Тому я вирішив все одно скласти такий перелік за власною версією.

З огляду на той дисбаланс, який відбувається в Україні й в першу чергу у нормотворчій діяльності завдяки непродуманим рішенням, чи рішенням за допомогою яких намагаються за певних обставин обійти та ігнорувати Закони та Конституцію України, правова визначеність та передбачуваність у правозастосуванні практично зникли.

Немало для цього зробила й Велика палата Верховного суду (без України), як і сам зареєстрований за підробленими документами Верховний суд (без України), завдяки відсутності досвіду у суддів, великими зарплатами, що не стимулюють суддів для роботи, нездоровими амбіціями та намаганням догодити іноземним агентам, посольствам та керівництву країни для збереження свого статусу, а не правової визначеності та дотримання Закону, на мій погляд.

Цей перелік, виключно моє бачення того, що відбувається і як впливають ці події у юридичній сфері на основоположні права та свободи громадян й майбутнє України.

1. Захоплення Конституційного суду України та штучна конституційна криза

Весь світ спостерігав, як посли країн Великої сімки тиснули на Президента України Зеленського та за допомогою своїх іноземних агентів імітували «праведний» гнів вулиці щодо скасування кримінальної відповідальності за декларування недостовірної чи неповної інформації.

Насправді за моїм переконанням, це жодним чином не впливає на рівень корупції, навіть підвищує її у правоохоронних органах та НАЗК. Крім того, наявність такої відповідальності для всіх громадян України, на яких тим чи іншим чином покладено виконання функцій держави, фактично робить можливим іноземним урядам через свої структури в Україні впливати на будь-кого у власних інтересах.

В чому полягає боротьба з корупцією у невнесенні заробітної плати, яку отримує особа від держави, чи невірне на думку перевіряючих внесення даних про нерухомість, що й так міститься у державному реєстрі і це 99, 9999% результатів таких перевірок.

Крім того, Конституційний суд України, як і ОАСК дуже заважають чинній владі не дотримуватись Закону та його ігнорувати, тому його захоплення, на мій погляд, є ні що інше, як узурпація влади. І ті два незаконно призначені судді, яких конституційний суд України відмовився допускати до роботи, тільки посилюють кризу, роблячи всі подальші рішення суду сумнівними та незаконними.

2. Залишення головою Верховного суду (без України) Данишевською судової системи та зменшення впливу господарської юрисдикції на правову визначеність

Це, на мій погляд, позитивна новина. Переважна більшість правозахисників, юристів, суддів та адвокатів здригалися і впадали у відчай після кожного рішення де доповідачем, чи особою, яка виготовлювала рішення, була голова на той час Верховного суду (без України) Валентина Данишевська.

Це і задоволення вимог, яких в позові не існувало, заборона подачі зустрічних позовів, позбавлення клієнтів банків можливості стягнути за прямою нормою законодавства боргу з власника банку, повне знищення інституту права власності в Україні й ще декілька не менш «яскравих» рішень. Всього за близько 4 років роботи вона прийняла близько 5 чи 6 рішень, але практично кожне з них може стати переможцем у такій собі юридичній «Золотій малині».

3. Припинення мораторію на виселення валютних позичальників

Це рішення Зеленського, на мій погляд, було прийнято в інтересах фінансових спекулянтів, надавши їм змогу викидати позичальників, що потерпіли від фінансової кризи та заробляти на цьому сотні мільйонів гривень прибутку.

З 2008 року, окрім мораторію, держава нічого не зробила, аби допомогти громадянам зберегти єдине житло та надати можливість погасити валютні кредити. Замість цього ці борги за безцінь продали фінкомпаніям, які свої прибутки виводять за кордон.

Таким чином, Зеленський не тільки дав змогу заробити на цих спекуляціях фінкомпаніям, а й позбавив вкладників банків можливості отримати свої кошти в збанкрутілих і знищених попередньою владою банках.

