По діяльності Великої палати відчувається вже недостатність там випадкових людей та посіпак іноземців і шнурків Жернакова. Хоча ще є окремі постанови та окремі думки до цілком законних постановах, але в цілому, нестача всієї цієї колективної кібенківщини відчувається та зниження рівня мамалуйні. Універсальній господарській юрисдикції, що постійно, як на мене, вигадує не існуючи норми закону, не вистачає прихильників.
До огляду увійшли позиції щодо встановлення факту, який має юридичне значення, досить сумнівна постанова про пріоритетність закону про держбюджет при визначенні надбавок, чергова позиція щодо поновлення строків на апеляційне оскарження, але вже після ЄСПЛ, практика ВС-КЦС у спорах щодо визначення місця проживання дитини, практика ВС-КАС у справах щодо військової служби, практика ЄСПЛ, оскарження штрафів ТЦК й багато іншого.
Перелік рішень та практики, які включені до огляду:
🔷 Огляди судової практики та інші рішення:
🔸 Дайджест судової практики ВП ВС за січень – лютий 2026 року
🔸 Огляд практики ВС-КЦС у спорах щодо визначення місця проживання дитини за 12.2023 – 01.2026 роки
🔸 Бюлетень 3-2025 практики ЄСПЛ у справах проти України та інших держав з 01.07.2025 по 30.09.2025
🔸 Рішення КСУ 2-р(І)/2026 щодо “гарантії” здобувачів вищої освіти
За цей період, рекомендую звернути увагу на наступні ухвали, постанови й рішення:
Справа № 308/17634/23
Велика палата зазначила:
141. Процесуальними законами не допускається об’єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам (положення частини п’ятої статті 188 ЦПК України та частини четвертої статті 172 КАС України).
142. Не можуть бути поєднаними в одному провадженні вимоги про встановлення факту, що має юридичне значення, та оскарження рішення, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, оскільки ці вимоги підсудні судам різних юрисдикцій (пункт 111 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21).
143. Одноразова грошова допомога у зв’язку зі смертю військовослужбовця призначається і виплачується фізичним особам, які мають право на її отримання (батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого).
144. За такого правового регулювання можна зробити висновок, що в таких справах спір може виникнути лише між суб’єктами отримання одноразової грошової допомоги, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів. Саме для таких цілей чинним процесуальним законодавством (частина шоста статті 294, частина четверта статті 315 ЦПК України) передбачено, що факт перебування особи на утриманні може розглядатись у позовному провадженні у порядку цивільного судочинства.
145. У постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 Велика Палата Верховного Суду розглядала питання юрисдикційності справи про встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з метою призначення та виплати одноразової грошової допомоги, де, серед іншого, виснувала, що між особою і Міністерством оборони України не може бути спору про право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки відповідач не є суб’єктом отримання такої соціальної допомоги.
146. Велика Палата Верховного Суду вважає, що сформовані у зазначеній постанові висновки є правозастосовними до цих правовідносин про встановлення факту перебування онуки на утриманні загиблого діда (військовослужбовця), оскільки встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки також передбачено частиною першою статті 315 ЦПК України і метою встановлення факту є призначення і виплата одноразової грошової допомоги.
Справа № 240/7215/24
Натягування сови на глобус у всій красі і знову суддями іншої юрисдикції ніж розглядалась справа, суд зазначив:
147. Велика Палата Верховного Суду врахувала, що позивачка фактично просить про вибіркове застосування законодавства, а саме в межах єдиної реформи оплати праці державних службовців погоджується зі збільшенням посадового окладу, втім заперечує проти зменшення розміру надбавки за вислугу років, хоча законодавець розглядає це як невід’ємну частину впроваджуваних ним змін.
148. Оскільки позивачка не оспорювала застосування до неї інших складових реформи оплати праці працівників державної служби (зокрема, в частині підвищення посадового окладу), посилаючись на єдиний економічно невигідний для неї аспект цієї реформи, то немає підстав вважати, що зменшення розміру надбавки за вислугу років призвело до зменшення її заробітної плати загалом, тобто погіршило її становище чи звузило наявний у неї обсяг прав як державного службовця.
149. Нарахування та виплата у 2024 році державним службовцям надбавки за вислугу років має відбуватися з урахуванням вимог пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 3460-IX- на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.
150. Зміни щодо розміру надбавки за вислугу років на державній службі в сукупності зі збільшенням посадового окладу не є проявом очевидного свавілля та в кінцевому результаті не призвели до реального порушення будь-яких прав позивачки як державного службовця. Саме лише зменшення розміру надбавки за вислугу років на державній службі не спричинило звуження соціальних гарантій і зменшення загального розміру грошової винагороди, а є складовим елементом послідовного та виваженого підходу держави до поступового підвищення конкурентоспроможності заробітних плат на посадах державної служби.
