Останнім часом Україна посилила умови мобілізації, знизивши призовний вік до 25 років та збільшивши покарання для ухилянтів, а також припинила видачу нових паспортів та призупинила консульське обслуговування для чоловіків віком 18–60 років, які проживають за кордоном. Аналогічну позицію на словах займає влада Польщі, але, як і литовці, поляки не знають, як саме все це можна юридично оформити. Якщо литовський уряд озирається на Брюссель, то Варшава чекає на конкретні пропозиції від Києва, як можна організувати процес повернення військовозобов’язаних. Чому про це простіше говорити, ніж реально зробити, про це розповідає адвокат Ростислав Кравець.

“Цікава ідея”?

Нещодавно Гітанас Науседа заявив під час радіодебатів на LRT, що Україна має мати у своєму розпорядженні відповідні плани та інструменти для мобілізації своїх громадян, наголошуючи на необхідності співпраці Литви з Україною. Інгріда Шимоніте у свою чергу додала, що Литва могла б досліджувати можливості для підтримки України, особливо в контексті продовження тимчасового посвідки на проживання, але наголосила на необхідності координації не лише з українською владою, а й на рівні ЄС, враховуючи чинні в Євросоюзі положення про тимчасовий захист для українців.

За даними Департаменту міграції Литви, наразі правові підстави, які зобов’язують країну надавати допомогу Україні у процесі мобілізації, відсутні.

“Це політичне питання. Той факт, що Україна чи інша країна оголосила мобілізацію, не має на нас жодного впливу, згідно з нашим законодавством. Будь-яка реакція, якщо така буде, буде політичним рішенням Литви”, – заявила керівник Департаменту міграції Евеліна Гудзінскайте.

За її словами, для реалізації таких рішень необхідно буде ухвалювати низку законів у самій Литві, але знову ж таки виникне величезне питання про те, “наскільки це буде сумісно із законодавством ЄС”.

Аналогічно глава МЗС Польщі Радослав Сікорський у нещодавньому інтерв’ю телеканалу TVN24 наголосив на важливості ініціативи з боку України щодо повернення чоловіків призовного віку на батьківщину, вказуючи на етичну складність цього питання для самої Польщі. Польський міністр повідомив журналістам, що поки не обізнаний про якісь українські дії з моменту ухвалення закону про посилення мобілізації.

Він також згадав свій грудневий візит до Києва, де українська сторона згадувала про плани запровадження спеціальних документів для чоловіків, які перебувають за кордоном, що регулюватимуть їхні стосунки з військовою службою. За його словами, українська влада запропонувала не продовжувати соціальні пільги для тих, хто не має таких документів, що Сікорський назвав цікавою ідеєю.

“Швидше за все, міністр Сікорський взяв у лапки слова “цікава ідея” щодо відмови в соціальних пільгах для біженців, багато з яких стали такими, тому що їхні будинки зруйновані російськими окупантами. Також важливо розуміти, що створення певних правових механізмів щодо видворення з Польщі громадян України, які потрапили до країни через легальні пункти пропуску, означатиме порушення міжнародного гуманітарного права. Навіть якщо теоретично уявити, що такі механізми будуть створені, то закони все одно не мають зворотної сили”, – говорить “Апострофу” адвокат, голова профспілки Українська незалежна фундація юристів” Ростислав Кравець.

Екстрадицію ніхто не скасовував

Тема обмежень консульських послуг для чоловіків громадян України призовного віку, які залишили країну після початку відкритого вторгнення РФ, продовжує обговорюватись в Україні та за кордоном. Такі громадяни, як стверджують чиновники, не оновлюють свої військово-облікові дані та не підтримують зв’язок із представниками територіальних центрів комплектування (ТЦК), що дозволяє останнім класифікувати їх як “ухилянтів”, що не зовсім коректно, якщо щодо конкретного громадянина немає відповідного рішення суду.

Водночас стаття 65 Конституції зобов’язує громадян вставати на захист своєї країни.

Спочатку питання розглядалося в контексті морально-етичних норм та політичної доцільності. Проте 22 квітня ситуація набула адміністративно-правових рамок, коли Міністерство закордонних справ України наказало всім дипломатичним установам тимчасово припинити надання послуг чоловікам призовного віку, за винятком оформлення документів, необхідних для повернення в Україну.

