Київ опинився у центрі транспортного колапсу. Зокрема, на Лівому березі столиці на зупинках громадського транспорту утворилися багатолюдні черги. Сотні пасажирів годинами чекали на автобуси та маршрутки через перебої в роботі метро. Тим часом сервіси таксі різко підняли ціни. В деяких випадках вартість поїздки сягала кількох тисяч гривень. Чи мають таксі право так підвищувати тарифи під час відключень світла та хто може втручатися в ціноутворення. 

Транспортний колапс у Києві

Зранку 20 січня у столиці утворилися довгі черги пасажирів на зупинках громадського транспорту. Люди стояли на узбіччі доріг, а автобуси, що прибували, були переповненими.

Причиною стала тимчасова зміна в роботі столичного метрополітену, про що заздалегідь попереджали в Київській міській державній адміністрації (КМДА).

“Через складну енергетичну ситуацію в Києві внаслідок чергового ворожого обстрілу поїзди метро курсуватимуть зі змінами”, — йшлося в повідомлені.

Зранку 20 січня у столиці утворився транспортний колапс

Зранку станції метро “Дарниця” та “Лівобережна” працювали лише у режимі входу та виходу пасажирів. Після завершення повітряної тривоги для перевезення пасажирів з лівого на правий берег запустили два поїзди.

На “червоній” лінії київського метро поїзди курсували з різними інтервалами. Якщо між станціями “Академмістечко” та “Арсенальна” інтервал руху становив приблизно 4 хвилини 30 секунд, то на ділянці “Дарниця”–”Арсенальна” він зростав до 8–10 хвилин. Також потяги цієї лінії проїжджали станції “Гідропарк” і “Дніпро” без зупинок.

Зростання вартості проїзду в Києві: що відбувалося з цінами на таксі та маршрутки

Поки кияни шукали альтернативу метро, сервіси таксі різко підвищили ціни. Вартість поїздки на кілька кілометрів подекуди сягала 1,5 тис. грн. Водночас в інших містах України різкого підвищення тарифів не фіксували.

У службі підтримки Uklon в коментарі Фокусу пояснили, що тариф на поїздку визначається в режимі реального часу. Система автоматично створює вартість залежно від:

• погодних умов;
• завантаженості;
• попиту.

Додамо, що о 16:00 ситуація з цінами на таксі в Києві дещо стабілізувалася, тож можна було замовити авто за тим самим маршрутом значно дешевше.

Зазначимо, що 20 січня тарифи на перевезення підвищили не лише сервіси таксі, а й київські маршрутки. Місцеві жителі повідомляли, що поїздка, зокрема на маршрутах №386 та №820, коштує 20 грн замість колишніх 15 грн.

Самі ж транспортники зростання тарифів пов’язують із підвищенням цін на паливно-мастильні матеріали, запасні частини, автомобільні шини, електроенергію, опалення та загальні витрати. Втім, офіційного повідомлення про підвищення тарифів поки не було.

Чи законне різке підвищення цін на таксі

В Україні ринок таксі фактично не регулюється державними органами. Законодавство не передбачає обмежень для служб таксі у встановленні тарифів на перевезення пасажирів. Водночас експерти сходяться на думці, що держава має можливість контролювати ціноутворення та втручатися у ситуації надмірного підвищення цін.

В Україні ринок таксі фактично не регулюється державними органами. Законодавство не передбачає обмежень для служб таксі у встановленні тарифів на перевезення пасажирів.

“Таксі — це діяльність підприємця або юридичної особи, яка працює на ринку послуг. Служби самостійно формують тарифи та визначають вартість поїздки, адже держава не встановлює конкретну суму за надання цієї послуги. Через це вони можуть самостійно підвищувати ціни, зокрема під час пікових навантажень на ринку”, — пояснила адвокатка-партнерка Lawyer HUB Марія Конрадій.

Голова Спілки споживачів комунальних послуг Олег Попенко також зазначив, що ціни на таксі в Україні нерегульовані.

“У нас ринок і лібералізація кругом, а тому конкретно в таксі немає регулятора, який міг би впливати на процес”, — сказав експерт.

Адвокат Ростислав Кравець вважає, що держава теоретично може запроваджувати правила та обмеження щодо вартості поїздок, залежно, наприклад, від відстані та часу доби. На його думку, ціни на таксі не повинні залежати від зовнішніх чинників, зокрема від відключень електроенергії або оголошення повітряних тривог.

“Я вважаю, що держава має всі законні важелі й можливості врегулювати питання цін. Тому що в більшості випадків всі ці сервіси — це онлайн-сервіси. Також є можливість перевірити безпосередньо встановлені ціни саме під час дії повітряних тривог, відключення світла тощо для того, аби все ж таки не наживалися на біді українців”, — висловився Кравець.

Саме міська адміністрація встановлює тарифи та проводить конкурси з відбору перевізників, тож відповідальність за цю сферу безпосередньо лежить на Київській міській державній адміністрації, яка й має опікуватися її врегулюванням.

Отже, як зазначають експерти, хоча законодавчих обмежень для служб таксі немає, проте держава теоретично може та повинна реагувати на випадки різкого зростання цін під час кризових подій.