Справа № 760/14761/18
Чергове підтвердження необхідності судам при апеляційному та касаційному оскаржені враховувати строк виготовлення повного тексту рішення. Суд зазначив:
46. Як убачається з Рішення, констатуючи порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у цій справі, ЄСПЛ погодився з доводами заявника, який надав Суду копії відповідних заяв та повідомлення про вручення, та вказав про те, що ніщо не свідчить, що суд першої інстанції дотримався свого зобов’язання за статтею 285 КУпАП щодо надання заявнику копії своєї постанови до дати, коли заявник фактично її отримав.
47. Наведене дає Великій Палаті підстави вважати, що постанови суду апеляційної інстанції, якими відмовлено в поновленні строку на апеляційне оскарження та повернуто апеляційну скаргу, є необґрунтованими та підлягають скасуванню.
Крім цього, рекомендую звернути увагу на наступну судову практику і роз’яснення:
Дайджест судової практики ВП ВС за січень – лютий 2026 року
Дайджест містить правові висновки Великої Палати ВС:
– у спорах, що виникають із земельних правовідносин (щодо належного відповідача за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об’єкта самочинного будівництва);
– у спорах, що виникають із трудових правовідносин (щодо повноважень професійних спілок приймати рішення про вимогу до власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору (контракту) з керівником підприємства);
– у спорах, що виникають з договірних правовідносин (зокрема щодо нормативної підстави визнання недійсним фраудаторного правочину);
– з процесуальних питань (зокрема щодо суб’єкта оскарження окремої ухвали в апеляційному або касаційному порядку).
Огляд практики ВС-КЦС у спорах щодо визначення місця проживання дитини за 12.2023 – 01.2026 роки
В огляді узагальнено правові позиції Верховного Суду щодо застосування принципу найкращих інтересів дитини та критеріїв визначення її місця проживання.
Матеріал висвітлює підходи суду до вирішення таких спорів в умовах воєнного стану, зокрема у випадках перебування дитини за кордоном, її переміщення через військову агресію, а також щодо обов’язку батьків повідомляти одне одного про місцеперебування дитини.
Окрему увагу приділено практиці щодо повернення дитини до звичайного місця проживання, врахування віку та думки дитини, можливості роз’єднання братів і сестер, а також підходам до поділу батьківського часу та застосування моделі спільної фізичної опіки над дітьми (почергового проживання з кожним із батьків).
Крім того, висвітлено позиції Верховного Суду щодо відсутності предмета спору між батьками, випадків штучного ініціювання спорів з метою уникнення виконання військового обов’язку, а також окремі питання забезпечення позову та процесуальних аспектів розгляду цієї категорії справ.
Огляд містить систематизовані правові позиції Верховного Суду і практичні орієнтири для застосування сімейного законодавства у спорах щодо визначення місця проживання дитини.
Починаємо цикл оновлюваних тематичних оглядів судової практики Верховного Суду в адміністративних справах, присвячених ключовим питанням щодо військової служби. Він включатиме чотири серії оглядів:
▪️Прийняття (мобілізація) на військову службу. Проходження військової служби. Звільнення з військової служби;
▪️Грошове забезпечення військовослужбовців;
▪️Соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей;
▪️Пенсійне забезпечення військовослужбовців.
Перший випуск пропонуємо до вашої уваги.
У ньому викладено ключові правові позиції Верховного Суду щодо:
✅ призову на військову службу під час мобілізації;
✅ загальних питань проходження військової служби;
✅ звільнення з військової служби за результатами дисциплінарного провадження, у зв’язку з проведенням організаційно-штатних змін та з інших підстав.
Бюлетень 3-2025 практики ЄСПЛ у справах проти України та інших держав з 01.07.2025 по 30.09.2025
Публікацію підготовлено в межах та за підтримки проєкту Ради Європи «Підтримка України у впровадженні стандартів Ради Європи щодо судової влади», який імплементується Відділом програм співробітництва Ради Європи
Бюлетень містить огляд практики Європейського суду з прав людини у справах проти України за період 01.07.2025 — 30.09.2025, а саме рішення Європейського суду з прав людини та ухвали щодо прийнятності, а також рішення Європейського суду з прав людини у справах проти інших держав за період 01.07.2025 — 30.09.2025. Крім того, містить окремі питання функціонування європейської системи захисту прав людини.
Дослідивши конституційне подання та долучені до нього матеріали, Конституційний Суд України ухвалив Рішення, яким визнав неконституційними частину другу статті 3, підпункт 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону в тім, що вони уможливлюють справляння судового збору „за подання апеляційної скарги і касаційної скарги на ухвали суду“, постановлені в порядку статей 382, 383 Кодексу.
