А також про те, що загалом умови угоди для України вимальовуються, м’яко кажучи, не надто вигідні. Як підрахували експерти, наша країна зможе отримувати лише близько 2% від видобутку корисних копалин. 

Але на той момент ще не було порядку використання коштів, отриманих від реалізації спільних ресурсів з американцями ресурсних проектів.

Кабінет міністрів ухвалив такий порядок своїм окремим розпорядженням від 16 лютого.

Документ дуже цікавий. У ньому, по суті, прописаний “автономний” механізм вилучення грошей з українського бюджету, причому навіть без голосування парламенту з цього питання.

“Складається враження, що для нас підготували варіант Венесуели, і США просто розпоряджатимуться українськими надрами та отриманими від них доходами на свій розсуд”, – каже голова адвокатського об’єднання “Кравець і партнери” адвокат Ростислав Кравець.

Про що йдеться?

У Порядку докладно розписано механізм використання коштів, передбачених у держбюджеті за бюджетною програмою “Реалізація угоди між урядом України та урядом США щодо створення Американсько-українського інвестиційного фонду відновлення”.

Нагадаємо: цей фонд було створено наприкінці минулого року. Стартовий капітал визначено у сумі 150 млн доларів – по 75 млн від кожної із сторін. В українському бюджеті на цей рік на фінансування фонду передбачено 1,9 млрд. гривень.

І Кабмін своїм розпорядженням запустив механізм використання саме цих грошей.

Головним розпорядником бюджетних коштів у Порядку названо Мінекономіки, а одержувачем – державне Агентство з питань підтримки державно-приватного партнерства.

Зазначимо, що це Агентство було створено ще у 2019 році, хоча його діяльність важко назвати бурхливою. На рахунку організації за останні майже 7 років – лише 7 проектів (від будівництва багаторівневого паркінгу у Львові до концесії порту Херсон).

Очолює Агентство Ніко Гачечіладзе. Крім нього на офіційному сайті Агентства згадується ще двоє співробітників – начальник відділу підтримки проектів Юлія Суховерха та юрист Мирослава Бєлова.

У Порядку йде відсилання на угоду між цим Агентством та Корпорацією США щодо фінансування міжнародного розвитку, за підсумками якої і було створено Американсько-український інвестиційний фонд відновлення “у формі обмеженого партнерства”.

На що Агентство витрачатиме отримані гроші (1,9 млрд гривень у 2026 році)?

У Порядку визначено дві видаткові статті:

1. Порівняний внесок до Американсько-українського інвестиційного фонду відновлення, створений у формі обмеженого партнерства (далі – Партнерство).

2. Інші внески до Партнерства, передбачені угодою про фонд відновлення та угодою про обмежене партнерство.

За першим пунктом гроші виділяються за письмовим повідомленням Мінекономіки про внесок у капітал фонду відновлення.

Щодо другого пункту “про інші внески”, то тут йдеться про резервування 50% коштів, отриманих від “певного рівня видобутку”, сплачених інвесторами за договорами про розподіл продукції тощо.

Тобто, половина суми, отриманої Україною від інвесторів або як перший прибуток про реалізацію проектів з надр відразу йде назад – до Американсько-українського інвестиційного фонду. При цьому, як зазначається у пункті 8 Порядку, Агентство перераховуватиме кошти зі своїм рахунком, відкритих в органах Казначейства на гривневий рахунок Партнерства (фонду) або представництво Партнерства, відкритий у банку або представництві іноземного банку, що діє на території України.

Жодного додаткового голосування Ради за перерахування цих коштів уже не потрібно.

Агентство просто подаватиме щоквартальні звіти до Мінекономіки про використання бюджетних коштів.

Таким чином, Агентство з державно-приватного партнерства стане своєрідним посередником із передачі грошей з українського бюджету до Американсько-українського фонду відновлення. Останній же повністю курирує Корпорація США з фінансування міжнародного розвитку (DFC) та українське Мінекономіки.

Екс-керівник “Укрспецекспорту” Сергій Бондарчук каже, що новий Порядок розподілу коштів виписаний таким чином, “щоб запобігти розбазарюванню бюджетних грошей”.

“Всі ми знаємо, як в Україні витрачаються бюджетні кошти, у тому числі, цільові, і що “мету” можуть змінити у будь-який момент. Судячи з усього, американці вирішили заздалегідь перестрахуватися і наполягли на закріпленні такого механізму перерахування коштів, на який Рада вплинути згодом вже не зможе. Простіше кажучи, зробили все так, зробили все так, зробили все так, як зробили все так, зробили все так, як зробили все так, як зробили все так, як зробили все так, як зробили все так, як зробили. український бюджет надійдуть перші кошти за ресурсною угодою (інвестиції чи прибуток), половина відразу піде назад до Фонду, і буде вважатися черговою частиною українського внеску до наступних проектів”, – говорить Бондарчук.

Він додав, що США таким чином намагається уникнути ситуації, коли “ресурсні гроші потонуть у бюджеті та нові проекти інвестицій з боку України вже не буде або будуть копійки”.

Тобто половину грошей за ресурсною угодою Україна автоматично реінвестуватиме у нові проекти, і не зможе витрачати на бюджетні статті, скажімо, на медицину чи соціальну підтримку громадян.

І це крім обов’язкового внеску до Американсько-українського фонду (цього року – 75 млн доларів).

Бондарчук вважає, що такий механізм розподілу коштів – “по суті, продовження системи зовнішнього управління Україною”.

При цьому він вважає, що сама ресурсна угода порушує Конституцію України, за якою надра належать народу, а не Американсько-українському фонду.

Ростислав Кравець вважає, що новий Порядок розподілу коштів від ресурсної угоди Кабмін міг би будь-якої миті легко скасувати чи переписати – черговим своїм розпорядженням.

“Але зробити це без міжнародних наслідків можна лише до моменту значних інвестицій з боку США та американського бізнесу”, – каже Кравець.

Джерело: stranaua.media

АО «Кравець І Партнери»

Як вже всі зрозуміли мова буде йти про Вищу раду правосуддя (далі – ВРП) та її 11 членів, а саме: Тетяна БОНДАРЕНКО – член Вищої ради правосуддя, суддя Миколаївського апеляційного суду у відставці; Олег КАНДЗЮБА – член Вищої ради правосуддя, прокурор; Оксана КВАША – член Вищої ради правосуддя, доктор юридичних наук, професор; Олена КОВБІЙ – член Вищої ради правосуддя, суддя Херсонського окружного адміністративного суду; Алла КОТЕЛЕВЕЦЬ – член Вищої ради правосуддя, суддя Харківського апеляційного суду, кандидат юридичних наук; Дмитро ЛУК’ЯНОВ – член Вищої ради правосуддя, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України; Роман МАСЕЛКО  – член Вищої ради правосуддя, адвокат; Олексій МЕЛЬНИК – член Вищої ради правосуддя, прокурор; Микола МОРОЗ – член Вищої ради правосуддя, кандидат юридичних наук, доцент; Максим САВ’ЮК – член Вищої ради правосуддя, екс-старший детектив Національного антикорупційного бюро України; Григорій УСИК – член Вищої ради правосуддя, суддя Верховного Суду.

Так, ВРП, будучи стороною у справі (Відповідач), використовуючи свої владно-управлінські можливості, саме з метою перешкоджанню рівності сторін та впливу на суд, напередодні судових засідань, де ключовим постало питання використання матеріалів НСРД в дисциплінарних провадженнях щодо суддів до здійснення їх (матеріалів НСРД) перевірки на предмет законності та допустимості судом в кримінальному провадженні.

Так, 13.01.2026 року на офіційному сайті Вищої ради правосуддя було опубліковано матеріал під назвою «Використання матеріалів кримінальних проваджень як доказів у дисциплінарних провадженнях щодо суддів: чи існує правова проблема?», при цьому на початку цього матеріалу міститься перелік чинних членів ВРП (не всіх), що вказує очевидно на те, що це саме позицією чинних членів ВРП, які використовуючи ресурси ВРП як органу в обхід принципу рівності сторін, адже Позивач не має такого адміністративного ресурсу, здійснено прямий вплив на суд з метою формування та врахування саме позиції ВРП у спірних відносинах. При цьому таке використання адміністративного ресурсу було здійснено також з метою формування суспільної думки щодо допустимості використання матеріалів НСРД для подальшого впливу на думку суду вже з позиції врахування «суспільної думки», яка заздалегідь сформована самим ВРП.

https://hcj.gov.ua/news/vykorystannya-materialiv-kryminalnyh-provadzhen-yak-dokaziv-u-dyscyplinarnyh-provadzhennyah

Крім того, цей же матеріал під назвою «Використання матеріалів кримінальних проваджень як доказів у дисциплінарних провадженнях щодо суддів: чи існує правова проблема?» 13.01.2026 року було опубліковано і на сайті веб-порталу «Судова влада України», який в тому числі використовує і Верховний Суд (що розглядає дану справу).

https://court.gov.ua/archive/1951197/

Що також є черговим підтвердженням умисного використання ВРП адміністративного ресурсу з метою впливу на здійснення судового контролю за діяльністю і рішеннями ВРП, в тому числі, з приводу використання ВРП матеріалів НСРД при притягненні суддів до дисциплінарної відповідальності. 

