Статтею 712 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Гарантією того, що контрагент належним чином виконає взяті на себе зобов’язання є правильне зазначення у договорі всіх необхідних умов, а головне відповідальності контрагента. Договір необхідно уважно прочитати на відповідність змісту договору тим домовленостям, яких сторони дійшли щодо поставки товару. При укладанні договору поставки сторони зобов’язані узгодити його істотні умови: предмет договору, кількість та якість товару, строк та порядок поставки товару, ціна договору та порядок розрахунків, права та обов’язки сторін, відповідальність сторін, форс-мажор, строк дії, умови зміни та припинення договору, тощо.

Варто врахувати, що сторона, яка розробляє проект договору, у більшості випадків прописує договір лише у своїх інтересах, намагаючись тим самим зменшити або виключити свою відповідальність за порушення договору.

У договорі мають бути чітко прописані обов’язки контрагента, щоб не виникли ситуації, що сторони по-різному розуміють одні і ті ж положення договору.

Стисло викладені умови договору будуть своєрідним стимулом контрагента належним чином виконувати взяті на себе зобов’язання і не допускати порушення, а якщо порушення все ж таки будуть допущені, то максимально швидко їх припинити та вирішити.

Однак, якщо стороною була порушена процедура виконання зобов’язання за договором або не дотримано умов договору, таку сторону треба і необхідно пригнути до відповідальності за невиконання зобов’язання.

Відповідальність за невиконання зобов’язань за договором поставки базується на цивільному законодавстві, а також на самому договорі.

Згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов’язання не допускається.

Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовʼязання (неналежне виконання). У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі №910/4590/19 (провадження №12-189гс19) зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (п. 43 постанови).

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 року №922/3095/18, від 18.03.2020 року у справі №902/417/18.

Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовʼязання. Ст. 551 ЦК України передбачає, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. При цьому розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом.

Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Отже, Цивільний кодекс України передбачає 2 види неустойки: штраф і пеню.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовʼязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, ЦК України передбачає, що за несвоєчасне виконання саме грошового зобов’язання встановлюється неустойка у вигляді пені.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання. Проценти на неустойку не нараховуються.

Відповідно до ч. 3 ст. 550 ЦК України кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобовʼязання (ст. 617 ЦК України), тобто якщо порушення зобовʼязання сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Крім того, ч. 4 ст. 612 ЦК України встановлює, що прострочення боржника не настає, якщо зобовʼязання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

За Господарським кодексом України, а саме ст. 174, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобовʼязання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобовʼязання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобовʼязання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов’язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобовʼязання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Учасник господарських відносин, що порушив майнові права іншого суб`єкта, зобов`язаний поновити їх, не чекаючи пред`явлення ним претензії чи звернення до суду.

Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Отже, ГК України встановлює, що штрафними санкціями є неустойка, штраф, пеня. На відміну від положень ЦК України, за ГК України штрафні санкції визначаються лише у грошовій сумі.

Частина 1 ст. 231 ГК України передбачає, що законом щодо окремих видів зобовʼязань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Згідно з ч. 2 ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобовʼязання, в якому хоча б одна сторона є субʼєктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення повʼязане з виконанням державного контракту, або виконання зобовʼязання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

– за порушення умов зобовʼязання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі 20% вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг):

– за порушення строків виконання зобовʼязання стягується пеня у розмірі 0,1% вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобовʼязання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобовʼязання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частина 6 ст. 231 ГК України встановлює, що штрафні санкції за порушення грошових зобовʼязань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона – постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні-покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Необхідно звернути увагу на положення ч. 1 ст. 229 ГК України, відповідно до якої учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобовʼязання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобовʼязаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобовʼязання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ч. 4 ст. 219 ГК України сторони зобовʼязання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобовʼязання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Статтею 622 ЦК України також передбачено, що боржник, який сплатив неустойку і відшкодував збитки завдані порушенням зобовʼязання. Не звільняється від обовʼязку виконати зобовʼязання. Аналогічне положення міститься і у ч. 3 ст. 216 ГК України.

