☎️Гарячі лінії:

Міноборони
1512
(+38-044-454-4573, 0-800-500-442 )
Гаряча лінія з питань мобілізації 0-800-301-937.

☎️Київський ОТЦК та СП:
+38066-033-78-26 (08:00-19:00),
+38068-045-2383

☎️Нацполіція:
0-800-50-02-02

і 102

☎️ДБР Київ і область:
+38044-339-5135
загальний номер +38044-300-2707

☎️Гаряча лінія Головного управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України:
+38044-454-73-08 у робочий час
+38044-454-73-03 у неробочий час

☎️Київ і область +38044-454-24-25
+38093-306-99-06

☎️гаряча лінію Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини:
0-800-50-17-20. (до 17:00)
+38044-299-74-08

Підготував один з наших клієнтів, думаю доречно буде зберегти та поділитись з близькими.

@rkravetsUA
Отправлен

АО «Кравець І Партнери»

Подивимось що ж відбулось.

22.07.2025 було прийнято Закон України № 4555-ІХ Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо особливостей досудового розслідування кримінальних правопорушень, пов’язаних із зникненням осіб безвісти за особливих обставин під час дії воєнного стану (законопроект 12414 від 16.01.2025).

А після тиску агентів хаосу та картоньєрів зі своїми спонсорами іноземцями, Верховною радою України вже 31.07.2025 прийнято Закон України № 4560-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення повноважень Національного антикорупційного бюро України та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (законопроект 13533 від 24.07.2025).

Ініціатори першого законопроекту три депутати зі Слуги народу та один мажоритарник, член депутатської групи «Довіра», другого Президент України.

Цікаво тепер порівняти, які зміни після прийняття президентського законопроекту про посилення повноважень і незалежність від України НАБУ і САП врешті залишились в законодавстві.

Зміни були внесені в Кримінальний процесуальний кодекс України (далі – КПК) та Закону України “Про прокуратуру”.

Почнемо, з КПК, що додалось відносно того, що було до цих всіх змін у КПК (наводимо виключно зміни):

Що стосується змін до Закону України «Про прокуратуру», то там все повернуто в стан на момент до перших змін.

Окремо варто звернути увагу і на прикінцеві та перехідні положення де зазначено, що:

Підрозділ внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, Бюро економічної безпеки України, Офісу Генерального прокурора, Державного бюро розслідувань, Національної поліції України за методологією, узгодженою із Службою безпеки України, не менше одного разу на два роки проводить поліграфологічні дослідження працівників Національного антикорупційного бюро України, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, Бюро економічної безпеки України, Офісу Генерального прокурора, Державного бюро розслідувань, Національної поліції України, які мають допуск до державної таємниці, на предмет вчинення дій на користь держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором.

Протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом Служба безпеки України проводить перевірку працівників Національного антикорупційного бюро України, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, Бюро економічної безпеки України, Офісу Генерального прокурора, Державного бюро розслідувань, Національної поліції України, які мають допуск до державної таємниці, на предмет вчинення дій на користь держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором.

Цікавою є і норми в Законі де зазначено, що:

Офісу Генерального прокурора та Міністерству юстиції України посилити роботу щодо розшуку та видачі іноземними державами (екстрадиції) осіб, які ухиляються від досудового розслідування, судового розгляду чи відбування покарання. У разі необхідності протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом спільно з Кабінетом Міністрів України розробити та подати до Верховної Ради України проект змін до законодавства у цій частині.

Офісу Генерального прокурора, Міністерству юстиції України, Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, Національному антикорупційному бюро України, Бюро економічної безпеки України, Державному бюро розслідувань, Службі безпеки України, Національній поліції України, Державній службі фінансового моніторингу України посилити роботу щодо виявлення, розшуку та повернення з іноземних держав активів, здобутих злочинним шляхом. У разі необхідності протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом спільно з Кабінетом Міністрів України розробити та подати до Верховної Ради України проект змін до законодавства у цій частині.

Складається враження, що без цього всі ці правоохоронні органи нічого не робили.

І на останок встановлено, що:

Кабінету Міністрів України та Національному антикорупційному бюро України протягом одного місяця з дня набрання чинності цим Законом внести зміни до нормативно-правових актів щодо заборони на час дії воєнного стану виїзду працівників Національного антикорупційного бюро України за кордон, крім випадків службових відряджень.

Підсумовуючи весь цей “законотворчий” хаос можна зазначити, що НАБУ, як орган досудового слідства став повністю відокремленим від України та може робити будь-що під прикриттям прокурорів САП, які всупереч Конституції України випали з органів прокуратури та фактично непідпорядковані Генеральному прокурору, чого немає в жодній країні світу.

На справді просто утворена окрема структура поза законодавчим полем України. Тепер антикорупційна вертикаль, з одного боку робить все що завгодно, а з іншого нікому не підзвітна та непідпорядкована, от і результат перфомансу з картонками та зовнішнього втручання в діяльність Верховної ради України, що вже ніхто і не скриває.

Все що можна сказати наостанок, так це повторити слова царя Соломона – і це пройде. Єдине питання, якою ціною і скільки часу потім знадобиться на відновлення незалежності, суверенітету, національної та економічної безпеки України.

Адвокат, голова АО Кравець і партнери

Ростислав Кравець

АО «Кравець І Партнери»

Зміни в економіці, глобалізація та стрімкий розвиток технологій змушують компанії швидко адаптуватися до нових умов і часто вносити корпоративні зміни, включаючи й зміни у верхівках управління. Втім, супроводжувати цей процес повинно відповідне розуміння та дотримання законодавчих актів, які регулюють звільнення вищого рівня управління.

Втім, на жаль, зазначене питання, зважаючи на застарілість українського трудового законодавства, дуже гостро стоїть на порядку денному вітчизняних правників-експертів трудового права, оскільки регулювання цього питання відсутнє в КЗпП.

Це в свою чергу означає, що процедура звільнення керівника підприємства буде відрізнятися в залежності від організаційно-правової форми юридичної особи-підприємства.

Найпоширенішими організаційно-правовими формами юридичних осіб в Україні вже тривалий час стабільно залишаються товариства з обмеженою відповідальністю та акціонерні товариства, у зв’язку із цим, питання звільнення директора буде розглянуто на їхньому прикладі.

Правовий статус та порядок обрання і звільнення директора товариства з обмеженою відповідальністю передбачені ст.39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (далі Закон «Про ТОВ/ТДВ»).

Втім, законодавством передбачено лише загальні положення, щодо цієї процедури.

Зокрема, ч.12, 13 ст.39 Закону України «Про ТОВ/ТДВ» визначено, що з одноосібним виконавчим органом та кожним членом колегіального виконавчого органу укладається цивільно-правовий або трудовий договір (контракт). Договір (контракт), що укладається з одноосібним виконавчим органом та членом колегіального виконавчого органу, від імені товариства підписує особа, уповноважена на таке підписання загальними зборами учасників.

Повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов’язків. У разі припинення повноважень одноосібного виконавчого органу або члена колегіального виконавчого органу договір із цією особою вважається припиненим. Статутом товариства може бути передбачено вимогу про обрання нових членів чи тимчасових виконувачів обов’язків для всіх членів колегіального виконавчого органу.

