Міжнародні договори, ратифіковані Україною, мають вищу юридичну силу порівняно з національним законодавством, однак на практиці це правило не завжди враховується правоохоронними органами, зокрема мова йде про Бюро економічної безпеки. Наприклад, у справах щодо оподаткування авіаційного лізингу БЕБ застосовує підходи, які можуть суперечити міжнародним зобов’язанням держави.

Подвійне оподаткування лізингу

Слідчі Бюро економічної безпеки намагаються оподатковувати як дохід із джерелом походження з України лізингові платежі за користування повітряними суднами, що беруться авіаперевізниками в оренду у нерезидентів та експлуатуються за межами України. Це суперечить як економічній суті операцій, так і положенням міжнародних конвенцій про уникнення подвійного оподаткування.

Підставою для такого переслідування стала стаття, опублікована Державною податковою службою України ще за часів керівництва Тетяни Кірієнко, яка трактує фінансові лізингові операції як виплати роялті, тобто вважає повітряні судна інтелектуальною власністю.

Через війну росії проти України, небо над нашою державою закрите для цивільної авіації і українські авіаперевізники були змушені повністю перенести свою діяльність за кордон – від перельотів до обслуговування повітряного транспорту. Це означає, що усі доходи та прибутки вони генерують за кордоном і за законодавством податки повинні сплачувати теж за кордоном. Це стосується й лізингу повітряних суден.

Відповідно до конвенцій про уникнення подвійного оподаткування, ратифікованими між Україною та низкою іноземних держав, податок за лізинг повинен сплачуватися в країні, резидентом якої є компанія-орендодавець.

Так система працювала 30 років. Однак все змінилось у 2024 році, коли колишнє керівництво ДПС, не маючи на це підстав, адже відповідні зміни до податкового законодавства не вносились, вирішило обкласти українські авіакомпанії фактично додатковим збором.

Питання оподаткування авіаційного лізингу – це не абстрактна академічна дискусія. Авіаційний парк України майже повністю знаходиться за кордоном. Усі українські авіакомпанії – МАУ, SkyUp, “Роза Вітрів” та інші – орендують повітряні судна через лізингові структури, часто зареєстровані у юрисдикціях з розгалуженою мережею КПО (конвенцій про уникнення подвійного оподаткування – ред.): Кіпр, Ірландія, Велика Британія. Якщо Україна систематично оподатковуватиме лізингові платежі, кваліфікуючи їх як роялті – це означає зростання операційних витрат авіакомпаній. У підсумку – або дорожчають квитки для пасажирів, або авіакомпанії зазнають збитків, або ж іноземні лізингодавці відмовляються від співпраці з українськими партнерами на стандартних умовах. Жоден з цих варіантів не є прийнятним для країни, яка прагне відновити авіаційну мобільність після війни – зазначила керуючий партнер LAW GUIDE, експерт з міжнародного податкового планування, M&A, структурування бізнесу та захисту активів Олена Кузнечікова.

Експерти підкреслюють, що за умови правильного застосування конвенцій один і той самий дохід не може оподатковуватися двічі. Якщо авіакомпанія здійснює діяльність за кордоном і сплачує податки у відповідній юрисдикції, Україна або не має права донараховувати податок, або повинна застосовувати обмежені ставки відповідно до міжнародних угод.

Однак це не заважає БЕБ ігнорувати той факт, що міжнародні конвенції мають більшу вагу ніж національне законодавство в тому числі і в питаннях оподаткування та переслідувати авіаційні компанії за начебто несплату податків.

Як повідомляв УНН, від таких підходів слідчих постраждали вже мінімум 5 авіакомпаній, зокрема, авіакомпанії МАУ, “Авіакомпанія Константа”, “Урга”, “Н3ОПЕРЕЙШІНС” та “Скайлайн”.

Першочерговим є виконання міжнародних конвенцій

Відповідно до Конституції України і процесуальних кодексів, ті зміни, які були внесені у 2018 році, в разі, якщо є відповідний закон, який регулює ті чи інші відносини, і є міжнародні акти, які ратифіковані Україною, то вони мають вищу силу, ніж внутрішнє законодавство України
– пояснив в ексклюзивному коментарі УНН адвокат, партнер адвокатської компанії “Кравець і партнери” адвокат Ростислав Кравець.