Вказані обставини вже у своїй сукупності свідчать про порушення ВРП принципів рівності та умисному втручанні ВРП в право Позивача на незалежний та безсторонній процес розгляду його справи.

Досліджуючи питання можливості використання НСРД варто звернути увагу на наступне:

Базові гарантії захисту

Відповідно до ст. 31 Конституції України кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Отже, національним законодавством окреслено єдину виправдану мету для втручання в спілкування – запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи.

У своїй практиці щодо таємних заходів спостереження ЄСПЛ розробив такі мінімальні гарантії, які мають бути встановлені в законі, щоб уникнути зловживання владою: характер правопорушень, які можуть призвести до видачі наказу про перехоплення; визначення категорій осіб, телефони яких можуть бути прослуховані; обмеження тривалості прослуховування телефонних розмов; процедура, якої слід дотримуватися для вивчення, використання та зберігання отриманих даних; запобіжні заходи, яких слід вживати під час передачі даних іншим сторонам; та обставини, за яких записи можуть або повинні бути стерті чи знищені (див. Huvig , згадане вище, § 34; Amann проти Швейцарії [GC], № 27798/95 , §§ 56-58, ECHR 2000 ‑ II; Valenzuela Contreras , згадане вище, § 46; Prado Bugallo проти Іспанії , № 58496/00 , § 30, 18 лютого 2003 року; Weber та Saravia , згадане вище, § 95; та Association for European Integration and Human Rights та Ekimdzhiev , згадане вище, § 76).      

З огляду на ризик того, що система таємного спостереження, створена для захисту національної безпеки, може підірвати або навіть знищити демократію під прикриттям її захисту, Суд повинен бути впевнений у наявності належних та ефективних гарантій від зловживань. Оцінка залежить від усіх обставин справи, таких як характер, обсяг та тривалість можливих заходів, підстави, необхідні для їх призначення, органи, уповноважені санкціонувати, виконувати та контролювати їх, а також вид засобу правового захисту, передбачений національним законодавством. Суд має визначити, чи є процедури нагляду за призначенням та виконанням обмежувальних заходів такими, що обмежують «втручання» тим, що є «необхідним у демократичному суспільстві» (див. Klass and Others , згадане вище, §§ 49-50 та 59; Weber and Saravia , згадане вище, § 106; Kvasnica v. Slovakia , № 72094/01 , § 80, 9 червня 2009 року; та Kennedy , згадане вище, §§ 153-54).    

Перегляд та нагляд за заходами таємного спостереження можуть здійснюватися на трьох етапах: коли спостереження вперше наказується, під час його здійснення або після його припинення. Що стосується перших двох етапів, то сама природа та логіка таємного спостереження диктують, що не лише саме спостереження, але й супутній перегляд повинні здійснюватися без відома особи. Отже, оскільки особа обов’язково буде позбавлена можливості самостійно звернутися за ефективним засобом правового захисту або брати безпосередню участь у будь-якому провадженні щодо перегляду, важливо, щоб встановлені процедури самі по собі забезпечували належні та еквівалентні гарантії захисту її прав. Крім того, цінності демократичного суспільства повинні якомога сумлінніше дотримуватися в процедурах нагляду, якщо не мають бути перевищені межі необхідності у значенні статті 8 § 2. У сфері, де зловживання потенційно настільки легке в окремих випадках і може мати такі шкідливі наслідки для демократичного суспільства в цілому, в принципі бажано доручити наглядовий контроль судді, причому судовий контроль пропонує найкращі гарантії незалежності, неупередженості та належної процедури (див. Класс та інші , згадане вище, §§ 55-56).  

У випадках, коли законодавство, що дозволяє таємне спостереження, оскаржується в Суді, законність втручання тісно пов’язана з питанням, чи було дотримано критерію «необхідності», і тому Суду доречно розглядати разом вимоги «відповідно до закону» та «необхідності» (див. вищезгадану справу Кеннеді , § 155; див. також вищезгадану справу Квасніца , § 84). «Якість закону» в цьому сенсі означає, що національне законодавство має бути не лише доступним та передбачуваним у своєму застосуванні, але й забезпечувати, щоб заходи таємного спостереження застосовувалися лише тоді, коли це «необхідно в демократичному суспільстві», зокрема, шляхом забезпечення належних та ефективних гарантій та запобіжних заходів від зловживань. 

Отже, ключову роль в питанні допустимості здійснення втручання, в тому числі і через здійснення НСРД відіграє саме національне законодавство, в тому числі, й на третьому етапі – після припинення таємного спостереження.

Згідно з приписами ч. 4 ст. 258 КПК України, втручанням у приватне спілкування є доступ до змісту спілкування за умов, якщо учасники спілкування мають достатні підстави вважати, що спілкування є приватним. Різновидами втручання в приватне спілкування є: 1) аудіо-, відеоконтроль особи; 2) арешт, огляд і виїмка кореспонденції; 3) зняття інформації з електронних комунікаційних мереж; 4) зняття інформації з електронних інформаційних систем.

Статтею 260 КПК України передбачено, що аудіо-, відеоконтроль особи є різновидом втручання у приватне спілкування, яке проводиться без її відома на підставі ухвали слідчого судді, якщо є достатні підстави вважати, що розмови цієї особи або інші звуки, рухи, дії, пов’язані з її діяльністю або місцем перебування тощо, можуть містити відомості, які мають значення для досудового розслідування.

Отже, вказані норми національного законодавства передбачають, що 1) аудіо-, відеоконтроль особи; 2) арешт, огляд і виїмка кореспонденції; 3) зняття інформації з електронних комунікаційних мереж; 4) зняття інформації з електронних інформаційних систем віднесено до процесуальних дій, які можуть бути вчинені саме в рамках здійснення кримінального провадження і можливість втручання у приватне спілкування передбачена виключно і лише для кримінального провадження.

Відповідно по положень ст. 14 КПК України, втручання у таємницю спілкування можливе лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених цим Кодексом, з метою виявлення та запобігання тяжкому чи особливо тяжкому злочину, встановлення його обставин, особи, яка вчинила злочин, якщо в інший спосіб неможливо досягти цієї мети. Інформація, отримана внаслідок втручання у спілкування, не може бути використана інакше як для вирішення завдань кримінального провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 15 КПК України інформація про приватне життя особи, отримана в порядку, передбаченому цим Кодексом, не може бути використана інакше як для виконання завдань кримінального провадження.

Статтею 2 КПК України проголошено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Отже, норми національного законодавства – ст. 2, ст. 14, ч. 3 ст. 15 КПК України все ж таки передбачають межі дискреції та гарантії захисту від використання інформації, отриманої внаслідок втручання у спілкування та приватне життя, а саме – що така інформація «не може бути використана інакше як для вирішення завдань кримінального провадження».

Тобто, в розрізі згадуваних мінімальних гарантій, про які раніше згадувалось в рішеннях ЄСПЛ, можна стверджувати, що на третьому етапі – після припинення таємного спостереження в Україні передбачено національне законодавство (ст. 14, ч. 3 ст. 15 КПК України) спрямоване на забезпечення того, щоб заходи таємного спостереження застосовувалися лише тоді, коли це «необхідно в демократичному суспільстві», зокрема, шляхом забезпечення належних та ефективних гарантій та запобіжних заходів від зловживань, в тому числі, від зловживань використання інформації, отриманої внаслідок втручання у спілкування та приватне життя для вирішення інших завдань, в тому числі, дисциплінарного, а не кримінального провадження.

Крім того, ст. 257 КПК України, що має назву «Використання результатів негласних слідчих (розшукових) дій в інших цілях або передання інформації» містить норми наступного змісту:

«1. Якщо в результаті проведення негласної слідчої (розшукової) дії виявлено ознаки кримінального правопорушення, яке не розслідується у даному кримінальному провадженні, то отримана інформація може бути використана в іншому кримінальному провадженні тільки на підставі ухвали слідчого судді, яка постановляється за клопотанням прокурора.

Слідчий суддя розглядає клопотання згідно з вимогами статей 247 та 248 цього Кодексу і відмовляє у його задоволенні, якщо прокурор, крім іншого, не доведе законність отримання інформації та наявність достатніх підстав вважати, що вона свідчить про виявлення ознак кримінального правопорушення.