Схожа ситуація із правовим статусом керівника акціонерного товариства (далі АТ).

Так, ч.1 ст.84 Закону України «Про акціонерні товариства» (далі Закон «Про АТ») визначено, що повноваження голови колегіального виконавчого органу (особи, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу) припиняються за рішенням наглядової ради з одночасним прийняттям рішення про призначення голови колегіального виконавчого органу (особи, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу) або особи, яка тимчасово здійснюватиме його повноваження, якщо статутом акціонерного товариства це питання не віднесено до компетенції загальних зборів.

Повноваження члена виконавчого органу припиняються за рішенням наглядової ради, якщо статутом акціонерного товариства це питання не віднесено до компетенції загальних зборів.

Підстави припинення повноважень голови та/або члена виконавчого органу встановлюються законом, статутом акціонерного товариства, а також контрактом, укладеним з головою та/або членом виконавчого органу.

В той же час, Верховним Судом ще у 2019 році було здійснено тлумачення Закону України «Про ТОВ/ТДВ» в контексті його співвідношення із передбаченим Конституцією України та КЗпП правом кожного найманого працівника на розірвання трудового договору на підставі власної заяви.

Так, здійснивши системний аналіз положень ст.38 КЗпП та Закону України «Про ТОВ/ТДВ» Верховний Суд виснував, що незважаючи на те, що право на працю безумовно є правом, а не обов’язком, для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства має не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України та подати / надіслати її всім учасникам товариства, а й за власною ініціативою, як виконавчий орган товариства, скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких і поставити питання щодо свого звільнення.

Таким чином, наразі процедура звільнення керівника ТОВ/ТДВ відбувається за таким алгоритмом:

1. скликання директором загальних зборів;
2. проведення загальних зборів та погодження звільнення керівника;
3. обрання нового директора;
4. підготовка відповідних документів і подання їх реєстратору, а також до органів контролю, банків, повідомлення контрагентів та призначення нового керівника.

За аналогією здійснюється і процедура звільнення керівника АТ.

Разом з тим, основним «нюансом», з яким наразі можуть стикатися керівники – відсутність відповіді учасників/акціонерів товариства на вимогу скликати загальні збори.

Однак, наразі судова практика стоїть на боці керівників таких підприємств. Так, до прикладу, у рішенні Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 08.12.2023 року по справі №208/1904/22, суд зазначив, що свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Враховуючи порушення права позивачки на припинення трудового договору, обраний ним спосіб захисту направлений на відновлення його трудових прав, гарантованих Конституцією України.

Передбачений частиною 1 статті 38 КЗпП України порядок розірвання трудового договору з ініціативи працівника передбачає попередження ним про це власника або уповноважений орган письмово за два тижні.

За встановлених у цій справі обставин положення закону щодо необхідних дій власника про скликання загальних зборів учасників товариства з метою звільнення працівника нівелюється, є неможливим, а іншого порядку звільнення з ініціативи працівника чинне законодавство не передбачає.

Недосконалість національного законодавства та прогалини у правовому регулюванні певних правовідносин не можуть бути підставою для позбавлення особи права на захист його порушених прав в обраний ним спосіб.

З таким обґрунтуванням суд вирішив задовольнити позов і визнати трудові відносини припиненими.

Отже, підсумовуючи вищевикладене, питання звільнення керівника товариства все ще залишається проблемним питанням, що потребує окремого законодавчого врегулювання. Втім, навіть попри відсутність останнього суди, на щастя, стають на бік працівників і захищають їх права.

Сергій Гусач 

Юрист Адвокатського об’єднання «Кравець і Партнери»

+380-44-229-6950

АО «Кравець І Партнери»

Головних нововведень є кілька. Про це пиша АНТИРЕЙД з посиланням на СТРАНУ.

По-перше, розширюються права споживачів. Можна, наприклад, вимагати знижки на товар, якщо у вас виникли претензії до його якості. Або отримати новий товар за гарантією, якщо терміни ремонту перевищують два тижні.

По-друге, держава включає “зелене світло” громадським організаціям, які беруться захищати права споживачів. Вони можуть проводити рейди і позиватися до недобросовісних продавців або постачальників послуг без сплати судового збору. А люди, окрім Держспоживслужби, можуть тепер скаржитися ще й на громадських осіб.

По-третє, “у справу” повертається Держспоживслужба. Це відомство працює і зараз, але кілька років тому його суттєво урізали у повноваженнях. Скажімо, позбавили доступу до контролю харчопрому. Тепер у Держспоживслужби знову з’являється доступ до їжі, і не лише.

Наприклад, за її сигналом можуть блокувати інтернет-маркетплейси, які останнім часом набули великої популярності серед любителів онлайн-шопінгу. У новому законі останньому загалом приділили багато уваги.

На перший погляд, усі ці нововведення мають покращити сервіс та захистити споживачів. Втім, як закон працюватиме на практиці — наразі незрозуміло.

“Багато нюансів та формулювань, які дозволяють трактувати норми нового закону двояко. Це означає, що з правами споживачів в Україні кардинально нічого не зміниться, а ось на бізнес посилиться тиск. У тому числі з боку якихось “громадських організацій”, які можуть просто шантажувати підприємців, адже контроль за ними не прописаний, а повноваження – дуже широкі”, – каже голова громадського об’єднання SAVEФОП Сергій Доротич.

Розбиралися, що змінюється в законодавстві захисту прав споживачів і що це означає для людей і бізнесу.

“Спростили” до неробочого стану

Законопроект №6134 про захист прав споживачів подали до Ради ще до війни – у жовтні 2021 року. Але тоді його розгляду так і не дійшло. У першому читанні документ проголосували лише восени минулого року, а ухвалили загалом 10 червня.

Проект з’явився у парламенті з подачі уряду. То своєю чергою розробило документ у рамках зобов’язань України щодо імплементації у вітчизняне законодавство європейських норм.

Як зазначено в пояснювальній записці, чинне законодавство не вписувалося до норм ЄС щодо захисту споживчих прав.

Зазначимо, що закон щодо захисту прав споживачів в Україні працює з 1991 року. Але його кілька разів переписували, причому переважно законодавство “спрощували”. Чому, до речі, активно сприяли різного роду лобісти.

“Скажімо, із закону про захист прав споживачів викинули норми щодо споживчого кредитування. Їх перенесли до нового закону на цю тему. Але в результаті “дорогою” багато норм просто загубилися, і виходить, що “загальний” закон про захист прав споживачів захищав людей набагато більше, ніж профільний.Те ж саме по комісіях з ЖКГ.З свого часу ліквідували, і хто має визначати якість комунальних послуг – питання відкрите.Хоч, здавалося б, споживачів за законодавством повинні захищати від несумлінних комунальників.Так поступово чинне законодавство по Застосування захисту споживчих прав в Україні стало просто неробочим, те саме за Держспоживслужбою, спочатку її прибрали з контролю харчового ринку, потім взагалі зменшили кількість рейдів у рамках дерегуляції бізнесу.В останні кілька років вона фактично “неробоча”, – каже голова адвокатського об’єднання “Кравець та партнери” Ростислав Кравець.

