Ситуація на ринку праці сьогодні досить напружена. На одну вакансію претендують у середньому 13 осіб, тоді як рік тому – лише п’ять. Погіршилися й умови праці. Водночас зарплати залишилися майже незмінними, а в багатьох сферах навіть знизилися. При цьому викликає подив позиція влади, яка в умовах воєнного стану в питаннях законодавства повністю стала на бік роботодавців. Як підсумок, чимало підприємств почали зловживати розширеними правами, навантажуючи працівників додатковою роботою. І багато українців вимушені приймати ці умови, оскільки іншого варіанту заробити для себе не бачать.
Ситуація із заробітками в країні справді вимальовується складною. Аналітики Українського центру економічних та політичних досліджень імені Олександра Разумкова прогнозують збільшення запитів на працевлаштування з боку жінок, дітей та людей з обмеженими фізичними можливостями. Як розповів «Пенсійному кур’єру» директор Українського інституту політики Руслан Бортник, на ринку працевлаштування України сьогодні спостерігається тенденція глибокої кризи. При цьому офіційна статистика картини не відображає. Дуже поширена ситуація, коли люди формально працевлаштовані, але за фактом є безробітними, оскільки перебувають у відпустці без збереження зарплати. І лише небагатьом щастить отримувати мінімальну зарплату.
Мало допомагає й оформлення статусу безробітного. Нагадаємо, що за рішенням уряду, безробітних, які протягом 30 днів після реєстрації в центрах зайнятості не були працевлаштовані, залучатимуть до суспільно корисних робіт з виплатою мінімальної зарплати. А для сімейної людини, яка до того ж орендує житло, такий варіант є неприйнятним.
Багато громадян, які зараз шукають роботу, окрім погіршення умов праці, відзначають зарозумілу поведінку роботодавців.
«У компаніях намагаються навісити одночасно дві, а то й три посади на людину. Іноді без перерви на обід, причому за скромну зарплату. На співбесіді роботодавці поводяться зверхньо, наче роблять ласку тим, що пропонують роботу. Причина – у високій конкуренції серед претендентів, а також через законодавчі зміни, які фактично розв’язали бізнесу руки», – поділилася своєю думкою 28-річна киянка Віра Артюшенко.
Перегнули палицю
У багатьох економістів та правозахисників викликав обурення Закон 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», ухвалений у березні. Роботодавець у результаті отримав право звільняти співробітника під час його перебування на лікарняному та у відпустці, призупиняти дію трудового договору, залучати до роботи в нічний час жінок, які мають дитину старшу одного року, не нести відповідальності за несвоєчасну оплату праці тощо. У липні трудове законодавство було «посилене» законом 2352-IX, який надав право змінювати умови праці в гірший бік з часу запровадження цих умов. Тобто якщо раніше роботодавець був зобов’язаний попередити працівника про зміну умов праці, наприклад, у бік погіршення, не пізніше ніж за два місяці, то тепер він це може зробити практично напередодні.
Як розповів «Пенсійному кур’єру» старший партнер АО «Кравець та партнери» Ростислав Кравець, Конституція України передбачає обмеження трудових прав громадян на час війни. Проте законодавці пішли набагато далі.
«Українців позбавили багатьох можливостей. Це стосується звільнень та переведення в простій без попереджень, усунення від роботи фактично без будь-яких підтверджень. Хоча права й можуть бути обмежені, усьому є межа», – зазначив він.
Також адвоката обурює фактичне самоусунення держави від зобов’язань щодо компенсації зарплат та гарантійних виплат працівникам за умови припинення трудового договору. Усі компенсації законодавці поклали на державу, яка «вчинила збройну агресію проти України», тобто на рф. Про це йдеться в статті 13 ЗУ 2136-IX.
«Яким чином здійснюватиметься компенсація, закон відповіді не дає. На мою думку, такий підхід є вкрай цинічним стосовно громадян», – розповів Кравець.
Ще одна ініціатива законодавців, яка викликає суперечки, це скорочення термінів звернення до суду в разі порушення умов оплати праці. Якщо раніше терміни були необмеженими, то тепер на це виділили не більше трьох місяців.
