Голокост у Галичині завжди пам’ятатимуть як найжахливіший період в історії. Водночас, праведний супротив на Галичині, коли звичайні люди рятували від загибелі єврейське населення, став одним з найвищих проявів людяності.

За даними Меморіального комплексу історії Голокосту Яд Вашем та за підрахунками Єврейської конфедерації України, на Львівщині відомо 1009 випадків, а на Івано-Франківщині 246 випадків, у яких рятівники були визнані Праведниками народів Світу з України. І це лише з українського списку Праведників народів Світу. Також, є польській перелік тих, хто рятував євреїв на Львівщині та Станіславщині (стара назва Івано-Франківська).

Бути Праведником народів Світу означає розуміти, що рятуєш єврея і що можеш загинути за його рятування, не отримувати ніякої матеріальної нагороди за допомогу, тощо. Такі критерії визначені законами держави Ізраїль.

Праведникам присвячене таке важливе наукове дослідження історика Жанни Ковби, як “Людяність у безодні пекла: Поведінка місцевого населення Східної Галичини в роки “Остаточного розв’язання єврейського питання”.

“…Була ще одна, інакша, війна, яка об’єднувала. Це була війна за Життя проти Смерті, за Добро проти Зла. Вона була спільною для кожної людини, родини, особливо для євреїв, які лишилися сам на сам з жахливою реальністю винищення. Для переважної більшості галицького населення це була боротьба за елементарне фізичне виживання, проти голоду, холоду, хвороб, смерті, боротьба, яка відбувалася за умов, коли закон, право, релігія, традиція, мораль були сплюндровані, були загострені до останньої межі соціальні суперечності, винесені на поверхню найгірші людські риси, ницість, підступництво, зрада.

Ось у такому пекельному казані пристрастей, у всіх значеннях цього слова, від фанатичних поривів до жорстоких мук перебували герої цієї книжки. Багато з них свідомо чи за інтуїтивним поривом душі дотримувалися біблійних заповідей. Я маю на увазі передусім, “Не убий!” але не лише “Не убий!” а ще й “Возлюби ближнього, як самого себе!” – пише Жанна Ковба.

Праведниця народів Світу Стефанія Петрушка (Дідух) (з кулоном), село Трійця

Наш проект “Слово Праведника” документує спогади Праведників народів Світу у короткометражних стрічках, які ми показуємо у школах, університетах, музеях, синагогах тощо.  Серед наших героїв є Праведні родини з Галичини. У 2018-2020 роках ми з колегами об’їхали родини Праведників народів Світу у різних куточках Західної України. Ми провели журналістські експедиції до Рава Руської, Золочева, Івано-Франківська, Борислава тощо, спілкуючись з Праведними родинами та записуючи їх спогади про Голокост. Це звичайні, щирі та добрі люди, які дорожать своєю світлою долею та своїми добрими стосунками з єврейськими родинами.

У Золочеві сьогодні мешкають дві родини Праведників народів Світу.

Родина Григорія та Марії Вовкотрубів врятувала багато єврейських родин. Баумів, Кремніцерів. Каннерів, Піків. Діти Вовкотрубів, що живуть у Золочеві, та діти Піків та Каннерів, які мешкають у Нью-Йорку, підтримують контакт та зідзвонюються  досі. У листах з Канади та США врятовані називають Марію Вовкотруб своєю мамою.

Син Григорія та Марії, Іван Вовкотруб – Праведник України. Він разом з батьками допомагав переховуватися єврейським родинам.

Праведник України Іван Вовкотруб, Золочів

Минулого року Уряд призначив довічні державні стипендії з 1 червня 2021 призначено 26 громадянам України, які рятували євреїв на території України під час Голокосту у роки Другої світової війни. Івана Григоровича подавали на отримання стипендії, проте, хтось з чиновників вилучив його ім’я зі списку, і стипендії він не отримує.

Декілька місяців голова благодійного фонду Для тебе Юля Голденберг та в.о. в.о. генерального директора національного історико-меморіального заповідника Бабин Яр Роза Тапанова намагаються вирішити питання, проте у січні Вовкотруб досі не отримував стипендію. Йому 87 років.

Родина Миколи та Марії Дюк з Золочева врятували від загибелі єврейські родини Розен та Сафран, молодший з яких – Роальд – став лауреатом Нобелевської премії з Хімії. Микола Дюк був вчителем у сільській школі у містечку Унев. Портал Яд Вашем оповідає, що він із дружиною Марією та трьома маленькими дітьми проживав у будівлі школи, що була на той час єдиним цегляним будинком в селі. “Всередині був один клас та житлові кімнати вчителя. У цьому будинку на горищі Микола Дюк влаштував притулок для євреїв”.