Ключову роль у цьому контексті відіграють угоди про уникнення подвійного оподаткування. Саме вони визначають, у якій юрисдикції повинні оподатковуватися доходи та як встановлюється податкове резидентство.

Як наголошує юрист, такі угоди укладені Україною з більшістю країн, де зареєстровані лізингові компанії. У них, зокрема, закріплено загальний підхід: якщо особа перебуває на території держави понад 183 дні, вона визнається її податковим резидентом і сплачує податки саме там.

Що стосується угод про подвійне оподаткування, звичайно, вони саме регулюють питання і податкового резидентства, і регулюють питання оподаткування самих доходів, отриманих в тій чи іншій країні, податковим резидентом якої буде безпосередньо особа. Що стосується самого податкового резидентства, то в Україні укладені угоди майже з усіма країнами, і в усіх угодах, в разі, якщо особа перебуває більш ніж 183 дні в цій країні, вона стає її податковим резидентом, і фактично податки буде сплачувати саме в цій країні – зазначив юрист.

Водночас, за його словами, механізм уникнення подвійного оподаткування передбачає чітку процедуру. Платник податків має отримати відповідну довідку в іншій країні та надати її українським податковим органам. У такому разі Україна не має права повторно оподатковувати той самий дохід у повному обсязі.

Саме тут вступають в гру конвенції, які передбачають уникнення подвійного оподаткування. Документи чітко визначають у якому розмірі та який саме податок повинен сплачуватися.

Попри це, у практиці розслідувань щодо авіаційного бізнесу, за словами експертів ринку, ці норми ігноруються. Зокрема, мова йде про спроби кваліфікувати лізингові платежі за користування повітряними суднами як роялті та донараховувати податки в Україні, навіть якщо операції вже були оподатковані в інших юрисдикціях.

Такий підхід, за оцінками юристів, прямо суперечить міжнародним угодам, які мають пріоритет над національними нормами, і створює ризики подвійного оподаткування та загалом ставить під загрозу функціонування всієї галузі цивільної авіації.

Крім того, ігнорування положень міжнародних конвенцій та спроби їх трактувати на власний розсуд не лише ставить під сумнів правову визначеність, а й формує негативний сигнал для іноземних партнерів та інвесторів. Та й досить вибірковий підхід БЕБ, коли притягують до відповідальності більшість, але залишаються й “недоторкані”, що працюють за такими ж принципами, ставить під сумнів надійність України як партнера.

Таким чином, питання правильного застосування міжнародних договорів виходить за межі суто податкового спору і вже стало фактором, який визначає стабільність функціонування цілої галузі. Без уніфікованої практики та дотримання міжнародних зобов’язань ризики для авіаринку та інвестиційного клімату України лише зростатимуть і в підсумку наша держава може взагалі втратити власний цивільний повітряний флот.

Джерело: unn.ua

АО «Кравець І Партнери»

Таким образом, как я понимаю, КСУ установил, что деятельность Большой палаты Верховного суда (без Украины) не основывается на принципе верховенства права. На мой взгляд, такой орган теперь, подлежит расформированию и ликвидации. Закономерный результат судебной реформы Порошенко под контролем иностранцев и спонсируемых ими активистов.

Если видео будет для вас полезным, не забывайте поставить лайк, подписаться на канал и поделиться ссылкой со своими друзьями. А также присоединяйтесь к каналу Ростислава Кравца в Телеграм.

✔ Запись на консультацию: https://wa.me/380442296950 (сам номер телефона +380-44-229-6950) или по электронной почте info@knpartners.com.ua

АО «Кравец и Партнеры»

Судова реформа без мети

Ліквідація, створення та об‘єднання судів, реформа виконавчої служби, відсіювання незалежних суддів, створення антиконституційних судів, адвокатська монополія та репресії в адвокатурі, підняття судового збору та введення авансування виконавчого провадження, безпідставне звільнення суддів та їх переслідування стали головними кроками на шляху до повної втрати незалежності судової гілки влади та фізичного позбавлення доступу до правосуддя в Україні.

Сподівання українців на новий Верховний суд, про доброчесність та соціальну направленість якого стільки говорили експерти, зазначаючи про побудову верховенства права та відходу від існуючого раніше верховенства закону, виявились повністю невиправданими за досить невеликим виключенням.

Можливо це дається взнаки вимоги до знання норм права новими суддями, де тільки 9% від загальної кількості балів залишено для знання норм права, а все інше визначається з повітря, або точніше сказати, анонімок та висновків віртуальних експертів, які за них не несуть жодної відповідальності.