Щодо ситуації з підвищенням тарифу на проїзд в громадському транспорті, то за словами Олега Попенка, саме міська адміністрація встановлює тарифи та проводить конкурси з відбору перевізників, тож відповідальність за цю сферу безпосередньо лежить на Київській міській державній адміністрації, яка й має опікуватися її врегулюванням.

Підвищення цін і права пасажирів

За словами експертів, українці мають право подавати скарги, якщо вважають підвищення тарифів необґрунтованим або узгодженим між компаніями, що може свідчити про антиконкурентну змову.

Фахівці радять подавати заяви зі скаргами до декількох органів.

• Антимонопольного комітету України (АМКУ);
• місцевих адміністрації, наприклад, КМДА;
• органів захисту прав споживачів;
• служб таксі.

Водночас адвокатка Марія Конрадій зауважила, що ефективними і результативними можуть бути лише масові звернення.

“Можливо, навіть на рівні органів місцевого самоврядування, які встановлюватимуть тимчасові місцеві правила або обмеження тарифів під час масових відключень світла. Адже зараз люди проживають без тепла та води, і для багатьох складно дістатися на роботу чи задовольнити базові потреби”, — пояснила експерт.

Саме це, на її думку, може стати достатньою підставою для втручання місцевої влади та встановлення контрольованих тарифів.

Як Фокус писав раніше, в Україні змінюють правила комендантської години через надзвичайну ситуацію в енергосистемі країни. Тож представники платформ Bolt, Uklon та Uber звернулися до міського голови Києва Віталія Кличка та очільника КМВА Тимура Ткаченка з проханням надати їм дозвіл на роботу таксі у комендантську годину.

Джерело: focus.ua

АО «Кравець І Партнери»

Для України звичною стала практика, коли норми закону спершу приймаються, а потім нівелюються. Але коли реформа за реформою обирають взірців доброчесності, а їх «святість» порушує будь-які закони, логіка побудови карткового будиночку ламається вщент. 

Методика нехтування

В Національній асоціації адвокатів України відбувся круглий стіл «Проблемні питання формування конкурсної комісії з відбору членів ВККС: виклики чи блокування?».

Відкриваючи захід, голова НААУ, РАУ Лідія Ізовітова зазначила, що проблема не є новою і бере початок з 2019 року, коли фактично «обнулили» одну із ключових інституцій суддівського врядування – Вищу кваліфікаційну комісію суддів. «Якщо подивитись на історичний контекст цієї проблеми, то вона, певною мірою, полягає у боротьбі за державний суверенітет. Ми, як інституція, втратили безпосередність обрання на з’їзді членів ВККС», — додала Л.Ізовітова

Голова НААУ нагадала, що у 2019 році Верховна Рада ухвалила закон «Про внесення змін до закону «Про судоустрій та статус суддів» та деяких законів щодо діяльності органів суддівського врядування». Конституційний Суд, в свою чергу, навіть визнавав деякі положення цього закону неконституційними.

Протягом 2019—2022 років ВККС не працювала, утворився вакуум. В 2021 році була внесена Пропозиція Президента про відновлення діяльності ВККС. На розвиток цієї ініціативи 14 народних депутатів, членів Комітету ВР з питань правової політики, внесли законопроект щодо відновлення роботи ВККС.

Не без змін і дискусій, але закон зрештою було прийнято. Модель формування раніше діючі ВККС була повністю змінена. Закон встановив формування конкурсної комісії з відбору членів ВККС, яка за результатами конкурсу має відібрати та рекомендувати Вищій раді правосуддя кандидатів на призначення членами ВККС. Перший склад конкурсної комісії строком на два роки формувався за участі міжнародних експертів. Після закінчення 2-х річного терміну повноважень, який обчислюється з дня початку її діяльності, конкурсну комісію формують — Рада суддів України, Рада прокурорів, Рада адвокатів України і Президія Академії правових наук.

Оскільки повноваження першого складу конкурсної комісії завершились 1.06.2025, тож з цього дня мав розпочатися старт формування конкурсної комісії у новому складі іншими суб’єктами формування.

Законодавець, переконана Л.Ізовітова, свідомо передбачив, що перший склад з участю міжнародних експертів виконає свою місію з формування оновленої ВККС, передає досвід, а потім українські суб’єкти формування будуть відбирати членів конкурсної комісії для обрання членів ВККС самостійно. Це буде принциповим кроком до відновлення державного суверенітету України в судовій сфері.

Це вже історія, наш законодавець, допустивши міжнародних експертів до формування судової гілки влади на короткий перехідний період, а надалі спрямовував свої дії на відновлення власного суверенітету, оскільки формування конкурсної комісії мало здійснюватися виключно національними суб’єктами.

Між тим, швидко промайнули два роки, і 1 червня закінчились повноваження у першого складу конкурсної комісії. Відповідно до вимог закону, як тільки закінчились повноваження у членів конкурсної комісії, протягом 5 днів ВРП повинна зробити відповідне повідомлення в «Голосі України», направити повідомлення формуючим суб’єктам і розмістити повідомлення на сайті, що формується новий склад КК. У свою чергу, суб’єкти формування протягом 20 днів з моменту отримання повідомлення мають надати своїх кандидатів до складу комісії. Через 5 днів ВРП має сформувати із цих кандидатів нову конкурсну комісії.

