Ексголова ДСА Олексій Сальніков уперше після набрання вироком законної сили публічно розповідає свою версію подій: про фальсифікації НАБУ, роль «агента-провокатора» Гончара, тиск на ДСА, лобізм у судовій системі та можливе втручання в авторозподіл справ у ВАКС. У великому інтерв’ю «Судово-юридичній газеті» він називає причини, які, на його думку, призвели до кримінального переслідування, та пояснює, чому вважає вирок політично мотивованим. 

Олексію, почніть з головного. Вас засудили за вчинення корупційного злочину – зловживання впливом. Чи Ви погоджуєтесь із вироком? І чому Ви вирішили дати інтерв’ю лише зараз?

Від самого початку кримінального переслідування я не визнавав себе винним. Вважав і вважаю справу проти мене замовною та сфальсифікованою. Мені шкода, що НАБУ було використано для досягнення суто приватних інтересів.

Зараз вирок щодо мене набрав законної сили. Тепер настав час, коли я можу розказати всю правду.

Розкажіть детальніше. В чому замовний характер справи?

Є декілька основних і декілька другорядних причин того, що відбулося.

На мою думку, перша основна причина – це бажання деяких впливових людей у судовій системі повернути собі владу, яку вони втратили після обрання головою Верховного Суду Всеволода Князєва. Для цього також будо необхідно і змістити мене з посади голови ДСА.

Були використані тісні дружні звʼязки цих людей з наразі вже колишнім керівництвом НАБУ. Саме ці впливові колишні керівники НАБУ організували ряд провокаторів, зокрема таких собі Олексія Гончара та Кирила Горбурова, з метою фабрикації кримінальної справи в першу чергу для Князєва, а в другу чергу – для мене.

Другою ймовірною причиною стало бажання так званих «грантових кіл» посилити свій вплив на судову систему взагалі та взяти до рук розподіл фінансів в ДСА. Для цього було необхідно взяти під контроль ДСА і Вищу раду правосуддя, які безпосередньо займалися цими питаннями. Але за умови слабкого номінального голови ВРП Григорія Усика для встановлення контролю над судовою системою, в тому числі над розподілом фінансів, необхідно було прибрати людей, що здійснювали реальне керівництво судовою системою – голову ВС Князєва та Голову ДСА.

В цьому і співпали інтереси і першої групи впливу і другої. Результат відомий. Перша група (хоч і тимчасово) повернула собі владу; а грантові організації отримали контроль над ВРП і розподілом коштів в судовій системі. Членів ВРП «потягали» на допити в НАБУ, і тепер, наскільки я розумію, фактичне керівництво ВРП здійснює як раз один із членів – колишній представник грантових кіл.

А щодо другорядних причин?

Як на мене, детективами НАБУ не просто так була обрана саме адміністративна справа для вчинення провокації. Адже було бажання передати хабар суддям Касаційного адміністративного суду. В подальшому планувалося «розкачати» цю ситуацію і взяти під контроль адміністративну юстицію – ті суди, що розглядають позови проти Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів тощо. Це дає контроль і над цими органами. Це мало стати додатковим аргументом для створення нових адміністративних судів, куди б відібрали суддів за участі міжнародних експертів. Ми розуміємо, про що йде мова.

На мою думку НАБУ керують приватні особи, які не є громадянами України, метою яких є встановлення контролю над прийняттям політичних рішень, та взяття під контроль органів влади, для чого потрібна саме адмінюстиція.

НАБУ працюють по схемі: спочатку дискредитують якийсь орган, фабрикують фейкову справу, а потім захоплюють контроль за цим органом шляхом проведення «прозорого» конкурсу на посаду з залученням їх експертів.

Доречі, в США, якщо громадянин США діє в інтересах інших країн, то він вважається іноземним агентом що тягне за собою позбавлення волі до 5 років.

Але в нашому випадку, іноземні агенти ще й хизуються своїми впливовими зв’язками.

Це призводить до того, що посадових осіб нашої держави постійно шантажують правоохоронні органи, якими керують приватні особи іноземних держав, щоб вони діяли в їх інтересах, нехтуючи інтересами України.

Друга причина на мою думку – це необхідність усунення будь-якою метою мене від посади з метою взяття під контроль грантових коштів.

Доречі, з цього приводу за моєю заявою порушено кримінальне провадження в США.

Була розроблена ціла схема: мене усунули з посади, USAID вимагало термінового проведення конкурсу на посаду ДСА з пріоритетним правом голосу міжнародних експертів. На конкурс мав податися начальник одного з відділів ВАКСу. Всі «проплачені» грантові організації роблять замовні статті, що є тільки один можливий кандидат…

Але після мого звернення до США цей кандидат знявся з конкурсу.

Вважаю що саме через наявність порушеної в США кримінальної справи наші «так звані антикорупційні органи» намагаються терміново мене десь «сховати куди подалі» та повністю дискредитувати, щоб я не міг дати свідчення.

Під час роботи на посаді голови ДСА чи було лобіювання питань щодо цифровізації судової системи. В чому це виражалося?

Так здійснювалося лобіювання конкретної фірми, яка б отримала багатомільйонний контракт на аудит використання в України ЄСІТС. Це – підприємство ТОВ «Сівітта» – фактично як на мене пилосмок грантових коштів.

