Велика палата опублікувала низку важливих позицій щодо можливості чи не можливості апеляційного оскарження процесуальних ухвал. Деякі з цих позицій призведуть до чергових зловживань, особливо з боку фінансових спекулянтів.
Також в огляд включено позиції щодо підстав оскарження мирової угоди, підстав самопредставництва, рішення щодо усунення перешкод у користуванні майном, безпідставності розірвання ділових відносин з банком, забезпечення позову при оскаржені очевидно незаконного наказу МОН щодо аспірантів і багато іншого.
За цей період, рекомендую звернути увагу на наступні ухвали, постанови й рішення:
Справа № 826/6233/15
Іноземці остаточно позбавили українців можливості повернути кошти, що були вкрадені в них та передані іноземцям. Суд зазначив:
50. Як видно з додатків до рішень ЄСПЛ у справах «Вольський та інші проти України» (CaseofVolskyy andothersv. Ukraine) та «Буглов та інші проти України» (CaseofBuglovandothersv. Ukraine), ОСОБА2 (заява № 32823/23) та ОСОБА1 (заява № 32936/23) присуджено по 1200 євро.
51. Отже, у випадку, що розглядається, ЄСПЛ констатував порушення національними судами вимог «розумності строку» розгляду справ та відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту щодо скарг із цього приводу, у зв’язку із чим ОСОБА1 та ОСОБА2 присуджено компенсацію у розмірі 1200 євро.
52. Звертаючись до Великої Палати Верховного Суду із заявою про перегляд судових рішень за виключними обставинами, ОСОБА1 та ОСОБА2 вказують, серед іншого, що їх права порушені через те, що жодного із позивачів не було повідомлено про даку, час та місце розгляду його касаційної скарги, не викликано до суду, незважаючи на подані клопотання.
53. При цьому рішення ЄСПЛ у справах «Вольський та інші проти України» (CaseofVolskyy andothersv. Ukraine) від 16.05.2024 та «Буглов та інші проти України» (CaseofBuglovandothersv. Ukraine) від 18.07.2024 не містять указівок на порушення національними судами при розгляді позову ОСОБА1 та ОСОБА2 положень законодавства, у тому числі процесуального, під час вирішення цієї справи по суті позовних вимог.
54. Зазначені питання не були предметом дослідження ЄСПЛ при ухваленні рішення ЄСПЛ у справах «Вольський та інші проти України» (Case of Volskyy and others v. Ukraine) та «Буглов та інші проти України» (Case of Buglov and others v. Ukraine), тому встановлені в ньому конвенційні порушення Україною щодо надмірної тривалості розгляду справи не ставлять під сумнів результат оскаржуваних судових рішень.
55. Наслідки судових рішень, про перегляд яких просять ОСОБА1 та ОСОБА2 ,не пов’язані з установленим ЄСПЛ порушенням права на ефективний засіб юридичного захисту у зв’язку з недотриманням правила «розумного строку розгляду».
56. Отже, ЄСПЛ, констатуючи порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції, присудив достатню і справедливу сатисфакцію у зв’язку з надмірною тривалістю розгляду справи та відсутністю у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту, а тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутні підстави для направлення справи на новий розгляд, оскільки повторний розгляд справи не забезпечить відновлення попереднього юридичного стану, який заявники мали до порушення Конвенції, як додаткового заходу індивідуального характеру, що вживається з метою виконання рішення ЄСПЛ.
Справа № 185/8179/22
Дуже дивно, коли намагаються діяти всупереч Закону та абсолютно не послідовно позивачі у таких провадженнях. Суд зазначив:
75. З урахуванням наведених мотивів цієї постанови Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне конкретизувати висновок Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 12 червня 2018 року у справі № 908/1604/17, та зазначити таке: за своїм змістом процедура закінчення розгляду справи укладенням мирової угоди складається з декількох процесуальних дій, що вчиняються сторонами та судом у визначеній послідовності, включаючи процесуальні рішення про затвердження мирової угоди та про закриття провадження у справі. Однак ці процесуальні рішення оформлюються одним процесуальним актом – ухвалою, а тому не можуть розглядатися як два самостійних процесуальних акти – окремо щодо затвердження мирової угоди і щодо закриття провадження.
Справа № 825/4616/13-а
Суд зазначив:
3.2. Обґрунтовуючи підставу для перегляду судових рішень, позивач посилається на рішення Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ, Суд) у справі «ОСОБА1 проти України» (заява № 45252/14), яке набуло статусу остаточного з 20.06.2024 і в якому Суд констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), оскільки апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову, та Вищий адміністративний суд України, відмовляючи у відкритті касаційного провадження у справі № 825/4616/13-а, не виконали обов’язку щодо належного обґрунтування судових рішень і не розглянули важливі аргументи, наведені заявником.
