Таку думку висловив адвокат Ростислав Кравець для «Труха».

«Насправді ця пропозиція щодо впровадження кримінальної відповідальності за ніби незаконний перетин кордону, виїзд з країни — вона ні до чого. Це більше такий політичний лозунг, який можна порівняти із закликами зобов’язати представників ТЦК носити бодікамери», — заявив Кравець.

Чи є закон, який забороняє виїзд чоловікам під час війни

За словами Кравця, відсутній закон, який би безпосередньо забороняв українцям чоловічої статі віком від 18 до 60 років виїжджати за межі країни під час воєнного стану.

«Такий закон повинен бути на підставі статті 33 Конституції України. Сьогодні його немає», — наголосив юрист.

Чи буде ефективною кримінальна відповідальність

Кравець пояснив, що навіть у разі запровадження кримінальної відповідальності вона не вирішить проблему:

«Якщо вони встановлюють один рік строку притягнення до відповідальності, це нічого не змінить. Навіть якщо п’ять років зроблять, усе одно воно скінчиться».

Експерт переконаний: такі ініціативи мають на меті радше психологічний тиск на суспільство, ніж реальне вирішення проблеми.

Нагадаємо, Кабінет Міністрів України пропонує запровадити кримінальну відповідальність за спробу незаконного виїзду з країни під час воєнного стану. Відповідний законопроєкт уже подано до парламенту.

Згідно з документом, спроба перетнути кордон поза пунктами пропуску або за підробленими документами каратиметься штрафом від 51 до 170 тисяч гривень або позбавленням волі на строк до трьох років. Окремо передбачено покарання за умисне пошкодження прикордонної інфраструктури.

Як повідомив представник уряду у Верховній Раді Тарас Мельничук, пропонується доповнити статтю 332 Кримінального кодексу України, передбачивши відповідальність за:

• незаконний перетин державного кордону під час дії воєнного або надзвичайного стану поза пунктами пропуску;
• перешкоджання облаштуванню прикордонної інфраструктури, її пошкодження або знищення;
• порушення призовником чи військовозобов’язаним встановленого строку перебування за межами України.

До слова, від 24 лютого 2022 року в Україні діє воєнний стан, який, зокрема, забороняє виїзд за кордон чоловікам віком від 18 до 60 років, окрім визначених законом випадків. Попри це, чимало чоловіків намагаються нелегально покинути країну, щоб уникнути мобілізації.

Джерело: tsn.ua

АО «Кравець І Партнери»

Проблему з видачею паспортів пообіцяли вирішити

Після набрання чинності закону про мобілізацію 3633-IX з новими вимогами до військового обліку, десятки тисяч українців за кордоном не можуть оформити та отримати паспорти. Зависли як ті, на які заявки подавалися до 23 квітня минулого року, коли в МЗС призупинили надання консульських послуг, так і після цієї дати.

З 23 квітня 2024 року діють більш жорсткі умови оформлення паспортів для чоловіків у віці від 18 до 60 років, які перебувають за кордоном (постанова №443). Видавати документи мають лише у територіальних підрозділах Державної міграційної служби. Пересилати можуть, якщо чоловіки мають право перетинати кордон у разі введення воєнного стану. Усі підстави, у пунктах 2-1, 2-2, 2-3, 2-7 правил перетинання держкордону.

За законом про військовий обов’язок та військову службу став більш коротким перелік тих, кого виключають з військового обліку:

• з вилученням військово-облікового документа: померлі, визнані безвісно відсутніми, оголошені померлими, ті, хто припинив громадянство України;
• без вилучення ВОД, але з проставлянням відмітки у ньому: визнані непридатними до служби та ті, хто досяг граничного віку перебування в запасі – 60 років.

Є категорія громадян, які знімалися з військового обліку у зв’язку із виїздом за кордон на строк понад три місяці. Законом про мобілізацію їх зобов’язали стати на облік протягом 30 днів після того, як набере чинності урядова постанова, якою визначить особливості ведення обліку за кордоном. З 18 травня минулого року такою постановою є №1487 – загальний порядок організації та ведення обліку.

З 6 червня минулого року прописали дві можливості стати на облік тим, хто був знятий при виїзді за кордон:

• особисто у ТЦК та СП, тобто треба вертатися в Україну;
• шляхом подання заяви у ТЦК та СП, де було знято з обліку, через дипустанову.

Коли у травні минулого року відновили прийом заяв для отримання консульських послуг, у МЗС вказали, що чоловіки у віці 18-60 років мають із заявами подавати ВОД.

“Паперовий документ можна буде подавати лише до початку роботи електронного кабінету призовника, в якому кожен зможе самостійно сформувати електронний документ”, – зазначили в МЗС.

З 16 травня минулого року діє новий порядок оформлення ВОД в паперовому та електронному вигляді (постанова №559), е-ВОД запровадили у Резерв+.

Було та лишається відкритим питання із тим, як ставати на облік юнакам, які досягли віку взяття на облік вже за кордоном. Виправити ситуацію повинна постанова від 16 серпня 2024 року №932. За нею хлопців у віці від 17 до 25 років мають ставити на військовий облік автоматично і тоді вже вони можуть створити е-ВОД у Резерв+.

Проте автоматичний облік поки не запрацював та паспорти юнаків зависли так само, як і чоловіків у віці 25 років+.

Увесь масив нововведень працює вже на тлі умов мобілізаційного закону та постанови №443. Але за ст. 58 Конституції, дію якої указом про воєнний стан не обмежували, закони та нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Тоді як паспорти, оформлені до 23 квітня 2024 року, також масово зависли.

Тож є чоловіки, які подалися на отримання документів за кордоном до 23 квітня 2024 року, але не отримують їх через запроваджені з того часу нові умови. Є чоловіки, які подаються після набрання чинності новими вимогами, але відповідають їм не завжди бо, зокрема, в разі порушень військового обліку документи не видають. Є юнаки, які взагалі не можуть відповідати вимогам, бо фізично не могли стати на військовий облік.

“Лише в Польщі йдеться про понад 80 тис. громадян, які давно чекають свої документи. Президент питання вирішив. Паспорти будуть видані. І не тільки в Польщі – всюди, де вони “застрягли”, – пообіцяла заступниця керівника Офісу президента Ірина Верещук.

Активістка, лідерка громадської ініціативи “Євромайдан-Варшава” Наталка Панченко вказала, що йдеться про документи, які затрималися у ДП “Документ”, а термін вирішення – орієнтовно п’ять тижнів.

Нові ж звернення можна буде подавати в межах експериментального проєкту – через “Дію” та/або “е-Консул”, умови якого узгодили нещодавно.
Яка документи можна буде оформити з-за кордону можна буде оформити в “Дії”/”е-Консул”?

Проєкт впроваджують саме із поданням заяв через “Дію”, але “е-Консул” є складовою системи їхного оформлення та розгляду заяв.

Документи та підстави їх оформлення:

• паспорт громадянина України: після досягнення 14-річчя (перший паспорт), в разі втрати чи викрадення паспорта-книжечки, в разі закінчення строку дії чи непридатності паспорта-картки. В усіх випадках має бути унікальний запис в Єдиному державному демографічному реєстрі та РНОКПП;
• закордонний паспорт: з 16 років за наявності паспорта громадянина України та внесення інформації в демографічний реєстр, до 14 років, якщо інформація є в демреєстрі та реєстрі актів цивільного стану (заяву подає хтось з батьків), з 14 до 16 років за наявності паспорта громадянина та даних у демреєстрі (заяву подає хтось з батьків);
• реєстраційний номер облікової картки платника податків: відсутність реєстрації в реєстрі фізосіб-платників податків (Державна податкова служба присвоїть автоматично, РНОКПП буде в “Дії”);
• посвідчення водія: обмін чи видача після втрати;
• свідоцтво про народження, довідка про реєстрацію громадянином України: дитина народилася за кордоном після 24 лютого 2022 року, обоє з батьків – громадяни України, є меддокумент про факт народження чи документ іншої держави про реєстрацію народження, в держреєстрі актів цивільного стану немає даних про актовий запис щодо народження.

Як можна буде оформити документи за кордоном та які особливості для чоловіків?

Реєстрація народження. Це може бути тільки комплексна послуга, яка включає в себе держреєстрацію народження та походження дитини, реєстрацію набуття громадянства, реєстрацію дитини в демреєстрі з присвоєнням унікального номера ти в реєстрі фізосіб-платників податків.

Батько чи мати за бажання зможуть скористатися формою в “Дії” та заповнити заяву, підписавши її електронним підписом. Потім заява піде у систему “е-Консул”, а звідти у консульську установу, яка її оброблятиме. Можна натомість звернутися безпосередньо до дипустанови, записавшись у е-черзі.

Про дату і час реєстрації народження мають сповістити у “Дії”, якщо заява електронна, або у “є-Консул”, якщо паперова. У зазначені день і час треба принести у дипустанову документи. Зокрема легалізований документ іншої держави про народження дитини.

