Влада йде на величезні політичні ризики за порушення прав людини

Голова профспілки Українська незалежна фундація правників, голова АО “Кравець та партнери”, адвокат Ростислав Кравець міркує так:

“Ми побачили, що в Україні омбудсмен як такий відсутній. Незважаючи на те, що Лубинець визнав – законопроєкт не відповідає нормам Конституції, конвенції про права та основні свободи, він закликав прийняти його у першому читанні. Мовляв, далі – доопрацюємо. Це свідчить, що омбудсмен не готовий захищати права людини”.

За словами експерта, законопроєкт навіть у цьому виді порушує величезну кількість прав та свобод громадян. У тому числі декларація про освіту, декларація про лікування, декларація про переміщення. Плюс – передає повноваження щодо заборони на перетин кордону безпосередньо Кабміну. Що прямо суперечить нормам чинної Конституції, наголошує юрист.

“Скорочуючи нинішні права та свободи українців, цей проєкт закону не дає їм жодних додаткових гарантій (захисту прав, виконання соціальних обіцянок держави, які вона не виконує, у тому числі у питаннях, пов’язаних із військовими та колишніми військовими). Єдиний позитивний момент, порівняно з минулим варіантом, полягає в тому, що особи, які отримали інвалідність та проходять військову службу, отримали право на звільнення – незважаючи на придатність чи обмежену придатність”, – наголошує Ростислав Кравець.

Він звертає увагу, що депутати райдужно розглядають перспективи цього законопроєкту, припускаючи, що вже у березні він може бути прийнятий у другому читанні та остаточно.

“Але я б не мав таких ілюзій, – каже експерт. – Ні з приводу його прийняття, ні (якщо таке, все ж таки, трапиться) щодо підписання його президентом. Тому що, фактично, це величезні політичні ризики за порушення прав людини. Дивує і заява Міністра оборони Умєрова, що додаткових вкладень нововведення не вимагатимуть. Тоді як створення того ж електронного кабінету військовозобов’язаного точно потребує коштів на програмне забезпечення, на систему підтримки цього ресурсу і так далі. На сьогодні виглядає так, що законопроєкт є більш політичним кроком, ніж щось таке, що здатне покращити ситуацію з мобілізацією та військовим обліком”.

Нове законодавство було необхідне ще 2022-го

Економічний та політичний експерт Борис Кушнірук не сумнівається, що законопроєкт підтримають загалом – і той стане законом.

“У якому вигляді – сказати поки що складно. Зауважень у правознавців там достатньо. І щось точно до другого читання змінять. Але очевидно, що чинне мобілізаційне законодавство не відповідає потребам воєнного часу. І потрібне щось нове. Причому це було необхідно ще 2022-го”, – наголошує експерт.

Він звертає увагу, що на тему мобілізації провалено комунікацію влади та суспільства. Причому це відповідальність не військових, а саме політичної влади, уточнює Борис Кушнірук. Вона мала пояснити суспільству, що, як і чому потрібно робити у ракурсі посилення мобілізації.

“Крім того, даремно було озвучено масу “батогів” у ракурсі ухилення від мобілізації, але при цьому не сформульовано коректну процедуру “пряників”. І досі цього нема. Не пояснюють людям, які позитиви вони отримують, приходячи до ТЦК, вирушаючи потім у збройні сили тощо. Це слід було грамотно артикулювати та виписати у законодавстві. На жаль, у новому варіанті законопроєкту ми спостерігаємо ті самі проблеми”, – вважає експерт.

Відверто помилково з боку політичних осіб, на його думку, було озвучувати цифру в 500 тисяч осіб, яких необхідно додатково мобілізувати.

“Причому робилося це з посиланням на військових. Тоді як військові уточнювали, що вони не вимагали тут і зараз поповнення півмільйона. Але їм потрібна прогнозованість у мобілізаційних процесах. Щоб мати резерви, можливість міняти тих, хто перебуває у зоні бойових дій. Але обсяги, терміни – це окрема тема. Яка точно не повинна обговорюватися в громадській площині. Все слід було проводити тихіше, спокійніше, не розбурхуючи зайвий раз суспільство, не створюючи додатковий негатив навколо важливої для України теми. І тут ми побачили не найкращі дії з боку влади”, – констатує Борис Кушнірук.

Коментарі

АО «Кравець І Партнери»

На тілі померлого знайшли сліди тяжких тілесних ушкоджень, які він отримав, перебуваючи в слідчому ізоляторі. Тобто Мізрах був просто побитий у СІЗО. І, як стверджують лікарі, від отриманих травм він загинув.

Цей випадок набув резонансу в ЗМІ. Однак значно більше вбивств, побиття, тортур в українських в’язницях відбуваються без розголосу і всіма силами заміняються.