Зокрема, у Рішенні вказано, що оспорюваними приписами Закону встановлено необґрунтоване втручання у право особи на доступ до суду. Обов’язок сплати судового збору „за подання апеляційної скарги і касаційної скарги на ухвали суду“, постановлені в порядку статей 382, 383 Кодексу, не можна вважати справедливим елементом механізму контролю за виконанням судового рішення, що є невіддільним складником права на доступ до суду, оскільки особа, яка сплатила судовий збір за подання до суду позовної заяви та домоглася ухвалення на свою користь обов’язкового судового рішення, повинна додатково (повторно) сплатити судовий збір за здійснення судового контролю за виконанням судового рішення.
Конституційний Суд України наголошує, що держава не може покладати на особу додатковий фінансовий тягар за свій обов’язок щодо забезпечення виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Отже, частина друга статті 3, підпункт 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону, визнані неконституційними, утрачають чинність із дня ухвалення цього Рішення.
Рішення КСУ 2-р(І)/2026 щодо “гарантії” здобувачів вищої освіти
Конституційний Суд України виснував, що „передбачена пунктом 5 частини першої статті 46 Закону № 1556 відповідальність у формі відрахування за порушення умов договору (контракту) пов’язана з невиконанням цивільно-правових зобов’язань, що виникають внаслідок укладення договору (контракту)“.
Окрім цього, Суд вказав, що „законодавець може деталізувати порядок реалізації конституційного права на вищу освіту також і в спосіб визначення вимог щодо виконання освітньої програми та індивідуального навчального плану, включно з дотриманням правил академічної доброчесності, однак деталізація такого порядку не може прагнути надмірного розширення згаданих вимог, не обумовлених метою досягнення визначених для відповідного рівня вищої освіти результатів навчання, оскільки це може бути використано як підстава для відрахування здобувача освіти“.
Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.
Судді-доповідачі у справі – Юрій Барабаш, Оксана Грищук.
Окрема думка судді Конституційного Суду України Петра Філюка буде оприлюднена на офіційному вебсайті Суду у встановлені законодавством строки.
Справа № 758/13343/25
Це чергова наша справа зі скасування незаконного штрафу ТЦК у зв’язку з неповідомленням особи про розгляд справи про адмінправопорушення. Суд зазначив:
До відзиву представником відповідача додано повістку про виклик ОСОБА 1 до ІНФОРМАЦІЯ 1 для розгляду справи про адміністративне правопорушення, однак доказів того, що вказана повістка була надіслана позивачу суду не надано.
Таким чином, у порушення вимог вищевказаного законодавства, доказів на підтвердження того, що ОСОБА 1 був своєчасно сповіщеним про місце і час розгляду справи про притягнення його до адміністративної відповідальності на 29.11.2024, відповідно до вимог ст. 268 КУпАП, відповідачем суду не надано.
Тобто, розгляд адміністративної справи 29.11.2024 відбувся за відсутності позивача, якого не було своєчасно сповіщено про розгляд справи, що в силу приписів ч. 1 ст. 268 КУпАП виключало можливість розгляду справи.
Вирішуючи питання наслідків розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яку належним чином не повідомили про дату, Верховний Суд у постановах від 06.03.2018 у справі № 522/20755/16-а, від 30.09.2019 у справі № 591/2794/17, від 06.02.2020 № 05/7145/16-а та від 21.05.2020 у справі № 286/4145/15-а дійшов такого висновку: «факт несвоєчасного повідомлення або неповідомлення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення є підставою для визнання постанови у справі про адміністративне правопорушення неправомірною як такої, що винесена з порушенням установленої процедури. Як наслідок, позивача позбавлено прав, передбачених Конституцією України та КУпАП, зокрема, бути присутнім під час розгляду справи, надавати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, мати професійну правову допомогу».
У порушення вимог вищевказаного законодавства, відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що ОСОБА 1 було повідомлено належним чином про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення, що є підставою для визнання постанови у справі про адміністративне правопорушення неправомірною як такої, що винесена з порушенням установленої процедури.
Цей огляд зроблений з використанням системи ZakonOnline.com.ua Рекомендую її через дуже дружній та зручний інтерфейс із зазначенням всіх процесуальних документів по конкретній справі і великої кількості корисних перехресних посилань, а також пошуку конкретної постанови і правової позиції.
‼ Не забудьте приєднатися до наших каналів з останніми новинами і оглядами судової практики. Разом з описом історичних подій й цитатами на кожен день.
- в YouTube: Трохи про право від Ростислава Кравця
- в Viber: Правники, адвокати, судді
- в Telegram:
- в LinkedIn: Law Firm Kravets & Partners
- в Tumblr:Правові позиції Верховного суду
- в Reddit: Правники, адвокати, судді
- та в Instagram:АО «Кравець і партнери»
‼ Книги з таблицями судових рішень неоднакового застосування норм права за кредитними, сімейним, страховим і зобов’язальних правовідносин, банкрутства. Правові висновки ЄСПЛ Ви можете придбати тут.
Також раджу звернути увагу на:
Строки за якими були зміни у питаннях зняття та виключення з військового обліку
Таблиця строків позовної давності