Поки світом шириться коронавірусна хвороба (COVID-2019), запроваджуються карантинні заходи і тих хто захворів стає все більше, постає питання достатності місць у закладах охорони здоров’я та належного забезпечення лікарськими засобами хворих на COVID-2019 в Україні.
Весь світ бореться із небезпечною недугою і кожне місце в медичному закладі є безцінним, але чи є така доступність до медицини у простого пересічного громадянина, в той час коли для вищих посадових осіб країни резервуються окремі палати.
Так, Департаментом охорони здоров’я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі –ДОЗ КМДА) 25.03.2020 було видано наказ №353 «Про організацію медико-санітарного забезпечення заходів за участю осіб, щодо яких здійснюється державна охорона».
Вказаним наказом було затверджено:
персональний склад оперативного мобільного штабу при Департаменті охорони здоров’я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації);
перелік спеціалізованих стаціонарних відділень, закладів охорони здоров’я, підприємств, установ та організацій, що засновані на комунальній власності територіальної громади міста Києва, які визначені для надання медичної допомоги особам, щодо яких здійснюється державна охорона;
вимоги до окремої палати у закладах охорони здоров’я, розгортання якої передбачено для надання медичної допомоги особам, щодо яких здійснюється державна охорона;
вимоги до професійного складу бригади екстреної медичної допомоги для надання медичної допомоги особам, щодо яких здійснюється державна охорона, перелік документів з питань організації медико-санітарного забезпечення заходів за участю осіб, щодо яких здійснюється державна охорона, а також додатки 1-4.
В той же час, Наказ 353 встановлював положення щодо: п. 4.4.2. – щодо резерву ліків лікарських засобів, виробів медичного призначення та медичного обладнання для надання медичної допомоги особам, щодо яких здійснюється державна охорона, п. 4.4.3. – щодо належного професійного рівня медичних працівників, залучених до надання медичної допомоги особам, особам щодо яких здійснюється державна охорона, п. 4.4.6 – щодо можливості розгортання окремої палати у відділенні анастезіоології та інтенсивної терапії та резервування окремої операційної в операційних блоках, оснащення їх лікарськими засобами, виробами медичного призначення тощо. Вимоги до професійного складу бригади екстреної медичної допомоги для надання медичної допомоги особам, щодо яких здійснюється державна охорона: п. 3 (вимоги щодо кваліфікації, стажу роботи).
Слід відмітити, що Стандарт надання екстреної медичної допомоги «Коронавірусна хвороба (COVID-19», затверджений Наказом МОЗ України від 28.03.2020 р. №722, який є обов’язковим для такого виду допомоги не містить жодних положень щодо вимог до кваліфікаційного рівня та стажу роботи медичних працівників.
У Вимогах до окремої палати у закладах охорони здоров’я, розгортання якої передбачено для надання медичної допомоги особам, щодо яких здійснюється державна охорона містилися абзаци 4, 5 щодо розгортання цілодобового сестринського посту і резерву лікарських засобів тощо.
Згодом, як зазначили в ДОЗ КМДА зазначений наказ втратив чинність на підставі листа Управління державної охорони України від 26.03.2020 та не пройшов процедуру погодження.
Але, постає питання законності видачі такого наказу, та й взагалі чи не порушував він конституційне право на рівний доступ до медичного обслуговування.
В преамбулі Наказу №353 вказувалось, що він прийнятий на виконання Закону України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» спільного наказу Управління державної охорони України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства оборони України, Державного управління справами, Національної академії медичних наук України від 01.08.2011 №340ДСК/453ДСК/468ДСК/67ДСК «Про організацію медико-санітарного забезпечення заходів за участю осіб щодо яких здійснюється державна охорона», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 29.08.2011 за №1011/19749.
Спільний наказ від 01.08.2011 №340ДСК/453ДСК/468ДСК/67ДСК виданий для службового користування і у відкритому доступі текст відповідно відсутній.
Однак постає питання чи не буде в майбутньому здійснено заходи для запровадження так званих «ВІП» палат у закладах охорони здоров’я для осіб, щодо яких здійснюється державна охорона.
Слід зазначити, що Законом України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» передбачається виключний перелік охорони осіб визначених у ст. ст. 5 — 7 цього Закону, жодних додаткових вимог по лікуванню, тобто забезпечення окремими палатами у закладах охорони здоров’я осіб щодо яких здійснюється державна охорона вказаним Законом не передбачається, тому звичайно є не зрозумілим з якою ціллю необхідно було забезпечувати такі палати у кожному медичному закладі.
Україна є правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, закони приймаються на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах відповідно до законів України, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч.2 ст. 6, ч. 2 ст. 19 Основного Закону України).
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Ст. 49 Конституції України визначено, що кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.
Керуючись ст. 4 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» основними принципами охорони здоров’я в Україні є, зокрема рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг в сфері охорони здоров’я.
Ст. 283 Цивільного кодексу України передбачено, що фізична особа має право на охорону її здоров’я. Охорона здоров’я забезпечується системною діяльністю державних та інших організацій, передбаченою Конституцією України та законом.
Абз. 4 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про захист від інфекційних хвороб» визначає, що органи місцевого самоврядування у сфері захисту населення від інфекційних хвороб забезпечують доступність і безоплатність надання медичної допомоги хворим на інфекційні хвороби у державних і комунальних закладах охорони здоров’я.
Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 01.08.2011 №454 було затверджено Концепцію управління якістю медичної допомоги у галузі охорони здоров’я в Україні на період до 2020 року.
Так, зазначена Концепція передбачає, що поліпшення якості медичної допомоги в Україні — одна з актуальних проблем сьогодення. В Національному плані дій на 2011 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010 — 2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», затвердженому Указом Президента України від 27 квітня 2011 року N 504/2011, а також у постанові Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2011 N 389 «Про затвердження Програми розвитку інвестиційної та інноваційної діяльності в Україні» визначено основні напрямки реформи медичного обслуговування, що включають підвищення доступності медичних послуг, підвищення якості медичних послуг, підвищення ефективності державного фінансування.
Таким чином, проблеми управління і оцінки якості та безпеки медичної допомоги населенню є одними з найважливіших для будь-якої системи охорони здоров’я. Актуальність питань забезпечення якості особливо зростає в період реформування галузі охорони здоров’я.
Нагальним завданням нинішнього часу в Україні є реформування, фактично — створення нової системи охорони здоров’я з якісною медичною допомогою. Це потребує суттєвих змін на законодавчому рівні. Якісне медичне обслуговування — це обслуговування, заради якого ресурси організовуються таким чином, щоб максимально ефективно і безпечно задовольняти потреби тих, хто потребує допомоги, проводити профілактику і лікування без зайвих витрат, відповідно до вимог та можливостей сучасного рівня розвитку науки.
Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 20.07.2011 №427 було затверджено Єдиний термінологічний словник (Глосарій) з питань управління якості медичної допомоги, в якому зазначено, що доступність медичної допомоги — це вільний доступ до служб охорони здоров’я незалежно від географічних, економічних, соціальних, культурних, організаційних чи мовних бар’єрів.
Таким чином, медична допомога в Україні повинна буди доступна будь-якому громадянину України в незалежності від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками, посадового становища, оскільки всі громадяни рівні перед законом і не може бути привілеїв.
Отже, є тільки надія, що вищі посадові особи країни все ж таки матимуть совість і не будуть користуватися своїм службовим становищем для першочергового лікування, адже медичної допомоги заслуговує кожен в рівних умовах і резервування медичних палат в тяжких умовах для країни лише доводить абсурдність медичної реформи, яка і так на сьогодні не завершена.
Сергій Хребет