Головним амбасадором процесу цифровізаціі є пан Маселко. Я вважаю, він міг би більше розповісти про це.

Чи були прямі вимоги чи рекомендації щодо залучення саме цієї компанії?

Необхідно було провести аудит Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи України, але я наполягав, щоб для цього залучили одну з компаній зі світовим іменем: Ernst&Young, Deloitte, PWC, KPMG, Baker Tilly. Це не влаштовувало певних осіб. Тому необхідно було позбутися мене, як перешкоди для «правильного» укладання багатомільйонного контракту на аудит. Врешті решт аудит провели, залучивши ТОВ «Сівітта Україна».

На вашу думку, з чим був пов’язаний такий інтерес до конкретного виконавця? Йшли мова про якість послуг, чи и інші мотиви?

На моє переконання, ця компанія з’явилась не випадково. Вважаю, що світові компанії, які ми пропонували для аудиту, виконали б цю роботу якісніше, а можливо і дешевше.

Чи є у вас докази цього лобізму – документи, листування, свідки?

Наразі за кордоном відкриті кримінальні провадження, за якими відбуваються відповідні слідчі дії і є вірогідність, що мене залучатимуть у якості свідка. Крім того, надання зараз мною певної інформації може зашкодити досудовому розслідуванню, яке триває. Тому зараз ще не можу це коментувати. Але пізніше обов’язково поговоримо про це детальніше.

Якщо можна, розкажіть, у чому суть кримінальної справи, порушеної проти вас, і які конкретно звинувачення вам інкримінуються?

Я розкажу коротко. НАБУ після обшуку у мене транслювало всім ролики про те, що я хотів дати хабар суддям Верховного Суду. Згодом мене обвинувачували що я хотів вкрасти ці кошти. Через два роки ВАКС встановив що ні одного злочину ні іншого не існувало але для рятування НАБУ та САП вигадав новий неіснуючий злочин та засудив мене за зловживання впливом. Правда так і не встановили на кого та яким чином я збирався впливати.

Судом встановлено, що я ні до кого не звертався, нічого не вирішував. На матеріалах НСРД є записи де я декілька разів кажу агенту – Гончару що не можу йому нічим допомогти, але суд відмовив у їх дослідженні, як і у задоволенні 99% поданих захистом клопотань, що наводить на думку, що задля рятування іміджу антикорупційних органів вони здатні на все.

Навіть сам Гончар в суді каже що я не збирався вирішувати якісь справи і він не бачить в моїх діях жодного корупційного діянні. На його думку я ніби –то взяв кошти і не хотів їх повертати.

Я завжди казав що не визнаю себе винуватим у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення. Вважаю, що справа проти мене повністю сфабрикована «вчорну».

Центральною фігурою у цій справі є так званий «агент НАБУ» на прізвище Гончар. Хто він такий? Яку роль він виконував у вашій справі?

Коли ми почали слухати справу у ВАКСі то дізнались що він громадян рф і знаходиться в міжнародному розшуку. Він намагався створити образ військово хоча на той час таким не був.

Гончар по підробленим документам через суд отримав громадянство України. Він відбував покарання за шахрайство у великих розмірах в росії. Отримавши громадянство України, Гончар неоднаразово змінював прізвища (Гончар, Шевченко, Карпенко). Навіть був Торопом та Топором.

На момент скоєння злочину, він знаходився під домашнім цілодобовим арештом із засобом електронного контролю – електронним браслетом. Але він вільно пересувався по місту Києву та області без жодних обмежувальних заходів (що підтверджено білінгом його телефону та нашими зафіксованими зустрічами). Прокурор в судовому засіданні пояснює це співпрацею з правоохоронними органами.

Нами було зібрано докази що він постійно телефонує на територію рф.

Також, на мою думку він перебуває «на зарплаті» у НАБУ, так як він є заявником і в інших кримінальних провадженнях НАБУ.

Треба розуміти, що він, як агент НАБУ, знаходився під постійним зовнішнім контролем, протягом фіксування нашого з ним спілкування при кожній зустрічі він намагався підбурити мене до якихось неправомірних дій – допомогти йому з “вирішенням” різних питань, але будь – якої реакції з приводу цього від антикорупційних органів нема.

Сам прокурор в процесі визнав що Гончар постійно тиснув на мене.

Гончар в суді вказав, що він якимось чином вплинув на моє призначення, але яким чином мені не зрозуміло. Однак, постійно шантажував мене вказуючи на те, що я йому щось винен.

На мою думку він виконував роль агента – провокатора, основна мета якого була дестабілізація Верховного Суду і саме головне – дискредитація адміністративної юстиції та Великої палати Верховного Суду, взяття її під контроль.

Не випадково ж була вибрана зі всіх справ, які розглядав на той час Верховний Суд саме справа адміністративного провадження. При цьому, що цікаво, представники компанії в інтересах якої Гончар ніби – то діяв були шоковані коли з засобів масової інформації дізнались як використали цю справу для фабрикування кримінального провадження, оскільки Гончара вони не просили щось вирішувати і тим паче не були обізнані про його знайомство зі мною.

Куди ж поділись гроші?