В демреєстрі дитину зареєструють, якщо в ньому є інформація принаймні про одного з батьків. Про це формується окрема заява-анкета.

Щоб надати послугу, батьків чи одного з батьків ідентифікуватимуть. Тобто треба буде подати оригінал документу про посвідчення особи та громадянства України, документу про підтвердження факту народження дитини іншої держави. Документи про посвідчення особи та підтвердження громадянства мають відповідати тій інформації, яка вже містяться у “е-Консул”.

До чоловіків у випадку реєстрації народження особливих вимог не висувають.

Обмін посвідчення водія чи отримання його після втрати. Тут здебільшого йде перехресне посилання на можливість обміну за загальним положенням та отримання водійського після втрати через “Дію”. Основні вимоги у порядку видачі водійських посвідчень та на порталі.

У новому порядку додають, що виготовлені посвідчення передають МЗС для видачі у дипустанові або за рахунок заявника експрес-відправленням.

Чоловікам треба зважати на вимоги постанови №918, яка є чинною та не змінювалася. Згідно з нею ДП “Документ” не видає та міжнародні поштові відправлення із водійським посвідченням не пересилають, якщо в реєстрі “Оберіг” про чоловіків у віці від 18 до 60 років немає інформації про виключення з обліку або в реєстрі відсутня інформація про уточнення персональних даних.

Реєстрація в реєстрі фізосіб-платників податків. Тут знову перехресне посилання на вже наявне положення про реєстрацію. Передбачається, що людина на порталі “Дія” сформує заяву, прикріпить до неї документи, або стане у е-чергу та прийде у дипустанову, щоб подати паперову заяву з документами.

В разі паперової заяви у дипустанові, потрібна буде особиста ідентифікація: перевірка фото в документі – відповідності заявнику, персональних даних, громадянства. Потрібен оригінал документа про посвідчення особи та особиста присутність.

Якщо електронна заява на порталі “Дія”, то буде запит до ДПС, перевірка реєстрації там та, в разі відсутності РНОКПП, реєстрація.

За положенням про реєстрацію в реєстрі платників податків, документи, які треба подавати громадянам України – це паспорт (може бути закордонний чи тимчасове посвідчення громадянина) та інформація про реєстрацію місця проживання (дані в паспорті-книжечці, витяг з реєстру тергромади, тимчасове посвідчення громадянина).

До військово-облікових документів в даному випадку вимоги за порядком не висувають.

Оформлення чи обмін закордонного паспорта, паспорта громадянина України. Для паспорта громадянина має бути форма заяви в “Дії”, де треба буде вказати такі дані:

• ПІБ, дата і місце народження, стать;
• унікальний номер в демреєстрі, реквізити документів, виданих його засобами;
• дані про реєстрацію місця проживання, у тому числі про зняття з реєстрації;
• відомості про громадянство;
• інформація про дітей та шлюб;
• РНОКПП;
• дані про зміну імені, якщо це було;
• інформація про представників (батьків, опікунів, піклувальників).

Для закордонного паспорта в заяві треба буде вказати:

• ПІБ, дату, місце народження, стать;
• унікальний номер з демреєстра;
• дату та підстави набуття громадянства;
• реквізити документа, на підставі якого оформлюється закордонний паспорт;
• адресу проживання;
• РНОКПП;
• контактний телефон та електронку;
• відомості про законного представника;
• якщо це паспорт для дитини до 12 років, тоді відцифрований образ обличчя.

Оформивши заяву у “Дії” треба буде обрати дипустанову, куди треба буде з’явитися з оригіналами документів та надати біометричні дані. Записатися треба буде у е-черзі. В призначений день і час з’явитися з документами та для біометрики.

І щодо паспорта громадянина, і щодо закордонного паспорта до чоловіків у віці від 18 до 60 років за кордоном є вимоги.

Для того, щоб оформити внутрішній паспорт, прямо вказано, що має бути запис в реєстрі “Оберіг” або відомості військово-облікового документа:

• тип ВОД;
• найменування ТЦК та СП, де чоловік стоїть на обліку;
• серія та/або номер ВОД за наявності для військовозобов’язаних та резервістів.

Для того, щоб оформити закордонний паспорт, вказано, що ВОД має бути дійсним.

“Причому не зазначено, в розшуку чи не в розшуку особа, потрібно чи не потрібно уточнювати дані. Тільки номери, – каже адвокат Ростислав Кравець, – Звичайно, я думаю, потім будуть маніпулювати цим та ускладнювати. Але поки достатньо тільки номера в реєстрі або номера ВОД. За допомогою системи “е-Консул” також засобами системи “Дія”, формується електронна заявка, підтвердження достовірності та отримання даних здійснюється за допомогою відповідних реєстрів – єдиний демографічний реєстр, реєстр фізосіб-платників податків, державний реєстр призовників, військовозобов’язаних, резервістів та держреєстр актів цивільного стану”.

Якщо з реєстру “Оберіг” прийде інформація, що військово-обліковий документ недійсний, то в порядку сказано, що:

“працівник закордонної дипломатичної установи інформує громадянина України про відмову в оформленні паспорта громадянина України, зокрема наявними засобами електронних комунікацій (телефонний зв’язок, електронна пошта) або поштового зв’язку”.

Адвокат Олексій Мендрух каже, що з порядку незрозуміло, яким чином працівник закордонної установи буде визначати, що ВОД недійсний. Він звертає увагу, що дійсність документа, яка передбачена постановою №559 і становить рік, та порушення правил військового обліку поняття не тотожні. Тоді як через порушення правил військового обліку у консульських діях відмовляють.

“Що мені подобається в цьому порядку, що відповідна інформація (про відмову у зв’язку із недійсністю ВОД, – авт.) повинна надаватися заявнику, – звертає увагу адвокат, – Але незрозуміло, телефонний зв’язок, електронна пошта або поштовий зв’язок. Бо якщо поштовий зв’язок, це якийсь документ, який потім можна оскаржити”.

Джерело: weukraine.tv

АО «Кравець І Партнери»

Для того аби в повній мірі охарактеризувати правову природу дистанційної роботи – необхідно навести визначення вказаним поняттям надомної та дистанційної роботи та провести їхню порівняльну характеристику.

Так, відповідно до приписів ст. 60-1 Кодексу законів про працю (далі – КЗпП) надомна робота – це форма організації праці, за якої робота виконується працівником за місцем його проживання або в інших визначених ним приміщеннях, що характеризуються наявністю закріпленої зони, технічних засобів (основних виробничих і невиробничих фондів, інструменту, приладів, інвентарю) або їх сукупності, необхідних для виробництва продукції, надання послуг, виконання робіт або функцій, передбачених установчими документами, але поза виробничими чи робочими приміщеннями роботодавця.

Згідно з положеннями ст. 60-2 КЗпП дистанційна робота – це форма організації праці, за якої робота виконується працівником поза робочими приміщеннями чи територією роботодавця, в будь-якому місці за вибором працівника та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій.

З аналізу зазначених положень вбачається, як дистанційна, так і надомна робота передбачають можливість працівника виконувати свої трудові обовʼязки поза робочим місцем.

Тим не менш, принципова відмінність між вказаними формами організації праці полягає в тому, що при надомній роботі за місцем проживання або іншим приміщенням місце роботи такого працівника є фіксованим, що свідчить про те, що під час робочого часу працівник повинен виконувати свої трудові обовʼязки виключно у визначеному між роботодавцем та працівником місці. В той час як при дистанційній роботі – як такого фіксованого місця немає, що вказує на те, що працівник вправі виконувати свої трудові обовʼязки в будь-якому місці.

Ще однією відмінністю між надомною та дистанційною формами організації праці є те, що при надомній роботі працівник зобовʼязаний дотримуватись правил внутрішнього розпорядку підприємства, тобто виконувати свою роботу протягом робочого часу, який встановлюється на відповідному підприємстві. Водночас при дистанційній – працівник вправі виконувати свою роботу в будь-який час. При тому, тривалість робочого дня не може перевищувати законодавчо встановлений норматив – 8 годин на день та, відповідно, 40 годин на тиждень.

Що ж до оформлення трудових відносин між роботодавцем та працівником при наявності наміру у останнього виконувати покладені на нього трудові обовʼязки застосовуючи при цьому дистанційний формат роботи на постійній основі, то для цього необхідно із роботодавцем укласти трудовий договір про дистанційну роботу.

Так, на виконання вимог ч. 2 ст. 60-2 КЗпП, закріплено типову форму трудового договору про дистанційну роботу, яка виступає певним законодавчим орієнтиром того, який вигляд та зміст має мати такий вид трудового договору.

Тим не менш, трудовий договір про дистанційну роботу це, перш за все домовленість, а тому працівник та роботодавець вправі прописати будь-які умови, які вважають за потрібне, головне, щоб у ньому було чітко визначено його істотні умови.

