Порушення присяги судді, підрив авторитету правосуддя, втрата довіри до судової влади — одні з улюблених тем для обговорення, на жаль, в переважній більшості лише з метою популізму.
Підтвердженням того є те, що недолуге законодавче регулювання відносин, що виникають з порушення присяги судді зазнавало та продовжує зазнавати постійної критики з боку міжнародних інстанцій та не відповідає нормам міжнародного права.
Ще в справі Олександр Волков проти України Європейський суд з прав людини гостро відреагував на порушення прав людини, що було спричинене масовими порушеннями, в першу чергу пов’язаними з реалізацією внутрішнього законодавства, яке не відповідає міжнародним стандартам щодо проведення дисциплінарних проваджень стосовно судді та застосування до нього відповідальності, де серед іншого було вказано таке:
«…Відповідно відсутність керівних принципів та практики, які б визначали послідовне та обмежувальне тлумачення поняття «порушення присяги», а також відсутність належних юридичних захисних механізмів призвели до непередбачуваності наслідків застосування відповідних положень національного законодавства. Виходячи з цього, можна навіть припустити, що будь-яка провина судді, яка мала місце у будь-який момент протягом його професійної кар’єри, за бажанням могла бути розтлумачена дисциплінарним органом як достатня фактична підстава для обвинувачення у вчиненні такого дисциплінарного правопорушення, як «порушення присяги», та призвести до звільнення його з посади…»
Всі подальші законопроекти, спрямовані нібито на вирішення висвітлених Європейським судом з прав людини проблем, не вирішили цю проблему, що підтверджується кожним черговим висновком Венеціанської комісії.
На сьогодні регулювання питання порушення присяги судді та застосування відповідних наслідків, навіть після прийняття низки «справедливих» законів, залишає велику кількість невизначеностей та проблем.
Існувало декілька спроб уніфікувати поняття «порушення присяги» спочатку через визначення абстрактних морально-етичних понять, потім через прив’язку до вчинення правопорушень, однак жодна з них не була успішною. Мабуть саме це надихнуло законодавця під час прийняття в лютому 2015 року Закону України «Про право на справедливий суд» внести зміни до ч. 2 ст. 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» й повністю прибрати визначення того, що є порушенням присяги суддів та не внести відповідних положень до Закону України «Про судоустрій та статус суддів».
Тобто, чинне законодавство не містить нормативно визначеного поняття «порушення присяги судді», надаючи таким чином безмежні та безконтрольні дискреційні повноваження органам, що уповноважені здійснювати перевірку судді на дотримання ним присяги.
Дана прогалина знову призвела до тих проблем, на яких акцентував свою увагу Європейський суд з прав людини в рішенні Олександр Волков проти України, що відсутність опису «порушення присяги» має наслідком те, що тлумачення меж зазначеного порушення має братися з самого тексту присяги судді.
Відповідно до ст. 56 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» присяга судді звучить так:
«Я, (ім’я та прізвище), вступаючи на посаду судді, урочисто присягаю Українському народові об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно, справедливо та кваліфіковано здійснювати правосуддя від імені України, керуючись принципом верховенства права, підкоряючись лише закону, чесно і сумлінно здійснювати повноваження та виконувати обов’язки судді, дотримуватися етичних принципів і правил поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя».
Варто відзначити, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про статус суддів» який діяв до 2012 року присяга судді була дещо коротшою і звучала так:
«Урочисто присягаю чесно і сумлінно виконувати обов’язки судді, здійснювати правосуддя, підкоряючись тільки закону, бути об’єктивним і справедливим».
Очевидним є той факт, що судячи зі змісту присяги судді, звільнити за порушення присяги можна в будь-який момент було б бажання чи чиясь «незалежна» воля, адже все перелічене в присязі є виключно морально-етичними дефініціями, які, як відомо, можуть змінюватися під впливом різних обстави чи особистостей.
Цікавим також є момент здійснення дисциплінарного провадження щодо судді через порушення ним присяги.
Стаття 92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» містить чіткий вичерпний перелік підстав дисциплінарної відповідальності судді, де такий пункт як порушення присяги судді – відсутній.
Не включення порушення присяги до підстав дисциплінарної відповідальності дозволяє зробити такі висновки: порушення присяги не є видом дисциплінарної відповідальності, за порушення присяги не має альтернативних видів санкцій, порушення присяги не будучи підставою для дисциплінарної відповідальності судді, проводиться в рамках дисциплінарного провадження.
Не поглиблюючись в теорію права, зазначимо, що за вчинення проступку має наставити юридична відповідальність і залежно від виду проступку чи суб’єкта вона поділяється на види: кримінальна відповідальність, адміністративна відповідальність, цивільна відповідальність, дисциплінарна відповідальність тощо.
Власне визначення виду юридичної відповідальності породжує додаткові гарантії при здійсненні процесу щодо застосування до особи того чи іншого виду юридичної відповідальності.
Порушення присяги судді як вид юридичної відповідальності – не визначено, що черговий раз свідчить про те, що здійснити контроль за правомірністю процедури щодо звільнення судді за порушення присяги – неможливо, оскільки неможливо прослідкувати за дотриманням прав та гарантій особи, щодо якої здійснюється така процедура, а сама процедура фактично реалізується «в ручному режимі» шляхом прийняття відповідних регламентів тими ж органами, які здійснюють перевірку судді на дотримання ним присяги.
Яскравим прикладом «ручного керування» може слугувати порядок здійснення голосування членами Вищої ради юстиції під час вирішення питання щодо порушення присяги суддею.
