Ця програма законодавством узагалі не передбачена. Немає постанов Кабінету Міністрів, які б регулювали її роботу.

За даними Міноборони, вже понад 1,1 мільйона військовозобов’язаних оновили дані через “Резерв+”, майже 55 тисяч — через ЦНАП та близько 38 тисяч — через ТЦК. Зокрема, через застосунок оновили свої дані й понад 14 тисяч військовозобов’язаних за кордоном у 124 країнах. Найбільше — у Польщі, Німеччині, Канаді, Чехії, США, Великій Британії, Іспанії, Литві, Нідерландах та Словаччині. Щоправда, багато хто скаржиться, що не може цього зробити через “Резерв+”. І це не єдина проблема, з якою зіткнулися військовозобов’язані.

— У разі реєстрації в застосунку “Резерв+” треба внести персональні дані (вказати прізвище, ім’я й по батькові, дату народження, електронну пошту, адресу проживання). Але підтвердження того, що ви зареєструвались та оновили дані, не надходить, зокрема й на електронну пошту, — розповідає Олександр Золотухін, юрист у питаннях проходження військової служби. — Тож виходить, що громадянин завантажив застосунок, увів свої дані, на екрані з’явилося повідомлення, що все вдалось, але опісля неможливо довести, що це було зроблено. Така одна з основних проблем і небезпек цього застосунку.

— Нерідко “Резерв+” пише, що ви “у розшуку”. Чому так і що робити?

● О. Золотухін:

— Статус “у розшуку” означає, що особа не з’являлась до військкомату від 24 лютого 2022 року. Відтак немає відомостей про те, де вона взагалі перебуває. Крім того, громадянин може мати протермінове проходження ВЛК чи вчасно не з’явився за повісткою. Тому в застосунку й з’являється згаданий статус. Такій особі треба звернутися до ТЦК.

Якщо у статусі “у розшуку” в “Резерв+” виявився чоловік, який вже проходить службу у війську, ймовірно, ТЦК ще не оновив даних реєстру після його мобілізації. Річ у тому, що “Резерв+” підтягує інформацію з Реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів бази даних “Оберіг”, зокрема й відомості про бронювання та відстрочку, дату проходження медкомісії та придатність/непридатність, військово-облікову спеціальність тощо. Але, мабуть, і туди внесено не завжди коректні дані.

— Дуже дивна ситуація, коли діючий військовослужбовець завантажує цю базу, вводить свої дані й отримує статус “у розшуку”, — додає Дмитро Снєгирьов, військовий експерт, співголова ГІ “Права справа”. — У Міноборони це пояснюють людським фактором. Але я б назвав це інакше — халатністю. Адже така помилка може зіграти досить злий жарт (і не лише з військовослужбовцем), адже згодом людина може дізнатись про позбавлення водійських прав чи арешт рахунків. Бо тепер завдяки такому статусу в “Резерв+” правоохоронні органи можуть затримати особу на три години. Якщо людина служить у ЗСУ й отримала статус “у розшуку”, отже база Міноборони нормально не працює. Тож має постати питання доцільності перебування на своїх посадах тих осіб, які відповідальні як за цей застосунок, так і за інші реєстри.

Але, чесно кажучи, створюється враження, що в цей застосунок внесли певний відсоток помилок спеціально. Аби спонукати громадян прийти у ТЦК й отримати повістку на ВЛК.

— За словами заступниці міністра оборони Катерини Черногоренко, на розробку застосунку витратили близько 3,5 мільйона гривень. Є припущення, що “Резерв+”, найімовірніше, було сформовано на основі шкільного додатку “Мрія”. Виникає логічне питання — чи достатньо він захищений?

● Д. Снєгирьов:

— Я спілкувався зі спеціалістами, то, за їхніми словами, рівень захищеності персональних даних у “Резерв+” справді викликає велике занепокоєння. А йдеться ж про дані, які можуть представляти оперативний інтерес для спецслужб країни окупанта. До слова, їхні хакери не раз зламували офіційні сторінки багатьох розвинутих держав. Тож не варто тут недооцінювати можливості противника, а відтак і наші ризики.

— Українські можновладці чомусь замовчують, що програма “Резерв+” законодавством узагалі не передбачена. Немає постанов Кабінету Міністрів, які б регулювали її роботу, — каже адвокат Ростислав Кравець. — Тому статус цієї бази на цей час є позапроцесуальним і позазаконним. А відтак можливі будь-які проблеми із цим застосунком, особливо зважаючи на той факт, що йдеться про збір персональних даних військовозобов’язаних. Чому про це мовчать офіційні органи? Можливо, сподіваються, що потім вдасться вирішити це питання й узаконити заднім числом?

— Якщо дані неможливо оновити в “Резерв+”, то слід обов’язково йти в ТЦК?

● О. Золотухін:

— Можна оновити дані й у ЦНАПі. Там, до речі, видають відповідний витяг із печаткою та підписом адміністратора, який ввів ці дані в реєстр. Минулого тижня я особисто скористався цією можливістю й отримав витяг про свої відомості з реєстру.

До речі, якщо в реєстрі “Резерв+” є статус “виключений”, то це означає, що особу було знято з військового обліку та їй не потрібно оновлювати дані.

— Чи будуть надходити повістки в “Резерв+” та на електронну пошту?

● Р. Кравець:

— У Міноборони стверджують, що повістки у мобільному застосунку “Резерв+” приходити не будуть. Як і не надсилатимуть їх електронною поштою, адже наразі законодавством це не передбачено. Але з часом усе може змінитися.

Також Міноборони запевняє, що під час оновлення даних у ТЦК повістки не будуть видавати. Але інколи мені здається, що це відомство живе в якомусь паралельному світі. А якщо представники ТЦК таки видаватимуть повістки, то що? Їх притягатимуть до відповідальності? Не смішіть.

— Чи враховуватимуть інформацію з додатку “Резерв+” при перетині військовозобов’язаними кордону?

● О. Золотухін:

— Ні, цей застосунок прикордонники не братимуть до уваги. Бо наразі “Резерв+” видає військово-ідентифікаційний номер, але без штрих-коду. Тож якщо громадянин має право й намір виїхати за кордон, спершу потрібно звернутись у ТЦК або ЦНАП, аби оновити дані й отримати відповідний штрих-код.

● Д. Снєгирьов:

— Це взагалі нонсенс! А для чого тоді цей застосунок потрібен? До прикладу, “Дію” беруть до уваги, а це ж так само електронна база даних.

— А для чого українцям, які проживають за кордоном, оновлювати дані?

