📱Щоб дізнатись більше корисної інформації, не забудьте підписатись на канал. Слідкуйте за новинами та підтримуйте Україну💙💛.

🔸Примітка до ст. 210 КУпАП – https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#n2428

💥 Рішення Подільського райсуду міста Києва про визнання протиправною та скасування постанови ТЦК про адмінправопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП у вигляді штрафу – https://forum.antiraid.com.ua/topic/16317-rishennja-podilskogo-rajsudu-mista-kijeva-pro-viznannja-protipravnoju-ta-skasuvannja-postanovi-tck-pro-adminpravoporushennja-za-ch-3-st-210-1-kupap-u-vigljadi-shtrafu/

💥 Рішення Подільського райсуду міста Києва про визнання протиправною та скасування постанови ТЦК про адмінправопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП у вигляді штрафу у зв’язку з відсутністю доказів направлення повістки – https://forum.antiraid.com.ua/topic/16318-rishennja-podilskogo-rajsudu-mista-kijeva-pro-viznannja-protipravnoju-ta-skasuvannja-postanovi-tck-pro-adminpravoporushennja-za-ch-3-st-210-1-kupap-u-vigljadi-shtrafu-u-zvjazku-z-vidsutnistju-dokaziv-napravlennja-povistki/

💥 Рішення Подільського райсуду міста Києва про визнання протиправною та скасування постанови ТЦК про адмінправопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП у зв’язку з відсутністю підтвердження щодо виклику – https://forum.antiraid.com.ua/topic/16319-rishennja-podilskogo-rajsudu-mista-kijeva-pro-viznannja-protipravnoju-ta-skasuvannja-postanovi-tck-pro-adminpravoporushennja-za-ch-3-st-210-1-kupap-u-zvjazku-z-vidsutnistju-pidtverdzhennja-shhodo-vikliku/

🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️

⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

🙏Буду вдячний за ⚡️зарядження каналу💙💛

АО «Кравець І Партнери»

У той час, коли Україна продовжує голосно декларувати боротьбу з корупцією, одна з найбільш резонансних підозр року – проти бізнесмена Тимура Міндіча – стрімко перетворюється на демонстрацію того, якими тендітними можуть бути інституції, коли вони стикаються з великим масивом даних, політичною вагою та слабкою юридичною конструкцією. 

Упродовж тижня країна жила новинами про “злочинну організацію”, “відмиті сотні мільйонів доларів” та спецоперацію, яку, за словами антикорупціонерів, готували не один рік. Але коли текст підозри опинився у відкритому доступі, реальність виявилася куди менш героїчною й набагато більш незручною.

Документ, який мав би стати демонстративним ударом по корупції найвищого рівня, натомість приголомшив правничу спільноту, і не лише географічними ляпами на кшталт Женеви, “перенесеної” в Австрію. Для юристів ця деталь стала не анекдотом, а символом усього тону підозри: неточного, суперечливого й вражаюче недбалого.

І йдеться зовсім не про бажання захистити Міндіча. Навпаки, фахівці попереджають: із такими матеріалами він, найімовірніше, уникне будь-якого покарання не тому, що невинний, а тому, що антикорупційні органи знову виходять у бій із порожніми руками. Окрім аудіозаписів, які навряд чи витримають судовий контроль, у слідства, схоже, нічого немає. І саме це, а не підозрюваний, стає головною проблемою.

“Юридичний нігілізм”: реакція правової спільноти

Юристи, які проаналізували підозру, вживають формулювання, що рідко звучать у публічному просторі.

“Абсолютний юридичний нігілізм”, – пише адвокат Юрій Сухов, додаючи, що документ не містить ключових елементів складу злочину. Інші фахівці називають підозру “фантазією, вільною від будь-яких доказів”, та зазначають, що жодного первинного злочину, який би пояснював походження “брудних коштів”, слідство не показало.