У пояснювальній записці до законопроекту № 6134 також йдеться про “прогалини” у вітчизняному законодавстві.

Зокрема, в Україні донедавна практично не було врегульовано інтернет-торгівлю, що, як сказано в пояснювальній записці, нерідко призводить до нечесної конкуренції та масових порушень прав споживачів.

Наприклад, людям відверто брешуть щодо якості товару, умов доставки тощо. А придбана покупка нерідко кардинально відрізняється від того, що обіцяно на картинці.

Причому знайти таких продавців гарячими слідами Держспоживслужба часто не може.

Щоб вирішити цю проблему, у новому законі запровадили норми європейської директиви №2011/83/ЄС, прописавши саме поняття маркетплейсу та вимоги до торгових майданчиків.

Загалом у новому законі відбилося близько 10 європейських директив і регламентів, що стосуються сфери захисту прав споживачів.

Зупинимося на них докладніше.

Чи можна вимагати знижки та нову машину?

У новому законі – кілька важливих нововведень.

Перше – по інтернет торгівлі. У чинному законодавстві онлайн-торгівля загалом регулюється дуже слабко. Що законодавці вирішили виправити.

Прописано нові терміни та визначення маркетплейсів, прайс-агрегаторів, інтернет-майданчиків, а також вимоги до них.

Зокрема, торговців зобов’язали давати повну інформацію про товар та власну діяльність (найменування, адреса тощо). Якщо йдеться про маркетплейси чи агрегатори, то вони повинні будуть збирати дані по всіх торговцях, продукцію яких виставляють.

Передбачається, що це допоможе Держспоживслужбі оперативно знаходити недобросовісних продавців за скаргами споживачів (що зараз зробити не завжди просто, бо взагалі незрозуміло, де шукати торговців – є тільки інтернет-магазин або сторінка в соцмережах).

За порушення цієї вимоги за сигналом Держспоживслужби інтернет-майданчики можуть навіть блокувати (розблокування можливе протягом трьох днів після виправлення недоліків).

Також і інтернет-магазинам, і звичайним магазинам заборонили використовувати “нечесну практику” і застосовувати “агресивний маркетинг”. Йдеться про тиск на споживача та підштовхування його до оформлення договору або здійснення покупки, дзвінки або листи, візити додому, розповіді про неіснуючі “виграші” та “акції” тощо. У цих випадках покупка/договір можуть бути визнані недійсними, а продавця зобов’яжуть повернути людині гроші.

Друга зміна – з прав споживачів.

Наприклад, прописано, що можна вимагати у продавця знижку за товар, якість якого вас не влаштовує.

Щоправда, незрозуміло, як це працюватиме на практиці.

“Закон виписано розмито. Вказано, що я, як споживач, маю право попросити знижку. Але немає жодного слова про те, що покупець зобов’язаний її надати”, – каже Доротич.

Але сказано, що мені, як споживачеві, маємо надати знижку у певному розмірі, а написано, що я можу цю знижку попросити.

Ще одна зміна — якщо йдеться про товар на гарантії, то у разі, якщо ремонт займає більше 14 днів, вам повинні надати новий товар, такий самий чи аналогічний, “що є у продавця”.

Зазначимо, що за чинним законодавством правила інші — компанії мали створювати якийсь обмінний фонд і давати споживачеві на час ремонту товар на заміну. А за кожен день ремонту понад 14 днів платити пеню у розмірі 0,1% вартості товару.

Але на практиці ці норми працювали далеко не завжди. А бізнес на них активно скаржився. У результаті їх вирішили скасувати, посилаючись на те, що ці норми надто накладні для підприємців.

Знову ж таки, поки що не зовсім зрозуміло, як нововведення працюватимуть на практиці. Якщо йдеться про дрібну побутову техніку, то її заміна (у випадках, якщо ремонт неможливий або занадто складний) практикується і зараз. Але чи стануть, наприклад, автосалони видавати нові машини, якщо ремонт за гарантією затягнеться більше ніж на два тижні – не факт.

“Зараз великі проблеми з поставками запчастин, є черги на обслуговування, тому дуже часто ремонт триває більше 14 днів. А що потім робити з його відремонтованою машиною. Якщо будуть ставити питання таким чином, то у дилерів “в наявності” взагалі не буде машин – усі розпишуть на замовлення клієнтів”, – говорить менеджер одного зі столичних автосалонів.

“Жахуватимуть бізнес”

Третя новація — щодо громадських організацій у сфері захисту прав споживачів.

Їм зараз включають “зелене світло”. Прописано, що громадські організації можуть проводити незалежні експертизи, рейди та розслідування, визначати розміри відшкодування збитків, подавати до судів за скаргою конкретного споживача чи від себе. При цьому їх було повністю звільнено від сплати судового збору.

У новому законі прописано також створення спеціальних комісій із позасудового вирішення спорів (за гарантією, заміною товару тощо). Такі розгляди, як очікується, будуть швидшими, ніж через суд. Але предметом спору можуть бути лише покупки до 50 тисяч гривень за рештою – лише через суди.

По суті, передбачається, що громадські організації багато в чому дублюватимуть функції Держспоживслужби (яка встигає далеко не скрізь).

Що, з одного боку, на руку споживачам (адже, як показує практика, досягти реакції на свою скаргу у Держспоживслужбі не так просто).

Але з іншого боку, як каже Кравець, може з’явитися нова схема. “Так звані активісти просто “кошмарять” бізнес під гаслом захисту споживачів. Завжди можна знайти неправильну інструкцію або “обман споживача”, — зазначає Кравець.

Такі ж побоювання висловив і Доротич, який сам репрезентує громадський рух. “Прописані широкі повноваження для громадських організацій. Але не прописані вимоги до них (скажімо, за звітністю) і методи контролю. Це загрожує масовою появою різного роду контор “Роги та копита”, які шантажуватимуть бізнес”, — вважає Доротич.

Чи не найпроблемнішими у новому законі називає норми щодо громадських працівників і президент Ліги виробників харчової продукції Геннадій Кузнєцов. Зокрема, у тексті окремо виписані повноваження якогось Союзу громадських організацій споживачів, які мають об’єднати всіх активістів у справі боротьби з нечесними продавцями. Така організація вже є. За даними YouControl, її зареєстровано наприкінці минулого року (тобто вже після того, як законопроект пройшов перше читання). “Складається враження, що ця організація створена спеціально під новий закон. Викликає питання, чому в законі йде пряме посилання до конкретного об’єднання”, – говорить Кузнєцов.

Головою нового об’єднання є В’ячеслав Биковець. На ринку його знають як давнього соратника екс-прем’єр-міністра Юрія Єханурова, він уже очолює Спілку підприємців малих, середніх та приватизованих підприємств України, а також є засновником кількох компаній та ФОПів.

Доротич також звертає увагу на деякі “дивні” норми закону. Наприклад, на те, що в кожному магазині, незалежно від розмірів, має бути туалет із загальним доступом. На практиці дотриматися цієї вимоги зможуть далеко не всі (у тому числі з технічних причин).