● О. Золотухін:

— Ця вимога стосується всіх громадян України, незалежно від місця їх перебування. (Якщо військовозобов’язана особа перебуває за межами країни й не оновила військово-облікові дані, то може стикнутися з проблемами у консульських установах. Наприклад, не зможе оформити паспорт чи будь-який інший документ. — Авт.).

— Якщо не оновити дані в зазначений термін, тобто до 16 липня, чим це загрожує військовозобов’язаним?

● О. Золотухін:

— За порушення законодавства про мобілізацію співробітники ТЦК мають право накладати штраф у розмірі від 17 до 25,5 тисячі гривень. Після цього громадянину надішлють повістку, аби з’явився у ТЦК для уточнення військово-облікових даних. Зауважу, що повістка може надсилатись поштою. Якщо вона повертається без вручення чи у зв’язку з відмовою про отримання, все одно вважатиметься врученою. Тож на військовозобов’язаного повторно може бути накладено штраф у тому ж розмірі (17 — 25,5 тисячі гривень). А далі ТЦК має право звернутись до поліції щодо адмінзатримання особи чи до суду щодо обмеження права керування транспортом (якщо особа має водійське посвідчення).

ДО РЕЧІ

Нардепи пообіцяли зареєструвати у парламенті законопроєкт щодо збільшення терміну оновлення даних для військовозобов’язаних до 150 днів. Адже, за словами депутата Володимира Ар’єва, всі військовозобов’язані фізично не встигнуть оновити дані в термін, який визначений нині законом, через що можуть отримати чималі штрафи.

Джерело: expres.online

АО «Кравець І Партнери»

Підготовка до запуску цієї програми тривала майже рік: закон ухвалили у лютому 2023 року, а сертифікати почали видавати лише наприкінці грудня.

Кабмін прозвітував, що в перший місяць роботи програми нове житло вже придбали 500 сімей, ще майже 9 тисяч стоять у черзі – вони вже подали заявки, але рішення щодо них ще не ухвалено.

В уряді вже описали алгоритм, як українці, які залишилися без даху над головою, можуть отримати сертифікат і купити нове житло. 

Втім, перші підсумки покупки квартир за сертифікати показують, що насправді все не так просто. Чимало українців, будинки яких було зруйновано ще на початку війни, не можуть отримати сертифікати. А ті, хто вже має їх на руках, скаржаться на складнощі із придбанням нового житла.

“Країна” розбиралася в ситуації з житловими сертифікатами.

Сертифікати замість грошей

Свого часу закон, який описує схему видачі компенсацій громадянам, які втратили житло, довго не могли прийняти, оскільки було багато суперечок навколо того, кому і скільки платити і яке житло дозволяти купувати замість зруйнованого.

Спочатку передбачалося, що компенсації даватимуть живими грошима, але купити на них можна буде лише квартиру чи будинок у своєму регіоні, якщо дозволяє ситуація із безпекою. Причому нова нерухомість за параметрами (насамперед площі) має приблизно відповідати загубленій.

Потім від цих ідей відмовилися та дозволили купувати будь-яке житло в будь-якому населеному пункті, крім захоплених територій. Якщо компенсації на нову нерухомість не вистачає, то людина може доповісти свої кошти. Але самі компенсації вирішили видавати не живими грошима, а житловими сертифікатами на певну суму.

Закон ухвалили ще у лютому минулого року. Ще кілька місяців пішло на розробку порядку оцінки зруйнованого житла, за яким, власне, мають розраховувати суму компенсації.

Кабмін ухвалив його лише наприкінці травня 2023 року.

Формула для згарища

Розмір компенсації визначається за такою формулою: показник вартості квадратного метра житла на вторинному ринку в цілому по Україні (36,4 тисячі гривень) множать на кілька коефіцієнтів (регіональний коефіцієнт вартості квадрата житла, коефіцієнт віку зруйнованого об’єкта нерухомості, коефіцієнт, що враховує кількість кімнат, також на площу знищеного об’єкта, але не більше 150 квадратів для квартири та 200 квадратів для будинку).

Розмір коефіцієнтів Кабмін також прописав. Регіональний коефіцієнт для більшості обласних центрів становить 0,9, а для райцентрів – 0,5. Але є й менші показники. Наприклад, для Житомира коефіцієнт становить 0,8, для Ужгорода – 0,83, а для Івано-Франківська – 0,59. Хоча і в Ужгороді, і в Івано-Франківську з початку війни житло значно подорожчало.

Для Києва коефіцієнти відрізняються районами. Скажімо, для Голосіївського та Печерського – 2, для Подільського – 1,84, для Дарницького – 1,62, для Деснянського – 1,15 тощо.

Коефіцієнт віку варіюється в залежності від року спорудження зруйнованого об’єкта. Найдорожчі – царські будинки, побудовані в період з 1800 по 1917 роки – для них коефіцієнт становить 1,22. Для радянської забудови (1917-1990 років) коефіцієнт 0,69, а для будинків забудови від 1991 і до сьогодні – 1,03. 

Коефіцієнт, що враховує кількість кімнат, варіюється від 0,9 (для трикімнатних та більше) до 1,02 (для однокімнатних).

Як видно, формула підрахунку вартості зруйнованого об’єкта є досить усередненою і викликає питання. Наприклад, чомусь за житло в Ужгороді чи Івано-Франківську, яке зараз коштує дорого, платять за зниженими коефіцієнтами.

Але загалом, за словами власника оціночної компанії “Дельта консалтинг”, формула більш-менш ринкова, тобто дозволяє компенсувати якщо не всю вартість житла, то як мінімум більшу її частину.

Скільки можуть нарахувати за знищену квартиру чи будинок? Скажімо, трикімнатна квартира площею 60 квадратів у Голосіївському районі Києва в панельній десятиповерхівці, згідно з формулою Кабміну, коштує близько 4 млн. гривень (тобто більше 100 тисяч доларів). На Flatfy схожі троячки у Голосіївському районі виставлені по 80-120 тисяч залежно від якості ремонту.

За таку ж квартиру в Житомирі нарахують менше – близько 1,6 млн. гривень. А в райцентрі за схоже житло можна отримати лише трохи більше мільйона гривень.

Тобто якщо ви втратили квартиру в маленькому містечку, а хочете купити натомість щось у Києві, то доведеться доплатити зі своєї кишені.

Крім того, компенсація поділяється на всіх співвласників знищеної нерухомості: кожному видають окремий сертифікат. Нове житло можна купити в складчину, або кожен шукає окрему квартиру (тоді, відповідно, доплачувати доведеться більше).

