За цей період, рекомендую звернути увагу на наступні ухвали, постанови й рішення:
Справа № 905/902/20
Дуже цікаве рогачівське рішення. Головне, що коли справа торкнеться їх особисто чи їх близьких, позицію б вони не змінювали.
Велика палата зазначила, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про спростування недостовірної інформації, поданого на захист ділової репутації, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
6.18. Поширенням інформації вважається опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
6.24. За частиною першою, другою статті 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), вебсайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі «Інтернет»). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
За частиною ж п`ятою цієї статті Кодексу, якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
6.29. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання(стаття 78 ГПК України).
6.31. Відповідно до змісту вказаних норм, для досягнення мети здійснення судового розгляду, позивач має право надати або відеозапис, отриманий у порядку статті 64 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», або відеозапис з електронного інтернет-джерела (електронної платформи), на якому (якій) розміщено відеоролик. Якщо особа не має такого запису і надає копію, отриману з інших джерел, відповідно до частини п`ятої статті 96 ГПК України суд може витребувати відеозапис за наявності сумніву у відповідності поданого відеозапису оригіналу. Якщо відеозапис не зберігся взагалі, то сторони мають право доводити факти порушеного права у справі будь-якими доказами.
Справа № 2610/27695/2012
Дуже цікаве й обґрунтоване рішення. Сподіваюсь, що врешті решт, судді виправлять свою помилку і прочитають спокійно норми Закону про виконавче провадження в частині юрисдикції не вигадуючи те, чого там немає.
Суд зазначив, що поняття та різновиди штрафів, що передбачені нормами Закону № 1404-VIII, і штрафу, передбаченого статтею 549 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), мають різну правову природу, оскільки в останньому випадку штраф є різновидом неустойки – грошової суми або іншого майна, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Поняття штрафу, вжите у частині другій статті 74 Закону № 1404-VIII, стосується випадків покладення відповідальності на боржника за невиконання рішення,та його стягнення проводиться на користь держави.
У той час як суми штрафів за невиконання судових рішень про стягнення аліментів, передбачені частиною чотирнадцятою статті 71 Закону № 1404-VIII, перераховуються на користь стягувача аліментів.
Указане свідчить про те, що правова природа, характер, цільове призначення та стягувач штрафу, визначеного в частині другій статті 63 Закону № 1404-VIII, частині другій статті 74 Закону № 1404-VIII, та штрафу, передбаченого частиною чотирнадцятою статті 71 Закону № 1404-VIII, – відмінні, оскільки постанова виконавця про накладення штрафу у зв`язку з наявністю заборгованості зі сплати аліментів є рішенням виконавця щодо виконання судового рішення про стягнення аліментів, як це передбачено частиною першою статті 74 Закону № 1404-VIII. Це дає можливість тлумачити частину другу статті 74 Закону № 1404-VIII таким чином, що оскарження постанов виконавців про накладення штрафу у зв`язку з наявністю заборгованості зі сплати аліментів має відмінний порядок від оскарження постанов виконавців про накладення інших штрафів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства.
Також Великою Палатою Верховного Суду враховується, що відповідно до частини третьої статті 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору – судом й такі спори вирішуються за правилами цивільного судочинства.
Порядок стягнення аліментів, крім норм СК України, регулюється також положеннями статті 71 Закону № 1404-VIII, якою передбачається, серед іншого, накладення на користь стягувача штрафу за наявності заборгованості зі сплати аліментів у відповідних розмірах (частина чотирнадцята).
Оскільки предметом регулювання за указаними нормами є як визначення розміру заборгованості за аліментами, так і накладення штрафів за наявності заборгованості, порядок вирішення спору як щодо розміру заборгованості, так і про накладення штрафу з огляду на наявність заборгованості має відбуватися у межах однієї юрисдикції – у порядку цивільного судочинства, що буде відповідати принципам верховенства права та ефективності провадження як механізму судового захисту.