2. Передання інформації, одержаної внаслідок проведення негласних слідчих (розшукових) дій, здійснюється тільки через прокурора.»

Отже, знову ж таки норми національного законодавства – ст. 257 КПК України –  визначають межі дискреції та передбачають можливість передання інформації, отриманої в результаті НСРД виключно лише для розслідування іншого кримінального провадження, і не допускає можливість використання результатів негласних слідчих (розшукових) дій в інших цілях або передання інформації не для здійснення кримінального провадження, що знову ж таки кореспондується з гарантіями за ст. 14 та ч. 3 ст. 15 КПК України, тобто норми національного законодавства в цій частині є узгодженими і не наділяють ВРП імунітетом від недотримання визначених гарантій.

В даному контексті вважаємо за необхідне звернути увагу на окрему думку суддів Великої Палати Верховного Суду Ступак О. В., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В.,  Мартєва С. Ю., Погрібного С. О., Шевцової Н. В. у справі №990SСGС/3/24, в якій судді досліджуючи питання слушності використання протоколів НС(Р)Д у дисциплінарному провадженні відносно судді, зазначили наступне: 

«…48. Аналіз наведених норм КПК України дає підстави для висновків, що  результати НСРД можна використовувати в інших цілях виключно в межах іншого кримінального провадження та на підставі відповідної ухвали слідчого судді. 

49. Якщо результати НСРД були отримані в межах кримінального провадження щодо розслідування тяжких або особливо тяжких злочинів, то вони можуть використовуватися лише в межах іншого кримінального провадження для розслідування злочинів та відповідно не можуть бути використані для протидії менш серйозним загрозам публічного порядку.
50. На відміну від злочину, ознаками якого є передбачене Кримінальним кодексом України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб`єктом злочину, дисциплінарний проступок відноситься до незлочинного правопорушення і, зазвичай, не є суспільно небезпечним.
51. Зокрема, суспільна небезпечність як ознака діяння полягає в тому, що діяння, яке визнається злочином, спричиняє істотну шкоду суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним законом, або створює реальну загрозу заподіяння такої шкоди.
52. Однак дисциплінарний проступок судді пов`язаний із його професійною діяльністю та виражається в обмеженні або порушенні законних прав та інтересів осіб, які беруть участь у судочинстві, невиконанні суддівських обов`язків, покладених на нього чинним законодавством, і так само загальновизнаних моральних вимог.
53. Отже, дисциплінарні проступки на відміну від злочинів необхідно розглядати як менш серйозну загрозу публічному порядку, а тому як докази для дисциплінарних процедур не можуть використовуватися матеріали, які одержані як НСРД для розслідування злочинів.
54. Таким чином, законодавством України встановлена пряма заборона на використання матеріалів НСРД для цілей, не пов`язаних з кримінальним провадженням. Під таку заборону потрапляє і факт використання відповідних матеріалів у дисциплінарному провадженні, оскільки у протилежному випадку такі дії дисциплінарного органу становитимуть порушення законодавства України, а саме використання зібраних в межах кримінального провадження доказів з іншою метою, ніж та, яка встановлена законом…»  

Принагідно нагадаємо, що згідно з вимогами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, передання результатів НС(Р)Д, отриманих унаслідок втручання у приватне спілкування, та їх використання в дисциплінарному провадженні щодо суддів не має відповідної правової основи в національному законодавстві України, а отже, не є таким, що «відповідно до закону». Саме такі висновки зроблені і чинним членом ВРП Бурлаковим С. в його статті під назвою «Чи допустимо використання таємних відомостей у дисциплінарному провадженні щодо судді?»

https://hcj.gov.ua/massmedia/chy-dopustymo-vykorystannya-tayemnyh-vidomostey-u-dyscyplinarnomu-provadzhenni-shchodo

Водночас ЄСПЛ також наголосив, що у питаннях, що стосуються основних прав, суперечило б верховенству права, одному з основних принципів демократичного суспільства, закріплених у Конвенції, якщо дискреційні повноваження, надані виконавчій владі у сфері національної безпеки, виражаються у вигляді необмеженої влади. Відповідно, закон повинен чітко визначати обсяг будь-яких таких повноважень, наданих компетентним органам, та спосіб їх здійснення, враховуючи законну мету відповідного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (див. Liu v. Russia , № 42086/05 , § 56, 6 грудня 2007 року, з подальшими посиланнями). 

ВРП в своєму опублікованому матеріалі від 13.01.2026 року стверджує, що так як індивідуально для ВРП не встановлено заборони використовувати матеріали НСРД, то такі матеріали можуть бути вільно використані у будь-яких спосіб і без будь-яких обмежень.

Однак такі твердження ВРП є несумісними із вказаними ЄСПЛ гарантіям в частині того, що повноваження у вигляді необмеженої влади не відповідають вимогам верховенства права демократичного суспільства.

Не відповідає фактичним обставинам і твердження ВРП в публікації від 13.01.2026 року про те, що суддя, стосовно якого здійснюється дисциплінарне провадження, відповідно до нормативно визначених правил проведення такого провадження має право поставити під сумнів достовірність матеріалів НС(Р)Д як доказів та заперечити їх використання в дисциплінарному провадженні. ВРП, зі свого боку, зобов’язана розглянути та врахувати аргументи судді щодо таких сумнівів і заперечень.

Серед іншого, в даному розрізі доцільно загадати про позицію ВРП, яка в тому числі висловлена і в оскаржуваному рішенні ВРП, зокрема:

«…Крім того, у межах процедури дисциплінарного провадження дисциплінарний орган не оцінює доказів щодо їх належності та допустимості, а лише надає правову оцінку обставинам наявності або відсутності в поведінці судді ознак дисциплінарного проступку…»

При цьому, в розрізі оцінки матеріалів НСРД на їх допустимість варто вказати. Що відповідно до ч. 1 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

В даному контексті вважаємо за необхідне звернути увагу на окрему думку суддів Великої Палати Верховного Суду О. С. Ткачук, І. А. Воробйова, Н. В. Шевцова, які в окремій думці по справі №990SCGC/14/25 вказали на наступне:

«…38. Дисциплінарне провадження завершилося раніше за кримінальне. ВРП в основу свого рішення поклала матеріали, які не пройшли судової перевірки на предмет відповідності критеріям належності, допустимості, достатності та достовірності. Використання матеріалів НС(Р)Д як основи для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності до моменту їх дослідження судом у межах кримінального провадження та набуття судовим рішенням (вироку) законної сили не відповідає загальним засадам судочинства, приписам процесуального закону та принципу правової визначеності. Також наведене є порушенням статті 6 Конвенції (Право на справедливий суд) та статей 55, 63 Конституції України…»

Тобто, ВРП приймає як доказ для притягнення судді до відповідальності матеріали НСРД, але при цьому ж вказує, що не оцінює цей доказ щодо допустимості, тобто ВРП не вирішує та не здійснює нагляду як за дотримання законності його отримання, так і за дотриманням прав і свобод людини, що відповідно свідчить і про те, що суддя в такому разі позбавлений можливості на стадії розгляду ВРП взагалі порушувати питання про дотримання його прав і свобод, що не відповідає мінімальним гарантіям ні права на справедливий розгляд, ні тим більше права на отримання захисту від свавільного втручання в особисті права.

Резюмуючи доводи в цій частині варто зробити наступні висновки: (1) національним законодавством окреслено єдину виправдану мету для втручання в спілкування – запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи; (2) норми національного законодавства – ст. 2, ст. 14, ч. 3 ст. 15 КПК України все ж таки передбачають межі дискреції та гарантії захисту від використання інформації, отриманої внаслідок втручання у спілкування та приватне життя, а саме – що така інформація «не може бути використана інакше як для вирішення завдань кримінального провадження»; (3) норми національного законодавства – ст. 257 КПК України –  визначають межі дискреції та передбачають можливість передання інформації, отриманої в результаті НСРД виключно лише для розслідування іншого кримінального провадження, і не допускає можливість використання результатів негласних слідчих (розшукових) дій в інших цілях або передання інформації не для здійснення кримінального провадження; (4) ВРП не здійснює мінімальних гарантій захисту прав людини на етапі після припинення таємного спостереження, адже не оцінює матеріали НСРД на їх допустимість (допустимість із виправданим втручанням в права особи), оскільки такі повноваження здійснює лише суд на підставі ст. 87 КПК України; (5) недотримання прав людини в будь-якому провадженні, за відсутності меж дискреції, за відсутності засобів захисту не відповідає верховенству права, а використання в такий спосіб матеріалів таємного спостереження може підірвати або навіть знищити демократію під прикриттям її захисту.

