АО «Кравець І Партнери»

Авіація та бойові кораблі США та Сполученого Королівства в ніч проти 12 січня завдали ударів по угрупованню повстанців-хуситів у Ємені, які останнім часом стали нападати на торговельні судна в Червоному морі.

Крім того, глава держави Володимир Зеленський зазначив, що громадяни України, які працюють та сплачують податки у бюджет країни, також боронять державу. А до тих українців, хто незаконно виїхав за кордон, є питання. Також експерти поговорять про відкликання урядом законопроєкту про вдосконалення мобілізації в Україні після двох тижнів дискусій у Верховній Раді. Депутати критикували пропозиції Кабміну за надмірну жорсткість та порушення прав громадян. Тепер на документ чекає оновлення. Що у ньому може змінитися?

Гостями студії стали:

• Ростислав Кравець — адвокат, юрист;
• Ярослав Макітра — політолог, керівних політичних програм дослідницької компанії “Соціополіс”;
• Роман Єделєв — юрист-міжнародник, доцент кафедри міжнародного права КНУ імені Тараса Шевченка;
• Ігор Чаленко — політолог, голова Центру аналізу та стратегій;
• Олег Дунда — народний депутат України, Слуга Народу;
• Роман Бабій — народний депутат, МФО “Розумна Політика”;
• Андрій Рева — Міністр соціальної політики 2016-2019 р.р.;
• Олексій Буряченко — кандидат політичних наук, виконавчий директор “Міжнародної асоціації малих громад.

АО «Кравець І Партнери»

З початком карантину через Covid-19 українці масово залишились без роботи, зрозуміли, що необхідно адаптуватись но нових обмежень, перенавчатись щоб працювати онлайн. Задля вирішення цих питань статті Кодексу законів про працю (далі – КЗпП) були змінені та доповнені новими, зокрема це ст. 60 Гнучкий режим робочого часу, ст. 60^-1 Надомна робота, ст. 60^-2 Дистанційна робота. Норми даних статей є актуальними також під час воєнного стану для ознайомлення громадян  які працюють чи планують працювати віддалено, щоб знати свої права та обов’язки.

Гнучкий режим робочого часу — це форма організації праці, за якою допускається встановлення іншого режиму роботи, ніж визначений правилами внутрішнього трудового розпорядку, за умови дотримання встановленої денної, тижневої чи іншої, встановленої на певний обліковий період (тиждень, місяць, квартал, рік тощо), норми тривалості робочого часу. На час загрози поширення епідемії, пандемії та/або у разі виникнення загрози збройної агресії, надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру гнучкий режим робочого часу може встановлюватися наказом (розпорядженням) роботодавця. З таким наказом (розпорядженням) працівник ознайомлюється протягом двох днів з дня його прийняття, але до запровадження гнучкого режиму робочого часу. 

Надомна робота — це форма організації праці, за якої робота виконується працівником за місцем його проживання або в інших визначених ним приміщеннях, що характеризуються наявністю закріпленої зони, технічних засобів, необхідних для виробництва продукції, надання послуг, виконання робіт або функцій, передбачених установчими документами, але поза виробничими чи робочими приміщеннями роботодавця.

У разі запровадження надомної роботи робоче місце працівника є фіксованим та не може бути змінено з ініціативи працівника без погодження з роботодавцем у спосіб, визначений трудовим договором про надомну роботу. Працівник у разі неможливості виконання роботи на фіксованому робочому місці з незалежних від нього причин має право змінити робоче місце, за умови повідомлення роботодавця не менше ніж за три робочі дні до такої зміни у спосіб, визначений трудовим договором про надомну роботу.

Дистанційна робота — це форма організації праці, за якої робота виконується працівником поза робочими приміщеннями чи територією роботодавця, в будь-якому місці за вибором працівника та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій. У разі запровадження дистанційної роботи працівник самостійно визначає робоче місце та несе відповідальність за забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці на ньому.

З початком повномасштабного вторгнення було прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-IX від  15 березня 2022 року. Даний закон визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України “Про правовий режим воєнного стану”.

Звичайно для працівників в такому випадку менше переваг та стабільності, але цього вимагає нестабільне сьогодення заради стабілізації економіки держави. Збройна агресія рф призвела до руйнування інфраструктури, знищення підприємств та зменшення економічної активності в ряді регіонів. Через це в Україні рівень безробіття зріс до 30% і значно зменшився рівень доходів населення тому ринок праці переживає не найкращі часи.

Що з особливого, то у період дії воєнного стану сторони за згодою визначають форму трудового договору. При укладенні трудового договору в період дії воєнного стану умова про випробування працівника під час прийняття на роботу може встановлюватися для будь-якої категорії працівників.

Для запобігання кадровому дефіциту Законом № 2136-IX роботодавцям надано можливість укладати з новими працівниками строкові трудові договори на період дії воєнного стану або на період заміщення тимчасово відсутнього працівника. Тобто трудові відносини з відсутніми працівниками не припиняються, однак на час їх тимчасової відсутності роботодавець може укласти строковий трудовий договір з іншим працівником.

 Щодо зміни істотних умов праці то під час дії правового режиму воєнного стану зміна істотних умов праці може відбуватися у спрощеному порядку.

До істотних умов праці належать системи та розміри оплати праці, пільги, режим роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміна розрядів і найменування посад та інше.

Роботодавець має право перевести працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди, якщо така робота не протипоказана працівникові за станом здоров’я, лише для відвернення або ліквідації наслідків бойових дій, а також інших обставин, що ставлять або можуть становити загрозу життю чи нормальним життєвим умовам людей, з оплатою праці за виконану роботу не нижче середньої заробітної плати за попередньою роботою, не пізніш як до запровадження таких умов (раніше роботодавець повинен за два місяці повідомляти працівника про таку зміну).

