І, мовляв, нічого з цим неможливо вдіяти — за кілька років ця купка ніким не обраних людей без будь-яких знань, управлінського досвіду та ознак совісті захопила найсоковитіші галузі економіки, медіа та судову владу. 

З цього приводу хочу зазначити, що, по-перше, до дідуся Сороса галасливе плем’я «соросят» має досить опосередковане відношення: їм усе одно, де харчуватися, хоча більшість із них дійсно опановувала шахрайське ремесло саме на розкраданнях грантів Міжнародного фонду «Відродження» (звісно, за сприяння керівництва цього фонду: обізнані люди навіть називають розмір цього сприяння — 20%). А по-друге, якщо системно займатися вихованням «соросят», то результат перевершує найоптимістичніші очікування. Головне — знайти, у який спосіб вдарити їх по кишені, бо єдине, що може зупинити їхню злочинну діяльність, — це перспектива втрати нетрудових доходів.

Як приклад можу навести виховний процес, який я здійснюю стосовно адвокатеси Марини Гаврилюк, яку колишній солдат 207-го окремого батальйону ТрО Шабунін найняв для захисту колишнього командира цього батальйону Юшка.

Зараз Шабуніна та Юшка судять у Печерському районному суді Києва: Шабуніна — за шахрайство та ухилення від військової служби, а Юшка — за зловживання службовим становищем і сприяння Шабуніну в ухиленні від військової служби (справа № 757/53663/25-к). Зловживання комбата полягало в тому, що Юшко постійно видавав накази про фіктивні відрядження солдата Шабуніна до НАЗК та інших «цивільних» установ, завдяки чому Шабунін обов’язків військової служби не виконував, у військовій частині взагалі не з’являвся, натомість проживав удома та займався підприємницькою діяльністю. Що, втім, не заважало Юшку виплачувати Шабуніну не тільки грошове забезпечення солдата (23 тис. грн на місяць), а й додаткову винагороду за виконання бойових/спеціальних завдань (30 тис. грн на місяць) і навіть продати… перепрошую, подарувати Шабуніну довідку ф. № 6 про безпосередню участь у бойових діях.

Як тільки 20 лютого 2025 року Юшку було повідомлено про підозру, Шабунін, розуміючи, що подальша його доля залежить від показань екскомбата, найняв Юшку адвокатесу Гаврилюк, головне завдання якої — стежити за тим, щоби Юшко не пішов на угоду з прокурором.

Але просто займатися адвокатською роботою Гаврилюк здалося замало, й вона вирішила підробляти ще й «чорним піаром»: як тільки вступила в справу, стала розміщувати на сторінці свого адвокатського об’єднання дописи про те, що заявники в кримінальному провадженні — тобто я та адвокат Ростислав Кравець, який представляв мої інтереси, доки я перебував на фронті, — є її «запойними колегами», яких «купили» і які тепер «відпрацьовують політичну волю».

Цю срань про мене та мого адвоката Гаврилюк написала — ще раз підкреслюю: написала на офіційній сторінці свого адвокатського об’єднання — 8 березня 2025 року, а 2 квітня 2025 року розмістила на «Українській правді» опус про те, що я є людиною Медведчука, яку найняли для боротьби з Шабуніним, а також стала перераховувати справи, які адвокат Кравець веде в інтересах своїх клієнтів і які адвокатесі Гаврилюк, бачте, не подобаються, та розповідати про адвоката Кравця наклепи, які ще в 2020 році були спростовані судом.

Довелося мені з’їздити на пошту в Краматорськ (на той час я ще перебував на військовій службі — на Торецькому напрямку) і відправити дисциплінарну скаргу з приводу недостойної поведінки адвокатеси Гаврилюк. Скарга потрапила до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Сумської області. І ось тут для Гаврилюк почалося найцікавіше — після того, як їй не вдалося через посередника домовитися зі мною, вона стала домовлятися з головою КДКА Світланою Кондратенко. А домовлятися з головою обласної КДКА — це завжди дорого, бо за подібні витівки адвокатів зазвичай позбавляють свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Але зрештою Гаврилюк вдалося «вирішити питання»: КДКА Сумської області відмовилася розглядати мою скаргу й повернула її до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури на тій підставі, що пані Кондратенко має дуже багато роботи. Здивована ВКДКА направила мою скаргу в Суми повторно. Тоді КДКА Сумської області виготовила рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи щодо Гаврилюк (уявляєте, у яку суму це обійшлося Марині Вадимівні?). Я оскаржив це рішення, й ВКДКА 23 січня 2026 року порушила дисциплінарну справу стосовно Гаврилюк та направила мою скаргу в Суми для розгляду по суті.

