Мало хто знає, що навіть повнолітні діти можуть отримувати частку грошового забезпечення безвісти зниклого чи полоненого батька-військового. Хоч за загальним правилом подібні виплати не передбачені, але є нюанси. 

— З 1 лютого цього року відбулися зміни, які стосуються розподілу грошового забезпечення членів сімей полонених та зниклих безвісти, — коментує адвокат Ростислав Кравець. — Військовослужбовці отримали право самі визначати, хто з близьких людей може отримувати належне грошове забезпечення і в якій частці на той випадок, якщо вони зникнуть безвісти, або їх захоплять у полон. Мова про особисте розпорядження. Якщо такого розпорядження боєць не склав, то на кошти можуть претендувати дві черги родичів.

До першої належать: офіційна дружина; непов­нолітні діти (крім тих, які отримують аліменти); повнолітні діти з інвалідністю з дитинства; батьки. Повнолітні діти віком до 23 років, які продовжують на­вчання, також можуть претендувати на частку грошового забезпечення безвісти зниклого чи полоненого батька. За рішенням суду їм може бути визначено, скажімо, 1/4, 1/6/ чи 1/8 грошового забезпечення.

У випадку відсутності родичів першої черги, 20% грошового забезпечення виплачується пов­нолітнім дітям, рідним братам та сестрам, законним представником яких є військовослужбовець. Йдеться про недіє­здатних членів родини, опікуном чи піклувальником яких був військовий. Здорові та дієздатні дорослі діти, брати і сестри на таку виплату претендувати не можуть.

— Чому так?

— Бо це не соціальна допомога, а частина грошового забезпечення військовослужбовця. Він не зобов’язаний утримувати дієздатних дорослих дітей, брата чи сестру.

— А якщо у зниклого безвісти чи військовополоненого немає більше родичів, крім дорослих дітей, братів чи сестер, то ці кошти пропадуть?

— Ні. Належні йому суми грошового забезпечення накопичуватимуться і будуть виплачені після повернення з полону. А в разі загибелі чи смерті увійдуть до складу спадщини. І вже на неї зможуть претендувати всі повнолітні діти, рідні брати й сестри полеглого бійця. Зауважу, що грошове забезпечення не виплачується військовослужбовцям, які добровільно здалися у полон, самовільно залишили військову частину або дезертирували.

— Які документи й куди слід подати родичам, щоб отримувати грошове забезпечення?

— Після того, як військовослужбовця наказом командира частини оголошено захопленим у полон або зниклим безвісти, документи слід подати до будь-якого зручного за місцем розташування ТЦК та СП, незалежно від місця реєстрації. До заяви із зазначеними банківськими реквізитами треба додати копії: паспорта, ідентифікаційного коду; документів, що підтверджують родинні зв’язки, і призначення особи опікуном або усиновлювачем неповнолітньої дитини військовослужбовця; документа про встановлення інвалідності (дитини). Розгляд такої заяви та ухвалення рішення у військовій частині відбувається протягом 15 днів. У разі позитивного результату виплати відбуваються щомісячно. Їхня загальна сума розраховується із суми щомісячного грошового забезпечення військового та інших видів виплат, включаючи щорічні виплати для вирішення соціально-побутових питань, на оздоровлення тощо.

Ддерело: expres.online

АО «Кравець І Партнери»

Про це в коментарі заявив адвокат Ростислав Кравець.

«Чому Печерський суд ухвалив рішення на користь бізнесмена рф на шкоду ЗСУ? Питання в першу чергу до законотворців та АРМА, а також до виконавців закону про санкції. Крім того, важко коментувати рішення, якого не бачив. Адже без цього важко визначити підставу його прийняття», — каже Р. Кравець.

Він підкреслив, що повертати кошти бізнесмену рф навряд чи будуть, бо попереду ще Апеляційній суд, а потім касація. Крім того, бюджет пустий і сплата 65 млн доларів є фактично неможливою.

«Якщо не внести зміни до законодавства, то українцям доведеться сплачувати сотні мільйони доларів за застосування санкцій. Про це навіть говорять суддя Великої палати. Тому варто припинити приймати політичні рішення в сподівання, що якось зійде з рук. Є яскраві приклади, що з рук може не зійти. Треба розібратися чи належним чином відбулася конфіскація активів і хто та як це робив», — зазначає адвокат.

На його думку, не варто всю відповідальність перекладати на суди.

«В українців залишився останній, хоч і примарний шанс отримати хоч якусь справедливість у судах. Однак, щоб суд не ухвалював рішення на користь бізнесменів рф, треба навести лад з законодавством»,-резюмує адвокат.