Поряд, в Уневі, Праведник народів світу Климентій Шептицький, що був настоятелем в Унівському греко-католицькому монастирі, та наставник сирітського приюту Даніїл Тимчина переховувавли євреїв та зокрема трьох єврейських хлопчиків.

Навесні 2021 року науковець з УКУ Юрій Скіра звернувся до міського очільника міста Рава Руська, де свого часу мешкав Праведник Тимчина, з прохання про перейменування вулиці на честь Праведника.

Звернення підтримали Національний музей історії України у Другій світовій війні, Інститут національною пам’яті, Свято-Успенська Унівська Лавра Студійського Уставу, львівський монастир св. Обручника Йосифа Студійського Уставу, ВБФ “Заради тебе” тощо. Міське керівництво Рава Руської пообіцяло питання розглянути, проте з літа 2021 року ніяких новин з цього питання не було.

У Рава Руській мешкає Марія Гнідець, донька Праведниці народів Світу Катерини Клебан. Вони переховували у себе єврейьских жінок під виглядом своїх рідних, і врятували. Маленьку Марію та її єврейську подругу Шошану водили на допити до Гестапо. Марія навчила Шошану читати Отче наш, щоб видавати себе за українку, та це врятувало їй життя.

Декілька років Марія живе у судах з рідною донькою, яка виселяє її з хати. Юрист Ростислав Кравець на громадських засадах їздить на суди до Львова, щоб захищати бабусю. Зараз позов проходить касацію.

Марія Гнідець, донька Праведниці народів Світу Катерини Кебан, Рава Руська

У Івано Франківську гетто повністю було знищене. Врятовані та їх діти розповідають жахіття про роки окупації. Кожен рятівник, що мав сміливість допомагати євреям, ризикував власним життям.

Родина Ільницьких врятувала 14 (16) чоловік. Вдівець Петро Ільницький з 5 дітьми на руках зробив на горищі та у лесу схованки для декількох єврейських родин. Поряд були ще дві схованки, проте їх видали карателям сусіди, яких євреї попросили принести їжу, передавши іх гроші. Гроші взяли, та привели з собою вбивць.

Знаючи про ці жахливі історії. родини, яких переховували Ільницькі, мешкаючи у схованці у лісі, взагалі не входили взимку, коли випадав сніг – бо у лісі по слідам можна було знайти сховище.

Родина Праведників народів Світу Ільницьких, Івано Франківськ

Мені пощастило спілкуватися та записати інтерв’ю з Катериною Шереметою, молодшою донькою Праведника Петра Ільницького. Катерина – Праведниця народів Світу, ій 87 років.

Праведник народів Світу Кирило Кіндрат з мамою давав притулок відомому професору зі Львова Шлезінгеру.

Після війни доля Кіндрата та Ільницьких склалася непросто. Ільницьких на 20 років депортували разом з сотнями тисяч українців до Караганди. Кіндрата звільняли з посад та не давали можливості зростати як спеціалісту через його переписку з врятованим, який тоді жив в Ізраїлі.

Минулого року я була гостем Ільницьких, які співали унікальну колядку “Сумний святий вечір у 1946 році” – про Різдво вдалечині від рідної землі. Спогади про депортацію українців органами КДБ зберігаються родинами депортованих.

Праведниця народів Світу Катерина Шеремета з портретом свого батька, Праведника народів Світу Петра Ільницького

Багатими та сильними були на початку ХХ сторіччя міста Дрогобич та Борислав, завдяки видобутку нафти та солі. Майже усе єврейство цих міст загинуло у Голокості.

У січні 2020 року ми були у Бориславі гостями у Орисі Попель, доньки Праведників народів Світу Василя та Стефанії Попель. Разом з мамою Матрьоною вони переховували Етку Ліпман та її сина Йозефа. Йозеф мешкає у Польщі, але приїздить до Борислава та завжди просить готувати так саме, як готувала бабуся Матрьона у його дитинстві.

