Торгівля – один з найпривабливіших бізнесів для підприємців. Глава Директорату асоціації франчайзингу Андрій Кривонос каже, що запит на пошук франшизи для відкриття власного магазину – один з найпоширеніших серед підприємців. Стати власником торгової точки можна за $ 15-20 тис. Але щоб отримувати прибуток краще відкрити відразу декілька об’єктів.

Про що треба пам’ятати підприємцю – розбирався ШоТам.

З чого почати

Перед тим, як відкрити свій магазин, треба зрозуміти – підприємець буде його розвивати самостійно або по франчайзингу (під чужою торговою маркою), розповідає Андрій Кривонос. Назва магазину не грає для споживачів вирішальну роль – за покупками вони підуть туди, де кращий асортимент, більш прийнятні ціни і головне – краще обслуговування. Як він буде називатися – неважливо.

Найбільший в Україні франчайзер на ринку продуктового рітейлу – луцька мережа «Наш край». На сайті мережі вказано, що невеликий магазин площею 50-150 кв м і асортиментом близько 5 тис. найменувань обійдеться в 12 тис. євро. Більший за площею магазин (від 150 кв м до 300 кв м), на полицях якого можна розмістити від 5 тис. до 15 тис. найменувань продукції, коштує 30 тис. євро. За роботу під торговою маркою мережі доведеться платити внесок в розмірі 77 грн за один квадратний метр в місяць. Якщо підприємець захоче розвивати бізнес самостійно, то інвестиції будуть приблизно такими ж.

Вибір приміщення

Зазвичай, для відкриття магазину краще орендувати приміщення площею не менше 100 кв м, розповідає директор агентства нерухомості «Брок-Ріелті» Дмитро Корчев. Причому, на відміну від ресторанів, найкращий майданчик для такого магазину – густонаселений масив, а не центральна частина міста. Хорошим варіантом може бути оренда приміщення на першому поверсі новобудови, які зараз активно будуються. Ставки можуть становити $ 8-10 за кв м. Орендувати дорожчі приміщення експерти не радять, оскільки це може призвести до збитків.

Керуючий партнер юридичної компанії «Кравець і партнери» Ростислав Кравець радить не підписувати документи на оренду приміщення відразу. Не варто звертати увагу і на звичайні «хитрощі» ріелторів, які будуть пропонувати внести завдаток відразу або якнайшвидше підписати договір. Мовляв, є кілька бажаючих орендувати цей об’єкт і питання треба вирішувати терміново. Необхідно витратити деякий час, щоб вивчити всі документи, бажано з юристом. За кілька днів можна зрозуміти, чи є у власника дозвіл на відкриття, наприклад, магазину, чи достатньо комунікацій і чи не будуть проти сусіди. Це допоможе

На що звернути увагу

Перед тим, як відкривати магазин, краще подивитися на конкурентів в найближчих декількох кварталах від свого приміщення. У невеликі торгові точки покупці, як правило, ходять за товарами першої необхідності – молоком, хлібом, крупами та алкогольними напоями. Всі ці продукти повинні бути свіжими.

Якщо в кілометрі від потенційного майданчику знаходиться декілька магазинів, в тому числі і таких великих мереж, як АТБ, то про відкриття магазину краще подумати ще кілька разів. Переманити покупців буде складно. Можливо, варто задуматися про більш широкий асортименті овочів, фруктів, свіжих соків і смачної випічки.

Не зайвим буде провести і власне маркетингове дослідження. З’ясувати рівень достатку потенційних покупців. Досить обійти всі розташовані по сусідству двори і подивитися, на яких автомобілях їздять майбутні покупці, чи багато поруч живе дітей і спортсменів. Це все треба враховувати при виборі асортименту продукції для свого магазину. Наприклад, власник може захоплюватися спортом і закупити багато «здорової їжі», а покупцям подобаються пиво, чіпси і насіння. Така торговельна точка не користуватиметься попитом у клієнтів. Якщо по сусідству знаходиться бізнес-центр, то власний відділ кулінарії і точка з продажу кави біля касової зони стануть додатковою перевагою. Офісні співробітники зазирнуть за салатом, а додатково придбають, наприклад, шоколад, печиво і йогурт.

Якщо в кілометрі від потенційного майданчику знаходиться декілька магазинів, в тому числі і таких великих мереж, як АТБ, то про відкриття магазину краще подумати ще кілька разів. Переманити покупців буде складно.

Співпраця з постачальниками

Всі магазини працюють з постачальниками за єдиною системою – відтермінування платежу, говорить директор Української асоціації постачальників торгівельних мереж Олексій Дорошенко. На першому етапі роботи частину продукції необхідно буде брати по передоплаті, але вже через півроку можна вийти на більш вигідну для підприємця модель. Повернути кошти постачальнику за хліб і молоко можна буде через 15-20 днів після поставки, а на товари тривалого зберігання цей термін може вирости до 30-45 днів. Іншими словами, продукція вже продана, але грошами ще можна буде користуватися деякий час.

У випадку з товаром, що швидко псується, відповідальність за нього інколи теж несуть постачальники. Іншими словами, якщо термін зберігання молока, сиру або масла пройшов, то продукція повертається виробнику. Часто за неї не потрібно платити.