Є важливий нюанс для власників зруйнованих будинків: компенсацію виділяють лише за офіційно введену в експлуатацію площу. Якщо господарі нерухомості щось добудовували, але не встигли узаконити, цю частину з розрахунку компенсації не враховуватимуть.

Ділянка до уваги не береться. Він і далі залишається у власності і їм можна розпоряджатися на власний розсуд. 

Одні вже святкують новосілля, а іншим доведеться чекати у черзі роками

Але головне взагалі отримати компенсацію. В історії з житловими сертифікатами це сьогодні найпроблемніший нюанс.

Кабмін описує, на перший погляд, дуже простий алгоритм отримання житлового сертифіката з розрахованою для об’єктів нерухомості сумою компенсації. Він наступний:

1. Подати заяву до «Дії» у розділі «ЕВодновлення» (заяву можна подати також через ЦНАП). Після цього можна згенерувати сертифікат у «Діє». Але лише якщо попередньо виконано попередні умови — є висновки комісії щодо обстеження зруйнованого житла, а сам об’єкт уже внесено до Реєстру. Більшість українців, які втратили нерухомість на початку війни, вже давно пройшли цей етап.

2. Дочекатися, доки комісія органу місцевого самоврядування визначить суму компенсації (за формулою Кабміну – Ред.).

3. Отримати житловий сертифікат у “Діє”.

4. Вибрати нове житло.

5. Відкрити сертифікат у “Діє” та натиснути “Забронювати кошти”.

6. Протягом п’яти робочих днів “Дію” має прийти підтвердження бронювання грошей. Після цього потрібно відмовитися від права власності на зруйноване житло та оформити договір купівлі-продажу на нове. Протягом п’яти робочих днів кошти мають прийти на рахунок продавця.

Тобто гроші під забезпечення житлового сертифікату постраждалим не дадуть – їх перерахують продавцю за фактом придбання нового житла.

Перші підсумки видачі житлових сертифікатів показують, що найскладніше у всій схемі, що описана вище, – дочекатися рішення місцевої комісії про суму компенсації.  

Чимало українців скаржаться, що згенерували сертифікат, але жодних подальших зрушень немає.

Наприклад, Аліна, чия квартира згоріла у багатоповерхівці Бучі у перші дні війни, розповіла нам, що згенерувала сертифікат у “Діє” ще до нового року, але поки що за її заявкою тиша. При цьому, за її словами, “власники колись шикарних особняків уже все вирішили та шукають нові будинки”. Жінка підозрює, що черга “рухають” залежно від того, чи є виходи на комісію.

Зазначимо, спочатку експерти попереджали, що, віддавши підсумкове рішення про компенсації на відкуп місцевим комісіям, влада тим самим відкриває нову корупційну годівницю. Але тоді їхні аргументи проігнорували.

“Зрозуміло, що там, де з чиновником можна домовитися про прискорення процесу, люди домовлятимуться, і, звичайно, не безкоштовно”, – каже голова адвокатського об’єднання “Кравець та партнери” Ростислав Кравець.

Підозри у не зовсім справедливому підході до обробки заявок виникли не лише в Аліни.

За даними Антикорупційного штабу, із десяти перших покупок нового житла за сертифікати вісім – це приватні будинки на Київщині, і лише дві – однокімнатні квартири. При цьому один особняк коштує 330 тисяч доларів. Тобто складається враження, що “клуб домовласників” для пристойності розбавили парою квартир.

Відповідно до законодавства, право на першочергове отримання компенсації мають учасники бойових дій та їхні сім’ї, інваліди, багатодітні та інші пільгові категорії. Але інформацію про черги за сертифікатами та пільговиками зараз закрито. І якщо її не відкрити, а саму процедуру не зробити повністю прозорою та зрозумілою, то виникатимуть питання, чому одні заяви на компенсації успішно розглянули та профінансували, а інші – ні, зазначає голова Антикорупційного штабу Сергій Міткалик.

Екс-заступник керівника Державної податкової служби на своїй сторінці у Фейсбуці похвалився, що вже отримав компенсацію за зруйнований будинок. Він описав, як швидко і легко пройшов весь процес, а будинок оцінили “менш-менш ринково”. І додав, що “жоден хабар не заплатив”.  

“У моєї сестри пряме влучення в будинок. Воронка залишилася. Так через рік тільки привезли залізну будку – “модульний будинок”. І живіть як хочете. За якими критеріями вибирають щасливчиків?” – пише у коментарях киянка Неля Решетняк.

Зруйнованого житла в Україні є величезна кількість. Інформацію про втрату нерухомості в “Дію” подали понад 500 тисяч українців. При цьому далеко не всі пройшли навіть перший етап – коли спеціальна комісія видає висновок та об’єкт потрапляє до реєстру зруйнованого житла. Лише після цього можна претендувати на житловий сертифікат.

Тому дев’ять тисяч поданих на кінець січня заявок на компенсації лише вершина айсберга. Претендентів на сертифікати ставатиме дедалі більше, отже, зростатимуть і черги. І незрозуміло, який період розтягнеться процес видачі компенсацій. На думку експертів, на це можуть піти роки. Тим більше не зрозуміло, як фінансуватиметься програма. Якщо грошей не буде, розгляд заяв призупинять до поновлення фінансування.

Господарі не хочуть продавати за сертифікати

Але навіть ті щасливчики, котрі вже змогли отримати сертифікат, кажуть, що знайти житло під нього не так просто. Можна купити квартиру в новобудові, але вже повністю готове житло, з правами власності. А його вибір не такий великий, плюс ціни на такі квартири досить високі.

Тому більшість покупців обирають вторинку. І там на них чекає неприємний сюрприз.

“Поки що власники не хочуть продавати за сертифікати. За законом потрібно спочатку виписати всіх своїх із квартири, укласти договір купівлі-продажу, переоформити право власності на нового власника, і все це без грошей. Кошти обіцяють перерахувати протягом п’яти робочих днів. Власники житла нервують з цього приводу: а що якщо не перерахують?Зрозуміло, що угоду можна оскаржити, але це суд.Навіщо людям такі проблеми? житло за адекватними цінами і можуть розраховувати знайти звичайного покупця, вважають за краще не зв’язуватися з “сертифікатними”. А ті, хто виставляють житло дорожче за ринок, можуть розглянути таку пропозицію, але, швидше за все, без торгу. Тобто покупцю доведеться переплачувати”, – каже київський ріелтор Ірина Луханіна.

Тобто якщо за троячку в Голосієві людина отримає компенсації 100 тисяч, а у продажу є схожі об’єкти по 80-120 тисяч, то велика ймовірність, що їй погодяться продати лише житло за завищеною вартістю. А значить, 20 тисяч потрібно буде доплатити зі своєї кишені або шукати квартиру гірше.