Відповідно до ст. 6 Закону № 2136-IX нормальна тривалість робочого часу у період дії воєнного стану може бути збільшена до 60 годин на тиждень для працівників, але слід зауважити, що для працівників зайнятих на об’єктах критичної інфраструктури (в оборонній сфері, сфері забезпечення життєдіяльності населення тощо).Для працівників, зайнятих на об’єктах критичної інфраструктури (в оборонній сфері, сфері забезпечення життєдіяльності населення тощо), яким відповідно до законодавства встановлюється скорочена тривалість робочого часу, тривалість робочого часу у період дії воєнного стану не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Час початку і закінчення щоденної роботи (зміни), п’ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється роботодавцем. Тривалість щотижневого безперервного відпочинку може бути скорочена до 24 годин. При цьому оплата праці працівників, яким було збільшено нормальну тривалість робочого часу, здійснюється у розмірі, збільшеному пропорційно до збільшення норми праці, на цьому слід наголосити, так як наразі більшість роботодавців трактують цю норму по своєму збільшення робочих годин без збільшення заробітної плати.

Кодекс законів про працю згідно із Законом № 2421-IX від 18.07.2022 доповнено статтею 21^-1 , яка вводить нове поняття та норму як трудовий договір з нефіксованим робочим часом.

Трудовий договір з нефіксованим робочим часом – це особливий вид трудового договору, умовами якого не встановлено конкретний час виконання роботи, обов’язок працівника виконувати яку виникає виключно у разі надання роботодавцем передбаченої цим трудовим договором роботи без гарантування того, що така робота буде надаватися постійно, але з дотриманням умов оплати праці, передбачених цією статтею. Роботодавець самостійно визначає необхідність та час залучення працівника до роботи, обсяг роботи та в передбачений трудовим договором строк погоджує з працівником режим роботи та тривалість робочого часу, необхідного для виконання відповідної роботи. При цьому повинні дотримуватися вимоги законодавства щодо тривалості робочого часу та часу відпочинку.

Кількість трудових договорів з нефіксованим робочим часом в одного роботодавця не може перевищувати 10 відсотків загальної кількості трудових договорів, стороною яких є цей роботодавець.Роботодавець (роботодавець — фізична особа), який використовує працю менше ніж 10 працівників, може укладати не більше одного трудового договору з нефіксованим робочим часом.

Трудовий договір з нефіксованим робочим часом повинен містити, зокрема, інформацію про:

• спосіб та мінімальний строк повідомлення працівника про початок виконання роботи, який повинен бути достатнім для своєчасного початку виконання працівником своїх обов’язків;
• спосіб та максимальний строк повідомлення від працівника про готовність приступити до роботи або про відмову від її виконання у випадках, передбачених частиною восьмою цієї статті;
• інтервали, під час яких від працівника можуть вимагати працювати (базові години та дні).

Кількість базових годин, під час яких від працівника можуть вимагати працювати, не може перевищувати 40 годин на тиждень, а кількість базових днів не може перевищувати 6 днів на тиждень.

Працівник має право відмовитися від виконання роботи, якщо роботодавець вимагає виконання роботи поза межами базових днів та годин або якщо йому було повідомлено про наявність роботи із порушенням мінімальних строків, визначених трудовим договором з нефіксованим робочим часом. Відмова працівника від виконання роботи у базові дні та години є підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

Заробітна плата виплачується працівникові, який виконує роботу на підставі трудового договору з нефіксованим робочим часом, за фактично відпрацьований час.

Мінімальна тривалість робочого часу працівника, який виконує роботу на підставі трудового договору з нефіксованим робочим часом, протягом календарного місяця становить 32 години.

Працівник, який відпрацював на умовах трудового договору з нефіксованим робочим часом понад 12 місяців, має право звертатися до роботодавця з вимогою укладення строкового або безстрокового трудового договору на умовах загальновстановленого у роботодавця графіка роботи з відповідною оплатою праці. За результатами розгляду зазначеної вимоги роботодавець зобов’язаний протягом 15 календарних днів з дня звернення працівника укласти з ним такий строковий або безстроковий трудовий договір або надати йому в письмовій формі обґрунтовану відповідь про відмову укласти такий трудовий договір.

Також Закон № 2136-IX передбачає, що офіційних днів відпочинку у вигляді святкових та неробочих днів в Україні зараз немає. Тривалість роботи перед святковими та неробочими днями не зменшується на одну годину. Коли святковий або неробочий день припадає на робочий день, то він не переноситься на наступний після святкового або неробочого.

Також не діє заборона залучення до роботи у вихідні дні. Однак при залученні працівника до роботи у вихідний день йому надають інший день відпочинку або оплачують фактично відпрацьовані години в подвійному розмірі.

Слід зазначити, що застосування вказаних правил в частині обмеження трудових прав працівників залишається правом, а не обов’язком роботодавця.

Під час війни працівники мають право скористатись щорічною оплачуваною відпусткою тривалістю 24 календарних дні.

Однак якщо тривалість щорічної основної відпустки працівника становить понад 24 календарних днів, надання не використаних у період дії воєнного стану днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану.

При цьому працівникові можуть бути надані щорічні додаткові відпустки, соціальні та інші відпустки відповідно до Закону України «Про відпустки».

За Законом № 2136-IX у період дії воєнного стану роботодавець може відмовити у наданні будь-якого виду відпусток працівнику, який виконує роботу на об’єктах критичної інфраструктури. Однак у будь-якому випадку роботодавець не має права відмовляти у наданні таких соціальних відпусток, як у зв’язку з вагітністю та пологами, а також для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Якщо ж працівник не виконує роботу на об’єктах критичної інфраструктури, то такому працівнику відпустка надається за загальним правилом згідно з графіками відпусток, затвердженими на підприємстві. Відповідні терміни надання відпусток за погодженням між працівником та роботодавцем можуть змінюватись.

Крім того, Закон № 2136-IX визначає, що у період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні невикористаних днів щорічної відпустки. Водночас, у разі звільнення працівника у період дії воєнного стану йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки.

У період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов’язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи.

Воєнний стан не звільняє роботодавця від обов’язку виплачувати заробітну плату на умовах, визначених трудовим договором. При цьому, Закон № 2136-IX фактично дозволяє роботодавцю відтермінувати виплату зарплати лише тоді коли  немає можливості своєчасно виплатити зарплату внаслідок ведення бойових дій.

Закон № 2136-IX дозволяє сторонам трудових відносин на час воєнного стану призупиняти дію трудового договору.

Призупинення дії трудового договору — це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв’язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов’язки, передбачені трудовим договором.

• призупинення дії трудового договору не застосовується до керівників та заступників керівників державних органів, а також посадових осіб місцевого самоврядування, які обіймають виборні посади.

