Чи достатньо такої реакції представників влади? Чому власне такі інциденти стали можливими? Видання “Коментарі” з цими питаннями звернулося до експертів.

АО «Кравець І Партнери»

Три військовослужбовці з позивними “Кіт”, “Десант” та “Дрезден” подали рапорт на переведення до інших частин через “Армія+”, двоє з них отримали негативну відповідь, адже в застосунку частина, в яку ті хочуть потрапити, не рахується бойовою.

“А якщо ти переводишся з не бойової (навчальної, як наша) частини в не бойову, то треба погодження командира. Так ось командир наше переведення не погодив”, — розповів боєць Олег Чистопольцев з позивним “Десант”.

Наступного дня командир бійців заявив, що погодив переведення. На питання, чому в “Армія+” вказано, що рапорти були відхилені, він відповів, що це неправда, оскільки він вже все підписав або підпише. Однак витяг з наказу він не зміг надати, посилаючись на відсутність світла.

“Кіт” почав телефонувати до “Армія+”. Там також офігіли від почутого. Дали телефонний номер ГШ. По тому номеру зареєстрували звернення і сказали, що відповідь буде десь за місяць в паперовому вигляді. Ми з “Дрезденом” стали телефонувати в частину, в яку хотіли перевестися. Там також були, м’яко кажучи, здивовані. По-перше, тим, що вони не рахуються бойовою/пріоритетною частиною (хоча організація серйозна). А по-друге, діями нашого командира. Далі домовилися думати як розв’язувати цю проблему. В плоть до того, щоб це робилося на рівні Командуючих”, — пояснив “Десант”.

Бійці вирішили перевестися з низки причин. По-перше, їхній командир, підполковник “Сенсей”, який очолював навчальний відділ частини, був змушений покинути підрозділ. Він був “дуже розумний, досвідчений і не хотів підкорятися безглуздим завданням”. По-друге, фінансові умови: на посадах інструкторів не виплачувалися належні інструкторські надбавки.

“Ось ми знайшли собі нормальні місця служби. На яких би були ще більш ефективні в плані внеску в обороноздатність країни. Які дозволили б розв’язати матеріальні проблеми. Захотіли перевестися. А командир Завадський з відчуття помсти, можливо, з метою залякування інших вирішив перевести нас з посад сержантів-інструкторів на посади командирів відділень мотопіхотного батальйону ТРО”, — розповів військовий.

За словами бійця, вони виїхали з ППД, проте до штабу не доїхали. Нині вони шукають зустрічі з Командиром Сил ТРО для розв’язання проблеми.

“Дуже не хотілося опинятися в бажаних підрозділах через СЗЧ. Ми — “Кіт, “Дрезден” і я дуже хочемо служити в нормальних підрозділах, з нормальними командирами й бути більш ефективними”, — додав Олег Чистопольцев.

Переведення в іншу бригаду: що робити, коли командир відмовляє

Юрист, партнер адвокатської компанії “Кравець і партнери” адвокат Ростислав Кравець розповів Фокусу, що в такому випадку бійці нічого не можуть зробити, адже все на розсуд командира.

“На жаль, на сьогодні ситуація з відповідальністю командирів за особовий склад, за життя особового складу дуже печальна. Жоден з них не несе відповідальність за втрати, неналежну підготовку, неналежну комплектацію, незаконні накази. Тому, об’єктивно, військовослужбовець наразі не має жодних ефективних механізмів, аби отримати переведення в іншу частину — будь-то бойова частина чи не бойова. Це виключно на розсуд командира”, — заявив Кравець.

За словами адвоката, бійці можуть оскаржувати дії командирів, подавати відповідні рапорти.

“Однак з огляду на суцільний безлад і фактично відсутність ефективних механізмів захисту прав військовослужбовців, це може тільки погіршити їх становище. Дуже велика кількість командирів є дуже такі мстиві, і замість того аби виправити ситуацію, вони будуть робити все можливе, аби стан військовослужбовців залишився ще гіршим”, — пояснив адвокат.