Забудовники кажуть, що якщо компенсації видаватимуть без збоїв, то вже до кінця цього року готове житло може закінчитися, а нових проектів ніхто не починає. Тому цілком реальний дефіцит квартир, що одразу ж підняв на них ціни: вони можуть зрости на 10-15% і більше. Тому, на що вистачить компенсації і скільки ще доведеться доповісти своїх, незрозуміло.

КРАЇНА

АО «Кравець І Партнери»

Про це повідомляє АНТИРЕЙД з посиланням на СТРАНА.

З нового року без постановки на військовий облік працювати офіційно влаштуватися не можна. При цьому чоловіків, які не перебувають на військовому обліку за місцем проживання, досі дуже багато.

А якщо ставати на облік, то одразу можна отримати і повістку. І замість нового місця роботи вирушити на фронт.

Не менше проблем і у роботодавців.

“За новою постановою Кабміну, компанії мають вести первинний облік військовозобов’язаних та повідомляти про них у військкомати. Через підприємства також активно вручають повістки, а керівник відповідальний за “доставку” призовника на медкомісію. Тому багато дрібних і навіть середніх компаній зі штатом до 150 осіб намагаються. військовослужбовців взагалі не брати, принаймні офіційно, на цьому тлі зростає частка нелегальної зайнятості, в ній зараз зацікавлені і працівники, і роботодавці.. Поки спрацьовує”, – розповів нам голова громадського об’єднання SAVEФОП та власник віконного підприємства Сергій Доротич.

Тобто, виходить, ринок праці ще більше сягає тіні, а це означає, що лікарняних, відпускних і, головне, трудового стажу багато українців не отримують. Більше того, як каже Доротич, якщо у роботодавця є вибір – прийняти на роботу військовозобов’язаного спеціаліста або того, хто на обліку не перебуває (наприклад, жінку, володаря “білого квитка” тощо), – то нерідко перевагу віддають саме останнім.

Розбиралися, як військовий облік впливає ринок праці.

На роботу через військкомат

Як пояснив голова адвокатського об’єднання “Кравець і партнери” Ростислав Кравець, військовий квиток при працевлаштуванні був потрібен і до війни. Його подавали у пакеті з іншими документами: паспортом, дипломом тощо. Але у мирний час це була проста формальність.

“Зараз це стало обов’язковим. І багато хто боїться, що варто їм здатися у військкоматі, як їм одразу вручать повістку. Але це лише одна із страшилок. Інша пов’язана з самим оформленням на роботу. Є думка, що як тільки ти засвітився на підприємстві, тебе простіше дістати військкомам.За фактом так і є. Адже керівники підприємств та організацій є одним з офіційних каналів розсилки повісток.Передаючи повістку через роботодавця, легко довести факт належного вручення, а це означає, що військовозобов’язаний не зможе ухилятися на підставі того, що, мовляв, жодного порядку денного не отримував. Мало того, кілька штрафів за неявку при доведеному належному врученні повістки можуть стати підставою для порушення вже важкої кримінальної статті, яка передбачає до трьох років позбавлення волі”, – каже Кравець.

За словами Доротича, з недавніх пір істотно посилилися вимоги до роботодавців, які приймають до штату військовозобов’язаних громадян.

“По-перше, потрібно бути постійно на зв’язку з військкоматом, передавати списки військовозобов’язаних, звіряти дані щодо них. Багатьох підприємців, особливо дрібних, це вже саме по собі напружує, тому що під повістки потрапляють і вони самі. переклали контроль за явкою на медкомісію тих, кому через них вручають повістки. Якщо не побачив – адміністративна відповідальність, додаткові перевірки”, – розповів Доротич.

Йдеться про постанову Кабміну №1487, яка була прийнята “під ялинку”, в останніх числах грудня минулого року, і набула чинності у січні 2023 року.

Ця ухвала вносить зміни до порядку військового обліку. Зокрема, в ньому прописано, що керівники підприємств та організацій мають забезпечити окреме ведення кадрових документів військовозобов’язаних осіб, так званий персональний військовий облік (і навіть брати для цього додаткових кадровиків до штату, якщо це потреба). Також існує окремий типовий бланк, який мають тепер заповнювати на підприємствах, – відомість оперативного обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів.

Для ведення такого обліку на підприємстві мають перевіряти наявність у потенційного працівника військово-облікового документа.

“Прийом на роботу здійснюється лише після взяття на військовий облік у районних (міських) територіальних центрах комплектації та соціальної підтримки, органах СБУ, підрозділах Служби зовнішньої розвідки”, – йдеться у статті 34 постанови Кабміну №1487.

Інформацію про зміни в облікових даних (наприклад, якщо людина звільнилася) роботодавець зобов’язаний повідомити ТЦК протягом семи днів з моменту таких змін.

У постанові також зазначено, що керівники підприємств мають повідомляти працівників про заклик спеціальними наказами під розпис. І “забезпечувати їх своєчасне прибуття” у військкомати (як саме, не вказано).

“Якщо, ти тут не працюєш”

На тлі всіх цих нововведень боятися стали вже не лише пересічні громадяни, які шукають роботу, а й їхні потенційні працедавці.

“Великі компанії, зрозуміло, особливого вибору не мають. Але там керівник безпосередньо не бігає у військкомат, є спеціальна людина, яка веде облік військовозобов’язаних. Крім того, для великих роботодавців є не лише батіг, а й пряник – можливість забронювати частину співробітників. А ось дрібний бізнес зв’язуватися з військкоматами та обліком працівників не дуже хоче. Тим більше, що сам ФОП разом зі своїм працівником може отримати повістку”, – зазначає Доротич.

Тому, за його словами, якщо є вибір – прийняти на роботу військовозобов’язаного фахівця або того, хто не перебуває на військовому обліку, – багато хто вибере саме останнього.

Ще один варіант, який, за словами Доротича, набирає популярності – робота без оформлення.

“Тут сходяться інтереси і потенційного працівника, і роботодавця. Тому тіньової зайнятості стає дедалі більше. А на випадок перевірок Держпраці заздалегідь вигадують різні легенди. Типу: ти тут не працюєш, зайшов дізнатися про вакансію або до знайомого”, – розповідає Доротич.

За словами Кравця, неофіційна зайнятість стає дедалі популярнішою серед українців ще й через проблемні кредити: люди бояться, що почнуть віднімати борги з їхніх зарплат. А немає оформлення – немає ні повісток, ні боргів.