Подвійні цілі
З одного боку, дії влади десь можна зрозуміти. На сьогодні в країні катастрофічно не вистачає грошей. Сама економіка, по суті, на 70% залежить від зовнішньої допомоги. Однак це не привід вирішувати проблеми бізнесу коштом простої людини, яка в цій ситуації є слабкою ланкою.
Як пояснив нашим журналістам член Економічного дискусійного клубу, економіст Олег Пендзін, бізнес завжди має оборотний капітал, який дозволить йому вижити у важкий час. Найманий працівник такої можливості не має.
«Можна шукати багато виправдань для бізнесу, проте найважче доводиться сьогодні найманому працівникові, який опинився на вулиці. Тому хоч якимось виправданням новому трудовому законодавству може бути лише воєнний стан. Після його завершення законодавство потрібно скасовувати», – наголосив економіст.
Водночас експерти не бачать ефекту від лібералізації трудового законодавства.
«Не можна сказати, що стався ривок і бізнес був натхненний повторно відкривати робочі місця. Тому внесені зміни до законодавства серйозного впливу на ринок не вчинили через фактор війни», – вважає Руслан Бортник.
При цьому він очікує, що негативні наслідки від вжитих заходів проявлять себе в майбутньому й матимуть негативний характер, оскільки стануть причиною серйозного невдоволення з боку суспільства.
Втім, є думка, що війна просто була використана як привід для обмеження трудового законодавства. У цьому впевнений Ростислав Кравець. Він нагадав, що ще до війни законодавці неодноразово вживали заходів щодо поетапного зниження права профспілок.
Для прикладу наведемо законопроєкт №5388, поданий за ініціативи прем’єр-міністра Дениса Шмигаля минулого року. У ньому пропонувалося нівелювати роль профспілок та скоротити список категорій громадян, яким роботодавець не повинен встановлювати випробувального терміну. У квітні законопроєкт було відхилено, припускаємо, що через втрату актуальності у зв’язку з новим законодавством через війну.
Водночас у серпні ухвалили два досить спірні закони. Перший – про запровадження трудового договору з нефіксованим робочим часом, який знімає з роботодавця обов’язок надавати роботу на постійній основі. Другий – про спрощення регулювання трудових відносин. Йдеться про скасування необхідності приведення законних підстав для звільнення для певних категорій роботодавців, якщо на підприємстві працюють до 250 людей.
Інші підходи
У результаті ми маємо ситуацію, коли права працівників були урізані, причому тенденція має всі шанси зберегтися й після війни. З іншого боку, позитивний ефект від нового законодавства якщо і є, то дуже незначний. Тоді чому влада продовжує надалі йти обраним курсом і не робить поправок? Ростислав Кравець вважає, що причина – у відсутності правової протидії з боку громадськості, а також у слабкості судової системи, що дає широке поле для ухвалення непопулярних рішень.
Як варто було б вчинити? Деякі економісти радять зосередитися на міжнародній підтримці й завдяки цьому знижувати податки для бізнесу. Але в цьому випадку держава будує свою економіку на зовнішній допомозі, яка не є стабільною. Цікавіший варіант – переформатування суспільно-економічних відносин з акцентом на підвищенні блага громадянина, як основного ресурсу держави.
Люди, які зайняті у важливих для країни сферах (будівництво медицина, освіта, оборона тощо), повинні отримувати більше преференцій. Крім того, має бути переглянуте питання розриву зарплат в українському суспільстві. Не може чиновник державної компанії отримувати на місяць сотні тисяч гривень, як в НЕК «Укренерго», а тим паче мільйони гривень, як у НАК «Нафтогаз України», де 20 керівників за минулий рік офіційно отримали 911 мільйонів гривень.
Водночас прості співробітники, які забезпечують стабільну роботу стратегічно важливих сфер, отримують скромні виплати, а тепер їх позбавляють ще й частини трудових прав.
У разі подальшого погіршення фінансової та економічної ситуації в країні, що цілком можливо в умовах війни, варто звернути увагу на трудові відносини за принципом «послуга за послугу». Коли люди крім або замість грошей за свою працю отримують певне продовольство, пільги на медикаменти, покращення житлових умов та інші переваги. За цих умов питання захисту трудових прав входить у справедливіший формат.
Олександр Кітраль, Пенсійний кур’єр