Роботодавець повинен обов’язково оформити наказ, в якому зазначити причини та строк призупинення дії трудового договору, кількість та дані працівників, дія договорів з якими призупиняється, а також умови відновлення дії трудового договору.

Наказ (розпорядження) про призупинення дії трудового договору, укладеного з посадовими особами державних органів та органів місцевого самоврядування, роботодавець подає для погодження до військової адміністрації, яка здійснює свої повноваження на відповідній території.

Законом передбачено особливості розірвання трудового договору з ініціативи працівника. Відтепер у зв’язку з веденням бойових дій в районі розташування роботодавця та загрозою для життя і здоров’я працівника, такий працівник може розірвати трудовий договір за власною ініціативою «день в день», без двотижневого строку попередження. Однак ця норма не застосовується до працівників, які примусово залучені до суспільно-корисних робіт в умовах воєнного часу, а також до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури.

Під час воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності або відпустки (крім відпустки у зв’язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку). Датою звільнення у такому випадку є перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначений у документі про тимчасову непрацездатність, або перший робочий день після закінчення відпустки.

Отже, як працівники, так і роботодавці повинні слідкувати за змінами які відбуваються в українському законодавстві, особливо в період воєнного стану задля правильного застосування норм законодавства при прийнятті на роботу, змінення істотних умов праці, звільненні, щоб не порушувати законні права та виконувати обов’язки задля економічної розбудови держави.

Адвокат, Дар’я Симонок

АО Кравець і партнери

АО «Кравець І Партнери»

Ситуація із заробітками в країні справді вимальовується складною. Аналітики Українського центру економічних та політичних досліджень імені Олександра Разумкова прогнозують збільшення запитів на працевлаштування з боку жінок, дітей та людей з обмеженими фізичними можливостями. Як розповів «Пенсійному кур’єру» директор Українського інституту політики Руслан Бортник, на ринку працевлаштування України сьогодні спостерігається тенденція глибокої кризи. При цьому офіційна статистика картини не відображає. Дуже поширена ситуація, коли люди формально працевлаштовані, але за фактом є безробітними, оскільки перебувають у відпустці без збереження зарплати. І лише небагатьом щастить отримувати мінімальну зарплату.

Мало допомагає й оформлення статусу безробітного. Нагадаємо, що за рішенням уряду, безробітних, які протягом 30 днів після реєстрації в центрах зайнятості не були працевлаштовані, залучатимуть до суспільно корисних робіт з виплатою мінімальної зарплати. А для сімейної людини, яка до того ж орендує житло, такий варіант є неприйнятним.

Багато громадян, які зараз шукають роботу, окрім погіршення умов праці, відзначають зарозумілу поведінку роботодавців.

«У компаніях намагаються навісити одночасно дві, а то й три посади на людину. Іноді без перерви на обід, причому за скромну зарплату. На співбесіді роботодавці поводяться зверхньо, ​​наче роблять ласку тим, що пропонують роботу. Причина – у високій конкуренції серед претендентів, а також через законодавчі зміни, які фактично розв’язали бізнесу руки», – поділилася своєю думкою 28-річна киянка Віра Артюшенко.

Перегнули палицю

У багатьох економістів та правозахисників викликав обурення Закон 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», ухвалений у березні. Роботодавець у результаті отримав право звільняти співробітника під час його перебування на лікарняному та у відпустці, призупиняти дію трудового договору, залучати до роботи в нічний час жінок, які мають дитину старшу одного року, не нести відповідальності за несвоєчасну оплату праці тощо. У липні трудове законодавство було «посилене» законом 2352-IX, який надав право змінювати умови праці в гірший бік з часу запровадження цих умов. Тобто якщо раніше роботодавець був зобов’язаний попередити працівника про зміну умов праці, наприклад, у бік погіршення, не пізніше ніж за два місяці, то тепер він це може зробити практично напередодні.

Як розповів «Пенсійному кур’єру» старший партнер АО «Кравець та партнери» Ростислав Кравець, Конституція України передбачає обмеження трудових прав громадян на час війни. Проте законодавці пішли набагато далі.

«Українців позбавили багатьох можливостей. Це стосується звільнень та переведення в простій без попереджень, усунення від роботи фактично без будь-яких підтверджень. Хоча права й можуть бути обмежені, усьому є межа», – зазначив він.

Також адвоката обурює фактичне самоусунення держави від зобов’язань щодо компенсації зарплат та гарантійних виплат працівникам за умови припинення трудового договору. Усі компенсації законодавці поклали на державу, яка «вчинила збройну агресію проти України», тобто на рф. Про це йдеться в статті 13 ЗУ 2136-IX.

«Яким чином здійснюватиметься компенсація, закон відповіді не дає. На мою думку, такий підхід є вкрай цинічним стосовно громадян», – розповів Кравець.

Ще одна ініціатива законодавців, яка викликає суперечки, це скорочення термінів звернення до суду в разі порушення умов оплати праці. Якщо раніше терміни були необмеженими, то тепер на це виділили не більше трьох місяців.

Подвійні цілі

З одного боку, дії влади десь можна зрозуміти. На сьогодні в країні катастрофічно не вистачає грошей. Сама економіка, по суті, на 70% залежить від зовнішньої допомоги. Однак це не привід вирішувати проблеми бізнесу коштом простої людини, яка в цій ситуації є слабкою ланкою.

Як пояснив нашим журналістам член Економічного дискусійного клубу, економіст Олег Пендзін, бізнес завжди має оборотний капітал, який дозволить йому вижити у важкий час. Найманий працівник такої можливості не має.

«Можна шукати багато виправдань для бізнесу, проте найважче доводиться сьогодні найманому працівникові, який опинився на вулиці. Тому хоч якимось виправданням новому трудовому законодавству може бути лише воєнний стан. Після його завершення законодавство потрібно скасовувати», – наголосив економіст.

Водночас експерти не бачать ефекту від лібералізації трудового законодавства.

«Не можна сказати, що стався ривок і бізнес був натхненний повторно відкривати робочі місця. Тому внесені зміни до законодавства серйозного впливу на ринок не вчинили через фактор війни», – вважає Руслан Бортник.

