Чи будуть нові правила корпоративного управління у банках запорукою розвитку вітчизняної банківської системи
10 січня ц.р. набув чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про банки і банківську діяльність» щодо визначення особливостей корпоративного управління в банках» від 4 липня 2014 року № 1587-VII (Закон). Як слідує з назви Закону, він має упорядкувати корпоративне управління у банках і в такий спосіб вплинути на їхню внутрішню роботу. Юристи переважно позитивно оцінюють новели Закону і мають сподівання на те, що зміни в корпоративному управлінні банками наблизять вітчизняну банківську систему до європейських стандартів. Але сподівання ці досить стримані, бо є чималі сумніви щодо практичного застосування норм Закону. «Запровадження ефективної системи у банку не може бути здійснене примусово, без зацікавленості акціонерів та менеджменту банку», — вважає Андрій Усенко, керівник департаменту ризик-менеджменту ЮФ Integrites. На думку Ростислава Кравця, старшого партнера АК «Кравець і Партнери», не варто очікувати якихось принципових змін. «Потрібно буде упорядкувати документацію та відпрацювати ті моменти, які запропоновані для внесення Законом. Однак на роботу юристів це не вплине», — вважає експерт. На його думку, з огляду на новели серед юридичних послуг для банків найактуальнішими будуть питання залучення додаткових інвестицій і роботи з кредитним портфелем. У свою чергу, Олена Полякова, старший юрист ЮФ «Авеллум Партнерс», вважає, що зміни збільшать обсяг корпоративної роботи для внутрішніх корпоративних секретарів банків, а також зовнішніх консультантів з управління ризиками та корпоративних юристів, які залучатимуться банками для приведення систем корпоративного управління, управління ризиками, комплаєнсу та внутрішнього аудиту у відповідність до вимог банківського законодавства.
Судячи з усього, підвищиться попит і на нові схеми побудови банківського бізнесу, оскільки умови, в яких функціонують українські банки, все ще спонукають їх до пошуків обхідних шляхів, а не до прямого виконання вказівок Закону. Як приклад можна навести ініціативу максимально широкого визначення банківської групи, що має на меті виявлення банків, які мають відношення до неформальних ФПГ та функціонують як казначейство групи, тим самим підвищуючи ризики банківської установи, яка без зацікавленості акціонерів, швидше за все, призведе до нових ідей щодо структурування бізнесу.
Не зовсім зрозумілою є норма статті 42 Закону, яка передбачає, що керівники банку, окрім членів ради, повинні мати повну вищу освіту в галузі економіки, менеджменту (управління) або права, а не менше чверті складу ради банку має складатися з осіб, які мають повну вищу освіту в галузі економіки або права. Вочевидь, законодавець у такий спосіб хоче підвищити рівень управління, але навряд чи цього достатньо. Андрій Усенко переконаний, що не потрібно прописувати вимоги до наявності певної кількості дипломів з економіки чи права, тим паче, добре відомо, що в нашій країні нескладно отримати диплом (саме диплом, а не освіту), тому варто вдосконалювати насамперед якість незалежного та неупередженого нагляду.