Але при цьому немає і трудових гарантій, які покладено працюючим українцям за КЗпП. Тобто лікарняні, відпускні залежать лише від доброї волі роботодавця. А трудовий стаж взагалі не нараховується, тому що немає відрахувань ЄСВ за працівника.

Незрозуміло також, як довго можна буде ховатися від Держпраці, оскільки влада взяла курс на закручування гайок з нелегальною зайнятістю, а штрафи там досить серйозні – можуть сягати кількох сотень тисяч гривень.

“Але поки що дрібний і навіть середній бізнес обирають такий формат”, – каже Доротич.

Втім, із цією ж проблемою стикається й великий бізнес.

“З нового року зіткнулися з проблемою, що не можемо набрати водіїв на офіційну зайнятість – люди бояться військкомату. Хочуть тільки нелегально. Але нам це важко – все ж таки у нас вантажні перевезення”, – каже “СТРАНІ” керівників однієї з великих торгових компаній..

“Військовозобов’язані чоловіки мають при влаштуванні на роботу надати військовий квиток. Деякі бояться повісток, але такі правила”, – каже нам керівник деревообробного підприємства ВДСМ Ірина Мацепура.

“Скаржаться, що не можуть знайти роботу через військкомат, ухилисти. Бояться, що заберуть на війну”, – каже голова концерну “Ярослав” Олександр Барсук.

СТРАНА

АО «Кравець І Партнери»

Однак законом не вказано в якому порядку має бути оскаржена оцінка і судова практика з цього питання не є сталою. В Єдиному державному реєстрі судових рішень є і такі рішення, які винесені за результатом розгляду скарги на виконавця, і такі, які винесені за результатом розгляду позовної заяви до суб’єкта оціночної діяльності.

З одного боку можна зробити висновок про те, що права позивача порушені були суб’єктом оціночної діяльності, тому саме до нього потрібно позиватись. Крім винесення постанови про призначення суб’єкта оціночної діяльності, виконавець в процесі визначення оцінки ніякої участі не приймає. При подачі таких позовних заяв позивачі посилались на Постанову пленуму Вищого адміністративного суду №3 від 13.12.2010 року, в якій зазначалось, що оцінка є результатом діяльності оцінювача, а не державного виконавця, а тому позов про оскарження оцінки слід пред’являти до оцінювача.

З іншого боку, так як оцінка була проведена за ініціативою виконавця і призначення такої оцінки є саме його процесуальною дією, а дії виконавця оскаржуються в порядку подачі скарги в суд, то потрібно подавати саме таку скаргу.

Позовні заяви подавались і в суд загальної юрисдикції, і в адміністративний суд (оскільки відповідач, як орган державної виконавчої служби, є суб’єктом владних повноважень, а спір пов’язаний з примусовим виконанням рішення, що свідчить про публічно-правовий характер спірних правовідносин).

Ще більшої плутанини вносить в це питання Велика Палата Верховного Суду (ВП ВС), яка робить висновок про те, що звіт про оцінку взагалі не оскаржується в суді.

Однак, якщо проаналізувати всі постанови Великої Палати з даного питання, то можна зробити цілком конкретні висновки про те, як потрібно діяти. Принаймні до того часу, поки ВП ВС знову не винесе інший правовий висновок з даного питання.

Найбільш суперечливою постановою ВП ВС є постанова від 13 березня 2018 року по справі №914/881/17, щодо якої троє суддів висловили окрему думку (до речі, дуже аргументовану, з посиланнями на 5 рішень з практики ЄСПЛ, які стосуються доступу до правосуддя).

Позов в даній справі обґрунтовано тим, що оскаржуваний звіт про оцінку майна порушує права позивача, є незаконним і прийнятим з порушенням вимог Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та частини 2 статті 20 Господарського кодексу України, оскільки оцінене майно належить позивачу на праві приватної власності, доступ відповідача до такого майна власник не забезпечував та проведення його оцінки не замовляв; крім того дата складення самого звіту не збігається з датою проведення оцінки майна, що, на думку позивача є підставами для визнання цього звіту про оцінку майна недійсним. За твердженням позивача, звіт порушує його права, оскільки об’єкт оцінки належить позивачу, то звіт є втручанням у його господарську діяльність.

В цій справі всі три інстанції дійшли до одного висновку – що провадження у справі підлягає припиненню.

Зокрема, ВП ВС вказала, що за змістом статей 12, 33 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб’єктом оціночної діяльності — суб’єктом господарювання висновки та його дії стосовно реалізації своєї практичної діяльності з визначених питань, що унеможливлює здійснення судового розгляду справ у спорах про визнання такого звіту недійсним.

І все це при тому, що стаття 33 вказаного вище закону прямо передбачає, що спори, пов’язані з оцінкою майна, майнових прав, вирішуються в судовому порядку…

Протягом року, поки не було винесено протилежну правову позицію, юристи оскаржували оцінку на власний страх і ризик. Поки ВП ВС не було винесено постанови від 20 березня 2019 року по справі №821/197/18/4440/16.

Найважливіший висновок цієї постанови в тому, що на думку Великої Палати Верховного Суду, визначення вартості майна боржника є процесуальною дією державного виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа — сам державний виконавець чи залучений ним суб’єкт оціночної діяльності, здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання на підставі виконавчих документів. Отже, оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців.

Однак ця правова позиція також цікава і висновком про підсудність.

Позов було мотивовано тим, що відповідачем — суб’єктом оціночної діяльності протиправно, всупереч вимогам законодавства та із заниженням реальної вартості здійснено оцінку нерухомого майна позивача, а замовником оцінки майна — ДВС — протиправно передано нерухоме майно за такою вартістю на примусові торги.

По даній справі суд першої інстанції відмовив у відкритті провадження, суд апеляційної інстанції змінив ухвалу, доповнивши її резолютивну частину роз’ясненням щодо можливості звернення позивача до суду в порядку цивільного судочинства.

Верховний суд направив справу для продовження розгляду до Херсонського окружного адміністративного суду і не погодився з висновком про необхідність розгляду цієї справи в порядку цивільного судочинства.

За правилами статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а рішення, дії чи бездіяльність виконавця щодо виконання рішень інших органів можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду.

На підставі цієї статті ВП ВС дійшла висновку, що під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні брати за основу суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Оскільки в цьому випадку оцінка майна здійснена в процесі виконання виконавчого напису нотаріуса, то в силу вимог частини другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» така оцінка може бути оскаржена сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Відповідачем у такому випадку має бути орган державної виконавчої служби, а суб’єкт оціночної діяльності може бути залучений як третя особа.