Якщо Вам доведеться в судовому порядку стягувати з контрагента штраф, пеню, неустойку, то зверніть увагу на наступні положення чинного законодавства України, які передбачають можливість зменшення розміру відповідальності або навіть звільнення порушника від відповідальності:

– розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та наявності інших обставин, які мають істотне значення (ч. 3 ст. 551 ЦК України):

– у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобовʼязання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобовʼязанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (ч. 1 ст. 233 ГК України):

– якщо порушення зобовʼязання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (ч. 2 ст. 233 ГК України):

– якщо порушення зобовʼязання стапося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника (ч. 1 ст. 616 ЦК України):

– суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобовʼязання, або не вжив заходів щодо їх зменшення (ч. 2 ст. 616 ЦК України)

Якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобовʼязання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності (ч. 3 ст. 219 ГК України).

Висновок 

Відповідальність за невиконання зобов’язань за договором поставки має велике значення для забезпечення справедливих та рівних відносин між сторонами. Забезпечення правової захищеності та виконання зобов’язань сприяє розвитку довіри та стабільності в бізнес-середовищі. Важливо, щоб сторони дотримувались умов договору та реагували на можливі порушення відповідно до законодавства та практики.

Вікторія Ямнюк, юрист

Адвокатське об’єднання “Кравець і партнери”

АО «Кравець І Партнери»

За своїм змістом зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов’язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку (ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України). Аналогічне визначення, з урахуванням предмету регулювання, надає і Господарський кодекс України.

Таким чином, зобов’язанням є правовідносини які виникають між двома сторонами – кредитором і боржником. В той же час, в межах одного зобов’язання може як декілька боржників так і декілька кредиторів. За загальними принципами зобов’язання не може породжувати обов’язки для третьої особи, окрім випадків встановлених Цивільним кодексом.

Цивільне законодавство визначає низку джерел із яких випливає обов’язок вчинити певні дії (або утриматись від них). До таких джерел можуть відноситься: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; акти цивільного законодавства (у деяких випадках); акти органів державної влади та місцевого самоврядування (деякі випадки); інші юридичні факти (стаття 11 ЦК України).

Зобов’язання має виражатися у гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

Стаття 526 Цивільного кодексу визначає, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За загальними принципами (умовами) наведеним у Цивільному кодексі, належність виконання зобов’язання визначається: виконанням зобов’язання належними сторонами (ст. 527 ЦК України); виконанням в належний спосіб (ст.529 ЦК України); належний строк (термін) виконання зобов’язання (ст.530 ЦК України); належне місце виконання зобов’язання (ст.532 ЦК України), а також щодо належного предмета. У постанові від 10 березня 2020 року у справі № 924/1107/18 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зауважив: ч. 1 ст. 527 ЦК України встановлено, що боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор – прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

Як вказує Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду (постанова від 10 квітня 2019 року у справі № 904/6455/17) відповідно до абзацу 1 частині 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). У разі якщо строк (термін) виконання боржником зобов’язання не зазначений то кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. В такому випадку боржнику надається строк у 7 днів для належного виконання зобов’язання.

До способів виконання зобов’язання, відповідно до Цивільного кодексу, належить:

виконання зобов’язання внесенням боргу в депозит нотаріуса, нотаріальної контори або на рахунок ескроу (ст. 537 Цивільного кодексу України); зустрічне виконання зобов’язання (ст. 538 Цивільного кодексу України); виконання альтернативного зобов’язання (ст.539 Цивільного кодексу України);

Питання яке дуже часто з’являється на практиці – як же все таки стимулювати боржника виконувати своє зобов’язання перед кредитором належним чином. Законодавець визначив широкий спектр інструментів для того щоб змусити/стимулювати боржника до належного виконання свого зобов’язання.

До них відносяться, зокрема передбачення договором каральних мір, тобто неустойки. Неустойка може бути у вигляді штрафу або пені. На практиці існує колізія у застосування норм Цивільного кодексу України щодо стягнення штрафу так пені одночасно за невиконання або неналежне виконання своїх зобов’язань. Конституцією України передбачена заборона на застосування більше ніж одного виду юридичної відповідальності за одне і теж правопорушення.

