📱Щоб дізнатись більше корисної інформації, не забудьте підписатись на канал. Слідкуйте за новинами та підтримуйте Україну💙💛.

🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️

⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

🙏Буду вдячний за ⚡️зарядження та підтримку каналу💙💛

АО «Кравець І Партнери»

Про це в коментарі i-ua.tv заявив адвокат Ростислав Кравець.

«Ситуацію з Бакановим потрібно розглядати виключно з політичної точки зору. Якщо є політична воля — ми побачимо швидкі дії. Якщо ж її немає, то почуємо різні виправдання, як це було у справі Міндіча. Показовою у цьому контексті є справа ексголови Податкової служби Сергія Верланова. Він отримав підозру від НАБУ, однак його справа фактично зникла. Хоча Верланов перебував у розшуку, наразі невідомо, на якій підставі цей розшук було припинено. При цьому він підозрюється у завданні державі шкоди на суму 2,2 млрд гривень. Аналогічний сценарій може бути й у справі Баканова. Нею займатимуться лише за наявності політичної волі», — каже Р. Кравець.

Адвокат також зазначив, що на сьогодні законодавство фактично не передбачає відповідальності у справі Івана Баканова.

«Баканов і подібні до нього особи намагаються уникнути відповідальності, сподіваючись на зв’язки у вищих ешелонах влади. Хоча ще у 2022 році виникало питання: чому Баканова досі не притягнули до відповідальності? Адже він з великою сумою грошей та охороною виїхав за кордон. Як це пояснити? Можливо, тодішній очільник СБУ поїхав купувати зброю? Але, очевидно, щось пішло не за планом. Можливо, натрапили на шахраїв. Адже Баканов, як друг президента Зеленського, не міг зрадити Україну та президента й утекти», — заявив адвокат.

За його словами, подібна ситуація спостерігається і з окремими громадськими активістами.

«Зараз маємо аналогічну історію з активістами, які вважають себе „найголовнішими“ в Україні та переконані, що не несуть жодної відповідальності. Йдеться, зокрема, про Шабуніна та інших осіб, пов’язаних із Томашем Фіалою та так званими „соросятами“», — резюмує Ростислав Кравець.

Нагадаємо, що правоохоронні органи намагаються встановити місцеперебування колишнього голови Служби безпеки України Івана Баканова, щоб забезпечити його участь у засіданні тимчасової слідчої комісії Верховної Ради 3 лютого.

Раніше Національне антикорупційне бюро зареєструвало кримінальне провадження за фактами можливого отримання хабаря колишніми високопосадовцями Служби безпеки України, інформація про що була поширена в медіа.

Джерело: i-ua.tv

АО «Кравець І Партнери»

Бо виявилося, що він не прибув за повісткою для оновлення військово-облікових даних. За це ТЦК оштрафував чоловіка на 17 тисяч гривень. 

Харків’янин з таким покаранням не погодився і звернувся з позовом до суду. Там зазначив, що повістки не отримував, до того ж має право на відстрочку, бо виховує трьох непов­нолітніх дітей віком від двох до дев’яти років. Також зауважив, що в постанові про притягнення до відповідальності не зазначено, коли саме було направлено повістку, коли вона повернулася назад у ТЦК і чим це підтверджується. Військовозобов’язаний стверджував, що оновив свої військово-облікові дані вчасно — 17 червня 2024 року. Але під час розгляду справи в суді з’ясувалося, що того дня чоловік лише звернувся до ЦНАПу, аби отримати витяг з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів про перебування на обліку, хоча мав вклеєний штрих-код у військовому квитку. І не звернув уваги, що в нього відстрочка не продовжена.

Представники ТЦК запевняли, що надіслали повістку на адресу військовозобов’язаного, але листоноша не застав його вдома. А згідно із законом, належним підтвердженням оповіщення про виклик до ТЦК та СП у разі надсилання повістки засобами поштового зв’язку є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою зареєстрованого місця проживання. Отож Жовтневий районний суд Харкова відмовив військовозобов’язаному у задоволенні позову і штрафу не скасував. Тож чоловік подав апеляцію. В апеляційній скарзі зазначив, що в застосунку “Резерв+” наявна відмітка “Дані уточнено вчасно” та нема жодної позначки про порушення правил військового обліку.

