті 38 КЗпП України порядок розірвання трудового договору з ініціативи працівника передбачає попередження ним про це власника або уповноважений орган письмово за два тижні.
За встановлених у цій справі обставин положення закону щодо необхідних дій власника про скликання загальних зборів учасників товариства з метою звільнення працівника нівелюється, є неможливим, а іншого порядку звільнення з ініціативи працівника чинне законодавство не передбачає.
Недосконалість національного законодавства та прогалини у правовому регулюванні певних правовідносин не можуть бути підставою для позбавлення особи права на захист його порушених прав в обраний ним спосіб.
З таким обґрунтуванням суд вирішив задовольнити позов і визнати трудові відносини припиненими.
Отже, підсумовуючи вищевикладене, питання звільнення керівника товариства все ще залишається проблемним питанням, що потребує окремого законодавчого врегулювання. Втім, навіть попри відсутність останнього суди, на щастя, стають на бік працівників і захищають їх права.
Сергій Гусач
Юрист Адвокатського об’єднання «Кравець і Партнери»
+380-44-229-6950