Суперечлива поведінка ВРП

З огляду на те, що ВРП в своєму опублікованому матеріалі від 13.01.2026 року вказує на те, що підходи до вирішення подібних справ мають бути однакові та не підлягають зміні (натякаючи ймовірно на зміну скалу ВП ВС), то варто тоді врахувати і такі твердження і по відношенню, до самої ВРП, яка в першу чергу є органом, незалежно від зміни її складу, зокрема:

Рішення ВРП від 10.04.2019 року №1106/3дп/15-19, рішення ВРП від 10.04.2019 рок №1108/3дп/15-19 містить наступні висновки:

«…Проаналізувавши вказані норми, можна зробити висновок, що зібрані у кримінальному провадженні докази мають значення для встановлення обставин у цьому провадженні та не можуть бути використані для підтвердження дисциплінарного проступку до того часу, як оцінка цих доказів буде здійснена судом у передбаченому КПК України порядку….

Відповідно до частин першої – третьої статті 246 КПК України негласні слідчі (розшукові) дії – це різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

Частиною третьою статті 254 КПК України встановлено, що не допускається виготовлення копій протоколів про проведення негласних слідчих (розшукових) дій та додатків до них. Відповідно до частин першої та другої статті 255 КПК України відомості, речі та документи, отримані в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій, які прокурор не визнає необхідними для подальшого проведення досудового розслідування, повинні бути невідкладно знищені на підставі його рішення, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті та статтею 256 цього Кодексу; забороняється використання зазначених у частині першій цієї статті матеріалів для цілей, не пов’язаних з кримінальним провадженням, або ознайомлення з ними учасників кримінального провадження чи будь-яких інших осіб.

Зазначені заборони є гарантією захисту інформації, отриманої в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій, та інформації, яка не використовується у кримінальному провадженні.

Крім того, як визначено частиною першою статті 256 КПК України, протоколи щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій, аудіо- або відеозаписи, фотознімки, інші результати, здобуті за допомогою застосування технічних засобів, вилучені під час їх проведення речі і документи або їх копії можуть використовуватися в доказуванні на тих самих підставах, що і результати проведення інших слідчих (розшукових) дій під час досудового розслідування. За змістом статті 257 цього Кодексу дозволено використовувати результати негласних слідчих (розшукових) дій в інших цілях, але тільки в іншому кримінальному провадженні і тільки на підставі ухвали слідчого судді.

Аналогічну правову позицію Вищої ради правосуддя щодо використання, зокрема, у дисциплінарному провадженні даних, отриманих під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій, відображено у рішенні від 12 квітня 2018 року № 1096/0/15-18 стосовно заступника керівника Шосткинської місцевої прокуратури Сумської області Ковальової О.В. та у рішенні від 13 лютого 2018 року № 461/0/15-18 стосовно заступника прокурора Миколаївської області Божила С.Б., залишеному без змін рішенням Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 25 червня 2018 року (справа № 9901/507/18)…»

https://hcj.gov.ua/doc/doc/10368

https://hcj.gov.ua/doc/doc/10429

Ухвала ВРП від 26.12.2019 року №8574/0/18-19 також містить наступний висновок:

«…Крім того, судження скаржників про те, що Вища рада правосуддя за власною ініціативою може використати в межах дисциплінарного провадження додану до клопотання про відсторонення судді інформацію, отриману в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій, не узгоджуються із нормами статті 255 КПК України.

Відомості, речі та документи, отримані в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій, які прокурор не визнає необхідними для подальшого проведення досудового розслідування, повинні бути невідкладно знищені на підставі його рішення, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті та статтею 256 цього Кодексу. Забороняється використання зазначених у частині першій цієї статті матеріалів для цілей, не пов’язаних з кримінальним провадженням, або ознайомлення з ними учасників кримінального провадження чи будь-яких інших осіб (частини перша, друга статті 255 КПК..»

https://hcj.gov.ua/doc/doc/24223

Рішення ВРП від 12.04.2018 року №1096/0/15-18 містить наступні висновки:

«…Водночас Вищою радою правосуддя не беруться до уваги висновки службового розслідування, що ґрунтуються на фактах, про які йдеться у розсекречених протоколах негласних слідчих (розшукових) дій (далі – НС(Р)Д) з огляду на таке.

Частиною третьою статті 254 КПК України встановлено, що не допускається виготовлення копій протоколів про проведення НС(Р)Д та додатків до них. Відповідно до частин першої та другої статті 255 КПК України відомості, речі та документи, отримані в результаті проведення НС(Р)Д, які прокурор не визнає необхідними для подальшого проведення досудового розслідування, повинні бути невідкладно знищені на підставі його рішення, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті та статтею 256 цього Кодексу; забороняється використання зазначених у частині першій цієї статті матеріалів для цілей, не пов’язаних з кримінальним провадженням, або ознайомлення з ними учасників кримінального провадження чи будь-яких інших осіб.

Зазначені заборони є гарантією захисту інформації, отриманої в результаті проведення НС(Р)Д, та інформації, яка не використовується у кримінальному провадженні.

Крім того, як визначено частиною першою статті 256 КПК України, протоколи щодо проведення НС(Р)Д, аудіо- або відеозаписи, фотознімки, інші результати, здобуті за допомогою застосування технічних засобів, вилучені під час їх проведення речі і документи або їх копії можуть використовуватися в доказуванні на тих самих підставах, що і результати проведення інших слідчих (розшукових) дій під час досудового розслідування. За змістом статті 257 цього Кодексу дозволено використовувати результати НС(Р)Д в інших цілях, але тільки в іншому кримінальному провадженні і тільки на підставі ухвали слідчого судді…»

https://hcj.gov.ua/doc/doc/24936

Отже, як твердить ВРП у своїй публікації від 13.01.2026 року сталість підходу відповідає і практиці ЄСПЛ, який у § 70 Рішення від 18 січня 2001 року у справі «Chapman v. the United Kingdom» щодо заяви № 27238/95 вказав, що «в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не має відступати від попередніх рішень за браком належної для цього підстави».

В той же час чинний склад ВРП, особливо в частині, що вказана в публікації від 13.01.2026 року не наводить ґрунтовних підстав з приводу того, з якого моменту гарантії захисту інформації, отриманої в результати НСРД перестали діяти в дисциплінарних провадження, з огляду на уже усталені підходи ВРП вказані у вище цитованих рішеннях ВРП, що власне є лише черговим свідченням того, що публікація від 13.01.2026 року є саме спробою впливу на здійснення судового розгляду і намагання саме через суд виправдати свої неоднакові підходи до застосування одних і тих же законодавчих гарантій.

Міжнародний досвід

Не можна оминути і доводи в публікації ВРП від 13.01.2026 року в частині зокрема рішень ЄСПЛ.

Так, в публікації мають місце наступні висновки:

«…Міжнародно-правові документи, Конституція та закони України визначають випадки й підстави для обмеження таких прав. Втручання у приватне спілкування, зокрема, може мати місце під час проведення НС(Р)Д, підстави та порядок здійснення яких регламентовано КПК України.

ЄСПЛ у своїй практиці дотримується позиції, що притягнення особи до дисциплінарної відповідальності на підставі відомостей про факти, встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися під кутом зору правил службової етики, навіть якщо особу у кримінальному провадженні було виправдано (див. рішення від 06 жовтня 1982 року у справі «X. v. Austria» щодо заяви № 9295/81) або таке провадження було закрито (див. рішення від 07 жовтня 1987 року у справі «C. v. the United Kingdom» щодо заяви № 11882/85) не є порушенням статті 6 Конвенції…»

Навіть ще не вдаючись до змісту рішень ЄСПЛ варто звернути увагу, що ВРП говорячи про виправдне втручання в спілкування, а нагадаємо – це ст. 8 Конвенції, посилається на ЄСПЛ в частині відсутності порушень за ст. 6 Конвенції, що вже свідчить про нерелевантність практики і намагання створити враження підтримки власної позиції, яка навіть не узгоджується між собою в статтях Конвенції.

Отже, щодо нібито висновків ЄСПЛ у справі «X. v. Austria» щодо заяви № 9295/81, то у справі «X. v. Austria» ЄСПЛ не виносив жодних висновків, бо дана заява були визнана судом неприйнятною, тобто ЄСПЛ взагалі не розглядав дану справу по суті. Крім того, справа «X. v. Austria» стосувалась смертельного вживання наркотиків підлітком в приміщенні вчителя, де звільнення вчителя відбулось на підставі матеріалів вироку суду, тобто ЄСПЛ у цій справі не вирішував питання таємного спостереження, мало того в цій справі мова йде про звільнення після вироку, тобто після оцінки матеріалів кримінального провадження судом.