Співзасновниця Proctor Law Company, адвокатка Дарʼя Свистула повідомила Фокусу, що якщо командир відмовляється розглядати рапорт, то його потрібно відразу направити вищому командуванню.

“У разі порушення термінів розгляду рапорту, ви можете подати скаргу на гарячу лінію Міноборони (1512), до оперативного командування вашого роду військ/Генштабу, або ж в крайньому разі — звернутись до адміністративного суду з позовом про оскарження бездіяльності командування”, — пояснила адвокатка.

На час дії воєнного стану командир самостійно приймає рішення щодо переведення своїх військовослужбовців, каже Фокусу адвокатка юридичної компанії “Riyako&Partners” Катерина Аніщенко.

“У цьому випадку командир діяв відповідно до статуту ЗСУ, бо він є командир. Хоча, можливо, й недобросовісним”, — сказала експертка.

Тоді як, за її словами, бійці, які пішли в СЗЧ, порушили закон.

“Вони зараз мають повернутися до 1 січня 2025 року, аби уникнути кримінальної відповідальності та неможливості отримання грошового забезпечення”, — пояснила Аніщенко.

Адвокатка наголосила, що після їхнього повернення може бути розвʼязане питання щодо переведення. Проте вони повинні мати відношення до частини, яка готова їх прийняти.

Бойова бригада чи ні? Чому “Армія+” важливі підрозділи позначає як “небойові”?

На запитання, чому в “Армія+” бойова бригада може не рахуватися такою, Кравець відповів, що це відбувається з огляду на те, що всі цифрові технології ще на початковому етапі, а тому можуть бути з помилками.

“А з огляду на те, що цим займаються обʼєктивно профани та особистості, які взагалі уявлення не мають, ні про військову службу, ні про ведення війни, ні про формування бойових частин і батальйонів, то в принципі це закономірно”, — підсумував він.

Український військовослужбовець Данило Яковлев зазначив, що в таких випадках варто звертатися до Генштабу та командирів частин, чому деякі з них рахуються як небойові.

“Треба зауважити, що сама система в Збройних силах України десятиріччями працювала неефективно. Зрозуміло, що в неї є новомодне слово — баги, які треба фіксити. І саме цим займається команда з цифровізації в Міністерстві оборони України. І “Армія+” якраз і займається тим, що наводить порядки”, — сказав Фокусу Яковлев.

За його словами, якщо подібні випадки зʼявляються, то добре, що їх знаходять, адже тоді можна виправити. Проте Яковлев наголосив, що варто розуміти, що не всі випадки можуть бути випадковими, а деякі відбуваються спеціально, адже так було задумано. Тому варто розбиратися та, в першу чергу, питати в генералів, та тих людей, які займають керівні посади в цих частинах.

Нагадаємо, 15 листопада в застосунку “Армія+” запрацювала функція переведення в іншу бригаду. Так бійці можуть змінити місце служби, подавши рапорт онлайн.

4 грудня в Міноборони повідомили про відхилення 6500 рапортів українських бійців на переведення в іншу бригаду через “Армія+”. Зокрема, так сталося через неякісні фотокопії документів чи недостатню їхню кількість, рекомендаційний лист старого зразка, який має неповну інформацію про службу військового.

Джерело: focus.ua

АО «Кравець І Партнери»

«Фотографія в документі була не Олега, а зовсім іншої людини»

— Олег не міг повірити, що таке можливо, — розповіла «ФАКТАМ» вдова Олега Волянського Валентина. — Який кредит, якщо він навіть жодного разу не заходив у той банк! Чоловік цілодобово думав про цю ситуацію. Змарнів, схуд, майже нічого не їв. А коли суд першої інстанції став на сторону банку, в Олега не витримало серце.