Орися Попель з фото своїх батьків, Праведників народів Світу Василя та Стефанії Попель

Врятовані у Золочеві Марія та Давід Пік під час еміграції з Галичини до США. Париж, 1944 або 46 роки. Це фото у подарунок для Слова Праведника надіслала донька Давіда Піка Стефанія

Остання з Праведниць народів світу, що мешкала у Львові – Стефанія Дідух (Петрушка). Разом з батьками Андрієм та Анелею вона мешкала у селі Трійця на Тернопільщині. Однієї ночі восени 1941 року до них прибігли чотири єврейських хлопця, брати Печеник, сказали, що йде погром, їх магазин грабують. Вони попросили Дідухів про допомогу, та усі роки окупації українська родина переховувала хлопців. Після війни два брати поїхали до Ізраїлю, а два – до США. Переписка з врятованими почалася у 50-х роках, та ця дружба родин триває досі.

Історична правда

АО «Кравец и Партнеры»

Чому ж ще нема передумов для фінансування банками різних галузей та компаній? Невже за тенденції до сталого зростання економіки нашої країни протягом останніх 4—5 місяців не зменшилися ризики кредитування для самих фінустанов? І невже всі наші банки справді перебувають у великій кризі попри те, що чимало установ працюють із великою ліквідністю?

Попри зростання, проблем гора

На думку голови ради Незалежної асоціації банків України (НАБУ) Романа Шпека, точку падіння економіки наша країна вже пройшла. «Чимало галузей уже мають позитивну динаміку: відбувається поступове зростання обсягів виробництва. Виняток становлять хіба що сільське господарство та хімічна індустрія, де спостерігається подальше падіння. Проте пригадаємо такі негативні моменти, які супроводжували нашу державу у 2014—2015 роках, приміром, падіння на 45% експортної виручки наших компаній. Що стосується банківського ринку, то й тут чимало негативу: 80% фінансових установ, на які припадало 30% усіх активів, було визнано неплатоспроможними», — нагадує він.

На думку банкіра, незважаючи на деяке пожвавлення обсягів залучення депозитів фізичних осіб, поліпшення ситуації щодо погашених кредитів позичальниками банків, банківська система може увійти в нову кризу, тому про жодне пожвавлення кредитування підприємців та фізичних осіб (серйозними позиками — іпотечними чи на купівлю автівок) говорити не можна. Банкіри кивають на державу, мовляв, вона повинна допомогти розвитку фінансового ринку України. Роман Шпек упевнений, що банки й так чимало роблять для державних інституцій, приміром, постійно викуповують державні облігації внутрішньої державної позики, тобто намагаються жити у любові й мирі з регулятором та урядом.

Банкіри повторюють, що їхній головний біль — недобросовісні кредитоотримувачі і серед юридичних, і серед фізичних осіб, які дуже погано повертають борги і завдають великої шкоди роботі й самому існуванню фінансових установ. І так званих токсичних кредитів чимало, а платоспроможний попит на позики в нашій країні вже вичерпано.

Хай держава нам допоможе

Що ж, на думку фахівців фінансового ринку, для них повинна зробити держава? По-перше, на їхнє переконання, саме уряд має серйозно поміркувати над тим, як стимулювати кредитування. Можливо, це слушно, проте банки передовсім про це повинні думати самі. По-друге, керівники фінустанов воліють, щоб держава займалася покращенням інвестиційної привабливості нашої країни. І тут також, як кажуть, невелика ремарка: банки самі мають дбати і про свою привабливість, і головне, про свій позитивний імідж — і кожної установи, і банківської системи загалом.

Хоча, приміром, в. о. заступника голови Нацбанку Катерина Рожкова у чомусь погоджується з банкірами. На її переконання, Україні справді слід змінювати законодавство, щоб ефективніше докапіталізовувати банки. «Проте регулятор робить чимало для фінансової системи країни. Приміром, лише цього року наші золотовалютні резерви поповнилися на 900 мільйонів доларів. Нацбанк лише цього року двічі знижував облікову ставку. Все це позитивно впливало на ліквідність фінансових установ. Однак банки не поспішають розпочинати активне кредитування. Мене турбує, коли наші фінустанови надаватимуть позики підприємствам малого та середнього бізнесу. Додам, що банкіри полюбляють казати про недоліки своїх позичальників, проте вони самі можуть і повинні розробити запобіжні заходи, щоб такі потенційні кредитоотримувачі не стали їхніми клієнтами», — додає вона.

Чи правда, що зниження облікової ставки позитивно впливає на кредити, які видають банки фізичним особам та підприємцям? Чимало банкірів вважає, що, по суті, це не пов’язано.

На думку економіста Олександра Охріменка, вартість грошей на ринку дуже відрізняється від цього показника Нацбанку. І це справді так: в українських фінансових установах кредити видають під 20—32% річних, а облікова ставка регулятора на сьогодні становить лише 18%. Тож цей інструмент дуже неефективний для розв’язання завдань кредитно-грошової політики будь-якої країни.