Тепер адвокат Гаврилюк знову домовляється з Кондратенко — щоби затягнути строк розгляду дисциплінарної справи хоча б до середини квітня 2026 року, коли спливе рік з моменту вчинення дисциплінарного проступку й справу можна буде закрити «за строками». А це, між іншим, значно дорожче, ніж просто відмовити у відкритті дисциплінарної справи. Можна лише уявити, яких збитків уже зазнала Гаврилюк від того, що взяла в Шабуніна підряд обпльовувати мене в інтернеті.

Але це тільки початок.

Річ у тім, що безграмотна Гаврилюк, яка, будучи киянкою, отримала своє адвокатське свідоцтво в Полтаві (хто в курсі, той розуміє, про що мова — лейтенант Баканов також, до речі, став адвокатом за допомогою Ради адвокатів Полтавської області), ще й додумалася торік направити до Шевченківського районного управління поліції Києва заяву про злочин, вчинений старшим сержантом ЗСУ Володимиром Бойком. Мовляв, цей Бойко В. М., перебуваючи на фронті, звернувся з дисциплінарною скаргою стосовно адвокатеси Гаврилюк М. В., яка публічно поливала Бойка В. М. брудом, і, таким чином, Бойко В. М. вчинив злочин, передбачений ст. 397 КК України — «втручання в діяльність захисника».

Зрозуміло, що в поліції ані розглядати, ані, тим більше, якось реагувати на цю заяву не стали. Але тепер я направлю запит у поліцію, попрошу для ознайомлення цю заяву й почну методично знайомити мадам Гаврилюк із диспозицією ст. 383 КК України — «завідомо неправдиве повідомлення про злочин». Думаю, їй ще довго доведеться носити гроші, щоби уникнути кримінальної відповідальності.

А ви кажете, що на «соросятських» нікчем немає управи. Є. Треба тільки системно працювати.

Для гурманів повідомляю, що в моєму телеграм-каналі одним PDF-файлом опубліковано рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури про порушення дисциплінарної справи стосовно адвоката Марини Гаврилюк, яку Шабунін найняв для захисту підполковника Юшка.

Джерело: bastion.tv

АО «Кравець І Партнери»

Цього разу інформуємо про переклад двох надзвичайно цікавих ключових тем, що стосуються ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 

Першу Ключову тему присвячено практиці ЄСПЛ щодо виразної поведінки. Ідеї та думки можуть передаватися не лише за допомогою традиційної вербальної комунікації, і ЄСПЛ виокремлює поняття «виразної поведінки», що підпадає під дію ст. 10 Конвенції.

Зокрема, йдеться про провокаційні дії, жести, носіння символічного одягу, бойкоти та інші види діяльності, що мають «експресивний характер» і здійснюються з певною метою.

Так, ЄСПЛ наголошує, що свобода вираження поглядів застосовується не лише до «інформації» або «ідей», які сприймаються зі схваленням або розглядаються як нейтральні, але й до тих, що ображають, шокують або непокоять. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства».

Окрім загальних принципів, у Ключовій темі також наведено конкретні приклади рішень у справах, у яких ЄСПЛ визнавав ту чи іншу поведінку як «виразну» у світлі ст. 10 Конвенції.

Переклад українською мовою цієї Ключової теми доступний на Платформі обміну знаннями ЄСПЛ-KS за посиланням: https://ks.echr.coe.int/documents/d/echr-ks/expressive-conduct-ukr.

Другу Ключову тему присвячено художньому самовираженню. Стаття 10 безпосередньо не вказує, що свобода творчості охоплюється її сферою застосування, але, як визнав ЄСПЛ, у ст. 10 Конвенції немає розрізнення форм вираження поглядів.

ЄСПЛ визнає, що Конвенція захищає свободу художнього самовираження, оскільки вона захищає свободу отримувати та поширювати інформацію та ідеї. Водночас він підкреслює, що Держави можуть втручатися у свободу творчості з підстав, передбачених п. 2 ст. 10 Конвенції, наприклад, з міркувань моралі або для захисту прав інших осіб.

У Ключовій темі проаналізовано низку справ, що стосуються свободи творчості та допустимих її обмежень, зокрема «Мюллер та інші проти Швейцарії» (Müller and Others v. Switzerland), «Вінгроув проти Сполученого Королівства» (Wingrove v. the United Kingdom), «Сінькова проти України» (Sinkova v. Ukraine) тощо.

