В українських біженців можуть виникнути додаткові витрати. Йдеться про те, що вони за умови прибуття на батьківщину повинні до 1 травня 2023 року подати відповідні декларації у податкові органи і до 1 серпня 2023 року сплатити податок на доходи фізичних осіб (18%) та військовий збір (1,5%).

Біженці, які ще лишаються у різних європейських країнах та інших материках планети, однозначно сприйняли цю звістку як доволі негативну. Це зрозуміло, адже багатьом з них і так на чужині живеться не так уже й солодко: чимало з них вже почали самі винаймати собі житло, харчуватися за свої кревні тощо. А розміри допомоги у різних країнах світу є практично символічним. До того ж, чимало біженців вже почали сплачувати податки до казни тих країн, де вони перебувають. Однак з прибуттям в Україну вони теж можуть зіткнутися з тим, що потраплять під так зване подвійне оподаткування: повинні будуть сплатити кошти і рідній країні.

Главред вирішив розібратися у цьому питанні та надати відповіді нашим біженцям, як воно має бути і яким чином треба сплачувати податки.

Заковики щодо подвійного оподаткування

Як вважає заступник голови правління Асоціації представників малого та середнього бізнесу міста Києва Вікторія Тютюнникова, наше національне податкове законодавство дійсно на сьогодні є доволі проблематичним: “На момент складання окремих норм Податкового кодексу України (ПКУ) його автори і гадки не мали, що колись взагалі з’являться такі громадяни, які стануть біженцями, тим більше в іноземних країнах і отримуватимуть там соціальну допомогу. Тому ПКУ нічого такого в цьому розумінні і не прописує”.

А як рекомендує Іван Маринюк, юрист ЮФ “Ілляшев та Партнери”, при розв’язанні питання виникнення податкового обов’язку в українських біженців за 2022 рік першочергово треба визначити їхню податкову резидентність.

Для цього необхідно звернутися до правил податкової резидентності країни перебування, а у разі існування між Україною та країною перебування Конвенції про уникнення подвійного оподаткування — до положень останньої.

У пригоді також можуть стати офіційні роз’яснення місцевих податкових органів. Разом з цим, необхідно враховувати наявність житла для проживання в Україні та за кордоном, місцезнаходження сім’ї та роботи, а також інших соціально-економічних зав’язків особи.

“Після розв’язання цього питання треба розібратись, які доходи та який їхній розмір підлягають оподаткуванню в тій чи іншій країні. За загальним правилом, допомога у вигляді коштів від іноземних урядів за законодавством України може вважатися іноземним доходом. У разі наявності податкової резидентності України, особа має задекларувати такий дохід та сплатити відповідні податки на батьківщині. Водночас для зменшення “напруги” щодо цього питання та проставлення крапки в цій історії, доцільно на законодавчому рівні визначити механізм звільнення такого роду допомоги від оподаткування в Україні. Це буде позитивним сигналом держави, яка зацікавлена в поверненні своїх громадян”, — зазначає він.

Щоб уникнути суєти вдома, сплачуватимуть по “другому колу”

Спершу зазначимо важливу деталь: якщо офіційні біженці знаходяться у будь-якій країні, яка їх люб’язно прийняла у себе, то вони після 183 діб перебування, стають автоматично резидентами цієї держави і на них розповсюджується й практика сплати податків також.

Керівний партнер адвокатської фірми “Кравець та партнери” Ростислав Кравець зазначає, що проблем начебто не повинно бути: адже, за його словами, практично всі країни Європи підписали між ними та Україною Конвенцію про уникнення подвійного оподаткування і отже, якщо біженці сплатять податки у цих державах, то за умови повернення на батьківщину, такого вони однозначно не повинні робити – сплачувати знову – і все буде законно.

Але інші юристи та фахівці вважають, що все не так просто.

В’ячеслав Черкашин, старший аналітик з податкових питань Інституту соціально-економічної трансформації вважає, що європейські країни повинні цей процес чітко визначити, хто є біженцями, хто стає резидентами і які сплачуватимуть вони податки: “Ці всі документи повинні ратифікуватися парламентами відповідних країн і тоді питання буде вирішено. Але ви ж самі розумієте, що процес такий не короткий. Можливо ЄС ухвалить якусь спільну директиву, тоді питання також може бути вирішено у ближній перспективі. А ухвалити можуть все: або сплачувати податки в Європі, або вже в Україні”.