6.20. ЄСПЛ зазначив, що ОСОБА1 в національних судах стверджував, що згідно з національним законодавством він як військовослужбовець, який проходив службу, мав право на компенсацію витрат на форму і на підтримку цих тверджень він посилався, серед інших джерел, на статтю 9-1 Закону № 2011-XII та пункт 20 Положення, які передбачали право військовослужбовців, які проходили службу, на отримання такої компенсації. Цей доречний і важливий аргумент вимагав детальної відповіді національних судів, ураховуючи його вирішальну роль для результату розгляду справи.
6.21. Однак, як вказав ЄСПЛ у рішенні у справі «ОСОБА1 проти України», апеляційний суд жодним чином не відреагував на цей аргумент. Процитувавши різні, не пов’язані між собою положення законодавства, апеляційний суд зазначив, що ОСОБА1 як військовослужбовець, який проходив службу, не міг посилатися на пункт 27 Положення, оскільки цей пункт стосувався виключно військовослужбовців, яких звільнили зі служби. Пряме посилання заявника на пункт 20 Положення, яке стосувалася військовослужбовців, які проходили службу, взагалі було проігноровано. Так само апеляційний суд не оцінив, чи стаття 9-1 Закону № 2011-XII або постанова Верховного Суду України від 18.06.2013 [суд першої інстанції врахував висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 18.06.2013] мали стосунок до вимог ОСОБА1 . ЄСПЛ зазначив, що це упущення з боку апеляційного суду, який повністю проігнорував ключові аргументи заявника, поставило під сумнів те, що справу заявника справді було заслухано, і підірвало загальну справедливість судового розгляду.
6.22. ЄСПЛ також зазначив, що ніщо не свідчить, що основне питання, порушене ОСОБА1 , було надалі розглянуто Вищим адміністративним судом України, який відмовив у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою. Посилання Вищого адміністративного суду України в ухвалі про відмову у відкритті касаційного провадження на постанову Верховного Суду України в аналогічній справі не свідчить про обґрунтованість судового рішення, ураховуючи, що обставини наведеної справи помітно відрізняються від обставин у справі за позовом ОСОБА1 . Зокрема, позивачу у справі, яку навів Вищий адміністративний суд України в ухвалі про відмову у відкритті касаційного провадження, військовослужбовцю на пенсії, було відмовлено у задоволенні позову про компенсацію виключно на підставі того, що він пішов на пенсію, однак у цій справі [825/4616/13-а] ОСОБА1 , навпаки, був військовослужбовцем, який проходив службу.
6.23. Зазначивши, що як апеляційний суд, так і Вищий адміністративний суд України не обґрунтували ухвалені у справі № 825/4616/13-а судові рішення та жодним чином не прокоментували (не відреагували) на доводи (позицію) позивача, ЄСПЛ констатував порушення у зв’язку із цим Україною пункту 1 статті 6 Конвенції.
6.35. З огляду на встановлене ЄСПЛ порушення права позивача на справедливий розгляд його справи судами апеляційної та касаційної інстанцій судові рішення, яких стосується заява позивача, слід визнати ухваленими з порушенням норм КАС, зокрема вимоги норми частини третьої статті 159 КАС щодо законності та обґрунтованості судового рішення.
Справа № 910/16580/23
Велика палата уточнила свої висновки і почала повертати реєстрам своє значення, але знову заклала бомбу уповільненої дії. Тепер аби ставити під сумнів повноваження, достатньо паралельно звернутись до суду з окремим позовом про оскарження повноважень. Все це наслідки встановлення гібридної адвокатської монополії. Суд зазначив:
7.36. Здійснюючи тлумачення частини третьої статті 56 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду, доходить висновку, що її формулювання дозволяє виснувати про те, через яких осіб можливе самопредставництво юридичної особи, а також про те, що, окрім керівника і члена виконавчого органу, такими особами можуть бути також інші особи, уповноважені діяти від імені юридичної особи відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту).
7.37. Особа, через яку юридична особа діє на засадах самопредставництва, має підтвердити суду цей свій статус, зокрема шляхом подання документів, вказаних у частині третій статті 56 ГПК України [статут, положення, трудовий договір (контракт)].
Водночас, якщо відповідні відомості щодо особи, яка має право вчиняти дії від імені юридичної особи на засадах самопредставництва, внесені до Єдиного державного реєстру, ці відомості є офіційним та достатнім підтвердженням того, що юридична особа діє в суді через певну особу на засадах самопредставництва (з урахуванням відповідних обмежень повноважень, якщо такі є).
