Кажуть, не має грошей – не має проблем, а що ж робити з грошима, коли вони є: витратити, заховати під матрац, а може віднести в банк?
До останнього часу одним з найпопулярніших способів використання грошей був саме останній варіант – розміщення в банку (ще й відсотки непогані обіцяють), але не все так сталося, як гадалось.
Банк – неплатоспроможний і на арені з’являється Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд). По закону Фонд має захисти права й інтереси вкладників та кредиторів банку, а сам банк вивести з ринку.
Ст. 39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» надає можливість Фонду обрати один з п’яти способів виведення неплатоспроможного банку з ринку, однак «найцікавішим» виявився четвертий — створення та продаж інвестору перехідного банку з передачею йому активів і зобов’язань неплатоспроможного банку і подальшою ліквідацією неплатоспроможного банку.
Відповідно до п. 8 ч. 4 ст. 12 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» до повноважень виконавчої дирекції фонду у сфері регуляторної діяльності відноситься в тому числі й погодження умов відчуження активів і зобов’язань від неплатоспроможного банку на користь приймаючого банку, умови продажу неплатоспроможного банку інвестору або створення перехідного банку і його продажу інвестору.
Крім того, згідно ст. 39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у плані врегулювання на підставі оцінки фінансового і майнового стану банку визначаються заходи щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку в один із таких способів, в тому числі й шляхом створення та продажу інвестору перехідного банку з передачею йому активів і зобов’язань неплатоспроможного банку і подальшою ліквідацією неплатоспроможного банку.
Фокус перший полягає в тому, що законодавством не передбачено ні обов’язку опублікувати, ні права ознайомитися з текстом плану врегулювання. Мало того, Фонд вживає будь-яких заходів на виконання плану врегулювання без повідомлення та отримання згоди учасників, боржників, кредиторів (вкладників) банку (ч. 6 ст. 39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»). Тобто, вкладники/кредитори банку повністю позбавлені можливості не лише контролювати, а навіть знати що відбувається з банком, як його збираються виводити з ринку, та як в такому випадку захистити свої права.
Згідно п. 4 ч. 2 ст. 39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» одним із способів виведення неплатоспроможного банку з ринку є створення та продажу інвестору перехідного банку з передачею йому активів і зобов’язань неплатоспроможного банку і подальшою ліквідацією неплатоспроможного банку.
Тобто, спочатку мають створити перехідний банк, потім передати його активи та зобов’язання неплатоспроможного банку, а сам неплатоспроможний банк потім ліквідувати, однак не все так просто.
Відповідно до ч. 16 ст. 42 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» утворення перехідного банку здійснюється з метою:
– реалізації способу виведення неплатоспроможного банку з ринку, передбаченого пунктом 5 частини другої статті 39 цього Закону, на строк не більше ніж на три місяці;
– утворення перехідного банку як приймаючого банку з метою реалізації способу виведення неплатоспроможного банку з ринку, передбаченого пунктами 2 та 3 частини другої статті 39 цього Закону, на строк не більше ніж на один рік з можливістю продовження строку до одного року.
Дана норма сформульована таким чином, що можна дійти логічного висновку, що 4 спосіб виведення неплатоспроможного банку з ринку, тобто створення та продаж перехідного банку, не є самостійним способом, а лише способом реалізації 2, 3, та 5 способів.
Фокус другий – під час реалізації 5 способу не відбувається передачі активів та зобов’язань неплатоспроможного банку, а спосіб 2 і 3 не передбачає продаж інвестору, в той час, коли 4 спосіб передбачає і передачу активів та зобов’язань неплатоспроможного банку і продаж інвестору перехідного банку. Тобто, існує явна умисна неузгодженість норм, що взагалі грубо йде в розріз з принципом верховенства права, який передбачає обов’язковість формулювання норм законодавства таким чином, щоб вони були зрозумілі в першу чергу тим, кому вони адресовані, в даній ситуації – вкладникам та кредиторам, а не надавали Фонду можливість маніпулювати невизначеністю.
Крім того, працівниками Фонду в одному з судових засідань дано роз’яснення, що створення перехідного банку на підставі п. 1 ч. 16 та на підставі п. 2 ч. 16 ст. 42 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» — це дві різні процедури, де в першому випадку перехідний банк не є приймаючим.
Тут захований третій фокус. Якщо банк не є приймаючим, то на нього не поширюється дія ч. 9 ст. 40 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», де передбачено, що Фонд зобов’язаний повідомити боржників і кредиторів про передачу активів і зобов’язань приймаючому банку шляхом розміщення узагальненої інформації на офіційних сайтах Фонду, неплатоспроможного банку, приймаючого банку. Тобто Фонд не зобов’язаний повідомляти вкладників та кредиторів які та в якому об’ємі активи та зобов’язання передаються на перехідний банк, тобто вкладники та кредитори навіть не знатимуть до кого їм пред’являти свої вимоги – до неплатоспроможного банку чи вже до перехідного.
Відповідно до ч. 14 ст. 42 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд подає Національному банку України пропозицію про ліквідацію неплатоспроможного банку не пізніше дня, наступного за днем передачі активів та зобов’язань перехідному банку.
Як відомо, під час ліквідації неплатоспроможного банку, уповноважена особа здійснює задоволення вимог кредиторів в черговості, передбаченій ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», саме за рахунок грошових коштів, отриманих від реалізації майна неплатоспроможного банку, що залишилося після передання активів та зобов’язань до перехідного банку.
Четвертий фокус полягає в тому, що вкладники та кредитори на момент ліквідації неплатоспроможного банку не можуть знати який об’єм майна залишився у неплатоспроможного банку після передання його активів та зобов’язань до перехідного банку, а таке незнання має свої наслідком неможливість вплинути на надмірне виведення активів, за рахунок яких можна було б розраховувати на задоволення своїх вимог.
Окрім маніпуляцій з перехідним банком, Фонд надалі продовжує зловживати неточностями закону, що має свій прояв також у самостійному позасудовому порядку визнання договір банківського вкладу нікчемними, не зважаючи на те, що у вкладників є наявними як договір, так і квитанції про внесення грошових коштів, як цього вимагає законодавство та судова практика.
Недолугість закону та надмірна самовпевненість Фонду призводить до того, що Фонд, забуваючи своє основне призначення – підвищення довіри вкладників до банківської системи, поступово та стабільно знищує її.
Як не дивно політика діяльності Фонду дуже схожа на поведінку Національного банку України, який заплющує очі на порушення та неточності фінансової звітності, дозволяючи таким чином власникам банків вивести активи, а потім за допомогою Фонду вже через новий банк отримати їх назад.
В результаті всіх цих фокусів висновок напрошується один – жодна копійка в українському банку на сьогоднішній день не гарантується Фондом, правила можуть змінюватися в будь-який момент і як наслідок ніхто нічого в результаті діяльності Фонду не отримає, в тому числі і держава.
Анна Мартиненко
Юрист, Адвокатська компанія «Кравець і Партнери»