Вони дійсно передавались, але на придбання авто для ЗСУ, що підтвердили і свідки допитані в суді, у тому числі і водій Гончара та його дружина, хоча Гончар все заперечував і не впізнавав свого водія.

Якщо дуже коротко, Гончар звернувся до мене та повідомив що вирішив мобілізуватись до ЗСУ і йому потрібен автомобіль. Він просив мене з цим допомогти і акцентував на тому, що якщо саме я його «подарую» (передам військовій частині), авто закріплять за ним і він зможе його використовувати і буде хоча б водієм, що вже для нього буде краще.

До речі, таку ж саму схему він використовував з Орловим, справа якого слухається у ВАКСі. Наші справи з паном Орловим зроблено повністю за одним сценарієм.

В подальшому автівка не була придбана, оскільки Гончар надавав нібито контакти військових частин, але по факту військових частин там не було. Мій секретар намагалась зв’язатись з військовою частиною, щоб все узгодити, але не додзвонилась, а на аватарці цього абонента була якась оголена дівчина. До того ж для мене було дуже дивно, що мобілізований Гончар вільно пересувається по Києву, сидить постійно в ресторанах та зустрічається зі мною. Тому я вирішив ці кошти повернути аби уникнути халепи та не допомагати йому.

Професійний шахрай – агент НАБУ, якого так піарить Бігус, скористався історією яка була розміщена в мережі інтернет щодо моєї постійної допомоги ЗСУ, він знав на скільки для мене ця тема болюча після загибелі у полоні рідного брата у 2014 році.

Доречі, наскільки мені наразі відомо Гончар жодного дня не перебував у військовій частині і взагалі на теперішній час, за нашою інформацією, не є військовим. Відповідно до білінгу його телефону військову службу він мужньо проходив виключно у ресторанах міста Києва та за місцем свого проживання у с. Підгірці.

Судом було встановлено що гроші вкрав сам Гончар, що категорично не хоче замічати прокурор САП. Зникли гроші платників податків з бюджету країни і нікому не цікаво куди вони поділись, нема цивільного позову, нема потерпілого, все кримінальне провадження з однією метою, сховати мене куди подалі.

Чому Ви вважаєте, що Ваша справа пов’язана зі справою Князева?

Агент НАБУ у моїй справі – Олексій Гончар у судовому засіданні пояснив, що його головною метою було бажання надати хабар Голові Верховного Суду по справі Полтавського ГЗК, але Голова ВС відмовляв йому у зустрічах.

На матеріалах НСРД у моїй справи зафіксовано як агент НАБУ намагався підібратись до Князева з метою «втулити» йому хабар по цій справі.

Але ВАКС не досліджує ці матеріали посилаючись на те, що там «побутові розмови».

90% всіх розмов на матеріалах НРСД стосуються того, що Гончар з’ясовує в мене, як йому підібратись до Княвева. Потім він зазначає, що необхідно звернутися за допомогою до нотаріуса Горбурова, який врешті і стає заявником у справі Князева.

Всі ці засідання були закриті для ефіру, тож сховані від громадськості. Але я та мої захисники з радістю поділимось всіма записами з суспільством.

Чому Ви кажете про фальсифікацію справи?

Ось наприклад, стороною захисту було встановлено, що навіть протоколи допиту Гончара у справі є підробкою, оскільки він в цей час знаходився у іншому місці, що встановлено білінгом його телефону, але і тут суд знайшов виправдання найчеснішому органу досудового розслідування.

Як ви можете оцінити роботу ВАКСу?

Мені відразу на думку спала фраза пані Михайленко що мені ще пощастило що справу розглядає не російський суд, там би нас взагалі не слухали. Цікаве порівняння, оскільки тут приблизно така ж сама ситуація: у 99% клопотань сторони захисту нам відмовили, будь – яке клопотання прокурора беззаперечно задовольняється, мені заборонили в судовому засіданні навіть радитись з захисником, докази досліджуються тільки в об’ємі потрібному прокурору. Я багато читав про те що ВАКС не можна взагалі називати судом, але не хотів в це вірити, думав що ми живемо у правовій державі. Але те що я побачив це шок. Навіть засідання позакривали, щоб ніхто це не бачив. «Інспанський сором».

Окрім кримінального тиску, чи зазнавали ви інших форм впливу на себе як на голову ДСА? З боку представників влади, громадськості, окремих осіб?

Повноцінна робота ДСА України неможлива без тісної плідної взаємодії з усіма органами влади, тому дуже важливо знаходити нейтральний баланс. Треба також розуміти вплив Вищої ради правосуддя, члени якої навіть між собою не завжди знаходять порозуміння, Ради суддів України, міжнародних організацій, які функціонують за грантові кошти.

Чи був пов’язаний цей тиск із вимогами щодо ліквідації Окружного адміністративного суду Києва (ОАСК)? Як саме він намагався вплинути на це рішення?

На мене здійснювався постійно тиск щодо проведення термінової роботи щодо ліквідації ОАСКу.

Ліквідація ОАСКу – це політичне питання. І тут питання не в Голові ОАСКу або його суддях, тут питання щодо встановлення на мою думку контролю над цією юстицією. Щоб це питання довести до кінця, треба було звинуватити конкретних суддів задля його ліквідації, але тут питання набагато глибше, чим те, що на поверхні.