Крім того варто наголосити і на тому, що єдиним обмеженням в оформленні трудового договору про дистанційну роботу є специфіка самої роботи, на якій працівник перебуває. Тобто, якщо виконання працівником своїх трудових обовʼязків в дистанційному форматі є неможливим, то і укладення такого договору є неможливим.

Варто звернути увагу і на забезпечення працівника, який працює в дистанційному форматі належними умовами праці.

За загальним правилом, якщо умови договору не врегульовують питання забезпечення працівника необхідними для виконання ним своїх обов’язків обладнанням, програмно-технічними засобами, засобами захисту інформації та іншими засобами, то такий обовʼязок покладається на роботодавця.

Якщо ж працівник самостійно забезпечує себе усім необхідним обладнанням, програмно-технічними засобами та іншим необхідним засобами для праці, то останній має право на компенсацію витрат, які були ним понесені за умови, що порядок, умови та строки такої компенсації були зазначені в договорі. 

Порядок укладання трудового договору про дистанційну роботу є досить простим, позаяк для цього необхідно виконати лише дві умови: 1) виконання працівником своїх трудових обовʼязків є можливим в дистанційному форматі; 2) письмове звернення такого працівника із пропозицією укласти такий договір із обґрунтуванням необхідності переведення останнього на дистанційний формат роботи.

За виконання таких вимог, між роботодавцем та працівником узгоджуються умови трудового договору про дистанційну роботу та, відповідно, такий договір підписується між сторонами.

Також, варто звернути увагу і не те, що інколи “ініціативна” про укладення трудового договору про дистанційну роботу може піти і від роботодавця.

Так, відповідно до ч. 11 ст. 60-2 КЗпП, на час загрози поширення епідемії, пандемії, необхідності самоізоляції працівника у випадках, встановлених законодавством, та/або у разі виникнення загрози збройної агресії, надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру дистанційна робота може запроваджуватися наказом (розпорядженням) роботодавця без обов’язкового укладення трудового договору про дистанційну роботу в письмовій формі.

Тим не менш, в такому випадку за роботодавцем залишається обовʼязок ознайомити працівника з таким наказом протягом двох днів з дня його прийняття, але до запровадження дистанційної роботи.

Підсумовуючи все вищевикладене, законодавством України було запроваджено правове регулювання двох форм організації праці: надомної та дистанційної роботи. Хоча обидві форми передбачають можливість працівника виконувати трудові обов’язки поза робочим місцем, між ними є принципові відмінності: 1) при надомній роботі місце роботи працівника є фіксованим, тоді як при дистанційній роботі працівник може виконувати обов’язки в будь-якому місці; 2) під час надомної роботи працівник зобов’язаний дотримуватись правил внутрішнього розпорядку та робочого часу, тоді як при дистанційній роботі працівник може виконувати обов’язки в будь-який зручний для нього час.

Для переведення на дистанційну роботу на постійній основі необхідно укласти трудовий договір про дистанційну роботу, в якому мають бути визначені істотні умови.

Укладання трудового договору про дистанційну роботу можливе за умови, якщо виконання трудових обов’язків працівника в дистанційному форматі є можливим, та за письмовим зверненням працівника. Також, дистанційна робота може запроваджуватись наказом роботодавця під час загрози епідемії, пандемії чи надзвичайної ситуації без укладання договору.

Марія Країло,

юрист АО «Кравець і партнери»

+38-044-229-6950

АО «Кравець І Партнери»

Даним законопроектом було внесено зміни до перехідних положень ПК України в частині встановленого мораторію на проведення податкових перевірок, зокрема й щодо належного виконання платниками податків-фізичними особами своїх зобов’язань щодо сплати ПДФО, що почався ще в далекому 2020 році з уведенням на території України карантинних обмежень.

З огляду на це, контролюючими органами наразі активно «піднімаються» архівні справи щодо незавершених у той період податкових перевірок, що змушує повертатися до того періоду й тодішніх реалій.

Так, якраз у період до 2018 року банки активно здійснювали прощення боржникам заборгованостей за кредитними договорами.

При цьому, згідно з абзацом першим п.п.«д» п.п.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України, такий дохід, у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податків прощеного кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 25 відс. однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року, включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку на доходи фізичних осіб як додаткове благо.

З огляду на це, з такого доходу платники податків зобов’язані сплатити 18% податку на доходи фізичних осіб та 1,5% військового збору.

До того ж, обов’язок, зважаючи на розділ ІV ПК України, виникає і щодо декларування такого доходу.

Так, за загальним правилом передбаченим у п.п.49.18.4 п.49.18 ст.49 ПКУ, податкова декларація про майновий стан і доходи подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб, у тому числі самозайнятих осіб – до 01 травня року, що настає за звітним.

Тобто, в розглядуваному випадку, якщо фізичній особі було прощено борг у 2018 році на суму понад 930,75 грн. (3723*25%), то вона була зобов’язана подати податкову декларацію про майновий стан і доходи до 01.05.2019 року, в якому власне й відобразити отримане додаткове благо у вигляді прощеного боргу та сплачений з них податок.

У випадку ж, коли такий обов’язок платником податку виконано не було до нього можуть бути застосовані штрафні санкції передбачені ПК України.

Зокрема, до платника податків можуть бути застосовані:

– на підставі п.54.3 ст.54 ПК України – самостійне визначення контролюючим органом сум податку, що підлягають сплаті та відповідно збільшення суми грошового зобов’язання, що має бути сплачена платником податків;

– на підставі ст.123 ПК України – штрафні санкції у відповідному розмірі в залежності від кваліфікації діянь платника податків;

– на підставі ст.120 ПК України – штрафні санкції у відповідному розмірі в залежності від кваліфікації діянь платника податків.

В той же час, накладенню таких штрафних санкцій повинно передувати вчинення контролюючим органом ряду процесуальних дій.

Зокрема, розглянемо найпоширеніший випадок, коли контроль за сплатою фізичною особою ПДФО з прощеного боргу здійснюється у формі документальної невиїзної перевірки.

Так, власне проведенню перевірки, відповідно до п.79.2 ст.79.2 ПК України, повинно передувати надсилання платнику податків копії наказу керівника контролюючого органу про проведення щодо нього податкової перевірки.

Таке надсилання повинно здійснюватися за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Однак, звертаємо увагу, що в даному випадку фактичне неотримання платником податку наказу не буде підставою для незаконності проведення такої перевірки.

В подальшому, знову ж таки, відповідно до п.79.2 ст.79 ПК України, протягом 30 днів з дня надсилання копії наказу контролюючий орган зобов’язаний розпочати проведення перевірки.

І за її результатами, в порядку визначеному п.86.4 ст.86 ПК України, складається акт проведеної перевірки, який реєструється у контролюючому органі протягом п’яти робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку і  не пізніше наступного робочого дня після його реєстрації вручається особисто платнику податків чи його представникам або надсилається за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

При цьому, знову ж таки, фактичне неотримання платником податку акта перевірки не буде підставою для незаконності проведення такої перевірки.

Лише після усіх зазначених вище процедурних дій, контролюючий орган може в порядку визначеному п.86.8 ст.86 ПК України, протягом п’ятнадцяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків скласти податкове повідомлення-рішення, яке власне і є єдиною підставою для подальшого стягнення з платника податків не сплачених ним сум податків.

В той же час, отримання платником податків такого податкового повідомлення-рішення ще не означає, що з нього обов’язково будуть стягнуті усі суми, що були визначені контролюючим органом.

Так, абзацом першим п.п.«д» п.п.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України прямо передбачено, що кредитор зобов’язаний повідомити платника податку – боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено.

При цьому, у разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов’язаний виконати всі обов’язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.

В той же час, нерідко трапляється, що банки зловживають своїми правами і неналежно виконують свої податкові обов’язки як кредитора щодо повідомлення боржника про прощення боргу, що робить незаконним стягнення саме з боржника сум податкового зобов’язання.

Окрім цього, відповідно до п.8 підрозділу 1 розділу XX ПК України, у випадку коли після 01.01.2015 року платнику податків було прощено борг за кредитним договором укладеним до 01.01.2014 року, не будуть вважатися додатковим благом, а отже й не підлягатимуть оподаткуванню суми процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені) за такими кредитами.

З цього випливає, що якщо платником податків до прикладу було погашено основне тіло кредиту, а нараховані банком штрафні санкції, проценти чи комісія – були прощені, то з такої суми податок не сплачується і не мав би сплачуватися, що так само робить незаконним стягнення з боржника сум податкового зобов’язання.

В таких випадках, платник податку може викласти обставини неотримання ним повідомлення від кредитора або відсутності обов’язку зі сплати податку:

– або після отримання акта податкової перевірки в порядку передбаченому п.86.7 ст.86 ПК України, подати до контролюючого органу пояснення або заперечення до акта перевірки;

– або після отримання податкового повідомлення-рішення в порядку передбаченому ст.56 ПК України, подати до контролюючого органу вищого рівня скаргу на податкове повідомлення-рішення;

– або після отримання податкового повідомлення-рішення, відповідно до п.56.1 ст.56 ПК України, оскаржити податкове повідомлення-рішення до адміністративного суду, в порядку визначеному КАС України.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, процедура прощення боргу є делікатним питанням, що потребує ретельного вивчення всіх юридичних нюансів і дотримання чинного законодавства.