Проблема, яка може обвалити справу: невідомо, що саме вкрали

У підозрі немає статті 191 – розтрати державних коштів. Це означає, що слідство на цьому етапі не може довести, що бодай долар був украдений з державних структур, зокрема з “Енергоатому”. Шум про “100 мільйонів” виявився інформаційною хвилею, яка не закріплена в тексті підозри. Оскільки там мова лише про 311 млн грн або приблизно 6 млн доларів, походження яких не встановлено, але які слідство пропонує вважати “злочинними”.

Підозра, зібрана з підслуханих розмов

Ключові “докази” – це розмови, записані у квартирі в центрі Києва, яку детективи назвали “офісом злочинної організації”. На думку критиків, це виглядає більше як атмосфера детективного роману, ніж справжнє розслідування.

“Цікаво, але по тексту підозри мова йде виключно про якесь переміщення коштів, але джерела цих коштів не зазначаються. Тому, що само вони цій групі без джерел і без самих коштів будуть в суді доводити, взагалі не зрозуміло”, – аналізує юрист, адвокат Ростислав Кравець.

А ще бізнесмен виїхав за кордон у день підготовки підозри, попри постійне спостереження НАБУ. Як йому це вдалося – питання, яке нині обговорюють голосніше, ніж зміст кримінальних статей. В державній прикордонній службі заявили, що команди затримати Міндича на кордоні від НАБУ не надходило.

Занадто маленькі цифри для занадто великого вибуху

Мабуть, найнеприємніший для влади висновок зробив журналіст Влад Сидоренко: залізобетонну політичну вертикаль президента Зеленського похитнула справа у 6 мільйонів доларів, причому з надзвичайно туманними підставами.

Справа, яка може розсипатися ще до суду

Якщо НАБУ не доведе джерело походження коштів, бюро може втратити підслідність, а справа, що вже встигла стати політичним землетрусом, може зникнути, не дійшовши до суду або залишитися без вироку – як це 10 років відбувається зі справою екс-нардепа Миколи Мартиненко. Ще 10 років тому його звинуватили у фінансових махінаціях на тому ж самому “Енергоатомі”. Що також свідчить про те, що десять років роботи антикорупціонрів довкола “Енергоатому” жодним чином не зупинило корупційні схеми на стратегічному державному підприємстві.

На сьогодні експерти погоджуються в одному: підозра Міндичу стала маркером системної проблеми в антикорупційній вертикалі. Справи, які повинні зміцнювати довіру суспільства, натомість демонструють тріщини у фундаменті.

І саме ці тріщини, а не “злочинна організація” з підозри, стали головною загрозою для держави, зокрема і на міжнародній арені.

Цим вакуумом довіри вже користуються міжнародні гравці, які просувають ідею “швидкого завершення війни” шляхом політичного компромісу з Кремлем. Тепер, коли українська влада виглядає ослабленою, тиск зростає. Від Зеленського вимагають відставки його ключової людини, зокрема і в міжнародних переговорах – Андрія Єрмака.

Закулісні дискусії в європейських столицях та за океаном невпинно повертаються до питання: чи може президент Зеленський дозволити собі відмовити, якщо союзники скажуть: “час сідати за стіл”, навіть якщо цей стіл накритий на чужих умовах?

Під виглядом “мирного врегулювання” Київ дедалі настирливіше схиляють до формули, яка передбачає фактичну втрату частини територій і різке скорочення армії – умови, що десятиліттями визначатимуть безпеку країни.

У західних столицях це подають як “раціональний компроміс”. У такій атмосфері крихка, юридично сумнівна справа проти Міндича стає не просто внутрішньою помилкою. Вона перетворюється на інструмент – небажаний, але ефективний – у руках тих, хто хоче показати світові: Україна нестабільна, влада похитнулася, і момент тиску настав.

Для країни, що воює за власне існування, цей сигнал не менш небезпечний, ніж будь-яка військова загроза. Бо коли союзники починають сумніватися – ворог, навпаки, починає діяти.