Так чи інакше українці залишаються незахищеними. Дуже суттєвим у цій ситуації є те, що найбільша кількість справ, що розглядається в українських судах, припадає саме на спори з державними органами, так званими, суб‘єктами владних повноважень, які не виконують покладені на них обов‘язки або відверто зловживають своїми правами.

Незахищене право на оплату праці

Черговим кроком на шляху до позбавлення українців можливості захистити свої права та шукати роботу за кордоном стала постанова Великої палати Верховного суду від 30.01.2019 №12-301гс18, якою намагаються позбавити, осіб що працюють в Україні, можливості повернути собі заборгованість із виплати заробітної плати.

Діючим законодавством, а саме ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) передбачена відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні. При цьому до ініційованої судової реформи та внесення урядом Яценюка змін до Закону України «Про судовий збір» будь-яких питань стосовно звільнення позивачів від сплати судового збору за такими позовами не виникало. Однак потім ця стаття 5 була змінена і викладена в наступній редакції, а саме : «позивачі в справах за позовними вимогами, які випливають із трудових відносин, не звільняються від сплати судового збору, за винятком позивачів у двох категоріях: про стягнення заробітної плати та про поновлення на роботі».

Як свідчить практика розгляду справ та прийняття рішень у Великій палаті Верховного суду, саме рішення в справі готується безпосередньо доповідачем. В цьому випадку ним був професор кафедри земельного та аграрного права НЮУУ імені Ярослава Мудрого, який проаналізував норми права і зазначив, що пільга передбачена законодавством не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв‘язку з тим, що ця сума не входить до структури заробітної плати.

Такий висновок для фахівців обізнаних в трудових спорах виглядає як довільна фантазія, що суперечить сталій судовій практиці, постановам Пленуму Верховного суду України, Рішенню Конституційного суду України, постановам Верховного суду України, Вищого господарського суду України та існуючим роз‘ясненням й листам державних органів з цього приводу.

Зокрема Державна податкова адміністрації в листі від 20.04.2007 р. № 3928/6/17-0716 та Міністерство юстиції у листі від 18.04.2006 р. № 20-35-60, в Інструкції зі статистики заробітної плати затвердженої 13.01.2004 року, Наказі Держкомстату України № 5 прямо вказується, що середній заробіток також відноситься до заробітної плати.

Теж саме зазначено і в постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.92 “Про практику розгляду судами трудових спорів”.

Що стосується вже сталої судової практики з цього питання, затримка розрахунку при звільненні за своєю природою пов’язана з трудовими відносинами, є оплатою праці та відноситься до структури заробітної плати.

Вказаний висновок кореспондується з позицією Верховного Суду України в Постанові від 03.03.2010 у справі № 6-10039св09, в якій  Верховний Суд України висловив правову позицію згідно якої  «виплати за час простою та затримки розрахунку при звільненні, пов’язані з трудовими правовідносинами, є оплатою праці та їх слід віднести до структури заробітної плати«.

В Постанові від 03.10.2012 у справі № 6-109цс12 Верховний Суд України висловив правову позицію згідно якої у трудових правовідносинах такі поняття як зобов’язання, неустойка чи інша санкція за невиконання зобов’язання не застосовуються. Такі терміни використовуються у низці статей Цивільного та Господарського кодексів. Статті 116, 117 КЗпП України структурно віднесені до розділу VII «Оплата праці» вказаного Кодексу. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов’язання. Це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується у розмірі середнього заробітку.

В  Постанові від 17.10.2012 у справі № 6-121цс12 Верховний Суд України висловив наступну правову позицію: «Згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Зазначені норми трудового права структурно віднесені до розд. VII «Оплата праці» указаного Кодексу. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні  не відноситься до  неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов’язання. Це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується в  розмірі середнього заробітку«.

В Постанові від 14.11.2012 у справі № 6-139цс12 Верховний Суд України також здійснив висновок про те, що за структурою КЗпП України ст. 117, якою визначено підстави виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відноситься до розділу VII «Оплата праці» вказаного Кодексу.

Таким чином, затримка розрахунку при звільненні за своєю природою пов’язана з трудовими відносинами, є оплатою праці та відноситься до структури заробітної плати. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов’язання. Це є компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується у розмірі середнього заробітку, на яку не поширюється дія мораторію, передбачена Законом України про банкрутство (постанова Верховного Суду України від 14.11.2012 у справі № 6-139цс12).

