За цей період, рекомендую звернути увагу на наступні ухвали, постанови й рішення:
Справа № 805/3362/17-а
Велика палата погодилась з судами попередніх інстанцій, які виходили з того, що внесені Законом України від 2 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі – Закон № 1669-VII) зміни до статті 6 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464-VI) звільняють від сплати єдиного внеску суб`єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції (далі – АТО); оскільки на час розгляду цієї справи Президент України не приймав указ про завершення проведення АТО, то період проведення АТО триває; відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені Законом № 2464-VI за невиконання обов`язків платника єдиного внеску, в період із 14 квітня 2014 року до закінчення АТО до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.
Отже, позивач був звільненим від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на період з 14 квітня 2014 року до виключення пункту 94 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI, а дії контролюючого органу з пред`явлення за оскаржуваними вимогами сум недоїмки, нарахованого штрафу та пені є такими, що суперечать вимогам чинного законодавства.
Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що належним та достатнім способом захисту позивача є саме визнання протиправною та скасування вимоги Управління ОВПП ДФС про сплату боргу (недоїмки) від 15 серпня 2017 року № Ю-53-17.
Крім того, суд зазначив, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Отже, фізичні особи (працівники підприємств, які тимчасово були звільнені від своєчасного виконання обов`язку зі сплати єдиного внеску) не повинні відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а тому наявність заборгованості підприємства по страхових внесках не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.
Справа № 826/9464/18
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що оскаржуваний наказ виданий ГУ ДФС у м. Києві відповідно до вимог підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України та на підставі ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення позапланової документальної перевірки.
Беручи до уваги зазначене, а також практику Великої Палати Верховного Суду щодо апеляційного оскарження ухвал про надання дозволу на проведення позапланової перевірки в межах кримінального судочинства, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що оскаржуваний наказ, виданий з метою зібрання доказів у кримінальному провадженні від 08 грудня 2015 року № 12015000000000630, не може бути предметом самостійного оскарження в суді.
Ураховуючи обставини цієї справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, у цій справі слід тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підпадають під юрисдикцію не лише адміністративних судів, а взагалі не підлягають судовому розгляду.
Справа № 804/7691/16
Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами касаційної скарги про те, що чинне законодавство на час виникнення спірних відносин для отримання відшкодування витрат на виплату та доставку пенсії у зв`язку з втратою годувальника, смерть якого настала від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання, не передбачало обов`язку ПФУ надавати кожного разу до актів звірки докази того, що смерть годувальника пов`язана саме з нещасним випадком на виробництві, або професійним захворюванням, а не із загальним захворюванням.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що у разі, коли Фонд має, як він доводить, обґрунтовані сумніви в законності віднесення до числа пенсіонерів на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника осіб, які не перебували на утриманні годувальника на момент смерті останнього, то Фонд не повинен відмовляти в погодженні актів звірки і вимагати документи на підтвердження причинного зв`язку відповідно до правил Інструкції № 606 для пенсіонерів, яким такий вид пенсії був призначений й виплачувався органом ПФУ на законних підставах (йдеться про пенсіонерів, перелічених в акті, за винятком ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , стосовно яких Фонд має застереження).
Попри право та обов`язок Фонду перевіряти правильність призначення і виплати коштів, які підлягають поверненню за рахунок коштів Фонду щодо конкретних осіб, у цій частині спору Фонд вкотре не обґрунтував, а суди попередніх інстанцій не дослідили низки обставин, від встановлення, дослідження й оцінки яких залежить висновок про законність й справедливість позиції Фонду в цій частині спірних правовідносин.
У межах означених вище обставин треба з`ясувати також, чи пенсіонери ОСОБА_12 та ОСОБА_13 в розумінні пункту 2 частини третьої статті 36 Закону № 1058- IV одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування, а звідси – чи відповідно до абзацу четвертого цієї самої частини вони, як члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію (якщо одержували), мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника. Перевірки й судового розсуду потребуватимуть обставини правомірності призначення ОСОБА_12 та ОСОБА_13 пенсій у зв`язку з втратою годувальника в аспекті положень статті 10, частин першої, другої статті 37, частини першої статті 49 Закону № 1788-XII, згідно з якими органи ПФУ забезпечують право на пенсію в разі втрати годувальника, на яку мають непрацездатні члени сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні (стаття 38), діти незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника, батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, але набувають право на пенсію, якщо згодом втратили джерело засобів до існування, а також право на збільшення пенсії відповідно при зміні кількості членів сім`ї, забезпечуваних пенсією в разі втрати годувальника.