Наступного дня глава зовнішньополітичного відомства Дмитро Кулеба підтвердив цю інформацію, після чого МЗС опублікувало роз’яснення щодо надання консульських послуг чоловікам призовного віку, пояснивши це рішення як тимчасовий захід.

“Після набуття чинності закону про мобілізацію 18 травня 2024 року процес прийняття та розгляду заяв про вчинення консульських дій продовжиться з урахуванням нових вимог, що випливають із положень закону”, – наголошувалося в роз’ясненні МЗС.

Восени минулого року газета Rzeczpospolita повідомила, що Польща за згодою з Україною почала передавати Києву громадян, причетних до переправлення нелегальних іммігрантів до Європи. Варшава вже екстрадувала деяких українців відповідним службам. Давид Арахамія, голова партії “Слуга народу”, наголошував, що українські правоохоронні органи можуть прагнути провести екстрадицію чоловіків призовного віку, які незаконно залишили країну, уникаючи мобілізації.

Можливо, це не випадковість, але невдовзі після посилення заходів щодо мобілізації, 29 квітня, на сайті Верховної Ради було опубліковано картку законопроекту №11223, яка передбачає внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо міжнародного співробітництва під час кримінального провадження. Хоча текст проекту ще не опублікований, контекст передбачає, що він може порушувати питання, пов’язані з ухиленням від військового обов’язку.

У Європі допоможуть повернути військовозобов’язаних?

У словацькому уряді проросійського прем’єра Роберта Фіцо раніше також заявляли, що Братислава проти “залучення” НАТО до війни в Україні, проте влада країни готова розглянути питання, як допомогти Києву повернути своїх військовозобов’язаних громадян, які на даний момент перебувають у Словаччині, але далі розмов справа не пішла.

Все це було ще до ухвалення парламентом законопроекту про посилення мобілізації та подальших консульських обмежень, які й спонукали дискусії в європейських урядах.

Польща та Литва на тлі “консульської епопеї” з документами висловили свій намір допомогти Україні у поверненні чоловіків військовозобов’язаного віку, які виїхали за кордон. Міністр оборони Литви Лаурінас Кащюнас наголосив на важливості роздумів про методи допомоги Україні в цьому питанні. Він про це висловився в Сеймі, вказуючи, що визначення конкретних заходів на даний момент є складним і вимагає більш детального обговорення.

Кащюнас зазначив, що Литва поки не розробила конкретних кроків і орієнтуватиметься на дії Польщі у цьому напрямі. Він також виключив можливість примусового повернення цих осіб до України, запропонувавши натомість розглянути обмеження у соціальних виплатах, дозволах на роботу та документах як потенційні заходи.

Міністр додав, що подібні варіанти також обговорюються з боку Польщі, і запропонував дочекатися їхніх пропозицій, які можуть бути застосовні і для Литви. Водночас Кащюнас визнав, що точно визначити кількість українців призовного віку у Литві є складним завданням.

Міністр оборони Польщі Владислав Косиняк-Камиш висловив готовність Польщі надати допомогу Києву у поверненні чоловіків призовного віку до України. Ця допомога націлена на те, щоб українці, які підлягали військовій службі, могли повернутись на батьківщину для виконання своїх громадянських обов’язків.

Косиняк-Камиш заявив, що у Польщі спостерігається обурення серед населення, яке бачить молодих українських чоловіків, які відпочивають у готелях та кафе, тоді як країна докладає значних зусиль для підтримки України. Однак він не уточнив, яким чином Польща має намір надавати допомогу у цьому питанні, згадавши лише, що можлива будь-яка підтримка у разі звернення з боку України.

“Ми спостерігаємо певну “політичну синергію” між урядами України, Польщі та Литви. Наш уряд, запроваджуючи консульські обмеження, намагається відповісти на запит про справедливість з боку громадян усередині країни. Мовляв, одні залишилися в Україні, а хтось “утік”. У Європі намагаються відповісти на запит частини суспільства: “Чому ми тратимося на допомогу Україні, а її молоді чоловіки тут у нас прохолоджуються? Мовляв, нехай їдуть захищати свою країну, зупиняти кремлівських окупантів, щоби через 2-3 роки це не довелося робити вже нашим військовим. Прямо вголос таке не промовляється, але підтекст саме такий”, – пояснив “Апострофу” політичний аналітик Петро Олещук.

