Стрімкий розвиток сучасних технологій призвів до появи нових методів та способів підробки різного роду офіційних документів, які хоча і почали поступово переходити у цифрову форму, проте в реаліях сьогодення основною формою все ж таки залишається паперова (матеріальна). Варто наголосити, що підробка офіційних документів є кримінально караним діянням, відповідальність за яке передбачено в статті 358 Кримінального кодексу України (надалі – КК України).
У даній публікації коротко розберемо генезу (історичний розвиток) змісту статті 358 КК України починаючи з моменту викладення її в Кримінальному кодексі України (редакції 2001 року) до теперішнього часу (редакції жовтня 2023 року) та висвітлимо деякі правові позиції Верховного суду, що стосуються розгляду кримінальних справ за цією статтею.
Генеза (історичний розвиток) формування сьогоднішнього змісту ст. 358 КК України
Розглядаючи статтю 358 КК України, слід звернути увагу на досить кардинальну її трансформацію у порівнянні з першочерговою редакцією.
Так, згідно з цією першочерговою редакцією (від 05.04.2021 року) диспозиція вищезгаданої статті була наступного змісту: «Підроблення посвідчення або іншого документа, який видається чи посвідчується підприємством, установою, організацією, громадянином-підприємцем, приватним нотаріусом, аудитором чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов’язків, з метою використання його як підроблювачем, так і іншою особою, або збут такого документа, а також виготовлення підроблених печаток, штампів чи бланків підприємств, установ чи організацій незалежно від форми власності, а так само інших офіційних печаток, штампів чи бланків з тією самою метою або їх збут».
У редакції станом на 01.07.2011 року Кримінального кодексу України (зміни на підставі Закону N 3207-VI від 07.04.2011 року) диспозиція статті зазнає деяких досить значних з точки зору юридичної техніки змін, а саме: предметом злочину замість звичайного документа стає офіційний документ, роз’яснення щодо поняття якого закріплюється у примітці до статті. У свою чергу відповідні зміни звузили коло дії статті 358 КК України, оскільки до цього під поняття «інший документ» міг потрапити фактично будь-який документ, в незалежності від значимості його впливу на ті чи інші суспільні відносини. Також було доповнено статтю 358 КК України частиною другою з наступним змістом: «Складання чи видача працівником юридичної особи будь-якої форми власності, який не є службовою особою, приватним підприємцем, аудитором, експертом, оцінювачем, адвокатом або іншою особою, яка здійснює професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг, завідомо підроблених офіційних документів, які посвідчують певні факти, що мають юридичне значення або надають певні права чи звільняють від обов’язків, підроблення з метою використання або збуту посвідчень, інших офіційних документів, які складені у визначеній законом формі та містять передбачені законом реквізити, а також виготовлення підроблених офіційних печаток, штампів чи бланків з метою їх збуту або їх збут чи збут завідомо підроблених офіційних документів, у тому числі особистих документів особи». Нормативне викладення цієї частини, на нашу думку, було сформовано некоректно, оскільки з дослівного трактування вбачалося, що суб’єктом злочину за даною статтею може бути виключно працівник юридичної особи, який не є службовою особою, приватним підприємцем, аудитором, експертом, оцінювачем, адвокатом або іншою особою, яка здійснює професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг. І відповідно поставало питання, а що якщо працівник юридичної особи є аудитором, то він не має нести відповідальність за складання завідомо неправдивих офіційних документів? Або, чи буде підпадати під дію цієї статті складання чи видача завідомо підроблених документів нотаріусом, який не є працівником юридичної особи?
Останні зміни статті 358 КК України відбулися на підставі закону № 1666-VIII від 06.10.2016 року, а саме: в абзаці першому частини першої слова «приватним нотаріусом, аудитором» замінено на слова «нотаріусом, державним реєстратором, суб’єктом державної реєстрації прав, особою, яка уповноважена на виконання функцій держави щодо реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, державним виконавцем, приватним виконавцем, аудитором», в абзаці першому частини другої слова «Складання чи видача працівником юридичної особи будь-якої форми власності, який не є службовою особою, приватним підприємцем, аудитором, експертом, оцінювачем, адвокатом або іншою особою, яка здійснює професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг» замінено словами «Складання чи видача працівником юридичної особи незалежно від форми власності, який не є службовою особою, складання чи видача приватним підприємцем, аудитором, експертом, оцінювачем, адвокатом, нотаріусом, державним реєстратором, суб’єктом державної реєстрації прав, особою, яка уповноважена на виконання функцій держави щодо реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, державним виконавцем, приватним виконавцем або іншою особою, яка здійснює професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних чи адміністративних послуг». Таким чином, на нашу думку, відповідними змінами законодавець упорядкував диспозицію відповідної статті та усунув неправильне її викладення, яке створювало підґрунтя для різного (неоднакового) її тлумачення.