Постанова ВП-ВС у зразковій справі про перерахунок пенсій прокурорам з 13.12.2019
Справа № 560/2120/20
Велика Палата Верховного Суду вважає, що твердження відповідача про те, що для реалізації пенсіонерам права на перерахунок пенсії, визначеного статтею 86 Закону № 1697-VІІ (у редакції, чинній з 13 грудня 2019 року), обов`язковою умовою є прийняття урядом нової постанови про підвищення заробітної плати працівникам прокуратури, є хибним з огляду на те, що на момент прийняття Конституційним Судом України зазначеного Рішення вже існувала суттєва різниця в оплаті праці чинних працівників прокуратури та розмірі заробітних плат, з яких розраховані пенсії прокурорських пенсіонерів. Така нерівність має усуватись ПФУ шляхом беззастережного (відносно дати ухвалення рішення про збільшення заробітку діючих працівників прокуратури) задоволення заяв пенсіонерів про перерахунок пенсії, поданих після 13 грудня 2019 року
Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що Постанова № 657 є чинною, а тому немає підстав для її незастосування. Таке рішення уряду є рішенням про «підвищення заробітної плати працівників прокуратури».
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач має право на перерахунок пенсії відповідно до статті 86 Закону № 1697-VII на підставі довідки Прокуратури Хмельницької області від 5 березня 2020 року № 18-174 вих. 20.
Вирішуючи питання щодо порядку перерахунку пенсії за вислугу років колишнього працівника прокуратури, суд враховує, що:
– перерахунок пенсії проводиться за заявою особи, до якої додаються необхідні документи на підтвердження умов, що зумовлюють перерахунок пенсії;
– відповідно до частини двадцятої статті 86 Закону № 1697-VII перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців.
Частина двадцята статті 86 Закону № 1697-VII, як вже зазначено вище, набрала чинності з 13 грудня 2019 року, а відтак Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що ефективним способом відновлення порушених прав позивача є зобов`язання відповідача здійснити перерахунок пенсії позивача з 13 грудня 2019 року. При цьому позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії 10 березня 2020 року, тобто просив виплатити йому різницю в пенсії за минулий час менш як за 12 місяців.
Отже, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та підтримує висновок про те, що з 13 грудня 2019 року особи, яким пенсії призначені відповідно до Закону № 1789-ХІІ або Закону № 1697-VII, мають право на перерахунок пенсії у зв`язку з підвищенням заробітної плати працівників прокуратури (зокрема, на підставі Постанови № 657); такі пенсії перераховуються з 13 грудня 2019 року.
Це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору є: вимога зобов`язати відповідача перерахувати пенсію відповідно до статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ або статті 86 Закону №1697-VII; звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України за перерахунком пенсії після 13 грудня 2019 року .
Обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права: а) позивачем є особа, яка отримує пенсію, призначену відповідно до Закону № 1789-ХІІ або Закону № 1697-VII; б) предметом спору є перерахунок пенсії відповідно до частини двадцятої статті 86 Закону №1697-VII після ухвалення Рішення КСУ № 7-р(ІІ)/2019.
Справа № 2-а-13964/08/1570
Велика Палата Верховного Суду вважає, що не можна виправдовувати бездіяльність держави щодо захисту прав на мирне володіння майном відсутністю визначеного у національному законодавстві механізму визначення розміру нарахувань соціальних виплат, які належать до нарахувань за приписами закону, оскільки саме у визначенні такого механізму, зокрема, полягає позитивний обов`язок держави та законні очікування особи на отримання виплат, передбачених законом.
У разі відсутності дієвого механізму перерахувань передбачених законом соціальних виплат або відсутності передбачених законом видатків на такі виплати не повинен унеможливлюватись захист прав власності позивачки, гарантованих статтею 41 Конституції України, і в цьому випадку держава повинна відповідати за невиконання свого позитивного обов`язку шляхом виплати відповідної компенсації, яка може бути визначена, у тому числі, судом (стаття 56 Конституції України).
У справі «Філозофенко проти України» від 09 січня 2020 року ЄСПЛ наголосив, що його роль не полягає у підміні собою національних органів влади та обчисленні розміру підвищення до пенсії, яке мало бути виплачено заявниці у 2006 році, враховуючи відсутність будь-якого рішення органів державної влади щодо цього. Отже ЄСПЛ у цій справі вважав, що більш доречним був би розгляд цього питання на стадії виконання цього рішення (параграф 24).
ЄСПЛ визнає наявність позитивного обов`язку держави щодо запровадження належної системи гарантій права власності та правосуддя (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції у поєднанні зі статтями 6 та 13 Конвенції).