Чи вважаєте ви, що вимоги щодо ліквідації ОАСК були обґрунтованими з точки зору правосуддя, чи це був політичний тиск під виглядом «реформи»?

Для формування негативного образу ОАСКу було витрачено дуже багато коштів платників податків інших держав. Створення нового суду потребує додаткових фінансових затрат в країні, яка воює. Я не чув, щоб десь була позитивна практика щоб під час війни повністю ліквідувати якусь установу мотивуючи тим, що не подобаються її працівники.

Давайте повернемося до Вашої справи. В суді Ви заявили про порушення авторозподілу у Вищому антикорупційному суді. Поясніть читачам, це означає?

Журналіст Дмитро Гордон та адвокат Ростислав Кравець опублікували аналіз, з якого вбачається що мало місце втручання в автоматизований розподіл моєї кримінальної справи. Ми подали в Апеляційній палаті ВАКСу заяву щодо втручання в авторозподіл, просили запросити фахівця ДСА для перевірки, але нам було відмовлено.

Ще перебуваючи на посаді голови ДСА я отримував звернення щодо втручання в авторозподіл у ВАКСі.

Але як тільки мною порушувалось питання про проведення перевірки ситуації з авторозподілом справ у ВАКСі, одразу на мою адресу надходили наполегливі сигнали від керівництва ВАКС нічого не робити і не «лізти» з натяком на негативні наслідки для мене.

Потім, ще надходили офіційні листи від голови ВАКСу що втручання в аторозподіл не було і дисциплінарні провадження щодо працівників ВАКСу не відкривались

Тому я вважаю, що потрібно провести комплексну перевірку по усім фактам за якими були заяви з боку осіб справи яких розглядали у ВАКСі.

Якщо все добре, то це дозволить показати відкритість ВАКСу та об’єктивність розгляду.

ДСА проводить перевірки авторозподілу у всіх судах України. ВАКС – єдиний суд, де нам провести перевірку не давали змоги, тому що це закрита організація.

Аналізуючи зараз всі обставини після публікацій щодо можливого втручання в авторозподіл щодо моєї справи та згадуючи ситуації з закриттям дисциплінарних проваджень на цю тему коли я ще перебував на посаді голови ДСА для мене дуже дивно чому Михайленко не заявила самовідвід від розгляду моєї справи.

Що цікаво, саме Голова ВАКС Михайленко була головуючим у колегії суддів ВАКС у справі щодо мене.

Думаю що все це дуже дивно виглядає для стороннього спостерігача, оскільки саме вона і перебувала зі мною в «комунікації» щодо закриття тих дисциплінарних проваджень

Які наслідки несанкціонованого авторозподілу? Як це впливає на незалежність судового процесу та об’єктивність рішень?

По-перше, наслідком є притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які брали у цьому участь. Крім того, є необхідним встановити мотиви таких дій;

По-друге, це тягне за собою визнання такого розгляду справ як таких, що розглянуті неуповноваженим судом, що є підставою для скасування прийнятих рішень;

По-третє, не можна говорити про неупередженість розгляду цих справ в принципі та довіри до відповідних судових інституцій з боку суспільства.

Озираючись на весь цей досвід – кримінальну справу, тиск, системні порушення – який головний висновок ви для себе зробили щодо стану судової влади в Україні?

Вважаю, що відбувається фактичне знищення судової системи та заміна її на іншу, але чи зможе ця система викликати довіру людей – відкрите питання.

Стосовно моєї кримінальної справи, хочу ще раз підкреслити: мені наполегливо натякали на підписання угоди, за це обіцяли не садити за грати, але мені необхідно було публічно зізнатися у скоєнні тяжких злочинів, яких я не вчиняв. Тоді б це виглядало як чергова перемога у боротьбі з корупцією, а по факту – засудження невинної людини та взяття під контроль роботи важливого державного органу через “агентів змін”.

Ще раз акцентую увагу на тому, що жодної справи я не вирішував у будь-якому суді, шахрайських дій не вчиняв, ні до кого ні з якими пропозиціями не звертався, а кошти, які передбачалися для придбання автомобіля для ЗСУ, були вкрадені самим агентом НАБУ Гончарем і це встановлено судом, хоча це зовсім нікому не цікаво, навіть НАБУ, які на цю провокацію виділили кошти платників податків України.

Не вчиняючи жодного кримінального правопорушення я у рекордні строки від ВАКС та АП ВАКС отримав 3 роки позбавлення волі. Громадські активісти святкують перемогу і чекають наступних траншів на боротьбу з корупцією та перезавантаження судової системи України, а замовники цього злочину намагаються взяти під контроль судову владу. На жаль, саме так виглядає приклад класичної реформи, яка втілюється в Україні.

Не зважаючи на вирок, який виніс ВАКС та засилала його Апеляційна палата , я заявляю , що не визнавав та не визнаю себе винуватим у висунутому мені обвинуваченні і ми будемо це доводити далі, якщо потрібно то і у Європейському суді з прав людини.

Хто, на вашу думку, є головною перешкодою для справжніх судових реформ сьогодні?