4. Незаконний початок продажу землі

Верховна рада, разом з Зеленським незаконно запустила продаж землі. Не треба плутати з ринком землі. Фактично, всупереч нормам Конституції України, дозволено продавати надра.

Особи, які зайнялись продажем землі, до цього нічого не придбавали, а отримали землю виключно для обробки, не маючи жодного права розпоряджатись природними багатствами, що належать всім громадянам України. Крім того, запобіжники, щодо продажу землі іноземцям, існують виключно на папері і в реальному житті жодним чином не працюють.

На практиці, це ставить під загрозу існування України. А розмови, про те, що нібито тільки приватна власність на землю, може дати можливість розвитку сільського господарства не мають під собою жодних обґрунтувань, окрім популістичних висловлювань найнятих іноземцями агентів.

5. Безпрецедентне за своєю незаконністю обмеження прав невакцинованих громадян

Кабінет міністрів України, разом з Міністерством охорони здоров’я та Верховною радою України, всупереч здоровому глузду та нормам Конституції України вирішили ставити медичні експерименти на громадянах України без дотримання їх прав та з повним зняттям відповідальності, з виробників вакцин та лікарів, що є безпрецедентним у світовій практиці.

Замість захисту прав громадян, закуплені за незрозумілими цінами вакцини, що не пройшли всі стадії досліджень, нав’язуються громадянам примусом під страхом втрати роботи та засобів для існування.

Сумнівне піклування про здоров’я громадян у країні де отримати безоплатну медичну допомогу та навіть безоплатно здати аналізи, після реформи громадянки США Уляни Супрун, практично неможливо, виглядає дуже підозріло.

Якщо і далі влада буде діяти в такому ключі, прикриваючись політичною доцільністю, не дотримуючись Законів та Конституції України, ігноруючи основоположні права громадян, все скінчиться, як для самої влади, так і для України та її громадян дуже швидко й погано.

Але все одно є надія, що це все пройде і ми всі разом вичистимо країну від іноземних агентів, повернемо землю у власність держави, яка буде її продавати на відкритих і прозорих аукціонах та контролювати її використання, відновимо незалежність Конституційного суду України та судової гілки влади, змусимо владу дотримуватись законодавства та захищати права й свободи громадян.

З Новим роком та вірою у відновлення.

Ростислав Кравець, адвокат, голова профспілки Українська незалежна фундація правників, член Керівної Ради Світового конгресу українських юристів, голова АО Кравець і партнери

АО «Кравец и Партнеры»

«Україні задля реінтеграції окупованих територій потрібно буде розробити законодавчу базу про амністію та колабораціонізм», – зазначається на Facebook-сторінці міністерства внутрішніх справ.

Закон про амністію повинен стосуватися абсолютно всіх, крім тих, у кого на руках кров, хто вбивав наших солдатів, брав участь у репресіях проти мирного населення. На них амністія не поширюється, вони в очах нашої держави – злочинці і повинні понести законне покарання,
– йдеться у повідомленні.

Аваков вважає, що «закон про колаборантів» визначить статус кожної людини, що живе на окупованих територіях. «Щось на кшталт закону де Голля, який був ухвалений у 1946 році у Франції. Це стосується звичайної людини, змушеної жити й працювати на окупованих територіях. Суть дуже проста: нам треба визначити, який рівень згоди. Чи є ступінь твоєї співпраці з окупаційною владою критичним, чи в тебе були такі обставини, що ти не заслуговуєш осуду, а в низці випадків, незважаючи на дії, заслуговуєш громадського пробачення», – наголосив міністр.

Голова МВС Арсен Аваков переконаний, що парламент підтримає його ініціативу і вдарить по колаборантах. Це «щось на кшталт закону де Голля, який був ухвалений у 1946 році у Франції», – запевняє він

Загалом законопроект №7425, про який говорить Аваков (офіційна назва – «Про захист української державності від проявів колабораціонізму») перебуває у Верховній Раді з кінця минулого року. Розглянемо його основні положення.