Не всі готові

За даними Євростату, на січень 2024 року близько 4,3 мільйона українців проживають у країнах Євросоюзу, з яких приблизно 860 тисяч становлять дорослі чоловіки. Польща надала статус тимчасового захисту 950 тисячам українців, посідаючи друге місце після Німеччини за цим показником.

Уряд Німеччини повідомив, що українці зможуть залишатися в країні навіть із недійсним паспортом, і що рішення українського МЗС про призупинення надання консульських послуг чоловікам за кордоном не вплине на їх статус біженців. Таку інформацію надав представник берлінського сенату в середу, 25 квітня, відповідаючи на запит DW.

У берлінському сенаті наголосили, що для надання чи продовження посвідки на проживання українським біженцям у Німеччині не потрібна наявність чинного паспорта, оскільки німецька влада може встановити особу іншими способами.

Представник сенату також уточнив, що у разі відмови українського посольства чи консульства у видачі чи продовженні паспорта, берлінське земельне управління у справах іноземців готове надати проїзний документ, який буде заміною паспорта для поїздок за кордон, але для цього заявнику потрібно буде надати детальні роз’яснення, навіщо йому такий документ.

Показово, що глава Міністерства внутрішніх справ Польщі Марчін Кервінський оголосив, що Польща продовжить захист для біженців, включаючи чоловіків, які не мають документів, що явно дисонувало із заявою Косиняк-Камиша.

Уряд Латвії поки що зберігає мовчанку, а от керівництво Естонії ще на початку поточного року заявило, що не видаватиме українських громадян мобілізаційного віку. Аналогічно чеський уряд в особі прем’єра Яна Липавського заявив, що Прага не має правових механізмів для видворення військовозобов’язаних чоловіків назад до України. Уряд Угорщини категорично виступив проти відправки назад українських чоловіків, оскільки серед них є багато етнічних угорців. Позиція Держдепартаменту США також більше схожа на “ні”, ніж на “так” у питанні відправки назад в Україну військовозобов’язаних.

“Вкрай сумнівно, що країни ЄС підуть на ухвалення законів, які нібито передбачають повернення українських чоловіків назад до країни. І навіть обмеження щодо соціальних виплат і пільг у тій же Польщі мало допоможуть, тому що у громадян все одно залишиться можливість оформлювати офіційний статус біженця, оскільки багато хто дійсно втік від війни та розрухи. Відповідно, у них є формальні підстави отримати такий статус. У результаті, з якого боку не глянь, вся ця ідея з обмеженням консульських послуг з перспективою примусового повернення “ухилянтів” несе більше шкоди, ніж користі”, – резюмував у коментарі “Апострофу” голова Агентства моделювання ситуацій Віталій Бала.

Джерело: apostrophe.ua

АО «Кравець І Партнери»

Причиною резонансу стало те, що з революційною пропозицією перед міжнародними партнерами виступив не якийсь експерт чи вчений-експериментатор, а заступник глави Офісу президента Ростислав Шурма. Він сказав, що у ВП вірять, що відмова від готівки дозволить Україні вирішити проблему корупції.

Пише АНТИРЕЙД з посиланням на Страна.

Ми вважаємо, що це буде дуже ефективним інструментом ліквідації 95-99% випадків корупції в країні, якщо не буде жодних готівки. Ми обговорюємо. Я не можу сказати вам, що ми це зробимо. Ми обговорюємо це. У найближчі місяці ми представляємо дорожню карту, будемо ми це робити чи ні.Я вважаю, що рішення буде “за”, – сказав Шурма в Лондоні.

Він не сильно надихнув учасників конференції, що було видно з їхньої млявої реакції під час виступу. При цьому сама ідея і справді звучить сенсаційно: Україна може стати першою країною у світі, яка заборонить розрахунки готівкою і реалізує те, що західні фінансисти називають cashless.