Однак аналітик впевнений в тому, що і в цьому випадку буде чимало проблем, адже якщо, приміром, людина сплатила всі податки в Європі, вона повинна привезти в Україну з собою довідки, потім легалізувати ці документи вдома (перевести їх українською мовою та завірити правильність), потім подавати декларацію. Як бачимо, цей процес є дуже довгим в часі та потребуватиме чимало нервів: тому В’ячеслав Черкашин впевнений у тому, що аби уникнути всієї цієї суєти, чимало людей просто відмовлятимуться від цього та другий раз сплачуватимуть податки і в Україні.

Податківці мають мало інформації та інструментів

Як зазначають деякі експерти, українські податківці не мають інструментів, за допомогою яких вони могли б дізнатися про отримання біженцями коштів за кордоном. Вже не кажучи про те, що в низці країн такі виплати здійснюються або готівкою, або чеками на покупку тих чи інших товарів. Автоматичний обмін податковою інформацією з Європою запрацює не раніше 2024 року, тобто в найкращому разі податківці зможуть отримати дані за 2023 рік.

Як можуть отримати інформацію про допомогу біженцям за кордоном податківці?

Інформацію про отриману грошову допомогу дійсно дуже складно отримати, оскільки у нас відсутня єдина система з іншими країнами, яка б дозволила безперешкодно та швидко отримувати зазначену інформацію.

“Проте, Державна податкова служба України приєдналася до Багатосторонньої угоди компетентних органів про автоматичний обмін інформацією про фінансові рахунки або до так званої Багатосторонньої угоди CRS. З метою імплементації цієї угоди, Міністерство фінансів нещодавно презентувало проєкт змін до ПКУ щодо запровадження норм CRS і відповідно до нього перший обмін інформацією за 2023 рік планується здійснити у 2024 році. Проте, навіть за умови здійснення цього обміну інформації в майбутньому, невідомо, яким чином податкова зможе відстежувати готівкові виплати, які отримали українці”, — зазначає Вікторія Тютюнникова.

Проте, враховуючи те, що система запрацює лише з 2024 року, наразі інформацію щодо фінансових надходжень українських біженців від урядів іноземних держав, податкова служба зможе отримати тільки двома способами:

1. З декларації, яку українці мають подати до 1 травня 2023 року щодо доходів, отриманих у 2022 році, де українці можуть самостійно зазначити суму допомоги, отриманої від іноземних держав.

2. Шляхом надсилання офіційних запитів до інших країн щодо виплати фінансової допомоги окремим особам. При цьому, враховуючи кількість українців, які отримали допомогу та відповідно кількість запитів, яку доведеться складати, цей спосіб отримання інформації виглядає надзвичайно складним. Поза тим, навряд чи за його використання вдасться охопити та перевірити усіх осіб, які хоч раз отримали фінансову допомогу від іншої держави.

Як бачимо, зараз поки що дуже складно сказати про те, яким чином ці питання буде вирішено в Європі та в Україні і чи не будуть двічі сплачувати податки українці по приїзду додому.

Треба розуміти і українську владу, адже їй, як і всім нам, є дуже вигідним, щоби податки біженці сплачували не в Європі, а вдома – гроші підуть на розвиток української оборони та економіки. А вони чималі: за підрахунками фахівців, лише з одного податку на доходи фізичних осіб з іноземної допомоги Україна за умови повернення назад біженців, може отримати в казну до 9,5 мільярда гривень. Але, щоби не було подвійного оподаткування та інших проблем, Вікторія Тютюнникова однозначно впевнена, що українське законодавство треба змінювати.

“Як на мене, треба внести зміни до ПКУ, які дозволять вважати фінансову допомогу від іноземних урядів доходами, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу та, відповідно, звільнити біженців, що отримали цю допомогу, від оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором в Україні”, — наголошує вона.

А, як впевнений Іван Маринюк, навіть, з фіскальної точки зору, повернення громадян в Україну може згенерувати більше податків для бюджету, ніж разова перспектива обкладення податками незначної суми допомоги, отриманої переселенцями.

ГЛАВРЕД

АО «Кравец и Партнеры»

В якості відповідальності за порушення зазначеного вище обов’язку, законодавець встановив штраф у розмірі – 500 000 гривень.

