З огляду на кількість окремих думок, Велика палата щоденно доводить хибність свого існування. Але всі в цьому бояться зізнатись. Хабарництво, хворі амбіції, недостатність досвіду, фізіологічне несприйняття норм Закону, ігнорування прав людини та побудована схема зі зміни правових позицій, задля того, щоб приховати, як на мене, свою некомпетентність знищили не тільки довіру до цієї інституції, а й зробили будь-яке використання її практики марним. Як нещодавно у засіданні, одна суддя після посилання опонента на практику Великої палати, досить точно підмітила і попросила його припинити це високоповажне хамство.
До огляду увійшла постанова зі звичним ігноруванням здорового глузду та звинуваченням судді КСУ у прийнятті колегіального рішення, нова позиція щодо забезпечення позову, роз’яснення щодо поновлення строків і права захисника доповнювати власну та апеляційну скаргу подану обвинуваченим. Крім того увійшла практика ВС-КАС, Європейського суду справедливості і наша дуже важлива справа щодо захисту прав мешканців гуртожитків й багато іншого.
За цей період, рекомендую звернути увагу на наступні ухвали, постанови й рішення:
Справа № 800/132/14
Коли читаєш таке чергове рішення випадкових людей, розумієш, що судова реформа повністю провалена. Конституція України та права людини зараз просто пустий звук. Вважаю, що особи, які брали участь у прийнятті цього ганебного рішення та не виклали окремої думки зрадили своїй присязі і задля збереження своїх пенсій і зарплат готові на будь що. В рішенні зазначено:
6.85. За змістом наведених норм Регламенту Конституційного Суду України Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2010 № 20-рп/2010 не було б прийняте, якби за це рішення не проголосували б щонайменше десять суддів. Тим більше, у прийнятті вказаного рішення брав участь увесь склад Конституційного Суду України, і стосовно цього рішення були висловлені тільки дві окремі думки (судді Шишкін В. І. та Стецюк П. Б. ).
6.86. Висловлюючи під час голосування свою думку у конкретній справі, суддя займає власну, індивідуальну позицію як щодо результату розгляду справи, так і щодо процедури ухвалення рішення, у зв’язку із чим і відповідальність суддя несе індивідуальну, обумовлену саме його позицією щодо розгляду справи.
6.87. Незважаючи на те, що викладення окремої думки є правом судді, а не його обов’язком, навіть якщо суддя не згоден із судовим рішенням, саме окрема думка судді відображає його правову позицію щодо результатів розгляду справи та спрямована на заперечення, уточнення або обґрунтування висновків у рішенні суду.
6.88. Отже, за відсутності окремої думки ОСОБА_1 щодо Рішення від 30.09.2010 № 20-рп/2010 у парламенту не було підстав вважати, що позивач не погоджувався з ухваленням цього рішення. З огляду на аргументи, які позивач висловив під час розгляду справи, зокрема позивач не наводить доводів, що у нього була інша позиція під час голосування за прийняття зазначеного рішення, немає підстав вважати інакше й у Великої Палати.
6.91. Установлена парламентом підстава для звільнення ОСОБА_1 відповідала вчиненому ним порушенню присяги судді як результату його індивідуальних, вольових (не обов’язково умисних) дій, які в сукупності з діями інших суддів Конституційного Суду України призвели до єдиних негативних юридичних наслідків, пов’язаних із порушенням визначених у присязі обов’язків, адже якщо б окремо кожен із суддів, які входили до складу Конституційного Суду України, що ухвалив Рішення від 30.09.2020 № 20-рп/2010, застосував свої повноваження на забезпечення верховенства Конституції України та реалізацію інших статусних завдань цієї інституції, визначених статтею 1 Закону України «Про Конституційний Суд України», справедливе й добросовісне виконання яких завірив присягою, то не настали б наслідки, які охоплюються поняттям «порушення присяги».