Про що говорить закон?

«Наразі особи, причетні до колабораціонізму, продовжують займати або претендувати на високі посади в державі, що є неприпустимим. Крім того, під час врегулювання конфлікту багатьом таким особам буде надана амністія, до них буде застосоване законодавство щодо недопущення переслідування та покарання осіб – учасників подій на тимчасово окупованій території України.

Немає сумнівів, що колабораціонізм має бути засуджений, а певні права колабораціоністів обмежені з метою захисту національних інтересів України, забезпечення миру, безпеки і демократичного розвитку держави. Крім того, таке рішення Верховної Ради України сприятиме суспільній злагоді, вирішенню зазначеного питання у правових рамках та уникненню самосудів. Держава не має права відмежовуватися від вирішення цієї суспільної проблеми, – йдеться в пояснювальній записці до законопроекту.

А в його «тілі» дається визначення поняття «колаборант».

Це – «особа, яка співпрацювала чи співпрацює з ворогом при здійсненні ним агресивних дій, розгортанні збройного конфлікту проти України; сприяла чи сприяє у здійсненні такої агресії або розгортанні конфлікту; надавала або надає ворогу допомогу під час підготовки та проведення такої агресії, при розгортанні збройного конфлікту».

Кожен потенційний колаборант, зауважується в тексті далі, має пройти спеціальну перевірку, аби бути очищеним від підозр. Щоправда, до того моменту, поки не доведене зворотного, людина не вважається посіпакою ворога – таким чином, законопроект забезпечує дію принципу презумпції невинуватості. Та й загалом, подібна перевірка знадобиться тільки в тому випадку, якщо особа претендує на певні посади.

«В обов’язкових випадках перевірка щодо колабораціонізму має бути проведена:

1) перед призначенням особи на посаду державної служби або служби в органах місцевого самоврядування;

2) перед ухваленням рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді;

3) після реєстрації особи для участі у виборах до органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

4) перед призначенням особою рядового і начальницького складу правоохоронних органів та працівником інших органів, яким присвоюються спеціальні звання, військовослужбовцем Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до закону;

5) після вступу особи на іншу посаду, пов’язану з виконанням функцій держави чи місцевого самоврядування;

6) перед затвердженням складу комісій, робочих груп, інших органів, що утворюються при органах державної влади чи місцевого самоуправління;

7) при призначенні на роботу до об’єкта, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави;

8) при проведенні перевірки громадян у зв’язку з їхнім допуском до державної таємниці», – говорить частина 3-тя статті 11-тої згаданого законопроекту.

Подібна перевірка може бути проведена лише один раз, а здійснює її спеціальна комісія у кількості 50 представників, склад якої затверджує Президент України. Особу, яку перевіряють, ставлять про це до відома – при цьому їй гарантують право на захист. А ініціювати «слідство» може як сама персона, яка претендує на певну посаду, так і комісія або ж третя особа.

У разі надання висновків комісія опиратиметься на докази, а джерелами доказів, у свою чергу, вважатимуться «пояснення учасників процесу перевірки; документи; пояснення свідків; висновки або пояснення експертів; пояснення або консультації спеціалістів; інформація, розміщена в мережі Інтернет; інформація, отримана Комісією за результатом надіслання запитів до фізичних, юридичних осіб, об’єднань громадян, суб’єктів владних повноважень та інші джерела інформації, не заборонені законом».

Виявлених у результаті перевірки колаборантів обмежуватимуть у можливостях, що матиме вираження, зокрема, у забороні займати посади, які були перераховані вище. Таке обмеження триватиме терміном до 15 років.