Велика Палата Верховного Суду висновує, що скарга на постанову державного виконавця про накладення штрафу у зв`язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки така постанова не є постановою про накладення штрафу в розумінні частини другої статті 63 Закону № 1404-VIII, яка підлягає оскарженню до суду в порядку, визначеному частиною другою статті 74 цього Закону, тобто в порядку адміністративного судочинства.
Дата виникнення заборгованості зі сплати аліментів не впливає на можливість застосування штрафу до боржника. Визначальним для вирішення справи є встановлення наявності такої заборгованості на час винесення постанови від 19 грудня 2018 року про накладення штрафу та її сума, з якою пов`язано визначення розміру штрафу.
Ураховуючи те, що в боржника, хоч і наявна заборгованість зі сплати аліментів, проте ця заборгованість утворилася не з вини ОСОБА_1 , а першочергово з вини державного виконавця ВДВС Стрийського МРУЮ, який неправильно визначав розмір аліментів та базу їх стягнення, тому прийнята виконувачем обов`язків заступника начальника ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області Зубиком О. І. постанова про накладення штрафу не може вважатися справедливою.
Справа № 344/16879/15-ц
Нарешті Велика палата виправила помилку, що тривала роками, та захистила права інвесторів від недобросовісних забудовників та надала можливість визнання права власності на підставі договорів про придбання майнових прав.
Суд зазначив, що позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.
Спосіб захисту, передбачений статтею 392 ЦК України є різновидом загального способу захисту – визнання права, а тому його може бути використано в зобов`язальних відносинах за відсутності іншого, окрім судового, шляху відновлення порушеного права.
Тобто зазначений спосіб захисту як різновид загального способу захисту – визнання права може бути використаний не тільки в речово-правових відносинах, але й у зобов`язально-правових, так як сам по собі факт перебування осіб у тих чи інших відносинах, у тому числі договірних, не може перешкоджати застосуванню до цих відносин норм інститутів загальної частини цивільного права.
Способи захисту права, обрані позивачем та застосовані судом, повинні найбільш ефективно поновлювати порушені права, а специфіка інвестування в об`єкти будівництва та визначення новоствореного майна як об`єкта захисту права, відмінного від майнових прав на етапі укладення договорів про інвестування в будівництво, які мають різні назви, повинні тлумачитися на користь тієї особи, права якої порушено.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що правозастосовчу практику в подібних спорах необхідно консолідувати, а відтак частково відступити також від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15, оскільки в тих випадках, коли об`єкт нерухомості вже збудований та прийнятий в експлуатацію, проте покупцем не отримані правовстановлюючі документи у зв`язку із порушенням продавцем за договором купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно взятих на себе договірних зобов`язань щодо передання всіх необхідних документів для оформлення права власності на квартиру, вартість якої сплачена покупцем в повному обсязі, та у разі невизнання продавцем права покупця на цю збудовану квартиру може мати місце звернення до суду з вимогою про визнання за покупцем права власності на проінвестоване (оплачене) ним майно відповідно до положень статті 392 ЦК України.