На вимогу суду представник ТЦК пояснив, що з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів “Оберіг” й інших державних реєстрів військкомат узяв відомості про адресу реєстрації та фактичне місце проживання позивача і відомості про родину. Але не вдалося здобути інформацію про джерела його доходу, працевлаштування, освіту та військово-технічну чи військову спеціальність. Хоча жодних доказів того, що цих відомостей військовозобов’язаний, стаючи на облік, не повідомив, ТЦК не надав. У підсумку апеляційний суд скаргу харків’янина задовольнив, скасував постанову ТЦК про штраф і закрив провадження у справі про адміністративне правопорушення.

— Це справедливе рішення, — коментує адвокат Ростислав Кравець. — Якщо військовозобов’язаний не подав даних, що містяться в реєстрах, зокрема публічних, та базах даних, держателями яких є державні органи, то його не мають права штрафувати за порушення правил військового обліку і мобілізаційного законодавства, передбачені статтями 210 та 210-1 КУпАП. Обов’язок взяти ці дані покладено на ТЦК та СП. Але, на жаль, співробітники військкоматів не дуже цим переймаються. Їм простіше замість того, щоб шукати інформацію в реєстрах, скласти на особу постанову про порушення правил військового обліку. Та, як свідчить практика, суди переважно скасовують такі штрафи.

Джерело: expres.online

АО «Кравець І Партнери»

Таку думку висловив адвокат Ростислав Кравець для «Труха».

«Насправді ця пропозиція щодо впровадження кримінальної відповідальності за ніби незаконний перетин кордону, виїзд з країни — вона ні до чого. Це більше такий політичний лозунг, який можна порівняти із закликами зобов’язати представників ТЦК носити бодікамери», — заявив Кравець.

Чи є закон, який забороняє виїзд чоловікам під час війни

За словами Кравця, відсутній закон, який би безпосередньо забороняв українцям чоловічої статі віком від 18 до 60 років виїжджати за межі країни під час воєнного стану.

«Такий закон повинен бути на підставі статті 33 Конституції України. Сьогодні його немає», — наголосив юрист.

Чи буде ефективною кримінальна відповідальність

Кравець пояснив, що навіть у разі запровадження кримінальної відповідальності вона не вирішить проблему:

«Якщо вони встановлюють один рік строку притягнення до відповідальності, це нічого не змінить. Навіть якщо п’ять років зроблять, усе одно воно скінчиться».

Експерт переконаний: такі ініціативи мають на меті радше психологічний тиск на суспільство, ніж реальне вирішення проблеми.

Нагадаємо, Кабінет Міністрів України пропонує запровадити кримінальну відповідальність за спробу незаконного виїзду з країни під час воєнного стану. Відповідний законопроєкт уже подано до парламенту.

Згідно з документом, спроба перетнути кордон поза пунктами пропуску або за підробленими документами каратиметься штрафом від 51 до 170 тисяч гривень або позбавленням волі на строк до трьох років. Окремо передбачено покарання за умисне пошкодження прикордонної інфраструктури.

Як повідомив представник уряду у Верховній Раді Тарас Мельничук, пропонується доповнити статтю 332 Кримінального кодексу України, передбачивши відповідальність за:

• незаконний перетин державного кордону під час дії воєнного або надзвичайного стану поза пунктами пропуску;
• перешкоджання облаштуванню прикордонної інфраструктури, її пошкодження або знищення;
• порушення призовником чи військовозобов’язаним встановленого строку перебування за межами України.

До слова, від 24 лютого 2022 року в Україні діє воєнний стан, який, зокрема, забороняє виїзд за кордон чоловікам віком від 18 до 60 років, окрім визначених законом випадків. Попри це, чимало чоловіків намагаються нелегально покинути країну, щоб уникнути мобілізації.

Джерело: tsn.ua

АО «Кравець І Партнери»

Слід зауважити, що застосування інституту перегляду справ за нововиявленими обставинами застосовується національними судами дуже обережно, оскільки механізм перегляду справи за нововиявленими обставинами у будь-якому разі втручається у принцип «res judicata», який передбачає принцип поваги до остаточного рішення суду та неприпустимість безкінечного та необґрунтованого перегляду судового рішення у випадках, коли одна із сторін лише не погоджується з мотивами, зазначеними у судовому рішенні.