При цьому він очікує, що негативні наслідки від вжитих заходів проявлять себе в майбутньому й матимуть негативний характер, оскільки стануть причиною серйозного невдоволення з боку суспільства.

Втім, є думка, що війна просто була використана як привід для обмеження трудового законодавства. У цьому впевнений Ростислав Кравець. Він нагадав, що ще до війни законодавці неодноразово вживали заходів щодо поетапного зниження права профспілок.

Для прикладу наведемо законопроєкт №5388, поданий за ініціативи прем’єр-міністра Дениса Шмигаля минулого року. У ньому пропонувалося нівелювати роль профспілок та скоротити список категорій громадян, яким роботодавець не повинен встановлювати випробувального терміну. У квітні законопроєкт було відхилено, припускаємо, що через втрату актуальності у зв’язку з новим законодавством через війну.

Водночас у серпні ухвалили два досить спірні закони. Перший – про запровадження трудового договору з нефіксованим робочим часом, який знімає з роботодавця обов’язок надавати роботу на постійній основі. Другий – про спрощення регулювання трудових відносин. Йдеться про скасування необхідності приведення законних підстав для звільнення для певних категорій роботодавців, якщо на підприємстві працюють до 250 людей.

Інші підходи

У результаті ми маємо ситуацію, коли права працівників були урізані, причому тенденція має всі шанси зберегтися й після війни. З іншого боку, позитивний ефект від нового законодавства якщо і є, то дуже незначний. Тоді чому влада продовжує надалі йти обраним курсом і не робить поправок? Ростислав Кравець вважає, що причина – у відсутності правової протидії з боку громадськості, а також у слабкості судової системи, що дає широке поле для ухвалення непопулярних рішень.

Як варто було б вчинити? Деякі економісти радять зосередитися на міжнародній підтримці й завдяки цьому знижувати податки для бізнесу. Але в цьому випадку держава будує свою економіку на зовнішній допомозі, яка не є стабільною. Цікавіший варіант – переформатування суспільно-економічних відносин з акцентом на підвищенні блага громадянина, як основного ресурсу держави.

Люди, які зайняті у важливих для країни сферах (будівництво медицина, освіта, оборона тощо), повинні отримувати більше преференцій. Крім того, має бути переглянуте питання розриву зарплат в українському суспільстві. Не може чиновник державної компанії отримувати на місяць сотні тисяч гривень, як в НЕК «Укренерго», а тим паче мільйони гривень, як у НАК «Нафтогаз України», де 20 керівників за минулий рік офіційно отримали 911 мільйонів гривень.

Водночас прості співробітники, які забезпечують стабільну роботу стратегічно важливих сфер, отримують скромні виплати, а тепер їх позбавляють ще й частини трудових прав.

У разі подальшого погіршення фінансової та економічної ситуації в країні, що цілком можливо в умовах війни, варто звернути увагу на трудові відносини за принципом «послуга за послугу». Коли люди крім або замість грошей за свою працю отримують певне продовольство, пільги на медикаменти, покращення житлових умов та інші переваги. За цих умов питання захисту трудових прав входить у справедливіший формат.

Олександр Кітраль, Пенсійний кур’єр

АО «Кравец и Партнеры»

Червоний Хрест та війна в Україні: чим викликана бездіяльність організації – як пояснити закид Києва

Якщо Червоний Хрест не виконає своїх умов, поставлених нашою владою, то йому цілком резонно можуть вказати в Україні на двері
Директор аналітичного центру “Третій сектор”, політолог Андрій Золотарьов наголошує, що вся система міжнародних організацій, включаючи ООН, демонструє кризу на тлі російсько-української війни.

“Те, що МКЧХ у ситуації цього конфлікту виявився марним і неефективним, не говорив лише лінивий. Ця організація ухиляється від базових функцій. Свого часу Червоний Хрест допускався навіть нацистською Німеччиною до таборів для військовополонених. А зараз проявляється дивна безпорадність, – зазначає політолог. – І виникає цілком справедливе питання – навіщо потрібні такі організації, якщо вони не виконують тих функцій, заради яких створено?”.

За словами експерта, є цілком обґрунтована підозра, що МКЧХ якщо не підіграє РФ, то явно прагнути уникати дій, які можуть спричинити роздратування у країни-агресора.

“Якщо Червоний Хрест не виконає своїх умов, поставлених нашою владою, йому цілком резонно можуть вказати в Україні на двері. З усіма витікаючими для і без того підірваного іміджу цієї організації. Особливо після того, як ПАРЄ одностайно визнала Росію державою-терористом. Репутаційні втрати МКЧХ будуть колосальні. Заробити імідж проксі країни-терориста – не найкращий репутаційний капітал”, – констатує Андрій Золотарьов.

Подальша бездіяльність чиновників Червоного Хреста, найімовірніше, проведе до ще більшого підриву довіри до цієї організації

Голова профспілки Українська незалежна фундація юристів, голова АО “Кравець та партнери”, адвокат Ростислав Кравець міркує так:

“Різкі заяви керівництва нашої країни щодо дій МКЧХ підтверджують повну непотрібність різних міжнародних інституцій. Це стосується і МКЧХ, і ООН. У світлі такої критики, ймовірно, постає питання про персональну відповідальність чиновників того ж Червоного Хреста щодо трагедії в Оленівці, не виконання зобов’язань щодо гарантій безпеки для захисників Маріуполя, що здалися”.

При цьому, зазначає експерт, у МКЧХ відхрещуються від того, що давали такі гарантії. А тепер ще й ухиляються від виконання своєї міжнародної місії з контролю за дотриманням прав людини та наданням необхідної допомоги особам, які її потребують.

“Наступна бездіяльність чиновників Червоного Хреста, найімовірніше, проведе до ще більшого підриву довіри до цієї організації. З далекосяжними наслідками, – прогнозує Ростислав Кравець. – Чиновникам МКЧХ можуть перестати надавати “зелене світло” у їхній діяльності. А місце цієї безхребетної структури займуть інші – ефективніші – організації”.

Такі міжнародні організації як ОБСЄ, МАГАТЕ, Червоний Хрест часто-густо просто “відбувають номер”

Адвокат АТ Vi Vites, аналітик права Українського інституту політики Ігор Печенкін нагадує, що сотні героїв Азовсталі все ще перебувають у російському полоні. Причому ставлення до військовополонених – нелюдське, порушуючи всі міжнародні і правила ведення війни.