Джерело: unn.ua

АО «Кравець І Партнери»

Значна кількість експертів, фахівців, філологів, журналістів, політиків тощо уже неодноразово висловлювали свою точку зору за і проти ухвалення нового правопису.

Постанова Кабінету Міністрів України від 22.05.2019 року № 437 «Питання українського правопису» (далі також – постанова КМУ № 437) стала предметом судового розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Так, все таки, що не так з новим Українським правописом? Чи мав право Кабінет Міністрів України ухвалювати таке рішення в силу своїх повноважень? На підставі яких норм законодавства України?

На ці та деякі інші запитання саме з точки зору права та закону ми спробуємо дати відповідь у цій публікації.

Отже, 28 січня 2021 року Окружний адміністративний суд м. Києва розглянув справу № 640/9824/19 за позовом керівника Громадської організації «Правова держава» та ще однієї фізичної особи, які, в подальшому, були об’єднані в одне адміністративне провадження, та визнав протиправною та нечинною цю постанову КМУ № 437.

Основним мотивом для прийняття судом першої інстанції такого рішення слугувало те, що Кабмін вийшов за межі своїх повноважень, затверджуючи новий Український правопис, оскільки:

– статті 2 та 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» не містять положень, які наділяли б Кабінет Міністрів України повноваженнями схвалювати, затверджувати або у будь-який інший спосіб впливати на Український правопис;

– забезпечення Кабміном всебічного розвитку та функціонування державної мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України не є тотожним наданню повноваження щодо визначення того, якою має бути українська мова (зокрема, схвалення та/або затвердження Українського правопису);

– Указ Президента України від 31.05.2018 року № 156/2018 «Про невідкладні заходи щодо зміцнення державного статусу української мови та сприяння створенню єдиного культурного простору України» також не передбачав такого повноваження для КМУ, як схвалення та/або затвердження Українського правопису;

– з 28.02.2018 року Кабмін уже не був наділений повноваженнями, передбаченими ч. 4 ст. 6 Закону України «Про засади державної мовної політики», в той час як Постанова № 437 була прийнята 22.05.2019 року, тобто вже після втрати цим Законом чинності.

І все, здавалося б, логічно, чітко та зрозуміло. Але.

В подальшому це рішення було переглянуто в апеляційному порядку. 24.05.2021 року з’явився текст постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.05.2021 року у цій справі, яким рішення суду першої інстанції було скасовано, а в задоволенні позову – відмовлено (за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/97042410) .

Ознайомившись з повним текстом цього рішення, в його мотивувальній частині нічого, окрім скопійованого тексту з апеляційних скарг Кабміну та Міністерства освіти і науки України, віднайдено не було.

Ключова ідея рішення апеляційного суду полягала в тому, що суд першої інстанції невірно протлумачив норми Закону України «Про Кабінет Міністрів України», внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відсутність повноважень у КМУ щодо схвалення нової редакції Українського правопису, розробленої Українською національною комісією з питань правопису та схваленою Міністерством освіти і науки України та Національною академією наук України.

З цього приводу хочемо звернути увагу на таке.

Було два Закони:

1) Закон України від 03.07.2012 року № 5029-VI «Про засади державної мовної політики» (умовно назвемо його «попередній закон») та

2) Закон України від 25.04.2019 року № 2704-VIII «Про забезпечення функціонування української мови як державної» («новий закон», який діє станом на сьогодні).

Попередній закон передбачав таке: норми української мови встановлюються у словниках української мови та в українському правописі. Порядок затвердження словників української мови і довідників з українського правопису як загальнообов’язкових довідкових посібників при використанні української мови, а також порядок офіційного видання цих довідників визначаються Кабінетом Міністрів України (ч. 4 ст. 6 цього Закону).

Отже таке повноваження Кабінету Міністрів дійсно було передбачено попереднім Законом.