Так в одному з рішень Верховний Суд установив, що в жодному нормативно-правовому акті та акті судової практики не закріплено висновку про те, який же вид неустойки (штраф чи пеня) підлягає стягненню в разі посилання суду на ст. 61 Конституції України та який критерій потрібно застосовувати для його вибору. Водночас суд дійшов висновку, що тлумачення ст. ст. 3 та 549 Цивільного кодексу України дає підстави стверджувати, що під час вибору виду неустойки (штраф чи пеня), який належить стягнути, потрібно враховувати принципи справедливості та розумності (п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України). Тому в кожному випадку окремо необхідно визначити, стягнення якого виду неустойки (штрафу чи пені) є нерозумним і несправедливим, зокрема, з урахуванням їхнього розміру.

В окремих випадках судді керуються лише принципом свободи договору та доходять висновку, що «…у разі встановлення у договорі різних видів цивільно-правової відповідальності за різні порушення його умов, одночасне застосування таких заходів відповідальності не свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України, щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення». Таку позицію висловив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі  №523/14713/15-ц з посиланням на постанови ВСУ від 06.11.2013 р. у справі № 6-116цс13, від 19.03.2014 р. у справі № 6-20цс14, від 23.11.2016 р. у справі № 6-2134цс16.

Слід, також, зазначити, що у випадку коли договором не передбачено нарахування неустойки то відповідальність за порушення зобов’язання наступає за статтею 625 Цивільного кодексу України.

До найбільше дієвих способів забезпечення виконання зобов’язання можна віднести поруку та заставу.

За договором поруки третя сторона бере на себе обов’язок щодо виконання перед кредитором зобов’язання боржника. Слід зазначити, що розрізняють фінансову поруку, де предметом договору поруки є саме грошові кошти, а також майнову поруку, де предметом договору поруки є визначене договором майно. Майнова порука за своєю юридичною природою є саме заставою.

Застава, в свою чергу, може мати форму іпотеки. Відмінність полягає у виді майна, яке передається у заставу. Іпотека відрізняється тим, що предметом договору іпотеки є нерухоме майно, а також відрізняється за наслідками укладання. Так, при договорі застави предмет застави може бути, зокрема відчужений і особа, яка придбала, вважається добросовісним набувачем у розумінні Цивільного кодексу України. При укладанні договору іпотеки нерухоме майно вноситься у відповідний реєстр речових прав із забороною на відчуження і на обтяження на таке майно. Саме іпотека є одним із найефективніших способів забезпечення зобов’язання, адже несе найбільш негативні наслідки для боржника у вигляді звернення стягнення на іпотечне майно, що має спонукати останнього до належного виконання.

Цивільний кодекс містить також низку інших способів забезпечення виконання зобов’язання, а саме: гарантія (ст.560 Цивільного кодексу України), завдаток (ст.570 Цивільного кодексу України), притримання (ст. 594 Цивільного кодексу України) та довірча власність.

Як висновок можна зазначити наступне. В залежності від правовідносин завжди треба визначати у відповідному договорі (якщо мова саме про договірні відносини) способи мотивування боржника виконати своє зобов’язання. Визначати штраф за невиконання/неналежне виконання чи укладати відповідні договори застави (іпотеки). Саме можливість настання негативних наслідків буде стимулювати до належного виконання взятих на себе обов’язків. Також, не слід відкидати системний аналіз свого контрагента перед тим як укладати будь-які договори з ним. Наразі, із відкритих джерел (реєстрів) можна дізнатися багато корисної інформації адже недобросовісний контрагент навряд буде належним чином виконувати свої зобов’язання.

Антон Сідяк, адвокат

Адвокатське об’єднання «Кравець і партнери»

АО «Кравець І Партнери»

🔸Постанова ВС-КАС про підстави та розрахунок штрафу за несвоєчасну сплату узгодженого податкового повідомлення-рішення – https://reyestr.court.gov.ua/Review/112616224

🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️

⚡️Не забудьте приєднатись до телеграм каналу https://t.me/rkravetsUA

АО «Кравець І Партнери»

Важливим є те, що потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи передбачено це в договорі. Разом з цим, сплата правопорушником штрафних санкцій та відшкодування збитків на користь потерпілою сторони не звільняють правопорушника від виконання зобов’язань в натурі, крім випадків визначенні договором та Законом.