Законом передбачено, що Ліцензія суб’єктам господарювання видається за їх заявою до якої необхідно додатки конкретно визначений перелік документів.

Однак, на практиці, виявилось, що велика кількість підприємств не мають деяких документів з відповідного переліку, а їх отримання займає досить багато часу.

У зв’язку із вказаним, статтю 18 Закону № 481/95-ВР доповнено частиною, яка відтерміновує застосування до суб’єктів господарювання фінансової санкції у вигляді штрафу у разі зберігання пального до 31 грудня 2019 року без наявності Ліцензії.

Таким чином, рекомендуємо вам вже зараз розпочати процес отримання Ліцензії на право на зберігання пального аби уникнути неприємностей (накладення штрафних санкцій) в 2020 році.

При визначенні необхідності отримання Ліцензії, підготовки та подачі відповідного пакету документів, необхідно врахувати наступне.

Місцем зберігання пального відповідно до Закону № 481/95-ВР є місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

При цьому законодавцем не визначено навіть загального переліку таких споруд, обладнання, ємностей та їх характеристик (зокрема їх об’єм, можливість транспортування та ін.).

Під поняттям «пальне» розуміються нафтопродукти, скраплений газ, паливо моторне альтернативне, паливо моторне сумішеве, речовини, що використовуються як компоненти моторних палив, інші товари, зазначені у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 Податкового кодексу України.

Разом з тим, Законом № 481/95-ВР визначено випадки, коли отримувати Ліцензію не потрібно. Такі випадки можна умовно поділити на дві групи: залежно від суб’єкта та місця зберігання пального.

Ліцензія не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:

• підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;
• підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;
• суб’єктами господарювання для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Відносно місця зберігання пального Законом № 481/95-ВР передбачено, що суб’єкт господарювання має право зберігати пальне без отримання Ліцензії в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії.

Після того, як буде встановлено, що суб’єкта господарювання та відповідне місце зберігання пального відповідають умовам ліцензування, необхідно розпочати процес підготовки заявки та документів, які додаються до неї.

Заява на отримання Ліцензії має конкретно визначену форму, яка є додатком до листа Державної фіскальної служби України від 30.05.2019 року №17014/7/99-99-12-01-01-17.

Разом із заявою до органу ліцензування необхідно подати завірені копії:

• документів, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об’єкт зберігання пального (такими документами можуть бути: інформаційні довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, договори оренди та ін.);
• акту вводу в експлуатацію об’єкта або акту готовності об’єкта до експлуатації, або сертифікату про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об’єктів в експлуатацію, щодо всіх об’єктів у місці зберігання пального, необхідних для зберігання пального;
• дозвіл на початок виконання робіт підвищеної небезпеки та початок експлуатації (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки (у разі, якщо такі дозволи не потрібно отримувати, відповідно до видів діяльності суб’єкта господарювання, то надається відповідний лист-підтвердження цього від Головного управління Держпраці за місцем розташування місць зберігання пального);

Також, разом із заявою необхідно подати оригінал квитанції, яка підтверджує сплату 780 грн. річного збору за Ліцензію. Такий платіж здійснюється на рахунок ДПІ відповідного районного де знаходиться місце зберігання пального.

Вказаний перелік документів є виключним та відповідно до положень Закону № 481/95-ВР вимагати представлення інших документів забороняється.

Зазначені документи необхідно подавати до відповідного Головного управління ДФС в областях або м. Києві за місцем розташування місць зберігання пального.

Орган ліцензування повинен розглянути заяву не пізніше 20 календарних днів з дня отримання заяви та видати суб’єкту господарювання Ліцензію або рішення про відмову в її видачі із зазначенням підстав для відмови з посиланням на відповідні норми законодавства.

Як свідчить досвід, процедура отримання Ліцензії є кропіткою та займає досить багато часу. В свою чергу, спеціалісти АО «Кравець і партнери» готові надати вам детальнішу консультацію по вказаному питанню та взяти на себе весь тягар процесу оформлення Ліцензії аби ви мали можливість займатись іншими поточними справами свого бізнесу.

Олексій Куропата,

Юрист АО «Кравець і партнери»

Адвокатская компания Кравец и Партнеры