Ми бачимо, що на сьогодні всі судові реформи відбуваються за рахунок громадських активістів, які не мають певного досвіду, але мають кошти та вплив. Громадськість використовують як меч, та не завжди на користь суспільству.

Які ваші подальші кроки? Ви будете боротися за відновлення справедливості у своїй справі? Чи звертались ви до ЄСПЛ з будь-яких питань щодо свої справи?

Система, яка протидіє проти мене, має не тільки мільярдні ресурси, а й великі людські, ЗМІ та інше.

Не дивлячись на все це, я продовжу доводити свою невинуватість та боротись за встановлення справедливості в суді, в тому числі в Європейському суді з прав людини, хоча мені сумно навіть від самого формулювання “Сальніков проти України”. Тому що майже все своє свідоме життя я віддав державній службі в цій країні. Тож, сподіваюсь, що наша судова система спроможна розібратися з цією справою та винести законне справедливе рішення без політичного впливу та тиску заінтересованих осіб, керуючись верховенством права, а не політичною доцільністю або необхідністю висвітлення в ЗМІ великих досягнень антикорупційних інституцій.

Джерело: sud.ua

АО «Кравець І Партнери»

🔸Які кроки потрібно здійснити після звільнення від зовнішнього управління USAID в судовій системі – https://antiraid.com.ua/articles/iaki-kroky-potribno-zdijsnyty-pislia-zvilnennia-vid-zovnishnoho-upravlinnia-usaid-v-sudovij-systemi/

✔️Не забудьте підписати петицію – https://t.me/rkravetsUA/15749

🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️

⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

АО «Кравець І Партнери»

Конституційний Суд України (КСУ) 5 липня визнав неконституційним накладення санкцій за контрабанду, які прописані в частині 1 статті 483 Митного кодексу України. Ця норма дозволяє конфіскувати товар і накладає штраф у розмірі 100% від вартості товару на його власника.

Скаргу до КСУ подали три громадянина України: Анатолій Душенькевич, Андрій Франко та Ірина Ярош. Вони вважають, що ця норма порушує принцип індивідуальної юридичної відповідальності з урахуванням характеру протиправного діяння, вини та характеристики винної особи.

Простіше кажучи, Кодекс визначає чіткий, єдино можливий вид і розмір покарання. Не враховуються в такому разі ні обставини самого порушення, ні мотиви, ні майновий стан винного, і все це порушує принцип справедливого покарання. Судді КСУ своїм рішенням підтвердили — норми статті 483 суперечать концепціям демократичного суспільства, заснованого на верховенстві права.

Чи послідує далі скасування цієї статті, незрозуміло. А нового правового механізму регулювання контрабандного товару натомість не придумали.

Як правильно покарати контрабандистів — поради юристів

Українські суди розглядають велику кількість судових справ від митниці про невідповідність товарних груп. Йдеться про код українського класифікатора товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД).

“Товар належить до одного коду або групи УКТ ЗЕД, а митники вважають, що до іншого. І обирають звісно ж той, за який ви заплатите більший податок. Що випливає зі статті 483? Правильно, ви везете контрабанду. Наслідки цього — стовідсоткова конфіскація і штраф. Ще й відберуть транспортний засіб”, — каже Фокусу адвокат Ростислав Кравець.

Але транспорт у якому провозять товар необов’язково належить контрабандисту. У сфері зовнішньої торгівлі працюють експедиторські фірми та посередники.

“Фура везе товар. Водієві все одно, який вантаж і за якою класифікацією він проходить. Як йому замитнили так він і везе. А стаття 483 Митного кодексу визначає покарання для особи, яка взагалі не причетна до контрабанди. До чого тут експедитор зі своїм транспортним засобом, який у нього вилучають? Зараз [після рішення КСУ] водії просто перестануть давати хабарі — забрали товар і все, контрабандисти постраждали. Непричетних до процесу перестануть вплутувати в чужі проблеми”, — зауважив юрист.

Кравець переконаний у неправильному колективному підході до відповідальності за контрабанду. Вирішувати питання, за його оцінкою, треба конфіскацією майна і штрафом саме для власника товару.

Корупційна змова із судами: ціна товару впливає на хід справи

Митний адвокат Ольга Ніколаєнко визнає, що статтю 483 можна трактувати досить широко. За нею складали протоколи за різними обставинами.

“Протокол складали, якщо на митному огляді виявили маркування, що не відповідає заявленому в декларації. Санкція в розмірі 100% штрафу від вартості та конфіскація товару — неадекватна. По суті йдеться про подвійний штраф, що не відповідає принципам демократичного суспільства”, — говорить Фокусу юрист.

Після рішення КСУ потрібно дивитися, які пропозиції надійдуть законодавцям — прибрати штрафи, або віддати на розгляд цю статтю митниці. Справи про конфіскацію розглядав районний суд за місцезнаходженням митниці. А штрафи віддавалися на розгляд начальнику митниці, пояснила Ніколаєнко.

Окреме питання — справедливий підхід суддів до справ про контрабанду. За словами експерта з митних питань центру соціально-економічних досліджень CASE Україна Андрія Саварца статистика останніх 15 років незмінна. Рішення у митних справах у судах часто залежать від суми товарів, що провозяться.