Крім цього, рекомендую звернути увагу на наступну судову практику і роз’яснення:
Огляд судової практики ВС-КЦС у справах зі спорів, що виникають у сфері охорони здоров’я
До огляду внесено низку важливих правових висновків КЦС ВС, які матимуть значення для формування єдиної правозастосовної практики. Серед цих висноків слід виокремити такі:
✅ у спорах, пов’язаних із застосуванням законодавства про інформацію та захист персональних даних, зауважено, що медичний заклад не зобов’язаний надавати медичну інформацію представнику (адвокату) у разі відсутності в нього відповідних повноважень, визначених умовами договору про надання правової допомоги;
✅ у спорах, що виникають у зв’язку з оскарженням рішень керівників навчальних закладів щодо правомірності відсторонення від занять учнів, які не мають щеплень, зазначено, що держава, встановлюючи заборону відвідування навчального закладу загальної середньої освіти дитиною, яка не має профілактичних щеплень, реалізує свій обов’язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров’я всіх учасників освітнього процесу, зокрема й самої нещепленої дитини. Право такої дитини на здобуття освіти не порушено, оскільки для неї встановлено альтернативні способи отримання освіти та продовження навчання;
✅ у спорах, що виникають з договірних правовідносин, зазначено, що якщо в результаті програми “сурогатне материнство” вагітність так і не настала, наслідки договору про надання медичних послуг (сурогатне материнство) не можуть застосовуватися;
✅ у спорах щодо надання окремих видів медичної допомоги, зокрема на пільгових умовах, констатовано, що відмова комунального закладу охорони здоров’я здійснити безоплатну дентальну імплантацію зубів особі з інвалідністю внаслідок війни не є порушенням її соціального права на позачергове зубопротезування, оскільки такий вид медичної допомоги надається виключно на платній основі;
✅ у спорах про відшкодування шкоди за медичні послуги згідно з договором страхування акцентовано, що страховик має право відмовити у виплаті страхового відшкодування за послуги транспортування, якщо застрахована особа всупереч умовам укладеного договору страхування не повідомила страхову компанію про необхідність її транспортування засобами медичної авіації до найближчого медичного закладу та не погодила це транспортування.
Огляд судової практики ВС-КГС за жовтень 2021 року
В огляді відображено найважливіші правові висновки, сформульовані під час розгляду господарських справ, які матимуть значення для формування єдності судової практики.
Серед них – позиції щодо:
✅ належного способу захисту права акціонера внаслідок визнання неконституційними положень Закону України “Про управління об’єктами державної власності”, який встановлює обов’язок спрямувати частину чистого прибутку на користь держави;
✅ права замовника вимагати повернення виконаного за договором підряду в порядку статті 1212 ЦК України;
✅ витребування територіальним відділенням Антимонопольного комітету України у адвоката інформації, яка підпадає під визначення адвокатської таємниці.
Огляд містить також декілька важливих висновків об’єднаної палати КГС ВС щодо:
✅ оплатності надання послуг транспортування природного газу та неможливості повернення вартості наданих послуг транспортування природного газу;
✅ процесуальних наслідків закінчення строку на усунення недоліків апеляційної скарги.
Крім того, огляд містить важливі висновки судових палат КГС ВС, зокрема щодо:
✅ належного способу захисту права продавця частки у статутному капіталі товариства, яка була продана в кредит та не була оплачена покупцем;
✅ ефективного способу захисту порушених прав учасників товариства з обмеженою відповідальністю, у разі систематичного непроведення річних загальних зборів учасників та перешкоджання у їх скликанні;
✅ можливості встановлення органом Антимонопольного комітету України в одному запиті про надання інформації вимоги щодо окремих пунктів, груп пунктів вимоги та зазначати різні строки подання інформації;
✅ порядку задоволення забезпечених вимог кредиторів після спливу 170 календарних днів з дня введення процедури розпорядження майном боржника;
✅ визначення поняття “член сім’ї боржника” у справах про неплатоспроможність боржника — фізичної особи;
✅ відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство боржника, у випадку необґрунтованості/непідтвердження вимог ініціюючого кредитора у заяві про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника
✅ права кредитора на звернення до суду із заявою про застосування позовної давності під час розгляду грошових вимог кредиторів у процедурі розпорядження майном боржника.
Огляд судової практики ВС-ККС за жовтень 2021 року
Зокрема, ККС ВС звернув увагу на такі проблеми кримінального права:
✅ визначення матеріальної шкоди під час кваліфікації дій особи, яка виготовила та реалізувала спортивний одяг з використанням елементів товарного знака без спеціального дозволу його власника, за ст. 229 КК на підставі розрахунку неотриманого прибутку власником відповідного товарного знака;
✅ констатація того, що військовослужбовець військової служби за контрактом не може бути суб’єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 407 КК, а може притягатися до кримінальної відповідальності у разі нез’явлення вчасно на службу без поважних причин лише за частинами 2–5 ст. 407 КК.