Збройні сили України заборгували російському бізнесменові 2,6 млрд грн і негайно мають повернути йому гроші, таке рішення ухвалила суддя Печерського суду Світлана Смик, повідомляє «Дзеркало тижня».

«Рішення стосується зняття арешту з 2,6 млрд грн онлайн-казино Pin-UP, які вже передано до АРМА як „російські гроші“ і які вже пішли в бюджет на потреби української армії. На них придбали ОВДП. Тепер гроші треба повертати, а ЗСУ виходить винні росіянам $ 65 млн», — ідеться у статті, опублікованій на сайті видання у вівторок.

У статті зазначено, що Смик не просто зняла арешт, а винесла заборону на його оскарження.

Після оприлюднення інформації в ДБР заявили, що Печерський суд повторно арештував 2,6 млрд. грн. онлайн-казино Pin-Up.

Наразі, ці кошти залишаються в управлінні Національного агентства з виявлення активів АРМА, попри те, що 25 жовтня суд необґрунтовано зняв з них арешт.

Джерело: i-ua.tv

АО «Кравець І Партнери»

Стаття 269 ЦК України хоч і має назву поняття особистих майнових прав насправді містить лише їх ознаки: належність кожній фізичній особі від народження або за законом, відсутність економічного змісту, тісна пов’язаність з фізичною особою, довічне володіння цими правами, неможливість відмовитись від особистих немайнових прав, а також не можливість бути позбавленим цих прав.

Воно й не дивно, оскільки створення законодавчого визначення поняттю особистих немайнових прав фактично б поставило їх у рамки, що неприпустимо, оскільки з постійним розвитком права в цілому з’являються і нові немайнові права.

Разом з тим, дослідження правової природи особистих немайнових прав дає нам підстави визначати їх як різновид суб’єктивних цивільних прав, як заснованої на нормах об’єктивного цивільного права міри дозволеної поведінки конкретного суб’єкта у взаємовідносинах із іншою особою (особами).

Цивільне законодавство, з відміткою про невичерпність даного переліку, відносить до особистих немайнових прав: право на життя, право на охорону здоров’я, право на безпечне для життя і здоров’я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

Однак, як і будь-яке інше право, особисті немайнові права можуть бути порушеними, і тут, у зв’язку з особливістю їхньої природи, виникає питання, які ж процедури їхнього захисту передбачені законодавством.

Стаття 275 ЦК України, передбачає право фізичної особи захищати свої особисті немайнові права способами, встановленими главою 3 ЦК України, а також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.

Глава 3 ЦК України передбачає можливість захищати свої особисті немайнові права: у суді, через Президента України, органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим або органи місцевого самоврядування, нотаріуса або здійснювати їх самозахист.

Що стосується інших способів, то ЦК України дає певні уточнення.

Так, до прикладу, у випадку порушення особистих немайнових прав особи, шляхом поширення про неї та (або) членів її сім’ї недостовірної інформації (найчастіше це стосується права на повагу до честі, гідності та ділової репутації), у такої особи є право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Право на відповідь здійснюється особою щодо якої поширили недостовірну інформацію. У цьому випадку особа сама обирає де, та у який спосіб їй поширити відповідь на недостовірну інформацію. До того ж такий спосіб не потребує визнання інформації недостовірною у судовому порядку.

Право на відповідь — це найпростіший спосіб захисту свого права на повагу честі, гідності та ділової репутації. Однак, він не завжди буває ефективним, оскільки потребує наявності впливу на суспільство, високого рівня його довіри та не менш високих навичок переконання.

У випадку, якщо ж чогось із переліченого в особи не вистачає, найкраще буде скористатися правом на спростування.

Суть його полягає у тому, що особа, яка поширила інформацію здійснює спростування такої інформації тим же способом, яким така інформація була поширена.

З процедурної точки зору цей спосіб важчий, оскільки у більшості випадків, особа, що поширила інформацію добровільно не визнає свою помилку і не спростує поширену інформацію.

А це своєю чергою вимагає звернення до суду із позовом про визнання інформації недостовірною та  такою, що ганьбить честь, гідність та ділову репутацію та її спростуванням.

Найбільша складність тут полягає у двох речах: визначення належного відповідача та власне самого доказування факту недостовірності інформації.

З одного боку під час визначення відповідача по справі ситуація більшою мірою зрозуміла, той, хто поширив інформацію і є належним відповідачем.

Однак, труднощі виникають, у випадку, якщо недостовірну інформацію поширено у мережі Інтернет.

Відповідно до п. 12 постанови Пленуму ВСУ №1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет так само є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.