Щодо нібито висновків ЄСПЛ у справі C. v. the United Kingdom щодо заяви №11882/85, то дана справа стосувалась двірника школи, якого було звільнено за проникнення до школи та викрадення 1 фунта, в цій справі не порушувалось питання з приводу дотримання гарантій таємного спостереження, тому ЄСПЛ не робив жодних висновків з приводу виправданого втручання в спілкування та використання в подальшому таких матеріалів.

З приводу згадування у публікації справи Affaire Terrazzoni c. France щодо заяви №33242/12, то тут варто звернути увагу на те, що дисциплінарне провадження щодо судді було порушено після винесення обвинувального вироку, де мало місце таємне спостереження, тобто після оцінки доказів судом, проти судді кримінальне провадження було закрите і тільки після цього було розпочато дисциплінарне провадження.

З приводу згадування у публікації справи Adomaitis v. Lithuania щодо заяви № 14833/18, яка стосувалась звільнення працівника пенітенціарної служби, то тут варто звернути увагу на те, що дисциплінарне провадження знову ж таки було порушено після закриття кримінального провадження і питання законності таємного спостереження було перевірено судом, що власне і було покладено в основу рішення ЄСПЛ.

Крім того, варто вчергове наголосити на тому, що перевірка ЄСПЛ гарантій від втручання в права особи за критерієм «відповідно до закону» стосується саме оцінки наявності в національному праві відповідних гарантій та механізмів їх дотримання, тому в розрізі даної справи в першу чергу необхідно дотримуватись гарантій, що визначені КПК України.

І наостанок варто зазначити, що згадана на початку стаття 11 членів ВРП фактично є майже повним відтворенням статті дисциплінарного інспектора ВРП, а раніше, ймовірно, ФОПа та юриста ГО ДеЮре, що отримує сотні мільйонів, зокрема, і за скарги на суддів, Вячеслава Плескача від 04.01.2026 року, про яку зазначено й у самій статті ВРП, та частково цитовано ще одну статтю з сайту ГО ДеЮре без авторства ще від 07.07.2022.

Повна втрата ВРП безсторонності та фактичне перетворення цього органу на обвинувача, фактично повністю нівелювала його конституційну функцію, на думку авторів цієї статті.

Варто пригадати висновки Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України», де суд зазначив:

З огляду на це, навіть зовнішні прояви можуть мати певне значення або, іншими словами, «правосуддя не лише повинно здійснюватися, має бути видно, що здійснюється правосуддя». Важливою тут є довіра, яку суди у демократичному суспільстві повинні викликати у громадськості (див. п. 26 рішення Суду у справі «De Cubber проти Бельгії» від 26.10.1984 р. (Серія A № 86)).

Великій палаті Верховного суду треба буде обрати врешті чию сторону зайняти – ФОПІв, що шукають поживи, чи сторону Закону й дотримання прав людини. Дуже сподіваємось, що не дивлячись на власні інтереси, судді оберуть друге.

Адвокат, партнер АО Кравець і партнери Анна Мартиненко

Адвокат, старший партнер АО Кравець і партнери Ростислав Кравець

АО «Кравець І Партнери»

Наразі до нього включено всі продукти Товариства з обмеженою відповідальністю “1С” (бухгалтерія, бюджет, управління, склад і т.д.). Роз’яснення від голови АО “Кравець і партнери” Ростислава Кравця.

Відповідно до абзацу першого частини четвертої статті 4 Закону України “Про основні засади забезпечення кібербезпеки України”:

Обов’язковою умовою використання програмного забезпечення та комунікаційного (мережевого) обладнання в інформаційних, електронних комунікаційних та інформаційно-комунікаційних системах, в яких обробляються державні інформаційні ресурси або службова інформація та інформація, що становить державну таємницю, а також на об’єктах критичної інформаційної інфраструктури є відсутність таких продуктів та обладнання у відкритому переліку забороненого до використання програмного забезпечення та комунікаційного (мережевого) обладнання.

Таким чином, заборона на використання внесених до переліку продуктів поширюється на об’єкти критичної інформаційної інфраструктури, а також на системи, в яких обробляються державні інформаційні ресурси, службова та таємна інформація.

Підтримати канал ⭐️

@rkravetsUA

АО «Кравець І Партнери»

Працівниці київського суду, яка опублікувала фото з нацистським прапором, загрожує серйозне покарання. Поліція вже розпочала кримінальне провадження за статтею про поширення забороненої символіки, а юристи пояснюють, що сам факт такого розслідування може стати причиною для її звільнення з посади. 

Йдеться про секретарку судового засідання Святошинського суду Києва Анастасію Мирзак, яка оскандалилася через публікацію в соціальних мережах. Вона оприлюднила в Instagram фото, де позує з військовим прапором нацистської Німеччини.”Телеграф” звернувся до відомого юриста Ростислава Кравця для пояснень, чи можуть Мирзак притягнути до кримінальної відповідальності, і який строк їй загрожує.

Мирзак загрожує серйозне покарання

За словами Ростислава Кравця, для притягнення до кримінальної відповідальності ключовим буде довести мету, з якою дівчина викладала фото.

“Важливо, з якою метою вона викладала це фото. Звичайно, тут є підстави для притягнення, і в тому числі до кримінальної відповідальності за поширення і пропаганди забороненої символіки. Проте довести, що це була пропаганда, можна лише виключно в рамках експертизи. Якщо вона підтвердить наявність складу злочину, жінці можуть висунути підозру”, — пояснює адвокат Ростислав Кравець.

Юрист додав, що притягнення до відповідальності є прямою підставою для звільнення з роботи.

Оскільки дівчина є представником влади, покарання для неї може бути суворішим. Закон (стаття 436 Кримінального кодексу України) передбачає за такі дії, вчинені повторно або представником влади, позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років з можливою конфіскацією майна.

“На жаль, це вже не перший випадок, коли представники судової гілки влади тим чи тим чином виправдовують поширення наративів Гітлера”, – каже Ростислав Кравець.

За його словами, один із членів Вищої ради правосуддя публічно у Великій палаті сказав, що Гітлер був би кращим для України, аніж Сталін.

А що кажуть у поліції

У поліції Києва підтвердили, що розпочали кримінальне провадження через демонстрацію нацистської символіки. Правоохоронці кажуть, що під час моніторингу соціальних мереж виявили публікацію, на якій 23-річна киянка позує з нацистським прапором.

Відомості внесли до Єдиного реєстру досудових розслідувань за частиною 1 статті 436-1 Кримінального кодексу України (виготовлення, поширення комуністичної, нацистської символіки). В рамках слідства прапор вилучили як речовий доказ. Санкція цієї статті передбачає покарання до п’яти років позбавлення волі.

Передісторія скандалу

Скандал спалахнув після того, як секретарка судового засідання Анастасія Мирзак опублікувала кілька “сторіс” у своєму Instagram. Спочатку з’явилося фото, де дівчина відпочивала на природі у компанії друзів.

Проте увагу привернула інша світлина. На ній Мирзак позувала з цигаркою в зубах, тримаючи в руках державний військовий прапор Третього Рейху — неофіційної назви нацистської Німеччини, що існувала в період панування Адольфа Гітлера. Скандальна “сторіс” зникла з її сторінки вже за п’ять хвилин після публікації, а дівчина закрила свій профіль від сторонніх. Однак згодом вона відкрила сторінку і почала активно публікувати скриншоти публікацій про себе і відповідати на критичні коментарі відвідувачів її сторінки.

Згодом вона опублікувала фото того ж прапора, тільки уже вдома. Втім, за кілька хвилин знову видалила знімок. Проте скриншот фото потрапив у розпорядження “Телеграфу”.

До речі, особа з такими же прізвищем, ім’ям та по батькові уже притягалася до відповідальності за перебування у п’яному вигляді в громадському місці.

Тоді суд застосував до неї захід впливу у вигляді попередження.

Нагадаємо, помер кат нациста, якого називали “архітектором Голокосту”. Шалом Нагар — людина, яка стратила нацистського злочинця Адольфа Ейхмана на прізвисько “архітектор Голокосту”.

Джерело: news.telegraf.com.ua

АО «Кравець І Партнери»

Цей підхід дозволяє ефективно отримувати, аналізувати та використовувати інформацію з відкритих джерел для правових досліджень, судових справ і корпоративних розслідувань. У статті розглянемо ключові методи роботи з OSINT, особливості аналізу даних та юридичні аспекти використання цієї інформації.

Варто заначити, що одне з ключових питань у роботі з OSINT є перевірка достовірності отриманої інформації (оцінка надійності першоджерела; звірка інформації з декількома незалежними джерелами; дослідження цифрових слідів, таких як дата та місце створення документа чи фотографії і т.д.).