«Ми призначили Раду адвокатів України на 6—7 червня, очікуючи, що до 6 червня отримаємо таке повідомлення. Однак жодного повідомлення дотепер не отримали. 13 червня я направила голові ВРП лист з проханням повідомити про причини такої затримки. 17 червня розгляд цього питання пропонувалось включити до проєкту порядку денного, але цього не трапилося, до порядку денного не включили. Жодного рішення ВРП з цього приводу не приймала», — розповіла Л.Ізовітова.

Згодом у НААУ отримали лист за підписом заступника голови ВРП про те, що обговорюється питання з приводу того, аби розробити відповідну методику. Однак законом жодна методика не передбачена, а всі строки — сплинули.

Голова НААУ зазначила, що 18 червня у ВР був зареєстрований законопроект про вдосконалення процедури конкурсу на посади в судовій владі, мається на увазі конкурсних процедур. Законопроєктом передбачено продовження повноважень конкурсної комісії за участі міжнародних експертів.

Утім, вочевидь, що конкурсна комісія за участю міжнародним експертів завершила свою роботу 1 червня. А законопроєкт про продовження її діяльності подано майже через 3 тижні. А тому відсутні жодні передумови, аби у такий спосіб подовжити повноваження першого складу КК.

Умаслити іноземців

Своє бачення проблеми, що склалась, висловив і адвокат Ростислав Кравець. Спікер розповів, що він звернувся до РАУ, а також всіх суб’єктів, які формують склад комісії, яка повинна добирати членів ВККС, щодо необхідності обговорення цього питання.

«Питання буксує за пропозицією члена ВРП Романа Маселко, який, як відомо, пов’язаний з різними грантовими організаціями, в які входять і депутати — автори згаданої законодавчої ініціативи. Складається жахливе і загрозливе для національної безпеки питання щодо впливу іноземців на формування органів державної влади в Україні», — обурився Р.Кравець.

За словами адвоката, пояснити участь іноземців у першому складі конкурсної комісії можна тим, що народні обранці таким чином вирішили отримати допомогу і досвід. «Хоча, як бачимо за результатами, нічого нового нам ці іноземні експерти не продемонстрували. Якщо законом чітко передбачена ситуація, яка встановлює строки, то жодних підстав для відкладення немає. А ВРП чомусь вирішила переступити закон і погодитись на пропозицію одного із членів ВРП почекати. Чого почекати? Незрозуміло. Почекати, поки ВР прийме закон і дозволить іноземцям знову формувати склад конкурсної комісії? Наразі є закон, який потрібно виконувати», — наголосив Р.Кравець.

Та ще більше адвоката вразила позиція Ради прокурорів, які надіслали відповідь, що вони не бачать жодних проблем, як і не бачать себе в цьому процесі. За словами спікера, сьогодні йдеться про те, що ВРП як конституційний орган порушує закон і при цьому настільки зухвало це робить.

Також адвокат розповів, що у ВР є пропозиція прийняти норми щодо відкликання членів ВРП, бо наразі зробити це неможливо. Р.Кравець зазначив, що існують численні рішення від Великої палати ВС, якими встановлено порушення членами ВРП власного закону, а саме, коли притягають суддів за те, що суддя діяв так, як прямо в законі написано. Це, на його думку, говорить або про умисні дії або про низький професійний рівень членів ВРП.

Також Р.Кравець нагадав, що вирішальне право голосу стосовно призначення членів ВРП застережене за іноземними експертами до 14 липня 2027 року. «Дивно, що люди, які не знають українських законів, не знають української мови, намагаються оцінювати чиюсь доброчесність. З іншого боку, ми взагалі нічого не знаємо про цих міжнародних експертів», — додав Р.Кравець.

В свою чергу спікер НААУ Олексій Шевчук зазначив, що, оскільки проходив етичну раду і відповідну процедуру, може підтвердити той факт, що міжнародні експерти не володіють українським законодавством, не володіють процедурними регламентними моментами щодо обрання членів і не володіють фаховою базою, щоб оцінювати кандидатів на ті чи інші посади. Більше того, матеріали міжнародним експертам готує секретаріат ЕР, який формується за грантові кошти і всі подання достеменно перевіряються представниками грантового корпусу — як то Р.Маселко та Віталій Шабунін, перед тим, як вони подаються усім без виключення міжнародним експертам.

***

Відтак, складається враження, що коли приймався чинний закон, представникам грантових організацій майбутнє здавалось настільки далеким, що всі рішення у ньому мали прийматись колись «потім» і «самі собою». Але, майбутнє настало вже, а втрачати міцні зв’язки з іноземцями так не хочеться, що доводиться вигадувати нові казки про українську меншовартість, тотальну недоброчесність громадян України та уявні «методички» щодо формування незалежних органів.