Проект закону «Про захист української державності від проявів колабораціонізму» передбачає адміністративні обмеження для осіб, визнаних колаборантами

Тим часом «колаборацією вважається:

1) організація масових заходів політичного характеру (мітинги, демонстрації, пікетування, страйки), в рамках співробітництва з ворогом (…);

2) неодноразове розміщення для загального перегляду у соціально орієнтованому ресурсі мережі Інтернет закликів до підтримки дій ворога у здійсненні ним агресивних дій (…);

3) працевлаштування на політичні та адміністративні посади в органах, самопроголошених чи створених ворогом (…);

4) участь у військових діях, збройному конфлікті на боці ворога, зокрема для забезпечення підтримки органів, самопроголошених чи створених ворогом (…);

5) проведення заходів щодо пошуку та вербування інших осіб з метою забезпечення здійснення агресивних дій, розгортання збройного конфлікту (…);

6) передача матеріальних та нематеріальних ресурсів регулярним військам ворога, радникам, інструкторам і найманцям (…);

7) заклики, проведення агітації серед вихованців, учнів, студентів (…) та інших осіб незалежно від форм їхнього навчання і типів навчальних закладів з метою забезпечення підтримки агресивних дій ворога, розгортання збройного конфлікту проти України;

8) здійснення публічних закликів до підтримки дій ворога у здійсненні ним збройної агресії або збройного конфлікту проти України (…) з використанням засобів масової інформації;

9) організація та участь у проведенні інформаційних компаній, направлених на забезпечення підтримки ворога при здійсненні ним збройної агресії або збройного конфлікту проти України (…)».

Згідно із законопроектом про колаборацію, організація масових заходів на підтримку ворога обернеться для учасників демонстрацій забороною займати певні посади – вже після відновлення в регіоні української влади

Нарешті, слід зауважити, що «від відповідальності за колаборацію звільнятимуться ті, хто діяв:

1) за наслідком застосування фізичного примусу до особи або членів її родини, що підтверджується належними доказами;

2) у зв’язку з погрозою вбивством або застосуванням насильства, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення таких погроз та при наявності належних доказів;

3) з метою усунення загрозливої небезпеки, якщо вона в даній обстановці не могла бути усунена іншими засобами і якщо заподіяна шкода є рівнозначною або менш значною, ніж шкода відвернена (крайня необхідність), що підтверджено належними доказами».

Додамо насамкінець, що наразі доля зацитованого законопроекту невизначена, його статус позначено як «одержаний Верховною Радою». Чи пришвидшить його розгляд лобізм Авакова – покаже час, але вже зараз низка експертів відзначають у тексті законопроекту приховану небезпеку чи проблему, й навіть не одну.

Підводні камені

По-перше, говориться про те, що ухвалення подібного закону йтиме врозріз з мінськими домовленостями, яким він суперечить. Якщо Україна не бажає виходу з цього процесу (а таких заяв до сьогодні зроблено не було), їй не варто приймати подібний документ. По-друге, інструментів для покарання колаборантів не бракує й так – існує Кримінальний кодекс із відповідними статтями, на кшталт «зрада Батьківщині» або «участь у незаконних збройних формуваннях». На цих двох обставинах акцентує експерт Національного інституту стратегічних досліджень Максим Розумний.

Він же додає, що законопроект більше схожий на політичну заяву, а не на намагання вирішити проблему. На його думку, цю ідею все одно не вдасться реалізувати, тому що «закон не має зворотної дії», тож відповідно каратимуть майбутніх колаборантів, а не колишніх. Окрім того, після його ухвалення в України можуть виникнути проблеми з міжнародними судами та західними партнерами.

Єдиний позитив цієї заяви, як на мене, може полягати в тому, що ідуть політичні торги в трикутнику «Росія – Україна – Захід», і поява агресивнішої позиції у внутрішньополітичному контексті в Україні може якоюсь мірою, якимось рикошетом підсилити українські позиції в цих переговорних процесах і допомогти нам уникнути тиску, в першу чергу, наших західних партнерів,
– відзначає Розумний.