Валентина Волянська провела своє розслідування і з’ясувала, звідки взявся неіснуючий кредит. Ще у 2007 році у її чоловіка на залізничному вокзалі вкрали паспорт. Олег одразу ж звернувся у міліцію і відновив документ. А через п’ять років отримав лист з «ПриватБанку», в якому йшлося про те, що його борг становить 58 тисяч 926 гривень. Чоловік пішов до найближчого відділення банку, але там, перевіривши по базі прізвище, сказали, що він не є їхнім клієнтом і жодних боргів не має.

— Але чоловік все одно залишив у банку заяву з проханням розібратися, звідки взявся цей дивний лист, — згадує Валентина. — Відповідь так і не отримав. А через пів року раптом подзвонили з тієї ж фінустанови: «У вас великий борг. Разом з пенею він становить 70 тисяч гривень». Ми з чоловіком поїхали вже в обласне відділення банку. Там сказали, що ще у 2007 році (саме у той час, коли Олег втратив паспорт) на його ім’я було взято кредит — 50 тисяч гривень.

Кредит оформили по паспорту мого чоловіка. Але фотографія у документі була не Олега, а зовсім іншої людини. Чоловік брюнет, а у того незнайомця світле волосся. Крім того, у них істотна різниця у віці. «Це дійсно не ви, — розгублено сказала банківська працівниця. — Очевидно, то був якийсь шахрай. Не знаю, як так вийшло, кредит оформлювала не я…»

У службі безпеки «ПриватБанку» Олегу Волянському порадили написати відповідну заяву на ім’я керівництва фінустанови. Але банк на той час вже встиг подати на чоловіка до суду як на злісного неплатника.

— І навіть після того, як його співробітники переконалися, що грошову позику оформила по липовому паспорту зовсім інша людина, позову не відкликали! — каже Валентина Волянська. — У Городоцькому суді, де розглядалася ця справа, Олег пред’явив довідку з міліції про втрату паспорта. Після першого ж засідання суду Олег потрапив до лікарні… Чоловік давно страждав серцево-судинною недостатністю, мав III групу інвалідності. Лікарі не втомлювалися повторювати, що йому не можна хвилюватися. Але ця ситуація вибила його з колії.

Представники банку на процес не являлися, а лише надсилали листи з проханням розглядати справу без них. Ми наполягали на проведенні почеркознавчої експертизи. Це довело б, що чоловік у кредитному договорі не розписувався. Хоча там навіть без експертизи було видно, що підпис на документі не Олега — інший нахил букв, інша каліграфія.

Результат почеркознавчої експертизи нас шокував. Там значилося, що підписи на документах ставив… Олег. Але як, якщо він жодного разу не заходив у той банк? І навіть на око видно, що почерки відрізняються? Наш адвокат сказав, що наполягатиме на повторній експертизі. Однак, поговоривши з суддею, дізнався, що вона не збирається цього робити. «Я повинна винести рішення, у мене терміни спливають», — повідомила суддя. А в розмові зі мною заявила: «Ви повинні змиритися з рішенням, яке я винесу. Це система, тут все пов’язано…»

Чоловік пив таблетки жменями. Я вмовляла його піти до лікарні, але Олег відмовлявся: «За які гроші мені зараз лікуватися?» Він усе життя пропрацював трактористом. Ми жили небагато, але чесно. Ніколи нічого не брали у борг. У нашій скромній сільській хаті Олег все зробив сам. Щоб купити будматеріали, важко працював… Коли чоловікові стало погано на роботі, його відвезли до лікарні. Навіть під крапельницями Олег постійно питав мене про суд.

Про те, що банк виграв процес, Валентина чоловікові не розказала. Але виявилося, в її відсутність до лікарні приходила співробітниця суду, яка відвідувала одного з пацієнтів. Вона побачила Олега Волянського і повідомила, що суд зобов’язав його виплатити кредитний борг. Коли чоловік це почув, у нього стався серцевий напад…

— На наступний день після смерті Олега мені зателефонували з банку: «Як хочете, але ви винні нам 73 тисячі гривень. Ваш чоловік — шахрай», — продовжує Валентина. — «Ви знаєте, що його вже немає?» — розплакалася я. Почувши це, співробітниця фінустанови кинула трубку. А через добу мені знову зателефонували: «Прийміть наші співчуття. Можливо, ваш чоловік дійсно не брав кредит. Ми допускаємо, що він не винен».