Джерело: zib.com.ua

АО «Кравець І Партнери»

Другий сенат Конституційного Суду України 19 червня 2024 року на пленарному засіданні ухвалив Рішення у справі за конституційними скаргами Бичкова Сергія Андрійовича та Бая Анатолія Анатолійовича щодо конституційності частини шостої статті 176 Кримінального процесуального кодексу України.

Заявники просили Суд перевірити на відповідність Конституції України частину шосту статті 176 Кримінального процесуального кодексу України (далі – Кодекс), згідно з якою „під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114.2, 258-258.6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті‟, а саме тримання під вартою.

Із матеріалів справи вбачається, що автори клопотань обвинувачуються у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки України. У судовому засіданні обом особам суд обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Суб’єкти права на конституційну скаргу переконані, що за частиною шостою статті 176 Кодексу підозрюваний, обвинувачений фактично позбавлений права заявляти клопотання про звільнення з-під варти і застосування до нього альтернативного запобіжного заходу, тому оспорюваний припис Кодексу не забезпечує підозрюваному, обвинуваченому належного захисту від свавілля та не відповідає статті 29 Конституції України.

Конституційний Суд України визнав, що частина шоста статті 176 Кримінального процесуального кодексу України є конституційною.

Суд вважає, що під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за частиною шостою статті 176 Кодексу є можливість, за певних підстав та обставин, визначених статтями 177 та 178 Кодексу, застосувати заставу як більш м’який запобіжний захід. Отже, за частиною шостою статті 176 Кодексу запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не визначено як безальтернативний винятковий запобіжний захід.

 У Рішенні Суд висновує, що зазначена норма Кодексу забезпечує посилені гарантії захисту конституційного права на свободу та особисту недоторканність особи від свавільного втручання, що їх визначено частиною другою статті 29 Конституції України.

Судді-доповідачі у цій справі – Віктор Городовенко та Володимир Мойсик.

Текст Рішення та його резюме будуть оприлюднені на офіційному вебсайті Суду 20 червня 2024 року.

Джерело: ccu.gov.ua

АО «Кравець І Партнери»

Весь світ бореться із небезпечною недугою і кожне місце в медичному закладі є безцінним, але чи є така доступність до медицини у простого пересічного громадянина, в той час коли для вищих посадових осіб країни резервуються окремі палати.  

Так, Департаментом охорони здоров’я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі –ДОЗ КМДА) 25.03.2020 було видано наказ №353 «Про організацію медико-санітарного забезпечення заходів за участю осіб, щодо яких здійснюється державна охорона».

Вказаним наказом було затверджено:

персональний склад оперативного мобільного штабу при Департаменті охорони здоров’я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації);

перелік спеціалізованих стаціонарних відділень, закладів охорони здоров’я, підприємств, установ та організацій, що засновані на комунальній власності територіальної громади міста Києва, які визначені для надання медичної допомоги особам, щодо яких здійснюється державна охорона;

вимоги до окремої палати у закладах охорони здоров’я, розгортання якої передбачено для надання медичної допомоги особам, щодо яких здійснюється державна охорона;

вимоги до професійного складу бригади екстреної медичної допомоги для надання медичної допомоги особам, щодо яких здійснюється державна охорона, перелік документів з питань організації медико-санітарного забезпечення заходів за участю осіб, щодо яких здійснюється державна охорона, а також додатки 1-4.

В той же час, Наказ 353 встановлював положення щодо: п. 4.4.2. – щодо резерву ліків лікарських засобів, виробів медичного призначення та медичного обладнання для надання медичної допомоги особам, щодо яких здійснюється державна охорона, п. 4.4.3. – щодо належного професійного рівня медичних працівників, залучених до надання медичної допомоги особам, особам щодо яких здійснюється державна охорона, п. 4.4.6 – щодо можливості розгортання окремої палати у відділенні анастезіоології та інтенсивної терапії та резервування окремої операційної в операційних блоках, оснащення їх лікарськими засобами, виробами медичного призначення тощо. Вимоги до професійного складу бригади екстреної медичної допомоги для надання медичної допомоги особам, щодо яких здійснюється державна охорона: п. 3 (вимоги щодо кваліфікації, стажу роботи).

Слід відмітити, що Стандарт надання екстреної медичної допомоги «Коронавірусна хвороба (COVID-19», затверджений Наказом МОЗ України від 28.03.2020 р. №722, який є обов’язковим для такого виду допомоги не містить жодних положень щодо вимог до кваліфікаційного рівня та стажу роботи медичних працівників.

У Вимогах до окремої палати у закладах охорони здоров’я, розгортання якої передбачено для надання медичної допомоги особам, щодо яких здійснюється державна охорона містилися абзаци 4, 5 щодо розгортання цілодобового сестринського посту і резерву лікарських засобів тощо.

Згодом, як зазначили в ДОЗ КМДА зазначений наказ втратив чинність на підставі листа Управління державної охорони України від 26.03.2020 та не пройшов процедуру погодження.

Але, постає питання законності видачі такого наказу, та й взагалі чи не порушував він конституційне право на рівний доступ до медичного обслуговування.