Відповідно до ч. 2 ст. 23 Закону України «Про Вищу раду юстиції» організація роботи секції визначається Вищою радою юстиції.
В свою чергу, п. 32 Регламенту Вищої ради юстиції передбачає тільки, що у разі, якщо згідно з законом рішення повинно бути прийняте шляхом таємного голосування і закон не вимагає проведення такого голосування за допомогою бюлетенів, таємне голосування може проводитися за допомогою електронної системи.
Щодо здійснення голосування на засіданні Вищої ради юстиції, то згідно ч. 6 ст. 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» рішення щодо внесення Вищою радою юстиції подання про звільнення судді відповідно до пунктів 4, 5 та 6 частини п’ятої статті 126 Конституції України приймається шляхом таємного голосування більшістю голосів членів від конституційного складу Вищої ради юстиції.
Регламентом Вищої ради юстиції визначено в п. 42, що, якщо інше не встановлене законом, прийняття Радою рішень відбувається шляхом відкритого голосування у приміщенні (нарадчій кімнаті), бути присутніми у якому іншим особам забороняється. Член Ради не вправі утриматися при голосуванні.
Відповідно до п. 45 Регламенту Вищої ради юстиції Заступник Голови або інший член Ради за дорученням головуючого письмово фіксує результати голосування при прийнятті рішень Радою та надає їх за своїм підписом технічному секретарю для занесення до протоколу засідання.
На жаль, це всі норми, які можуть дати «чітке» уявлення про «прозорий» порядок голосування.
Варто звернути увагу, що ні форма бюлетеня для голосування, ні порядок вирішення питання шляхом голосування, ні порядок підрахунку голосів, ні порядок оформлення результатів голосування не визначено жодним нормативно-правовим актом, що б надавало офіційності даним, відображеним в цих документах.
Така ситуація призводить до того, що не можна перевірити дійсність голосування, оскільки як бюлетені, так і документи фіксації результатів голосування можуть бути складені в будь-який момент, в будь-якій зручній формі з будь-яким переліком видів рішень за які можна проголосувати.
Стосовно видів рішень, які можуть бути прийняті під час перевірки судді щодо дотримання присяги, то, як зазначалося раніше, порушення присяги судді, не будучи підставою дисциплінарної відповідальності, не залишає альтернативних варіантів поведінки для дотримання принципу пропорційності застосування санкції.
Відповідно до змісту ст. 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» за порушення присяги судді може бути прийнято рішення про внесення Вищою радою юстиції подання про звільнення судді або, якщо в процесі розгляду питання про звільнення судді Вища рада юстиції дійде висновку про відсутність підстав для звільнення судді, проте вчинені суддею дії можуть мати наслідком дисциплінарну відповідальність, — про направлення матеріалів до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
З аналізу даної норми вбачається, що суддя в будь-якому випадку вже винен, оскільки такої форми рішення як закриття провадження через відсутність ознак порушення присяги – не передбачено.
Варто звернути увагу, що ч. 5 ст. 126 Конституції України передбачає, що суддя звільняється з посади за порушення присяги, тобто, якщо компетентний орган дійде висновку, що суддею порушено присягу, то ні про який принцип пропорційності застосування санкції не може йти мови, оскільки ні видів відповідальності, ні відповідно видів рішень, якими по-іншому можна було вирішити дане питання – не передбачено лише звільнення з посади незалежно від тяжкості проступку чи інших обставин.
Зазначимо черговий раз, що в рішенні Олександр Волков проти України Європейський суд з прав людини наголошував на тому, що відсутність шкали стягнень не дає можливості для врівноваження конфліктуючих інтересів держави і особи у кожній конкретній справі та призводить до порушення прав людини.
Серед іншого варто зазначити й загалом про можливість здійснення власне дисциплінарного провадження в той час, коли порушення присяги не віднесено до підстав дисциплінарного провадження.
Статтею 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» передбачено, що провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.
Відповідно до ст. 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне провадження — це процедура розгляду звернення з метою встановлення обставин, що можуть бути підставою дисциплінарної відповідальності судді.
Згідно ст. 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне провадження щодо судді передбачає здійснення перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, вирішення питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмову в її відкритті, розгляд дисциплінарної справи і прийняття рішення.
Тобто, межі дисциплінарного провадження чітко окреслені підставами дисциплінарної відповідальності, в свою чергу порушення присяги судді не зазначено серед підстав дисциплінарної відповідальності судді, встановлених ст. 92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Отже, мета дисциплінарного провадження: встановлення підстав для дисциплінарної відповідальності – відсутня, оскільки порушення присяги не віднесено законом до підстав дисциплінарної відповідальності, тому дисциплінарне провадження через порушення присяги судді не мало б бути відкрите взагалі.
Вибіркове законодавче регулювання призводить до того, що розгляд справ про порушення присяги судді швидше схоже на показові публічні роботи, результат яких заздалегідь передбачений, ніж дійсно на зразковий процес, в першу чергу спрямований на відновлення довіри до влади і не лише до судової, а й до будь-якої іншої, яка здатна самостійно нести відповідальність, а не перекладати її на інших.
Очевидно Європейський суд з прав людини на прикладі України ще не один раз матиме можливість усталити свою практику із захисту прав людини у сфері вирішення справ щодо звільнення судді за порушення присяги, а Україні можливо допоможе нарешті навчитися дотримуватися міжнародних стандартів та міжнародного права, бо національні органи з власної волі до цього ще не спроможні.
Анна Мартиненко
юрист Адвокатської компанії «Кравець і Партнери»
Ростислав Кравець
адвокат, старший партнер Адвокатської компанії «Кравець і Партнери»