Четверте нововведення – щодо Держспоживслужби. Їй розширюють сферу діяльності, повертаючи у сегмент продуктів харчування. Також контролери зможуть ініціювати блокування інтернет-майданчиків, до роботи яких є питання.

Як це позначиться на якості товарів та послуг, поки що незрозуміло. З одного боку, перевірок має стати більше. Але, як свідчить практика, який завжди це дає ефект. Наприклад, зараз перевірки паливного ринку для Держспоживслужби відкриті. Водночас експерти заявляють про різке збільшення обсягів неякісного палива. Виходить, що на цей процес контролери не дуже впливають.

“Держспоживслужба зараз практично до нас не ходить, в основному поліція та податкова”, – каже власник мережі АЗС Prime Дмитро Леушкін.

Загалом, за словами голови секретаріату Ради підприємців при Кабміні Андрія Забловського, у підсумкову версію закону внесли багато поправок, які згладили найскандальніші норми. Зокрема, вдалося в кілька разів збити розмір штрафів за порушення законодавства з прав споживача (для юросіб – 17 тисяч гривень, для ФОП – 3400 гривень).

При цьому, очевидно, бізнес все одно побоюється, що новий закон може стати ще однією проблемою. “Незрозуміло, навіщо взагалі змінювати споживче законодавство у війну. Щоб ще більше ускладнити життя підприємцям?” — бідкається Доротич.

Щодо споживачів, то не факт, що їхні права захищатимуть краще.

“Частина формулювань взагалі не зістикується з нормами Цивільного кодексу та іншими законодавчими актами, багато норм розмиті і допускають неоднозначні трактування”, – каже Кравець.

На цю ж проблему звертають увагу і на висновки щодо законопроекту Головного юридичного управління Ради. Зокрема, у частині третій статті другої прописано, що норми цього закону, що регулюють відносини у сфері енергетики та комунальних послуг, застосовуються з урахуванням особливостей, визначених законами “Про ЖКГ”, “Про ринок електроенергії”, “Про ринок природного газу”, ” Про ринок теплопостачання та ін. Це формулювання дозволяє суб’єкту самому вирішувати – чи застосовується в даному випадку той чи інший законодавчий акт, – зазначили у Головному юридичному управлінні.

Кравець додав, що за тією ж комуналкою профільні закони прописані таким чином, що по суті не залишають споживачеві можливості довести неналежну якість послуг та отримати компенсацію.

АО «Кравець І Партнери»

Зустріч Зеленського з керівництвом інших країн відбулася для закріплення раніше досягнутих домовленостей

Політолог, медіа-експерт Денис Гороховський найважливішою подією тижня, що минає, називає міжнародні комунікації президента України Володимира Зеленського.

“Загалом модель комунікацій Зеленського дуже грамотно вибудувана, – зазначає експерт. – Кожен його виїзд за межі України (як у випадку з європейським турне цього разу) стає подією, за якою стежить увесь світ”.

Проте, продовжує Денис Гороховський, деякі заходи губляться на тлі інших, хоча їм теж варто було б приділити особливу увагу.

“Наприклад, – пояснює він, – зустріч українського президента з топ-менеджментом банку JP Morgan. Питання залучення приватних інвестицій в Україну було складним навіть у мирний час, а в умовах війни подібне здається чимось схожим на фантастику. Однак, за словами Зеленського, і в цьому напрямку досягнуто певних домовленостей”.
Що ж до результатів зустрічей із керівництвом інших країн, то Денис Гороховський схильний їх сприймати не як спробу домовитися про щось більше, а як зустріч для закріплення раніше досягнутих домовленостей.

“Тому, якщо Зеленський публічно почав говорити про надання Україні не лише танків, а й бойової авіації, то, найімовірніше, дискусія з цього питання ведеться вже досить довго, щоб потихеньку починати готувати громадську думку, – зазначає експерт. – І навряд, якби президент не був упевнений у тому, що його прохання буде почуте, він би говорив про це публічно”.

Ми пережили чергові масові атаки ракетами та дронами, які не мають нічого спільного до власної військової складової

Голова профспілки Українська незалежна фундація юристів, голова АО “Кравець та партнери”, адвокат Ростислав Кравець міркує так:

“Щодо військових речей, із загальнодоступної інформації стало відомо про знищення величезної кількості російських військових під Вугледаром. Їхні безглузді атаки обернулися величезною кількістю загиблих окупантів, спаленої техніки. Крім того, ми пережили чергові масові атаки ракетами та дронами, які не мають нічого спільного до власне військовою складовою – лише з метою завдати максимальної шкоди українцям, у тому числі у глибокому тилу”.

Щодо законодавчого поля, найяскравішими, за словами експерта, виглядають кадрові рішення – призначення глав МВС та СБУ.

“При цьому до міністра внутрішніх справ є чимало питань, у тому числі щодо неповідомлення про конфлікт інтересів. З неприємного моменту зазначу також зменшення виплат поліцейським та військовослужбовцям. Крім того, ми вкотре побачили, що закон у нас не один для всіх. Так, народні депутати від фракції “Слуга народу” планують змінити законодавство, уможлививши призначення військового на посаду міністра оборони під час дії воєнного стану. Швидше за все, з цим пов’язана відмова голосувати наступного тижня за відставку нинішнього голови МО Резнікова, на посаду якого пророкують нинішнього керівника Головного управління розвідки (ГУР) Буданова. Останній, схоже, вирішив не йти з військової служби. І задля цього влада готова змінювати закон. На мою думку, це свідчить про профанацію дотримання норм Конституції України та законодавства як такого. Керівництво країни, на жаль, вважає за можливе точково змінювати закони під себе”, – констатує Ростислав Кравець.

Суспільство однозначно реагує на скандал із закупівлями у Міноборони

Економіст, голова руху #SaveФОП та Спілки захисту підприємництва Сергій Доротич знаковим вважає заяву голови НБУ щодо небезпеки для курсової стабільності.

“400 млрд грн надрукували – і тепер є величезний ризик, що вони підуть на закупівлю іноземної валюти. Сигнал для бізнесу серйозний. Негативний. Вказує на ймовірну ще більшу інфляцію та знецінення гривні”, – пояснює експерт.

Крім того, за його словами, швидко обговорюється в підприємницьких колах – посилення корупційних проявів.

“Суспільство однозначно реагує на скандал із закупівлями у Міноборони (яйця по 17 грн). І, якщо жорсткого покарання немає – це чіткий маркер, що корупція процвітатиме, що вона покривається найвищим керівництвом. На жаль, – зазначає Сергій Доротич, – не суспільство формує порядок денний, офіційні та неофіційні закони, а влада. Яка чітко показала, що корупція була, є і буде навіть під час війни”.

Він також звертає увагу на участь відомого журналіста та блогера Юрія Бутусова на засіданні Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради з розслідування можливих фактів порушень законодавства України посадовими особами Бюро економічної безпеки, органів державної влади та інших державних органів, які здійснюють повноваження у сфері економічної безпеки, які могли навести до зменшення надходжень до державного та місцевих бюджетів.

