Актуальність даної теми не викликає жодних сумнівів, оскільки процеси створення сім’ї, народжування та виховання дітей закладені в основу біологічного існування людства як виду протягом всієї історії. В ході еволюції, все більшого значення для нормального співіснування в суспільстві набуває психологічне здоров’я, яке своєю чергою є наслідком умов та обставин, в яких дитина зростає з ранніх літ.
Очевидно, що пріоритетним для батьків має ставати саме забезпечення цих умов, навіть в ситуації коли їх спільне проживання як подружжя є неможливим. Однак, якщо між людьми вже існує непорозуміння в тому, як вести спільний побут, скоріше за все, їхнє бачення виховання та формування дитини як особистості, закладення моральних і матеріальних цінностей та спосіб ведення життя будуть відрізнятись один від одного, що як наслідок, призведе до виникнення спору, який вирішити спільно мирним шляхом стає справжнім завданням із «зірочкою». Саме негативний вплив цих спірних відносин між батьками є головною підставою для звернення до Суду для вирішення спору даної категорії.
Зроблю акцент, що в подібній ситуації дуже влучною є норма закону, що передбачає залучення до участі у розгляді Служби у справах дітей, яка має оцінити умови проживання, які забезпечують обоє батьків, а також оцінити в цілому стан дитини, в якому вона перебуває на момент судового процесу.
В суспільстві існує досить стереотипна думка, що дитині, незалежно від статі, завжди краще бути біля матері. Однак, згідно чинного законодавства, і матір, і батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини з урахуванням її найкращих інтересів. Цей принцип характерний для більшості правових систем європейських країн. Виокремивши загальні тенденції в Постановах Верховного Суду в цій категорії справ, існує маса аспектів та обставин, на які має звертати увагу Суд під час розгляду даної категорії справ, зокрема:
- особиста прихильність дитини до кожного з них;
- вік дитини, стан її здоров’я;
- сталі соціальні зв’язки дитини;
- місце навчання дитини, її оточення;
- її психологічний стан;
- власне бажання дитини на проживання з одним із батьків;
- ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків;
- особисті людські якості батьків, спосіб життя та відсутність шкідливих звичок;
- відносини, які існують між кожним із батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов’язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним із батьків і дитиною);
- можливість створення дитині умов для виховання та розвитку;
- можливість належного матеріального забезпечення.
У Постанові від 23.02.2023 р. у справі № 188/1542/20 Верховний Суд зробив акцент на тому, що сім’я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину й забезпечити те, що їй потрібно, аби дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, у якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Дитина потребує уваги, підтримки й любові обох батьків. Дитина є найбільш вразливою стороною під час будь-яких сімейних конфліктів.
Окрім цього, як важливий аспект хотілось би виділити ще забезпечення безпеки дитини в умовах воєнного стану в Україні, адже в нинішній ситуації це може стати визначним.
Саме цей фактор зіграв вагому роль при винесенні Постанови Верховного Суду від 09.02.2023 р. у справі № 753/572/20.
Київським апеляційним судом у своїй постанові було зазначено, що позивач не надав достатніх належних і допустимих доказів на підтвердження необхідності визначення місця проживання дитини з батьком з огляду на інтереси самої дитини, які переважають над інтересами й бажаннями її батьків, з чим в свою чергу погодився і Верховний суд, зазначивши що в умовах воєнного стану в Україні дитині безпечніше залишатися з матір’ю в Румунії, оскільки зараз не можна стверджувати, з ким із батьків дитині буде краще через невизначений проміжок часу. Саме тому Суд відхилив доводи батька про те, що після поліпшення ситуації в Україні дитині буде краще з ним.
На противагу цьому, Верховний Суд у своїй Постанові від 22.03.2023 р. у справі № 757/13688/21-ц , навпаки, погодився з висновками судів попередніх інстанцій, щодо визначення місця проживання сина з батьком. Зазначено, що саме батько більш відповідально ставиться до належного виконання своїх батьківських обов’язків, забезпечуючи всі необхідні умови для виховання дитини, а інше рішення могло б суперечити інтересам самої дитини, оскільки середовище, у якому проживає мати є неспокійним та нестійким.
Водночас Верховний Суд наголосив, що у разі, якщо батьки зможуть налагодити взаємовідносини перш за все між собою, а також вирішити спільно питання щодо їхнього спілкування та проведення часу з дитиною, визначене у цій справі місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.
Підсумовуючи зазначене, можу впевнено зробити висновок, що справи даної категорії потребують деталізованого та кропіткого розгляду в судах усіх інстанцій, оскільки подібні рішення мають визначну роль для інститутів сім’ї та суспільства, оскільки наше майбутнє та майбутнє всього світу залежить саме від того, яким чином ми будемо ростити та виховувати наші наступні покоління.
Сітайло Владислав Миколайович