Однак, рішенням Конституційного Суду України від 28.02.2018 року № 2-р/2018 у справі № 1-1/2018 цей Закон було визнано неконституційним. Тобто він, разом з нормою, яка дозволяла Кабміну розробляти порядок затвердження Українського правопису, втратив чинність ще з 28.02.2018 року.

Натомість новий Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» було прийнято лишень 25.04.2019 року, а вступив він у дію 16.07.2019 року. У статтях 44-47 нового Закону чітко визначено суб’єкта затвердження Українського правопису, і це – не Кабмін, а Національна комісія зі стандартів державної мови, яка напрацьовує (з урахуванням пропозицій та висновків Інституту української мови НАН України, інших наукових та освітніх установ) і затверджує стандарти державної мови, та, зокрема, правопис української мови та зміни до нього. Така Комісія є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом та самостійною юридичною особою.

Натомість, що у цій ситуації, з юридичної точки зору, робить Кабмін?

Чітко усвідомлюючи той факт, що:

1) попередній Закон України «Про засади державної мовної політики», який давав права Кабміну у сфері затвердження правопису, ще з 28.02.2018 року втратив чинність через його неконституційність;

2) уже прийнято новий Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» від 25.04.2019 року;

3) цей, новий Закон скоро вступить в дію з 16.07.2019 року, –

у часовому проміжку між прийняттям нового Закону та набранням ним чинності 22.05.2019 року приймає власну Постанову № 437, якою схвалює (а якщо не вдаватись в гру слів – фактично затверджує) пропозицію Міністерства освіти і науки та НАН України щодо схвалення Українського правопису в новій редакції, розробленій Українською національною комісією з питань правопису.

Що собою представляє Українська національна комісія з питань правопису станом на 22.05.2019 року, коли уже достеменно відомо, що для цих питань новим Законом передбачено спеціальний орган – Національна комісія зі стандартів державної мови, не зрозуміло.

Таким чином, ігноруючи результати правової експертизи до проекту Постанови № 437, за якими Міністерство юстиції висловило свої застереження про те, що законами України відповідних повноважень Уряду на затвердження нового правопису не передбачено, Кабмін ухвалює новий правопис за обставин, коли з 28.02.2018 року по 16.07.2019 рік не існувало жодного діючого закону, який би уповноважував його на такі дії.

Апеляційний суд, скасовуючи цілком логічне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції про незаконність нового Українського правопису, послався на … історію та Вікіпедію для того, щоб хоч якось обґрунтувати своє рішення:

«- доречним, на переконання суду, є зауважити, що на підтвердження повноважень Уряду щодо прийняття спірної Постанови (до запровадження змін у законодавстві, що регулює мовні питання) свідчить також історія.

– Так, за даними Вікіпедії, 21.09.1920 року Рада Народних Комісарів УСРР ухвалила декрет про українську мову. Українську мову запроваджено як предмет у школах і введено до вживання в державних закладах та установах. 06.09.1928 року нарком освіти М. Скрипник затвердив «Український правопис», тобто надав йому статус обов`язкового. Правопис надруковано 1929 року, відтоді всі школи й видавництва УРСР зобов`язані були його дотримуватися. Надалі 03.05.1933 року Колегія НКО прийняла і затвердила ухвалу комісії НКО для перегляду роботи на мовному фронті «Про зміну окремих пунктів офіційного Українського правопису». У 1946 році постановою Ради Міністрів Радянського Союзу затверджено український правопис, наближений до російського. Також 14.11.1989 року було затверджено «Український правопис 1989 року (п`яту редакцію правопису 1933 р.)».

– Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності повноважень у Кабінету Міністрів України на прийняття оскаржуваної Постанови».

Очевидно, коли немає інших юридичних аргументів, завжди можна здійснити посилання на історію СРСР, Вікіпедію та інші, не менш екзотичні джерела не правового регулювання, які тим, не менше, відіграють вирішальну роль для суду.

Жоден із аргументів, якими Громадська організація «Правова держава» заперечувала в судовому засіданні проти апеляційних скарг КМУ та МОН України, суд не врахував та навіть не відобразив їх у своєму судовому рішенні, не кажучи вже про надання їм будь-якої правової оцінки.