В преамбулі Наказу №353 вказувалось, що він прийнятий на виконання  Закону України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» спільного наказу Управління державної охорони України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства оборони України, Державного управління справами, Національної академії медичних наук України від 01.08.2011 №340ДСК/453ДСК/468ДСК/67ДСК «Про організацію медико-санітарного забезпечення заходів за участю осіб щодо яких здійснюється державна охорона», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 29.08.2011 за №1011/19749.

Спільний наказ від 01.08.2011 №340ДСК/453ДСК/468ДСК/67ДСК виданий для службового користування і у відкритому доступі текст відповідно відсутній.

Однак постає питання чи не буде в майбутньому здійснено заходи для запровадження так званих «ВІП» палат у закладах охорони здоров’я для осіб, щодо яких здійснюється державна охорона.

Слід зазначити, що Законом України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» передбачається виключний перелік охорони осіб визначених у ст. ст. 5 — 7 цього Закону, жодних додаткових вимог по лікуванню, тобто забезпечення окремими палатами у закладах охорони здоров’я осіб щодо яких здійснюється державна охорона вказаним Законом не передбачається, тому звичайно є не зрозумілим з якою ціллю необхідно було забезпечувати такі палати у кожному медичному закладі.

Україна є правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, закони приймаються на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах відповідно до законів України, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч.2 ст. 6, ч. 2 ст. 19 Основного Закону України).

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Ст. 49 Конституції України визначено, що кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.

Керуючись ст. 4 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» основними принципами охорони здоров’я в Україні є, зокрема рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг в сфері охорони здоров’я.

Ст. 283 Цивільного кодексу України передбачено, що фізична особа має право на охорону її здоров’я. Охорона здоров’я забезпечується системною діяльністю державних та інших організацій, передбаченою Конституцією України та законом.

Абз. 4 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про захист від інфекційних хвороб» визначає, що органи місцевого самоврядування у сфері захисту населення від інфекційних хвороб забезпечують доступність і безоплатність надання медичної допомоги хворим на інфекційні хвороби у державних і комунальних закладах охорони здоров’я.

Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 01.08.2011 №454 було затверджено Концепцію управління якістю медичної допомоги у галузі охорони здоров’я в Україні на період до 2020 року.

Так, зазначена Концепція передбачає, що поліпшення якості медичної допомоги в Україні — одна з актуальних проблем сьогодення. В Національному плані дій на 2011 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010 — 2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», затвердженому Указом Президента України від 27 квітня 2011 року N 504/2011, а також у постанові Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2011 N 389 «Про затвердження Програми розвитку інвестиційної та інноваційної діяльності в Україні» визначено основні напрямки реформи медичного обслуговування, що включають підвищення доступності медичних послуг, підвищення якості медичних послуг, підвищення ефективності державного фінансування.

Таким чином, проблеми управління і оцінки якості та безпеки медичної допомоги населенню є одними з найважливіших для будь-якої системи охорони здоров’я. Актуальність питань забезпечення якості особливо зростає в період реформування галузі охорони здоров’я.

Нагальним завданням нинішнього часу в Україні є реформування, фактично — створення нової системи охорони здоров’я з якісною медичною допомогою. Це потребує суттєвих змін на законодавчому рівні. Якісне медичне обслуговування — це обслуговування, заради якого ресурси організовуються таким чином, щоб максимально ефективно і безпечно задовольняти потреби тих, хто потребує допомоги, проводити профілактику і лікування без зайвих витрат, відповідно до вимог та можливостей сучасного рівня розвитку науки.

Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 20.07.2011 №427 було затверджено Єдиний термінологічний словник (Глосарій) з питань управління якості медичної допомоги, в якому зазначено, що доступність медичної допомоги —  це вільний доступ до служб охорони здоров’я незалежно від географічних, економічних, соціальних, культурних, організаційних чи мовних бар’єрів.

Таким чином, медична допомога в Україні повинна буди доступна будь-якому громадянину України в незалежності від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками, посадового становища, оскільки всі громадяни рівні перед законом і не може бути привілеїв.

Отже, є тільки надія, що вищі посадові особи країни все ж таки матимуть совість і не будуть користуватися своїм службовим становищем для першочергового лікування, адже медичної допомоги заслуговує кожен в рівних умовах і резервування медичних палат в тяжких умовах для країни лише доводить абсурдність медичної реформи, яка і так на сьогодні не завершена.

Сергій Хребет

Юрист Адвокатського об’єднання Кравець і партнери

Адвокатская компания Кравец и Партнеры

В серпні цього року ВП ВС скасувала рішення ВРП стосовно судді Подільського райсуду столиці Наталі Неганової у зв’язку з відсутністю в її діях такої ознаки, як системність порушень. А от решті «суддів Майдану», зокрема Віталію Марцинкевичу та Нелі Цибрі, справи яких Велика Палата розглянула 18 жовтня, отримати рішення на свою користь все ж не вдалось.

За що звільнили суддю Віталія Марцинкевича

Впродовж 2014 року до Тимчасової слідчої комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції надійшла низка заяв, зокрема від заступника генпрокурора, про порушення суддею Дніпровського районного суду міста Києва В. Марцинкевичем законодавства при ухваленні рішень про застосування запобіжного заходу щодо учасників масових акцій протесту та про надання дозволу на проведення слідчих дій стосовно них.