В подальшому зі схожим висновком було винесено ще дві постанови ВП ВС.

Постанова ВП ВС від 12 червня 2019 року у справі №308/12150/16-ц містить наступні узагальнюючі висновки:

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов’язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Відповідно до статті 383 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання скарги до суду) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Згідно з частиною другою статті 384 цього Кодексу скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.

Отже, право на звернення зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця пов’язане з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України.

Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, вчинених на виконання судових рішень, ухвалених у порядку цивільного судочинства, передбачено у ЦПК України, у таких випадках виключається адміністративна юрисдикція.

На думку Великої Палати Верховного Суду, визначення вартості майна боржника є процесуальною дією державного виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа — сам державний виконавець чи залучений ним суб’єкт оціночної діяльності — здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання рішень відповідних органів, уповноважених осіб та суду. Тому оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців.

Оскільки в цьому випадку оцінка майна здійснена в процесі виконання рішень Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області про стягнення заборгованості та про звернення стягнення на предмет іпотеки, то в силу вимог Закону України «Про виконавче провадження» така оцінка може бути оскаржена сторонами, іншими учасниками та особами до суду у порядку цивільного судочинства.

Вказана правова позиція має також важливий висновок щодо строку оскарження оцінки.

Статтею 384 ЦПК України та статтею 58 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено 10-денний строк на оскарження оцінки майна з моменту отримання повідомлення про результати рецензування (а редакції на момент виникнення правовідносин).

Суд зазначає, що з огляду на вказані норми закону та встановлені обставини справи суд попередньої інстанції зробив обґрунтований висновок, що з моменту отримання результатів рецензування скаржник на десятий день оскаржив їх у судовому порядку.

Таке оскарження було здійснено не відповідно до порядку, визначеного ЦПК України (в порядку позовного провадження), про що її повідомлено ухвалою суду від 08 листопада 2016 року.

Після отримання ухвали суду скаржник без зволікань звернувся до суду з указаною скаргою.

Зважаючи на вказане, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок, що строк звернення до суду пропущено з поважних причин, тому він підлягає поновленню.

Отже, як бачимо, строк було пропущено через відсутність єдиної судової практики та роз’яснень щодо того, в якому порядку необхідно оскаржувати оцінку. Добре, що хоч строк оскарження судом було поновлено, як свідчить судова практика, цей строк суд міг би й не поновити.

Щодо підсудності даної категорії справ та щодо порядку оскарження пізніше аналогічний висновок було сформульовано і в Постанові ВП ВС від 02 жовтня 2019 року по справі №346/79/17.

Зокрема, було зазначено, що юрисдикція спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби залежить від типу виконавчого документа, на підставі якого було відкрите виконавче провадження, а також суб’єктів їх видання.

В чому ж різниця для суб’єкта оскарження звіту про оцінку майна? Яка для нього практична відмінність процедури розгляду судами позовної заяви та скарги?

Перш за все, для скарги процесуальним законодавством встановлено значно більш скорочені строки судового розгляду. Це могло б бути великою перевагою, якби якість процесуальних норм щодо строків розгляду скарги не нівелювалась практикою застосування цих норм. На жаль, на даний час суди фактично нічого не розглядають у розумні строки чи в строки, які визначені законодавством.

У більшості випадків оцінку оскаржують для того щоб зупинити реалізацію майна. Стаття 57 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що оскарження в судовому порядку результатів визначення вартості чи оцінки майна не зупиняє передачі майна на реалізацію, крім випадків зупинення передачі майна на реалізацію судом.

В якому порядку суд має виносити ухвалу про зупинення передачі майна – законом не передбачено. Так само, як і не передбачено права чи обов’язку суду зупинити виконавче провадження до закінчення розгляду скарги.

В цьому є основна відмінність позову та скарги для сторони виконавчого провадження, яка оскаржує оцінку. При подачі позову чітко передбачена можливість винесення судами ухвали в порядку забезпечення позову. При розгляді скарги такої можливості не передбачено.

Іноді при розгляді скарг суди задовольняють клопотання про зупинення виконавчого провадження посилаючись на норми про забезпечення позову, однак це не зовсім правильно. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ в постанові пленуму від №6 від 07.02.2014 вказав, що суди розглядаючи скарги на дії виконавців не вправі вжити заходів забезпечення скарги (аналогічно забезпеченню позову) шляхом зупинення виконавчого провадження, зупинення дії оскаржуваного рішення тощо.

Однак, слід розуміти, що все-таки суди не позбавлені можливості зупиняти виконавче провадження на час розгляду скарги чи зупиняти передачу майна на реалізацію. В тій же постанові пленуму, яка була згадана вище, далі зазначається: … разом із тим до завершення розгляду скарги при наявності для цього підстав суд може зупинити стягнення на підставі виконавчого листа (пункт 4 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року).

В новій редакції Закону України «Про виконавче провадження» дана підстава зупинення виконавчого провадження передбачена ч.2 ст. 34, відповідно до якої виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.

Враховуючи строки розгляду судом скарг на дії державних та приватних виконавців, зупинення виконавчого провадження судом на час розгляду такої скарги є необхідним та дуже важливим заходом, спрямованим у першу чергу на безперешкодне виконання винесеного рішення, якщо воно буде ухвалено на користь скаржника.

При розгляді судами скарг є ще один нюанс, на який варто звернути увагу, а саме – те, що суди на даний час досить часто залишають скаргу без руху на тій підставі, що вона не відповідає вимогам до позовної заяви. Такі ухвали обґрунтовуються застосуванням принципу «аналогії закону», який передбачений частиною 9 статті 10 ЦПК, очевидно, при цьому суд спотворює цей принцип, оскільки зі змісту статті видно, що він стосується аналогії норм матеріального, а не процесуального права.

Також дивує в даному випадку вибірковість застосування такого принципу, оскільки при застосуванні до скарги заходів забезпечення позову принцип «аналогії закону» не застосовується, а при вирішенні питання щодо вимог і форми, яким має відповідати скарга цей принцип застосовується. На жаль, при цьому суди нехтують правом скаржника на доступ до правосуддя.

Надмірний формалізм – одна з найбільших проблем судової системи в Україні. Періодичні повернення справи на новий розгляд через власне трактування підсудності Верховним Судом не сприяють захисту прав сторін спору та реалізації їхнього права на доступ до суду. Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що при застосуванні судами норми права важливішим є зміст а не форма цієї норми.