Окрім того, ККС ВС висловився з приводу таких питань кримінального процесуального права України, як:
✅ прийняття рішення керівника органу досудового розслідування про призначення групи слідчих у кримінальному провадженні у формі постанови;
✅ неможливість оскарження в апеляційному порядку потерпілим або його законним представником чи представником ухвали слідчого судді про скасування повідомлення про підозру;
✅ визначення підслідності у кримінальному провадженні та вплив порушення правил підслідності на визнання доказів недопустимими;
Упродовж жовтня 2021 року ККС ВС висловлював також інші, не менш актуальні правові позиції, які висвітлено в огляді судової практики.
Огляд судової практики ВС-КЦС за листопад 2021 року
В огляді відображено найважливіші правові висновки, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Серед цих висновків, згрупованих за різними категоріями справ, містяться, зокрема, такі:
✅ у спорах, що виникають із житлових правовідносин, КЦС ВС звернув увагу на те, що громадяни, які проживають у гуртожитках, не наділені правом звернення до суду з позовами про передачу гуртожитків у власність територіальних громад, оскільки їхнє право на приватизацію житлових приміщень у таких гуртожитках має похідний характер і виникає лише після передачі гуртожитків у власність відповідної територіальної громади;
✅ у спорах, що виникають із спадкових правовідносин, констатовано, що особливий правовий режим на тимчасово окупованій території України та необхідність встановлення факту смерті, отримання свідоцтва про смерть спадкодавця на підконтрольній території України, є поважною причиною пропуску спадкоємцем шестимісячного строку для прийняття спадщини;
✅ у спорах, що виникають із трудових правовідносин, вказано, що недобросовісна поведінка працівника, яка полягає в ухиленні від отримання трудової книжки та копії наказу про звільнення, має враховуватися судом при вирішенні питання щодо дотримання строків звернення до суду для захисту трудових прав;
✅ у спорах, що виникають із загальних положень про договір, зазначено, що укладення обдаровуваним фіктивного договору дарування, яким було відчужено подаровану річ, свідчить про збереженість дарунка та є підставою для його повернення в натурі відповідно до частини першої статті 727 ЦК України;
✅ у спорах, що стосуються питань процесуального права, зауважено, що вимога про встановлення факту родинних відносин між померлими родичами позивача, заявлена разом із вимогою вирішити спір про право (право на спадщину), вирішується у позовному провадженні.
Огляд рішень ЄСПЛ за жовтень 2021 року
Усі описані рішення є важливими й актуальними для правової системи України.
Нижче коротко висвітлюємо деякі з них.
У справі BANCSÓK AND LÁSZLÓ MAGYAR (no. 2) v. Hungary ЄСПЛ з’ясував, чи буде порушувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод надання особі, засудженій до довічного позбавлення волі, права на умовно-дострокове звільнення після відбуття нею 40 років такого покарання.
Це рішення є вагомим для національної правової системи України в контексті необхідності вирішення проблеми нескоротності покарання у виді довічного позбавлення волі, яка спричинила констатацію ЄСПЛ порушення у справі «Пєтухов проти України № 2» та в низці інших справ.
У справі SELYGENENKO AND OTHERS v. Ukraine ЄСПЛ установив порушення Україною статті 1 Протоколу № 12 до Конвенції (загальна заборона дискримінації) через неможливість внутрішньо переміщених осіб реалізовувати своє право голосу на місцевих виборах з огляду на їхнє зареєстроване місце проживання на тимчасово окупованих територіях України.
У справі LAVANCHY v. Switzerland, що стосувалася відмови судів у визнанні кровної спорідненості між заявницею та її батьком, національні суди вказали на невчинення заявницею будь-яких дій для встановлення цієї спорідненості впродовж 31 року (до смерті батька). Вагомих причин такої бездіяльності також не було визначено.
