В Україні вже сформувалася послідовна судова практика, яка забороняє прирівнювати лізинг транспортних засобів до роялті. Попри це, Бюро економічної безпеки відкрило низку кримінальних проваджень проти українських авіакомпаній, які орендують повітряні судна у нерезидентів, намагаючись трактувати звичайні лізингові платежі як оплату за користування інтелектуальною власністю. Адвокат, партнер адвокатської компанії “Кравець і партнери” адвокат Ростислав Кравець в ексклюзивному коментарі УНН пояснив, що правоохоронці зобовʼязані враховувати судову практику під час своєї діяльності. 

Кримінальні справи БЕБ проти авіабізнесу

Слідчі Бюро економічної безпеки відкрили низку кримінальних проваджень, у яких фігурують майже всі українські компанії, які беруть повітряні судна в лізинг за кордоном у компаній-нерезидентів України. В Бюро переконані, що авіакомпанії мали б сплачувати в Україні роялті, тобто збір, який стягується за користування інтелектуальною власністю. При цьому абсолютно ігнорується той факт, що транспорт не є інтелектуальною власністю, а між Україною та низкою країн діють Конвенції щодо уникнення подвійного оподаткування. Відповідно до цих угод, українські компанії сплачують податки за лізинг в тих країнах, резидентами яких є компанії-лізингодавці. Від тиску БЕБ постраждали вже мінімум 5 авіакомпаній: МАУ, “Авіакомпанія Константа”, “Урга”, “Н3ОПЕРЕЙШІНС” та “Скайлайн”. Крім того, судові матеріали свідчать про аналогічні підходи й у інших галузях, додатковим збором намагаються обкласти залізничний транспорт, що перебуває у лізингу, і навіть сільськогосподарську техніку.

Важливо розуміти, що за понад 30 років законодавство щодо оподаткування лізингу в Україні не змінювалось і раніше воно не викликало запитань чи зауважень як з боку податкових, так з і з боку правоохоронних органів. Ситуація змінилась після того, як Державна податкова служба України 24 травня 2024 року випустила статтю з розʼясненнями щодо оподаткування лізингових операцій авіакомпаніями. Податківці вказують, що лізинг повітряних суден у компаній-нерезидентів необхідно оподатковувати як роялті. При цьому фіскали жонглюють статтями міжнародних конвенцій про уникнення подвійного оподаткування, стверджуючи, що за оренду літаків авіакомпанії повинні сплачувати збори як за використання інтелектуальної власності.

Такий підхід – це не просто помилкове трактування норм податкового права, як українського, так і міжнародного, а “податок на український прапор”, який робить українських авіаперевізників неконкурентними на глобальному ринку, вважає експерт у сферах транспорту та машинобудування, виконавчий директор Громадської спілки “Українська авіатранспортна Асоціація” Микола Щербина.

Чітка межа між роялті та лізингом транспорту в судовій практиці

Поки слідчі Бюро економічної безпеки намагаються прирівняти лізинг авіатранспорту до використання інтелектуальної власності і вказують, що за нього потрібно сплачувати роялті, в Україні вже сформувалася стала судова практика щодо цього питання.

У постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року суд прямо зазначив: “Поняття “роялті” передбачає платежі за користування або право на використання об’єктів інтелектуальної власності…”. Судді зробили принциповий висновок: транспортні засоби, навіть якщо йдеться про складну техніку, не відповідають критеріям об’єктів права інтелектуальної власності.

Попри те, що податківці намагалися видати лізинг залізничного транспорту за користування інтелектуальною власністю, суд наголосив, що вагони не визнаються об’єктами інтелектуальної власності, а отже не можуть бути джерелом роялті.

Повітряні судна за своєю юридичною природою також є транспортними засобами. Літак не є патентом, як і не є авторським твором чи торговельною маркою, або ж програмним кодом, чи ноу-хау. Повітряне судно виконує транспортну функцію, так само як залізничний вагон, локомотив чи сільськогосподарська техніка виконують свої виробничі функції.

Тому спроби трактувати міжнародний авіаційний лізинг як використання інтелектуальної власності суперечать не лише міжнародній практиці та українському податковому законодавству, а й уже сформованим підходам українських судів.

Показово, що позиція щодо неможливості прирівнювання транспортного лізингу до роялті формується не одним окремим рішенням, а цілою серією судових рішень, прийнятих у різні роки різними інстанціями.