Водночас платники податків мають право оскаржувати необґрунтовані штрафні санкції у випадках зловживань як з боку банків так і з боку контролюючих органів.

Ключовим в такому випадку є ретельне документування фактів і доведення цільового призначення прощеної суми боргу (наприклад, прощення лише відсотків, а не основної суми кредиту).

Так само, уникнути непорозумінь і забезпечити дотримання своїх законних прав та інтересів допоможе й своєчасне реагування і грамотне використання наявних правових механізмів.

В той же час, лише комплексний і виважений підхід, а також ретельне вивчення всіх нюансів справи може забезпечити успішне вирішення питань, пов’язаних з оподаткуванням прощеного боргу.

Сергій Гусач,

Юрист, Адвокатського об’єднання «Кравець і Партнери»

АО «Кравець І Партнери»

У даній публікації коротко розберемо генезу (історичний розвиток) змісту статті 358 КК України починаючи з моменту викладення її в Кримінальному кодексі України (редакції 2001 року) до теперішнього часу (редакції жовтня 2023 року) та висвітлимо деякі правові позиції Верховного суду, що стосуються розгляду кримінальних справ за цією статтею.

Генеза (історичний розвиток) формування сьогоднішнього змісту ст. 358 КК України

Розглядаючи статтю 358 КК України, слід звернути увагу на досить кардинальну її трансформацію у порівнянні з першочерговою редакцією.

Так, згідно з цією першочерговою редакцією (від 05.04.2021 року) диспозиція вищезгаданої статті була наступного змісту: «Підроблення посвідчення або іншого документа, який видається чи посвідчується підприємством, установою, організацією, громадянином-підприємцем, приватним нотаріусом, аудитором чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов’язків, з метою використання його як підроблювачем, так і іншою особою, або збут такого документа, а також виготовлення підроблених печаток, штампів чи бланків підприємств, установ чи організацій незалежно від форми власності, а так само інших офіційних печаток, штампів чи бланків з тією самою метою або їх збут».

 У редакції станом на 01.07.2011 року Кримінального кодексу України (зміни на підставі Закону N 3207-VI від 07.04.2011 року) диспозиція статті зазнає деяких досить значних з точки зору юридичної техніки змін, а саме: предметом злочину замість звичайного документа стає офіційний документ, роз’яснення щодо поняття якого закріплюється у примітці до статті. У свою чергу відповідні зміни звузили коло дії статті 358 КК України, оскільки до цього під поняття «інший документ» міг потрапити фактично будь-який документ, в незалежності від значимості його впливу на ті чи інші суспільні відносини. Також було доповнено статтю 358 КК України частиною другою з наступним змістом: «Складання чи видача працівником юридичної особи будь-якої форми власності, який не є службовою особою, приватним підприємцем, аудитором, експертом, оцінювачем, адвокатом або іншою особою, яка здійснює професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг, завідомо підроблених офіційних документів, які посвідчують певні факти, що мають юридичне значення або надають певні права чи звільняють від обов’язків, підроблення з метою використання або збуту посвідчень, інших офіційних документів, які складені у визначеній законом формі та містять передбачені законом реквізити, а також виготовлення підроблених офіційних печаток, штампів чи бланків з метою їх збуту або їх збут чи збут завідомо підроблених офіційних документів, у тому числі особистих документів особи». Нормативне викладення цієї частини, на нашу думку, було сформовано некоректно, оскільки з дослівного трактування вбачалося, що суб’єктом злочину за даною статтею може бути виключно працівник юридичної особи, який не є службовою особою, приватним підприємцем, аудитором, експертом, оцінювачем, адвокатом або іншою особою, яка здійснює професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг. І відповідно поставало питання, а що якщо працівник юридичної особи є аудитором, то він не має нести відповідальність за складання завідомо неправдивих офіційних документів? Або, чи буде підпадати під дію цієї статті складання чи видача завідомо підроблених документів нотаріусом, який не є працівником юридичної особи?

Останні зміни статті 358 КК України відбулися на підставі закону № 1666-VIII від 06.10.2016 року, а саме: в абзаці першому частини першої слова «приватним нотаріусом, аудитором» замінено на слова «нотаріусом, державним реєстратором, суб’єктом державної реєстрації прав, особою, яка уповноважена на виконання функцій держави щодо реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, державним виконавцем, приватним виконавцем, аудитором», в абзаці першому частини другої слова «Складання чи видача працівником юридичної особи будь-якої форми власності, який не є службовою особою, приватним підприємцем, аудитором, експертом, оцінювачем, адвокатом або іншою особою, яка здійснює професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг» замінено словами «Складання чи видача працівником юридичної особи незалежно від форми власності, який не є службовою особою, складання чи видача приватним підприємцем, аудитором, експертом, оцінювачем, адвокатом, нотаріусом, державним реєстратором, суб’єктом державної реєстрації прав, особою, яка уповноважена на виконання функцій держави щодо реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, державним виконавцем, приватним виконавцем або іншою особою, яка здійснює професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних чи адміністративних послуг». Таким чином, на нашу думку, відповідними змінами законодавець упорядкував диспозицію відповідної статті та усунув неправильне її викладення, яке створювало підґрунтя для різного (неоднакового) її тлумачення.

Аналіз правових позицій Верховного Суду, що стосуються розгляду кримінальних справ по статті 358 КК України

Обов’язковою ознакою офіційного документа як предмета злочину є належність його до документів, що складаються, видаються чи посвідчуються відповідною особою в межах її професійної чи службової компетенції.

Відповідне питання висвітлено в правовій позиції Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду згідно з Постановою від 22 листопада 2022 року в справі № 355/889/18

Фабула справи: Суд першої інстанції вироком визнав ОСОБА_1 невинуватим у пред’явленому обвинуваченні за частинами 1, 3, 4 статті 358 КК та виправдав у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.

Апеляційний суд ухвалою залишив без змін вирок суду першої інстанції.

Оцінка суду: Згідно із частиною 1 статті 358 КК предметом підробки може бути лише офіційний документ, який видається чи посвідчується підприємством, установою, організацією, громадянином-підприємцем, нотаріусом, державним реєстратором, суб’єктом державної реєстрації прав, особою, яка уповноважена на виконання функцій держави щодо реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, державним виконавцем, приватним виконавцем, аудитором чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи.

Відповідно до примітки до статей 357, 358, 366 КК офіційним може бути лише документ, що видається чи посвідчується повноважними особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, яким законом надано право у зв`язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів.

Отже, обов’язковою ознакою офіційного документа як предмета злочину є належність його до документів, що складаються, видаються чи посвідчуються відповідною особою в межах її професійної чи службової компетенції. Суд неодноразово зазначав, що невідповідність документа цьому критерію виключає визнання його офіційним.

Декларація про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням будь-якого виду соціальної допомоги, складена громадянином, котрий не займається професійною чи службовою діяльністю, щоб вимагало складання (видання чи посвідчення) ним такого документа, та яка не видається чи посвідчується повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, не містить ознак офіційного документа.

Висновки: заяви на отримання грошової допомоги не є офіційними документами, оскільки вони складені виправданим у своїй особистій якості, а не як особою, що уповноважена законом їх видавати та посвідчувати, а зафіксована в них інформація не обумовлює настання юридичних наслідків. Отже, підроблення та використання цих заяв не утворюють складу злочину, передбаченого статтею 358 КК.

Щодо складу злочину, передбаченого ст. 358 КК України

Відповідне питання було висвітлено у Правовій позиції Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду згідно з Постановою від 04 червня 2019 року в справі № 466/711/15-к Кримінальна юрисдикція

Фабула справи: за вироком районного суду ОСОБА_1 визнано невинуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, і виправдано.

Апеляційний суд ухвалою залишив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 без змін. За цим же вироком місцевого суду ОСОБА_4 та ОСОБА_5 засуджено за ч. 2 ст. 190 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік. На підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 цього Кодексу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності.

Апеляційний суд ухвалою скасував вирок місцевого суду щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_5 і призначив новий розгляд у суді першої інстанції.

Місцевий суд з урахуванням сукупності досліджених у судовому засіданні доказів дійшов висновку, що обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, не ґрунтується на матеріалах кримінального провадження та доказах (належних, допустимих, прямих чи непрямих), зібраних під час досудового й судового слідства, а тому виправдав ОСОБА_1 на підставі, передбаченій п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, оскільки не доведено, що в діянні, в якому обвинувачується остання, є склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України (в редакції 2009 року).