У зв’язку з цим залишається сподіватись, що наступна правова позиція Великої Палати Верховного суду буде містити висновок про те, що в особи, яка звертається до суду за захистом свого права і просить визнати недійсним звіт з оцінки майна в межах виконавчого провадження, є свобода вибору способу такого захисту. Якщо ця особа подає позов до суб’єкта оціночної діяльності – то суди зобов’язані розглядати такий позов, а якщо подається скарга на виконавця – то суди зобов’язані розглянути таку скаргу. І не створювати штучні перешкоди в доступу до правосуддя.

Посилання на використані постанови ВП ВС:

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року по справі №914/881/17: http://reyestr.court.gov.ua/Review/72819699

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року по справі №821/197/18/4440/16: http://reyestr.court.gov.ua/Review/81013816

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року по справі №308/12150/16-ц: http://reyestr.court.gov.ua/Review/82637252

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року по справі №346/79/17: http://reyestr.court.gov.ua/Review/84788876

Адвокат, керівник відділу

по роботі з фізичними особами АО «Кравець і Партнери»

Бабенко Юрій

Адвокатская компания Кравец и Партнеры

Наразі існує досить багато роз’яснень з приводу підготовки та подачі заяви до ЄСПЛ, тому в даній статті хотілося б обговорити, що ж робити після отримання такого омріяного рішення ЄСПЛ та які проблеми можуть виникнути з його виконанням в Україні.

Початок процедури виконання рішення ЄСПЛ

Статтею 46 Конвенції визначено, що Високі Договірні Сторони зобов’язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.

23 лютого 2006 року було прийнято Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якого порядок виконання Рішення ЄСПЛ визначається цим Законом, Законом України «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом.

Координацією виконання рішень ЄСПЛ та інформуванням про хід виконання рішень ЄСПЛ у справах, в яких Україна є стороною, здійснюються Міністерством юстиції в установленому порядку через Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини. Фактично, Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини та його Секретаріат вирішують всі питання пов’язаними з виконанням рішення ЄСПЛ.

Так, протягом десяти днів від дня одержання повідомлення про набуття Рішенням статусу остаточного Міністерство юстиції України вчиняє наступні дії:

1) Готує та надсилає для опублікування в газеті «Урядовий кур’єр» стислий виклад Рішення українською мовою.

2) Надсилає стислий виклад Рішення Стягувачеві, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, всім державним органам, посадовим особам та іншим суб’єктам, безпосередньо причетним до справи, за якою постановлено Рішення.

3) Крім цього, надсилає Стягувачеві повідомлення з роз’ясненням його права подати до державної виконавчої служби заяву про виплату відшкодування, в якій мають бути зазначені реквізити банківського рахунка для перерахування коштів. При цьому, варто звернути увагу, що неподання Стягувачем заяви про виплату відшкодування не є перешкодою для виконання Рішення.

4) Надсилає до державної виконавчої служби оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України.

Отримавши вказані документи, державна виконавча служба упродовж десяти днів з дня їх надходження документів, відкриває виконавче провадження.

Таким чином, на відміну від виконання рішення національних судів, ініціатором відкриття виконавчого провадження виступає не Стягувач, а орган, на який покладено функції щодо координації виконання рішення ЄСПЛ – наразі, як уже зазначалось, це Міністерство юстиції України.

Крім того, процес виконання залежить від встановленого в Рішенні обов’язку держави та може здійснюватися шляхом:

— виплати Стягувачеві відшкодування;

— вжитті додаткових заходів індивідуального характеру;

— вжитті заходів загального характеру.

Виконання рішення щодо виплати відшкодування

Національне законодавство визначає, що виплата відшкодування Стягувачеві має бути здійснена у тримісячний строк з моменту набуття рішенням ЄСПЛ статусу остаточного або у строк, передбачений у рішенні. У разі порушення зазначеного строку на суму відшкодування нараховується пеня.

Так, протягом одного місяця від дня відкриття виконавчого провадження за рішенням ЄСПЛ Міністерство юстиції надсилає до Державної казначейської служби України, постанову про відкриття виконавчого провадження та той же пакет документів, який був поданий до державної виконавчої служби.

Протягом 10 днів від дня надходження зазначених документів Державна казначейська служба України, здійснює списання на вказаний Стягувачем банківський рахунок, а в разі його відсутності — на депозитний рахунок державної виконавчої служби коштів з відповідної бюджетної програми Державного бюджету України.

Підтвердження списання відшкодування від Державної казначейської служби України, та підтвердження виконання всіх вимог, зазначених у резолютивній частині остаточного рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, резолютивній частині остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, у рішенні Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, у рішенні Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України, є для державної виконавчої служби підставою для закінчення виконавчого провадження.

Отже, якщо в рішенні ЄСПЛ не встановлено інших вимог окрім відшкодування, після перерахування коштів від Державної казначейської служби України на рахунок Стягувача або на депозитний рахунок державної виконавчої служби, таке рішення є повністю виконаним.

Водночас, варто звернути увагу на деякі нюанси, які можуть виникнути під час виплати відшкодування.

Так, наприклад, якщо встановити місцеперебування (місцезнаходження) Стягувача — фізичної особи неможливо, а також у разі смерті Стягувача — фізичної особи чи реорганізації або ліквідації Стягувача — юридичної особи сума відшкодування перераховується на депозитний рахунок державної виконавчої служби. Аналогічна процедура застосовується у випадку неподання Стягувачем заяви про виплату відшкодування, в якій зазначені реквізити банківського рахунка для перерахування коштів.

Разом з цим, сума відшкодування, яка знаходиться на депозитному рахунку державної виконавчої служби, перераховується:

а) на рахунок Стягувача після подання ним відповідної заяви;

б) на рахунки спадкоємців Стягувача — фізичної особи після подання ними належним чином оформлених документів, які надають їм право на отримання спадщини;

в) на рахунок правонаступника реорганізованого Стягувача — юридичної особи після подання ним належним чином оформлених документів, які підтверджують його правонаступництво;

г) на рахунки засновників (учасників, акціонерів) ліквідованого Стягувача — юридичної особи після подання ними рішень суду, які підтверджують їхній статус та визначають частку відшкодування, що належить до виплати кожному із засновників (учасників, акціонерів).

Наразі існує позитивна практика щодо виплати постраждалій стороні сатисфакції призначеної ЄСПЛ в Україні, тобто не виконаних рішень щодо виплати відшкодування майже не має.

Виконання рішення щодо додаткових заходів індивідуального характеру

З метою забезпечення відновлення порушених прав Стягувача, крім виплати відшкодування, рішенням ЄСПЛ може бути передбачено вжиття додаткових заходів індивідуального характеру, а саме:

а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який Стягувач мав до порушення Конвенції;

б) інші заходи, передбачені у Рішенні.