Чи може бути вона реалізована – аналізує “Країна”.

Тоталітаризм та диктатура

На даний момент у повну заборону готівки мало хто вірить. Не лише через те, що цього ніхто ніколи у світі не робив, і Україна не має реальних ресурсів для реалізації глобального завдання, особливо під час великої війни.

Але ще через відсутність економічних передумов та умов реформи.

“Упевнений, що це неможливо на поточному етапі і в перспективі кількох років — п’яти чи навіть більше. Ми ні ментально, ні інфраструктурно до цього не готові. Потрібно все брати до уваги. І дрібних підприємців, наприклад, приватні домогосподарства, які продають овочі-фрукти -м’ясо-квіти зі своїх володінь.І пенсіонерів, які часом не вміють користуватися навіть кнопковим телефоном.І людей, що зберігають готівку за звичкою або на випадок, коли не буде світла і неможливо буде їх зняти з рахунку, та й просто, щоб мати гроші під рукою в поїздці Плюс у суспільстві є загальна недовіра до банків не тільки щодо збереження коштів, а й щодо збоїв в операціях, які, на жаль, трапляються, інший дуже важливий фактор — це відсутність загального якісного покриття інтернетом України для розрахункових операцій. та роботи терміналів. Інше та інше, є маса проблем”, — прокоментував “Країні” ідею фінансовий аналітик Андрій Шевчишин.

Ще до війни, на початку 2020 року гендиректор компанії MasterCard в Україні Інга Андрєєва повідомляла, що 37% дорослого населення нашої країни не мали банківських рахунків. Навіть якщо за останні роки кількість таких громадян і скоротилася, навряд чи суттєво. Тому слід розуміти, що скасування готівкових розрахунків неодмінно виллється порушуючи громадянські права українців.

“Держава прагне тотального контролю за кожною копійкою людини. Але буде порушено ст. 99 Конституції України, в якій чітко йдеться про те, що гривня — грошова одиниця нашої країни без жодних обмежень. Отже, громадянин має право нею користуватися у всіх проявах. І головне: відмова від готівки приведе до побудови тоталітарної держави, до диктатури, чого допустити не можна, призведе до позбавлення громадянських прав, до позбавлення людей їх заощаджень — готівки, а у випадку, наприклад, глобального комп’ютерного збою та безготівкових. гарантувати, що таке ніколи не трапиться?» Ніхто.Все це вдарить по громадянських правах українців і по економіці країни.Наприклад, у Швейцарії ініціюють референдум на предмет того, що в країні ніколи не відмовляться від готівки, що там не буде вводитися заборона на готівку. Людей непокоїть тотальна цифровізація”, – зазначив у розмові зі “Країною” старший партнер адвокатської компанії “Кравець і партнери” Ростислав Кравець.

Порушення Конституції та закриття рахунків

Дослівно ст. 99 Конституції звучить так: “Кошти є гривня. Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку — Національного банку”.

У головному законі країні немає жодного слова про те, що влада може заборонити користуватися емітованою Нацбанком готівковою гривнею з якоїсь причини. Та й у принципі неясно, чому хтось на рівному місці має право позбавити людей права користуватися грошима, які вони накопичували. Причина може бути тільки одна: довести, що було скоєно злочин – тільки тоді готівка може бути вилучена у конкретних злочинців. Це робота правоохоронних органів. Але в Офісі президента говорили не про заборону на користування злочинними готівковими капіталами, а всіма готівкою без винятку.

При цьому чиновники не пояснили, що робити українцям, яким банки відмовляють в обслуговуванні та примусово закривають рахунки. Це може відбуватися з різних причин, не завжди обґрунтовано та прозоро. Останнім часом банки найчастіше вдаються до таких заходів за порушення правил фінансового моніторингу. Правил, які не повною мірою описані в чинному законодавстві, а створені на колінці та непублічно доповнюються банками на власний розсуд, що всіляко стимулюється Національним банком.

“Колись банкам заборонялося відмовляти людям в обслуговуванні і доступ до послуг могли мати все. В останні роки законодавство змінили з точністю до навпаки. Банку дозволено блокувати рахунки, відмовляти в обслуговуванні будь-кому, причому без пояснення причин. Що після цього робити людині при умови заборони готівкових розрахунків в Україні та дикої диджиталізації? На що йому існувати? Вмирати з голоду. Зрозуміло, що такий підхід не допустимий”, — наголосив Кравець.