Водночас, якщо звернутись до судової практики щодо перегляду справи про притягнення до адміністративної відповідальності, то, загалом, національні суди дотримуються однієї риторики – Кодекс України про адміністративні правопорушення прямо не передбачає можливості здійснення перегляду справи про притягнення до адміністративної відповідальності, а відтак здійснення перегляду подібних справ у такому порядку не є можливим.

У зв’язку з цим, слід віднайти причини такої однозначної позиції національних суддів, що власне не потребує глибокого занурення у судову практику.

Так, на сьогодні у судовій практиці побутують дві тези, що зумовлюють такий безумовний висновок судів: правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року (провадження № 51-4998ска19) та відсутність прямої норми у КУпАП, що передбачала б застосування за аналогією закону право на перегляд рішення за нововиявленими обставинами.

Розглядаючи першу причину, а саме правовий висновок Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року (провадження № 51-4998ска19), то у ньому Судом було визначено таке, цитовано:

«…При цьому нормами КУпАП не передбачена ні можливість касаційного оскарження постанови апеляційного суду у справі про адміністративне правопорушення, а ні можливість перегляду такої постанови Верховний Судом за нововиявленими обставинами.

Так само нормами КПК не передбачено можливості перегляду за нововиявленими обставинами судових рішень у справах про адміністративні правопорушення. Більше того, за змістом ст. 463 КПК навіть у межах кримінальних проваджень заява про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами подається до суду тієї інстанції, який першим допустив помилку, а не до суду вищої інстанції…»

Тобто, якщо ж дослідити зміст зазначеного правового висновку, то у ньому жодним чином не було надано категоричного висновку щодо неможливості здійснення перегляду справи про притягнення до адміністративної відповідальності за нововиявленими обставинами, оскільки у означеній постанові Верховний Суд відмовив у відкритті провадження у першу чергу та головним чином через те, що заява надійшла до суду касаційної інстанції, а не до суду тієї інстанції, який першим допустив помилку. Іншими ж словами, особа у даному випадку звернулась до суду не у порядку перегляду справи за нововиявленими обставинами, за якого заява про перегляд подається до того суду, який першим «помилився», а у порядку перегляду справи за виключними обставинами – тоді, коли заява про перегляд за виключними подається одразу до Верховного Суду.

Таким чином, з наведеного можна дійти логічного висновку, що причиною безумовного висновку національних судів про неможливість здійснення перегляду справи про притягнення до адміністративної відповідальності зумовлена невірним трактуванням правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 15 жовтня 2019 року (провадження № 51-4998ска19).

Аналізуючи другу причину відмови суддів у розгляді заяви про перегляд справи за нововиявленими обставинами при розгляді справ про притягнення до адміністративної відповідальності – неможливість застосування аналогії закону, то у такому разі суди доходять висновку, що так як КУпАП не передбачає прямо норми, яка б дозволяла застосовувати аналогію закону при розгляді справ про притягнення до адміністративної відповідальності, то, відповідно, і застосування аналогії закону у такому разі не є можливим. На цьому ми пропонуємо зупинитись більш детально.

У даному контексті, слід почати з того, що при зверненні до суду із заявою про перегляд справи про притягнення до адміністративної відповідальності особи застосовують положення кримінального процесуального законодавства за аналогією закону, покликаючись на те, що адміністративні та кримінальні правопорушення схожі за своєю правовою природою, оскільки обидва передбачають вчиненні відповідною особою протиправного діяння на шкоду правам, свободам та суспільним інтересам, при цьому різниця між зазначеними видами правопорушення полягає в ступені суспільної шкоди, яка наноситься зазначеними видами правопорушень.

Така позиція основується на тому, що у свій час Європейський суд з прав людини у своїх прецедентних рішеннях неодноразово зазначав про подібність правової природи самих правопорушень та необхідність у застосуванні передбачених кримінально-процесуальних гарантій при розгляді справ про притягнення до адміністративної відповідальності, до прикладу «Лучанінова проти України», «Гурепко проти України», «Швидка проти України» «Надточій проти України».

Тож, позиція Європейського суду з прав людини в частині поширення гарантій кримінального-процесуального законодавства станом на сьогодні є однозначно,  актуальною та необхідною.