Переклад українською мовою цієї Ключової теми доступний на Платформі обміну знаннями ЄСПЛ-KS за посиланням: https://ks.echr.coe.int/documents/d/echr-ks/artistic-expression-ukr.

Джерело: so.supreme.court.gov.ua

АО «Кравець І Партнери»

Проце пише АНТИРЕЙД з посиланням на телеграм-канал Ростислава Кравця.

Розстріли скасовані, тілесні покарання та тортури значно спрощені, ну і все.

Те саме щире каяття у вигляді угоди зі слідством. Злочину немає, а вирок є.

Вважаю, що угоду зі слідством треба негайно скасовувати. З повним знищенням правоохоронної системи та судового контролю, це майже єдиний спосіб у сучасних слідчих, детективів та прокурорів довести вину. Правда є ще ВАкС де у більшості суддів свій власний КПК.

А якщо навіть з часом людина не зламалася з безальтернативною заставою, то починають або її залякувати, або її близьких, і так виходять на угоду.

Угоди зі слідством треба негайно припиняти, як і скорочувати до 2-х місяців строк передачі справи до суду з моменту пред’явлення підозри.

От тоді всі і побачать реальні наслідки реформи та зникнення вигаданих справ й збільшиться відразу і кількість виправдувальних вироків, якіх за час незалежності стало найменше.

Це треба робити негайно. Є злочин, повинно бути покарання, немає злочину та він вигаданий, то покарання для слідчих з прокурорами. Це буде найкращою реформою.

Ростислав Кравець, адвокат

Голова Адвокатського об’єднання Кравець і партнери

АО «Кравець І Партнери»

🔸Проект Закону №12089 від 03.10.2024 Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача – https://itd.rada.gov.ua/billinfo/Bills/Card/44973

🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️

⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

АО «Кравець І Партнери»

🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️

⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

АО «Кравець І Партнери»

🔸Лист ДРС щодо наказів МОН №909 та №910 від 24.06.2023 щодо порядку прийому на навчання та здобуття вищої освіти у 2024 році – https://forum.antiraid.com.ua/topic/15514-list-drs-shhodo-nakaziv-mon-909-ta-910-vid-24062023-shhodo-porjadku-prijomu-na-navchannja-ta-zdobuttja-vishhoyi-osviti-u-2024-roci/

🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️

⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

АО «Кравець І Партнери»

🔸ЗУ від 11 квітня 2024 року № 3633-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку – https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3633-IX#Text

🔸ст.26 Сімейного кодексу України – https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#n142

🔸ст. 22 Конституції України – https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#n4235

🔸ст. 58 Конституції України – https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#n4359

🔸Петиція Президенту України №22/225030-еп Звернення родин загиблих щодо правки до Закону про мобілізацію N10449 до статті 23 у пункті про тих, хто не підлягає мобілізації – https://petition.president.gov.ua/petition/225030

🔸Петиція КМУ №41/006265-24еп Залишити дійсною норму про відстрочку від мобілізації для рідних загиблих військовослужбовців – https://petition.kmu.gov.ua/petitions/6265

🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️

⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

АО «Кравець І Партнери»

Відповідно до Конституції України права і законні інтереси фізичних осіб становлять основний зміст діяльності держави в особі її органів. А отже, держава самостійно повинна забезпечувати цей захист шляхом своєчасного видання нормативних актів, що регулюють суспільні відносини в сфері авторського права та суміжних прав і відповідають вимогам сьогодення, та введення їх в дію, контролюючи правильність їхнього застосування на практиці.

Так, стосовно правової охорони авторського права та суміжного права в Україні сформована певна законодавча база. Законодавство у сфері авторського права базується на Конституції України, яка перш за все встановлює право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної та творчої діяльності (стаття 41), і складається з Цивільного кодексу України, Закону України «Про авторське право та суміжні права», інших законів України, а також прийнятих на їх основі підзаконних нормативно-правових актів, пов’язаних зі сферою охорони авторського права і суміжних прав. Чинні міжнародні договори України у сфері авторського права та/або суміжних прав, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України про авторське право і суміжні права (ст. 2 Закону України «Про авторське право та суміжні права»).

Враховуючи чинні нормативно-правові акти, насамперед, метою захисту прав є відновлення та визнання прав у разі їх порушення, що включає передбачену законодавством діяльність відповідних державних органів поновлення та визнання прав, а також усунення перешкод, що заважають реалізації прав та законних інтересів їх суб’єктів.