Відновлення попереднього юридичного стану Стягувача може відбуватись шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі, або повторного розгляду справи адміністративним органом.

Так як і під час виконання рішення щодо відшкодування, протягом десяти днів від дня одержання повідомлення про набуття Рішенням статусу остаточного Міністерство юстиції надсилає Стягувачеві повідомлення з роз’ясненням його права порушити провадження про перегляд справи та/або про його право на відновлення провадження відповідно до чинного законодавства та повідомляє органи, які є відповідальними за виконання передбачених у рішенні додаткових заходів індивідуального характеру, про зміст, порядок і строки виконання цих заходів.

Варто зауважити, що на виконання вказаного обов’язку, процесуальним законодавством в порядку цивільного, адміністративного, господарського та кримінального судочинства встановлено можливість перегляду судових рішень за виключними обставинами. Заява про перегляд судового рішення з вказаної підстави подається до Верховного суду і розглядається у складі Великої палати.

Контроль за виконанням додаткових заходів індивідуального характеру, передбачених у Рішенні, що здійснюються під наглядом Комітету міністрів Ради Європи, покладається на Міністерство юстиції.

Органи, відповідальні за виконання додаткових заходів індивідуального характеру, зобов’язані невідкладно та у визначений Рішенням та/або чинним законодавством строк виконати додаткові заходи індивідуального характеру повідомити про виконання таких заходів.

Таким чином, проблем з виконанням додаткових заходів також майже не виникає.

Виконання рішення щодо додаткових заходів загального характеру

Заходи загального характеру вживаються з метою забезпечення додержання державою положень Конвенції, порушення яких встановлене Рішенням ЄСПЛ, забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявленого Судом порушення, а також усунення підстави для надходження до Суду заяв проти України, спричинених проблемою, що вже була предметом розгляду в Суді.

Саме виконання вказаних заходів є найбільш відповідальним обов’язком, адже вимагає від державних органів найбільше зусиль та потребує певного часу.

Заходами загального характеру є заходи, спрямовані на усунення зазначеної в Рішенні системної проблеми та її першопричини, зокрема:

а) внесення змін до чинного законодавства та практики його застосування;

б) внесення змін до адміністративної практики;

в) забезпечення юридичної експертизи законопроектів;

г) забезпечення професійної підготовки з питань вивчення Конвенції та практики Суду прокурорів, адвокатів, працівників правоохоронних органів, працівників імміграційних служб, інших категорій працівників, професійна діяльність яких пов’язана із правозастосуванням, а також з триманням людей в умовах позбавлення свободи;

д) інші заходи, які визначаються — за умови нагляду з боку Комітету міністрів Ради Європи — державою-відповідачем відповідно до Рішення ЄСПЛ з метою забезпечення усунення недоліків системного характеру, припинення спричинених цими недоліками порушень Конвенції та забезпечення максимального відшкодування наслідків цих порушень.

Щокварталу Міністерство юстиції готує та надсилає до Кабінету Міністрів України подання щодо вжиття заходів загального характеру, готує аналітичний огляд для Верховного Суду та готує та надсилає до Апарату Верховної Ради України пропозиції для врахування під час підготовки законопроектів.

Прем’єр-міністр України відповідно до подання, визначає центральні органи виконавчої влади, які є відповідальними за виконання заходів загального характеру, та невідкладно дає їм відповідні доручення.

Центральний орган виконавчої влади, визначений у дорученні Прем’єр-міністра України, у встановлений у дорученні строк забезпечує в межах своєї компетенції видання відомчих актів на виконання заходів загального характеру та контролює їх виконання та вносить до Кабінету Міністрів України пропозиції щодо прийняття нових, скасування чинних нормативно-правових актів або внесення до них змін.

Разом з цим, Кабінет Міністрів України видає в межах своєї компетенції акти на виконання заходів загального характеру, а також вносить у порядку законодавчої ініціативи до Верховної Ради України законопроекти щодо прийняття нових, скасування чинних законів або внесення до них змін.

Відповідні акти мають бути видані та відповідний законопроект має бути внесений Кабінетом Міністрів України на розгляд Верховної Ради України протягом трьох місяців від дня видання доручення Прем’єр-міністра України.

У разі невиконання або неналежного виконання Рішення винні службові особи, до повноважень яких належить це виконання, несуть адміністративну, цивільну або кримінальну відповідальність, передбачену законами України.

Звичайно на практиці, цей процес може бути більш складним, адже подолання того чи іншого системного порушення може вимагати залучення великої кількості органів та посадових осіб, проведення міжвідомчих нард та створення консультативних груп.

Станом на сьогодні перебувають на виконанні наступні заходи загального характеру:

— проблема невиконання чи тривалого виконання рішень національних судів, яка безпосередньо впливає на ефективність системи правосуддя, існує в Україні тривалий період часу та перебуває на контролі Комітету Міністрів Ради Європи з 2004 року (справа Юрій Миколайович Іванов, група справ Жовнер та Бурмич та інші проти України);

— проблема ненадання ув’язненим/засудженим копій документів, необхідних для їх звернення до Європейського суду. (група справ Найдьон та справа Василь Іващенко проти України);

— проблема невиконання органами влади обов’язку проводити ефективні розслідування фактів насильницьких дій, вчинених, як стверджується, на ґрунті расової/етнічної нетерпимості (справи Федорченко та Лозенко проти України);

— проблема масового побиття засуджених із залученням підрозділів спеціального призначення, груп швидкого реагування та працівників установи виконання покарань, у якості як покарання, так і під час проведення навчальних операцій із забезпечення безпеки, тобто дій, щодо яких держава має застосовувати політику нульової толерантності (група справ Карабет та інші проти України);

— проблема нелюдського та/або такого, що принижує гідність поводження, якого зазнали заявники з огляду на переповненість у камерах, неналежні умови тримання під вартою та ненадання належної медичної допомоги під час тримання під вартою, та відсутність ефективного юридичного засобу захисту у зв’язку з цим, розглядаються Комітетом Комітету Міністрів Ради Європи з 2005 року (Групи справ Невмержицький, Яковенко, Логвиненко, Ісаєв та Мельник проти України).

Як підсумок, хотілося б ще раз наголосити, що Україна, приєднавшись до Конвенції з прав людини та основоположних свобод, зобов’язалася поважати права людини, які у ній визначені. А тому першочерговим завданням для державних органів залишається не допускати порушення статей Конвенції, а якщо таке порушення трапилось зробити все для його відновлення.

Адвокат Адвокатського об’єднання «Кравець і партнери»

Бибка Тетяна

Адвокатская компания Кравец и Партнеры