“Він це зробив на прохання підприємців, які просто втомилися закликати відреагувати на блокування податкових накладних, – розповів Сергій Доротич. – Жодних наслідків поки що немає. Гетманцев (голова Комітету Верховної Ради з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев, відомий своїми ініціативами, спрямованими на максимальне зарегулювання та оподаткування представників бізнес-сфери – прим. ред.) та його банда продовжуватимуть свої дії щодо знищення підприємницької ініціативи. Реакції президента немає, з чого можна зробити висновок, що він підтримує такі репресивні заходи проти українського підприємництва”.

Коментарі

АО «Кравец и Партнеры»

Бажаєте бути в курсі важливих змін в законодавстві України? Підписуйтесь на канал і запрошуйте друзів:
https://bit.ly/2G12dHy

🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️

➡️ Підписатись https://t.me/+Ug5cImH9DexxvTtU

АО «Кравец и Партнеры»

Про це повідомив сам адвокат у мережі Фейсбук.

Як раніше зазначалось Співробітники Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини здійснили позапланову виїзну перевірку дотримання прав і свобод людини і громадянина у сфері захисту персональних даних Вищою школою адвокатури Національної асоціації адвокатів України (далі – Вища школа адвокатури НААУ).

За результатами перевірки встановлено, що Вища школа адвокатури НААУ здійснює обробку персональних даних користувачів онлайн курсів в електронному вигляді з використанням офіційного веб-сайту online.hsa.org.ua. Водночас фактична обробка персональних даних користувачів здійснюється за допомогою онлайн-платформи «antitreningi.ru», фізичний хостинг якої відбувається на території Російської Федерації, а безпосередня реєстрація користувачів та оплата послуг здійснюється через онлайн форму, фізичний хостинг якої відбувається на території Німеччини.

Адвокатская компания Кравец и Партнеры

Рекомендація обов’язкового штибу

В новітню українську історію вже ввійшли ТСК (Тимчасова спеціальна комісія з перевірки суддів судів загальної юрисдикції) та ГРД (Громадська рада доброчесності). Цілком імовірно, що в підручниках їхню діяльність назвуть проривом і небаченим для України дивом у відновленні довіри до судової влади, однак кожна медаль має два боки.

У цьому випадку зворотним боком є захист прав та інтересів кандидатів у судді й самих суддів. Адже, набуваючи свого статусу, ці особи не позбавляються конвенційних та основоположних прав, таких як право на судовий захист, належний процес та врешті-решт верховенство права, до якого ми так прагнемо.

Водночас, починаючи з 2014 року, коли вперше з’явилися висновки ТСК і ГРД, стало зрозуміло, що ці суб’єкти наділені необмежними дискреційними повноваженнями. При цьому їхній статус залишався невизначеним, бо вони не є ні органом державної влади, ні юридичною особою, ні громадською організацією. Хоча їхні рішення мають так званий рекомендаційний характер, однак вони є обов’язковими до розгляду та впливають на професійну кар’єру суддів чи кандидатів.

Поєднання невизначеного статусу та рекомендаційного характеру рішення має наслідком відсутність ефективного юридичного захисту від порушень, що можуть бути допущені таким органом. Не виключено, що аналогічна ситуація складеться і з діяльністю ГРМЕ.

Ні статусу, ні місцезнаходження

Діяльність та статус ГРМЕ визначено аж двома статтями закону «Про Вищий антикорупційний суд» — стст.8 та 9. Так, згідно із ст.9 закону рада утворюється Вищою кваліфікаційною комісією суддів, її члени призначаються також нею, достроково повноваження члена ГРМЕ, знову ж таки, припиняє ВККС. Тобто, саме від комісії фактично залежить існування ради та її склад, що вже ставить під сумнів незалежну та неупереджену співпрацю цих двох суб’єктів.

При цьому закон не встановлює, яким чином утворюється рада, на сайті ВККС не опубліковано рішення про заснування ГРМЕ. Отже, неможливо визначити ні строку її діяльності, ні бодай якогось статусу. Навіть місцезнаходження ні ВККС, ні ГРМЕ (на своєму сайті, який недавно було створено) не вказують.

Відсутність місцезнаходження виключає можливість офіційного надання документів ГРМЕ. Електронна адреса, вказана на сайті ради, має сумнівний характер, оскільки у жодному документі не зазначено, кому вона належить, тобто не можна встановити, з ким вестиметься листування за цією адресою.

Самі собі нормотворці

Крім того, законом не визначено форми діяльності ГРМЕ, порядку ухвалення рішення тощо. Зауважимо, що закон не наділив раду правом регулювати ці питання, як і не закріпив за нею право приймати регламент, положення тощо.

Разом з тим на сайті ГРМЕ можна побачити такі документи, як «Критерії оцінки», затверджені протоколом ГРМЕ від 28.12.2018, та «Регламент ГРМЕ», затверджений рішенням ГРМЕ від 4.01.2019.

Проте ці документи не відповідають закону, бо жодних повноважень щодо прийняття подібних актів ГРМЕ не має. Це свідчить про сумніви в доброчесності та бездоганній репутації членів ради, які розпочали свою діяльність з перевищення повноважень та ігнорування норм національного законодавства.

В цьому розрізі особливо актуальною буде практика Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття «якість закону». Зокрема того, що чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, аби вони були доступними для розуміння, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні.

До того ж, жоден нормативно-правовий акт не звільняє ГРМЕ від обов’язку дотримуватися національного законодавства та діяти на його підставі.

У разі прийняття рішень з посиланнями на регламент ГРМЕ чи критерії оцінки можна говорити про порушення принципу законності та провести аналогію із застосуванням принципу «плодів отруєного дерева». Адже протиправна поведінка не може породжувати жодних правових наслідків, окрім відповідальності.

Висновки за межами компетенції

Частиною 4 ст.8 закону про ВАКС визначено межі компетенції ГРМЕ, зокрема щодо сприяння у встановленні законності джерел походження майна, відповідності рівня життя кандидата або членів його сім’ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата його статусу, наявності знань та практичних навичок для розгляду справ, віднесених до підсудності цього суду.

Втім, закон не містить застереження про те, що поняття «законність джерел походження майна», «відповідність рівня життя кандидата або членів його сім’ї задекларованим доходам», «відповідність способу життя кандидата його статусу» мають автономне значення та не кореспондуються і чинним законодавством.

Водночас аналіз закону «Про запобігання корупції» та низка рішень Верховного Суду свідчать, що виключно НАЗК є єдиним компетентним органом, який може встановлювати факти неправильності заповнення декларацій, зазначення неповної чи неправдивої інформації в них, невідповідності рівня життя доходам, незаконності збагачення тощо. І тільки на підставі документів НАЗК інші органи можуть вживати відповідних заходів.

У цьому випадку подібні законодавчі формулювання є єдиним стримувальним чинником від виходу за межі дискреційних повноважень і саме від їх дотримання залежить, чи не буде процедура відбору свавільною.

Критерії з припущеннями

Критерії оцінки, затверджені ГРМЕ, не відповідають згаданим законодавчим обмеженням. Ось кілька прикладів.