“Якщо сума вилучених предметів перевищує певний поріг, імовірність того, що суд не побачить порушень — майже 90%. Що дорожча справа, то вища ймовірність відсутності правопорушень. Тут можна говорити про корупційну змову”, — пояснює аналітик Фокусу.

Саварець наводить цікаву статистику центру CASE Україна. За весь 2022 рік суд у 80% випадків виносив рішення про винуватість і подальший штраф та конфіскацію товарів за контрабанду. Але в закритих справах вартість товарів становила 670 тисяч гривень, а там, де контрабандиста карали — 350 тисяч гривень. Співвідношення — 1:2.

На думку експерта, після визнання КСУ статті 483 Митного кодексу України неконституційною, розроблятимуть нову норму, що базуватиметься на розрахунках і науковому підході.

ФОКУС

АО «Кравець І Партнери»

Так, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 року «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» вирішено установити на усій території України карантин, заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь певна кількість осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Також владою було прийнято низку рішень щодо обмеження роботи контрольно-пропускних пунктів та запроваджено нові підходи та санкції щодо притягнення осіб до відповідальності за порушення карантинних заходів.

Коли ми говоримо про такі особливі режими у державі як карантин або, надзвичайна ситуація, ми маємо розуміти, що забезпечуються ці режими головним чином шляхом обмеження основних прав людини. Тому, в ці періоди як ніколи важлива оцінка дій держави з втручання у права людини: наскільки вони є обґрунтованими, необхідними, та чи дійсно вони переслідують саме мету захисту.

З аналізу перелічених вище нормативно правових актів, найбільшого втручання зазнають: обмеження права на повагу до приватного життя; обмеження права на свободу та особисту недоторканність – примусове поміщення громадян в обсервації; обмеження права громадян на свободу пересування: заборона для певних категорій переміщуватись через державний кордон та контрольно-пропускні пункти пропуску, скасування транспортного сполучення; обмеження права на свободу мирних зібрань – заборона збиратись більш ніж певна кількість осіб; обмеження права на освіту – заборона відвідувати навчальні заклади; обмеження права на свободу релігії – заборона проведення релігійних заходів; обмеження права доступу до медичної допомоги – тимчасове припинення проведення планових заходів з госпіталізації та планових операцій, крім термінових та невідкладних.

Чи є виправданим втручання держави в права людини? Яка межа виправдання цього втручання?

Чи можна в надзвичайній ситуації обмежити свободу? Так, але потрібна вагома причина. Цей основний принцип верховенства права відображено в Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі – Конвенція), а саме: статті 8, 9, 10 і 11 припускають втручання в основні права там, де це є «необхідним у демократичному суспільстві для захисту здоров’я».

Стаття 15 Конвенції також припускає відступ від деяких прав, а саме: «будь-яка Висока Договірна Сторона може вживати заходів, що відступають від її зобов’язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов’язанням згідно з міжнародним правом».

В першу чергу, реакція держави під час надзвичайної ситуації повинна бути заснована на фактичних даних, а не зумовлюватися політичним тиском або потребою щось робити. Має бути чітке наукове і медичне обґрунтування екстрених заходів.

Не менш важливою є потреба у використанні саме законодавства для досягнення кінцевої мети. Потрібно довести, що рекомендації, м’які зобов’язання та обмежувальні заходи, не спрацюють і необхідна примусова сила якісного закону.

Виходячи із практики Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), щодо порушення таких прав в контексті статті 15 Конвенції, завжди коли заявник скаржиться на те, що його права за Конвенцією були порушені протягом періоду відступу від зобов’язань, Суд спочатку перевіряє, чи можуть вжиті заходи бути виправдані відповідно до основних статей Конвенції; і лише якщо вони не можуть бути виправдані таким чином, Суд переходить до визначення того, чи був відступ від зобов’язань правомірним (наприклад, Lawless проти Ірландії (№ 3), § 15

ЄСПЛ в своїх роз’ясненнях щодо застосування ст. 15 Конвенції вказував, що належна увага приділяється таким факторам, як: характер прав, що постраждали у зв’язку з відступом від зобов’язань, обставини, що призводять до виникнення надзвичайної ситуації, та її тривалість (Brannigan та McBride проти Сполученого Королівства, 43; A. та інші проти Сполученого Королівства [ВП],§ 173); чи було б звичайне законодавство достатнім, щоб впоратися із загрозою, що спричинена суспільною небезпекою; чи є заходи дійсною реакцією на надзвичайну ситуацію; чи були заходи використані з тією метою, для якої вони були санкціоновані; чи були передбачені гарантії проти зловживань.

Отже, в контексті обмеження прав на території України та виправданості меж втручання в такі права необхідно встановити чи дійсно мала місце суспільна небезпека, чи були вжиті заходи адекватними по відношенню до загрози та чи було достатнім національне законодавство.

Загальновідомим та загальновизнаним, в першу чергу завдяки рішенню ВООЗ, є той факт, що зараження коронавірусом визнано пандемією, тобто несе загрозу та є суспільно небезпечним, тому не таким дискусійним і проблематичним буде доведення наявності одного з елементів ст. 15 Конвенції.