“Точної інформації про кількість наших воїнів, які зараз перебувають саме в Оленівці, а також щодо стану їхнього здоров’я, на жаль, немає. Російська сторона відмовляється надавати таку інформацію і насилу йде на формат обміну військовополоненими. Для путлерівської військової машини людське життя нічого не варте. До своїх військових, а тим більше до наших захисників, країна-агресор є показовою жорстокою”, – зазначає експерт.

На його думку, такі міжнародні організації як ОБСЄ, МАГАТЕ, Червоний Хрест часто-густо просто “відбувають номер”. Вони неефективні, що ставить питання про необхідність їхнього якісного реформування та зміни підходів та вимог до їх існування та роботи.

“Це питання принципове та геополітичне, – упевнений Ігор Печенкін. – Після нашої безумовної перемоги на фронтах та відновлення цілісності та територіальної недоторканності наших кордонів Україна стане лідером модернізації не лише регіональних, а й міжнародних союзів та блоків. Наразі необхідно закликати всі ключові країни-партнери чинити тиск на МКЧХ для проведення місії з надання допомоги нашим полоненим воїнам, надання їм медичної допомоги. Це іспит на здатність міжнародного співтовариства реагувати на порушення прав людини”.

Коментарі

АО «Кравец и Партнеры»

Крадіжка під знаком війни

Корупція в Україні – явище не нове. Проте під час війни це поняття стало специфічним. З одного боку, вона “не на часі”, з іншого – у воєнний час корупція вбиває, і це справжні вбивства, а не художнє порівняння. У Верховній раді навіть хотіли прирівняти корупційні дії до держзради. Однак поки що справа до цього не дійшла.

Щодо довоєнних показників, то найсвіжішою є статистика за 2021 рік, опублікована 25 січня 2022 року. Як свідчать дані Індексу сприйняття корупції (Corruption Perceptions Index – CPI), Україна за рік погіршила свій показник із 33 до 32 балів. Індекс – від 0 (дуже високий рівень корупції) до 100 (вкрай низький рівень корупції).

Таким чином, Україна посіла в рейтингу 122 місце, яке розділилося з африканською Есватиною (Свазіленд). 2020 року Україна була на п’ять сходинок вищою і займала 117 місце в рейтингу, в якому представлено 180 країн.

Індекс України 2021 року погіршився, зокрема, через рішення Конституційного Суду від 27 жовтня 2020 року, яким він звільнив від відповідальності за недостовірне декларування чиновників, чиновників та суддів.

Але навіть у війну корупціонери нікуди не поділися. Для деяких українських чиновників вона вже закінчилася, а може, навіть і не починалася, пише Олег Дунда, народний депутат України IX скликання.

“У ЗМІ та соцмережах з’явилися повідомлення про відродження старих схем “розпилу” бюджетних коштів, продаж “гуманітарки”, відкати на митниці. Корупціонери на війні гірші за мародерів. Адже обираючи свій гаманець, вони фактично працюють на боці агресора”, – пише Олег Дунда.

Втім, антикорупційні органи України не припинили свою роботу під час війни, каже Андрій Боровик, виконавчий директор Transparency International Ukraine. Він повідомляє, що за 100 днів війни нібито продовжували розслідуватися кримінальні справи та затримуватись корупціонери. Але найгостріше зараз виникла проблема відсутності керівництва. З п’яти глав антикорупційних органів чотири – це виконуючі обов’язки.

“Водночас, і це важливо, якщо процес відбору не відновиться у тому ж НАБУ та Спеціалізованій прокуратурі і не буде обрано незалежних та професійних керівників, то досягнення всієї антикорупційної реформи опиняться під загрозою. А їх критично важливо зберегти та примножити після перемоги” , – вважає Андрій Боровик.

До речі, незабаром для антикорупційних органів буде багато роботи. Як влучно пише Олег Дунда, на Україну після перемоги може чекати мільярдне західне фінансування відродження економіки та інфраструктури. А при слові “фінансування” у найгіршій частині держапарату з’являється нездоровий блиск в очах і нові офшорні рахунки.

При цьому, наївно сподіватися, що після 24 лютого корупціонери в держапараті різко перестануть ними бути, пише в ЗМІ Іван Лахтіонов, директор Програми інноваційних проектів Transparency International Ukraine. Він зазначає, що зараз Україна має кредит довіри від міжнародних партнерів, однак він може випаруватися, побачивши розкрадання коштів на відновлення України.

“Процес відновлення має бути чітким, прозорим та обґрунтованим на всіх етапах. Ми повинні гарантувати ефективність використання кожної копійки. Це відповідальність не лише перед тими, хто пропонує ці гроші, а й перед тими, кому вони мають бути призначені. Тими, хто найбільше постраждав від війни”, – пише Іван Лахтіонов.

Чи пропаде корупція в майбутньому

Теоретично розмови про прозорість звучать добре, проте на практиці втілити це складно. І причин тому чимало. Наприклад, зруйнований державний апарат, каже політичний та економічний експерт Всеволод Степанюк.

“Держслужба – це коли людина впевнена у завтрашньому дні, що вона працюватиме і сьогодні, і завтра, і післязавтра. Крім зарплати, у неї від держави є соцпакет. Так у Франції, Німеччині, США, але чомусь не в Україні. А поки що у нас держслужбовець – тимчасовий працівник на контракті, то це і породжує корупцію. Плюс у нас фактично неможливо потрапити на якусь посаду, якщо ти “нічий”. Тобто, політичні призначення міністрів тягнуть за собою політичні призначення всього персоналу”, – каже експерт.

На думку Всеволода Степанюка, корупція в Україні у такому вигляді, як зараз, зародилася ще у 90-ті. Тоді процвітала незаконна приватизація та крадіжка на найвищих владних рівнях. Експерт наголошує: саме в ті часи було знищено моральний обмежувач, який не дозволяв вплутуватися у корупційні схеми.

“До корупції призвела відсутність таких понять як профілактика злочинів, невідворотність покарання. Також після 90-х у багатьох склалася думка: чому іншим можна, а мені – не можна. Тотальна несправедливість та плювання на закон є джерелами корупції”, – упевнений експерт.