Пункт b, показник 1: поняття «член сім’ї» необхідно застосовувати широко. Закон про ВАКС не пов’язує це поняття винятково з його значенням, передбаченим законом «Про запобігання корупції». З огляду на це воно може охоплювати не лише когось із подружжя і осіб, які живуть разом з кандидатом і пов’язані з ним/нею спільним побутом, як це встановлено ст.1 закону «Про запобігання корупції», але й інших родичів та близьких осіб незалежно від того, чи вони проживають разом.

Пункт d, показник 1: дохід, що не був задекларований в органах державної влади згідно з вимогами відповідного законодавства (наприклад, податкового чи антикорупційного) або був задекларований, проте став інструментом чи результатом незаконної або незадекларованої діяльності, не вважається законним.

Пункт f, показник 1: показниками незаконності походження доходу є з-поміж іншого засоби фінансування за рахунок закордонного доходу; подарунки, спадок, подібні несподівано отримані надходження або позики; сумнівний дохід від недостатньо задокументованого чи закритого бізнесу або від продажу майна.

Подібні вимоги до кандидатів у судді не передбачені жодним чинним нормативно-правовим актом. Про їх існування немає навіть натяку ні в законі про ВАКС, ні в законі «Про судоустрій і статус суддів». Крім того, ці вимоги з’явилися вже в процесі проведення конкурсу, що не відповідає принципам передбачуваності та чіткості, не узгоджується із законодавством України та є прямим перевищенням повноважень.

Ручний режим відбору

Згідно з п.11 (b) Монреальської універсальної декларації про незалежність правосуддя 1983 року не існує єдиного правильного способу обрання суддів; єдиною вимогою є те, що спосіб обрання повинен гарантувати, що призначення суддів не здійснюється з нечесних мотивів.

І це ставить під сумнів чесність мотивів призначення суддів до ВАКС. Це швидше схоже на ручний режим відбору, забезпечений неякісним законом та необмеженими дискреційними повноваженнями суб’єкта з невизначеним статусом.

Демонстрацією високого рівня практичних навичок та умінь, а також здатності бути незалежним і відстоювати свою позицію буде заявлення кандидатами на посади суддів відводів особам, які не дотримуються національного законодавства та не забезпечують неупередженого відбору з чесних мотивів. Адже іншого шансу заявити про свої права чи захистити їх не буде.

Кожному під силу змінити світ на краще…

Анна Мартиненко, Адвокат АК «Кравець і Партнери»,

Ростислав Кравець, Старший Партнер АК «Кравець і Партнери» для Закон і Бізнес

Адвокатская компания Кравец и Партнеры

Аналізуючи ці приголомшливі факти, задля порівняння цікаво звернути увагу на кількість іноземців, які приїжджають в Україну на працевлаштування. Так, за наданою Державною службою зайнятості інформацією, з початку 2017 року в Україні офіційно працювали 12 409 іноземців (переважно – громадяни Російської Федерації та Туреччини).

Висновок – частка іноземних спеціалістів, які заїжджають в Україну є мізерною в порівнянні з кількістю тих, які виїжджають. Звичайно відомих і зрозумілих передумов для цього достатньо, однак в даному матеріалі пропонується звернути увагу на одну передумову, а саме – на те, наскільки продуманою є державна політика в сфері працевлаштування іноземців в Україна і відповісти на ряд запитань: Чи не є надмірно обтяжливою та бюрократичною процедура працевлаштування в Україні іноземців? Чи створено якісні передумови та зрозумілі правила для отримання дозволу на працевлаштування? Чи є ефективною державна політика у даній сфері?

Загальний порядок працевлаштування іноземців.

Для початку розглянемо загальний порядок працевлаштування іноземців в Україні.

Фактично всі питання застосування праці іноземців регулюються розділом 7 Закону України «Про зайнятість населення» (статті 42 – 42¹⁰). Якщо коротко, то нормативно-правове регулювання даного питання зводиться до наступного.

Для працевлаштування іноземця роботодавець зобов’язаний отримати дозвіл Державної служби зайнятості (видається територіальним органом – Центром зайнятості). Дозвіл видається на конкретний строк та на визначену посаду, однак на посаду за сумісництвом дозвіл можна не отримувати, якщо строк дії трудового договору на посаді за сумісництвом не перевищує строк дії дозволу за основним місцем роботи.

Закон містить перелік осіб, яким не потрібно отримання дозволу, зокрема це іноземці, що постійно проживають в Україні, біженці, представники авіакомпаній та флоту, акредитовані в Україні журналісти, спортсмени та артисти, викладачі, науковці, працівники іноземних представництв та деякі інші категорії осіб (ч. 6 ст. 42).

Дозвіл видається роботодавцю за умови виплати зарплати в розмірі 10 мінімальних заробітних плат (наразі це 37 230 грн.), або 5 мінімальних заробітних плат, якщо особа наймається на роботу в громадську чи благодійну організацію або в навчальний заклад.

Для отримання дозволу роботодавець подає заяву встановленого зразка, копію паспорта, фотокартку іноземця та копію проекту трудового договору (для окремих категорій). Для продовження строку подаються заява, фотокартка і документи згідно з переліком для отримання дозволу, якщо вони змінилися. В обох випадках вимагати інші документи забороняється.

Стаття 42³ регулює строк дії дозволу (за загальним правилом дозвіл видається не більш ніж на 1 рік), стаття 42⁴ встановлює плату за видачу чи продовження строку дії дозволу.

У разі зміни назви/найменування, реорганізації чи виділу роботодавця, оформлення іноземцем нового паспорта, зміни назви посади чи переведення на іншу посаду, роботодавець повинен внести зміни до дозволу протягом 30 днів після виникнення вказаних обставин.

Після отримання дозволу роботодавець зобов’язаний не пізніш як за 90 календарних днів з дати видачі дозволу та у десятиденний строк після укладення трудового договору надати його копію до органу Міністерства соціальної політики України, який видав дозвіл.

Підставами для відмови у видачі або продовженні строків дозволу можуть бути: неусунення недоліків заяви, які були підставою для зупинення її розгляду, подання заяви та документів на продовження строку дозволу з порушенням строків; відсутність у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців відомостей про роботодавця чи наявність відомостей про припинення державної реєстрації.

Насамкінець, ст. 42¹⁰ передбачає, що роботодавець зобов’язаний подати заяву про скасування дозволу якщо припинено трудовий договір з іноземцем; припинено договір, на підставі якого іноземець був направлений на роботу; іноземця визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Мінсоцполітики у свою чергу зобов’язане скасувати дозвіл у випадках: невнесення роботодавцем плати за дозвіл у передбачений строк; ненадання копії трудового договору у визначений строк; подання роботодавцем заяви про скасування дозволу; виявлення недостовірності даних у винесення рішення про примусове повернення або примусове видворення іноземця поданих документах; встановлення факту застосування праці іноземця або особи без громадянства на інших умовах, ніж ті, що визначені дозволом; винесення вироку суду про притягнення іноземця до кримінальної відповідальності.