Аналіз правових позицій Верховного Суду, що стосуються розгляду кримінальних справ по статті 358 КК України
Обов’язковою ознакою офіційного документа як предмета злочину є належність його до документів, що складаються, видаються чи посвідчуються відповідною особою в межах її професійної чи службової компетенції.
Відповідне питання висвітлено в правовій позиції Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду згідно з Постановою від 22 листопада 2022 року в справі № 355/889/18
Фабула справи: Суд першої інстанції вироком визнав ОСОБА_1 невинуватим у пред’явленому обвинуваченні за частинами 1, 3, 4 статті 358 КК та виправдав у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.
Апеляційний суд ухвалою залишив без змін вирок суду першої інстанції.
Оцінка суду: Згідно із частиною 1 статті 358 КК предметом підробки може бути лише офіційний документ, який видається чи посвідчується підприємством, установою, організацією, громадянином-підприємцем, нотаріусом, державним реєстратором, суб’єктом державної реєстрації прав, особою, яка уповноважена на виконання функцій держави щодо реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, державним виконавцем, приватним виконавцем, аудитором чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи.
Відповідно до примітки до статей 357, 358, 366 КК офіційним може бути лише документ, що видається чи посвідчується повноважними особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, яким законом надано право у зв`язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів.
Отже, обов’язковою ознакою офіційного документа як предмета злочину є належність його до документів, що складаються, видаються чи посвідчуються відповідною особою в межах її професійної чи службової компетенції. Суд неодноразово зазначав, що невідповідність документа цьому критерію виключає визнання його офіційним.
Декларація про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням будь-якого виду соціальної допомоги, складена громадянином, котрий не займається професійною чи службовою діяльністю, щоб вимагало складання (видання чи посвідчення) ним такого документа, та яка не видається чи посвідчується повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, не містить ознак офіційного документа.
Висновки: заяви на отримання грошової допомоги не є офіційними документами, оскільки вони складені виправданим у своїй особистій якості, а не як особою, що уповноважена законом їх видавати та посвідчувати, а зафіксована в них інформація не обумовлює настання юридичних наслідків. Отже, підроблення та використання цих заяв не утворюють складу злочину, передбаченого статтею 358 КК.
Щодо складу злочину, передбаченого ст. 358 КК України
Відповідне питання було висвітлено у Правовій позиції Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду згідно з Постановою від 04 червня 2019 року в справі № 466/711/15-к Кримінальна юрисдикція
Фабула справи: за вироком районного суду ОСОБА_1 визнано невинуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, і виправдано.
Апеляційний суд ухвалою залишив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 без змін. За цим же вироком місцевого суду ОСОБА_4 та ОСОБА_5 засуджено за ч. 2 ст. 190 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік. На підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 цього Кодексу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності.
Апеляційний суд ухвалою скасував вирок місцевого суду щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_5 і призначив новий розгляд у суді першої інстанції.
Місцевий суд з урахуванням сукупності досліджених у судовому засіданні доказів дійшов висновку, що обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, не ґрунтується на матеріалах кримінального провадження та доказах (належних, допустимих, прямих чи непрямих), зібраних під час досудового й судового слідства, а тому виправдав ОСОБА_1 на підставі, передбаченій п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, оскільки не доведено, що в діянні, в якому обвинувачується остання, є склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України (в редакції 2009 року).