Разом з тим, непоодинокі випадки, коли на інтернет ресурсах не зазначають автора, у такому випадку, а також, якщо особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) автора неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта – вільним, належним відповідачем в таких випадках є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно до положень ЦПК в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» власник веб-сайту – особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання веб-сайту.

За цією ж нормою Закону, за відсутності доказів іншого власником веб-сайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до веб-сайту, і (або) отримувач послуг хостингу.

Відповідно до ч. 11 ст. 56 Закону України «Про авторське право і суміжні права» власники веб-сайтів та постачальники послуг хостингу, крім фізичних осіб, які не є суб’єктами господарювання, зобов’язані розміщувати у вільному доступі на власних веб-сайтах та (або) в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) достовірну інформацію про себе, яка визначена в цій статті.

Така інформація може бути отримана у компетентного органу, яким є ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес», і буде видана у формі Довідок з відомостями про власників веб-сайтів або інформацією про їх встановлення.

Однак, непоодинокі випадки, коли й інформації з Довідок Центру компетенції буде недостатньо.

У такому випадку, після відкриття провадження по справі, необхідно звертатися до суду з клопотанням про витребування доказів, задоволення якої запускає не менш складну та довготривалу процедуру.

Що ж стосується процедури доказування, то з виключенням у 2014 році презумпції добропорядності процес доказування недостовірності інформації значно ускладнився.

Якщо раніше особа, що поширила недостовірну інформацію повинна була довести правдивість такої інформації, то зараз цей обов’язок покладається на позивача по справі.

А довести недостовірність інформації значно складніше, оскільки значно важче довести відсутність певної обставини (факту), ніж їх наявність, адже існування факту передбачає сліди, докази, які можна дослідити. Якщо особа стверджує, що інша особа здійснила негативний вчинок, значно важче довести, що такого вчинку не було, ніж навпаки.

Отже, захист особистих немайнових прав – це доволі специфічний різновид захисту прав особи, який у більшості випадків є коштовним та потребує досвіду, правильного вибору стратегії захисту та, щонайважливіше, часу та витримки.

Сергій Гусач, юрист

Адвокатське об’єднання “Кравець і партнери”

АО «Кравець І Партнери»

Іноді українці можуть працювати понаднормово, це зазвичай залежить від виду діяльності компанії. За це перепрацювання роботодавці мають доплачувати своїм працівникам. Однак, чи є певні правила, за якими нараховуються надбавки?

Про це у коментарі сайту Pro Гроші розповів голова адвокатського обʼєднання “Кравець і партнери”, адвокат Ростислав Кравець.

Доплата за понаднормову роботу

За словами експерта, Трудовим кодексом України передбачено 8-годинний робочий день, але під час воєнного стану були внесені певні зміни, згідно із якими робочий тиждень може тривати 60 годин. В залежності від виду діяльності підприємства, працівники можуть виконувати понаднормову роботу.

Щодо доплат за перепрацювання, все це має передбачатися трудовими договорами або контрактами, які укладаються між співробітником та роботодавцем. Тобто, при працевлаштуванні ви маєте обговорити як понаднормову роботу, так і роботу у вихідні та святкові дні.

РОСТИСЛАВ КРАВЕЦЬ

Голова профспілки “Українська незалежна фундація юристів”, голова АТ “Кравець і партнери”

Експерт зазначив, що, як правило, для працівників, які працюють понаднормово, мають встановлюватися подвійні тарифи. Вони вираховуються дуже просто: місячна заробітна плата ділиться на кількість робочих днів й отримується денна ставка, яка ділиться на кількість робочих годин.

Але знову ж таки, все залежить від того, як роботодавець домовиться з працівником. Можливо таке, що трудовим договором буде передбачено фіксовану доплату за понаднормову роботу. Наприклад, якщо розмір такої надбавки становитиме 300 гривень, то людина отримає таку доплату, незалежно від того, скільки годин вона перепрацювала, – каже Кравець.

Чи законно штрафувати працівників

Будь-які види стягнень мають бути прописані у трудовому договорі. Адже, влаштувавшись на роботу, людина має розуміти, яке покарання вона понесе у разі порушення трудової дисципліни. Стягнення можуть бути як грошові, так і адміністративні.

До адміністративних (дисциплінарних) порушень можна віднести навіть запізнення на роботу або з обідньої перерви. Щодо грошових стягнень, це може бути позбавлення премії, надбавок, виплат. За порушення трудової дисципліни працівника навіть може бути звільнено.

Pro Гроші

АО «Кравець І Партнери»