Якщо ж розглядати можливість застосування положень кримінального процесуального законодавства за аналогією закону в частині перегляду справи про адміністративне правопорушення за нововиявленими обставинами, то слід зауважити на тому, що власне здійснення перегляду справи за нововиявленими обставинами є однією з гарантій кримінального процесуального законодавства.

Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 11-1270/11, однак, право особи на оскарження спрямоване насамперед на реалізацію гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд. Забезпечення такого права є однією з важливих гарантій ухвалення правосудного рішення у кримінальному провадженні.

Подібне за своєю суттю було зазначено і у рішенні Конституційного Суду України від 10 квітня 2024 року № 5-р(ІI)/2024, в якій Суд зазначив, що додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) не має наслідком існування категоричної заборони на перегляд за нововиявленими обставинами судових рішень, ухвалених унаслідок неврахування судом доказів, що мають істотне значення, оскільки завданням кримінального провадження є не лише те, щоби кожного, хто вчинив кримінальне правопорушення, було притягнуто до відповідальності, а також те, щоби жодного невинуватого не було піддано необґрунтованому процесуальному примусу, звинувачено або засуджено.

Таким чином, з наведеного вбачається, що інститут перегляду справи за нововиявленими обставинами не є суто технічною процедурою, а виступає додатковою гарантією забезпечення законності та правосудності судового рішення і механізмом захисту прав і законних інтересів щоб кожного, хто вчинив адміністративне або кримінальне правопорушення, не було піддано необґрунтованому покаранню, щоб його вина була доведена згідно стандарту доказування «поза розумним сумнівом», а також щоб притягнення осіб до відповідальності відбувалось у відповідності до належної правової процедури. Відсутність ж у положеннях КУпАП прямо норми, яка передбачає право на перегляд справи за нововиявленими обставинами не дає підстав безумовно та однозначно стверджувати про неможливість здійснення такого перегляду в цілому.

Більш того, слід зауважити і на тому, Європейський суд з прав людини поряд із прирівнюванням адміністративної відповідальності до кримінальної, встановив і випадки, за наявності яких гарантії, передбачені кримінально-процесуальним законодавством, поширюються при розгляді справ про адміністративне правопорушення.

Даному факту послужило прийняття Європейським судом з прав людини рішення у справі «Енгель та інші проти Нідерландів», за якими можна характеризувати правопорушення як кримінальне і застосувати відповідні наслідки, в тому числі і гарантії кримінального-процесуального законодавства, яких є три: першим критерієм є правова кваліфікація правопорушення відповідно до національного права, другим – сам характер правопорушення, а третім – ступінь суворості покарання, яке може бути застосоване до винної особи. При цьому, другий і третій критерії носять альтернативний характер, тобто такий при якому їх обов’язкове врахування у сукупності не вимагається. Водночас, однак, це не виключає застосування кумулятивного підходу, коли окремий аналіз кожного критерію не дозволяє зробити однозначний висновок про існування кримінального обвинувачення.

Загалом, на підставі першого критерію досить важко встановити можливість/неможливість застосування кримінально-процесуальних гарантій при розгляді справ про притягнення до адміністративної відповідальності, оскільки логічно, що національне законодавство кваліфікує суспільно шкідливі діяння як адміністративні, а тому тут доречним є встановлення наявності другого та третього критеріїв Енгеля.

За загальним правилом, у випадку, якщо певний акт носія публічної влади, вчинений у безпосередньому зв`язку з певним кримінальним діянням, не містить елементу покарання як такого, суд не визнає факту кримінального обвинувачення. Якщо ж елемент покарання наявний, а передбачені санкції є достатньо суворими, скоєне правопорушення має природу кримінального злочину.

У даному розрізі слід зауважити на тому, що як визначено у ст. 23 КУпАП, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Отже, адміністративне стягнення, яке передбачене у адміністративних правопорушеннях у будь-якому випадку має на меті перш за все покарання особи, що притягується до адміністративної відповідальності, за вчинене ним діяння, яке спрямоване на порушення прав, свобод, та інтересів або конкретно-визначеної особи, або суспільства в цілому, тобто, адміністративні стягнення за своєю правовою природою мають каральний характер. При цьому, наявність у адміністративних стягненнях функції карального характеру, прямо зумовлюють і виникнення у них такої функції як виховна (стимулююча), яка в цей же час є похідною від каральної, а не рівнозначною чи, тим більше, основною.