Мотивація касаційної скарги: прокурор указував на те, що всупереч вимогам п.1 ч. 3 ст. 374 КПК України мотивувальна частина вироку місцевого суду не містить мотивів, виходячи з яких, цей суд відкинув докази, зібрані в ході досудового розслідування. У свою чергу апеляційний суд, як вважав прокурор, формально зазначивши у своєму рішенні доводи, викладені в апеляційній скарзі сторони обвинувачення, на підставі невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження про наявність у діях ОСОБА_1 складу інкримінованого злочину всупереч вимогам ч. 2 ст. 419 КПК України належним чином їх не перевірив і не навів належних мотивів на їх спростування, натомість вдався до оцінки дій виправданої з точки зору цивільних правовідносин та відповідно до норм цивільного законодавства.
Правова позиція Верховного Суду: відповідно до обвинувального акта про зміну обвинувачення орган досудового слідства обвинувачував ОСОБА_1 у вчиненні підроблення офіційного документа приватним нотаріусом, який має право видавати й посвідчувати такі документи і який надає права або звільняє від обов`язків з метою використання їх іншою особою, тобто у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, в редакції, що діяла на момент вчинення інкримінованих дій.
Склад злочину, передбаченого вказаною нормою КК України, є формальним.
Під підробленням посвідчення або іншого офіційного документа треба розуміти: 1) виготовлення фальшивого посвідчення або іншого офіційного документа, в тому числі й шляхом внесення до бланків посвідчень (документів) завідомо неправдивих відомостей; 2) внесення до справжнього посвідчення (документа) неправдивих відомостей, у тому числі внесення змін до тексту посвідчення (документа), які викривляють зміст фактів, що мають юридичну силу і посвідчуються документом.
Згідно з п. п. 260, 261 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03 березня 2004 за № 283/8882 (в редакції, що діяла на час вчинення цієї нотаріальної дії), нотаріус засвідчує справжність підпису на документах, зміст яких не суперечить закону та які не мають характеру угод і не містять у собі відомостей, що порочать честь і гідність людини. Посвідчуючи справжність підпису, нотаріус не посвідчує фактів, викладених у документі, а лише підтверджує, що підпис зроблено певною особою.
Пп. 5.4.15 наказу Міністерства юстиції України від 31 грудня 2008 року № 2368/5 «Про затвердження Правил ведення нотаріального діловодства», який набрав чинності 11 січня 2009 року, передбачено, що при посвідченні справжності підпису на документах дописки й виправлення можуть бути зроблені лише особою, котра звернулася для вчинення нотаріальної дії, із зазначенням дати і проставленням особистого підпису під дописками чи виправленнями, повторені нотаріусом у кінці посвідчувального напису.
Висновки: заява учасника ТОВ про вихід із нього відповідно до вимог чинного законодавства на момент посвідчення справжності підпису не могла містити положень або характеру договору, а тому з огляду на те, що ОСОБА_1 , закресливши в текстах заяв про вихід із числа засновників товариства слова, які не відносились до самої заяви й не суперечили їх змісту, зробила застереження, тобто фактично виправила помилку, допущену нею в цих заявах, суд дійшов висновку, що в діях останньої відсутній склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України.
Щодо критеріїв встановлення ознак офіційного документа як предмета злочину
Відповідне питання було висвітлено у Правовій позиції Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду згідно з Постановою від 16 листопада 2021 року в справі № 761/10353/15-к Кримінальна юрисдикція
Фабула справи: за вироком суду першої інстанції ОСОБА_1 засуджено: за ч. 1 ст. 190 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки; за ч. 2 ст. 190 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки; за ч. 1 ст. 358 КК України (у редакції від 21 березня 2009 року) до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки; за ч. 2 ст. 358 КК України (у редакції від 21 березня 2009 року) до покарання у виді обмеження волі на cтрок 3 роки; за ч. 3 ст. 358 КК України(у редакції від 21 березня 2009 року) до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.
Апеляційний суд вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишив без змін.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 зазначала, що в його діях відсутній склад кримінальних правопорушень, у вчиненні яких він визнаний винуватим та за які засуджений вироком суду.
Правова позиція Верховного Суду: предметом злочинів, передбачених ст.ст. 366, 358 КК України, є офіційний документ.
Згідно з приміткою до ст. 358 цього Кодексу під офіційним документом слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи – докази у правозастосовчій діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв`язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити.