Вбивства, тортури, вимагання

Ми вже писали про обставини смерті Ігоря Мізраха.

“Вперше Мізрах звернувся до медпункту 25 липня, він скаржився на біль у животі. Але лікарям Мізрах заявив, що травмувався з власної необережності ще 21 липня, коли виходив із душу у своїй камері №214а. У камері Мізрах перебував ще з п’ятьма в’язнями. Провівши огляд Мізраха, лікарі виявили синці на правому плечі та грудній клітці 26 липня о 22:00 Мізраха перевели в іншу камеру №243, причини його переведення ще встановлюються. Під час другого огляду лікарі вирішили госпіталізувати Мізраха до лікарні, де у нього була виявлена закрита травма живота, розрив тонкої кишки в області гастроінтерозу. гнійний перитоніт”, – розповіло джерело у правоохоронних органах.

За його словами, висновок лікарів вказує на те, що ушкодження, які були виявлені на тілі Мізраха, “свідчать про отримання тяжких тілесних ушкоджень”. Тобто причиною смерті стали насильницькі дії проти Мізраха.

За фактом смерті було відкрито кримінальне провадження за ч.2, ст.121 – умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, що спричинило смерть.

Проте з того часу (тобто через кілька місяців) ні про які зрушення з розслідування цієї справи не чути. На питання “Країни” представники правоохоронних органів відповідають дуже скупо. А офіційно – майже нічого не говорять. Інформацію, яку опублікувала “Країна” щодо обставин смерті Мізрахі, ми отримали від своїх джерел неофіційними каналами. За неофіційною інформацією, яка курсує у правоохоронних органах, Мізраха “замовили” його недоброзичливці, яким він раніше “перейшов дорогу”.

Але, повторимося, офіційно жодних новин майже нема.

Складається враження, що справу хочуть покласти “під сукно” та зам’яти.

При тому, що, здавалося б – випадок кричущий. По суті, вбивство сталося у стінах СІЗО. Тобто установи, де ув’язнені перебувають під щільним наглядом держави. А значить і знайти винних не складає великих труднощів.

Але, насправді, природно, це не так.

Джерела “Країни” у пенітенціарній системі та серед ув’язнених стверджують, що побиття та тортури у в’язницях поставлені на потік. У цьому задіяні як представники криміналітету, так і керівництво в’язниць, що забезпечує безкарність злочинців.

Тому лише невеликий відсоток із них фіксується офіційно.

У відомчих телеграм-каналах українських силових служб часто з’являється інформація про побиття у в’язницях.

Наприклад, убивця журналіста Веремія бандит Юрій Крисін у 2021 році, перебуваючи у Торецькій виправній колонії, отримав підозру щодо тероризації інших ув’язнених. Разом з тими, хто дивиться по колонії, він бив ув’язнених і вимагав з них гроші в “злодійський общак”.

У січні 2023 року в одеському СІЗО затримали ціле угруповання ув’язнених, які били інших арештантів.

Тюремна банда працювала під “брендом” злодія у законі Омара Уфимського. Бандити обклав “даниною” заарештованих, а отримані суми спрямовував на підтримку ув’язнених, які відбувають покарання у виправних установах за скоєння тяжких та особливо тяжких злочинів.

2020 року Державне бюро розслідувань заявило про розслідування справи щодо вбивства людини в Одеському СІЗО. За інформацією слідства, за сприяння працівників ізолятора двох арештантів було незаконно допущено в камеру до третього, якого вони побили. Після цього працівники СІЗО перенесли побиту людину в карцер, де вона незабаром померла. Попередньо було встановлено, що серед причетних до цього злочину опинився начальник одного із відділів СІЗО.

Терор у в’язницях, поставлений на потік, вигідний не лише кримінальним кланам, а й адміністраціям СІЗО та колоній. Оскільки українські виправні установи давно стали “дійними коровами”, які приносять прибуток багатьом отримувачам.

Найчастіше ув’язнених б’ють, щоб отримати від їхніх родичів гроші.

Про це “Країні” розповіли кілька колишніх засуджених, які пройшли у в’язницях та СІЗО жорсткий пресинг. Особливо це стосується заможних людей.

“У СІЗО першоходи потрапляють під своєрідний “моніторинг”. Адміністрація пробиває спроможність і матеріальний рівень новачка, що прибув. Якщо з нього можна збити хоча б трохи грошей, первохід відразу потрапляє під прес. Адміністрація зливає інформацію про фінанси та матеріальну підтримку арештанта з волі, якщо у нього його є багата рідня або друзі.Або він сам “коммерс”.Первохода інформують, що він повинен попросити рідню перевести гроші на картку.Суми можуть стартувати від тисячі – двох тисяч доларів до нескінченності. Справа в тому, що давши грошей одного разу, першохід стає одразу “дійною коровою” і буде платити постійно. Якщо арештант раптом спробує відмовитися, його можуть жорстко пресанути – побити, або опустити в камері. Він уже “терпіла”, який “накивав” грошей на общак. Все це робиться руками співкамерників, але з грошей “корови” завжди отримує відсоток адміністрація ізолятора”, – розповів “Країні” Георгій Ш., який рік тому зазнав вимагання у СІЗО.