Додатковий бонус для кожного власника магазину – це так звана «плата за полицю». Найкращі місця знаходяться на рівні очей відвідувача і добре продаються. Тобто виробники алкогольних і безалкогольних напоїв, води, чіпсів, бакалії готові доплачувати за те, щоб їх продукція вигідно відрізнялася від конкурентів в місцях продажу. Плату можна брати за розміщення продукції в прикасових зонах і на додаткових палетах біля входу або в центрі магазину. Додатково оплачується реклама конкретної продукції в магазинах.

Скільки можна заробляти

Середній за розміром магазин може приносити своєму власникові $ 3-4 тис. на місяць. Це можна порівняти з заробітною платою топ-менеджерів середніх компаній в Києві. Але щоб отримувати більше, потрібно відразу замислюватися про створення мережі. В цьому випадку утримувати одного бухгалтера або менеджера з закупівель стане дешевше – він буде працювати відразу з декількома магазинами, а не з одним. Два-три магазини можуть приносити вже $ 10-15 тис. на місяць. Але в цьому випадку краще відкривати їх відносно недалеко один від одного, що скоротить час на логістику. Власнику мережі необхідно буде щодня об’їжджати свої торгові точки і контролювати роботу персоналу. І їздити з одного берегу Києва на інший не завжди зручно.

ШоТам

АО «Кравец и Партнеры»

Згідно ст.ст. 65 та 128 Господарського кодексу України управління підприємством може здійснюватися як самим власником (засновником) відповідно до установчих документів, так і найманим працівником з укладенням трудового договору (контракту).

Розглянемо природу даних відносин та форму організації здійснення управління.

Згідно ч.ч. 1, 2, 3 ст. 65 Господарського кодексу України, управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді. Керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства. Статутом підприємства посадовими особами можуть бути визнані й інші особи.

Отже, закріплені норми в Господарському кодексі України надають право власнику (засновнику) підприємства самостійно здійснювати управління підприємством, якщо це передбачено установчими документами. Тобто, з юридичного боку власник (засновник) підприємства виконує не обов’язки директора, а лише виконує покладені на нього управлінські функції, що і відмежовує його від найманого працівника.

Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, або власник відповідно до законодавства та установчих документів.

Згідно п.п. 48.5.1. Податкового кодексу України, податкова декларація повинна бути підписана керівником платника податків або уповноваженою особою, а також особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації до контролюючого органу. У разі ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації безпосередньо керівником платника податку така податкова декларація підписується таким керівником.

Отже, власник (засновник) підприємства здійснюючи безпосереднє управління підприємством має право підписувати фінансову, податкову та іншу звітність.

Згідно ч.1 ст. 21 КЗпП України, трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ст. 94 КЗпП України, заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

У пункті 2 рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) зазначено, що згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» №95 ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у частині першій статті 94 Кодексу і частині першій статті 1 Закону, як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу.

У рішенні Конституційного Суду України від 12.01.2010 №1-рп/2010 (справа №1-2/2010) зазначено, реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об’єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а  корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним.

Отже, відносини, які виникають при виконанні власником (засновником) підприємства управлінських функцій директора на підставі установчих документів, без укладення трудового договору, за своєю природою є корпоративними відносинами, а отже, відсутній обов’язок сплачувати заробітну плату, та сплачувати з неї податок на доходи фізичних осіб, військовий збір та ЄСВ.

Стосовно документального оформлення засновника, який виконує функції управління підприємством.

Як зазначено в Господарському кодексі України, управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів. Отже, в установчих документах (статуті) підприємства обов’язково має бути відображений порядок управління підприємством власником (засновником).

Крім цього, право власника (засновника) на виконання функції з управління підприємством необхідно оформити ще й рішенням загальних зборів або рішенням засновника, якщо він один, про надання засновнику (власнику) дозволу на виконання функції з управління підприємством. У вказаному рішенні також необхідно зазначити, що засновник (власник) може діяти від імені підприємства без довіреності, з ним не укладається трудовий договір (контракт), і він не отримує винагороди за виконання своїх обов’язків.

В такому випадку, з засновником (власником), який виконує функції керівника підприємства не потрібно укладати трудовий договір (контракт) та виплачувати йому заробітну плату.

Щодо оскарження штрафу накладеного за порушення трудового законодавства.

Згідно п. 10 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 17 липня 2013 р., постанова про накладення штрафу може бути оскаржена у судовому порядку.

Оскарження постанови Держпраці про накладення штрафу здійснюється в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Згідно ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, постанова Держпраці про накладення штрафу може бути оскаржена до адміністративного суду протягом 6 місяців з дня отримання вказаної постанови.

Однак, хочу звернути увагу на те, що оскільки п. 9 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 17 липня 2013 р., визначено, що штраф сплачується протягом одного місяця з дня прийняття постанови про його накладення, у зв’язку з цим, радимо оскаржувати постанову про накладення штрафу у місячний строк, з дня її винесення, і під час її оскарження, просити суд забезпечити позов шляхом зупинення дії цієї постанови, до набрання судовим рішенням законної сили.

Отже, підсумовуючи викладене вище, слід зазначити, що власник (засновник) підприємства може існувати на підприємстві без укладання з цим підприємством трудового договору (контракту), у разі якщо установчими документами підприємства йому надано право і він здійснює управлінські функції на такому підприємстві. Дотримавшись вище викладеного, у разі прийняття рішення про накладення штрафу на підприємство згідно ст. 265 КЗпП, потрібно оскаржувати таке рішення до суду.

Катерина Валенко

Адвокат, Адвокатське об’єднання Кравець і партнери

Адвокатская компания Кравец и Партнеры