Відновлення порушеного права учасника господарських правовідносин можливе у  досудовому порядку, шляхом пред’явлення потерпілим претензії, або в судовому порядку.

У разі відновлення потерпілою стороною порушеного права в судовому порядку, слід врахувати строки позовної давності, оскільки в кожному конкретному випадку застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій:

• відшкодування збитків;
• штрафні санкції;
• оперативно-господарські санкції.

Розглянемо в даній статті більш детально щодо штрафних санкцій.

Штрафними санкціями є неустойка, штраф, пеня, які застосовуються до порушника у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Розмір штрафних санкцій за господарським зобов’язанням може визначатися Законом або договором.

Разом з цим, Законом щодо окремих видів зобов’язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У випадку, якщо розмір штрафних санкцій Законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Розмір штрафних санкцій може бути встановлено в договорі:

• у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання;
• у визначеній грошовій сумі,
• у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання,
• у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України. Такі санкції застосовуються за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено Законом або договором.

За загальним правилом, якщо за невиконання або неналежне виконання зобов’язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями.

Разом з цим, Законом або договором можуть бути передбачені інші випадки:

• стягнення тільки штрафних санкцій;
• стягнення збитків у повній сумі понад встановлені штрафні санкції;
• стягнення або збитків, або штрафних санкцій (за вибором кредитора).

У разі неправомірного користування чужими коштами (грошового зобов’язання) нарахування відсотків здійснюється по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо договором або Законом не встановлено іншого строку.

Однак, якщо прострочення грошового зобов’язання сталося з вини кредитора, то такі відсотки боржнику не нараховуються.

За загальним правилом, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання припиняється через 6 місяців. Вказаний строк рахується від дня, коли зобов’язання мало бути виконано. Однак, договором або Законом може бути встановлено інший строк нарахування штрафних санкцій.

Також, слід зазначити, що розмір штрафних санкцій, який нарахований потерпілою стороною (кредитором) і підлягає сплаті, не є остаточним і право на їх стягнення саме у визначеному розмірі не є абсолютним.

У разі якщо штрафні санкції надмірно перевищують збитки кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При вирішенні питання щодо зменшення розміру санкцій, суд керується наступними критеріями:

• ступінь виконання зобов’язання боржником;
• майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні;
• не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Разом з цим, якщо порушення зобов’язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд враховуючи інтереси боржника, може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Досить часто на практиці зустрічаються спірні питання щодо розміру штрафних санкцій, одночасного застосування декількох штрафних санкцій та строків їх нарахування. Декілька правових позиції Верховного Суду з наведених питань.

1. Великою Палатою Верховного Суду розглядалося питання притягнення особи до подвійної відповідальності за одне й те саме господарське правопорушення, обраховане за один і той самий період, у вигляді стягнення двох штрафів у різному розмірі, як таке, що суперечить положенням статті 61 Конституції України (заборона подвійного притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення) як нормам прямої дії.

ВП ВС сформулювала висновок, в якому зазначила, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України – видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

(Висновок викладений у постанові ВП ВС від 1 червня 2021 року по справі № 910/12876/19).

2. Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду розглядалось питання правомірності стягнення пені після сплину 6 місяців від дати, коли зобов’язання мало бути виконано.

КГС ВС сформулював висновок зазначивши, що встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати).

В даній справі було встановлено, що учасниками господарських відносин у договорі було визначено, що штрафні санкції нараховуються протягом усього періоду порушення, а отже підлягають стягненню в повному обсязі.

(Висновок викладений у постанові КГС ВС від 10.09.2020 по справі № 916/1777/19)

3. Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду розглядалось питання зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання.

КГС ВС у постанові зазначив, що суд реалізуючи свої дискреційні повноваження, щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

КГС ВС також зауважив, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У вказаній справі розмір штрафних санкцій було зменшено на 70%.

(Висновок викладений у постанові КГС ВС від 24.05.2022 року по справі №910/10675/21).

 Катерина Валенко, адвокат

Адвокатське об’єднання Кравець і партнери

АО «Кравец и Партнеры»