Справа № 127/21764/17
Велика палата дуже ретельно обґрунтувала відступ від своєї попередньої позиції щодо звільнення керівника громадської організації.
Суд зазначив, що оскільки вказаний спір пов`язаний з реалізацією загальними зборами членів громадської організації права на управління юридичною особою у вигляді формування органу управління, підставою для прийняття рішення про усунення голови громадської організації від виконання обов`язків зазначені положення Статуту товариства, тому його слід розглядати за правилами господарського судочинства.
Справа № 752/17832/14-ц
Велика палата врегулювала досить цікаве питання відшкодування шкоди завданої незаконними діями органів досудового слідства. Хоча й до кінця й не розкрила. Не вирішено питання, що робити з антиконституційним ВАкС. Цікаво, що доповідач з трирічним судовим досвідом не зміг підготувати судове рішення і його готував інший суддя.
Зокрема суд дійшов до наступних висновків.
Щодо відшкодування матеріальної шкоди та юрисдикції спору:
За змістом положень частини першої статті 12 Закону про відшкодування шкоди розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пункті 1 статті 3 цього Закону (тобто заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій), залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.
Частиною другою зазначеної статті встановлено, що у разі незгоди з прийнятою постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду – до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.
Наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 затверджене Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» (далі – Положення), пунктом 6 якого встановлено, зокрема, що відповідний орган одночасно з повідомленням про закриття справи в стадії дізнання і попереднього слідства направляє громадянинові повідомлення, в якому роз`яснює, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав.
Згідно з пунктами 11, 12 Положення для визначення розміру заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій, громадянин протягом шести місяців після направлення йому повідомлення може, зокрема, звернутися при закритті провадження в справі органами дізнання або слідства Міністерства внутрішніх справ, Генеральної прокуратури і СБУ – відповідно до цих органів.
У місячний термін з дня звернення громадянина один з органів, перелічених в пункті 11 Положення, залежно від того, хто з них здійснював слідчі дії або розглядав справу, витребовує від відповідних державних та громадських організацій усі необхідні документи, що мають значення для визначення розміру завданої шкоди, і виносить передбачену частиною першою статті 12 Закону про відшкодування шкоди ухвалу. Пункт 12 Положення містить вимоги щодо змісту такої ухвали. У разі незгоди з винесеною ухвалою суду громадянин має право оскаржити її до суду в порядку, встановленому для розгляду скарг на неправомірні дії органів державного управління і службових осіб, що ущемляють права громадян.
Законом установлено, що визначення розміру відшкодування шкоди, якої зазнав громадянин внаслідок незаконних дій, у разі закриття кримінального провадження здійснює суд, про що постановляє відповідну ухвалу. Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу в першій інстанції. Таким судом у справі, що розглядається, є Голосіївський районний суд міста Києва.
Оскільки Закон про відшкодування шкоди не містить вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права, то таким способом захисту в силу положень статей 15, 16 ЦК України може бути, зокрема, звернення до суду з відповідною позовною заявою.
З аналізу положень статті 12 Закону про відшкодування шкоди вбачається, що саме суд, який закрив кримінальне провадження, визначає розмір заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив унаслідок незаконних дій та які підлягають стягненню на його користь, і таке судове рішення може бути оскаржене до суду вищої інстанції відповідно до положень цивільного процесуального законодавства.
У справах про відшкодування шкоди державою остання бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого заподіяно шкоду.
Хоча наявність такого органу для того, щоби заявити відповідний позов до Держави України, не є обов`язковою (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (пункт 30)). Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною.
Щодо відшкодування моральної шкоди та юрисдикції:
Відповідно до частин другої, третьої статті 13 цього Закону розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Суди визначили мінімальний розмір моральної шкоди виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом за кожен місяць перебування під слідством та судом, а саме станом на 2016 рік. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом.
Щодо повернення застави, індексації та юрисдикції:
Отже, що стосується вимог позивача в частині повернення коштів, внесених як застава, то суд обґрунтовано у своєму рішенні зазначив про те, що кошти, внесені 09 квітня 2012 року як застава за ОСОБА_1 , підлягають поверненню повністю або частково у випадках, передбачених КПК України.
Правовідносини щодо застави в межах кримінального провадження регулюються, зокрема, главою 18 «Запобіжні заходи, затримання особи» КПК України. Питання, які стосуються застави, застосованої як запобіжний захід у межах кримінального провадження, є кримінально-процесуальними правовідносинами і повинні вирішуватися в порядку кримінального судочинства. Відповідний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 807/295/18 (провадження № 11-184апп19).