“Запущено конвейєр насильства”

Заможні ув’язнені автоматично підпадають під спільний пресинг тюремної адміністрації та тюремних бандитських угруповань.

“Ще до попадання в хату (камеру в СІЗО – Ред. ), там уже було все відомо про мене та мої підприємства. Дивлячі по корпусу знали заздалегідь, хто мене може підтримати з волі, а також скільки грошей я можу платити щомісяця. Як тільки я зайшов до хати, блатні одразу мені запропонували платити щомісяця по три тисячі доларів – типу, треба підтримати “общак”. і занурити обличчям у поштовх (унітаз – Ред. ).Наступного дня я спробував поскаржитися в адміністрацію СІЗО, але мені недвозначно натякнули, що вони в курсі і мені краще погодитися платити. “. Тоді я зрозумів, що адміністрація СІЗО в частці з блатними. Я погодився і платив усі півроку, які я провів під слідством у СІЗО”, – розповів Країні підприємець із Київської області Олексій К.

Після початку повномасштабного вторгнення ситуація ще більше погіршилася, оскільки загалом країною різко зріс тиск силовиків на бізнес.

“До війни був важливий запобіжник у вигляді судів. Суди влади та силовики повністю не контролювали. І з питань, які не належать до політично важливих, там можна було захиститися від взяття під варту, якщо тебе зробили підозрюваним у кримінальній справі. Але після 24 лютого. ситуація різко змінилася Суди стали дуже слухняними І рідко тепер відхиляють клопотання про взяття під варту У результаті силовики побачили в цьому для себе справжню золоту жилу і зараз повально відкривають кримінальні справи за різними статтями проти підприємців, вимагаючи з них гроші, або погрожуючи відправити у в’язницю. А тих, хто не погоджується і потрапляє до СІЗО, тих максимально жорстко там пресують. Це вже цілий конвейєр насильства та здирництва”, – сказав “Країні” один з відомих адвокатів, у минулому – співробітник силових структур.

Статистика підтверджує зростання кількості справ проти підприємців, з боку різних правоохоронних органів України. Починаючи від Бюро економічної безпеки та закінчуючи Нацполіцією, НАБУ, ГБР та СБУ.

“Для проведення обшуків у бізнесменів силовики часто використовують статті, не пов’язані з економічними злочинами. Йдеться про статті 190 (шахрайство) або 110 (посягання на територіальну цілісність). Так, у січні-серпні 2023 року за статтею 190 ККУ зареєстровано майже справ, що вдвічі більше, ніж за аналогічний період 2021 року З цією ж метою використовують формально економічну статтю 209 ККУ (легалізація (відмивання) майна, отриманого злочинним шляхом) За останні п’ять років кількість таких справ зросла у п’ять разів до 684. Правоохоронці користуються можливістю відкривати не завжди перспективні кримінальні справи, щоби тримати компанію “на гачку”, лише 6% кримінальних проваджень проти бізнесу доходять до суду”, – написав у своєму телеграм-каналі нардеп Ярослав Железняк.

Дослідження, яке провели серед українських підприємців у квітні та червні цього року за участю Офісу з розвитку підприємництва та експорту, національного проекту “Дія.Бізнес”, Мінекономіки та інших установ свідчить про різке зростання занепокоєння бізнесу тиском з боку держави.

У розділі “Проблеми бізнесу” найбільше зростання відзначалося серед відповідей “Непередбачувані дії держави, які можуть погіршити стан бізнесу” та “Перешкоди з боку регуляторних та/або фіскальних органів”.

Посилення тиску держорганів на бізнес (що часто призводить до взяття підприємців під варту навіть у абсолютно безперспективних кримінальних справах) якраз і створює живильне середовище для зростання насильства та здирництва у в’язницях.

Статистика тюремного свавілля

Тим часом побиття, тортури та здирництво ув’язнених за рідкісним винятком залишаються за рамками офіційної статистики Генеральної прокуратури, поліції та Пенітенціарної служби України.

У Кримінальному кодексі України є дві суто “тюремні” статті, які безпосередньо стосуються відносин адміністрацій в’язниць із ув’язненими. Це ст.391 КК – злісна непокора вимогам адміністрації з боку ув’язнених, та ст.392 КК – дії, які дезорганізують роботу установ виконання покарань, а саме – терор засуджених та/або напади на адміністрацію.