Інші ж коментатори вказують на те, що у правовій державі до відповідальності притягує виключно суд, який має одноосібне право вирішувати, обмежувати людину в правах чи ні, й жодні президентські комісії не повинні брати участь у цьому процесі. До того ж, деякі формулювання законопроекту настільки розпливчасті, що під визначення «колабораціонізму» можна (за бажання) підігнати майже все, що завгодно.

«Самі формулювання закону настільки розмиті, що дозволять практично кожну людину притягнути до відповідальності за будь-які висловлювання, які суперечитимуть основоположній лінії висловлювань української влади. Так само, по суті, будь-які слова можна вважати такими, що грають на руку агресору або «ЛНР» та «ДНР». Тобто існує ризик, що новий законопроект може перетворитися на інструмент репресій. Законопроект дасть привід оголошувати колаборантами всіх, чия думка відрізняється від курсу правлячої партії. Цей законопроект втручається в цивільні права і несе в собі загрозу побудови тоталітарної держави», – вважає юрист Ростислав Кравець.

Але його колега Ірина Лоюк, очільниця громадської організації «Простір можливостей», яка брала участь у роботі над законопроектом, має інший погляд. Вона вказує на те, що є діяння, які не можна залишати не покараними, тим паче, що вони не завжди підпадають під санкцію статей Кримінального кодексу.

Що робити з тими, хто не скоїв якихось тяжких злочинів? Просто пробачити людей за окупаційне сприяння теж не можна, тому що це веде до відчуття безкарності. Тому, використовуючи іноземну практику, ми вирішили, що найкращим способом буде введення адміністративних обмежень. Для того, щоб захистити державність України від тих, хто проявив до неї нелояльність,
– розмірковує Лоюк в ефірі Радіо «Свобода».

«Закон уже готовий. Ми досить довго вивчали іноземну практику побудови відносин із колаборантами в інших країнах, щоб ці знання лягли в основу нашого закону (…). Ми вводимо лише адміністративні обмеження. Те, що стосується кримінальної відповідальності, залишається згідно із Кримінальним кодексом», – додає вона.

Разом із Лоюк в інтерв’ю Радіо «Свобода» свою позицію озвучив й старший науковий співробітник Національного інституту стратегічних досліджень Андрій Каракуц, який вказав на те, що на початку російської окупації Донбасу чимало людей було «отруєно пропагандою», й зараз вони «прекрасно розуміють, що в разі повернення української юрисдикції у них виникнуть проблеми. Російська пропаганда також намагається нав’язати певні міфи, що їх будуть переслідувати, садити в тюрми…».

Експерти говорять, що на початку російської окупації населення ОРДЛО було отруєно російською пропагандою, а тепер та ж пропаганда «малює» місцевим мешканцям жахи від повернення української юрисдикції

Іншими словами, у без того проблемному регіоні виникає зайва напруга, і це в умовах, що «цей конфлікт не такий простий, як Друга світова війна, коли Франція після війни могла чітко визначити, хто колаборант і хто співпрацював (з ворогом). Росія веде гібридну війну, намагаючись створити адміністрації, які нібито не підкоряються Російській Федерації (…). Саме введення терміну «колабораціонізм» дуже небезпечне, тому що ми маємо цей конфлікт як геополітичний. Той же «мінський процес», «нормандський формат» накладає на нас певні обмеження», – зазначає Каракуц.

Підсумовуючи сказане, зауважимо, що доля закону про колаборантів є доволі сумнівною. І хоча Арсен Аваков вважає, що його план щодо реінтеграції Донбасу (складовою частиною якого є й зазначений закон) може розраховувати у парламенті навіть не на звичайну, а на конституційну більшість голосів, такий сценарій видається неоднозначним. У будь-якому разі, розглядати законопроект найближчим часом не планують, адже серед актуальних документів, внесених до порядку денного, він – принаймні поки що – відсутній.

Адвокатская компания Кравец и Партнеры