Варто зауважити, що законодавство передбачає особливі категорії іноземців, що мають певні відмінності в процедурі отримання дозволів на працевлаштування. Зокрема, до таких іноземців відносяться:

• іноземні високооплачувані професіонали;
• засновники/учасники/бенефіціари юридичної особи, створеної в Україні;
• іноземні працівники творчих професій;
• іноземні ІТ-професіонали;
• випускники університетів, що входять до першої сотні у світових рейтингах університетів (на даний час перелік таких рейтингів затверджено Розпорядженням Кабміну від 14 березня 2018 р. № 154-р і він включає три рейтинги: «Шанхайський», за версією «Таймс» та рейтинг «К’ю Ес»).

По-перше, до перелічених осіб не застосовується вимога щодо розміру зарплати (нагадаємо, загальна вимога щодо мінімального розміру зарплати – на даний час становить 37 230 грн.). По-друге, строк дії дозволу на застосування їхньої праці надається не більш як на три роки. По-третє, деякі з цих категорій мають подати додаткові документи (наприклад, випускники мають надати додатково копію диплому, працівник творчої професії – документ, що ідентифікує об’єкт авторського права та/або суміжних прав автора та засвідчує авторство); щодо засновників/учасників/бенефіціарів юридичної особи та щодо ІТ-професіоналів Центр зайнятості отримує відомості самостійно, тобто цим категорія працівників додаткові документи подавати не потрібно.

Еволюція законодавства та останні законодавчі зміни.

27 вересня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо усунення бар’єрів для залучення іноземних інвестицій» №2058-VIII (надалі — Закон №2058-VIII). Як і назва закону, сам факт його прийняття виглядав дуже перспективно та багатообіцяюче, ЗМІ в один голос заговорили про довгоочікуване спрощення процедури, про підтримку бізнесу, усунення багатьох проблем та суперечностей, які містив затверджений Кабміном Порядок видачі, продовження дії та анулювання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства (затверджений постановою Кабміну від 27.05.2013 №437, наразі – втратив чинність у зв’язку з прийняттям закону).

Вказаним законом було внесено зміни в Закон України «Про зайнятість населення» – запроваджено описані вище норми, які дійсно в багатьох аспектах були новими, передбачали нову процедуру і формально виглядало так, що наболілих проблем стане менше. Список основних нововведень вигладає так:

• скасовано вимогу про необхідність обґрунтування доцільності застосування праці саме іноземця, а не громадянина України
• значно скорочено перелік документів, які роботодавець мав надати для отримання дозволу;
• скорочено терміни отримання посвідки на тимчасове проживання;
• дозволено працю іноземців за сумісництвом;
• розширено коло іноземних фахівців, які можуть бути залучені до роботи в Україні, введено окремі категорії працівників;
• встановлено мінімальні розміри зарплати для іноземців;
• для окремих категорій осіб – збільшено строк дії дозволу;
• встановлено диференційований розмір плати за отримання дозволу в залежності від його строку

Норма, згідно якою іноземців допускають до роботи в країні тільки у разі відсутності місцевих спеціалістів у певній сфері є настільки застарілою, що насправді викликає розчарування те, що вона протрималась в чинному законодавстві аж до 2017 року. Однак загалом зміни дійсно виглядали позитивно, окрім деяких норм, наприклад, щодо збільшення розміру плати за отримання дозволу (тенденція, які зберігається в усіх сферах і набула катастрофічних обертів у сфері сплати судового збору і доступу громадян до правосуддя) та встановлення мінімального розміру зарплат для іноземців (що порушує принцип рівності умов праці для іноземців та українців та створює невиправдане втручання держави у волю сторін трудового договору).

Однак, як часто й трапляється, якість цих норм була нівельована практикою їх застосування.

Висновки щодо ефективності державної політики в даній сфері

Насправді, варто насамперед зауважити, що дані норми не узгоджувались з іншими чинними нормативно-правовими актами, в першу чергу тими, які приймав Кабінет Міністрів України. Склалась така ситуація, що іноземці, які заїжджали в Україну з метою працевлаштування отримували відмови в Центрах зайнятості на тій підставі, що дата в’їзду в Україну передує даті отримання дозволу на працевлаштування (!). Такий формалізм у питанні надання дозволів державними органами в Україні (як і вирішення інших питань) є звичним для українців, але не факт, що до цього були готові іноземці. Задля отримання дозволу на працевлаштування іноземець був змушений виїхати з країни і заїхати ще раз.

Лише 18.07.2018 року Кабміном було прийнято ряд рішень, які передбачали скасування таких підстав для відмови у видачі довідки.

Загалом у сфері переміщення і працевлаштування іноземців на даний момент є дуже багато колізій, про що вказувала в своєму прес-релізі і Європейська Бізнес Асоціація, зазначаючи, що бізнес наполягає на гармонізації законодавства у працевлаштуванні іноземців. Зокрема, постанова Кабміну №322 від 25 квітня 2018 року і норми законодавства передбачали різні строки видачі міграційною службою посвідки на тимчасове проживання і строки подачі документів на продовження дії довідки (законодавством передбачено 10 днів, постановою Кабміну — 15). Чому Кабмін запроваджує норми, що так відверто не узгоджуються з законодавством – питання риторичне.

Та ж сама постанова Кабміну виключала можливість подачі документів на отримання посвідки представником в той час, коли законодавство передбачало таку можливість.

Варто зауважити, що й саме викладення норм закону породжує дуже багато запитань. Наприклад, закон не передбачає, що за «високооплачуваним працівником» після отримання дозволу на працевлаштування в Україні повинна зберігатись висока зарплата. Також не передбачено протягом якого терміну цей працівник має отримувати високу заробітну плату для того, щоб стати високооплачуваним. Формально можна отримати довідку про високий дохід за один місяць і вимагати надання дозволу.

Також, наприклад «іноземному працівнику творчої професії» відмовлять у видачі дозволу на працевлаштування, якщо результат своєї творчої діяльності він планує створити в Україні, оскільки, як вже зазначалось, разом з заявою на отримання дозволу він повинен надати документ, що ідентифікує об’єкт авторського права та/або суміжних прав автора та засвідчує авторство.

Схожих запитань закон породжує чимало. Отже, на сьогодні ринок праці в Україні потребує якісних іноземних спеціалістів, безумовною передумовою для робити цих людей є прозоре, зрозуміле законодавство в сфері працевлаштування іноземців. Шляхом прийняття минулого року закону №2058-VIII, держава здійснила якісний крок вперед в питанні нормативно-правового регулювання даної сфери правовідносин. Однак, хоча, загалом якість норм покращується, це відбувається дуже повільно і породжує нові проблеми. Крім того, невдала політика Кабміну створює додаткове навантаження на державні органи (як у випадку, коли іноземці були змушені виїжджати і в’їжджати в країну для отримання дозволу), а прийняття постанов створює нові колізії і ускладнює застосування законодавства в даній сфері права.

Бабенко Юрій

Адвокат, керівник відділу по роботі з фізичними особами Адвокатської компанії «Кравець і партнери».