Зрештою, підставами для захисту таких прав є будь-яке порушення, невизнання або оспорювання таких прав, а також створення загрози порушення таких прав. Такі порушення чітко визначенні у ст. 53 ЗУ «Про авторське право та суміжні права», а саме: плагіат, використання об’єкта авторського права або об’єкта суміжних прав, зловживання посадовими особами організації колективного управління службовим становищем, що призвело до невиплати або неналежних розподілу і виплати винагороди суб’єкту авторського права або суб’єкту суміжних прав;будь-які дії з недозволеного обходу технологічного засобу захисту об’єкта авторського права або об’єкта суміжних прав, у тому числі кардшейрінг, а також виготовлення, реклама, розповсюдження, ввезення з метою розповсюдження і застосування засобів для такого обходу, кардшейрінг, підроблення, зміна чи вилучення інформації про управління правами, імпорт, розповсюдження примірників об’єктів авторського права та/або об’єктів суміжних прав, з яких без дозволу суб’єктів майнових прав на ці об’єкти вилучено чи у яких змінено інформацію про управління правами, зокрема в електронній (цифровій) формі; управління веб-сайтом, який шляхом індексації метаданих твору або об’єкта суміжних прав та наданням пошукової системи, дозволяє користувачам цього веб-сайту знаходити та поширювати твір або об’єкт суміжних прав у межах однорангової мережі без дотримання майнових прав суб’єктів авторського права та/або суб’єктів суміжних прав.

Приписами ст. 54 ЗУ «Про авторське право та суміжні права» встановлено, що захист особистих немайнових і майнових прав суб’єктів авторського права та/або суб’єктів суміжних прав здійснюється в порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством.

До того ж, варто відокремити, що захист авторського права має дві форми: юрисдикційну та неюрисдикційну.

Так, юрисдикційний захист проявляється у судовому розгляді справ про порушення авторських та суміжних прав та діяльність інших державних органів, які сприяють встановленню істини у справі, здійсненню експертиз, вчиненню дій, які попереджують правопорушення у відповідній сфері, а неюрисдикційний захист, у свою чергу, передбачає самостійне, без втручання державних органів, вчинення громадянами та громадськими організаціями таких дій, що припиняють порушення авторських та суміжних прав, відновлюють порушені права та призводять до створення сприятливих умов для реалізації законних можливостей суб’єктами авторського та суміжного права.

Найбільш вираженою формою захисту авторського права є юрисдикційна, яка полягає у судовому захисті, який здійснюються судами загальної юрисдикції у порядку цивільного чи кримінального провадження, адміністративними судами, виходячи з того, що за порушення прав інтелектуальної власності передбачено настання адміністративної відповідальності, кримінальної відповідальності та цивільно-правової відповідальності.

Найпопулярнішою процедурою вирішення спорів щодо прав автора на твір є цивільно-правова відповідальність. Основною ознакою якої є те, що внаслідок суспільно шкідливого, протиправного діяння спричиняється шкода майновим і особистим немайновим відносинам суб’єктів права. Головна мета такої відповідальності – не покарання за недотримання встановленого правопорядку, а відшкодування заподіяної шкоди. Автор твору, який доведе порушення своїх авторських прав іншою особою, має право стягнути з порушника кошти в рахунок відшкодування немайнової (моральної) шкоди та завданих порушенням збитків. Зазвичай, саме доведення розміру нанесених збитків є найскладнішим елементом будь-якого судового процесу із захисту авторських прав. Тобто, особливостями цивільно-правової відповідальності є майновий та компенсаційний характер, а також відшкодування моральної шкоди.

Найсуворішим видом юридичної відповідальності за порушення авторських і суміжних прав є звісно кримінальна відповідальність. Питання кримінальної відповідальності за порушення авторських і суміжних прав регламентується Кримінальним кодексом України, який, на жаль, не містить окремого розділу про злочини, пов’язані з використанням об’єктів авторського права і суміжних прав.

Так, кримінальна відповідальність за порушення авторського права і суміжних прав, зокрема, передбачена за ст. 176 КК України – незаконне відтворення, використання та розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, комп’ютерних програм і баз даних, інших творів, а так само незаконне відтворення, використання та розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, камкординг, кардшейрінг або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, а також фінансування таких дій, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі караються штрафом від трьохсот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк.

Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або завдали матеріальної шкоди у великому розмірі караються штрафом від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені службовою особою з використанням службового становища або організованою групою, або якщо вони завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі караються штрафом від двох тисяч до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від трьох до шести років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

До того ж, притягнення до кримінальної відповідальності можливо лише за позовом особи, авторські чи суміжні права якої порушено.