Отже, за наявності інформації щодо такої особи в Єдиному державному реєстрі, у разі подання її суду, відсутності стосовно цього спору, про який повідомлено суду, підстави додатково підтверджувати ці повноваження документами, які за своїм змістом є тими, що визначені частиною третьою статті 56 ГПК України, – статутом, положенням, трудовим договором (контрактом) – відсутні, оскільки суд може покладатись на відомості з Реєстру як на достовірні.
Справа № 757/47946/19-ц
Велика палата уточнила позиції Верховного суду і зазначила:
67. З урахуванням основних засад судочинства та необхідності забезпечення права на апеляційний перегляд справи будь-яка ухвала суду першої інстанції підлягає апеляційному оскарженню або самостійно, або разом із рішенням суду по суті спору.
68. Перелік ухвал, на які апеляційна скарга може бути подана окремо від рішення суду, наведений у частині першій статті 353 ЦПК України. Цей перелік не є вичерпним: ухвала, зазначена в частині першій статті 353 ЦПК України, безумовно може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду; за відсутності ухвали в цьому переліку встановленню та оцінці судом підлягає те, чи перешкоджає ця ухвала подальшому провадженню в справі та/або чи може вона бути оскаржена разом із рішенням суду (тобто чи є в особи, яка подає апеляційну скаргу, можливість поновити свої процесуальні права в інший спосіб).
69. Оскільки законодавець використав категорію «заява» послідовно в дужках (а не через кому чи із застосуванням розділових сполучників) після слова «позов», то вжите в пункті 16 частини першої статті 353 ЦПК України (аналогічний за змістом – пункт 14 частини першої статті 255 ГПК України) поняття «заява» потрібно розуміти як заяву по суті справи (вид звернення до суду), яка за своїм змістом та процесуальному значенню (в частині ініціювання певного провадження) тотожна поняттю «позов».
70. Ухвала про залишення заяви про забезпечення доказів без розгляду не підлягає оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду, оскільки, по-перше, така ухвала відсутня в наведеному в частині першій статті 353 ЦПК України переліку, по-друге, ця ухвала не перешкоджає подальшому провадженню у справі, а заявник не позбавлений можливості включити свої заперечення на цю ухвалу до апеляційної скарги на рішення суду, ухвалене по суті спору.
Справа № 186/871/14-ц
Велика палата в чергове відійшла від позицій Верховного суду та відкрила ящик Пандори та можливість зловживань фінансовими спекулянтами своїми правами. Суд зазначив:
72. Отже, ухвала про відмову в задоволенні (про задоволення) заяви про видачу дубліката виконавчого документа, постановлена під час вирішення судом процесуального питання, пов’язаного з виконанням судового рішення, не є ухваленням рішення, яке набрало законної сили в розумінні статей 186, 255 ЦПК України (статей 175, 231 ГПК України).
73. Така ухвала про відмову в задоволенні (про задоволення) заяви під час вирішення судом процесуальних питань, пов’язаних з виконанням судового рішення, не може бути підставою для закриття провадження у справі за пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України (пунктом 3 частини першої статті 231 ГПК України).
74. При цьому Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
75. З огляду на пункт 1 частини другої статті 44 ЦПК України, залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.
76. Отже, наявність ухвали про відмову у задоволенні (про задоволення) заяви під час вирішення судом процесуальних питань, пов’язаних з виконанням судового рішення, є підставою застосування наслідків, визначених пунктом 1 частини другої статті 44 ЦПК України (подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин).
Крім цього, рекомендую звернути увагу на наступну судову практику і роз’яснення:
Справа №758/7993/23
Це наша справа. Суд апеляційної інстанції, як і суд першої інстанції задовільнили позов. Суди ретельно розібрались у правовідносинах та наданих документах. Банком так і не було надано самого рішення про припинення ділових стосунків та й документів які б передбачали підстави для його прийняття.
Суди зазначили, що відповідач всупереч вимог ст. 87-88 ЦПК України не надав суду достатньої кількості доказів, у тому числі внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу, які підтверджували б існування правових підстав для встановлення позивачці неприйнятно високого ризику, у зв’язку з чим, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення відповідача відносно позивачка про відмову від підтримання ділових відносин та проведення ділових операцій.