Мотивація касаційної скарги: прокурор указував  на те, що всупереч вимогам п.1 ч. 3 ст. 374 КПК України мотивувальна частина вироку місцевого суду не містить мотивів, виходячи з яких, цей суд відкинув докази, зібрані в ході досудового розслідування. У свою чергу апеляційний суд, як вважав прокурор, формально зазначивши у своєму рішенні доводи, викладені в апеляційній скарзі сторони обвинувачення, на підставі невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження про наявність у діях ОСОБА_1 складу інкримінованого злочину всупереч вимогам ч. 2 ст. 419 КПК України належним чином їх не перевірив і не навів належних мотивів на їх спростування, натомість вдався до оцінки дій виправданої з точки зору цивільних правовідносин та відповідно до норм цивільного законодавства.

Правова позиція Верховного Суду: відповідно до обвинувального акта про зміну обвинувачення орган досудового слідства обвинувачував ОСОБА_1 у вчиненні підроблення офіційного документа приватним нотаріусом, який має право видавати й посвідчувати такі документи і який надає права або звільняє від обов`язків з метою використання їх іншою особою, тобто у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, в редакції, що діяла на момент вчинення інкримінованих дій.
Склад злочину, передбаченого вказаною нормою КК України, є формальним.

Під підробленням посвідчення або іншого офіційного документа треба розуміти: 1) виготовлення фальшивого посвідчення або іншого офіційного документа, в тому числі й шляхом внесення до бланків посвідчень (документів) завідомо неправдивих відомостей; 2) внесення до справжнього посвідчення (документа) неправдивих відомостей, у тому числі внесення змін до тексту посвідчення (документа), які викривляють зміст фактів, що мають юридичну силу і посвідчуються документом.

Згідно з п. п. 260, 261 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03 березня 2004 за № 283/8882 (в редакції, що діяла на час вчинення цієї нотаріальної дії), нотаріус засвідчує справжність підпису на документах, зміст яких не суперечить закону та які не мають характеру угод і не містять у собі відомостей, що порочать честь і гідність людини. Посвідчуючи справжність підпису, нотаріус не посвідчує фактів, викладених у документі, а лише підтверджує, що підпис зроблено певною особою.

Пп. 5.4.15 наказу Міністерства юстиції України від 31 грудня 2008 року № 2368/5 «Про затвердження Правил ведення нотаріального діловодства», який набрав чинності 11 січня 2009 року, передбачено, що при посвідченні справжності підпису на документах дописки й виправлення можуть бути зроблені лише особою, котра звернулася для вчинення нотаріальної дії, із зазначенням дати і проставленням особистого підпису під дописками чи виправленнями, повторені нотаріусом у кінці посвідчувального напису.

Висновки: заява учасника ТОВ про вихід із нього відповідно до вимог чинного законодавства на момент посвідчення справжності підпису не могла містити положень або характеру договору, а тому з огляду на те, що ОСОБА_1 , закресливши в текстах заяв про вихід із числа засновників товариства слова, які не відносились до самої заяви й не суперечили їх змісту, зробила застереження, тобто фактично виправила помилку, допущену нею в цих заявах, суд дійшов висновку, що в діях останньої відсутній склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України.

Щодо критеріїв встановлення ознак офіційного документа як предмета злочину

Відповідне питання було висвітлено у Правовій позиції Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду згідно з Постановою від 16 листопада 2021 року в справі № 761/10353/15-к Кримінальна юрисдикція

Фабула справи: за вироком суду першої інстанції ОСОБА_1 засуджено: за ч. 1 ст. 190 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки; за ч. 2 ст. 190 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки; за ч. 1 ст. 358 КК України (у редакції від 21 березня 2009 року) до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки; за ч. 2 ст. 358 КК України (у редакції від 21 березня 2009 року) до покарання у виді обмеження волі на cтрок 3 роки; за ч. 3 ст. 358 КК України(у редакції від 21 березня 2009 року) до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.

Апеляційний суд вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишив без змін.

Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 зазначала, що в його діях відсутній склад кримінальних правопорушень, у вчиненні яких він визнаний винуватим та за які засуджений вироком суду.

Правова позиція Верховного Суду: предметом злочинів, передбачених ст.ст. 366, 358 КК України, є офіційний документ.

Згідно з приміткою до ст. 358 цього Кодексу під офіційним документом слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи – докази у правозастосовчій діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв`язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити.

Висновки: під час встановлення ознак офіційного документа як предмета злочину слід керуватися такими критеріями: документ має бути складено, видано чи посвідчено відповідною особою в межах її компетенції за визначеною законом формою та з належними реквізитами; зафіксована в такому документі інформація повинна мати юридично значущий характер – підтверджені чи засвідчені нею конкретні події, явища або факти мають спричиняти чи бути здатними спричинити наслідки правового характеру у вигляді виникнення (реалізації), зміни або припинення певних прав та/або обов`язків.

Щодо визначення частково заповненого типового бланка додаткової угоди до договору про оренду землі як офіційного документа

Відповідне питання було висвітлено у Правовій позиції Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду згідно з Постановою від 22 серпня 2019 року в справі № 701/1114/16-к Кримінальна юрисдикція

Фабула справи: за вироком суду першої інстанції ОСОБА_2 засуджено за ч. 4 ст. 358 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 40 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 680 грн у дохід держави.

Відповідно до ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_2 звільнено від покарання за ч. 4 ст. 358 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.

Апеляційний суд вирок місцевого суду щодо останньої скасував, а кримінальне провадження закрив на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в діянні ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України.

Мотивація касаційної скарги: потерпілий зазначав, що факт підписання додаткової угоди до договору оренди землі ОСОБА_2 підтверджується висновком експерта і не заперечується останньою. Стверджував, що завдяки фальсифікації підпису ОСОБА_2 у додатковій угоді настали такі правові наслідки, як дооформлення додаткової угоди у присутності ОСОБА_2, передача угоди на державну реєстрацію, сплата орендної плати у збільшеному розмірі, тому в діях ОСОБА_2 є склад злочину, передбачений ч. 4 ст. 358 КК України.

Правова позиція Верховного Суду: згідно з приміткою до ст. 358 КК України під офіційним документом у ст.ст. 357 і 366 КК України слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи – докази у правозастосовній діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв`язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити.

Висновки: типовий бланк додаткової угоди до договору оренди землі з частково надрукованим текстом, який підписала ОСОБА_2 і який був переданий представнику ТОВ «Кищенці», не містив необхідних реквізитів і не був підписаний іншою стороною – орендарем, а тому на той момент не був офіційним документом, оскільки не породжував жодних правових наслідків.

Щодо відсутності ознак офіційного документа, передбаченого ст. 358 КК України

Відповідне питання було висвітлено у Правовій позиції Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду згідно з Постановою від 30 березня 2021 року в справі № 742/2207/17 Кримінальна юрисдикція

Фабула справи: На підставі вироку суду першої інстанції ОСОБА_1 засуджено за частиною 1 статті 358 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 1530 грн, за частиною 4 статті 358 КК – до покарання у виді штрафу в розмірі 850 грн. На підставі частини 1 статті 70 КК суд призначив йому остаточне покарання у виді штрафу в розмірі 1530 грн і на підставі частини 5 статті 74 КК звільнив від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності.

Апеляційний суд ухвалою залишив вирок без змін.

Мотивація касаційної скарги: Згідно із частиною 1 статті 358 КК предметом підробки може бути лише офіційний документ, який видається чи посвідчується підприємством, установою, організацією, громадянином-підприємцем, нотаріусом, державним реєстратором, суб’єктом державної реєстрації прав, особою, яка уповноважена на виконання функцій держави щодо реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, державним виконавцем, приватним виконавцем, аудитором чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи.

Відповідно до примітки до статей 357, 358, 366 КК офіційним може бути лише документ, що видається чи посвідчується повноважними особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, яким законом надано право у зв`язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів.

Отже, обов’язковою ознакою офіційного документа як предмета злочину є належність його до документів, що складаються, видаються чи посвідчуються відповідною особою в межах її професійної чи службової компетенції. Суд неодноразово зазначав, що невідповідність документа цьому критерію виключає визнання його офіційним.

Висновки: авансовий звіт, про який йдеться у цій справі, є документом, який особа складає і надає від себе особисто, а не як особа, якій державою делеговані повноваження видавати або посвідчувати офіційні документи. Таким чином, звіт про використання коштів, виданих на відрядження, не містить ознак документа, передбаченого статтею 358 КК.

Віталій Мазій

адвокат Адвокатського об’єднання «Кравець і партнери»

+380-44-229-6950

АО «Кравець І Партнери»

Перший етап: «Скликання загальних зборів для прийняття відповідного рішення»

У своїй більшості даний етап є досить формальним та як правило зводиться до організації присутності усіх учасників товариства з обмеженою відповідальністю в нотаріуса. Здебільшого кандидатуру керівника обирають до проведення загальних зборів, а тому в класичному розумінні збори не проводяться. Однак, така тенденція спостерігається не завжди, існують непоодинокі випадки коли учасники ТОВ розбиваються на декілька таборів, які не завжди між собою добре ладнають. В такому випадку повноцінне дотримання усієї процедури проведення загальних зборів учасників, як це передбачено статутом та профільним законом, є запорукою унеможливлення подальшого скасування такої дії через суд.