6.93. Разом з тим відсутність у законодавстві норми, якою був би встановлений строк притягнення до відповідальності за вчинення проступку, не звільняє від відповідальності, а статус судді Конституційного Суду України, з огляду на перебування на відповідній посаді не більше дев’яти років без права повторного призначення на цю посаду (стаття 148 Конституції України та стаття 9 Закону України «Про Конституційний Суд України»), давав підстави притягувати суддю Конституційного Суду України до відповідальності за порушення присяги впродовж строку його перебування на відповідній посаді.
6.94. Такий строк, упродовж якого було можливе звільнення судді Конституційного Суду України за порушення присяги на час прийняття Постанови № 775-VII зумовлений, з одного боку, виключними повноваженнями з охорони Конституції України, якими наділяється суддя суду конституційного контролю, а з іншого боку – тим, що суддя Конституційного Суду України не займає посаду безстроково та не може бути призначеним на цю посаду повторно.
Постанова ВП ВС про можливість забезпечення позову шляхом арешту майна у немайновому спорі
Справа № 754/5683/22
Логічне та законне рішення, яке усуває вигадане особами без досвіду норми про неможливість арешту майна у разі немайнового спору. Велика палата зазначила:
44. У частині першій статті 150 ЦПК України наведено перелік видів забезпечення позову, серед яких у пункті 1 законодавець вирізняє накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
45. Жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить.
46. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
47. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред’явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
48. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Справа № 990/338/23
Велика палата зазначила:
50. Таким чином, згідно з обставинами цієї справи визначальним є встановлення того чи стосується оскаржуваний Указ № 820/2022 прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду з цим позовом, оскільки приписи частини другої статті 122 КАС України пов’язують обчислення строку звернення до суду з позовом саме з днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, що підлягають судовому захисту. У разі якщо оскаржуване рішення суб’єкта владних повноважень, яке є актом індивідуальної дії, не стосується прав, свобод чи інтересів особи, що звернулась до суду з позовом, визначити день коли особа дізналася або повинна була дізнатися про їх порушення, неможливо.
51. Отже, поза увагою суду першої інстанції залишилось встановлення обставин щодо виникнення у позивача прав чи обов’язків у зв’язку із виданням спірного Указу, не з’ясовано чи впливає цей Указ на права чи свободи позивача, з порушенням яких він пов’язує наявність у нього права на звернення до суду із цим адміністративним позовом.
Справа № 304/1035/20
Велика палата зазначила:
41. Разом із тим, на переконання Великої Палати, відсутність у захисника процесуальних повноважень змінити та/або доповнити апеляційну скаргу, подану обвинуваченим, не буде створювати перешкод у реалізації права особи на захист. Адже навіть за умови наявності суттєвих недоліків апеляційної скарги, раніше поданої обвинуваченим чи іншим захисником, процесуальні інструменти здійснення адвокатом ефективного захисту на відповідній стадії процесу не вичерпуються особистим внесенням до такої скарги змін та/або доповнень.
42. Зокрема, захисник не позбавлений можливості: надати кваліфіковану юридичну допомогу у підготовці змін чи доповнень до скарги підзахисного, які останній вправі внести особисто; звернутися до апеляційного суду із власною скаргою; висловити у судовому засіданні позицію щодо раніше поданої скарги, навести додаткові доводи й аргументи, які суд має перевірити в межах повноважень, наданих законом.
43. Враховуючи вищевикладене, Велика Палата дійшла висновку, що у розумінні ч. 3 ст. 403 КПК «особою, яка подала апеляційну скаргу» є лише учасник судового провадження, який реалізував право на апеляційне оскарження від свого імені. Право змінити та/або доповнити апеляційну скаргу обвинуваченого, належить виключно суб’єкту її подання, тобто обвинуваченому.
64. Велика Палата звертає увагу, що згідно із ч. 2 ст. 433 КПК касаційний суд вправі вийти за межі касаційних вимог у бік покращення правового становища засудженого, а якщо задоволення касаційної скарги дає підстави прийняти рішення на користь особи, в чиїх інтересах скарги взагалі не подано, – зобов’язаний прийняти таке рішення.
65. Таким чином, позбавлення суду можливості вирішувати питання, поставлені перед ним у касаційних скаргах, лише через те, що вони не розглядалися апеляційним судом, суперечило б засаді верховенства права і закріпленим у ст. 2 КПК завданням кримінального провадження.
