Професійна правнича допомога – це закріплене Конституцією України (стаття 59) право кожного на допомогу фахівця під час захисту своїх порушених прав. В переважній більшості випадків співпраця з кваліфікованим спеціалістом стає вирішальним аргументом у досягненні успіху під час судового розгляду.
Очевидно, відповідаючи тенденціям сучасного світу щодо отримання та надання різноманітних послуг, професійна правнича допомога також покладає на особу понесення додаткових фінансових витрат. І саме тут слід зазначити про закріплене на законодавчому рівні право учасників судового процесу на відшкодування цих понесених витрат, необхідність та доцільність яких виникла як наслідок саме через порушення прав та потребу їх захисту. Отже, саме питання відшкодування таких витрат в судовому порядку і буде розкрито в межах даної статті.
Відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене рішення, є однією з основних засад (принципів) судочинства в Україні та закріплено в процесуальних кодексах з чітко прописаними вимогами та аспектами. Зокрема, представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом. Співпраця адвоката з клієнтом здійснюється відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», полягає в укладення договору про надання правничої допомоги, яким встановлюється перелік послуг, які будуть надані клієнту та визначено розмір гонорару, який є формою винагороди адвоката. При встановленні розміру цього гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Визначається гонорар за погодженням лише між адвокатом та клієнтом. Суд не вправі втручатися у ці правовідносини, однак законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Перш за все, сторона має подати належні докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи. Зокрема, у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2023 року (справа № 686/31892/19) зазначено:
«…Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення…»
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року в справі №922/1964/21 дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення – визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Вбачається, що надання копій цих документів буде прийнято Судом як належні докази для доведення понесених витрат, але не гарантує відшкодування заявленої суми в повній мірі, оскільки Судом має бути встановлено що розмір заявлених до відшкодування витрат є розумним та відповідає законним вимогам в даній сфері правовідносин, зокрема:
«…Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (п. 268)…»
Вказаний правовий висновок також викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.
Окрім того, інша сторона не позбавлена права вплинути на розгляд Судом питання про розподіл судових витрат та має змогу відстоювати свою позицію з цього питання. Зокрема, Суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У разі ж відсутності такої заяви від сторони, Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
З такою позицією Суду апеляційної інстанції погодився Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 28 вересня 2023 року у справі справа № 686/31892/19 (провадження № 61-4683св23), а також аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29.03.2018 р. у справі №907/357/16, від 18.12.2018 р. у справі № 910/4881/18, від 08.04.2019 р. у справі № 922/619/18.
Також необхідно зазначити про нюанси заяви про намір відшкодувати понесені судові витрати на правничу допомогу та процесуальні моменти, які пов’язані з цим моментом під час вирішення судами даного питання.
Процесуальним законодавством визначено, що кожна сторона має подати до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв’язку із розглядом справи разом з першою заявою по суті спору, та надалі, подати відповідні докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Щодо доказів, то такі мають бути подані до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
І тут слід детально зосередити увагу саме на «відповідній заяві», оскільки судова практика містить різні погляди з цього приводу.
Зокрема, щодо своєчасного подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу висловлювалась Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року (справа 755/9215/15-ц), в якій зокрема зазначалось, що враховуючи відсутність у матеріалах справи заяви про намір подати докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення судового рішення, а також порушення порядку та строків для подання відповідних доказів, можна стверджувати про відсутність підстав для розгляду поданих документів.
Саме ж зазначення у позовній заяві попереднього (орієнтованого) розрахунку суми судових витрат, які стороною позивача очікувалось понести, не слід розцінювати як заяву про долучення доказів на підтвердження витрат професійної правничої допомоги.
На противагу цьому, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 28 липня 2022 року у справі №580/1902/21 зазначає:
«…Як слідує із змісту позовної заяви ОСОБА_1 , у її прохальній частині міститься вимога про стягнення на користь позивача судових витрати на професійну правничу допомогу. Також зазначено, що документи на підтвердження понесених витрат будуть надані суду в строки, встановлені КАС України.
…
Ураховуючи заявлення представником позивача у позовній заяві про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, тобто така заява подана до судових дебатів у справі, та дотримання п`ятиденного строку надання доказів на підтвердження таких витрат, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість доводів скаржників про порушення адвокатом Бобром Д.О. строку на подання доказів, установленого частиною третьою статті 143 КАС України…»
В даному випадку вбачається, що зазначення у позовній заяві вимоги про стягнення понесених витрат вважається дотриманням вимоги закону щодо здійснення стороною заяви про відповідне стягнення до закінчення судових дебатів.
Підсумовуючи вищевикладене, слід зазначити що професійна правнича допомога є ефективним способом для особи реалізувати належний захист своїх порушених прав, а за умови дотримання всіх вимог чинного матеріального та процесуального законодавства, фінансові витрати будуть відшкодовані Судом за умови успішного судового розгляду справи.
Владислав Сітайло
юрист, АО “Кравець і партнери”
+380-44-229-6950