Так, 22 січня 2014 року В.Марцинкевич обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 2 місяці стосовно трьох учасників масових акцій протесту на вулиці Грушевського. За три дні суддя ухвалив аналогічне рішення відносно ще одного активіста, а згодом санкціонував проведення слідчих дій у кримінальних провадженнях щодо ще п’ятьох євромайданівців. 

В обґрунтування цих рішень суддя зазначав, що затримані підозрюються у вчиненні особливо тяжких злочинів, можуть впливати на потерпілих та свідків, а також продовжувати вчиняти злочини.

З’ясувалося, що один із затриманих на вул. Грушевського — Сергій Кравченко — раніше був засуджений до позбавлення волі за крадіжку і, відбувши частину покарання, звільнився умовно-достроково. Під час акції протесту його затримали поблизу стадіону «Динамо» через те, що він жбурляв камінням у правоохоронців. Робив він це на прохання журналіста Сергія Корнієнка — той заплатив активістові 500 грн аби С. Кравченко допоміг йому зробити ефектні знімки.

Ще трьох активістів — Володимира Карагяура та братів Володимира і Олексія Маркуся — міліція затримала у перший день протестів, 19 січня. За даними слідства, вони виготовляли запалювальні суміші та передавали їх іншим протестувальникам. Коли бензин для «коктейлів Молотова» скінчився, активісти поїхали на автозаправну станцію, де їх і затримали правоохоронці.

У судовому засіданні В. Карагяур, В. Маркусь та О. Маркусь своєї вини не визнали та заявили, що їхали не за бензином для запалювальних сумішей, а за дизельним пальним для генераторів, за рахунок яких працювала станція онлайн-телеканалу, кореспондентом якого був тоді В. Карагяур.

Висновки Вищої ради юстиції стосовно дій В. Марцинкевича

За результатами перевірки викладених у заявах фактів 9 червня 2015 року ТСК з перевірки суддів дійшла висновку про наявність в діях судді ознак порушення присяги та рекомендувала Вищій раді юстиції внести подання до Верховної Ради про звільнення В. Марцинкевича з посади судді за порушення присяги.

Під час розгляду дисциплінарної справи ВРЮ встановила, що:

— в матеріалах кримінальних проваджень стосовно деяких активістів були відсутні протоколи огляду місця подій;

— допити проводились у нічний час, за відсутності захисників та ще до вручення повідомлень про підозру;

— ухвали про надання дозволу на проведення обшуків не відповідали вимогам КПК;

— при прийнятті рішень, суддя врахував документи досудового слідства, оформлені неналежним чином;

— при обранні запобіжних заходів стосовно затриманих В. Марцинкевич не врахував пом’якшуючі обставини та санкціонував взяття їх під варту без належних доказів винуватості у вчиненні інкримінованих їм злочинів;

— суддя не обґрунтував неможливості застосування іншого, більш м’якого запобіжного заходу і, врешті, не забезпечив повного та неупередженого судового розгляду.

Таким чином, ВРЮ констатувала, що дії судді викликають сумніви в його об’єктивності, свідчать про недобросовісне виконання ним своїх службових обов’язків та принижують авторитет судової влади, і вже 26 листопада 2015 року ухвалила рішення про внесення подання про його звільнення.

В. Марцинкевич спробував вберегти посаду і оскаржив це рішення до Вищого адміністративного суду України, посилаючись на те, що Вища рада юстиції пропустила річний строк розгляду висновку ТСК щодо нього, всупереч чинного законодавства здійснила оцінку доказів у справі та фактично переглянула ухвалені ним судові рішення.

Судові рішення стосовно В. Марцинкевича

Розгляд позову В.Марцинкевича затягнувся на два з половиною роки. 16 березня 2016-го ВАСУ визнав незаконним та скасував рішення ВРЮ, проте згодом, 12 липня того ж року, Верховний Суд України скасував рішення Вищого адмінсуду і направив справу на новий розгляд у ВАСУ. А у січні 2018 року її у своє провадження прийняв вже Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду (колегія у складі головуючого судді М. Гімона, суддів Я. Берназюка, А. Бучик, Н. Коваленко, Л. Мороз).

Розглянувши позов, судді КАС ВС також дійшли висновку, що рішення ВРЮ є необґрунтованим, носить оціночний характер і містить власну оцінку обставин, яка не збігається з оцінкою, наданою їм суддею В. Марцинкевичем.

«Відповідач вийшов за межі своїх повноважень, оскільки мотивація рішення стосується виключно законності та обґрунтованості судових рішень, винесених позивачем. З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що ВРЮ не доведено наявність підстав для кваліфікації дій судді В. Марцинкевича як порушення присяги судді при постановленні ухвал в межах судових проваджень», — йдеться у рішенні КАС ВС від 18 червня 2018 року.

Таким чином, ВС підтримав позицію ВАСУ та ухвалив аналогічне рішення про задоволення позовних вимог В. Марцинкевича. Такий результат судового розгляду не задовольнив Вищу раду правосуддя, там вважають звільнення судді цілком справедливим та вмотивованим, тому і оскаржили рішення КАС до Великої Палати ВС.