Тож, саме на підставі другого та третього критеріїв Енгеля вбачається за можливе встановити чи було у справі про адміністративні правопорушення особі, яка притягується до адміністративної відповідальності, висунуте «кримінальне обвинувачення», що у кінцевому результаті дозволить встановити наявність/відсутність підстав для застосування гарантій, передбачених кримінально-процесуальним законодавством, у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, а не на підставі наявності/відсутності чіткої норми у КУпАП, яка передбачає право на перегляд справи про адміністративне правопорушення за нововиявленими обставинами.

Менше з тим, вважаємо за необхідне зазначити і про те, що застосування національними судами критеріїв Енгеля при встановленні можливості застосування кримінально-процесуальних гарантій є радше додатковою аргументацією (якою на жаль досить часто нехтують), а не основним чинником який відіграє роль при вирішенні питання поширення тих чи інших гарантій, передбачених кримінально-процесуальним законодавством, при розгляді справ про адміністративне правопорушення, адже вкотре наголошуємо, що прямої заборони у КУпАП щодо перегляду справи про притягнення до адміністративної відповідальності не має, в той час як відсутність чітко врегламентованого процесу перегляду за нововиявленими у КУпАП не може бути безумовною підставою для ствердження про неможливість здійснення такої процедури в цілому.

Попри це, слід наголосити, що подекуди можна віднайди у реєстрі судових рішень декілька прикладів, коли національні суди все ж переглянули справу про адміністративне правопорушення за нововиявленими обставинами, але прикрим є те, що відсоток таких рішень напрочуд малий у порівнянні з відсотком судових рішень про повернення заяви про перегляд справи про адміністративне правопорушення за нововиявленими обставинами.

Резюмуючи, питання перегляду справ про притягнення до адміністративної відповідальності за нововиявленими обставинами потребує переосмислення з боку національних судів, оскільки адміністративна та кримінальна відповідальності є подібними за своєю правовою природою, а при притягненні особи до адміністративної відповідальності є потреба у застосуванні повного спектру гарантій для забезпечення відправлення належного правосуддя. Відсутність у КУпАП прямої норми про право на перегляд справи за нововиявленими обставинами не дає підстави безумовно стверджувати про неможливість застосування такої екстраординарної процедури, оскільки це не є суто технічною процедурою, а додатковою гарантією, щоб кожний, хто вчинив адміністративне  правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був необґрунтовано покараний, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожної особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, була застосована належна правова процедура.

Марія Країло

Юрист Адвокатського об’єднання «Кравець і партнери»

АО «Кравець І Партнери»

Про це під час ефіру заявив адвокат Ростислав Кравець.

«Адже земля та надри — є національним багатством. А люди, які продають землю, її не купували. Проте після відкриття ринку землі, українці номінально можуть бути власниками. Насправді за цим стоять міжнародні корпорації. Всі кричать, що українську землю розпродають, але цим ніхто не займається. А Конституційний суд вже вкотре не хоче приймати рішення, щодо незаконності продажу сільськогосподарської землі. Все тому, що туди іноземцями були незаконно призначені судді», — підкреслює Р. Кравець. 

Він нагадав, що наразі президент В. Зеленський не несе кримінальної та адміністративної відповідальності. Адже законодавство виписано саме таким чином.

«Що буде з наступним президентом побачимо. Однак, наразі на допомогу Конституційного суду у цьому питанні, а також, щодо питань з ринком землі, не варто розраховувати», — резюмує Р. Кравець.

Джерело: i-ua.tv

АО «Кравець І Партнери»

🔸Проект Закону №12095 від 04.10.2024 Про внесення зміни до частини другої статті 24 Закону України “Про військовий обов’язок і військову службу” – https://itd.rada.gov.ua/billinfo/Bills/Card/44996

🔸Стаття 407. Самовільне залишення військової частини або місця служби – https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n2875

🔸Стаття 408. Дезертирство – https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n2884

🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️

⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

АО «Кравець І Партнери»

🔸Проект Закону №11322 від 06.06.2024 Про внесення змін до Кримінального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо вдосконалення кримінальної відповідальності за злочини проти встановленого порядку несення або проходження військової служби під час дії воєнного стану – https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/Card/44373

🔸Стаття 407. Самовільне залишення військової частини або місця служби – https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n2875

🔸Стаття 408. Дезертирство – https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n2884

🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️

⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

АО «Кравець І Партнери»

Про це в коментарі заявив адвокат Ростислав Кравець.