Отже, потерпілий повинен звернутись із позовом до суду із документами, які мають містити інформацію про порушення її авторських чи суміжних прав.

Крім того, чинне законодавство України поряд із цивільним та кримінально-правовим захистом інтелектуальних прав передбачає також адміністративно-правовий механізм їхнього захисту, частиною якого є адміністративна відповідальність. За своєю сутністю адміністративна відповідальність за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності – це реакція держави у відповідь на шкоду, заподіяну адміністративним правопорушенням у сфері інтелектуальної власності суспільству та його окремим індивідам, або її можливо визначити як оцінку з боку держави порушення відповідних юридичних норм, що захищаються адміністративно-правовими санкціями. Свій зовнішній прояв така оцінка знаходить в адміністративних правовідносинах, що виникають між суб’єктом владних повноважень, який наділений правом вчиняти дії щодо притягнення до адміністративної відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності, та особою, на яку покладається обов’язок зазнати тих чи інших обмежень та негативних наслідків, які визначені нормами адміністративного права за порушення відповідних правил поведінки. Адміністративна відповідальність має усі основні ознаки, які властиві для юридичної відповідальності як такої, але водночас має свої специфічні риси, що дозволяють відмежувати її від інших видів відповідальності. Характерні відмінності можна навести на прикладі ст. 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення: незаконне використання об’єкта права інтелектуальної власності (літературного чи художнього твору, їх виконання, фонограми, передачі організації мовлення, комп’ютерної програми, бази даних, наукового відкриття, винаходу, корисної моделі, промислового зразка, знака для товарів і послуг, топографії інтегральної мікросхеми, раціоналізаторської пропозиції, сорту рослин, тощо), привласнення авторства на такий об’єкт або інше умисне порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності, що охороняється законом, — тягне за собою накладення штрафу від десяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, які призначені для її виготовлення.

У зв’язку з цим, під таким адміністративним правопорушенням необхідно розуміти протиправне, винне, суспільно небезпечне діяння фізичної чи юридичної особи в сфері інтелектуальної власності, за яке Кодексом України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність.

Виходячи з вищевикладеного, можна дійти висновку, що за порушення авторських та суміжних прав може настати цивільна, адміністративна або кримінальна відповідальність. Наразі, для України характерним є те, що значна частина порушень авторських та суміжних прав і межі відповідальності за ці порушення вирішуються в судовому порядку. В Україні діє законодавча база щодо захисту авторських прав, яку у подальшому необхідно вдосконалювати задля правового регулювання відповідальності за порушення авторських та суміжних прав.

Ольга Блинда

Юрист, АО Кравець і партнери

АО «Кравець І Партнери»

🔸Постанова КАС та ВП ВС про визнання недостовірною й такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію інформацію розповсюджену проектом «PROSUD», що належить ГО «Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан» – https://forum.antiraid.com.ua/topic/14877-postanova-kas-pro-viznannja-nedostovirnoju-j-takoju-shho-porochit-chest-gidnist-ta-dilovu-reputaciju-informaciju-rozpovsjudzhenu-proektom-shho-nalezhit-go/#comment-245990

🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️

⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

АО «Кравець І Партнери»

Стаття 269 ЦК України хоч і має назву поняття особистих майнових прав насправді містить лише їх ознаки: належність кожній фізичній особі від народження або за законом, відсутність економічного змісту, тісна пов’язаність з фізичною особою, довічне володіння цими правами, неможливість відмовитись від особистих немайнових прав, а також не можливість бути позбавленим цих прав.

Воно й не дивно, оскільки створення законодавчого визначення поняттю особистих немайнових прав фактично б поставило їх у рамки, що неприпустимо, оскільки з постійним розвитком права в цілому з’являються і нові немайнові права.

Разом з тим, дослідження правової природи особистих немайнових прав дає нам підстави визначати їх як різновид суб’єктивних цивільних прав, як заснованої на нормах об’єктивного цивільного права міри дозволеної поведінки конкретного суб’єкта у взаємовідносинах із іншою особою (особами).

Цивільне законодавство, з відміткою про невичерпність даного переліку, відносить до особистих немайнових прав: право на життя, право на охорону здоров’я, право на безпечне для життя і здоров’я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

Однак, як і будь-яке інше право, особисті немайнові права можуть бути порушеними, і тут, у зв’язку з особливістю їхньої природи, виникає питання, які ж процедури їхнього захисту передбачені законодавством.