Наприклад, у 2025 році Восьмий апеляційний адміністративний суд встановив, що оренда сільськогосподарської техніки не може вважатися роялті. Аргументація суду була доволі прямою: серійна техніка не є об’єктом права інтелектуальної власності.

Ще раніше, у 2022 році П’ятий апеляційний адміністративний суд розглядав справу щодо оподаткування операцій з оренди залізничних платформ. Тоді контролюючі органи намагалися перекваліфікувати лізингові платежі у роялті та донарахувати податки.

Однак суд не підтримав такий підхід. Судді підтвердили базовий правовий принцип: оренда транспортного засобу є господарською операцією користування майном, а не передачею прав інтелектуальної власності.

Ще одним показовим кейсом став спір ТОВ “Рейл Лоджистік” проти Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків. Податкова намагалася донарахувати податок на доходи нерезидентів за операціями оперативного лізингу залізничних вагонів у нерезидентів, зокрема компаній з Естонії.

Суд у цій справі також став на бік бізнесу, наголосивши, що транспорт не є інтелектуальною власністю.

Ще раніше аналогічну позицію сформував Вищий адміністративний суд України.

Суд прямо наголошував: роялті стосується використання патентів, торговельних марок, ноу-хау, креслень, технологій та спеціалізованих інноваційних рішень. Натомість звичайні виробничі активи та транспортні засоби до таких категорій не належать.

Таким чином українські суди послідовно проводять чітку межу, що оренда транспорту, яким в тому числі є повітряні судна, це господарська операція, а ліцензійні платежі – це зовсім інша правова природа.

Міжнародні конвенції також спростовують підхід БЕБ

Окремо українські суди в своїх рішеннях вказують на необхідність застосування міжнародних конвенцій про уникнення подвійного оподаткування, підписаних Україною з низкою іноземних держав.

Саме ці міжнародні договори визначають, де і яким чином мають оподатковуватися доходи нерезидентів, зокрема й лізингодавців.

Українські суди наголошують, якщо доходи нерезидента виникають у межах орендних відносин і не є роялті, вони повинні оподатковуватись у країні податкового резидентства компанії-лізингодавця.

Водночас у своїх ухвалах суди нагадують, що міжнародні конвенції, ратифіковані Україною, мають пріоритет у застосуванні над національним податковим законодавством.

Слідчі зобов’язані враховувати позицію судів

Юрист Ростислав Кравець в коментарі УНН прямо вказує, що правоохоронні органи повинні враховувати попередню судову практику у питанні оподаткування лізингу транспорту.

Вони зобов’язані це робити – наголошує юрист. Водночас він критично оцінює сучасний стан правоохоронної системи. За його словами, після реформ останніх років слідчі отримали надмірну процесуальну автономію.

Слідчі фактично, маючи ніби незалежний статус, зловживають своїми правами – переконаний Ростислав Кравець.

На його думку, наслідком можуть ставати арешти рахунків, блокування роботи підприємств, зрив міжнародних контрактів та репутаційні втрати.

Якщо мова йде про юридичних осіб, то блокувати їм рахунки, підривати їм авторитет, зривати їм контракти, угоди мільйонні, і таким чином фактично домагатись того, щоб особи або давали хабарі, або визнавали свою провину і платили штрафи без реального, так би мовити, позбавлення волі. На жаль, це сучасна правоохоронна система, яка потребує негайного відновлення після усіх цих реформ іноземців – зазначив він.

Особливо небезпечним такий підхід є для авіаційної галузі. Адже українська цивільна авіація вже працює в надскладних умовах: закрите небо, утримання флоту за кордоном, висока вартість операційної діяльності та відсутність системної державної стратегії розвитку.

Додатковий податково-правовий тиск може створити ризики не лише для окремих компаній, а й для цілої галузі.

Тож спроби перекваліфікувати міжнародний транспортний лізинг у роялті виходять далеко за межі податкового спору. Зараз йдеться про принцип правової визначеності.

Якщо суди роками формують підхід, який підтверджує, що транспорт не є інтелектуальною власністю, а лізинг не є роялті, БЕБ повинен враховувати відповідні судові рішення. Інакше бізнес отримує сигнал, що навіть усталена судова практика і чинне законодавство не гарантують правової передбачуваності.

А це вже питання інвестиційного клімату, міжнародної репутації країни, довіри до держави як надійного партнера та економічної і національної безпеки.

Джерело: unn.ua

АО «Кравець І Партнери»