Звісно ж таке рішення, в подальшому, буде предметом касаційного оскарження, оскільки мотиви його ухвалення явно не свідчать про справедливу та безсторонню, з точки зору права і закону, оцінку аргументів учасників провадження судом.

Автор: Аліна Сидор, юрист Адвокатського об’єднання «Кравець та партнери»

АО «Кравец и Партнеры»

Але, справа в тому, що це «так чи інакше» в даній реальності максимально розмите.

Часто компанії покладаються на власних in house lawyers, які є на думку їх керівників професіоналами на всі руки, а фізичні особи намагаються розібратися з цим самостійно. Але, чи хороша це ідея? Спробуємо розібратися.

Досить довго працюючи у вузькоспеціалізованій юридичній сфері, що пов’язана саме з юридичним аудитом нерухомого майна, ми помічаємо, що у процесі перевірки постійно виникають нові й нові складнощі, які потребують вирішення не лише оперативного, але й фахового. Зважаючи на це, а також враховуючи, що аудит комерційної нерухомості (або, як кажуть юристи, Due Diligence) є досить об’ємним та динамічним процесом, можна стверджувати, що максимально ефективним він може бути лише за умови залучення спеціалістів саме у цій галузі права.

Це пов’язано з тим, що якісних характеристик Due Diligence надає відповідний юридичний досвід та правильно підібраний алгоритм перевірки. Орієнтовний алгоритм ми наводимо нижче, він якнайкраще ілюструє картину юридичного аудиту нерухомості.

Поверхневий аналіз.

Це не зовсім стандартна практика, але деякі юристи починають вивчення об’єкту нерухомого майна комерційного призначення зі швидкого поверхневого аналізу. Чому? Як мінімум, тому що у разі наявності грубих чи відносно очевидних проблем з об’єктом перевірки, на цьому етапі вона може й закінчитися. Сюди можна віднести перевірку об’єкта та його власника за допомогою пошукових систем, основних відкритих реєстрів (зокрема, реєстру судових рішень та реєстру нерухомого майна) та швидкий аналіз основних документів, до яких, як правило, належать правовстановлюючі документи та договори, які пропонуються до підписання (зокрема, договір оренди). Як показує практика, деякий відсоток об’єктів на цьому етапі відсіюються. І наявність такого поверхневого аналізу, на нашу думку, може суттєво зекономити кошти клієнта, а також позбавити юриста зайвої роботи.

Подальші етапи перевірки є більш глибокими і їх можна умовно розділити на три категорії

Актуальне

Перше, з чого починається детальний аналіз нерухомості – це ретельне вивчення актуальної інформації. До такої інформації належать усі вихідні дані у формі наданих документів та дані, які юрист може отримати самостійно. Більш актуальні документи та інформація мають пріоритет над менш актуальними. Перелік основних документів може варіюватися, але від орендодавця, як правило, слід витребувати правовстановлюючі документи, його паспорт та ідентифікаційний код та у разі відсутності інформації про об’єкт нерухомості в реєстрі речових прав на нерухоме майно – довідку з БТІ про особу власника.

Всі отримані документи мають пройти перевірку не лише на їх зміст, а також і на їх форму, яка має відповідати нормам законодавства, чинного на момент їх видачі, тобто важливо розуміти як фізично має виглядати той чи інший документ у залежності від дати його видачі.

У разі подання орендодавцем неповної інформації про об’єкт нерухомості, в обов’язковому порядку слід здійснити запит на документи та інформацію, якої не вистачає.

Лайфхак – на початковому етапі у власника нерухомості можна запитати про наявність судових спорів, які стосуються об’єкту. Як показує практика, якщо такі судові процеси є, то продавці про них розповідають (напевно, розуміють, що про них у будь-якому разі можна дізнатися за допомогою відкритих джерел), однак, якщо про це не питати, то інформація про судові спори буде від Вас прихована і Вам доведеться займатися пошуком даних в реєстрі судових рішень, що може забрати чимало часу та зусиль.