Готівкову гривню активно друкують

Що насправді можуть зробити чиновники, це створити умови для скорочення готівкових розрахунків. Нічого не забороняти, а приваблювати людей та стимулювати. Це і є той самий cashless, якого прагнуть на Заході.

“Ідея зменшити обіг готівки і більше перевести в регульований простір (воно ж контрольований) зрозуміла з погляду держави. Тим більше на тлі звинувачень наших партнерів у високому рівні корупції в Україні. Як варіант: Нацбанку можна було поступово вилучати з обігу великі номінали гривневих”. банкнот, щоб людям доводилося носити свої заощадження сумками, що їм стало б дуже незручно. Може тоді вони самі намагалися б розраховуватися картами, щоб не мучитися з готівкою”, — припустив Андрій Шевчишин.

Але практика показує, що українці навіть без заборон з кожним роком дедалі активніше користуються саме безготівковим готівкою. Це підтверджують офіційні звіти Нацбанку: у травні-грудні 2022 року частка безготівкових розрахунків зросла з 60% до 69% (порівняно з аналогічним періодом 2021-го), і лише 41% карткових операцій припали на зняття готівки. Носитися з готівкою під час війни вважається небезпечним. У другій половині 2022-го громадяни всього здійснили 5,6 млрд. різних карткових операцій на загальну суму на 5,1 трлн грн.

Втім, емісію нацвалюти влада теж не зупиняла, друкарські верстати працювали на повну. НБУ відзвітував, що у 2022 році обсяг готівкової гривні в обороті зріс на 14% (на 88,5 млрд грн) і досяг 716 млрд грн. Загалом це 2,9 млрд банкнот різних номіналів, серед яких домінували великі: 26,5% – 500 грн., 23,8% – 200 гривень.

Боротьбі з корупцією не допоможе

Крім того, мало хто вірить, що емісія української валюти та її готівковий обіг хоч якось позначалися на рівні корупції в країні. Наші хабарники не дуже великі патріоти і рідко вірять у стабільність нацвалюти, переважно воліючи отримувати свої бариші в іноземних грошових одиницях.

“Злочинці активно користуються криптовалютами, а якщо говорити про готівку, то найчастіше доларом і євро, оборот і використання яких українська влада не здатна і не має права обмежувати чи забороняти. Тому гривневі табу тут ніяк не допоможуть”, – переконаний Ростислав Кравець.

З ним згодні й інші експерти, які впевнені, що корупціонери оминуть будь-які обмеження.

“Є крипта та інвалюти. Взяти під повний контроль ні те, ні інше не вийде. Все одно будуть лазівки або схеми, на крайній випадок транскордонні взаєморозрахунки. Як це було в СРСР, коли фізособи емігрували та продавали товари в СРСР і отримували валюту після приїзду. Люди, які здійснюють цю операцію, закривали свої товарно-грошові відносини навіть без перетину валютою кордону”, — сказав Андрій Шевчишин.

Що кажуть у Нацбанку?

Офіційно керівництво НБУ з приводу ідеї Шурми говорить досить ухильно, хоч і дає зрозуміти, що повністю забороняти готівку не збирається.

Наприклад, перший заступник голови НБУ Катерина Рожкова сьогодні сказала, що з технічного погляду українська банківська система готова до переходу на безготівку.

“Навіть на базарі можна перекинути гроші з картки на картку або розрахуватися через вбудований у телефон розрахунковий апарат”, – сказала вона.

Однак утрималася від обіцянок повністю перевести країну у безготівкову форму.

“Чи готова до цього Україна? Не знаю у світі країни, яка б повністю відмовилася від готівки. Навіть у супер розвинених країнах, у європейських, зберігається певний запас готівки в обороті, і були негативні практики, коли цей обсяг скорочувався до мінімальних рівнів. Це Думаю, що оскільки такої практики у світі немає, і все-таки якась частина готівки має бути, це навіть, на мою думку, то мені здається, що ми зобов’язані прагнути до збільшення безготівкових розрахунків. дешевше для банків, бізнесу та населення. Але я не впевнена, що можемо заявляти, що ми забезпечимо нульовий обсяг готівки в обороті”, – сказала Катерина Рожкова.