Другий етап: «Оформлення та підписання рішення про зміну керівника»

Після досягнення консенсусу між учасниками щодо кандидатури нового керівника, умов його контракту (якщо це наймана особа) та іншого, наступає етап формального закріплення цього моменту в рішенні. В залежності від бажання особи, яка веде процедуру проведення загальних зборів учасників, таке рішення може бути у вигляді протоколу або у формі рішення (законодавство чітко не встановлює як саме такий документ має називатися, головне, щоб з його змісту вбачалося волевиявлення учасників щодо такої зміни). Спираючись на досить значну практику проведення дій по зміні керівника в ТОВ, вважаємо за необхідне, надати декілька рекомендацій по змістовому наповненню такого рішення (зазначаємо, що це виключно суб’єктивні рекомендації автора, які ґрунтуються на його власному досвіді).

При зміні керівника рекомендуємо в протоколі або в рішенні зазначити про факт ознайомлення нового керівника, а бажано й попереднього (по можливості), з відповідним протоколом/рішенням шляхом проставлення на ньому власноручного підпису. Даний момент унеможливить у майбутньому будь-які суперечки або маніпуляції як з боку нового, так і з боку попереднього керівника та зведе нанівець можливість заперечувати факт набуття статусу керівника. Враховуючи, що згідно з чинним законодавством та практикою здійснення реєстраційних дій, зазначити в реєстрі керівником можна будь-яку особу без її відома (достатньо мати Прізвище ім’я по батькові, дату народження та індивідуальний код з реєстраційної картки платника податків бажаного кандидата), на наше глибоке переконання, необхідно законодавчо закріпити зазначену вище рекомендовану процедуру (щодо обов’язковості підпису нового керівника на рішенні про зміну). Також досить важливим є чітко визначити період звільнення попереднього керівника та період призначення нового. Як правило, якщо керівника звільняють в один день, наприклад, 1-го числа, то нового керівника призначають з 2-го числа. Невірним з точки зору права буде призначити нового керівника, для прикладу, на п’ятий день після звільнення попереднього, оскільки в такому випадку в реєстрі буде значитися попередній керівник, хоча по документах він буде звільнений. Скоріше за все державний реєстратор не проведе реєстраційну дію на підставі такого рішення, а якщо навіть і проведе, то в майбутньому може виникнути досить багато проблем через таку «прогалину» між датами звільнення та призначення. Ще однією рекомендацією є зазначення персоналізованих даних нового керівника в рішення про призначення, наприклад ідентифікаційного коду платника податків, це знову ж таким убезпечить від подальших маніпуляцій з будь-якого боку (це як правило убезпечує самого заявника, оскільки у своїй більшості заявник заповнює заяву на реєстрацію змін з даних, які не завжди містяться у рішенні, що у свою чергу створює ризик його звинувачення у поданні державному реєстратору неправдивих відомостей).

Завершивши рекомендації на цьому етапі (виконання яких є справою добровільною), варто переходити до обов’язкових елементів, які законодавець ставить до такого рішення.

Перше, це форма такого рішення: нотаріальна з використання спеціальних бланків. Говорячи про нотаріальну форму мається на увазі, що справжність підписів учасників на такому рішенні має бути засвідчена нотаріально, а саме рішення надруковано на спеціальному нотаріальному бланку (який є бланком суворої звітності, номер якого вноситься у спеціальний реєстр бланків нотаріальних документів). Така вимога вже існує досить тривалий час, а тому вже важко уявити як колись, приблизно років шість назад, такі рішення могли бути на звичайному папері.

Друге, це дотримання вимог ч. 4 ст. 33 Закону України «Про товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю». Багато юристів, які не проводили реєстрацію по зміні керівника в ТОВ протягом останніх півтора роки або не відстежують зміни в законодавстві (зокрема в частині реєстрації), не враховують вищезазначеного положення законодавства та в свою чергу допускають фатальну помилку, яка призводить до відмови у вчиненні реєстраційної дії з боку державного реєстратора. Наголошуємо, що у відповідності до вимог ч. 4 ст. 33 Закону України «Про товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю» протокол, що містить відомості про рішення про зміну керівника товариства, у разі якщо для прийняття такого рішення достатньо голосів не більше 10 осіб, підписується учасниками (їх представниками), які голосували за таке рішення та кількості голосів яких достатньо для прийняття рішення, якщо інше не передбачено статутом товариства. Аналогічного роду вимога закріплена й у п. 6 ч.1 ст. 15 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань». Варто зазначити, що дана вимога застосовується виключно до протоколів/рішень, які містять відомості про зміну керівника. Дійсно, законодавець     надав право учасникам змінити відповідний порядок, однак більшість ТОВ діють на підставі «класичного статуту» де, як правило, відповідне положення не врегульовано, а тому слід обачніше підходити до даного моменту при підготовці до проведення зміни керівника.

Третій етап: «Подача документів державному реєстратору для проведення державної реєстрації змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»

Для подачі документів на зміну керівника в ТОВ необхідно подати державному реєстратору (через ЦНАП або нотаріусу який займається реєстраційними діями по юридичним особам) наступні документи:

• Заяву щодо державної реєстрації юридичної особи (крім громадських формувань та органів влади) (форма 2), яка діє з 01 травня 2023 року. Зразок можна знайти на офіційному сайті Міністерства юстиції України за посиланням https://minjust.gov.ua/m/zayava-schodo-derjavnoi-reestratsii-yuridichnoi-osobi-krim-gromadskih-formuvan-ta-organiv-vladi-10011.
• Рішення (його нотаріальна копія) вищого органу управління ТОВ про зміну керівника, яке відповідає вимогам законодавства;
• Квитанцію про сплату адміністративного збору за проведення державної реєстрації змін до відомостей (в залежності від терміну проведення такої дії сума буде різнитися).
• Документ (його нотаріальна копія), що підтверджує повноваження представника на подачу таких документів. Зверніть увагу, якщо зазначений пакет документів подає попередній або новий керівник документ, що підтверджує повноваження не вимагається, достатньо лише буде пред’явити документ, що посвідчує особу заявника. Наголошуємо, що від зазначеної в рішенні дати звільнення/призначення керівника буде залежати можливість подання таких документів тієї чи іншою особою. Наприклад, якщо попередній керівник звільнений з 1-го числа, а документи для державної реєстрації змін подаються 2-го числа, то в незалежності від того, що саме він ще значиться в реєстрі як керівник, право на подачу документів буде мати особа, яка призначена новим керівником з 2-го числа. І навпаки, 1-го числа право на подачу документів буде мати попередній керівник, оскільки до дати призначення нового керівника попередній керівник ще знаходиться в статусі керівника. Наголошуємо, що довіреність видана попереднім керівником, навіть за умови його звільнення, буде чинною протягом строку її дії. А тому, представник за такою довіреністю може подати документи державному реєстратору на зміну керівника як за каденції попереднього, так і після призначення нового керівника.  

Мазій Віталій

Адвокат АО “Кравець і партнери”

+380-44-229-6950

АО «Кравець І Партнери»

Для порівняння: акціонерних товариств лише 13902, приватних підприємств – 200285 (інформація взята зі статистики Держстату України за 2020 рік). То чому саме ТОВки, як між собою називають правники вже згадані товариства з обмеженою відповідальністю, найчастіше обирає український та іноземний бізнес? Які особливості організаційної структури управління товариств з обмеженою відповідальністю? На відповідні запитання спробуємо відповісти в даній публікації.

Чому ТОВ популярні в Україні?

Перед тим як відповісти на дане запитання, варто розібрати критерії, які в основному впливають на вибір організаційно-правової форми (надалі – ОПФ) в Україні. Зокрема, серед таких критеріїв є:

– різновид підприємницької діяльності (тобто чим саме особа бажає займатися, оскільки певні види господарської діяльності вимагають конкретно визначену ОПФ);

– спосіб партнерства (яким чином буде розподілятися чистий прибуток, які внески кожного з партнерів, наявність/відсутність інвесторів);

 – система оподаткування (оскільки в певних випадках, одна ОПФ юридичної особи може мати окрему ставку оподаткування, яка буде оптимальнішою (нижчою) за ставки оподаткування інших ОПФ);

– відповідальність власників/акціонерів/учасників у разі неможливості виконання  зобов’язання їх юридичної особи перед третіми особами (оскільки в залежності від тої чи іншої ОПФ відповідальність, умовно кажучи, власників може різнитися від «в межах суми вкладу» до «відповідальності усім своїм майном»);

– складність організаційних процедур пов’язаних з державною реєстрацією, в тому числі й змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (для прикладу, більшість нотаріусів знають як зареєструвати ТОВ, а ось як зареєструвати повне чи командитне товариство, та навіть й акціонерне, знають одиниці).