Адвокатская компания Кравец и Партнеры

Досить непомітно у ЗМІ пройшла інформація щодо прийняття Конституційним судом України (надалі – КСУ) рішення у справі за конституційним поданням 57 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про засади державної мовної політики».

Підстави для визнання неконституційним зазначеного закону депутати визначили наступні. По-перше, суб’єкт права на конституційне подання вважає, що названі положення Закону створюють умови для домінування регіональної мови над державною мовою, вибіркового захисту регіональних мов або мов меншин, надають привілеї одним мовним групам (національним меншинам) та обмежують права інших, що має ознаки дискримінації та порушує принцип рівності громадян перед законом, а також не відповідають принципу правової визначеності — складовій верховенства права, надають право місцевим радам вирішувати питання щодо застосування заходів, спрямованих на використання регіональних мов або мов меншин.

По-друге, народні депутати України стверджують, що була порушена встановлена Конституцією України процедура розгляду та ухвалення Закону, оскільки під час розгляду та прийняття Верховною Радою України на пленарному засіданні 3 липня 2012 року проекту Закону України про засади державної мовної політики (реєстр. № 9073) (далі — проект Закону № 9073) були порушені положення частини другої статті 6, частини першої статті 8, частини другої статті 19, частини першої статті 68, статті 82, частин другої, третьої статті 84, статті 93 Конституції України, зокрема щодо права законодавчої ініціативи, особистого голосування народними депутатами України. Автори клопотання зазначають, що під час голосування за проект Закону № 9073 на засіданні Верховної Ради України були відсутні народні депутати України, чиї голоси було враховано при голосуванні за проект Закону № 9073.

В своєму рішенні КСУ в черговий раз заначив, що особисте голосування народного депутата України означає його безпосереднє волевиявлення з питань, які розглядаються парламентом. Незалежно від способу ухвалення рішень парламентом особисте голосування народного депутата України передбачає його особисту участь у процесі голосування та дотримання ним встановлених Конституцією України вимог щодо розпорядження народним депутатом України лише своїм правом голосу, заборони його делегувати, а також заборони примусу до передачі цього права. Недотримання вказаних вимог суперечить природі представницького мандата народного депутата України, який є представником Українського народу у Верховній Раді України, і принципу рівності статусу народних депутатів України.

Що досить важливо, для прийняття зазначеного рішення КСУ дослідив свідчення народних депутатів України VI скликання та матеріали справи, у тому числі:

—              стенограму вечірнього пленарного засідання десятої сесії Верховної Ради України VI скликання від 3 липня 2012 року, згідно з якою розгляд та ухвалення проекту Закону № 9073 тривали з 16:08:47 по 16:10:51;

—              інформацію Державної прикордонної служби України щодо перетину державного кордону України 3 липня 2012 року народними депутатами України, голоси яких були зараховані як присутніх на вечірньому пленарному засіданні Верховної Ради України;

—              інформацію щодо листків непрацездатності народних депутатів України, голоси яких були зараховані на підтримку проекту Закону № 9073;

—              дані про результати письмової реєстрації народних депутатів України, проведеної 3 липня 2012 року на вечірньому пленарному засіданні Верховної Ради України, згідно з якими було зареєстровано 258 народних депутатів України;

—              дані про результати реєстрації народних депутатів України, встановлені за допомогою електронної системи „Рада-3“, на вечірньому пленарному засіданні Верховної Ради України 3 липня 2012 року о 16:00:35, згідно з якими було зареєстровано 363 народних депутати України;

—              результати поіменного голосування народних депутатів України за допомогою електронної системи „Рада-3“ на вечірньому пленарному засіданні Верховної Ради України 3 липня 2012 року за проект Закону № 9073, згідно з якими 248 народних депутатів України проголосували „за“;

—              дані про відсутність розгляду поправок та пропозицій, поданих народними депутатами України до проекту Закону № 9073;

—              дані про відсутність на вечірньому пленарному засіданні Верховної Ради України 3 липня 2012 року під час голосування в цілому за проект Закону № 9073 народних депутатів України, голоси яких були зараховані на його підтримку;

—              дані про неособисте голосування народними депутатами України під час ухвалення проекту Закону № 9073 в цілому;

—              відеозапис пленарного засідання Верховної Ради України 3 липня 2012 року, на якому відбулося остаточне голосування за проект Закону № 9073 та було прийнято Закон.

Проаналізувавши зазначені документи та обставини КСУ зазначив:

—              відсутність підготовленого до другого читання проекту Закону № 9073 у виді порівняльної таблиці, а також висновку комітету щодо нього під час його розгляду та ухвалення;

—              включення проекту Закону № 9073 до порядку денного пленарного засідання Верховної Ради України без зазначення його повної назви, реєстраційного номера, редакції та ініціаторів внесення;

—              відсутність обговорення проекту Закону № 9073 у другому читанні;

—              позбавлення народних депутатів України права на розгляд Верховною Радою України поданих ними поправок та пропозицій до проекту Закону № 9073;

—              перебування народних депутатів України під час ухвалення проекту Закону № 9073 в місцях, які унеможливлюють особисте голосування;

—              блокування народними депутатами України виступаючих, фізичне перешкоджання голосуванню під час ухвалення проекту Закону № 9073 у залі засідань Верховної Ради України, що завадило народним депутатам України особисто голосувати;

—              голосування одних народних депутатів України картками інших, які знаходилися в залі засідань Верховної Ради України під час голосування за проект Закону № 9073;

—              голосування одних народних депутатів України картками Інших, які не знаходились у залі засідань Верховної Ради України під час голосування за проект Закону № 9073.

У зв’язку з цим КСУ дійшов висновку, що порушення конституційної процедури розгляду та ухвалення проекту Закону № 9073 під час його прийняття в цілому на вечірньому пленарному засіданні Верховної Ради України 3 липня 2012 року мали системний характер та Істотно вплинули на остаточний результат прийняття Закону.

Викладене є підставою для визнання Закону неконституційним згідно з частиною першою статті 152 Конституції України.

При цьому, що досить важливо, КСУ взагалі не надав оцінці зміст самого Закону, а зазначив що дотримання встановленої Конституцією України процедури розгляду, ухвалення та набрання чинності законами є однією з умов легітимності законодавчого процесу, у випадку її порушення конституційному контролю підлягає не зміст закону, а встановлена Конституцією України процедура його розгляду та ухвалення.

Таким чином, на сьогодні, фактично, більшість законів, що приймаються Верховною радою України є неконституційними, включаючи безпосередньо зміни до Конституції (щодо правосуддя), призначення Генерального прокурора України, внесення змін до внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів, звільнення суддів, а також сотень інших законів та нормативних актів що приймаються шляхом голосування депутатами один за одного з грубими порушеннями Регламенту Верховної ради та основного Закону.

КСУ своїм рішенням підтвердив неспроможність існуючої законодавчої гілки влади виконувати Закон та продемонстрував усьому суспільству та світу тотальну неконституційність українського законодавства що може призвести до повної втрати незалежності та  знищення правової визначеності в Україні.

Ростислав Кравець

Старший партнер

Адвокатської компанії Кравець і партнери для ЗіБ

Адвокатская компания Кравец и Партнеры