В День пам’яті жертв Голокосту стає вчергове очевидним, що варто не тільки пам’ятати цей жахливий злочин проти людяності, а й не допустити його знову.
Про це пише АНТИРЕЙД з посиланням на телеграм-канал адвоката Ростислава Кравця.
На жаль, з другим в Україні є велика проблема та і Європа, як тоді, так і зараз не поспішає втрутитись у ситуацію аби припинити злочини проти людяності.
Аби не бути голослівним, це можна продемонструвати на справі 87-річного пенсіонера, інваліда першої групи Вячеслава Богуслаєва, якого вже 1193 дні тримають безальтернативно під вартою у нелюдських умовах, про які неодноразово у своїх рішеннях пише не тільки ЄСПЛ, а й інші суди європейських країн в рішеннях про відмову у екстрадиції, але в Україні нічого не змінюється роками, не дивлячись на постійні реформи та пафосні звіти про їх виконання.
Все це не пусті слова без фактів адвоката, що направлені на привернення уваги до цього випадку, це підтверджується безпосередньо звітом Моніторингової місії IAC ISHR за 16 грудня 2025 року, де зазначено:
Обґрунтовуючи своє клопотання про зміну запобіжного заходу та заперечуючи проти задоволення клопотання прокурора, захисник наголосив, зокрема, на такому:
✅в умовах тримання під вартою стан здоров’я обвинуваченого суттєво погіршився, що підтверджується відповідними медичними висновками. Обвинуваченому було проведено оперативне втручання, низку медичних обстежень, у результаті яких виявлено онкологічне захворювання. В умовах установи попереднього ув’язнення неможливо забезпечити належне лікування, оскільки там надається лише первинна медична допомога. Обвинуваченому 87 років, він перебуває у стабільно тяжкому стані здоров’я, має інвалідність групи «Б», а з огляду на прогресування захворювань існує реальна загроза його життю; також зазначалося про випадок клінічної смерті в умовах СІЗО;
✅запобіжний захід у вигляді тримання під вартою неодноразово продовжувався, загальний строк утримання під вартою на дату засідання становить 3 роки 1 місяць і 25 днів, при цьому ризики, на які посилається сторона обвинувачення, залишаються незмінними протягом усього цього періоду та ґрунтуються на тих самих доводах;
✅визначений розмір застави у 757 мільйонів гривень є непомірним для обвинуваченого з огляду на його реальний фінансовий стан, зокрема з урахуванням застосованих санкцій, блокування активів та стягнення майна; окремо захисник звернув увагу на застосування санкцій щодо сина обвинуваченого;
✅ризики, визначені стороною обвинувачення, є необґрунтованими та не підтверджуються належними доказами. Зокрема, обґрунтовуючи ризик переховування, сторона обвинувачення посилається переважно на тяжкість можливого покарання. Також, за твердженням захисника, ризик незаконного впливу на свідків та ризик вчинення іншого кримінального правопорушення не підтверджені ані доказами, ані показаннями допитаних свідків. З урахуванням тривалого перебування обвинуваченого під вартою реальність таких ризиків є сумнівною;
✅встановлений запобіжний захід є для обвинуваченого фактично безальтернативним.
Врешті, з огляду на загальні заперечення прокурора та повної відстороненості суду й нехтування правами людини, експерти зазначили:
Водночас посилання сторони обвинувачення на тяжкість можливого покарання, а також на ризики незаконного впливу на свідків чи вчинення нового кримінального правопорушення, відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, мають бути підкріплені конкретними, актуальними та належним чином перевіреними фактичними даними, релевантними саме на момент розгляду клопотання. Тривалі строки перебування особи під вартою об’єктивно підвищують стандарт обґрунтування, якого має дотримуватися суд, та одночасно зумовлюють обов’язок здійснення реального, а не формального аналізу можливості застосування альтернативних, менш обтяжливих запобіжних заходів.
…
експерти моніторингової місії IAC ISHR не можуть дійти однозначного висновку, що у цьому випадку національний суд у повному обсязі та належним чином оцінив усі релевантні обставини справи та доводи сторони захисту у світлі стандартів Європейської конвенції з прав людини. Зокрема, залишаються обґрунтовані сумніви щодо глибини індивідуалізованої оцінки тривалості застосування запобіжного заходу, критичного стану здоров’я обвинуваченого, його похилого віку, а також фактичної співмірності та реальної альтернативності визначеного розміру застави. За таких умов постає питання, чи було досягнуто справедливого балансу між інтересами кримінального провадження та обов’язком держави забезпечити пропорційне, необхідне й гуманне втручання у права особи відповідно до вимог статей 3 і 5 Європейської конвенції з прав людини.
Врешті суд, як на мене, просто став співучасником злочину проти людяності в сподіванні, що ті прокурори чиї клопотання вони задовольняють їх врятують від відповідальності. Але історія свідчить про протилежне.
Саме така бездіяльність осіб уповноважених на контроль за дотриманням прав людини в сподіванні на безкарність і призвела до Голокосту.