Висновки: під час встановлення ознак офіційного документа як предмета злочину слід керуватися такими критеріями: документ має бути складено, видано чи посвідчено відповідною особою в межах її компетенції за визначеною законом формою та з належними реквізитами; зафіксована в такому документі інформація повинна мати юридично значущий характер – підтверджені чи засвідчені нею конкретні події, явища або факти мають спричиняти чи бути здатними спричинити наслідки правового характеру у вигляді виникнення (реалізації), зміни або припинення певних прав та/або обов`язків.
Щодо визначення частково заповненого типового бланка додаткової угоди до договору про оренду землі як офіційного документа
Відповідне питання було висвітлено у Правовій позиції Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду згідно з Постановою від 22 серпня 2019 року в справі № 701/1114/16-к Кримінальна юрисдикція
Фабула справи: за вироком суду першої інстанції ОСОБА_2 засуджено за ч. 4 ст. 358 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 40 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 680 грн у дохід держави.
Відповідно до ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_2 звільнено від покарання за ч. 4 ст. 358 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.
Апеляційний суд вирок місцевого суду щодо останньої скасував, а кримінальне провадження закрив на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в діянні ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України.
Мотивація касаційної скарги: потерпілий зазначав, що факт підписання додаткової угоди до договору оренди землі ОСОБА_2 підтверджується висновком експерта і не заперечується останньою. Стверджував, що завдяки фальсифікації підпису ОСОБА_2 у додатковій угоді настали такі правові наслідки, як дооформлення додаткової угоди у присутності ОСОБА_2, передача угоди на державну реєстрацію, сплата орендної плати у збільшеному розмірі, тому в діях ОСОБА_2 є склад злочину, передбачений ч. 4 ст. 358 КК України.
Правова позиція Верховного Суду: згідно з приміткою до ст. 358 КК України під офіційним документом у ст.ст. 357 і 366 КК України слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи – докази у правозастосовній діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв`язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити.
Висновки: типовий бланк додаткової угоди до договору оренди землі з частково надрукованим текстом, який підписала ОСОБА_2 і який був переданий представнику ТОВ «Кищенці», не містив необхідних реквізитів і не був підписаний іншою стороною – орендарем, а тому на той момент не був офіційним документом, оскільки не породжував жодних правових наслідків.
Щодо відсутності ознак офіційного документа, передбаченого ст. 358 КК України
Відповідне питання було висвітлено у Правовій позиції Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду згідно з Постановою від 30 березня 2021 року в справі № 742/2207/17 Кримінальна юрисдикція
Фабула справи: На підставі вироку суду першої інстанції ОСОБА_1 засуджено за частиною 1 статті 358 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 1530 грн, за частиною 4 статті 358 КК – до покарання у виді штрафу в розмірі 850 грн. На підставі частини 1 статті 70 КК суд призначив йому остаточне покарання у виді штрафу в розмірі 1530 грн і на підставі частини 5 статті 74 КК звільнив від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності.
Апеляційний суд ухвалою залишив вирок без змін.
Мотивація касаційної скарги: Згідно із частиною 1 статті 358 КК предметом підробки може бути лише офіційний документ, який видається чи посвідчується підприємством, установою, організацією, громадянином-підприємцем, нотаріусом, державним реєстратором, суб’єктом державної реєстрації прав, особою, яка уповноважена на виконання функцій держави щодо реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, державним виконавцем, приватним виконавцем, аудитором чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи.
Відповідно до примітки до статей 357, 358, 366 КК офіційним може бути лише документ, що видається чи посвідчується повноважними особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, яким законом надано право у зв`язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів.
Отже, обов’язковою ознакою офіційного документа як предмета злочину є належність його до документів, що складаються, видаються чи посвідчуються відповідною особою в межах її професійної чи службової компетенції. Суд неодноразово зазначав, що невідповідність документа цьому критерію виключає визнання його офіційним.
Висновки: авансовий звіт, про який йдеться у цій справі, є документом, який особа складає і надає від себе особисто, а не як особа, якій державою делеговані повноваження видавати або посвідчувати офіційні документи. Таким чином, звіт про використання коштів, виданих на відрядження, не містить ознак документа, передбаченого статтею 358 КК.
Віталій Мазій
адвокат Адвокатського об’єднання «Кравець і партнери»
+380-44-229-6950