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не належить до неустойки і не є санкцією за невиконання грошового зобов’язання, а є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці.

До аналогічних висновків дійшов суд касаційної інстанції (Вищий господарський суд України) при вирішенні справ про банкрутство та вирішенні питання про черговість  вимог кредиторів, які так само заявляли кредиторські вимоги в частині стягнення передбаченого ст.117 КЗпП України середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Зокрема, в постанові від 05.02.2015 ВГСУ виходить з того, що «Затримка розрахунку при звільненні за своєю природою пов’язана з трудовими відносинами, є оплатою праці та відноситься до структури заробітної плати.”

В постанові від 12.04.2016 ВГСУ також здійснює висновок про те, що «норми ст. 117 КЗпП України, якою визначено підстави виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відносяться до розділу VII «Оплата праці» вказаного Кодексу, а також про те, що за висновком Верховного Суду України, викладеним в постанові від 14.11.2012 року у справі № 6-139цс12, вимоги про стягнення середнього заробітку є вимогами, пов’язаними із виплатою заробітної плати.»

В постанові від 14.05.2014 ВГСУ здійснює висновок про те, що «виплати за час простою та затримки розрахунку при звільненні, пов’язані з трудовими правовідносинами, а також гарантії та компенсації за невідпрацьований час, є оплатою праці та їх слід віднести до структури заробітної плати.»

Крім того Конституційний Суд України у справі № 1-18/2013 за конституційним зверненням громадянина Дзьоби Юрія Володимировича щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 КЗпПУ від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 виклав наступне:

“Конституційний Суд України виходить з того, що при розгляді в позовному провадженні трудового спору про стягнення належної працівникові заробітної плати положення частини другої статті 233 Кодексу підлягає застосуванню у випадках пред’явлення вимог про стягнення будь-яких виплат, що входять до структури заробітної плати, і застосування цих положень не пов’язане з фактом нарахування чи не нарахування роботодавцем спірних виплат.

На підставі системного аналізу наведених положень чинного законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим Конституційного принципу Верховенства Права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців”.

Всі ці норми, стала судова практика та безпосередньо рішення Конституційного суду України прямо зазначають, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні включається в структуру заробітної плати і відповідно звільняються від сплати судового збору.

Про що свідчить ситуація що склалась — безглуздя, непрофесіоналізм, дилетантство, повний провал судової реформи, не знання норм права та судової практики чи відвертий та неприхований геноцид?

Я звертаюсь до всіх суддів України, не використовуйте у своїй практиці такі недолугі висновки, не знищуйте правову визначеність на втіху тим, хто за рахунок всіх громадян України хоче самовпевнитись та продемонструвати свою відданість тим, хто виплачує невиправдані шалені винагороди суддям Верховного суду, приймаючи от такі протиправні і явно завідомо неправосудні рішення, на мою думку.

За участь у аналізі окремо хочу подякувати Сергію Поліщуку в його постах на сайті АНТИРЕЙД та В’ячеславу Олійнику за наведені нормативні акти у мережі Фейсбук, які не стоять осторонь цього безглуздя та відкрито захищають права в Україні..

Адвокат, Віце-президент Світового конгресу українських юристів та Всесвітнього юридичного альянсу, старший партнер Адвокатської компанії «Кравець і партнери»

Ростислав Кравець

Адвокатская компания Кравец и Партнеры

В то же время следствие установило, что в действиях Химикуса (потерпевшего) отсутствует состав уголовного преступления по ч. 2. ст. 296 УК Украины (хулиганство), однако может присутствовать состав административного нарушения в виде нецензурной брани. Действия второго участника событий Химикуса признаны ‘общественно опасными’. В полицию направлены материалы для привлечения Химикуса В.Е. к административной ответственности ха хулиганство.

Не виновный по версии прокуратуры

Изначально мало кто верил, что Пашинский понесет уголовную ответственность за ранение человека из огнестрельного оружия. Прокуратура не хотела открывать уголовное производство по факту причинения тяжких телесных повреждений гражданину Химикусу, ни признавать Пашинского виновным. Только после вмешательства общественности и подключения опытных адвокатов, дело, казалось бы, сдвинулось с мертвой точке, но прокуратура все равно сделала все возможное, чтобы Пашинский не понес уголовное наказание.