ЄСПЛ погодився з висновком національних судів і констатував відсутність порушення статті 8 Конвенції (право на повагу до приватного і сімейного життя), наголосивши на ретельному зважуванні відповідних конкуруючих інтересів судами та встановленні справедливого балансу між ними.
Як і зазвичай, огляд містить перелік рішень, ухвалених ЄСПЛ у справах щодо України.
Справа № 501/4438/21
Чергове грамотно та обґрунтоване винесене рішення щодо незаконного відсторонення від роботи. Крім цього суд встановив й незаконність як наказу МОЗ №2153 так і постанови КМУ №1236.
Суд зазначив, що на підставі ст.60 Конституції України кожна людина зобов`язана відмовитись від виконання постанови Уряду про введення карантину. На підставі ст.19 Конституції України у взаємозв`язку із ст.60 Конституції України, жодний орган чи посадова особа, втому числі юридичні особи, які займаються господарською діяльністю не мають права вимагати від людини виконання постанови Уряду про введення карантину.
Окрім того, враховуючи ту обставину, що наказ МОЗ України за № 2153 від 04.10.2021р. «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники, яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» запровадженого на період дії карантину, встановленого у незаконний спосіб Постановою Кабінетом Міністрів України від 09.12.2020р. за №1236, наказ МОЗ є незаконний і не підлягає виконанню.
Таким чином, на підставі ст.60 Конституції України кожна людина зобов`язана відмовитись від виконання наказу МОЗ України за № 2153 від 04.10.2021р. «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники, яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням». На підставі ст.19 Конституції України у взаємозв`язку із ст. 60 Конституції України, жодний орган чи посадова особа, в тому числі юридичні особи, які займаються господарською діяльністю не мають права вимагати від людини виконання вище зазначеного наказу МОЗ України.
Таким чином відсторонення працівників в разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень від інфекційних хвороб до яких віднесено Законом дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз, відбувається тільки у порядку, встановленому ЗАКОНОМ, а не підзаконним актом, чи наказом керівника міністерства, підприємства чи організації тощо.
Відтак, в правовому аспекті цієї норми закріплено та обумовлено процедуру відсторонення працівника від роботи, відповідно до якої виникнення права у роботодавця на відсторонення працівника від роботи відбувається тільки при наявності необґрунтованої відмови особи за поданням відповідної, тобто уповноваженої посадової особи державної санітарно-епідемологічної служби.
Таким чином, в разі надання працівником обґрунтованої відмови, відсутні підстави у посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби для подання, а у роботодавця права на відсторонення працівника від роботи.
Окрім того, Закон не містить, поняття необґрунтована відмова від щеплення, як і не містить вказівок в якому вигляді подається зазначена відмова і в який орган.
Цей огляд зроблений з використанням системи ZakonOnline.com.ua Рекомендую її через дуже дружній та зручний інтерфейс із зазначенням всіх процесуальних документів по конкретній справі і великої кількості корисних перехресних посилань, а також пошуку конкретної постанови і правової позиції.
‼ Не забудьте підключитись на наші канали з останніми новинами і оглядами судової практики. Разом з описом історичних подій й цитатами на кожен день.
- в YouTube:Немного о праве от Ростислава Кравца
- в Telegram:
- в Tumblr:Правові позиції Верховного суду
- в LinkedIn:Law Firm Kravets & Partners
- в Viber: Правники, адвокати, судді
- та в Instagram:АО «Кравець і партнери»
‼ Книги з таблицями судових рішень неоднакового застосування норм права за кредитними, сімейним, страховим і зобов’язальних правовідносин, банкрутства. Правові висновки ЄСПЛ Ви можете придбати тут.
Також раджу звернути увагу на:
Таблиця строків позовної давності