Крім того, до корупції іноді підштовхує сам закон України і без його зміни неможливо подолати корупційні схеми, каже адвокат Ростислав Кравець.

“Законодавство побудоване таким чином, що будь-які дії чиновника можна розглядати як корупцію. Тому питання навіть не в тому, чи переможемо ми корупцію і досягнемо чогось. Ми вже побачили роботу антикорупційних органів, фактично, відсутніх, при тому, що їх добре фінансували і давали всі можливості працювати. Тому зараз потрібно змінити підхід до питання корупції та зробити законодавство таким чином, щоб люди його не порушували. А у нас навпаки – законодавство збудовано таким чином, щоб люди його порушували”, – каже експерт.

Під час розмови про корупцію є думка, що за дотримання законів вона зникне. Однак, як зазначає Ростислав Кравець, багато положень дотримуватися неможливо. А навіть якщо їх дотримуватись, то це ще більше шкодить економіці.

“Найближчим часом я не чекаю якихось покращень. Не тільки тому, що хтось буде корупціонером або красти. Справа в тому, що законодавство побудовано таким чином, щоби постійно були корупціонери та люди, які заробляють на боротьбі з цією корупцією” , – вважає юрист.

Валерія Шипуля, КОРЕСПОНДЕНТ

АО «Кравец и Партнеры»

Тисячі залишених будинків і автомобілів, проблеми з продовольством, величезна кількість незареєстрованної зброї, безвладдя в окремо взятих населених пунктах — усе це зрештою позначиться на криміногенній обстановці. Зазначимо, що після початку Антитерористичної операції 2014 року перші кілька років в Україні фіксувалося зростання злочинності, причому кількість тяжких і особливо тяжких злочинів підскочила майже в півтора разу. І це без урахування територій Криму та Донбасу. Напевно щось подібне, можливо у значно більших масштабах, повториться після закінчення війни з РФ.

Що кажуть цифри

Судячи з офіційної статистики, яку наводить Офіс Генерального прокурора, ситуація з «побутовою» злочинністю на сьогодні ніби незагрозлива. Кількість крадіжок знизилася з 57 516 за січень-травень минулого року до 27 613 за аналогічний період нинішнього. Грабежів — із 2189 до 1007, розбоїв — з 444 до 287. Такий феномен опитані нами експерти пояснюють комплексом заходів із боку правоохоронців, а саме: посиленням патрулювання вулиць, впровадженням комендантської години. Позначився й виїзд із країни мільйонів українців, серед яких були і потенційні правопорушники. Крім того, багато потенційних правопорушників пішли служити в територіальну оборону та Збройні сили.

До речі, та ж статистика свідчить про зростання кількості автовикрадень — із 1264 за п’ять місяців 2021 року до 2 344 за аналогічний період 2022-го. Кількість квартирних крадіжок нібито нижча, ніж торік, однак це пов’язано з тим, що чимало людей ще не повернулося у свої домівки. Зросла й кількість убивств — із 2560 торік до 8220 нинішнього року, що є наслідком воєнного часу: вбивство російськими окупантами мирних жителів, необережне поводження з трофейною зброєю, розбійний напад. Є також чимало випадків, коли людей убивали тільки за підозрою у причетності їх до ДРГ. Так, на початку березня в м. Рівне 48-річний житель застрелив із вікна двох перехожих, які здалися йому підозрілими.

Утім, офіційна статистика все-таки не відбиває повноти картини, оскільки, на думку деяких фахівців, поліція часто не реєструє правопорушень. Робити це тепер часто нікому.

«За статистикою, злочинів нібито менше, однак наскільки ці дані відповідають реаліям? У мене з цього приводу великі сумніви», — поділився своєю думкою із ZN.UA доктор юридичних наук старший науковий співробітник НДІ МВС України Олександр Кулик.

Причини нестабільності

Колишній суддя, президент громадської організації «Всеукраїнська Асоціація суддів у відставці» Денис Нев’ядомський виділяє три причини, які, на його думку, вплинуть на зростання злочинності в майбутньому: доступ населення до вогнепальної зброї, економічні труднощі, розбіжності всередині суспільства.

Що стосується злочинів із вогнепальною зброєю, то їх кількість уже зросла. Якщо за п’ять місяців минулого року з допомогою «вогнестрілів» було скоєно 141 злочин, то за аналогічний період нинішнього — 621.

Економічний чинник. На думку Нев’ядомського, багато українців сьогодні позбулися доходів, дехто навіть не в змозі прогодувати сім’ю.

«Відтак підвищиться ризик скоєння злочинів виключно з метою прохарчування… Хоча на цьому етапі ситуація з економікою не така важка, Проте Україна продовжує рухатися до нагромадження негативних «бонусів», які згодом почнуть проявлятися», — розповів він. Додамо, що, за даними Міжнародної організації праці ООН, понад п’ять мільйонів українців із початку війни вже втратили роботу. Свою діяльність зупинили до 20% підприємств малого та середнього бізнесу, ще третина перебуває на межі закриття. Також очікується зменшення соціальних виплат.

Диференціація суспільства. Тоді як одна частина населення перебуває у стані війни, друга всіляко намагається від цього відмежуватися і живе в іншій реальності.

«Коли йдуть такі дисбаланси, це провокує скоєння злочинів на побутовому ґрунті. Той-таки в’єтнамський чи афганський синдром. Люди повертаються з війни і потрапляють у абсолютно інший світ, де все добре й ніхто не воює. У результаті, це викликає в колишніх військовослужбовців агресію», — підкреслив Нев’ядомський.

Ситуація зі злочинністю також залежить від ефективної роботи правоохоронної системи. На жаль, із цим в Україні проблема. Останніми роками робота силовиків викликала дедалі більше недовіри в суспільства, про що свідчать результати опитування, проведеного Центром Разумкова спільно з Фондом «Демократичні ініціативи» ім. І. Кучеріва. Єдиною більш-менш некорумпованою структурою, на думку Дениса Нев’ядомського, є патрульна поліція. Значною мірою це пов’язано з тим, що влада хотіла продемонструвати населенню ефективність і непідкупність нових поліцейських. У решті блоків — кримінальному, оперативному, слідчому, — на його думку, фактично жодних змін не відбулося.

Чи змінилася робота поліції з початком війни? Столичний юрист Євген Савенко в цьому сумнівається.