Крім цього, рекомендую звернути увагу на наступну судову практику і роз’яснення:
Цей огляд охоплює найбільш важливі, на наш погляд, справи стосовно дотримання ключових положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як і зазвичай, наведені справи систематизовані за статтями Конвенції і містять виклади обставин справ та оцінки Суду щодо наявності чи відсутності порушень Конвенції.
Огляд правових позицій об’єднаної палати ВС-ККС за 2020 рік
Огляд систематизований за назвами розділів Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо:
✅ можливості звільнення від відбування покарання на підставі закону про амністію в разі вчинення особою кількох злочинів, які утворюють сукупність;
✅ кваліфікації дій обвинуваченого, спрямованих на заподіяння смерті двом або більше особам, вбивства однієї людини й замаху на життя другої;
✅ того, чи є кримінальне правопорушення закінченим, якщо в межах реалізації єдиного умислу особи одні дії виявилися вдалими, а інші – ні;
✅ інкримінування обвинуваченій такої кваліфікуючої ознаки, як «повторність», у межах кримінального провадження у вчиненні одного злочину, якщо інших кримінальних проваджень стосовно неї, направлених органом досудового розслідування з обвинувальними актами до суду, не розглянуто по суті й обвинувальних вироків не постановлено;
✅ кримінально-правової оцінки дій особи, якою було порушено порядок оформлення документів, необхідних для отримання соціальної допомоги, якщо ця особа мала право на призначення такої допомоги за іншою підставою, визначеною в законодавстві України;
✅ можливості закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК за наявності відповідних елементів поняття «домашнє насильство» в діянні особи, яке кваліфіковано за ст. 125 КК.
Предметом розгляду були також інші питання застосування норм кримінального та кримінального процесуального права України, зокрема щодо оцінки показань, одержаних під час проведення слідчого експерименту; порушення таємниці наради суддів; оскарження до апеляційного суду вироку, яким затверджено угоду про визнання винуватості, іншою особою, яка не була учасником судового провадження; оскарження в касаційному порядку ухвали суду першої інстанції про продовження застосування примусових заходів медичного характеру, а також ухвали суду апеляційної інстанції, прийнятої за результатами такого перегляду; визначення переліку рішень, які можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами тощо.
Постанова ВС-КЦС про відмову Кредитним ініціативам у стягненні заборгованості за споживчим кредитом
Справа № 288/1595/13
Це наша справа. У ВС вона пролежала 4,5 роки. Такі собі строки розгляду. В черговий раз суд наголосив на необхідності дотримання умов договору та Закону України “Про захист прав споживачів”.
Зокрема, суд зазначив, що дійшовши висновку про дотримання ТОВ «Кредитні ініціативи» положень договору, які регулюють порядок направлення вимоги про дострокове погашення кредиту, суди виходили з того, що такі вимоги направлені на адресу відповідачів рекомендованими листами. При цьому, суди не надали оцінки пункту 3.10 кредитного договору, згідно якого відповідні вимоги мають направлятися «листом з повідомленням про вручення»; не перевірили факт отримання таких вимог позичальником і поручителем та, за відсутності опису вкладення в поштові відправлення, не з`ясували які саме документи були направлені ТОВ «Кредитні ініціативи» на адресу відповідачів.
Неповне встановлення судом першої інстанції обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, в частині наявності в позивача права на звернення до суду з вимогами про дострокове стягнення кредитної заборгованості за договором № 2622/1107/71-082 від 19 листопада 2007 року, зумовило передчасний висновок суду про наявність правових підстав для задоволення позову ТОВ «Кредитні ініціативи».
Цей огляд зроблений з використанням системи ZakonOnline.com.ua Рекомендую її через дуже дружній та зручний інтерфейс із зазначенням всіх процесуальних документів по конкретній справі і великої кількості корисних перехресних посилань, а також пошуку конкретної постанови і правової позиції.
‼ Не забудьте підключитись на наші канали з останніми новинами і оглядами судової практики. Разом з описом історичних подій й цитатами на кожен день.
- в YouTube: Немного о праве от Ростислава Кравца
- в Telegram:
- в Tumblr: Правові позиції Верховного суду
- в LinkedIn: Law Firm Kravets & Partners
- в Viber: Правники, адвокати, судді
- та в Instagram: АО «Кравець і партнери»
‼ Книги з таблицями судових рішень неоднакового застосування норм права за кредитними, сімейним, страховим і зобов’язальних правовідносин, банкрутства. Правові висновки ЄСПЛ Ви можете придбати тут.
Також раджу звернути увагу на:
Таблиця строків позовної давності