«ТЦК мають займатися не рекрутингом, а мобілізацією та військовим обліком. А заяви нардепа Юрія Камельчука про те, що ТЦК мають реформуватися або зникнути, лише приносять у суспільство певний розбрат. Тому в першу чергу через порушення кримінальних справ, робітників ТЦК за перевищення повноважень треба притягати до відповідальності. Якщо представники ТЦК почнуть відчувати відповідальність, то відразу буде порядок. Доки вони цього не відчувають, то продовжують глузувати з громадян. Адже їм дозволяється систематично перевищувати свої повноваження», — каже адвокат.

На його думку, представників ТЦК за перевищення повноважень, тобто за хапання людей на вулицях, треба позбавляти волі на 12 років, інакше в їх роботі нічого не зміниться.

«А що стосується перейменування ТЦК чи реформування у рекрутингові центри — це все неефективні міри. ТЦК створені для того, щоб проводити облік громадян України. І мають нести відповідальність за перевищення повноважень або за неналежну діяльність, що ми бачимо останні 30 років. Тому ДБР має за кілька місяців вираховувати всіх осіб, які перевищили повноваження в Києві, Одесі, Мукачеві, Хусті і по іншим містам України. Тоді ми одразу побачимо, як на очах відбувається порядок в діяльності ТЦК. Тобто тисячна армія ТЦК замість того, щоб сидіти по кущах, має займатися паперовою роботою. Тоді буде порядок, повага та належний військовий облік та мобілізація», — резюмує Р. Кравець.

Нагадаємо, що народний депутат Юрій Камельчук заявив, ТЦК мають або реформуватися, або зникнути.

Джерело: i-ua.tv

АО «Кравець І Партнери»

«Уряд Шмигаля за час своєї діяльності провалив все, що тільки можна. Дійсно, у разі відставки прем’єр- міністра має відбутися відставка всього уряду. Зокрема всіх міністрів та їх заступників. Однак замість того, щоб притягати до відповідальності урядовців та вимагати від них виконання покладених на них функцій, не правильний підхід. Адже нічого не доброго не буде, якщо поміняти шило на мило. Хоча склад Кабміну викликає великі сумніви у своїй професійній здатності виконувати обов’язки. А чи є у Слуг народу особи, які здатні виконувати свої обов’язки?», — зазначає адвокат Ростислав Кравець.

На його думку, від влади, зокрема уряду, українці мають вимагати виконання їх обов’язків та притягати до відповідальності за неналежне виконання.

«А постійно змінювати обличчя, або міністри не несли жодної відповідальності — неправильний підхід до формування уряду. Зокрема, у нас жодної відповідальності не поніс колишній очільник Агентства відновлення Мустафа Найєм спростовує звинувачення Мінфіну в неефективному використанні агентством коштів. У нас велика кількість міністрів, які нічого не робили або ж робили речі, які нашкодили економіці України. Чому у нас не понесли жодної відповідальності міністри оборони за свою діяльність на посадах? Тому крім політичної відповідальності для членів уряду, має бути і кримінально також, які будуть встановлені факти неналежного виконання їх обов’язків, які призвели до тяжких наслідків. Адже діяльність багатьох урядовців можна розцінювати, як державну зраду. Того ж міністра охорони здоров’я, який виявився непідготовлений, а зараз міністра освіти та науки, який розвалює освіту в Україні. Адже доки урядовці не будуть нести відповідальності за свої дії. Вакханалія продовжиться. Адже ніхто ні за що не несе відповідальності. Тому цю нескінченну реформу треба закінчувати», — резюмує Р. Кравець.

Нагадаємо, що під час воєнного стану повний склад Кабінету Міністрів за законом припинений бути не може. Імовірна відставка прем’єр-міністра Дениса Шмигаля автоматично призведе до відставки всього складу уряду.

Про це заявив нардеп від «Слуги народу», член оборонного комітету парламенту Федір Веніславський.

Джерело: i-ua.tv

АО «Кравець І Партнери»