Справа № 363/3023/23
Це наша справа. дуже сумно, коли родичі не можуть домовитись про використання спільного майна і намагаються це вирішувати силою та хитрістю. Суд зазначив:
Статтею 391 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Частиною 1 статті 383 Цивільного кодексу України встановлено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім’ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Згідно до ч.2 ст. 355 ЦК України, майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Частиною 1 статті 356 Цивільного кодексу України визначено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Крім того, відповідно до п.33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» вбачається, що застосовуючи положення стаття 391 ЦК України, відповідно до яких власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійснення ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов’язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого. Відповідно до положення статей 391, 396 ЦК України, позов про усунення порушень права, не пов’язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов’язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Частиною 1 статті 356 ЦК України визначено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Відповідно до ч.2 ст.358 ЦК України, співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Таким чином, враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, оскільки позивачем доведено, що вона є власником 1/3 частини квартири, а відповідачі своїми діями, не пов’язаними з позбавленням володіння, порушують права ОСОБА_1 , як співвласника квартири АДРЕСА_1 , а тому заявлений позов підлягає задоволенню.
Справа № 320/28579/24
Суд зазначив про явну протиправність оскаржуваного наказу. В рішенні зазначено:
36. Отже, оскільки, станом на момент прийняття спірного акта, положення частини другої статті 44 Закону України «Про вищу освіту», яке передбачає обов’язок Відповідача оприлюднити умови прийому на навчання для здобуття вищої освіти не пізніше 15 жовтня року, що передує року вступу, змін не зазнавало та не визнавалося неконституційним, колегія суддів вважає необґрунтованим та не приймає до уваги посилання Відповідача на пункт 23 розділу XV Прикінцеві та перехідні положення зазначеного закону. І порушення строків прийняття спірного наказу усупереч вимог ст.44 Закону України «Про вищу освіту» є самостійною ознакою очевидної протиправності наказу Міністерства освіти і науки України від 06.03.2024 № 266.
40. Оскільки право на освіту в Україні гарантоване Конституцією України, а Порядок прийому на навчання для здобуття вищої освіти в 2024 році стосується реалізації такого конституційного права, колегія суддів вважає необґрунтованим та не приймає до уваги твердження представника Відповідача, висловлене у судовому засіданні про відсутність правових підстав для проведення громадського обговорення проєкту спірного акта.
41. Аналізуючи доводи Відповідача про те, що проєкт Порядку прийому перебував на громадському обговоренні з 29.12.2023 по 31.01.2024, колегія суддів акцентує увагу, що запропонований для обговорення проєкт та опублікований звіт за результатами такого обговорення, які розміщені на офіційному вебсайті Міністерства освіти і науки України за посиланням https://mon.gov.ua/news/mon-proponue-do-gromadskogo-obgovorennya-proekt-poryadku-priyomu-na-navchannya-dlya-zdobuttya-vishchoi-osviti-v-2024-rotsi, взагалі не містить спірних положень, зокрема щодо додаткового складання єдиного вступного іспиту для вступу для здобуття ступеня доктора філософії / доктора мистецтва, тобто такі положення не проходили процедуру громадського обговорення.
42. Вищевикладене дозволяє колегії суддів дійти до висновку про те, що Відповідачем не було проведено громадське обговорення проєкту Порядку в частині, яка стосується вступу для здобуття ступеня доктора філософії / доктора мистецтва, що також свідчить про очевидну протиправність наказу Міністерства освіти і науки України від 06.03.2024 № 266.
43. Окрім того, колегія суддів зауважує, що сам факт, який сторонами не оспорюється, що громадське обговорення здійснювалося у період з 29.12.2023 по 31.01.2024 додатково свідчить про порушення Міністерством освіти і науки України строків прийняття та опублікування спірного Наказу.
Цей огляд зроблений з використанням системи ZakonOnline.com.ua Рекомендую її через дуже дружній та зручний інтерфейс із зазначенням всіх процесуальних документів по конкретній справі і великої кількості корисних перехресних посилань, а також пошуку конкретної постанови і правової позиції.
‼ Не забудьте приєднатися до наших каналів з останніми новинами і оглядами судової практики. Разом з описом історичних подій й цитатами на кожен день.
- в YouTube: Трохи про право від Ростислава Кравця
- в Viber: Правники, адвокати, судді
- в Telegram:
- в LinkedIn: Law Firm Kravets & Partners
- в Tumblr:Правові позиції Верховного суду
- в Reddit: Правники, адвокати, судді
- та в Instagram:АО «Кравець і партнери»
‼ Книги з таблицями судових рішень неоднакового застосування норм права за кредитними, сімейним, страховим і зобов’язальних правовідносин, банкрутства. Правові висновки ЄСПЛ Ви можете придбати тут.
Також раджу звернути увагу на:
Строки за якими були зміни у питаннях зняття та виключення з військового обліку
Таблиця строків позовної давності