Дві експертизи показали, що підпис на кредитному договорі Волянському не належить

Поховавши чоловіка, Валентина написала заяву у Хмельницьке обласне управління міліції. Там відкрили кримінальну справу і призначили повторну почеркознавчу експертизу, яка показала, що підписи на кредитному договорі не належать Олегу Волянському. Потім провели третю експертизу, яка теж підтвердила, що Олег у договорі не розписувався. Але чому фахівець, який проводив першу експертизу, написав, що підписи належать Олегу Волянському? Виявилося, суд надіслав цьому експерту… не ті зразки підписів.

У відповіді з обласного управління МВС, яку отримала Валентна, йдеться про те, що було проведено службову перевірку, яка показала, що «в якості вільних зразків підпису суддя надала експерту копію паспортних даних Олега Волянського, що була завірена підписом останнього». Ці підписи експерт порівнював з підписами у кредитному договорі. Тобто замість того, щоб надати експерту вільні зразки підписів Олега Волянського (а він їх залишав, і неодноразово), суд направив копію паспорта, на якій ще у 2007 році шахрай написав «Копія вірна».

Вийшло, що експерти порівнювали між собою два підписи шахрая. І, як і слід було очікувати, прийшли до висновку, що це почерк однієї людини. Апеляційний суд визнав, що Олег Волянський нічого не винен банку, оскільки не брав кредит.

На питання, чому відправила на експертизу не ті підписи, суддя Інна Федорук у розмові з кореспондентом «ФАКТІВ» не відповіла: «Я не можу це пояснити. Ми направляли. У матеріалах справи є опис документів, які ми надали на експертизу. І не потрібно трактувати це так, ніби винен суд».

Голова Городоцького райсуду Юрій Сакенов обережно зауважив, що «у рішенні судді Інни Федорук були недоліки». Тим часом Валентині Волянській вдалося домогтися відкриття одразу трьох кримінальних проваджень. Одне з них — з приводу службової недбалості судді, яке зараз розслідує територіальне управління ГБР у Хмельницькому. Інше — відносно співробітника «ПриватБанку», який оформив липовий кредит на Олега Волянського. Виявилося, цей співробітник, який на той момент був кредитним експертом банку у магазині з продажу техніки, оформив фальшивий кредит для себе. Сам підробив підписи Олега і заволодів мобільним телефоном, на покупку якого взяв кредит.

Все це було встановлено у ході досудового розслідування і викладено у винесеній нещодавно ухвалі Хмельницького міськрайонного суду. Але, попри те, що вина співробітника банку була доведена слідством, покарання він не поніс — його звільнили від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням терміну давності.

Одного винуватця у смерті людини вже простили «за давністю років», ще двох готують до того ж?

Є і третє кримінальне провадження — з приводу службової недбалості керівництва хмельницького відділення «ПриватБанку», яке зараз розслідується. Але відбувається це, за словами Валентини Волянської та її адвоката, вкрай повільно. У справі досі немає підозрюваних, хоча встановити їх нескладно.

— Вина керівництва філії банку насправді очевидна, — повідомив «ФАКТАМ» адвокат Валентини Волянської Михайло Чорний. — Після того як Олег Волянський дізнався про оформлений на його ім’я кредит, він двічі звертався до відділення із заявою, в якій вказував, що кредиту не брав, і просив розібратися у ситуації. Але обидва рази на його заяви у банку ніхто не відреагував. Хоча керівництво відділення зобов’язане було провести службову перевірку. Замість цього банк подав позов до суду про стягнення з Олега Волянського неіснуючої заборгованості. І лише коли Олега вже не було в живих і у справі почали розбиратися правоохоронні органи, банк несподівано схаменувся і вирішив все ж провести службову перевірку.