Водночас високопоставлені джерела “Країни” в НБУ заявили, що не готують заборону готівки в Україні.

“У нас немає планів щодо заборони готівкових розрахунків. Також немає плану щодо зниження планки ідентифікації розрахунків: як і раніше, паспорт (документи) чи банківський рахунок потрібні для оплати товарів/послуг від 5 тисяч гривень. Не збираємось і змінювати суму, з якої починається обов’язковий фінансовий моніторинг – залишаться 400 тисяч гривень, що діють зараз”, – говорить джерело в Нацбанку.

Водночас, джерело в банківській сфері сказало “Країні”, що хоча повна заборона обігу готівки в Україні нереальна, проте в країні вже давно йде інший процес – посилення контролю за безготівковими платежами (зокрема, з пересилання грошей з картки на картку фізособами).

“Звичайно, ніхто готівку забороняти не буде. Але вже давно йде вдосконалення системи моніторингу за розрахунками громадян, у тому числі і з пересилання з картки на карту. Кінцева мета – обчислювати тіньові доходи громадян. Ця робота велася і раніше, вестиметься і зараз. До речі, розуміючи це, люди, щоб не потрапити зі своїми тіньовими доходами під фінмоніторинг, часто переводять розрахунки повністю в готівку, тим більше, що за нинішнього тотального рівня корупції в податкових та контролюючих органах, у тому числі й на низовому рівні, боротися з Хоча тут є і свої обмеження, пов’язані, перш за все, з питаннями безпеки. Великі суми готівки переміщати небезпечно. Особливо в ході війни”, – каже джерело.

АО «Кравець І Партнери»

Навіть коли росіяни вторгаються у вашу країну, це не дає права на паузу, коли справа доходить до викорінення корупції та приведення судової системи у відповідність до критеріїв конвергенції ЄС, пише Вероніка Мелкозерова для Politico.

Враховуючи, що ЄС збирається опублікувати звіти про прогрес України в березні, а потім знову в жовтні, просування країни у сфері верховенства права є швидшими, ніж очікувалося, але це два кроки вперед і один (дуже тривожний) крок назад.

Для президента України Володимира Зеленського, який заявив, що «майбутнє його країни в ЄС», життєво важливо зберегти динаміку, оскільки він знає, що членство України стикається з опором з боку традиційних членів ЄС, адже новий член може «розмити» їхні повноваження. Президент Франції Еммануель Макрон у травні заявив, що Київ «ймовірно, залишається за десятиліття» від членства в ЄС, а країни Західної Європи висловлюють постійну стурбованість щодо незахищеності, корупції та вартості відновлення нації, зруйнованої війною.

У цьому контексті Україна зараз рухається напрочуд швидко. Призначення нового антикорупційного прокурора дало поштовх боротьбі з хабарництвом, оскільки багато резонансних справ закінчилися вироками. Верховна Рада також ліквідувала Окружний адміністративний суд міста Києва, сумно відомий як найбільш корумпований суд в Україні.

З іншого боку, однак, зараз зростає занепокоєння щодо Конституційного Суду – вищого наглядового органу, який може скасовувати рішення уряду. Нова реформа загрожує політичним втручанням в орган, який би фільтрував кандидатів у судді. Це може стати серйозною перешкодою на шляху європейських прагнень України. І Єврокомісія, і Венеціанська комісія, консультативний орган Ради Європи з конституційного права, вже забили на сполох.

Закриття найкорумпованішого суду України

Ліквідацію ОАСК в Україні багато хто розглядає як один із найпозитивніших кроків у боротьбі з корупцією, але це далося нелегко.

Законопроект про ліквідацію суду Зеленський подав як невідкладний ще у квітні 2021 року. Однак український парламент зробив це лише 13 грудня, через чотири дні після того, як Держдеп США наклав санкції на голову ОАСК Павла Вовка за вимагання хабарів втручання в судові та інші публічні процеси.

