«…Не виноват! Предки виноваты! Прадеды, прабабки, внучатые дяди и тети разные, праотцы, ну, и праматери!…» фільму Марка Захарова «Обыкновенное чудо» вже більше 30 років, а крилаті вирази залишаються актуальними і будуть залишатися такими поки не зміниться відношення кожного.
Відношення кожного до свого статусу у взаємовідносинах держава-людина, незалежного від того на чиїй стороні перебуває.
По своїй суті держава – це люди, бо хіба існує вона без людей та кому вона власне тоді потрібна. Держава для людей, а не людина для держави.
Держава — це величезний супермаркет, де кожен повинен мати можливість придбати те, що хоче він, а не отримати жалюгідні залишки, які йому кине продавець, і цьому можна навіть знайти обґрунтування в нормах права.
В Законі України «Про захист прав споживачів» міститься визначення споживача, а саме: споживач — фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника, де в свою чергу продукція – це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.
Хіба не задоволенням суспільних потреб займається кожен орган державної влади чи місцевого самоврядування? Хіба в такому разі кожен не стає споживачем таких результатів задоволення суспільних потреб?
Мало того, ст. 3 Конституції України в імперативному порядку закріпила, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.
Сьогодні все переплуталося державні мужі більш зосереджені на тому, щоб утвердити і забезпечити свій «привілейований» статус і винен в цьому кожен, хто забувся заявити про свої права та вказати на дійсну мету діяльності держави.
Ніхто не забувається повернути в ательє неправильно зшитий костюм і навіть отримати компенсацію, але більшість мовчки приймає та «надягає» неправильно прийнятий закон, який треба постійно «дошивати».
Ніхто не придбає зіпсовані харчовані продукти, але більшість поставить підписи під недолугими банківськими договорами, які породять боргову кабалу або позбавлять вкладу та призведуть до «отруєння» всього подальшого життя.
Ніхто не буде мовчати, якщо замість полікувати зуб — видалять, та ще й не хворий, а здоровий зуб, однак більшість ніяк не реагує на те, що замість того аби налагодити процес здійснюються показово-каральні роботи з «видалення».
Не збудувати новий храм, якщо кожен рік будувати тільки новий фундамент, так і нові зімни в законодавство, Конституцію нічого не змінять, поки не навчимося будувати храм на тому фундаменті, який є, він не такий поганий – треба перестати його критикувати, а почати надбудову.
Почати надбудову треба шляхом усвідомлення того, що будуєш ти і для будівництва тобі треба якісний матеріал, який ти можеш обрати самостійно за власним смаком, не чекаючи поки тебе змусять підібрати залишки від будівництва плаців чиновників.
Обираючи матеріал – пам’ятай: ти – споживач, багатогранність гарантій та прав якого відображена як в національному, так і в міжнародному праві, зокрема: Закон України «Про захист прав споживачів», Резолюція Генеральної Асамблеї ООН №39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», Хартія захисту споживачів, схвалена Резолюцією Консультативної Асамблеї Ради Європи №543, які закріплюють основні принципи, а саме: захист споживачів від шкоди їх здоров’ю та безпеці; сприяння економічним інтересам споживачів і захист цих інтересів; доступ споживачів до інформації, необхідної для компетентного вибору, відповідно до індивідуальних запитів та потреб; просвіта споживачів; наявність ефективних процедур розгляду скарг споживачів; свобода створювати споживчі та інші відповідні групи або організації та можливість для таких організацій висловлювати свою думку в процесі прийняття рішень, що порушують їх інтереси.
В складних відносинах держава-людина, людина – споживач, і саме держава повинна надати якісну продукцію, якість якої визначає виключно людина, а не «компетентні органи держави» і заявляти про це треба кожному кожного разу, коли замість споживача намагаються зробити прохача або намагатимуться щось продати «з під прилавку для своїх».
Вихід – не мовчати і не чекати, щоб потім хтось сказав: «…Не виноват! Предки виноваты! Прадеды, прабабки, внучатые дяди и тети разные, праотцы, ну, и праматери!…»
Анна Мартиненко
Юрист, Адвокатської компанії «Кравець і партнери»