Заяви Олега Волянського раптово знайшлися. І банк прийшов до висновку, що кредит дійсно був липовим. Кримінальне провадження відкрито з приводу службової недбалості керівників відділення, які вчасно не відреагували на заяви Олега Волянського.

Насправді зовсім нескладно встановити, хто на той час очолював відділення і був відповідальним за проведення перевірки. Але слідство досі цього не зробило. А час іде, і може вийти так, що і тут закінчиться термін давності — як це сталося у випадку зі співробітником банку, який оформив липовий договір.

Аналогічно розслідується і кримінальне провадження з приводу службової недбалості судді, що винесла неправомірне рішення. У рамках цієї справи було проведено експертизу, яка довела причинно-наслідковий зв’язок між винесеним рішенням і смертю Олега Волянського. Те, що серцевий напад у чоловіка стався через ситуацію з банком, підтвердилося медичними протоколами і показами численних свідків. Але, знову-таки, судді все ще не оголосили про підозру. Складається враження, що розслідування справ навмисне затягуються.

Якщо так триватиме й надалі, очевидно, що відповідальності за смерть людини ніхто не понесе. Щоб дізнатися, чому розслідування справ затягується, «ФАКТИ» відправили офіційні запити до територіального управління ГБР у Хмельницькому та управління Нацполіції у Хмельницькій області, але на момент виходу публікації не отримали відповіді.

Ситуація, в якій опинився Олег Волянський, показує, що стати боржником банку можна, навіть не поставивши жодного підпису. Все зроблять за вас. І людина, на ім’я якої було оформлено кредит, дізнається про це через кілька місяців або навіть років, коли сума заборгованості зросте в рази. Липовий кредит можуть оформити у банку, але ще частіше це відбувається у фінансових організаціях, що видають так звані швидкі кредити. Там зазвичай навіть не потрібна особиста присутність позичальника, а кредит видають «у два кліка» онлайн, перераховуючи гроші на карту. Поява подібних установ, за даними юристів, значно збільшила число шахрайств з кредитами. Адже в їхній діяльності навіть не потрібен спритний співробітник, який буде сидіти і підробляти підписи. Для отримання швидкого кредиту вони не потрібні в принципі. Як не стати жертвою такого шахрайства? І що робити, якщо ви дізналися, що хтось уже оформив кредит на ваше ім’я?

— У першу чергу в такій ситуації необхідно звернутися в банк або фінансову організацію з письмовою заявою та попередити, що кредит ви не брали, — розповів «ФАКТАМ» старший партнер адвокатської компанії «Кравець і партнери» Ростислав Кравець. — Після цього одразу ж зверніться до поліції, вказавши, що хтось шахрайським способом оформив кредит на ваше ім’я. Якщо фінансова організація ніяк не відреагує, має сенс поскаржитися на неї до Нацбанку України, пред’явити усі докази того, що кредит ви не брали. До речі, у випадку з так званими швидкими кредитами, що оформляються онлайн, таким доказом може служити навіть той факт, що кредитні гроші були перераховані не на вашу карту, а на карту зовсім іншої людини.

— Як показує практика, звернення до фінансової організації з проханням розібратися в ситуації, не завжди допомагають.

— У 90 відсотках випадків, на жаль, ні. Найчастіше організація продовжує вимагати повернення коштів, нерідко підключає колекторів. У такому випадку потрібно поскаржитися у поліцію і Нацбанк ще й на вимагання з боку цієї контори. Найчастіше подібні ситуації вирішуються вже в суді, де стає очевидним, що людина кредит не брала. Людині, яка потрапила у подібну ситуацію, слід набратися терпіння і дочекатися рішення суду. А коли таке рішення буде винесено, звернутися до Бюро кредитних історій з проханням прибрати з вашої кредитної історії відомості про фальшивий кредит.

— Чи можливо якось себе убезпечити, щоб не потрапити у таку ситуацію?