Основні можливості OSINT

OSINT охоплює широкий спектр інструментів і методів, які дозволяють отримувати важливу інформацію з відкритих джерел. Юристи активно застосовують OSINT у своїй роботі, використовуючи різні методи та інструменти:

Отримання інформації з відкритих реєстрів:

• Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців – дозволяє перевіряти компанії та їхніх засновників;
• Державний реєстр речових прав на нерухоме майно – допомагає аналізувати власність та історію угод;
• Судові реєстри – містять інформацію про судові справи, що дозволяє оцінити правові ризики;
• Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень – містить відомості про невиконані майнові зобов’язання боржників;
• Єдиний державний реєстр декларацій – містить інформацію про майновий стан, місце роботи, сімейні зв’язки осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;
• та інші реєстри.

Пошукові системи та архіви – дозволяють отримати доступ до статей, публікацій і новин

Соціальні мережі  – можуть бути джерелом важливої інформації про осіб та компанії.

Окрему увагу варто приділити аналізу та моніторингу соціальних мереж. У сучасному цифровому світі соціальні мережі відіграють ключову роль у зборі інформації, оскільки багато людей активно демонструють своє життя в режимі реального часу. Ця відкритість може бути корисною при аналізі фінансового стану особи, особливо у судових спорах.

Наприклад, розглянемо ситуацію: колишня дружина подає позов до батька дітей про стягнення аліментів. Оскільки офіційного доходу у відповідача немає, він погоджується лише на мінімальний гарантований розмір виплат. Однак, аналіз його активності в соціальних мережах показує, що чоловік регулярно подорожує на відпочинок за кордон, відвідує дорогі ресторани, має розкішний автомобіль та проживає у престижному районі міста.

Чи можуть скриншоти з соціальних мереж слугувати достатнім доказом для суду? Однозначно таку інформацію до суду варто подавати в поєднанні з іншими доказами. Наприклад, інформація отримана із соціальних мереж щодо закордонних поїздок може стати підставою для подання адвокатського запиту до Адміністрації державної прикордонної служби щодо фактів перетину кордону відповідачем. Аналіз соцмереж допоможе з’ясувати назву готелю, де відпочивав відповідач, а відкриті дані дозволять встановити вартість проживання в цьому готелі, середній чек у ресторанах, вартість оренди житла в елітному районі міста, ціну автомобіля і т.д. Тобто, комплексний підхід до збору та аналізу таких даних підсилить аргументацію позивача та сприятиме встановленню реального фінансового стану відповідача. Таким чином, інформація з відкритих джерел може бути цінним елементом доказової бази та відігравати важливу роль у формуванні юридичної стратегії у справі.

Розглянемо інший приклад використання можливостей OSINT у роботі юриста.

Клієнт звернувся до адвоката або юриста з проханням допомогти у підготовці договору з новим контрагентом. Одним із ключових аспектів є оцінка надійності останнього.

Першим кроком у перевірці контрагента є аналіз його реєстраційних даних. Слід уточнити правовий статус юридичної особи, дату її реєстрації та можливі зміни в офіційних документах за допомогою інформації, що міститься в  Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Це дозволить зрозуміти, наскільки стабільним та легітимним є цей суб’єкт господарювання.

Далі варто дослідити, чи фігурує контрагент у судових провадженнях. Для цього можна скористатися офіційними джерелами, такими як сайт Судової влади України або Єдиний державний реєстр судових рішень (ЄДРСР). Це допоможе з’ясувати, чи є у компанії історія судових спорів.

Не менш важливим аспектом є перевірка наявності боргів. Для цього використовують Автоматизовану систему виконавчого провадження, а також Єдиний реєстр боржників. Якщо компанія має значні фінансові зобов’язання, це може свідчити про її платоспроможність та потенційні труднощі у виконанні договірних зобов’язань. Якщо потрібно, можна доповнити перевірку аналізом ділової репутації компанії або її фінансової звітності.

Такий комплексний аналіз, що базується на відкритих джерелах, суттєво знижує ризики укладення договору з недобросовісним, неплатоспроможним контрагентом і убезпечить від небажаних судових процесів у майбутньому.

В даній статті наведено лише окремі приклади застосування OSINT у юридичній сфері. Використання даних з відкритих джерел у роботі юриста значно розширює можливості збору доказів та забезпечує глибше розуміння обставин справи клієнта.

 Висновки

OSINT є потужним інструментом для юристів, який дозволяє отримувати цінну інформацію з відкритих джерел, аналізувати її та застосовувати в юридичній практиці. Водночас необхідно дотримуватися законодавчих норм та етичних принципів, щоб забезпечити законність та точність отриманих даних.

Варвара Головатюк

Юрист АО Кравець і партнери

АО «Кравець І Партнери»

Та хто і як контролює дотримання підприємцями правил їх встановлення та експлуатації? Адже неналежне використання цих приладів може спричинити трагедію – пожежу чи отруєння чадним газом. Таких випадків по Україні вже десятки.

Про одну з таких історій у Ворзелі на Київщині – розповість Ярина Марків.

Не дім, а газова камера.

У нас під’їзді там дихати нема чим.

Як підприємницька недбалість може обернутись лікарняним ліжком?

– Ви ж розумієте що генератор за правилами безпеки не може бути розташований….. – Вы меня учите? Мы контактируем с властями – все нормально.

Правила – не для всіх?

– Я прийшов розбиратися. Ну він мене вдарив.

Як діяти людям в таких ситуаціях? Що каже закон? Чи й справді на деяких фопів – немає управи? І хто має стежити за дотриманням норм використання генераторів? Про все – це далі.

До нас звернулися жителі багатоповерхівки у Ворзелі зі скрагами на запах диму та гару у своїх квартирах і як наслідок – погане самопочуття. Розповідають, все почалося 11 листопада – зі встановленням генератора в кав’ярні на першому поверсі будинку.

Людмила, мешканка будинку:

Це я маю астму. Кожен раз, коли виходжу, оцей дим угарь ета вся, чорне іде часами. І це воно таке газова камера.

Ніна Пашаєва – мешканка будинку:

Перше отруєння було дитини. Його тільки поставили цей генератор і дитині стало дуже погано. Голова боліла,живіт болів. Нас залишилося 4 сім’ї. Із 13 квартир. Всі пороз’їжджалися. Жити неможливо. Це просто неможливо дихати.

І так – по 12 годин на добу. Стільки працює генератор.

– Ось це наш підʼїзд, уже звідси чуємо ми запах, це тільки початок роботи генератора.

Насправді – тільки я зайшла в будинок – відчула важкість повітря і запах диму . Ні зачинені під’їздні вікна, ні заклеєні дверні щілини, каже пані Ніна, – не рятують.

– Ось ми заходимо сюди швиденько. Заходимо, бо звідси угар. Ось ці двері ми отак заклеюєм, все тому що тут просто неможливо, з усіх щілин оце проходить оцей газ і ми цим всім дихаємо.

Вже двічі за останній місяць пані Ніну шпиталізували.

– З 3-го по 9-е я лежала в Бучанський лікарні, отруєння чадним газом, середній ступінь. 3 дні під кислородною маскою я лежала.

Найбільша шкода від роботи генератора – викиди чадного газу. Вони можуть призвести до смерті. Все якщо не дотримуватись правил встановлення та експлуатації приладу:

Світлана Водолага, речниця ГУ ДСНС у м. Києві:

Це відстань від будівлі не менше 6 метрів. Категорично заборонено використовувати генератори у закритому приміщенні непровітреному приміщенні.

І саме так – вже понад місяць щодня працює генератор у кав’ярні в Ворзелі. На питання чому машину розмістили в закритому приміщенні загального користування, порушуючи норми, – власник нам відповідає:

– Там, где можем.

Євгеній Долгов, власник кав’ярні:

– Ви ж розумієте, що генератор за правилами не може бути розташований? Ви знаєте правила? – Ну звичайно, ми знаємо правила. Ви строітєль? Ми з ДСНСниками спілкуємось. А я заслуженый строитель. Поэтому еслі выговорите о документах, попробуйте когда-нибудь их показать. – Ви розумієте, що це може загрожувати життю? – Оно не загрожует життю и здоровью вообще никак, она работает уже два месяца.

З високою ціллю додає власник й показує нам новий генератор, який, мовляв, невдовзі встановлять на вулиці й лише тоді вимкнуть перший – той, що в приміщенні.

– Добре, а до цього чому ви не вимкнули і не вимкнути просто вже тоді на вулиці?  – Вы хотите чтобы мы не платили налоги чтоб люди не могли сейчас зарядится в “Пункте незламності” и интернет?

Ми перевірили карту пунктів незламності у Ворзелі – й ця кав’ярня до них не відноситься. Тим часом мешканці будинку кажуть – на розуміння від власника – й не сподіваються.