Остаточне рішення Великої Палати щодо В. Марцинкевича

Хоча сам В. Марцинкевич в судове засідання, що відбулося 18 жовтня, не з’явився, проте його представник Ростислав Кравець був налаштований рішуче і в боротьбі за інтереси свого довірителя використовував усі можливі засоби.

До початку розгляду справи по суті Р. Кравець заявив відвід усьому складу Великої Палати ВС, посилаючись на те, що реєстрація Верховного Суду оскаржується в Окружному адміністративному суді міста Києва, а тому, на його переконання, суддів ВП ВС неможна вважати неупередженими.

«Ми підходимо до вирішення цих питань послідовно і заявляємо відвід саме з цих підстав уже неодноразово, зокрема і в цьому процесі», — додав представник позивача.

Втім, відвід судді Віталію Уркевичу, який був відсутній у засіданні, Р. Кравець все ж відкликав.

Порадившись, суд відмовив у задоволенні заявленого клопотання. Після цього суддя ВП ВС Олександра Яновська повідомила, що впродовж певного часу працювала з Р. Кравцем в органах адвокатського самоврядування, проте підстав для самовідводу не вбачає.

Не заявив відводу О. Яновській і сам Р. Кравець. Певно, реальних підстав сумніватися в об’єктивності окремо взятих суддів Великої Палати у адвоката не знайшлося, попри те, що загалом суддівський склад ВС він, як зазначалось раніше, вважає упередженим.

Окрім того, головуючий суддя Всеволод Князєв зауважив у засіданні, що такою тактикою Р. Кравець користується вже не вперше, при цьому заявляє відвід не завчасно, а безпосередньо у судовому засіданні, не зважаючи на вимоги закону: «Повторно Вас прошу, робіть це заздалегідь. Я вже не кажу про повагу до суду. Справа в людях —  вони, сидячи в коридорі, годинами чекають засідань, іноді аж до пізнього вечора, а ми витрачаємо велику кількість часу лише на розгляд Ваших клопотань».

Вирішивши організаційні питання, суд перейшов до розгляду справи по суті. Позицію ВРП виклав її представник Олександра Лиходій: «Слідчий суддя Марцинкевич не вчинив дій, які сприяють виконанню цілей кримінального провадження, а саме: не забезпечив належної охорони прав, свобод і законних інтересів підозрюваних, повного і неупередженого судового розгляду. Недоліки обвинувачення носили очевидний характер, але були залишені суддею без належної уваги та відповідного реагування. Той факт, що такі порушення були допущені неодноразово, дозволяють зробити висновок про несумлінне і некваліфіковане здійснення суддею своїх службових обов’язків».

У свою чергу Р. Кравець заявив, що Тимчасова спеціальна комісія, яка проводила перевірку судді В. Марцинкевича, була створена не на підставі закону, а до її складу входили «активісти, які вирішили трактувати законодавство на свій розсуд». Крім того, на думку представника позивача, позиція ВРП ґрунтується виключно на незгоді із судовим рішенням, ухваленим В. Марцинкевичем.

Заслухавши пояснення сторін, Велика Палата вийшла до нарадчої кімнати. Звідти судді повернулись із рішенням про задоволення апеляційної скарги Вищої ради правосуддя та скасування рішення КАС ВС.

Головуючий суддя також додав, що по справі висловлені окремі думки.

Справа Нелі Цибри

У січні 2014 року Неля Цибра, як слідчий суддя Чорнобаївського районного суду Черкаської області, також розглядала клопотання про застосування запобіжних заходів стосовно п’яти активістів Євромайдану. 25 січня 2014 року суддя санкціонувала взяття їх під варту з можливістю внесення застави.  

Пізніше Апеляційний суд Черкаської області встановив, що у деяких клопотаннях не було наведено достатнього обґрунтування ризиків, які мали б бути встановлені та враховані слідчим суддею в сукупності як підстави для обрання підозрюваним запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Також Н. Цибра не врахувала, що один із підозрюваних раніше не притягався до кримінальної відповідальності, має сім’ю та утримує двох неповнолітніх дітей.

Під час перевірки судді, проведеною за заявами представників громадських організацій та прокуратури Черкаської області, ТСК виявила в діях Н. Цибри ознаки порушення присяги, оскільки вони «сприяли поширенню суспільно небезпечних посягань на правосуддя», а суддя «не забезпечила в межах своїх повноважень дотримання принципів самостійності судів і незалежності суддів та конституційних засад судочинства».

Цей висновок у подальшому був направлений до ВРЮ, і та, провівши власну перевірку в межах дисциплінарного провадження, погодилась із обґрунтованістю доводів ТСК.

Так, згідно з висновком ВРЮ, при розгляді клопотань Н. Цибра не перевірила відповідність їх змісту вимогам КПК, не встановила, чи доводять надані стороною обвинувачення докази наявність обґрунтованої підозри, та не вказала на обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні.

В результаті Вища рада юстиції вирішила, що такі дії судді є підставою для внесення подання про звільнення її з посади за порушення присяги.