Крім цього, рекомендую звернути увагу на наступну судову практику і роз’яснення:
Огляд практики Суду справедливості ЄС за грудень 2023 року
Верховний Суд підготував огляди практики Суду справедливості ЄС (рішення за грудень 2023 року) із зазначенням описів ключових обставин справ та обґрунтування Суду.
Огляд практики Суду справедливості ЄС за січень 2024 року
Верховний Суд підготував огляди практики Суду справедливості ЄС (рішення за січень 2024 року) із зазначенням описів ключових обставин справ та обґрунтування Суду.
Огляд судової практики ВС-КАС за квітень 2024 року
В огляді відображено правові позиції Верховного Суду судових палат і колегій суддів Касаційного адміністративного суду, які матимуть значення для формування єдності судової практики при вирішенні публічно-правових спорів, зокрема щодо:
✅ оподаткування ПДВ господарських операцій з продажу виробниками продукції за ціною, нижчою за виробничу собівартість;
✅ відмови в прийнятті уточнюючого розрахунку до податкової декларації, поданого з перевищенням загального строку давності згідно з ПК України;
✅ незаконності штрафу за порушення законодавства про працю, накладеного на філію підприємства;
✅ визначення розмірів державної соціальної допомоги на дитину з інвалідністю та надбавки на догляд за дитиною з інвалідністю до 18 років і різну правову природу цих соціальних виплат;
✅ протиправності обмеження підзаконним нормативно-правовим актом права членів сім’ї застрахованої особи, що загинула на виробництві, на отримання одноразової допомоги сім’ї потерпілого;
✅ врегулювання процесу проходження публічної служби в умовах триваючої збройної агресії проти України;
✅ реалізації особою права на відстрочку від призову;
✅ умов звільнення військовослужбовця зі служби в умовах воєнного стану;
✅ строку звільнення після подання працівником заяви про звільнення із займаної посади.
Упродовж квітня 2024 року КАС ВС висловлював також інші, не менш актуальні правові позиції, з якими можна ознайомитися в огляді судової практики.
Справа № 911/121/22
Це наша справа. Люди понад 10 років судились за можливість проживати у гуртожитках, які буди незаконно відібрані комерційними структурами, які за них не заплатили навіть жодної копійки.
Суд зазначив:
Суди попередніх інстанцій, надавши оцінку поданим сторонами доказам, з урахуванням законодавства, що регулює спірні правовідносини, у тому числі положень зазначених скаржником норм права, установили, що спірне майно побудовано за державні кошти, є державною власністю та незалежно від кількості передачі цього майна за відповідними документами не вийшло з державної власності та за своїм статусом залишилося державним житловим фондом; законодавством не передбачено залишення, переходу чи набуття права власності саме на таке майно (спірні гуртожитки) будь-якими суб’єктами, окрім як органом місцевого самоврядування – представницьким органом територіальної громади, отже, позивач є особою, в якій майно має перебувати у володінні за законом і яка наділена повноваженнями, у тому числі вживати заходів для управління цим майном.
Цей огляд зроблений з використанням системи ZakonOnline.com.ua Рекомендую її через дуже дружній та зручний інтерфейс із зазначенням всіх процесуальних документів по конкретній справі і великої кількості корисних перехресних посилань, а також пошуку конкретної постанови і правової позиції.
‼ Не забудьте приєднатися до наших каналів з останніми новинами і оглядами судової практики. Разом з описом історичних подій й цитатами на кожен день.
- в YouTube: Трохи про право від Ростислава Кравця
- в Viber: Правники, адвокати, судді
- в Telegram:
- в LinkedIn: Law Firm Kravets & Partners
- в Tumblr:Правові позиції Верховного суду
- в Reddit: Правники, адвокати, судді
- та в Instagram:АО «Кравець і партнери»
‼ Книги з таблицями судових рішень неоднакового застосування норм права за кредитними, сімейним, страховим і зобов’язальних правовідносин, банкрутства. Правові висновки ЄСПЛ Ви можете придбати тут.
Також раджу звернути увагу на:
Таблиця строків позовної давності