Розширені повноваження ради банку
Цікавим нововведенням є також запровадження інституту незалежних директорів, що є поширеним на Заході, особливо серед публічних компаній, — з них має складатися рада банку не менш як на одну чверть. «Проте вірогідність ефективного функціонування такого інституту в Україні наразі низька, особливо шляхом обов’язкового запровадження», — вважає пан Усенко. Вочевидь, власники банків не матимуть бажання допускати до керівництва банками непідконтрольних їм осіб. Новий Закон суттєво розширює повноваження ради банку: згідно зі статтею 39 Закону до її виключної компетенції належать 28 різних функцій (серед них — затвердження стратегії розвитку банку, його бюджету, бізнес-плану розвитку банку, стратегії та політики управління ризиками, визначення джерел капіталізації та іншого фінансування банку, визначення кредитної політики тощо), а також функцій, що передбачені статутом. До складу ради банку входитимуть не лише його учасники та їхні представники, а й незалежні члени у кількості не менш ніж п’ять осіб. Члени ради банку не можуть входити до складу правління банку, а також бути працівниками цього банку. Така модель необхідна для формування нової, більш врівноваженої, структури управління банками, яка сприятиме тому, що управлінські рішення банків будуть більш виваженими та об’єктивними. Як відзначає Олександр Виговський, адвокат ЮФ «Ілляшев та Партнери», наявність членів, які не пов’язані будь-якими інтересами з даним банком, її менеджментом чи акціонерами, відповідає світовим стандартам корпоративного управління. Вважається, що такі особи будуть більш об’єктивними при оцінці поточної ситуації та неупередженими при прийнятті рішень, ніж мажоритарні акціонери чи їхні представники. На думку ж Крістіни Кольчинської, юриста ЮФ «Гвоздій та Оберкович», відповідно до приписів Базельського комітету з банківського нагляду, рада банку відіграватиме визначальну роль в управлінні ризиками, адже на неї покладено як визначення і затвердження стратегії та політики управління ризиками, процедури управління ними, переліку ризиків, їх граничних розмірів, так і контроль за ефективністю управління цією системою.
Відповідно до Закону, на діяльність членів ради банку може впливати Національний банк України (НБУ) — він отримує право вимагати припинення повноважень члена ради банку, якщо він неналежним чином виконує свої функції, а також позачергового скликання засідання ради банку. Яка, у свою чергу, зобов’язується повідомляти НБУ про конфлікти інтересів, що виникають у банку, а також забезпечувати підтримання дієвих стосунків з НБУ. Водночас відкритим залишається питання контролю за такими конфліктами інтересів. Пан Виговський звертає увагу на те, що у новій редакції положень Закону немає чіткого визначення поняття «незалежний член ради банку». «Визначені «негативні критерії» такої незалежності є надто вузькими, не встановлюються гарантії впливу незалежних членів на процес прийняття рішень (складаючи одну чверть від складу ради, вони зможуть лише підняти питання на обговорення, але реальних важелів впливу в них не буде), не врегульовані особливості обрання та переобрання незалежних членів ради тощо. За таких обставин ефективність запроваджених норм може бути вкрай низькою», — переконаний експерт. Виникають також і питання щодо того, чи є кількість у п’ять членів достатньою для ефективної роботи ради та щодо реального впливу незалежних членів на рішення ради банку. Більш стриманий у своїх оцінках і Ростислав Кравець, який вважає раду банку винятково штучним утворенням, яке не буде суттєво впливати на роботу та керівництво банком.
Відповідальність для голови
Серед надзвичайно актуальних питань, що розкриваються у Законі, пан Кравець називає встановлення відповідальності топ-менеджменту банку за негативний результат діяльності фінустанови. Безумовно, прогресивною є норма, закріплена у статті 40 Закону, згідно з якою голова правління банку несе персональну відповідальність за діяльність банку. «Визначення відповідальності голови правління на законодавчому рівні має значною мірою стимулювати останнього в безумовному дотриманні вимог законодавства та сумлінному виконанні своїх обов’язків», — говорить пані Кольчинська. Разом із тим експерт зауважує, що Закон хоча і містить положення щодо порядку укладення цивільно-правових чи трудових договорів з тими чи іншими керівниками банку, а також вимогу щодо врегулювання в таких договорах заохочувальних і компенсаційних виплат, питання винагороди керівників та вплив результатів їхньої діяльності на такі винагороди залишаються на розсуд банку. З огляду на це можна говорити про те, що, з одного боку, винагорода керівників є одним із найбільших стимулюючих факторів для ефективної роботи керівників банків, але з іншого — відкритим залишається питання про державне регулювання питання залежності доходів керівників банків від ефективності їхньої роботи. Вважається за доцільне більш широке розкриття питання такої персональної відповідальності та її зв’язку з мотивацією.
Євген ПІДЛІСНИЙ, Український юрист