— На жаль, ні. У нашій країні подібне може статися з кожним. І ви не можете знати, чи не бере в цю секунду хтось кредит на ваше ім’я. Ні для кого не секрет, що персональні дані українців можна купити. Буквально на днях мені прийшла пропозиція про покупку бази персональних даних клієнтів декількох служб і організацій, послугами яких користується кожен другий громадянин нашої країни. Тому захиститися від подібного шахрайства неможливо.

ФАКТИ

АО «Кравец и Партнеры»

Пологи при свічках, у ванні чи з духовною акушеркою, яка допомагатиме породіллі шоколадом, термальною водою та кавуном? Я зараз не жартую. Це нові тенденції народження дітей в Україні.

Замість пологового будинку – вдома! Хоча це незаконно, у гонитві за ілюзорним комфортом жінки йдуть на цю авантюру. У Рівному такі пологи закінчилися смертю. Чи покарають когось за це? Галина Якушко – питала.

Народи сама. Чому в Україні стають популярними домашні пологи? І що це: данина моді чи недовіра до лікарень?

Це є пологи, вони не завжди передбачувані.

Ми поспілкуємося і з лікарями, і з тими хто народжував удома!

Та приводом до цього матеріалу стала історія – трагічна. У Рівному жінка померла після домашніх пологів через сильну кровотечу. Доросла жінка, яка вже мала дитину, чомусь вирішила народжувати не в лікарні, а вдома з чоловіком, сестрою та духовною наставницю. І коли почалися ускладнення, швидку викликали надто пізно. Дитину – врятували, а от матір – ні.

Світлана Муравська, головна лікарка Рівненського пологового будинку:

У жінки після пологів розвинулась масивна акушерська кровотеча і вона втратила, я би сказала, практично всю свою кров.

У жінки була анемія, і їй не можна було народжувати не в лікарні. То чому рівнянка зважилася на такий ризик? За словами лікарів, вона вірила в альтернативну медицину і пологи, ймовірно, приймала відома в Києві духовна наставниця – Джаміля.

Світлана Муравська, головна лікарка Рівненського пологового будинку:

Це людина без медичної освіти, яка ніби супроводжувала дані пологи. Ця духовна акушерка приїхала швидкою допомогою так само з жінкою. Вона мала такий мусульманський, я би сказала, одяг.

В інтернеті Джаміля відкрито рекламує свої послуги. Займається кровопусканням та пологами. Свого обличчя не показує. Записатися на прийом – непросто: у повідомленнях відповідають помічники. Ми ще повернемося до цієї історії. Наша кореспондентка у Рівному знайшла свідка!

А зараз про те, хто ж взагалі такі духовні наставниці для породіль? Їх ще називають доулами. І чи мають право вони – приймати пологи?

Марина Шимкова, доула:

Багато доул користують арбузом для того, щоб робити масаж.

Термальна вода, шоколад та навіть вогники. Цим користується доула Марина. Вона має спеціальний сертифікат і працює тільки в команді з лікарями та акушерами. Під час пологів її завдання морально підтримувати жінку: тримати її за руку, заспокоювати, робити знеболювальний масаж і навіть гіпнотизувати.

Але в жодному разі не приймати пологи! І тим більше вдома. Хоча такі пропозиції пані Марина отримує регулярно. І звісно, відмовляє. Бо це – злочин!

Вони працюють в команді, і медичні жодні втручання, рекомендації не надають.

Чому ж тоді багато жінок хочуть народжувати вдома? По-перше, це модно. В інтернеті є багато відео успішних пологів різних блогерок, наприклад, у воді, у басейні чи у ванні. По-друге, жінки бояться так званого акушерського насильства. Яке часто плутають зі звичайною лікарською заклопотаністю.

Марина Шимкова, доула:

На наших лікарів на них теж лежить не тільки велика відповідальність, але і так як вони працюють дуже часто на виснаження іноді немає часу відповісти на мільйон запитань.

Насправді домашні пологи в Україні поза законом. Але довести вину домашніх акушерів, у разі щось піде не так – украй складно.