– Ми просили, дуже прохали їх, а вони дають по морді.

І це не метафора. За словами голови ОСББ, конфлікти з підприємцем тривають давно.

Голова ОСББ:

З’ясувалося, що є лічильники, які не зареєстровані, а споживають електроенергію. Коли я прийшов розбиратися,що трапилося, ну він мене вдарив. Я звернувся у відділення травматології. До невролога – струс головного мозку,забиття м’яких тканин.

Ніна Пашаєва – мешканка будинку:

У нас за цей період генератора від 11-го листопада відкрито три офіційно кримінальні справи.

Люди вже оббили пороги всіх можливих інстанцій – на місце приїжджали ДСНС та поліція. Відповідь дільничого:

– Я приходив в кафе. Я кажу “ну”? Я ніяких порушень там не побачив. Я говорю “правда”?

Листи в мерію, ОВА, дзвінки на урядову гарячу лінію – все марно, каже жінка. У Бучанському муніципалітеті нам надали відповідь письмову – там утворили тимчасову комісію, яка має “обстежити стан пожежної безпеки та санітарного благополуччя населення ” по вулиці Лісовій, 35-а у Ворзелі. Коли чекати її висновків – невідомо.

То чому ж, на перший погляд очевидне порушення правил і заборон – спускають на гальмах, попри загрозу життю ?

Сергій Нагорняк, народний депутат України, голова підкомітету енергоефективності та енергозбеерження:

В законі чітко не прописані норми, тому що до цього українці не використовували такої кількості генераторів. Єрозʼяснення ДСНС і потрібно притримуватися цих розʼяснень  Український парламент вивчає зараз досвід інших держав для того, аби правильно прописати і не нашкодити цим людям.

Українцям, які потрапили в схожі ситуації й не домоглись реакції від профільних служб й органів місцевого самоврядування, юристи радять:

Ростислав Кравець, адвокат:

Звертатися вже до суду, наказувати відповідні експертизи, які підтвердили і рівень шуму і рівень чадного газу,який виходить з цього генератора і розміщення його на відповідні відстані від будівлі.

А представників бізнесу просять бути свідомими, відповідальними ставитись до правил встановлення й експлуатації генераторів. Адже відповідальність за порушення – передбачена. І в залежності від наслідків – починаючи від адмінстягнення до кримінальної: за завдану шкоду здоровʼю – увʼязнення строком до 15 років з конфіскацією всього майна.

Подробиці

АО «Кравец и Партнеры»

Бажаєте бути в курсі важливих змін в законодавстві України? Підписуйтесь на канал і запрошуйте друзів:
https://bit.ly/2G12dHy

🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️

➡️ Підписатись https://t.me/+Ug5cImH9DexxvTtU

АО «Кравец и Партнеры»

Якщо відео буде вам корисним, не забувайте поставити лайк, підписатися на канал та поділитися посиланням зі своїми друзями. А також приєднуйтесь до каналу Ростислава Кравця в Телеграм.

✔ Запис на консультацію: https://wa.me/380442296950 (сам номер телефону +380-44-229-6950) або електронною поштоюinfo@knpartners.com.ua

АО «Кравец и Партнеры»

В Україні визначення поняття «персональні дані» міститься в Законі України «Про захист персональних даних», де вказується: персональні дані – це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Всі персональні дані поділяються на:

1) загальні – прізвище, ім’я, по-батькові, місце проживання, номер телефону, e‑mail, громадянство, освіта, матеріальний стан, сімейний статус, номер (код) ідентифікаційного документа.

2) чутливі – расове або етнічне походження, політичні, релігійні або світоглядні переконання, членство в політичних партіях та професійних спілках, засудження до кримінального покарання, дані, що стосуються здоров’я, статевого життя, біометричних або генетичних даних.

Обробка чутливих персональних даних забороняється, за винятком визначених законодавством випадків (ст. 7 Закону України «Про захист персональних даних»).

Використання персональних даних особи у рекламі та просуванні товарів, пов’язано з застосуванням методів таргетованої (персоналізованої) реклами та прямого маркетингу.

Як зазначає Google Merchant Center, персоналізована реклама – це потужний інструмент, який дає змогу зробити оголошення релевантнішими для користувачів і підвищити рентабельність інвестицій для рекламодавців. Ось як вона працює: система використовує інформацію про споживачів у мережі, щоб показувати їм доречні оголошення.

Прямий маркетинг — процес просування товарів та послуг напряму споживачу, який на відміну від просування через мас-медіа (ТВ, радіо, преса) використовує директ-медіа, медіа для доставки рекламного повідомлення безпосередньо потенційному споживачу. Він включає в себе: особисті продажі, пряму поштову розсилку, маркетинг по каталогах, SMS-маркетинг; e-mail-маркетинг; телемаркетинг; телевізійний маркетинг; інтернет-маркетинг та ін.

Враховуючи ефективність персоналізованої реклами, її активно використовують при просуванні товарів виробники товарів та надавачі послуг. Найбільш поширеними сферами використання персональних даних є: торгівля, банківські, страхові послуги, система охорони здоров’я. Дані про адресу проживання, дату народження, сімейний статус і т.д. використовуються при заповненні анкет, заяв, опитувальників. Вся зібрана інформація в подальшому аналізується та використовується для таргетованої реклами конкретному споживачу залежно від його інтересів.

В той же час, слід пам’ятати про юридичні обмеження використання даних про особу в таких цілях: реклама має відповідати вимогам чинного законодавства.

Національне законодавство не має спеціального законодавчого акту, який би дозволяв регулювати процес використання персональних даних у рекламі та просуванні товарів. Разом з тим, окремі норми щодо захисту персональних даних можна знайти, зокрема, у вже згадуваному Законі України «Про захист персональних даних» та Законі України «Про електронну комерцію».

Якщо проаналізувати приписи цих Законів, можна виділити обов’язкові вимоги для використання персональних даних в контексті реклами та продажу товарів:

1. Підставою для використання персональних даних є згода суб’єкта персональних даних на такі дії.
2. Згода суб’єкта персональних даних – це добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди. При купівлі товарів в мережі Інтернет, наприклад, згода суб’єкта персональних даних може бути надана під час реєстрації на відповідному сайті шляхом проставлення відмітки про надання дозволу на обробку своїх персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, за умови, що така система не створює можливостей для обробки персональних даних до моменту проставлення відмітки.

Тобто, наданню згоди особою повинно передувати повідомлення їй порядку обробки персональних даних, а саме: надання інформації: хто є володільцем персональних даних, мету їх обробки, склад та зміст зібраних персональних даних, права, особи, яким передаються ці дані.

3. Інформування потенційних покупців (замовників, споживачів) щодо товарів, робіт, послуг відповідає вимогам Закону України «Про рекламу» та може здійснюватися шляхом надсилання комерційних електронних повідомлень.

Комерційні електронні повідомлення поширюються лише на підставі згоди на отримання таких повідомлень, наданої особою, якій такі повідомлення адресовані. Комерційне електронне повідомлення може надсилатися особі без її згоди лише за умови, що вона може відмовитися від подальшого отримання таких повідомлень.

4. Комерційне електронне повідомлення має відповідати таким вимогам:

комерційне електронне повідомлення має чітко ідентифікуватися як таке;

особа, від імені якої надсилається комерційне електронне повідомлення, зобов’язана забезпечити прямий, простий доступ осіб, яким воно адресовано, до відомостей щодо продавця (постачальника, виробника) товарів або послуг;

комерційні електронні повідомлення щодо знижок, премій, заохочувальних подарунків тощо мають чітко ідентифікуватися як такі, а умови їх отримання мають бути доступними та викладатися у спосіб, що унеможливлює двозначне розуміння, а також відповідати вимогам законодавства про рекламу;

інформація про вартість товару, роботи, послуги повинна містити відомості щодо включення податків у її розрахунок та, у разі доставки товару, – інформацію про вартість доставки.

На відміну від України, законодавство Європейського Союзу у сфері захисту персональних даних є чітко регламентованим у вигляді нормативних актів. Зокрема, в контексті використання персональних даних в рекламі та маркетингу такими актами є: Загальний регламент щодо захисту даних 2016/679 (далі – GDPR), Директива про обробку персональних даних та захист конфіденційності в секторі електронних комунікацій 2002/58/EC (далі – ePrivacy Directive), Директива 95/66/ЄС «Про обробку персональних даних і захист прав осіб у телекомунікаційному просторі» 1997 р.

Стаття 6 GDPR визначає, що обробка персональних даних визнається законною тільки тоді, коли суб’єкт персональних даних дав згоду на обробку своїх персональних даних для однієї чи кількох конкретних цілей.