Отримання й аналіз документів та інформації, які не були надані – це не менш важливе завдання, ніж дослідження наявних. І це часто стосується не лише інформації про об’єкт нерухомості та про продавця, але й інформації про пов’язаних осіб.

Минуле

Саме так, для того, аби не мати проблем у майбутньому, варто перевірити історію об’єкта нерухомості. Можливо, дехто з минулих орендарів мав судові спори з орендодавцем? Можливо, право власності на нерухоме майно перейшло до  теперішнього власника у сумнівний спосіб? А можливо, вже хтось звертався до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння? Або мали місце кримінальні провадження, які стосувалися приміщення, земельної ділянки чи перевищення службових повноважень на якомусь з етапів їх відчуження? Багато, дуже багато проблем можуть з’явитися в майбутньому, якщо так як слід не перевірити історію.

У разі необхідності для отримання достовірної інформації можна навіть застосувати такий інструмент, як адвокатський запит. На практиці до цього доходить рідко, оскільки юристи, які займаються Due Diligence, користуються одразу кількома спеціалізованими сервісами (по суті, агрегатори загальнодоступної інформації) для перевірки фізичних осіб, юридичних осіб, земельних ділянок, приміщень, будинків чи інших об’єктів нерухомості.  Це ще одна їх перевага, оскільки такі сервіси є платними, а підприємства чи фізичні особи, які стикаються з юридичним аудитом комерційної нерухомості раз на кілька років, не те що не вбачають доцільності у купівлі таких сервісів, але навіть і не чули про них.

Майбутнє

Договір, який орендодавець пропонує для підписання, треба не просто прочитати і навіть не уважно прочитати, його треба детально проаналізувати як цілісний документ на предмет відповідності чинному законодавству України, на наявність балансу інтересів власника майна та орендаря, на дотримання інтересів останнього та на можливість захисту його прав та інтересів у майбутньому, в разі виникнення проблематичних ситуацій.

На практиці дуже часто доводиться ініціювати внесення певних змін до договору оренди, як правило, саме для того, щоб забезпечити інтереси орендаря у майбутньому. Завдання юриста на цьому етапі – змоделювати усі можливі негативні сценарії та підготувати подушку безпеки для клієнта. Інколи це передбачає проведення фізичних переговорів за участі юриста.

Так само на цьому етапі здійснюється перевірка повноважень підписантів, перевірка змінних реквізитів у договорі, та надання деяких консультацій стосовно виконання умов договору.

На останок

Ще один цікавий момент. У процесі від початку здійснення юридичного аналізу комерційної нерухомості до моменту підписання угоди, у разі необхідності, можуть долучатися інші особи, зокрема нотаріуси, працівники БТІ, суб’єкти оціночної діяльності, банківські співробітники, ріелтори тощо. І звичайно, юристи, які спеціалізуються на Due Diligence, мають зв’язки зі спеціалістами, яким вони довіряють. Це неочевидна, але дуже суттєва перевага. Як показала практика, набагато безпечніше і комфортніше у цій сфері працювати з відповідальними та уважними фахівцями.

Для прикладу, жоден юрист (а тим більше, орендар) не здійснить якісного фізичного огляду об’єкту нерухомості з дослідженням певних конструкційних чи комунікаційних особливостей приміщення, а інколи це є необхідною мірою.

То ж юридичний аудит комерційної нерухомості приховує багато цікавинок, про які не може здогадуватися людина, яка раніше з ним не стикалася. І в наші дні спостерігається підвищення відповідальності підходу орендарів до процесу пошуку комерційної нерухомості з метою оренди і так само до процесу її юридичного аналізу.

Сергій Бабенко

Адвокат, Адвокатського об’єднання Кравець і партнери

Адвокатская компания Кравец и Партнеры