Стаття 391 КК, судячи з реєстру судових рішень України, дуже популярна у пенітенціарних установах, у реєстрі ми нарахували багато вироків щодо неї.

Найчастіше фабула таких справ проста – начальство колонії чи СІЗО вимагає від ув’язненого прибрати у камері, арештант, у свою чергу, відмовляється. Потім суд накидає додатковий строк ув’язненому за відмову. Популярність цієї статті в колоніях пояснюється просто: за тюремними традиціями – “поняттями” – ув’язнений, взявши швабру або віник до рук, стає ізгоєм і автоматично переходить у нижчу касту – “масть опущених” або “чушків”. Тобто, завдяки статті 391 КК, адміністрації українських в’язниць завжди мають можливість тиску на ув’язнених – умови життя “нижчих каст” в ізоляторах і колоніях добре всім відомі.

Натомість стаття 392 КК безпосередньо, здавалося б, відноситься до взаємин засуджених між собою, а саме, терору, здирництва, побиття. Проте “Країна” знайшла у реєстрі буквально поодинокі вироки за цією статтею. І, як правило, вони стосуються тюремних бунтів та нападів на адміністрацію.

Майже повна відсутність в офіційній статистиці правоохоронців випадків побиття одних ув’язнених зовсім не означає, що терору в українських в’язницях не існує. Українські правозахисники стверджують, що збирання такої інформації для статистики просто невигідне пенітенціарникам.

“Відповідь відомства не містить жодного слова і про наявність такої статистичної інформації. Напевно, тому, що будь-які звіти чи інформація про виявлені ушкодження у в’язнів не готуються, бо не збираються. Керівництво відомства свідомо уникає впровадження процедури виявлення, фіксації та дослідження цієї сторони тюремної” життя”, – зазначає український правозахисник Олександр Букалов факт повної відсутності інформації про побиття одних засуджених іншими в українських в’язницях.

“Найчастіше випадки вбивств маскуються під смерті від хвороб чи травм, не пов’язаних із насильством. На побиття ув’язнених взагалі, за дуже рідкісним винятком, ніхто уваги не звертає. Окремі справи, якщо й заводяться, то, в основному, внаслідок розбирань усередині керівництва СІЗО або колоній.Коли хтось когось хоче підсидіти – тоді й підсвічується ситуація.Ще варіант -якщо почався бунт у в’язниці.У будь-яких інших випадках, розслідування заминається всіма силами, тому що адміністрації знаходяться, як кажуть, “в темі та в частці “з бандитами, які займаються насильством у в’язницях”, – каже один із колишніх працівників пенітенціарних установ.

“Керівництву колоній, СІЗО вигідно мати “чорний” дохід від верхівки злочинного світу в обмін на умовний “порядок” – відсутність бунтів, погромів. Інші ж порушення – тортури, здирства з боку “коронованих”, покриваються керівництвом. Там, де амбітні керівники місць позбавлення волі бажають навести лад “залізною рукою” самі, без допомоги злочинних керівників, там терор “органів”. Але часто там справа закінчується бунтом, якщо керівництво виявилося слабшим за злочинців. Загалом же всю правоохоронну систему такий порядок влаштовує. Тому розголосу надаються тільки коли ситуація виходить з-під контролю (бунти, погроми), решта “не помічаються” і прямо покривається”, – каже одеський адвокат Валерій Судаков.

Проблеми з екстрадицією

Тим часом ситуація в українських в’язницях може мати наслідки для України та на міжнародному рівні.

Після початку повномасштабного вторгнення в Європі почастішали випадки відмови Україні в запитах на екстрадицію з обґрунтуванням – у країні йде війна, а тому безпека осіб, які видаються, не може бути гарантована.

Приклад – відмова французького суду в екстрадиції підприємця Костянтина Жеваго.

Суд ухвалив, що “запитувана держава, яка перебуває у стані війни в невизначеній ситуації, не в змозі зберегти суд, який гарантує основні свободи”.

І це далеко не поодинокий подібний випадок.

Насильство щодо ув’язнених в українських в’язницях може додати ще більш вагомі аргументи європейським судам для відмови Україні в екстрадиції.

“Випадки насильства в українських в’язницях поповнюють “скарбничку” НП, які змушують європейських правоохоронців ретельно зважувати всі за і проти, ухвалюючи рішення про екстрадицію на запит України. Це, безумовно, ще одна нагода замислитися для нашого міністра юстиції. Бо якщо так піде далі, Україні взагалі не видаватимуть підозрюваних”, – говорить у коментарі “Країні” голова адвокатського об’єднання “Кравець і партнери” Ростислав Кравець.

СТРАНА

АО «Кравець І Партнери»