«Нічого не змінилося. Швидше, навпаки… Ось вам випадок. До мене звернувся чоловік із Рівненської області. В його батька вилучили автомобіль, бо той їхав п’яним за кермом. Його синові як власнику транспорт не віддали, при цьому почали вимагати гроші. Це сталося в одному з районних відділень поліції. Певна річ, в умовах воєнного стану передбачається обмеження деяких цивільних прав та свобод, але частина правоохоронців поводиться так, неначе права й свободи скасували майже всі!» — розповів він ZN.UA.

Системне питання

Для стабілізації криміногенної обстановки в післявоєнний період, на думку експертів, державі необхідно вжити низку заходів: поліпшити роботу правоохоронців, заручитися підтримкою населення, а також внести зміни в саму систему. Розглянемо докладніше.

На думку старшого партнера АО «Кравець і партнери» Ростислава Кравця, сам механізм правоохоронної системи сьогодні не просто розбалансований, він знищений, його треба створювати з нуля. Крім того, система гостро потребує досвідчених кадрів.

«Необхідно перестати ганятися за відьмами й повертати в систему професіоналів», — вважає він.

За словами одного з колишніх поліціянтів, щоб стати професійним оперативником, треба пропрацювати в системі 10—12 років: «На мою думку, нинішні поліцейські здебільшого займаються фіксацією правопорушень, а не їх розслідуванням».

Участь населення. Ще до війни в окремих територіальних громадах місцеві жителі допомагали правоохоронцям стежити за дотриманням порядку. Олександр Кулик вважає, що цю практику в післявоєнних умовах можна було б розвивати.

«Населення може й повинне приєднатися до процесу. Причому в цьому мають бути зацікавлені як громадськість, так і правоохоронні органи», — зазначив він. Створення добровільних народних дружин теж загрожує певними ризиками. Наприклад, перетворенням їх на приватні армії в інтересах місцевої влади. А тому цей процес має бути системним і контролюватися центральною владою.

Стратегія. Денис Нев’ядомський вважає, що без глобальних змін у державному апараті перебудовувати правоохоронну систему безглуздо.

«Це те ж саме що намагатися вилікувати рак в окремо взятому органі. Має

повністю змінитися суть держави, «суспільний договір». При цьому війна, хоч би як страшно звучало, не тільки відбирає, а й дає нові можливості для перезавантаження. І в України вони є. Але для цього потрібні як воля народу, так і воля влади», — розповів експерт. Він також вважає, що сьогодні державне управління в Україні рефлексивне. У разі появи проблеми її починають гасити, як пожежу.

«Немає державного стратегування на більш-менш тривалий термін, оскільки влада в Україні звикла жити однієї каденцією. І якщо ситуація триватиме таким чином, то кризи виникатимуть усе частіше», — розповів він. Колишній суддя вважає, що президент України має можливість в умовах війни перезаснувати державний апарат, поклавши в основу ідеї людиноцентризму та верховенства права.

«У такому разі можна буде говорити про кожну окрему реформу: судову, медичну, правоохоронну. Тобто це мають бути тактики. А стратегія — це набір тактик, галузевих реформ», — підсумував він.

Певна річ, масштабні зміни в країні прямо залежать від результатів воєнних дій. Але, хай там як, проблема злочинності залишатиметься актуальною тривалий час, оскільки вилізуть проблеми, що нагромадяться за період розрухи, вважає Олександр Кулик.

«Усе це характерно для територій, які пережили воєнні дії», — підсумував він. Експерт зазначив, що перед ним із колегами сьогодні теж стоїть завдання докладно вивчити питання можливого зростання злочинності в Україні.

Мабуть, ні в кого не викличе сумніву той факт, що безпека громадян прямо залежатиме від ефективної роботи держави. Тимчасом із нинішніми суспільно-економічними підходами зробити це практично неможливо. Єдиним варіантом залишається перезавантаження й акцент на нових смислах, основою яких має стати акцент на благополуччі простої людини.

ДТ

АО «Кравец и Партнеры»

Нині багато українців втратили роботу й готові погоджуватися на ризиковані умови, аби працевлаштуватися. Цим і користуються зловмисники. Згідно зі статистикою Офісу генерального прокурора, як порівняти із січнем, кількість зареєстрованих випадків торгівлі людьми (ст. 149 Кримінального кодексу України) збільшилася в півтора раза. Це притому, що більшу частину своєї території Україна тимчасово не контролює, і виявляти такі випадки стало набагато складніше. До того ж до класичних жертв, як-от бездомні, люди, котрі страждають на алко- й наркозалежність, додалися внутрішньо переміщені особи та біженці.

Ситуація сприяє

Зниження рівня життя — важлива причина, яка спонукає людей ігнорувати ризики, пов’язані з працевлаштуванням. Нагадаємо: як порівняти з лютим, падіння української економіки становило від 30 до 50%. Водночас збільшення військових витрат за різкого скорочення митних надходжень, які становили значну частину державних податкових притоків, призвело до дефіциту фінансування приблизно у 5 млрд дол. щомісяця.

Усе це негативно позначилося на зайнятості населення. На сьогодні до 20% підприємств малого і середнього бізнесу зупинили роботу. Ще третина перебуває на межі закриття, про що свідчать дані опитування Advanter Group. Унаслідок цього джерела доходів втратили мільйони працездатних українців. Якщо ж війна триватиме понад три-чотири місяці, країну очікує різке підвищення податків і скорочення соціальних виплат — про це в інтерв’ю The Economist повідомляв міністр фінансів Сергій Марченко.

Як розповів ZN.UA експерт із протидії торгівлі людьми Ігор Тридуб, першими погіршення економічних умов відчули на собі внутрішньо переміщені особи, які здебільшого гостро потребують житла та грошей.

«Спочатку людям сприяли з роботою, але потім безробіття почало позначатися на місцевому населенні. Посилювалася напруга, невдоволення… Під час відрядження протягом дня я побував у п’яти громадах, і скрізь мені казали те саме. Роботодавець думає: навіщо мені платити працівникові, якщо ми його годуємо? У результаті працівникам починають змінювати умови роботи, зменшують оплату, змінюють графік», — розповів він. Щось подібне, але в легшій формі, в Україні було в 2014–2016 роках. Звісно, йдеться не про торгівлю людьми. Проте цинічне (скотське) ставлення роботодавця до працівника можна розцінювати як трудову експлуатацію, а його дії — як шахрайство, уникнення сплати податків, порушення КЗпП, вважає Тридуб.