Ростислав Кравець, юрист:

Для того, щоб притягнути акушерку до відповідальності, потрібно все ж таки зрозуміти: ця акушерка надавала меддопомогу чи ця акушерка сприяла отримала гроші за то, що вона організувала ці пологи і саме в домашніх умовах.

***

У мене 5 дітей, перший хлопчик Єремій, йому скоро буде 10, дівчинка Весна, дівчинка Меліса, хлопчик Єлисей і ще одна дівчинка Хлоя.

Вікторія – мама зі стажем. Дітей вона народжувала і в державних, і в приватних пологових, і вдома.

Вікторія Михайлова, мама:

Першу дитину Єремія я народила вдома тоді в нас з чоловіком були такі переконання і нам здавалося що в пологовому неможливо народити природно без втручань. У той час нас не дуже бентежило що приймати пологи вдома це незаконно зараз, наприклад такий момент є, і це мене турбує.

Жінка розповідає: тоді вони з чоловіком жили не в цій затишній оселі. А значно в гірших умовах, навіть без гарячої води.

Утім Вікторія каже: якби не нюанс із законністю, вона знову народжувала б удома, а не в лікарні.

Вікторія Михайлова, мама:

Просто така трохи суматоха навколо відбувається, от вдома цього немає, вдома все спокійно, ніяких ламп, ніякої там біганини, для пологів важливі три умови: тиша, темрява і тепло. Немає взагалі ніякої апаратури, тут немає ніяких інструментів, тут немає яскравого світла, якщо ми йдемо в пологи то, звісно, світло ми вимикаємо, і ми притримуємося трьох Т – це темно тепло та тихо.

Свічки, люстри та навіть ванна. Якщо дуже кортить народити “як вдома”, то ось тут, у київському пологовому,  створили весь необхідний антураж. Сюди можна брати й чоловіка, і родичів, і доулу чи одразу всіх. І народжувати із цілою групою підтримки. Та головне, що все під наглядом лікарів.

Світлана Рудченко, керівниця програми “Домашні пологи” Київського пологового будинку №5:

Вони хочуть просто, щоб їх не чіпали, бо пологи – це природний процес і щоб ніхто не заважав, і не спішив.

З яким комфортом народжувати – вибирати жінці. Але не варто забувати, що пологи це завжди ризик. І ще сто років тому, саме це було головною причиною жіночої смертності. Навіть зараз кожні десяті пологи – екстрені. І навіть бездоганні аналізи та чудове самопочуття під час вагітності не запорука того, що найважливіший день мине легко.

Владислав Берестовий, акушер-гінеколог Київського пологового будинку №5:

Саме грізне в акушерстві – це є кровотеча. У нас є небагато часу, щоб з цим справитися із послідуючим переливанням крові, послідуючим інфузією препаратів. це як оркестр, де вся бригада – анастезіологи і педіатри – надають допомогу одному пацієнту, бо час йде на хвилини.

***

І такого “оркестру” в Рівному не було. Лікарям забракло часу, щоб урятувати породіллю. Чому ж швидку викликати так пізно? Моя колега Сніжана Сидорук поїхала туди, де все сталося. Там її зустрів ось цей чоловік на позашляховику. Свого імені та ролі в ситуації не назвав, спілкувався вкрай емоційно.

– Идите в больницу и ее спросите, че она в реанимации умерла за час. На столе, кровью истекла. – Ну нам сказали, що її пізно привезли…- Какое пизно. Я сам знаю и видел, что ее взяли, она живая нормальная была и говорила еще…

Виявилося, що в батька новонародженої дитини є інша сім’я. І немовля через тиждень після трагедії та розголосу, забрали родичі.

Домашні пологи це дуже ризикована справа. А в Україні й поготів. Бо в нас бракує і реанімобілів, і навіть лікарень – аби доїхати швидко! Тож чи виправдовує цей домашній комфорт – ту небезпеку, на яку жінки наражають і себе, і дитину?

Подробности-ТВ

АО «Кравец и Партнеры»