Санкції США щодо голови суду стали останньою краплею, заявив голова правління неурядової організації Dejure Foundation Михайло Жернаков.

Але звільнення Вовка також було результатом сильного тиску з боку українського громадянського суспільства, яке викрило злочини суду, та антикорупційних організацій, які розслідували його провідних суддів.

У 2020 році Національне антикорупційне бюро України (НАБУ) оприлюднило так звані плівки Вовка — прослуховування як суддів адміністративного суду, так і топ-адвокатів у зв’язку з кримінальною справою проти Вовка — на яких виявлено інформацію про велику кількість фальшивих позовів, незаконних ухвал та тиск з боку Вовка на суддів та чиновників.

«Настільки потужним Окружний адміністративний суд міста Києва зробила його унікальна юрисдикція, яка охоплювала не лише органи місцевого самоврядування столиці, а й усі державні органи, розташовані в Києві. А це означає всі державні органи. Ця широка юрисдикція дала їм величезну концентрацію влади. І тому її необхідно розділити зі новостворенним адміністративним судом», – сказав Михайло Жернаков.

Після оприлюднення плівок місцевими журналістами-розслідувачами громадськість дізналася про масове перешкоджання правосуддю та процвітання хабарництва на найвищому рівні. Проте всі судді та офіційні особи, ідентифіковані на записах, і досі заперечують їх автентичність.

Сам Вовк назвав ліквідацію суду «поспішним рішенням» парламенту, ухваленим під тиском «окремих груп активістів і лобістів». Посол Великої Британії Мелінда Сіммонс, навпаки, назвала цей день «вдалим днем для судової реформи».

Адвокат Ростислав Кравець, який представляє інтереси багатьох українських суддів, заявив, що всі звинувачення проти Вовка сфабриковані, і розкритикував судову реформу як таку, що була «підтримана іноземними силами».

Активісти та міжнародні партнери України справді неодноразово стверджували, що іноземні експерти мають гарантувати прозорий конкурс на призначення в українській судовій системі, сильно просякнутій політичними зв’язками, але Кравець обурився міжнародним тиском.

«Це неправильно. Ви можете уявити, як я приїду до Лондона, щоб допомогти їм обрати суддів? Європа намагається продати ідею, що всі судді в Україні – злочинці, які беруть хабарі. Це змусило багатьох залишити свої посади або приймати неправові рішення», – зазначив Кравець.

Другий крок вперед

Другим важливим кроком стало призначення Олександра Клименка головним антикорупційним прокурором.

У 2021 році скандально відомий Окружний адміністративний суд Києва заблокував призначення колишнього детектива антикорупційного бюро НАБУ. Клименко прославився тим, що розслідував справу про хабарництво ще одного високопосадовця в адміністрації Зеленського – заступника глави Офісу Президента Олега Татарова. Хоча Татарову інкримінували хабарництво, його справу передали з юрисдикції незалежних антикорупційних органів до Служби безпеки України. Незабаром після цього справа була похована.

Татаров публічно пообіцяв довести свою невинуватість і назвав справу проти нього особистою вендетою Артема Ситника, тодішнього голови НАБУ.

Лише в липні цього року Клименка призначили новим керівником САП після майже двох років зволікань і колосального тиску з боку міжнародних партнерів.

«Незалежна антикорупційна інфраструктура є важливою складовою демократії в Україні», — заявив голова Офісу Президента Андрій Єрмак у заяві про призначення Клименка.

Після того, як Клименко прийшов на посаду, було розблоковано кілька розслідувань про хабарництво, і колишні високопосадовці опинились у судах, СІЗО або сплатили штрафи.

Великий крок назад

Однак того самого дня, коли Україна ліквідувала ОАСК, вона зробила серйозний прорахунок у реформуванні свого надзвичайно важливого Конституційного Суду.

13 грудня український парламент проголосував за закон про реформу Конституційного Суду, але спостерігачі вказали на можливість політичного втручання у спосіб призначення суддів у новій системі.

Новий порядок передбачає створення дорадчої групи з трьох урядовців і трьох незалежних експертів з однаковою кількістю голосів під час відбору суддів. Вони будуть обирати кандидатів простою більшістю голосів. Рішення групи також не є остаточним, тому кандидати, які не пройшли оцінювання, можуть все одно балотуватися до Конституційного Суду.