Стаття 275 ЦК України, передбачає право фізичної особи захищати свої особисті немайнові права способами, встановленими главою 3 ЦК України, а також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.

Глава 3 ЦК України передбачає можливість захищати свої особисті немайнові права: у суді, через Президента України, органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим або органи місцевого самоврядування, нотаріуса або здійснювати їх самозахист.

Що стосується інших способів, то ЦК України дає певні уточнення.

Так, до прикладу, у випадку порушення особистих немайнових прав особи, шляхом поширення про неї та (або) членів її сім’ї недостовірної інформації (найчастіше це стосується права на повагу до честі, гідності та ділової репутації), у такої особи є право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Право на відповідь здійснюється особою щодо якої поширили недостовірну інформацію. У цьому випадку особа сама обирає де, та у який спосіб їй поширити відповідь на недостовірну інформацію. До того ж такий спосіб не потребує визнання інформації недостовірною у судовому порядку.

Право на відповідь — це найпростіший спосіб захисту свого права на повагу честі, гідності та ділової репутації. Однак, він не завжди буває ефективним, оскільки потребує наявності впливу на суспільство, високого рівня його довіри та не менш високих навичок переконання.

У випадку, якщо ж чогось із переліченого в особи не вистачає, найкраще буде скористатися правом на спростування.

Суть його полягає у тому, що особа, яка поширила інформацію здійснює спростування такої інформації тим же способом, яким така інформація була поширена.

З процедурної точки зору цей спосіб важчий, оскільки у більшості випадків, особа, що поширила інформацію добровільно не визнає свою помилку і не спростує поширену інформацію.

А це своєю чергою вимагає звернення до суду із позовом про визнання інформації недостовірною та  такою, що ганьбить честь, гідність та ділову репутацію та її спростуванням.

Найбільша складність тут полягає у двох речах: визначення належного відповідача та власне самого доказування факту недостовірності інформації.

З одного боку під час визначення відповідача по справі ситуація більшою мірою зрозуміла, той, хто поширив інформацію і є належним відповідачем.

Однак, труднощі виникають, у випадку, якщо недостовірну інформацію поширено у мережі Інтернет.

Відповідно до п. 12 постанови Пленуму ВСУ №1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет так само є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.

Разом з тим, непоодинокі випадки, коли на інтернет ресурсах не зазначають автора, у такому випадку, а також, якщо особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) автора неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта – вільним, належним відповідачем в таких випадках є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно до положень ЦПК в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» власник веб-сайту – особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання веб-сайту.

За цією ж нормою Закону, за відсутності доказів іншого власником веб-сайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до веб-сайту, і (або) отримувач послуг хостингу.

Відповідно до ч. 11 ст. 56 Закону України «Про авторське право і суміжні права» власники веб-сайтів та постачальники послуг хостингу, крім фізичних осіб, які не є суб’єктами господарювання, зобов’язані розміщувати у вільному доступі на власних веб-сайтах та (або) в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) достовірну інформацію про себе, яка визначена в цій статті.

Така інформація може бути отримана у компетентного органу, яким є ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес», і буде видана у формі Довідок з відомостями про власників веб-сайтів або інформацією про їх встановлення.

Однак, непоодинокі випадки, коли й інформації з Довідок Центру компетенції буде недостатньо.

У такому випадку, після відкриття провадження по справі, необхідно звертатися до суду з клопотанням про витребування доказів, задоволення якої запускає не менш складну та довготривалу процедуру.

Що ж стосується процедури доказування, то з виключенням у 2014 році презумпції добропорядності процес доказування недостовірності інформації значно ускладнився.

Якщо раніше особа, що поширила недостовірну інформацію повинна була довести правдивість такої інформації, то зараз цей обов’язок покладається на позивача по справі.

А довести недостовірність інформації значно складніше, оскільки значно важче довести відсутність певної обставини (факту), ніж їх наявність, адже існування факту передбачає сліди, докази, які можна дослідити. Якщо особа стверджує, що інша особа здійснила негативний вчинок, значно важче довести, що такого вчинку не було, ніж навпаки.

Отже, захист особистих немайнових прав – це доволі специфічний різновид захисту прав особи, який у більшості випадків є коштовним та потребує досвіду, правильного вибору стратегії захисту та, щонайважливіше, часу та витримки.

Сергій Гусач, юрист

Адвокатське об’єднання “Кравець і партнери”

АО «Кравець І Партнери»