В той же час оцінка адекватності заходів та достатності законодавства є гострим та дискусійним питанням, яке на даний час в Україні, м’яко кажучи бажає кращого.

На даний час на території України було введено саме надзвичайну ситуацію., а не надзвичайний стан. Режим надзвичайної ситуації відрізняється від надзвичайного стану тим, що він законодавчо не має чітко визначених меж, ні щодо прав, які можуть бути обмежені, ні щодо ступеня їх обмеження та здебільшого носить рекомендаційний характер.

Беручи до уваги численну практику ЄСПЛ, щодо втручання держави в права особи, Суд зазначає, що для того аби втручання було виправданим необхідна наявність 3 чинників:

• Якісний закон — національне законодавство повинне бути чітким, передбачуваним і належно доступним (Silver і Інші проти Сполученого Королівства, § 87). Вимога ясності застосовується обсягу дискреційних повноважень, якими наділені державні органи. Національне право повинне розумно ясно визначати обсяг і спосіб реалізації відповідних повноважень, покладених на державні органи, аби гарантувати особам мінімальний рівень захисту, яким вони наділені у демократичному суспільстві відповідно до принципу верховенства права (Piechowicz проти Польщі, § 212).
• Законна виправдана мета – це встановлення конкретних, вимірних, досяжних, реалістичних та часоспрямованих цілей на зміну та покращення ситуації в майбутньому.
• Суспільна необхідність — відповідність відношення балансів прав однієї людини з балансом прав всієї нації на здорове існування та безпечне середовище. Баланс інтересів індивідуального і громадського здоров’я відображений у справі «Соломахін проти України», 2012 (п. 36), де Суд зазначив, що порушення фізичної недоторканості заявника можна вважати виправданим міркуваннями охорони здоров’я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційного захворювання в області.

Варто зазначити, що ЄСПЛ в першу чергу звертає увагу саме на наявність якісного закону, оскільки його відсутність автоматично свідчить про недотримання виправданої мети та суспільної необхідності. «той висновок, що даний захід не був «згідно із законом», є достатнім, аби Суд вирішив, що було порушення. Тому немає потреби перевіряти, чи згадане втручання переслідувало «законну мету» або було «необхідним у демократичному суспільстві» (M.M. проти Нідерландів, § 46).

В той же час, якість законодавства, яке на даний час поспіхом створено країною, є досить сумнівною. Найголовніше питання щодо якості закону – це все ж таки визначення чіткого кола суб’єктів та заходів, які є обов’язковим, а які є рекомендованими до виконання. Інше питання — це узгодженість обмежень з іншими обов’язками, особливо актуально це стосується обмеження пересування і обов’язок прибути на роботу до стратегічно важливих об’єктів, від діяльності яких залежить існування населення на карантині тощо. Так само законодавство не містить чіткого визначення механізму впровадження та дотримання обмежувальних заходів, що, наприклад, стосується запланованої примусової госпіталізації при цьому не визначено на якому та ким має бути забезпечена така госпіталізація тощо.

Не виключено, що проблема виникне і щодо суспільної необхідності в розрізі адекватності застосованих заходів. Не варто забувати про те, що карантинний період в Україні припав на посівний, заготівельний, період, однак жодних чітких правил роботи аграрних компаній не окреслено і на них поширюються загальні обмеження карантину, що в подальшому вплине на спроможність країни забезпечити населення харчовими продуктами.

Слід пам’ятати, що нагальність прийняття нормативного акту, не може бути визнано виправданням неякісності, тому на даний час законотворці на рівні з медиками повинні цілодобово працювати відразу у всіх напрямках, бо всі дії мають наслідки і недосконале впровадження карантину може мати надзвичайно пагубний вплив ще не один рік.

Не зважаючи на певні прогалини в законодавстві, кожен повинен дбати про своє здоров’я, не наражати на небезпеку оточуючих, бо право одного закінчується там, де починається право іншого, так право на вільне пересування закінчується там, де починається право іншого на безпечне середовище.

Будьте свідомі, бо ні одне судове рішення навіть те, яке встановить порушення прав людини не поверне ні здоров’я, ні життя…

Вікторія Криворот

Юрист, АО Кравець і партнери

Анна Мартиненко

Адвокат, АО Кравець і партнери для Юридичної газети

Адвокатская компания Кравец и Партнеры

Вища рада правосуддя розглянула чергову дисциплінарну скаргу служителя Феміди, який потрапив під дію першого люстраційного закону. І, як завжди в таких випадках, суддя залишився ні з чим. Водночас законникам з Одещини пощастило більше, адже після вивчення їхньої скарги ВРП все ж визнала факт утручання в правосуддя з боку народного депутата.

Попередня перевірка

Голова Ради Ігор Бенедисюк повідомив, що представник Наталії Антонової з Голосіївського районного суду м.Києва, адвокат Ростислав Кравець подав скаргу на рішення першої дисциплінарної палати ВРП про внесення подання щодо звільнення з посади. Керівник колегіального органу нагадав, що дисциплінарну справу стосовно Н.Антонової було відкрито за постановлення ухвал про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо двох учасників масових акцій протесту.