В тот день, 31 декабря 2016 года, житель одного из сел Васильковского района Химикус шел из соседнего села с бутылкой с ‘Шейком’ в руке. Водитель буса попросил помочь — вытолкать заглохший автомобиль с проезжей части на обочину.

‘Останавливается ‘Мерс’, опускается окно: вы, уроды, хоть бы лампы включили, что это такое? Говорю: слышь, иди на…, если есть мужчины – пусть выйдут, поговорим. И толкаем. Стоит этот с пистолетом: всем стоять, лежать! У меня в руке бутылка была – я его сразу и навернул. Я уже насмотрелся на Востоке таких гусей… Вот и все’, – рассказал Химикус журналистам в больнице.

Пашинский выстрелил Химикусу в бедро отправив его на полгода на больничную койку.

Тем не менее, по версии Пашинского, на него напал пьяный мужчина, в результате чего нардеп якобы вынужден был стрелять. Кроме того, Пашиснкого ударили по голове бутылкой, и даже была шишка. Он настаивал на том, что ему пришлось обороняться. И стрелял он из подаренного ему главой МВД пистолета.

Но, как следует из постановления Генпрокуратуры, инцидент со стрельбой на поражение и причинение тяжких для здоровья последствий, не подпадает под криминальную ответственность. Более того, хулиганом стал Химикус, который матом ругался в ‘общественном месте’ — на пустынной дороге и нападал на депутата, а Пашинский стрелял в него исключительно в целях необходимой обороны, чтобы обеспечить ‘общественный порядок’.

Оборона бывает разной

Так как Пашинскому везет не многим украинцам, которые превысили пределы самообороны. К примеру, 31 мая 2016 года харковчанка на территории заброшенного дома выпивала со знакомым. Женщина попросила собутыльника сходить в аптеку и приобрести ей мазь для лечения тромбофлебита. Но мужик вместо аптеки посетил ближайшую ‘наливайку’ и все деньги спустил на очередную порцию спиртного. Когда подруга увидела бутылку вместо тюбика мази, начала ругать кавалера. Он ее несколько раз ударил. В ответ та схватила со стола нож и ударила обидчика в живот. Суд признал ее виновной в ‘превышении пределов необходимой обороны и умышленном нанесении тяжких телесных повреждений’ и приговорил к аресту на шесть месяцев. Однако с учетом времени проведенного в СИЗО, а посадили ее туда на следующий же день после драмы, женщина была освобождена из зала суда просидев даже больше назначенного судом срока.

Конечно же, адвокаты Химикуса будут обжаловать закрытие дела в суд. По мнению юристов, это единственная возможность добиться соблюдения законов, перед которым все равны.

‘Я уверен, что суд обоснованно примет решение о неправомерном закрытии уголовного производства в отношении Пашинского. Даже человеку без юридического образования понятно, что в данном случае имело место превышение мер допустимой самообороны, а так же, нанесение умышленного телесного повреждения Химикусу. В принципе, это дело тянет на покушение на убийство. Защите Химискуса, если не существует договоренности с Пашинским, будет легко обжаловать постановление прокуратуры о закрытии уголовного производства в отношении Пашинского и оно будет отменено. Я не исключают, что прокурора, который вынес это постановление, привлекут к ответственности. А в дальнейшем, даже уволят с занимаемой должности’, — рассказывает РИА Новости Украина старший партнер адвокатской компании ‘Кравец и партнеры’ Ростислав Кравец.

Это не первое дело, есть аналогичное дело главы Высшего совета правосудия Игоря Бенедесюка, когда он пошел в дом, взял оружие и стрелял в сторону активистов собравшихся у его дома. Это тоже считается превышением необходимой самообороны, ведь он достал и применил оружие в отношении безоружных. Но, как подчеркивает Ростислав Кравец, совсем другая ситуация, когда в ваш дом вламываются неизвестные вооруженные люди и появляется явная угроза жизни и здоровью домочадцев, тогда применение оружие объективно. Как это было в Сухолоучье под Киевом, когда предприниматель застрелил грабителя ворвавшегося в его дом.

Но в деле Пашинского судебная практика однозначно говорит о том, что он превысил пределы необходимой самообороны, утверждает адвокат. И за это должен ответить.

Дарья Егорова, РИА Новости Украина

Адвокатская компания Кравец и Партнеры