З лекцією про захист прав споживачів у LHS виступив Ростислав Кравець, старший партнер АК «Кравець і Партнери», який на прикладах судової практики пояснив, чому потужний інструмент регулювання економіки не працює.
Лектор виокремив таке законодавство, яке регулює захист прав споживачів: Закон України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року №1023-XII, рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011, Закон України «Про захист прав покупців сільськогосподарських машин» від 5 червня 2003 року №900-IV, Закон України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року №1734-VIII, а також Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав споживачів фінансових послуг» №1085-1.
Вельми цікавою виявилася судова практика щодо стягнення з авіакомпаній. Спікер звернувся до відомого кейсу однієї авіакомпанії. Так, скасовуючи рішення місцевого суду в частині відмови в задоволенні позову про стягнення компенсації за відмову у перевезенні пасажирів і задовольняючи позовні вимоги в цій частині, апеляційний суд порахував, що з вини перевізника ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ» пасажири втратили можливість «стикування» з рейсом перевізника «Emirates Airline», який анулював їм бронювання на зворотний рейс, про що ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ» пасажирів не повідомила. Тому виключається солідарна відповідальність за компенсацію за відмову в перевезенні. Про це ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ» було відомо, що пасажири втрачають «стикування» і зворотне бронювання, а тому товариство мало можливість проінформувати про це як пасажирів, так і агента «Emirates Airline», однак цього зроблено не було.
Доказів того, що це не було зроблено з технічних причин, немає. Тому, як встановив апеляційний суд, позивачі мають право на передбачену статтею 104 Податкового кодексу України компенсацію, яка підлягає стягненню з ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ» (рішення Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року №761/18 854/14-ц).
Спікер також звернувся до судової практики щодо можливості визнання кредитного договору недійсним. Умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, порушення принципу добросовісності (пункт 6 частини 1 статті 3, частина 3 статті 509 Цивільного кодексу України); по-друге, заподіяння суттєвого дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін; по-третє, заподіяння шкоди споживачеві.
Визнаючи договір недійсним у цілому з підстави несправедливості його окремих умов, суд не встановив, чи змінює визнання окремим пунктом договору суть правовідносин сторін та істотних умов договору, а також не оцінив інших умов договору в контексті наявності всіх складових щодо існуючих між сторонами правовідносин (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 1 листопада 2017 року №6-2864цс16).
Закінчуючи доповідь, пан Кравець зазначив, що, незважаючи на не надто позитивну судову практику, себе треба поважати і не боятися захищати свої права.