Непростою є і ситуація з біженцями. Не всі іноземці на кордоні, котрі називають себе волонтерами, готові безоплатно допомагати нашим громадянам. Наприклад, щоб одержати статус тимчасового захисту, потрібно прописатися. Для цього є різні шляхи, й нерідко жінки з дітьми виявляються заручниками ситуації і фактично перетворюються на домашню прислугу.

«Тут мали місце вербування, експлуатація, переміщення, психологічне й економічне насильство», — розповів експерт, маючи на увазі конкретний випадок із жителькою Херсона, про який йому розповіла родичка жертви.

«Класику» ніхто не скасовував

Ігор Тридуб уважає, що також збільшуватиметься кількість випадків залучення в трудове рабство алко- та наркозалежних, колишніх ув’язнених, людей без певного місця проживання. Саме ці категорії завжди були улюбленою робочою силою «нових рабовласників». На початку травня поліція Дніпропетровщини затримала чотирьох людей, серед яких був власник ферми. Зловмисники тримали 60 безхатченків, яких змушували безоплатно працювати. Жертв підшукували на вокзалах і базарах у різних обласних центрах, після чого доводили до стану алкогольного сп’яніння і відвозили в сільгоспугіддя Петриківського та Магдалинівського районів.

Є декілька причин, чому люди, перебуваючи в Україні, не тікають від зловмисників. Як наголосив Тридуб, на працівників чинять сильний фізичний і психологічний тиск. Елементом утримання також є обіцянки оформити кредит, усілякі штрафи. На перший погляд, зазначені методи залякування навряд чи стануть перешкодою для більшості громадян. Але, нагадаємо, йдеться про категорію людей, які іншого ставлення до себе не бачили.

Окрім того, до відома «невільників» доводять, що в силових структурах сидять «свої» люди, й на утікачів чекає розплата. Експерт розповів, як торік під час спілкування зі звільненими з трудового рабства в одному із селищ Харківської області люди запевняли, що нібито добровільно пішли працювати. Згодом з’ясувалося, що вони боялися говорити правду, оскільки бачили, що до вербувальника приходив дільничний і тиснув йому руку.

Потрібен системний підхід

Щоб мінімізувати кількість випадків трудового рабства, на думку фахівців, слід надавати підтримку вразливим категоріям населення, поліпшувати роботу державних служб, налагоджувати взаємодію з громадськими працівниками. Розгляньмо докладніше.

Інтеграція. У разі швидкого завершення війни гостро постане проблема внутрішньо переміщених осіб. Ігор Тридуб уважає, що державним службам потрібно буде докласти зусиль, аби інтегрувати людей у місцеві громади, давши зрозуміти, що приїжджі є не тягарем, а ресурсом, який можна використовувати.

Підготовка фахівців та інформація. Міжнародні неурядові організації, як-от МОМ, Caritas, «Ла Страда — Україна» й інші мають багатий досвід підтримки постраждалих від торгівлі людьми. Тридуб уважає, що співробітників організацій можна було б залучати до підготовки фахівців на місцях. Також він наполягає на важливості інформування людей про ризики профільними службами. Особливо це стосується жінок із дітьми, які збираються виїхати за кордон. Окрім того, самим біженцям не зайве буде заздалегідь зберегти телефони посольства й поліції в країні, до якої вони збираються в’їхати, а також номери телефонів великих міжнародних неурядових організацій.

Правоохоронна система. Виявлення торговців людьми на всіх етапах — важлива складова боротьби із цим різновидом злочинів. На жаль, українська правоохоронна система останніми роками, м’яко кажучи, недостатньо добре виконує свою функцію, вважає старший партнер АТ «Кравець і партнери» Ростислав Кравець. Ситуація, на його думку, не змінилася і з початком війни.

«Правоохоронну систему в тому вигляді, в якому її було реформовано завдяки іноземним партнерам, слід руйнувати й створювати заново. Після реформи дібрали людей, які виконують те, що їм кажуть, і не виявляють старанності. Унаслідок цього робиться максимум для того, щоб у співробітника не було бажання щось робити самому», — розповів він нашому виданню.

Соцслужби. Від того, наскільки якісно спрацюють соціальні служби, залежить раннє виявлення людей, постраждалих від рабства, а також подальша їх підтримка. У Львівській області, попри величезний наплив внутрішньо переміщених осіб, наших журналістів запевнили, що, як і раніше, надають підтримку жертвам «работоргівлі».

«Фонд допомоги потерпілим від торгівлі людьми ніхто не скасовував. Для одержання допомоги потрібно звернутися із заявою до районної або обласної військової адміністрації», — розповіла вповноважена зі встановлення статусу потерпілого від торгівлі людьми у Львівській області Наталя Корчинська. Вона наголосила, що крім матеріальної підтримки, потерпілий може розраховувати на медичну, юридичну допомогу, тимчасове житло, допомогу в працевлаштуванні й організації мікробізнесу.

На жаль, не всюди соцслужби працюють якісно. Тому Ігор Тридуб уважає, що є сенс змінити підхід до оплати праці соцпрацівника, який залежав би від кількості та якості наданих послуг.

«У деяких європейських країнах така схема працює. Ти супроводжуєш п’ять сімей і одержуєш умовно 200 доларів. Якщо 25 родин, то 1000 доларів», — розповів він.

Наостанок зазначимо, що безпека громадян прямо залежить від злагодженої роботи всіх державних інститутів. Чи робиться щось у цьому напрямку? Судячи з гострої нестачі проривних соціально-економічних змін у країні, дуже мало. А дарма. Українське суспільство змінюється, людям потрібні позитивні перетворення. Це б посилило згуртованість людей і зміцнило державу. Але наразі на цьому фронті без змін.

ДТ

АО «Кравец и Партнеры»

Бажаєте бути в курсі важливих змін в законодавстві України? Підписуйтесь на канал і запрошуйте друзів: https://bit.ly/2G12dHy

🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️

➡️ Підписатись https://t.me/+Ug5cImH9DexxvTtU

АО «Кравец и Партнеры»