19 грудня Венеціанська комісія рекомендувала змінити новий закон і ввести сьомого члена дорадчої групи, щоб надати незалежним експертам вирішальний голос під час відбору. Комісія також рекомендувала зробити рішення дорадчої групи обов’язковими до виконання, унеможлививши проходження до Конституційного Суду кандидатів із негативними оцінками.

Однак вже наступного дня Зеленський, прямуючи з прифронтового міста Бахмута до Вашингтона, підписав законопроект, проігнорувавши рекомендацію Венеціанської комісії.

«Голосування простою більшістю означає, що незалежним експертам знадобляться голоси політичних призначенців від уряду, щоб обрати кандидата до наступного етапу. З такими правилами дорадча група не зможе рекомендувати незалежних кандидатів», – сказав Жернаков з «Dejure».

Українські реформатори потребують тиску з-за кордону

Українські громадські організації закликали міжнародних партнерів продовжувати тиск щодо реформи Конституційного Суду. Михайло Жернаков стверджує, що через російське вторгнення деякі іноземні партнери зараз уникають публічної критики Києва, щоб не грати на руку Росії чи критикам України в ЄС.

«Зважаючи на заслужену популярність Зеленського, міжнародні партнери вважають за краще не критикувати Україну так різко, як це робили раніше, оскільки не хочуть жодним чином підривати авторитет Зеленського під час активних бойових дій. Але має бути червона лінія», – сказав Михайло Жернаков.

23 грудня нарешті висловилася Європейська комісія. Ана Пізонеро, речниця з питань розширення ЄС, заявила, що Комісія очікує, що українська влада повністю виконає рекомендації Венеціанської комісії, і буде контролювати процес.

Віталій Шабунін, голова київського Центру протидії корупції, зазначив у своїй заяві, що, якщо не внести змін, новий порядок відбору надасть Офісу Президента ефективний контроль над Конституційним судом. Офіс Президента не відповів на запит прокоментувати цю історію.

«Це фантастичний ризик. Конституційний Суд є єдиною інституцією, яка нині обмежує політичну владу в країні. І саме тому, що вона неконтрольована владою, вона може контролювати владу», – сказав Жернаков.

Ознакою важливості Конституційного Суду є те, що він розпалив кризу в 2020 році, коли визнав певні частини законодавства України неконституційними. Цим рішенням було скасовано публічний доступ до електронних декларацій про майновий стан і доходи, а також кримінальне покарання за брехню в них. Зміни практично паралізували боротьбу з корупцією в Україні, повідомили в Національному агентстві з питань запобігання корупції. Це рішення Конституційного Суду було розкритиковане Венеціанською комісією та засуджене міжнародною спільнотою.

Більше тисячі чиновників уникли відповідальності за брехню в деклараціях, і лише зусиллями влади та громадськості вдалося нейтралізувати загрозу для антикорупційної інфраструктури.

Громадянське суспільство та міжнародні партнери за допомогою Зеленського зуміли очистити Конституційний Суд, а також інші вищі органи судової влади. А екс-голова КСУ втік за кордон.

На запитання, чому Зеленський зараз підписав такий суперечливий закон, Михайло Жернаков сказав, що хоча український уряд багато робить для наближення України до ЄС, в Офісі Президента все ще є люди, які опираються змінам.

«І поки Зеленський у Бахмуті чи в США, проскакують такі речі. Тому що вони хочуть зберегти контроль над ключовими законодавчими інституціями», – заявив Жернаков.

Громадянське суспільство готується дати відсіч, хоча зараз простір для критики обмежений через війну. Жернаков сказав, що існує ризик того, що Росія несправедливо використає таку критику щодо КСУ, щоб представити Україну як недемократичну та корумповану країну.

«Зазвичай російська пропаганда безпідставна і її можна спростувати простою перевіркою фактів. Але коли замість євроінтеграційних реформ влада підписує закони на кшталт цього, вони дають не просто зброю, а HIMARS російській пропаганді», – сказав Михайло Жернаков.

АО «Кравец и Партнеры»