Преамбула 47 GDPR передбачає, що персональні дані можуть оброблюватися для цілей прямого маркетингу на підставі наявності законних інтересів контролера. Контролер – це будь-яка фізична чи юридична особа, державний орган, установа чи інший орган, який самостійно чи спільно з іншими визначає ціль і способи обробки персональних даних.

Тобто, у випадку прямого маркетингу – прагнення просувати свої товари чи послуги для залучення більшої кількості споживачів і є тим законним інтересом, який дає підстави згідно GDPR для обробки персональних даних.

Так, для цілей просування продажів в мережі Інтернет використовуються файли cookies. У більшості випадків згідно роз’яснень European Data Protection Board (Європейської ради захисту даних) інформація, зібрана за допомогою цих файлів визнається персональними даними.

Директива про обробку персональних даних та захист конфіденційності в секторі електронних комунікацій 2002/58/EC визначає, що встановлення файлів cookies можливе лише за згодою суб’єкта, інформація про якого буде збиратися.

Такій згоді передує: повідомлення особи про встановлення та цілі використання цих файлів, інформація про можливість відмовитися від такої згоди у будь-яких час. Лише після отримання цієї інформації суб’єкт може надати згоду на встановлення таких файлів на його пристрій. Зрозуміло, що така згода передбачає виконання активних дій – проставлення відповідного значка тощо.

Для прикладу, Компанію Google оштрафували на 100 мільйонів євро у Франції за порушення правил країни щодо файлів cookie. Зокрема, Компанію звинувачували у тому, що вона не надала чіткої інформації про те, як буде використовуватися онлайн-відстеження і чи відвідувачі французьких веб-сайтів можуть відмовитися від файлів cookie.

Таким чином, враховуючи положення GDPR можна виділити основні принципи використання персональних даних у прямому маркетингу:

–законність – підставою для обробки персональних даних має бути однозначна згода суб’єкта персональних даних і наявність цілей досягнення законних інтересів контролера;

–поінформованість – надання повної і чіткої інформації суб’єкту для чого будуть використовуватися його персональні дані;

–безпечність – укладення договорів із компаніями, які здійснюють технічні та організаційні заходи схоронності персональних даних;

–добровільність – особі має бути надано можливість у будь-який час, безкоштовно відмовитися від отримання повідомлень прямого маркетингу.

Яна Бабенко,

адвокат Адвокатського об’єднання «Кравець і партнери»

АО «Кравец и Партнеры»

Напередодні відкриття ринку землі AgroPolit.comпоспілкувався із старшим партнером адвокатської компанії «Кравець і партнери» Ростиславом Кравцем про основні корупційні земельні схеми з державними землями та як їх уникнути:

AgroPolit.com: Які страховки потрібно закласти у законопроект «Про обіг земель сільськогосподарського призначення»?

Ростислав Кравець: По-перше, я категорично проти приватизації та надання можливості продажу сільськогосподарських земель в Україні. Тому що ризики, пов’язані з розпродажем земель і загрозою продовольчої безпеки, цілком реальні. Адже земля через складну економічну кризу в Україні коштує досить дешево.

Можна здавати в оренду, обріобляти, але надавати право власності на землі сільськогосподарського призначення — не варто

По-друге, хоч скільки б вона коштувала, її продаж потрібно заборонити Конституцією України. Можна здавати в оренду, обробляти, але надавати право власності на землі сільськогосподарського призначення — не варто. Високий рівень корупції, який влада не намагається змінити, може призвести до того, що землі перейдуть у власність великих комерційних підприємств. Іноземні компанії можуть зробити це дуже швидко, оскільки у вітчизняних господарств немає достатньо кредитних коштів.

Якщо дозволити продаж, то Україна зіткнеться з тим, що першими покупцями стануть китайські чи індійські компанії, у яких питання продовольчої безпеки — пріоритетне. І такий земельний ресурс, як має Україна, для них дуже важливий.

AgroPolit.com: Як цього уникнути?

Ростислав Кравець: Що стосується запобіжників… Навіть якщо заборонити продавати землі іноземцям чи певним чином обмежити купівлю для великих компаній — це нічого не дасть. Адже завжди можна створити схему. Наприклад, тій компанії, яка може брати землі в оренду, надаватимуть кредити, таким чином тримаючи її під постійним контролем…

AgroPolit.com: Тобто ви виступаєте проти відкриття ринку землі?

Ростислав Кравець: Так, я категорично проти. І вважаю, що Україна наразі не готова до вільного ринку землі.

AgroPolit.com: Генпрокуратура розслідує факти зловживання керівництвом Національної академії аграрних наук України (НААН), які призвели до вилучення із державного володіння 4650 га особливо цінних земель вартістю 119,5 млн грн. Наскільки сьогодні актуальна проблема ефективності використання земель аграрною наукою, в тому числі НААН?

Ростислав Кравець: Ця земля фактично не є власністю цього державного підприємства. Її було передано в розпорядження управління як державну власність. Яким чином земля вибула з його володіння? Це вже питання до слідчих органів, яким саме чином були змінені слідчі акти та використання цієї землі. А взагалі нецільове використання «аграрних земель» — це результат відсутності єдиної політики в агропромисловому комплексі. Тому отримуємо такі ситуації. Ніхто не контролює використання цих земель.

Загалом є питання до ефективного використання НААН земель, які пербувають у її користуванні

AgroPolit.com: Чи є місце корупції у використанні земель аграрної науки? Вам доводилось зустрічати такі приклади у своїй юридичній практиці?

Ростислав Кравець: Місце для корупції є всюди. Тим більше, коли йдеться про цінні землі, котрі спеціально оброблялись і готувались для досліджень. Тут питання до тієї ж НААН: яким саме чином було включено використання цих земель і з якою метою? Загалом є питання до ефективного використання НААН земель, які пербувають у її користуванні.

AgroPolit.com: Зараз в Україні піднімається питання, як взагалі бути з державними землями. На вашу думку, як варто їх використовувати?

Ростислав Кравець: Потрібно, щоб НААН та інші державні інститути показали план подальшого використання та розвитку земель, які їм підпорядковуються. І на його базі Мінагрополітики та уряд мають прийняти рішення — чи потрібно ці землі передавати в обробку фермерам. Якщо всі ці землі не оброблятимуться, то фактично будуть знищені.

Знищення «аграрних» земель повинно жорстко каратись у рамках кримінального законодавства

AgroPolit.com: Чи потрібно удосконалювати законодавство для ефективнішого управління державними землями?

Ростислав Кравець: Не потрібно. Необхідно, щоб люди, які управляють цими землями, були відповідальнішими. Знищення «аграрних» земель повинно жорстко каратись у рамках кримінального законодавства.

AgroPolit.com: Що значить знищення земель?

Ростислав Кравець: Можна змінювати цільове призначення чи намагатись розпаювати державні землі. Але просто так відчужувати — ні. Реакція на такі дії має бути жорсткою і каратися з боку держави. Але сьогодні ми бачимо, що у цьому ніхто не зацікавлений. Прокуратура ж за хабарі на це все заплющує очі.

AgroPolit.com: Через які «схеми» найбільше підпільно використовуються державні землі сільськогосподарського призначення, в тому числі й аграрної науки?

Ростислав Кравець: Їх зустрічається небагато. Всі вони заховані «в тіні». Ці землі використовуються для особистого збагачення керівниками державних підприємств. На паперах начебто не засіваються, проте насправді польові роботи відбуваються, збираються врожаї, але в бухгалтерському обліку вони не відображаються.

AgroPolit.com: Нікому контролювати використання державних земель?

Ростислав Кравець: Так би мовити, «всі в долі».

AgroPolit.com: Чи є державний орган, який мав би контролювати ефективність використання державних земель?

Ростислав Кравець: Звичайно. Є управління сільського господарства на місцях, а також міністерство. Вони повинні за цим слідкувати…

AgroPolit.com: Що треба зробити, щоб змінити ситуацію?

Ростислав Кравець: Провести інвентаризацію державних земель та отримати плани їхнього подальшого використання. Завжди можна приїхати на це поле і перевірити, що там вирощують. Це питання не приховати. Очевидно, що багато земель використовуються з метою особистого збагачення.

AgroPolit.com: Чи зустрічали світовий досвід з використання сільськогосподарських земель під наукові досліди?

Ростислав Кравець: Не бачив, і можу сказати, що аграрна наука — це наш пріоритет у технологічних розробках для того, щоб мати продовольчу незалежність. Вона приведе до економічної свободи в країні. Але порядок має бути в усьому, в тому числі й у використанні аграрною наукою земель.

Наталія Білоусова, головний редактор AgroPolit.com

Адвокатская компания Кравец и Партнеры