На наш погляд, головною перевагою вибору ТОВ серед інших ОПФ є те, що учасники (по суті власники) відповідної юридичної особи несуть відповідальність в межах свого вкладу. Інші критерії, такі як зрозумілість та прозорість структури управління, простота в здійсненні організаційних процедур, на нашу думку, є другорядними причинами обрання відповідної ОПФ. Так, для прикладу, якщо припустимо держава зробить активну інформаційну кампанію з створення акціонерних товариств (опише простою мовою процедуру створення, забезпечить проведення додаткових спецкурсів серед державних реєстраторів, запустить можливість створення через «дію»), це все одно не призведе до того, що український чи іноземний бізнес почне масово замість ТОВ реєструвати акціонерні товариства. Так, дійсно, можливість простої реєстрації ТОВ грає не останню роль у виборі її серед інших ОПФ, оскільки левовій частці починаючих підприємців притаманно бажання зекономити, як свій час, так і свої матеріальні ресурси. Тобто, враховуючи той факт, що ТОВку на модельному статуті (стандартному, текст якого запропонований державою) можна створити безкоштовно не виходячи з дому, наприклад через ДІЮ, а для створення юридичної особи з іншою ОПФ може знадобитися дороговартісний юрист (який саме спеціалізується на реєстрації), то очевидно, що вибір бізнесу падає саме на ТОВ.

Таким чином, популярність ТОВ в Україні зумовлена, на нашу думку, трьома факторами (один головний, інші другорядні):

Головний:

– найменша відповідальність «власника» юридичної особи в порівнянні з іншими ОПФ.

Другорядні:

– простота створення та/або внесення змін (можливість створити ТОВ за допомогою простого інтерфейсу в ДІЇ, переважна більшість нотаріусів реєструють саме ТОВки);

– усталена практика ведення бізнесу саме за допомогою використання ТОВ (674 437 ТОВ станом на 2020 рік).

Які особливості організаційної структури управління товариств з обмеженою відповідальністю?

 Основним нормативно-правовим актом, що регулює діяльність ТОВ є закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». Управління товариством з обмеженою відповідальністю чітко визначено в главі 4 вищезгаданого закону. Відповідна глава визначає: органи управління, які можуть бути в ТОВ, їх компетенцію, порядок скликання окремих органів управління, процедуру прийняття рішень і тому подібне. В цілому, норм викладених в законі цілком достатньо для врегулювання питання управління ТОВ (у більшості своїх випадків, в статутах ТОВ йде просто дублювання правових норм, що викладені в законі).

Згідно з статтею 28 закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган. В результаті маємо три самостійних органи управління, проте з ієрархічною підпорядкованістю, яка відбувається наступним чином: загальні збори учасників – наглядова рада (у випадку її утворення) – виконавчий орган.

Загальні збори учасників

Вищим органом управління товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників, які складаються з учасників Товариства або призначених ними представників. Представники учасника діють на підставі довіреності, виданої відповідним учасником і засвідченої у встановленому законодавством порядку (як правило нотаріально посвідчені).

Статтею 30 закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» визначено, що входить до компетенції загальних зборів учасників. Варто зазначити, що компетенція загальних зборів є практично необмеженою (якщо звичайно самі учасники не обмежать її в своєму статуті).  Питання, передбачені частиною другою статті 30 закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», та інші питання, віднесені законом до компетенції вищого органу товариства, не можуть бути віднесені до компетенції інших органів товариства, якщо інше не випливає з цього Закону. На нашу думку, відповідне обмеження такого делегування повноважень є досить розумним, оскільки унеможливлює привласнення повноважень іншими органами товариства, що в свою чергу полегшує розв’язання корпоративних спорів.

Рішення віднесені до компетенції загальних зборів приймаються шляхом участі на них учасників товариства в кількості, що визначена законом або статутом товариства. Як правило, таке рішення оформлюється у вигляді протоколу загальних зборів, який згідно чинного законодавства має підписати голова зборів або інша уповноважена зборами особа з числа учасників товариства або їх представників, якщо інше не передбачено статутом товариства (проте, з цього правила є виняток: протокол, що містить відомості про рішення про зміну керівника товариства, у разі якщо для прийняття такого рішення достатньо голосів не більше 10 осіб, підписується учасниками (їх представниками), які голосували за таке рішення та кількості голосів яких достатньо для прийняття рішення, якщо інше не передбачено статутом товариства). За бажанням, учасники можуть підписати відповідний протокол також (однак це їх право, а не обов’язок).

Слід також звернути увагу на особливості проведення загальних зборів, що мають одного учасника. Вони описані в статті 37 закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». Так, у товаристві, що має одного учасника, рішення з питань, що належать до компетенції загальних зборів учасників, приймаються таким учасником товариства одноособово та оформлюються письмовим рішенням такого учасника. До товариства з одним учасником не застосовуються положення статей 32–36 цього Закону, а інші положення цього Закону застосовуються з урахуванням положень частини першої цієї статті. Відповідна норма, на нашу думку, є цілком логічною, оскільки позбавляє учасника товариства необхідності проведення загальних зборів самим з собою («сам себе послухав» – «сам проголосував»).

Наглядова рада товариства

Відповідно до статті 38 закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» статутом товариства може бути передбачено утворення наглядової ради. За нашими особистими спостереженнями наглядова рада утворюється виключно у великих товариствах, для невеликих відповідний орган є по суті непотрібним.

Наглядова рада в межах компетенції, визначеної статутом товариства, контролює та регулює діяльність виконавчого органу товариства. Зокрема, до компетенції наглядової ради може бути віднесено обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу товариства (всіх чи окремо одного або декількох з них), зупинення та припинення їхніх повноважень, встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства. Порядок діяльності наглядової ради, її компетенція, кількість членів і порядок їх обрання, у тому числі незалежних членів наглядової ради, розмір винагороди членів наглядової ради, а також порядок обрання та припинення їхніх повноважень визначаються статутом товариства.  З кожним членом наглядової ради укладається цивільно-правовий договір або трудовий контракт. Цивільно-правовий договір може бути оплатним чи безоплатним. Договір, що укладається з членом наглядової ради від імені товариства, підписує особа, уповноважена на таке підписання загальними зборами учасників. Таким чином, члену наглядової ради не обов’язково платити винагороду, хоча, як правило, великі ТОВ які мають такий орган як наглядова рада, забезпечують досить високою винагородою своїх членів. За рішенням загальних зборів учасників повноваження членів наглядової ради можуть бути у будь-який час та з будь-яких підстав припинені або члени наглядової ради можуть бути тимчасово відсторонені від виконання своїх повноважень. У разі припинення повноважень члена наглядової ради за рішенням загальних зборів учасників відповідний договір із цією особою вважається автоматично припиненим.

Виконавчий орган товариства

Правовою основною діяльності виконавчого органу товариства є стаття 39 закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». Так, згідно з даною статтею, виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції виконавчого органу товариства належить вирішення всіх питань, пов’язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників та наглядової ради товариства (у разі утворення). Таким чином, виконавчий орган в плані управління по своїй суті робить усе, окрім того, що прямо віднесено до компетенції інших органів. Виконавчий орган товариства підзвітний загальним зборам учасників і наглядовій раді товариства (у разі утворення) та організовує виконання їхніх рішень. Як правило, виконавчий орган товариства є одноосібним. Назвою одноосібного виконавчого органу є “директор”, якщо статутом не передбачена інша назва (як бачимо, законодавець дав зелене світло для різного найменування директора, в результаті можемо назвати його хоч «король»).

Обрання членів колегіального виконавчого органу та його голови здійснюється голосуванням щодо кожного кандидата окремо, якщо статутом не передбачено обрання членів виконавчого органу та його голови списком, кумулятивним голосуванням чи в іншому порядку. Для прийняття рішень з питань, які віднесені до компетенції виконавчого органу, але виходять за межі звичайної щоденної діяльності товариства, голова колегіального виконавчого органу зобов’язаний скликати засідання виконавчого органу. Статутом товариства можуть встановлюватися обмеження щодо суми, типу, предмета правочинів, для прийняття рішення щодо яких голова колегіального виконавчого органу має скликати засідання виконавчого органу товариства. Порушення вимог цієї частини головою виконавчого органу є підставою для розірвання з ним цивільно-правового або трудового договору (контракту). Повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов’язків. У разі припинення повноважень одноосібного виконавчого органу або члена колегіального виконавчого органу договір із цією особою вважається припиненим. Статутом товариства може бути передбачено вимогу про обрання нових членів чи тимчасових виконувачів обов’язків для всіх членів колегіального виконавчого органу.

Підсумувавши усе вищевикладене, варто зазначити, що товариства з обмеженою відповідальністю були і залишаються найбільш популярною організаційно-правовою формою. Досить чітко визначена форма управління товариством дозволяє у своїй більшості досягати максимально ефективної роботи механізму корпоративного менеджменту, що в свою чергу призводить до успішного досягнення статутних цілей компанії.   