Неля Цибра з цим рішенням не погодилась і оскаржила його до суду. Її позов розглядався неодноразово. Вищий адміністративний суд України постановою від 2 лютого 2016 року позовні вимоги задовольнив в повному обсязі — визнав рішення ВРЮ незаконним та скасував його. А Верховний Суд України, як і у випадку з В. Марцинкевичем,  постановою від 22 листопада 2016 року скасував рішення попередньої інстанції та передав справу на новий розгляд.

Рішення Касаційного адміністративного суду

Майже через півтора роки, 22 лютого 2018 року, справу у своє провадження прийняла та сама колегія КАС ВС, яка розглядала позов В. Марцинкевича — судді М. Гімон, Я. Берназюк, А. Бучик, В. Кравчук та Л. Мороз.

У рішенні КАС, зокрема, йдеться про те, що, скасовуючи ухвали слідчої судді Н. Цибри, суд апеляційної інстанції застосував щодо підозрюваних більш м’який запобіжний захід на підставі тих самих клопотань слідчого і при цьому не встановив невідповідності змісту клопотань вимогам статті 184 КПК України та не послався на відсутність з боку сторони обвинувачення доказів обґрунтованості підозри у вчиненні особами вищезгаданих кримінальних правопорушень, в той  час як про такі порушення з боку Н. Цибри вказано у спірному рішенні ВРЮ.

Відсутні в ухвалах апеляційного суду і посилання на те, що наявні в матеріалах кримінальних проваджень щодо активістів Євромайдану витяги з ЄРДР, мають недоліки, які впливають на вирішення питання про застосування запобіжного заходу, що зазначено у рішенні ВРЮ.

«Висновки про наявність порушень законодавства при ухваленні позивачем судових рішень зроблені ВРЮ на підставі власної оцінки їх змісту. Висновки про достатність або недостатність обґрунтувань чи доказів є оціночним судженням, що ґрунтується на суб’єктивних факторах і є результатом внутрішнього переконання судді. З огляду на це, покладення ВРЮ в основу Спірного рішення висновків про наявність вищевказаних порушень законодавства з боку судді виглядає як оцінка обґрунтованості судових рішень», — зазначається в рішенні КАС ВС від 16 квітня 2018 року.

Крім того, дві ухвали про обрання запобіжного заходу, винесені слідчим суддею Н. Циброю, взагалі в апеляційному порядку по суті не переглядались, тому, на думку колегії суддів ВС, ВРЮ самостійно зробила висновок про наявність порушень законодавства з боку позивача.

Стосовно доводів Ради щодо проведення допиту, всупереч статті 223 КПК України, у нічний час, відсутності фіксування фактичного часу затримання підозрюваних відповідно до вимог КПК, колегія КАС дійшла висновку, що дані порушення не можуть бути підставою для притягнення судді до відповідальності, оскільки були вчинені до обрання запобіжного заходу щодо підозрюваних і їх наявність не була підставою для скасування апеляційним судом ухвал слідчого судді Н. Цибри.

Виходячи з вищенаведеного, Касаційний адмінсуд задовольнив вимоги позивачки, проте на цьому судовий розгляд справи не скінчився — Вища рада правосуддя оскаржила рішення КАС до Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на неправильне та неповне дослідження судом доказів у справі. Відзиву на апеляційну скаргу позивачка не надала.

Рішення Великої Палати ВС щодо Н. Цибри

На засідання Великої Палати, призначене на 18 жовтня, ані сама Н. Цибра, ані її представник не з’явилися, тож справа слухалася лише за участі представника відповідача Ілони Русакової.

«Суддею Н. Циброю були допущені суттєві порушення, що носили системний характер. Це дає змогу зробити висновок про свідоме нехтування нею професійними обов’язками та свідчить про незабезпечення Н. Циброю справедливого, неупередженого та об’єктивного розгляду клопотань про обрання запобіжного заходу. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо того, що доводи ВРЮ про порушення позивачем норм КПК не можуть бути підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності», — зазначила представник скаржника.

На запитання судді-доповідача Олександра Прокопенка, чому, на її думку, суди, які раніше розглядали справу, не сприйняли аргументів ВРП, яка, як відповідач, у даній категорії справ зобов’язана доводити свою правоту, І. Русакова відповіла, що на час прийняття ВАСУ, ВСУ та КАС ВС відповідних рішень ще не існувало єдиної сталої практики розгляду подібних спорів.

Також представниця відповідача повідомила суду результати апеляційного перегляду ухвал, які стали підставою для звільнення позивачки: «Апеляційний суд скасував ухвали у справах трьох активістів та постановив нові ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту. Соснівський районний суд застосував до ще одного підозрюваного домашній арешт, після чого апеляційний суд закрив провадження у справі, оскільки апелянт відмовився від апеляційної скарги. Ще одному підозрюваному було обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання».

Заслухавши пояснення Вищої ради правосуддя, Велика Палата Верховного Суду постановила задовольнити апеляційну скаргу ВРП на рішення КАС ВС, скасувати його та ухвалити нове, вже про відмову в задоволенні позову Н. Цибри.

Повний текст постанови буде складений 29 жовтня. По справі висловлені окремі думки.

Адвокатская компания Кравец и Партнеры