Дисциплінарна палата дійшла висновку, що слідчий суддя Н.Антонова «не сприяла виконанню завдань кримінального провадження та забезпеченню належної охорони прав, свобод і законних інтересів підозрюваних, повного й неупередженого судового розгляду з тим, щоб особи не були піддані необґрунтованому процесуальному примусу». Крім того, порушила вимоги закону щодо контролю за додержанням прав особи в кримінальному провадженні.

«Під час попередньої перевірки матеріалів скарги встановлено, що викладені в ній доводи не спростовують висновків, покладених в основу рішення палати», — зазначив І.Бенедисюк.

Переконливий виступ

Перед тим як члени ВРП мали б усамітнитись, до них звернувся доповідач у справі Микола Гусак: «Я зіткнувся з випадком, коли позиція судді не є правомірною та законною. Двох учасників акцій протесту побили, але суддя не звернула на це уваги, обравши запобіжний захід у вигляді 60 діб тримання під вартою, при цьому не виконавши вимог ст.206 Кримінального процесуального кодексу. Сподіваюся, що ВРП залишить у силі рішення дисциплінарної палати й не руйнуватиме практики».

Виступ М.Гусака фактично поставив крапку в черговій справі фігурантів так званих справ майдану. Тож не дивно, що Рада залишила в силі рішення палати.

Втім, представник Н.Антонової запевнив, що оскаржуватиме вердикт у судовому порядку.

Мандат не в поміч

Крім того, ВРП розглянула повідомлення суддів Апеляційного суду Одеської області Лариси Грищенко, Валентини Олініченко та Віталія Мандрика про втручання в їхню діяльність заступника голови Комітету Верховної Ради з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Георгія Логвинського.

Член колегіального органу Ірина Мамонтова доповіла, що 9 грудня 2016 року комітет направив листи до Генеральної прокуратури, ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів, уповноваженого ВР з прав людини та Апеляційного суду Одеської області щодо вжиття заходів індивідуального характеру з огляду на порушення прав громадянина США та Ізраїлю під час розгляду судової справи. Підписав їх Г.Логвинський. У цьому зверненні дано оцінку ухвалі Малиновського районного суду м.Одеси та викладено прохання вжити заходів реагування для усунення порушень прав і свобод особи.

Також І.Мамонтова повідомила, що одеські судді у свою чергу направили листа до ГПУ стосовно можливих неправомірних дій нардепа, пов’язаних із утручанням в їхню діяльність. Цей лист із вул. Різницької переадресували до прокуратури Одеської області, під юрисдикцію якої підпадає місце можливого вчинення кримінального правопорушення. Однак обласна прокуратура, всупереч приписам ст.214 КПК, у внесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань відмовила.

Рада, ознайомившись із скаргою, визнала факт утручання нардепа в роботу суддів. Крім того, було вирішено звернутися до парламенту з проханням ужити заходів для недопущення народними обранцями дій, що можуть бути розцінені як утручання в діяльність суддів.

Одночасно колегіальний орган вирішив унести до ГПУ подання про виявлення та притягнення до встановленої законом відповідальності осіб, які допустили бездіяльність, що порушує гарантії незалежності суддів, зокрема невнесення до ЄРДР відповідних відомостей за повідомленням суддів Апеляційного суду Одеської області.

Що дозволено Юпітеру…

Схожість цих справ у тому, що в обох фігурують народні обранці. Проте звернення одного нардепа, хай і від імені комітету, у ВРП розцінюється як тиск, а ухвалення більшістю парламенту закону про люстрацію суддів (як і деяких інших актів, як-от про індивідуальну амністію) — як необхідність з огляду на «революційну доцільність» та «запити суспільства».

Така логіка здатна завести в глухий кут: колись Верховна Рада може вирішити ухвалити акт, який, наприклад, для відновлення довіри з боку світової спільноти встановить спеціальну дисциплінарну відповідальність суддів за порушення прав іноземних громадян. Або (що з розряду фантастики) — за недотримання гарантій незалежності самих суддів та незаконне притягнення їх до дисциплінарної відповідальності.

І тоді цей або новий склад ВРП, аби «не руйнувати практику», буде змушений так само погоджувати звільнення тих, кого сьогодні начебто захищає.

КОМЕНТАР ДЛЯ «ЗіБ»

Ростислав КРАВЕЦЬ, адвокат АК «Кравець і партнери»:

— Усі рішення Вищої ради правосуддя, що стосуються притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення так званих суддів майдану, незаконні й будуть у подальшому оскаржені.

Наприклад, під час засідання член ВРП Микола Гусак, який був доповідачем у справі за скаргою Наталії Антонової з Голосіївського районного суду м.Києва, попросив притягнути її до дисциплінарної відповідальності, аби «не руйнувати практику». За таких обставин говорити про засади справедливості й законності, на мій погляд, недоречно й нерозумно. Це рішення буде оскаржено в судовому порядку.

Далі, що досить імовірно, будемо готувати заяву вже до Європейського суду з прав людини. Оскільки, вважаю, нині в Україні немає незалежного правосуддя. До речі, у Страсбурзі відкрито вже понад 10 проваджень стосовно рішень ВРП з аналогічних питань.

ЮРІЙ ІВАНОВ, ЗіБ

Адвокатская компания Кравец и Партнеры