Мазій Віталій

Адвокат АО “Кравець і партнери”

+380-44-229-6950

АО «Кравець І Партнери»

Отже, перше що необхідно це придумати найменування, повне та скорочене, перевірити чи існують підприємства зі таким самим найменуванням. Коли ж з найменуванням визначились, йдемо далі.

Наступним кроком потрібно обирати в якій формі реєструвати товариство. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.

Одним з найпоширеніших видів організаційно-правової форми власності є товариство з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ). Товариством з обмеженою відповідальністю є засноване однією або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділено на частки.

Сьогодні існує три способи створення та реєстрації юридичної особи у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, а саме:

• Шляхом подання документів в паперовій формі державному реєстратору через центри надання адміністративних послуг.
• Он-лайн реєстрація ТОВ, що здійснюється на підставі модельного статуту, на електронному порталі «ОН-ЛАЙН БУДИНОК ЮСТИЦІЇ» або через ДІЯ за наявності у особи, що подає документи, кваліфікованого електронного цифрового підпису.
• У нотаріуса за місцезнаходженням створюваної юридичної особи.

Розберемо основні вимоги для реєстрації ТОВ.

Перед реєстрацією підприємства потрібно визначитись це скільки осіб ( засновників) братиме участь у створенні. Якщо товариство створюється кількома особами, такі особи у разі необхідності визначення взаємовідносин між ними щодо створення товариства можуть укласти договір про створення товариства в письмовій формі. Максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю не обмежується, хоча раніше в законодавстві було обмеження до 100 осіб.

Однією з вимог реєстрації ТОВ є наявність статуту, що є установчим документом ТОВ, який підписують всі засновники та засвідчують підписи нотаріально. У статуті товариства зазначаються відомості про: 1) повне та скорочене (за наявності) найменування товариства;2) органи управління товариством, їх компетенцію, порядок прийняття ними рішень; 3) порядок вступу до товариства та виходу з нього; 4) облік часток товариства в обліковій системі часток товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю, що ведеться Центральним депозитарієм цінних паперів (далі – облікова система часток). При реєстрації ТОВ онлайн можна обрати модельний статут.

У ТОВ обов’язково має бути створено статутний капітал. Якщо статут не буде містити відомості про статутний капітал, держреєстратор поверне подані на держреєстрацію документи заявнику. Статутний капітал ТОВ складається із внесків його учасників. Розмір статутного капіталу товариства складається з номінальної вартості часток його учасників, виражених у національній валюті України. Законодавчих вимог до мінімального розміру статутного капіталу ТОВ немає, але внески повинні бути здійснені всіма засновниками.

Товариство несе відповідальність за своїми зобов’язаннями всім належним йому майном, тобто учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів. Крім того, Учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов’язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників. Тобто, на відміну від товариства з додатковою відповідальністю, засновники ТОВ не відповідають своїм особистим майном за борги ТОВ.

Процедура державної реєстрації ТОВ регулюється Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців».

В ст.17 цього Закону, для проведення державної реєстрації юридичної особи засновник (засновники) або уповноважена які документи потрібно подати державному реєстратору за місцезнаходженням ТОВ. Документи на реєстрацію юридичної особи можуть подавати реєстратору як в паперовому так і в електронному виді.

Крім того, реєстрація ТОВ можлива через ДІЯ або «ОН-ЛАЙН БУДИНОК ЮСТИЦІЇ». Тут можна зареєструвати Товариство з обмеженою відповідальністю на підставі модельного статуту, а також обрати систему оподаткування: загальну (з реєстрацією платником ПДВ) або спрощену. Реєстрація може відбутися автоматично або ж за участі держреєстратора. Для цього знадобиться ваш кваліфікований електронний підпис (можна отримати у будь-якого акредитованого центру сертифікації ключів, надавши лише заповнену реєстраційну форму, ваші паспортні дані та номер платника податків або в особистому онлайн-кабінеті «Приват24» або у відділенні банку).

Ще одним способом зареєструвати ТОВ є реєстрація у нотаріуса. В цьому випадку, як і з держреєстратором, теж діє територіальний принцип. Крім того, не всі нотаріуси можуть надавати послуги в сфері державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань. Дана процедура є найвищою по ціні, але теж має свої перевари при реєстрації, що дозволяє уникнути зайвих клопотів.

Крім реєстрації самого підприємства в учасників є можливість зареєструвати відокремлений підрозділ. Відокремленими підрозділами є філії та представництва. Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філії та представництва не є юридичними особами. Відокремлені підрозділи наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Для реєстрації відокремленого підрозділу учасникам ТОВ необхідно прийняти протокол про реєстрацію відокремленого підрозділу та подати заяву держреєстратору. Відокремленому підрозділу присвоюється ідентифікаційний код, відмінний від коду ТОВ.

Державний реєстратор у день державної реєстрації юридичної особи  зобов’язаний  передати відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України відомості з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи.

Підставою для взяття юридичної особи на облік в органах статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України є надходження до цих органів відомостей з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи.

Ірина Коваленко, адвокат

Адвокатське об’єднання Кравець і партнери

АО «Кравец и Партнеры»

Після того, як позаштатний радник Офісу президента Олексій Арестович написав заяву на звільнення за власним бажанням, він може не відпрацьовувати два тижні в разі її підписання. Але є нюанси.

Про це в коментарі для ТСН.ua повідомили одразу декілька юристів, які знаються на трудовому законодавстві.

«Все залежить від того, на яких умовах він займав цю посаду. Якщо він займав посаду ще окремо на підставі контракту, в якому написано, що відпрацювання не є обов’язковим, то звільнений може бути негайно. Тобто якщо заява датована 17 січня, то може бути звільнений завтра. Чи підпишуть йому цю заяву? На мою думку, один невірний коментар може коштувати подальшої політичної кар’єри. Особливо коли через війну оголена свідомість людей. В мирний час половина людей не звернула б на таке уваги. Зараз Україна – вже інша країна. В разі, якщо заяву не підпишуть, то я вважаю, що це станеться через те, що людина є носієм важливої інформації», – каже адвокат Іван Ліберман.

Інший юрист, адвокат Ростислав Кравець, теж каже, що якщо особа працює поза штатом, то її можуть звільнити в день написання заяви.

«Сьогодні заяву можуть розглянути та ухвалити рішення. Відпрацьовувати два тижні така особа не повинна. Чи підпишуть заяву? Я гадаю, що його можуть пожурити, показати, що він усвідомив свою помилку. Якщо звільнять з посади, то можуть залишити в іншій іпостасі. Наприклад, буде не позаштатним радником, а радником з інших питань. Я гадаю, що для влади він дуже корисний в плані донесення меседжів до суспільства. Можливо, в орбіті влади він залишиться. Але щодо заяви, то думаю, що підпишуть для того, щоб показати реакцію. Відмовити йому підстав взагалі немає», – повідомив нам Ростислав Кравець.

Гіпотеза Арестовича: що відомо

Олексій Арестович в інтерв’ю російському журналісту Марку Фейгіну припустив, що нібито трагедія у Дніпрі 14 січня сталася через збиття російської ракети засобами ППО ЗСУ.  Цей коментар Арестовича одразу ж спростували в Міністерстві оборони України. І наголосили, що житловий будинок у Дніпрі розбомбила російська ракета Х-22, випущена з бомбардувальника Ту-22 з Курської області РФ.

Командувач Повітряних Сил ЗСУ генерал-лейтенант Микола Олещук пояснив, що в ЗСУ наразі немає вогневих можливостей збити крилату ракету типу Х-22, яка поцілила в житловий будинок у Дніпрі.

Проте згодом Арестович зробив чергову заяву, “відкликавши вибачення”.

“Дякую добрим людям, розбудили та порекомендували прослухати моє ж повідомлення в ефірі у Фейгіна. Дивіться з 03:55 до 04:05. Я чітко говорю двічі: “судячи з усього” і “ще розбиратися і розбиратися”, – написав Арестович у Телеграмі.

Зрештою вранці, 17 січня, перед тим, як опублікувати заяву про звільнення, Арестович написав у Facebook, що “припустився серйозної помилки в прямому ефірі”.

“Незалежно від того, з якої причини і як це почула аудиторія, я однаково буду суворий до інформації, яку передаю. Щиро прошу вибачення у постраждалих та їхніх рідних, мешканців Дніпра та всіх, кого глибоко поранено моєю передчасною помилковою версією причини влучання російської ракети в житловий будинок”, – написав він.

Щодо самої ракетної атаки, то станом на 17 січня кількість загиблих внаслідок російського ракетного удару по Дніпру сягнула 44 мирних жителів.

ТСН

АО «Кравец и Партнеры»

Бажаєте бути в курсі важливих змін в законодавстві України? Підписуйтесь на канал і запрошуйте друзів:
https://bit.ly/2G12dHy

🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️

➡️ Підписатись https://t.me/+Ug5cImH9DexxvTtU

АО «Кравец и Партнеры»