Чекаємо на закон

Існують інші критерії: обов’язкові резерви та операції на відкритому ринку. Саме перші й визначають фактично ключову роль у розвитку будь-якого банку. Обов’язкові резерви — це частина депозитів, які комерційні банки повинні зберігати у вигляді безвідсоткових вкладів у центробанках. Так-от, за інформацією шеф-редактора FinancialClub Руслана Чорного, нині вони становлять 100 мільярдів гривень. Звісно, що ця сума просто-таки велетенська з огляду на те, що в нас вже ліквідовано десятки банків. Не можна приховати і того, що саме ці гроші завжди йдуть на «допомогу» депозитним вкладникам банків.

Уже сьогодні чимало фінустанов можуть розпочинати кредитування. Звісно, що воно не буде масовим, але грунт для цього вже є.

Чому ж банки займають вичікувальну позицію? За словами Руслана Чорного, фінансові установи та їхні асоціації чекають на ухвалення закону про захист прав кредиторів. Законопроект, який розглядає парламент, жорсткий: збільшується кримінальна відповідальність юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадян України за недостовірні документи, які вони надали для отримання кредитів у банках. У цьому документі (до речі, його, як і інші банківські законопроекти, напевне ухвалять, адже над цим працює банківське лобі) буде пришвидшено розгляд судових позовів щодо банків та позичальників. Крім того, банки можуть отримати право застосовувати валютний курс, який був чинним на момент видачі кредитів (проте лише право, а не обов’язок, тобто можуть і не робити цього).

Як зауважує адвокат Ростислав Кравець, банки й раніше (й тепер) встановлювали курс який заманеться і нікого про це не питають. «Найбільша проблема, яка турбує всіх, — борги, що підлягають списанню. У нас є чимало чесних бізнесменів та валютних іпотекоотримувачів, які вже давно розрахувалися з боргами, проте банки вимагають, щоб ті сплатили ще й за відсотками. А ця сума в 2—4 рази більша, ніж саме тіло кредитів. Ніхто це питання вирішувати не хоче», — додає він.

Закон у такій інтерпретації, на думку багатьох експертів, може розв’язати руки банкірам та іншим учасникам ринку до такої міри, що за чесними підприємцями (і часто, як показує практика, так і відбувається) почнеться нове полювання.

Бумеранг недавньої історії

Згадавши довгу незакінчену історію славно- (чи сумно-) звісного закону про реструктуризацію валютних іпотечних боргів, який було поховано, зауважимо, що саме там була норма, якої домагалися принаймні чесні позичальники: сплата боргу за курсом гривні щодо іноземної валюти на момент видачі кредитів. Тоді банки тупотіли ніжками і вголос закликали до розуму: мовляв, як це так, як таке можна робити, це потопить наш банківський корабель. А ось у законопроекті про захист своїх дуже широких прав хочуть зробити таке саме. То чи розпочнуть банки серйозне кредитування (надання іпотечних позик, кредитування різних підприємств і особливо малих та середніх) з огляду на те що, за всіма прогнозами, законопроект про захист прав кредиторів повинні ухвалити?

Роман Шпек вважає, що і в цьому разі не почнуть. «Збільшення обсягів позик бізнесу не буде. До нас звертатимуться давні перевірені клієнти, яким довіряють наші фінустанови. Проте банки і надалі збільшуватимуть частку надання так званих споживчих кредитів. Більше того, цей показник зростатиме дуже швидко», — наголошує він.

Так само вважають й інші експерти. Голова правління UniCredit Bank Юлія Савощенко впевнена, що загалом український бізнес не готовий до того, щоб брати і обслуговувати кредити. Однак вона чесно каже і про іншій чинник, який вже не на руку керівникам фінустанов і правдивий: населення не довіряє банківській системі. Можливо, саме з цього і треба було починати.

Від редакції. Очікувати значного збільшення кредитування бізнесу та пересічних людей нашими банками не слід. Як бачимо, вони й надалі виконуватимуть не притаманні їм функції: надання споживчих кредитів, зрозуміло, під шалені відсотки. А цим повинні займатися не банки, а небанківські фін?установи. І новий законопроект про захист прав кредиторів значно розширить їхні права, проте не обов’язки. І все залишатиметься по-старому. Хоча… ще не вечір.

Олег ГРОМОВ, УК

Адвокатская компания Кравец и Партнеры